Позначка: Харьківський бузок

Світ згадує видатного режисера. Частина його слави торкнулася й Харкова (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 09.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

А ви знали? За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік був роком Сергія Параджанова, до 100-річчя з дня його народження (фрагменти із незакінченого художнього фільму “Київські фрески”, архівні фонодокументи за посиланням).

А 11 січня 2025 року на каналі “1+1” до дня народження митця презентували фільм “Колір граната”, який свого часу був заборонений.

Цього дня, 9 січня, в 1924 році у Тифлісі, у вірменській родині народився майбутній видатний режисер, сценарист і композитор Саркіс (Сергій) Параджанов. З дитинства він захоплювався фольклором. Тому з вибором професії він не вагався. Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, він міг поїхати знімати у будь-який куточок країни, але обрав Київ.

Його фільми стали шедеврами всесвітнього кінематографа. Саме він зняв картину про невмирущий дух українського народу, яку побачили мільйони (фільм переглянули понад 8,5 млн глядачів).

Фільм «Тіні забутих предків» (за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського) досі є картиною. яку вивчають майбутні режисери та кінознавці. Вона посідає 1-ше місце у списку 100 найкращих українських фільмів. До речі, Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

«Тіні забутих предків» у прокат вийшла українською мовою та ще й було збережено гуцульську говірку.

Успіх картини зробив відомим у всьому світі не лише видатного режисера, але й оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика та акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Картина займає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Стрічка зібрала багато нагород, як в Україні (спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику (1966р.); оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за Стрічку Шевченківську премію (1991 р.)), так і за її межами (в аргентинському місті Мар-дель-Платі – «Південний хрест», а також приз ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти (1965р.); кубок фестивалю — МКФ у Римі (1965р.); золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція, 1966р.).

До того ж у Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час зйомок, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».

З ініціативи представників Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” доторкнувся до історії великого митця й Харків. У самому серці міста в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» 2019 року у рамках унікального проєкту – серії лекцій на тему «Заборонене українське кіно» – відбувся кінопоказ та розповідь про фільми, які свого часу перебували під забороною влади.

Про Сергія Параджанова та його творчість можна розповідати годинами, днями…

Він дружив з Лілею Брік і Федеріко Фелліні, у нього вдома бували Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуерра, Андрій Тарковський, Володимир Висоцький та Марина Владі.
Він міг би створити набагато більше… Але…

За свою щирість, відвертість та волелюбність потрапив на 5 років (1973-1977) до радянської в’язниці, де не лише вижив, а ще й не зламався у тих жахливих умовах.

Незламний дух Сергія Параджанова передає світлина “Символ свободи”, яку зробив фотограф YURI MECHITOV. Той стрибок у провулку поряд зі своїм будинком Параджанов називав “кадром століття”. До речі, у 2004 році, до 80-річчя режисера, у Тбілісі відкрили пам’ятник (скульптор Важа Мікаберідзе), створений за цією фотографією.

На жаль, у в’язниці режисер захворів на діабет, а потім запалення легень переросло в рак, який й став причиною його смерті 20 липня 1990 року у віці 66 років.

Народний артист України (1990, посмертно), лауреат державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Національна легенда України (2024, посмертно).

Фото, відео та матеріал: GX, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела

5 грудня в історії Харкова та Харківщини: загадують цікаві події пов’язані з містом і його видатними діячами (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 05.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

5 грудня 1824 року народився Вілем Душан Ламбль (1824-1895) – відомий медик-анатом, професор Харківського університету.
Він народився у Летнянах поблизу Плзня у Чехії.
Вивчав медицину у Празі, викладав у Празькому університеті.
З 1860 працював професором Харківського університету, на кафедрі анатомії.

Ім’я Ламбля пов’язується з описаними ним вперше збудниками лямбліозу, які були названі його ім’ям (у науковому світі назва відкриття ім’ям вченого вважається найвищою формою покликання).

Помер 12 лютого 1895 року у Варшаві.

