Речі, які пережили господарів, можуть багато розповісти. Музей Голокосту в Харкові (фото)

14953
Сьогодні, 29 вересня, у День пам’яті трагедії Бабиного Яру в Україні вшановують жертв одного з найжахливіших символів Голокосту.

Багато істориків називають трагедію Бабиного Яру (29 вересня 1941 року) початком Голокосту – політики цілеспрямованого винищення єврейського народу, яку проводила фашистська Німеччина. У ті страшні дні під Києвом у Бабиному Яру фашисти почали здійснювати план знищення євреїв Києва. За два дні у Бабиному Яру було розстріляно понад 33 тисячі людей.

В історії Харкова трагедія повторилася у Дробицькому Яру. Усього за місяць - з грудня 1941-го по січень 1942-го - у Дробицькому Яру розстріляли від 16 до 20 тисяч євреїв. І відправною точкою трагедії став день 14 грудня 1941 року, коли було опубліковано наказ військового коменданта Харкова: всім євреям міста у дводенний термін переселитися до бараків у районі ХТЗ. Також під час окупації смерть тут знайшли люди різних національностей – психічно хворі, військовополонені та підпільники.

У Харкові не проводили міжнаціональну грань – долі багатьох українців та євреїв переплелися. У минулі роки багато хто вважав за краще нічого не говорити про Голокост, але знаходилися ті, хто не збирався мовчати, адже, оберігаючи пам'ять, ми зберігаємо свій народ!

Кропотлива праця та наполегливість заслуженого працівника культури України Лариси Воловик та її однодумців дозволили у 1996 році створити перший недержавний музей Голокосту в Україні. На жаль, Лариса Фаліївна померла 14 липня 2023 року на 85-му році життя.

Музей розташований у центрі Харкова, на вулиці Ярослава Мудрого, 28. У музеї є низка постійних експозицій та зал, де проводяться тимчасові тематичні виставки. Працівники музею заслужили безліч нагород, а стіни цього історичного місця бачили багато високих чинів та допитливих дитячих очей.

Про музей не скажеш точніше, ніж 2004-го написав співробітник Залу імен Меморіалу Голокосту та героїзму європейського єврейства в Ізраїлі Іцхак Мошкович:

«Захоплений тим, як за таких обмежених умов можна було створити таку переконливу експозицію різноманітних матеріалів про Голокост. По суті, у просторові рамки однієї кімнати Лариса Воловик втиснула всю основну інформацію про цілий трагічний період європейської та єврейської історії. В Ізраїлі, Вашингтоні, інших місцях та ж мета досягається у величезних музеях та меморіалах…».

«Все почалося з того, що у 1991 році вирішили увічнити пам'ять про розстріляних у Дробицькому Яру в 1941-1942 роках. Було проведено закритий конкурс на найкращу пам'ятку та створено Харківський обласний комітет «Дробицький Яр», - розповідала Лариса Фаліївна. – Ми всі вийшли з «Дробицького Яру»… Спочатку ми говорили лише з тими, хто вижив, але ж були й ті, хто ховався, і кого ховали. Спілкувалися багато: просто сиділи на лавці біля метро чи заходили до синагоги. Працювали в архівах: шукали імена та історії тих, кого німці записували на жовті листки смерті. Зібралося стільки документів та матеріалів, що я зрозуміла – їх не можна тримати в одних руках, ними треба ділитися. Перша експозиція була у кімнатці при комітеті».

Поруч на стіні пам'яті музею розміщено фото піаніста та композитора Ісаї Букініка, якого запрошував грати сам Петро Чайковський, та архітектора Віктора Естровича.

Зупиніться біля будинку «Червоний банківець» на вулиці Алчевських, 6 – це пам'ятка архітектури, яку спроектував, збудував і жив у ній Віктор Естрович. Він пішов 1941-го до бараків гетто і був розстріляний у Дробицькому Яру. Не збереглися його фото, але пам'ять про нього живе в архітектурних шедеврах Харкова.

Для списків людей, які врятувалися та рятували, не вистачає стін музею! Їхні фото у добірці поруч, хтось із них вижив і поєднав навіки долю, а хтось, як Олександра Бєлова, віддав життя за врятованих. 92 харків'янина визнано Праведниками народів світу, у тому числі й Олександру Бєлову.

Журналістка Олександра Бєлова на санчатах перевезла з гетто двох єврейських дітей через все місто у 20-градусний мороз... І це не єдиний подвиг цієї відважної жінки... Але знайшлися й такі, хто доніс на неї. У березні 1942 року Олександру було заарештовано та розстріляно за порятунок єврейських дітей. Кілька років тому у Харківській міськраді було ухвалено рішення, що вулиця на перетині вулиць Тобольської та 23 Серпня матиме ім'я героїчної харків'янки.

Всі ці зворушливі історії харків'ян потрібно почути особисто, речі, які пережили своїх господарів, треба побачити на власні очі, щоб відчути весь біль і розпач тих років…

До початку повномасштабного російського вторгнення в Україну експозиція музею лише зростала. У виставковій залі постійно оновлювалися експозиції картин та тематичних робіт. Чого тільки варте «Вони зустрілися у Харківському музеї Голокосту – Тарас Шевченко та Шолом-Алейхем!» та роботи із сірників Йосипа Осташинського.

Про жах війни, як і про самовідданість і любов, можна говорити нескінченно. Лекції та експозиції музею не залишать байдужим нікого.

Фото та матеріали: ГородХ, архів Лариси Воловик, музей Голокосту, Наталія Бойченко

Читайте також: