Дев’ятий місяць у Харківському художньому музеї порожньо. Голі стіни, пусті рами і підписи від полотен. У знаменитій залі Рєпіна кожне слово відзивається відлунням пустки. Крізь щілини вікон, забитих OSBішними плитами, пробиваються скупі промені сонця. Доводиться вдень вмикати світло.
У кабінеті хранительниці музею і незмінної його керівниці ось уже понад 30 років Валентини Мизгіної удень також горить лампа. Нові вікна захищені OSB-плитами - місто досі не убезпечено від обстрілів.
ХХМ. Жовтень 2022 року
Рєпінська зала. ХХМ. Жовтень 2022 року
На стінах, де були картини, посипалась штукатурка, на місці люстри висить дріт. На момент нашої зустрічі батареї були ще холодні, хоча систему опалення відновили. Побачене асоціюється із кадрами з фільмів про Другу світову війну.
Жовтень 2022 року. Кабінет директорки ХХМ В. Мизгіної
«До холодів, слава Богу, встигли перекрити дах на обох музейних будинках. Закінчуємо міняти вікна на сучасні склопакети в основному приміщенні музею. І включимо опалення, - каже директорка Харківського художнього музею і додає, - такого гармидеру музей ще не бачив. Це жахливо, коли виймають старі вікна - трухляві, дореволюційні ще. Ми залишили зразки. Сподіваючись, після війни зробимо реконструкцію музею і повернемо будівлі вікна епохи Бекетова».
ХХМ. Жовтень 2022 року
Валентина Василівна до деталей пам’ятає 3 березня 2022 року - наступний день після ракетного обстрілу центру Харкова, коли вибуховою хвилею пошкодило обидва музейні будинки, що були зведені за проєктами архітектора Бекетова, повибивало практично усі вікна. Саме тоді до неї прийшло усвідомлення початку війни.
Злість і ненависть появилися пізніше
– Валентино Василівно, ви – кримчанка, навчалися у Пітері, якийсь час працювали у Вологді. У Росії у вас і родинні зв'язки, і студентські друзі. А що з вами діялося того лютневого ранку, який ми запам'ятали назавжди?
– Коли близько 4-ї ранку подзвонила колега і сказала: «Нас бомблять», я спросоння відповіла: «Що за дурниця. Десь навчання, напевно». «Ні, бомблять!». Був ступор. Але тоді не було ні почуття ненависті, ні горя. Нічого цього ще не було. Лише отримала інформацію. А ось усвідомлення того, що трапилося, почало приходити вже 3 березня, коли я приїхала на роботу і відчинила двері до кабінету, ось тут почався жах у серці. Плакала і говорила: «Вот Это русский мир!?», «Вот это рУсский мир!?», «Это русский мИр!?» - кожен раз з різним логічним наголосом.
Я йшла по битому склу. Його було так багато, як листя в осінньому лісі - саме з ним були асоціації: йдеш і під тобою багато листя, яке можна загрібати… Але під ногами холодно брязкотіло і потріскувало скло.
ХХМ. Березень 2022 року
У моєму кабінеті гуляв вітер, на підлозі лежали картини. Штукатурка впала, світильник розбився. Це був шоковий стан. І тоді почалась зароджуватися ось ця злість, ненависть і здивування: Як так можна?! Виявилося, можна. Жахливо. У мене багато родичів у Росії. І вони мені не вірять. Розумієте?
– Досі?
– Досі. Скільки я не надсилала фотографій, у відповідь отримувала: це ви самі себе. Я їм: «Звичайно, унтер-офіцерська вдова, яка сама себе висікла. Ви ж читали Гоголя? Сміялися з цього? Так от і тепер посмійтеся».
- ХХМ. Березень 2022 року
-
З Росії лише одна однокурсниця з Академії мистецтв надіслала мені в перші ж дні листа, в якому висловила співчуття і побажала Ангела-охоронця... І все. А друзів, здавалося, було багато. Я людина товариська, іноді гуморна. У студентські роки ми завжди збирали веселі компанії: то читали вірші поетів срібного віку, то Вінні-Пуха читали вголос, слухали Вівальді, Висоцького. Кінець 60-х років, тоді свіжим повітрям повіяло. І ми всі такі - відкриті, упевнені, що нам все вдасться. Здорові, молоді, закохані, сповнені сил, щасливі...
-
Тепер ні з ким не спілкуюся.