5 грудня 1859 року у місті Ніжин (нині Чернігівської області) народився Микола Клобуков (1859-1900) – вчений, спеціаліст у галузі електрохімії.
Після навчання у Мюнхені, з 1891 року почав працювати у Харківському технологічному інституті.
Вивчав проблеми теорії електрики. Розробив перші в Україні програми теоретичного курсу та практичних занять. Викладав курси «Електротехніка» та «Теорія електрики», в яких висвітлював зв’язок електроенергетики та електрохімії.

Помер 27 жовтня 1900 року в Харкові.

5 грудня 1886 року народився Микола Шаповал – український військовий, громадський та політичний діяч, генерал-хорунжий, відомий випускник Чугуївського юнкерського училища.

Народився у селі Сріблянка (нині Бахмутський район Донецької області).

Закінчив філологічний факультет Київського університету.
В 1910 році Микола після закінчення Чугуївського юнкерського піхотного училища отримав офіцерське звання підпоручик.

Брав участь у Першій світовій війні.
Один із організаторів 1-ї Дивізії синежупанників (командир Запорізького полку імені Шевченка). 1919 року командував різними підрозділами армії УНР.
Згодом емігрував до Польщі, потім – до Франції.
Під час Другої світової перебував у німецькому концтаборі, з якого був звільнений після залишення німцями Франції в 1944 році.
Шаповал був редактором видань «Вісник Української Громади у Франції» та «Українська Воля» в Парижі.
Помер 1948 року, похований у Сошо (Франція).

5 грудня 2009 року в Харкові відбулася визначна подія початку XXI століття – відкриття реконструйованого стадіону «Металіст».

Головною подією свята став плановий матч харків’ян із київською «Оболонню». Щоправда, футболісти підкинули ложку дьогтю в бочку меду, програвши 0:1.

Стадіон реконструювали для проведення матчів Євро-2012. Було добудовано Південну та Східну трибуни, всі трибуни були накриті козирком.

5 грудня у 2011 році в саду Шевченка на «Алеї зірок» кінофестивалю «Харківський бузок» встановили нові таблички із бронзовими відбитками долонь акторів, які приїжджали на фестиваль.

Зокрема, алею поповнили пам’ятні дошки з відбитками долонь народного артиста України Остапа Ступки, а ще французьких акторів Жана-Поля Бельмондо та Шарля Жерара.

“Я з величезним задоволенням повернуся до вас ще раз”, – щиро вірив французький актор понад десять років тому.

На жаль, восени 2о25 року – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” (докладніше в матеріалі GX за посиланням).

Фото та матеріал: Вікторія Маренич, GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

3 грудня в історії Харкова: факти і особистості (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 03.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Україна і, зокрема, Харків завжди славились своїми митцями, зокрема, кобзарями, бандуристами та лірниками – вільними співаками свободи нашого краю. На жаль, українське мистецтво постійно виборювало право на існування, як в часи російської імперії, радянської влади і сучасної країни-терористки – рф. В історії Харкова зберігаються й сумні факти вандалізму…

Так 3 грудня 2015 року в Харкові було здійснено резонансний акт вандалізму. З пам’ятника репресованим кобзарям зникла бандура. Невідомі пошкодили пам’ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам та лірникам, встановлений у саду Шевченка 1997 року.
Зображення бандури було зроблено з бронзи. Ймовірно, його викрали з метою здати до пункту вторинної сировини.
Роботи щодо відновлення доручили скульптору Олександру Рідному.

На жаль, українську спадщину знищують і зараз, зокрема, в центрі Харкова стирають кінематографічну історію міста та України в міжнародному колі – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок”” (докладніше в новині GX). Сумний збіг – долоні митців, розташовані на алеї біля ХНАТОБ, де проходив перший в Україні кіносеанс, теж були з бронзи… Хтось знову зазіхнув на цінний метал, чи комусь треба закрити й цю сторінку історії міста?

Довідка. Харків безпосередньо засвідчує злочини минулого і сьогодення, адже саме в Харкові в перші місяці 1932 року відбувся Кобзарський з’їзд, на який було звезено з різних областей України 337 кобзарів, лірників і стихівничих. Радянська влада жорстоко обійшлася з народними співцями – всі вони були розстріляні у ярузі під Харковом.
Вшановуючи невинних, закатованих кобзарів, 14 жовтня 1997 року в Харкові в саду ім. Т. Г. Шевченка біля Харківського національного театру опери та балету ім. М. Лисенка відкрито пам’ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам.

