20 вересня в історії Харкова: народився відомий поет та діяч українського руху опору (фото)

Пам'ятаємо! Цього дня, 20 вересня, 1929 року в селі Половинкине (Старобільського району, Луганської області) народився Іван Світличний - український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960–1970-их років —шістдесятництва, репресований. Лавреат Державної премії України імені Т. Г. Шевченка (1994), лавреат премії імені Василя Стуса (1989). Старший брат Надії Світличної. Член Міжнародного ПЕН-клубу (1978).

До школи пішов у селі Половинкине в 1937 році. В 1943 р., намагаючись разом з іншими підлітками підірвати німецьку техніку, лишився без пальців на руках. У 1947 р. закінчив із золотою медаллю Старобільську середню школу.

В 1952 року Світличний закінчив філологічний факультет Харківського держуніверситету (на фото під час навчання). У 1957-1963 рр. працював науковим співробітником Інституту літератури імені Шевченка, Інституту філософії Академії наук України.



В 1956 році одружився з Леонідою Терещенко. Їй Іван Світличний присвятив вірша:
"Ти всім, чим лиш могла, була мені:
Була Великоднем і буднем,
Гарантом «будем-перебудем»,
Була росиною на камені
І каменем — твердим корундом.
Була зигзицею і Ладою,
Живицею на рану і владою —
Єдиною на вся і все".

У 1960-х роках Іван Світличний був фактичним організатором культурного та наукового життя творчої молоді. "Шістдесятники" (на 2 фото в підбірці вище): Іван Драч, Микола Вінграновський, Григорій Сивокінь, Льоля Світлична, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний.



У 1965 році заарештований за дисидентську діяльність, за кілька місяців відпущений. Вдруге заарештовано 13 січня 1972 року, засуджено до 7 років таборів суворого режиму та 5 років посилань за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації.

Чи не найсильнішою в поетичному доробку Світличного є написана в таборі поема «Курбас». Іван Світличний був звільнений 23 січня 1983 року.

Він був тяжко хворим, продовжувати колишню творчу і громадську діяльність він уже не зміг. Помер 25 жовтня 1992 року, похований у Києві на Байковому цвинтарі неподалік від могил Василя Стуса, Олекси Тихого та Юрія Литвина (ділянка № 33). На могилі Івана Світличного встановлено хрест роботи художника Миколи Малишка.

Премію ім. В. Стуса Світличному було присуджено у 1989 році, а у 1990 році — стає членом Спілки письменників України.

Державну премію України імені Тараса Шевченка Іванові Світличному присуджено в 1994 році (посмертно) за збірку поезій, поетичних перекладів і літературно-критичних статей «Серце для куль і для рим». Разом зі Світличним тоді премії Шевченка була удостоєна і його сестра Надія.

22 листопада 2019 року «Укрпошта» випустила поштову марку «Шістдесятники. Іван Світличний (1929—1992)».

23 грудня 2020 року в Києві на фасаді Національної академії наук України на вулиці Грушевського, 4 відкрили меморіальну дошку Василю Стусу та Івану Світличному.

До речі, поет Василь Стус присвятив Івану Світличному вірш «Не можу я без посмішки Івана…»

Багато міст України увіковічнили його ім'я в назвах вулиць.

Світла пам'ять вірному сину України.