- ХХМ. Березень 2022 року
-
– У багатьох під час війни відбулася ревізія друзів. Багато розгубили чи навпаки знайшли?
-
– Окрім тих, які у Росії, з усіма іншими спілкуємся, підтримуємо зв'язок. Єдине що - війна зрушила ареал нашого спілкування. Дуже багато хто виїхав з Харкова. Бувають дуже тривалими наші телефонні розмови. А ось нинішні придбання – це вже, так би мовити, бойові друзі, які підставили плече в найважчий період, допомогли та продовжують допомагати. Багато людей були ніби знайомими, а тепер стали надійними друзями. Одна людина вікна нам дарує, але не хоче жодної реклами. Щось втрачаємо, щось отримуємо.
Жодна не постраждала
– У Другу світову війну Харківський художній музей втратив частину своєї колекції. У цю війну постраждали лише приміщення, чи й якісь мистецькі роботи?
– Постукаємо по дереву. Деякі речі нам непідвласні. 3 березня, коли я пробіглася по усім залам експозицій, не повірила - жодна картина не впала, жодну не чиркнуло скло з розбитих вікон. На своїх місцях залишалися скульптури, порцеляни - жодна статуетка не лежала долі.
ХХМ. Березень 2022 року
Тут повіриш і в диво, і в силу Всевишнього. Бо невдовзі мені надіслала юрист із обкому профспілок фото кабінету голови профспілки працівників культури у Палаці праці: стирчать балки, як ребра у якоїсь доісторичної тварини, кабінету немає. І раптом бачу на поличці стоїть баночка зі свяченою вдою. А я на Водохреще обов'язково проходила музеєм зі святою водою і освячувала зали. Як тут не повірити у диво, силу, яка захистила.
А ще дива творили наші музейники, мої колеги, яким я дуже вдячна. Вони - тихі герої, які просто роблять свою справу, рятуючи музей. Розумієте, Господь вантажить нас стільки, скільки ми можемо нести. Це моє життєве кредо. Прекрасно розуміючи, що сили не нескінченні, і своє бере вік. Але треба робити все, на що дається здоров’я.
У перші дні нас було троє жінок, і ми тягали картини вниз у підвал. Вони - важкі, в рамах зі склом. Пізніше до нас приєдналися водій, чергові поліцейські, хоча це категорично не входить до їхніх обов'язків. Комунальні служби міста прибирали гори скла на вулиці.
ХХМ. Березень 2022 року
Вікна музею варті повісті
Пізніше почали приходити харків'яни. Ми тоді через музейну сторінку у фейсбуці звернулися за допомогою. Треба було терміново закрити вікна від снігу та дощу, захистити зали від протягів. Весь поліетилен, який у нас був, ми використали. І люди приносили по три, чотири метри плівки - хто скільки міг. Це був момент істини. Я плачу, коли про це кажу. Це настільки зворушливо. Боже, говорила я собі, як же харків'яни люблять наш музей! Які молодці! І посміхалася, і плакала.
ХХМ. Березень 2022 року
Згодом прийшли волонтери і привезли нам поліетилен, щільний картон. Потім, правда, вітер порвав плівку, дощ розмочив картон. Але на деякий час це врятувало наші зали. Далі пішла третя хвиля закриття наших вікон - уже OSB-плитами. Забивали професійно: хлопці прийшли з інструментом, драбинами. Взагалі про вікна музею можна писати повість.
Паралельно продовжувалась евакуація картин, скульптур, порцеляни. Наразі одна з найбільших в Україні колекція Харківського художнього музею, а це більше 25 000 одиниць творів, знаходиться у безпеці.
ХХМ. Березень 2022 року
ХХМ. Жовтень 2022 року
Просити для музею не соромно
– За місяці війни вам вдалося те, чого роками у мирний час не змогли: дах, вікна. Як так вийшло?
– Та ніхто і не думав навесні, що у війну перекриємо дах, за який з 2018 року просили, оббивали пороги інстанцій. Потім з'являться ці вікна. Біда згуртувала. Прийшло переосмислення цінностей. Наш крик про допомогу у березні почули і в Харкові, і за його межами.
Першими подставили плече наші волонтери. Потім з Києва зателефонував знайомий. Він запитав, чим допомогти: «Може, ліки потрібні? Напишіть список». Надіслав ліки, а з ними ще й 50 000 гривень. Я поділила їх між співробітниками, щоб підтримати їх, бо зарплату ще не отримували за березень.
А потім київський меценат, який досі хоче бути невидимим, запропонував вставити вікна і відновити опалення в основній будівлі музею. А дах – це вже турбота фонду «Толока». Німеччина через товариство «Харків – Нюрнберг» виділила кошти на два дахи. Фантастика. Просто неймовірно.
Зараз збираємо на опалення для другої будівлі. Вона поки що у критичному стані. Для системи опалення назбирали 49 000 гривень, а треба ще 21 000 грн. В принципі, є домовленість з людиною, яка це зробить без жодних «накруток». А потім будемо збирати на вікна для виставкового будинку.
ХХМ. Жовтень 2022 року
Раніше мені було соромно просити. А зараз не маю того сорому. Я вже на паперті своя людина (сміється): умію, знаю, як просити, як говорити, як переконувати.
У нашому філіалі - Пархомівському художньому музеї ім. П.Ф. Луньова (ред. - Краснокутська громада) також закрили вікна OSB. Через наших меценатів отримали для них генератор - на випадок відключення світла. Нам також обіцяють генератори на наші два приміщення у Харкові. Перезимуємо.
ХХМ. Жовтень 2022 року
ХХМ. Жовтень 2022 року
Чемберлен
– Валентино Василівно, з початку війни ви ні на день не виїздили з Харкова. Були моменти, коли хотілося зібрати валізу та поїхати туди, де не стріляють?
– Навіть уявити не можу, що я кудись поїхала. Бажання жодного немає. Дивлюся в смартфон: мої друзі – хто у Швеції, хто у Німеччині, хто ще десь… Можу уявити, що і я там з ними. Але це не бажання. Це як кіно дивишся: хотіла би там на екрані появитися, але не з'являєшся. І розумієш, що не з'явишся. Хоча там, мабуть, добре: не руйнуються будинки, не гинуть люди. А коли довоєнні світлини передивляюся, також кажу собі: «Добре ми жили, щасливо, але не помічали, сприймали як належне». І ось тоді серце починає стукати активніше, як собачий хвіст теліпається, - казала моя мама. Ну не можу поїхати, не можу бачити цю реальність. Називайте це патріотизмом, обов’язком. Звучить, напевно, пафосно. Але насправді це стан усвідомлення, що відірватися звідси не можеш. Це - як повітря. Я – кримчанка і щоліта (до подій 2014-го) їздила до Криму, де батьківський дім. Там моє небо, там мій степ, рідне море. Але я живу в Харкові з 70-го року. І вже через тиждень відпочинку я розуміла, що мені не вистачає цього міста. Це просто якась магія. Та й взагалі, як їхати з Харкова, коли тут таке лихо.
– Бо не можете покинути музей?
– І тому. І не лише. У мене був кіт. Дикун страшний, з вусами в 15,7 см (один вус зберігаю як доказ). У нього було три імені: домашні – Чюня (Чюнька) і Чучундра і третє офіційне - Чемберлен. Коли ще у лютому - на початку березня жила вдома, мене питали: чому не виїжджаєш. Відповідала: «А куди кота подіну, жива ж істота?». Я не говорила: «Я не можу покинути музей». Це само собою зрозуміло.
– А що з котом, чому був?
– Коли у нашому під'їзді на Холодній Горі я залишилася одна, стало якось страшнувато, особливо коли літаки низько шмигали. Звук бомбардувальника просто вдавлює тебе у підлогу. У підвали та укриття не ходила. Тоді і наважилася поїхати до рідні. Кажуть, на людях і смерть красна, а наодинці якось тяжко. Тож разом з Чунькою переїхала у середині березня до родичів на Основу, здавалося, у спокійнішу частину міста. А ні, прилетіло відразу. Страху не було. У мене була тільки одна погана думка – ось і все. Якийсь уламок мені в ногу влучив, я й не відразу помітила кров. Поруч будинок вщент розлетівся. У нашому з прибудови зірвало повністю дах та засипало Чуньку. Він ще 10 днів пожив. Йому було 25 років.
Вітер, холод... і живий тюльпан
– Які моменти, кадри з війни назавжди залишаться у вашій пам'яті?
– Для мене зараз всі дні, всі події – як один тугий клубок. Не розплутується.
– Пам’ятаєте той випадок у березні? Ми говорили про розбитий музей і хлопця з тюльпанами на вулиці.