Гроші на нього збиралися громадою понад сім років і для виконання проекту було запрошено визначного харківського митця Валерія Бондаря. Співавторами пам’ятного знаку стали скульптори Василь Семенюк, Олекса Шауліс і архітектор Олекса Морус (після акту вандалізму реконструкцією монумента займався харківський скульптор Олександр Рідний).
Відкриття пам’ятника репресованим кобзарям було приурочено до проведення у Харкові І Всеукраїнського огляду автентичного виконавства на традиційних кобзарських інструментах, присвяченого 95-й річниці історичного виступу зібраних Г.Хоткевичем кобзарів, лірників і народних музик на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові та 120-річчю від дня народження Гната Хоткевича — засновника харківської школи бандури (докладніше про митця в новині GX, а ще про «Всеукраїнський конкурс виконавців на бандурі ім. Гната Хоткевича»).

До речі, в грудні 2024 року справа незламних митців, кобзарів і бандуристів, визнана спадщиною України і світу (докладніше в новині GX). Так до Реєстру кращих практик з охорони нематеріальної культурної спадщини – «Програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції» (5 грудня, у другій половині 2022 року його ще й внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України).

“За час війни з рф загинуло 133 українських митців, серед яких шестеро братчиків кобзарських цехів, які стали на захист своєї держави, – розповів Міністр культури та інформаційної політики України Микола Точицький. – Нині росія, як колись імперський та сталінський режими, нищить все, що пов’язано з українською культурою, зокрема кобзарство та носіїв живої спадщини. Та попри усі спроби позбавити українців свого коріння, наша культура засвідчує незламність”.

Митці Харківщини й підчас війни дивують своєю грою, підтримуючи бойовий дух українців. А ще артисти вголос усім нагадують, що саме в Харкові більше ніж 100 років тому, в 1922 році, було створено перший інструментальний колектив.

Зокрема, дарує свою підтримку інструментальне тріо “ЦимБанДо” Харківської державної академії культури – про творче сьогодення колективу в новині GX. Вони вміють з українським колоритом та гумором підібрати добірні українські лайки для ворога.

А ще під час війни “ЗореDana” виступає на сценах і бомбосховищах міст і маленьких селищ, об’єднуючи та надихаючи музикою. Дарує свої музичні обійми тим, хто захищає наш спокій, проводячи благодійні концерти у військових розташуваннях та шпиталях. “ЗореDana” звучить піснею, що лікує душу (докладніше в новині GX).

Шанувальники традиційного бандурного мистецтва збиралися на творчу зустріч з Костем Черемським, дослідником традиційного співоцтва, старосвітським бандуристом, майстром кобзарських інструментів, автором книги “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920 – 1930 – х років (докладніше в новині GX).

А скільки бандуристів зображено на картинах митців…

«Бандурист» (1860р., Дмитро Безперчий).

3 грудня 2003 року в Харкові відкрилася виставка «Реріхі, Індія, Гімалаї». Роботи експонувалися у ПК ХЕМЗ. У залах було виставлено репродукції картин стародавніх та сучасних художників та понад 100 фоторобіт. Серед індійських експонатів – національний одяг, предмети побуту, статуетки. До Харкова виставка побувала у Києві, Дніпрі, Луганську, Феодосії, Херсоні.

Довідка. Микола с (1874-1947) – художник, сценограф, філософ-містик, письменник, мандрівник, археолог, орієнталіст, академік (з 1909 року). Протягом життя створив близько 7000 картин, багато з яких перебувають у відомих галереях світу, та близько 30 томів літературних праць.

До речі, Культурний центр ім. М. К. Реріха й під час війни прихищає митців – працює постійна експозиція робіт і історичних документів видатного автора, а ще тут співають, майструють і малюють діти, проходять виставrи і читання (про виставку клубу «Чарівна скринька» «Знов зима дарує казку» в новині GX).