– У мене таке було вдруге в житті. У мирний час весною на вулиці незнайомий хлопець вручив троянду. Я тоді на роботу не прийшла, я прилетіла. Було так радісно, мені все вдавалося, все було чудово. А це зовсім інша історія. 9 березня, вітер, холод. У душі все рушилося, тому що було дуже тяжко через музей та й за себе думала. Тривожно було. І раптом живий теплий тюльпан - від незнайомого хлопця на вулиці. Він вручив і побіг, а квітка залишалася. І тут перехопило подих - не передати. Я далі пішла в аптеку, мені треба було перейти дорогу. Боліла нога, і я розуміла, що не встигну сама на зелене світло. І тут молода жінка: «Давайте, допоможу». І я передала цю квітку: нехай і вона отримає маленьку краплю радості.
У житті бувають моменти, коли, здається, прагматизм потрібен, а іноді треба зробити зовсім необов'язкове. Зараз я отримала посилку з Литви. Нам надіслали для співробітників в'язані теплі шкарпетки. Це настільки зворушливо. А ще там дві пари маленьких носочків для немовлят. Якраз у нашої співробітниці в Пархомівці (ред.- Краснокутська громада), де наш філіал музею, народилася онучка Зоряна.
ХХМ. Жовтень 2022 року
Із воєнної "експозиції" ХХМ. Жовтень 2022 року
– Ми колись про це прочитаємо? Ви пишете спогади про музей, про цю війну, про пережите?
– Ні, поки що ні. Не вела щоденника, нічого не записувала. Усе тримаю у пам'яті... Хоча не раз казала собі, що треба писати і не лише про цю війну. На моїй пам'яті, а я працюю тут 52 роки, стільки різних подій відбувалося. Колеги не раз казали: «Пиши, Василівно, пиши». Я навіть приготувала загальний зошит. Але він чистий.
– Давно лежить чистим?
– Ще до війни приготувала. Лежить і чекає. У війну записувала лише волонтерів, які нам допомагали. Після закінчення цього жаху, усіх їх запросимо на відкриття післявоєнної експозиції. Будуть вони почесними відвідувачами нашого музею.
Із воєнної "експозиції" ХХМ. Жовтень 2022 року
Музейний квартал у Харкові
– Закінчиться війна, буде Перемога. Відкриєте експозицію музею, приймете волонтерів. А ще які плани на після?
– Музей давно потребує реконструкції та розширення. Свого часу нам вдалося передати у власність Харківського художнього музею будівлю, в якій знаходиться Пархомівський музей. За нього два роки боролася. Як тільки руки розв'яжуться після всіх бід, треба знову братися за розширення. Нам потрібна ще кілька будівель у Харкові.
У 70-х роках був проект – зробити музейною вулицю Жон-Мироносиць (тоді Раднаркоміська). Принаймні, квартал зробити музейним - від вулиці Чернишевської до Пушкінської. Там наші дві будівлі, а ще Клуб поліції, Будинок вчених, стоматологічна клініка. Усі ці бекетовські будівлі могли б стати частиною нашого музею.
А експонатів у нас вистачить. Мало того, для нового музею ми організували б музей приватних колекцій. Створили б інтерактивний музей народного мистецтва, з усіма традиціями, щоб люди могли займатися різьбярством, ткати на ткацькому верстаті тощо. І таких відділів було б кілька. Звичайно, наповнення скрізь буде чудове. Експонати б примножувалися, бо музею багато людей дарують картини.
Із воєнної "експозиції" ХХМ. Жовтень 2022 року
– Досить сміливі, амбітні проекти. Впораєтеся?
– Після війни ними і займемося. Треба думати - думки матеріалізуються. Хто б мені сказав у березні, що до зими буде новий дах і вікна. Але про це думали, мріяли, працювали і воно відбулося.
ХХМ. Жовтень 2022 року
вул. Жон Мироносиць. Жовтень 2022 року
Нагадаємо, 2 березня 2022 року після ракетного обстрілу центру Харкова у Харківському художньому музеї не залишилося жодного вцілілого вікна - шибки вибило вибуховою хвилею. На щастя, картини не постраждали.
У жовтні 1941 року Харківський художній музею пережив першу евакуацію - тоді до Новосибірська вивезли 4 555 творів мистецтва, серед яких - колекція картин Т. Шевченка.
Харківські музейники продовжують збирати кошти на відновлення бекетовських приміщень.
Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua
Галина Половик