Наразі творчі заходи відбуваються в арт-просторі культурного центру ім. М.К.Реріха, який працює з 12.00 до 17.00 (по середах і суботах) за адресою вулиця Михайла Семенка, 6.

Фото, відео та матеріал; GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

У перший день зими харків’яни з сумом згадують чарівну французьку актрису (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 01.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

1 грудня в 2022 році пішла в засвіти знаменита французька акторка і письменниця з харківським корінням, відома кіноманам своєю роллю у фільмі «Фантомас», Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» Мілен Демонжо.

Вона померла у Парижі, про це повідомила радіостанція France Bleu Mayenne з посиланням на прессекретаря актриси.

«З глибокими переживаннями та великим сумом повідомляємо вам про смерть актриси Мілен Демонжо, яка сталася 1 грудня у віці 87 років», — було написано у пресреліз, поширеному від імені рідних покійної.

Мілен Демонжо – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок». Саме книга Мілен Демонжо «Харківський бузок», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю — щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом.

Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» Мілен Демонжо

і голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”» Вікторія Маренич. Париж. 2017 р.

«Вона увійшла до кімнати, окинула всіх поглядом і одразу підійшла до мене зі словами: «Це ви з Харкова? Ми з вами схожі!». Її мама, Клавдія Трубнікова, була харків’янкою. Свого часу сім’я перебралася до Франції і з матір’ю у Мілен були складні стосунки. У 13 років вона пішла з батьківського дому – стала улюбленою музою Крістіана Діора та почала будувати кар’єру у сфері моди та кіноіндустрії. А коли її мама захворіла (у неї була онкологія), Мілен все покинула і повернулася додому, щоб доглядати її. Проводячи з матір’ю багато часу, актриса почала записувати її спогади про життя у Харкові. Так народилася книга Демонжо про Клавдію Трубникову, яку вона назвала “Харківський бузок”. У розмові Мілен зізналася мені: пообіцяла матері перед смертю, що обов’язково відвідає її рідне місто. Повертаючись до Харкова, я вже точно знала, що привезу сюди Мілен Демонжо, і просто в літаку почала продумувати програму, а потім зрозуміла, що потрібно робити щось масштабніше – фестиваль кіно», – згадує першу зустріч із Мілен Демонжо в Парижі голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”» Вікторія Маренич.

Для самої Мілен Демонжо цей фестиваль став поверненням до своїх витоків і виконанням обіцянок, які вона дала своїй матері. Тому з великим задоволенням щороку приїздила до Харкова на відкриття кінофестивалю “Харківський бузок”, що проводився у 2009-2013 роках.

«Мені хочеться сказати одну дуже важливу річ. Щоразу, коли я приїжджаю на «Харківський бузок», я почуваюся не Мілен Демонжо, а дочкою харків’янки Клавдії Трубникової. Довгого життя фестивалю, і нехай у Харкові завжди цвіте бузок», – сказала Мілен Демонжо під час чергового візиту до Харкова у 2013 році.

Улітку 2017 року в Українському культурному центрі в Парижі відбулася презентація книги французької актриси про Харків і його бузковий фестиваль «Adieu, Kharkov!». У ній Мілен Демонжо зібрала всі цікаві ситуації, що відбувалися у ній під час перебування у Харкові — на батьківщині її мами.

У Мілен Демонжо було чимало творчих планів, пов’язаних з Харковом. Зокрема, вона мріяла привезти до Харкова свою виставу. Актриса по-справжньому любила місто, яке вважала своє малою батьківщиною.

У Харкові на Алеї зірок у саду Шевченка французька харків’янка залишила частинку себе – відбиток долоні.

Алея зірок у саду Шевченка

Довідка. Мілен Демонжо (справжнє ім’я Марі-Елен Демонжо) народилася в Ніцці 29 вересня 1935 року. У ранні роки брала уроки гри на фортепіано і вільно розмовляла італійською, французькою та англійською. В юності Мілен закохалася в актора Жерара Філіпа і почала мріяти про те, щоб самій потрапити на екран. Була студенткою акторських курсів. Дівчину помітив представник модельної агенції, яка запропонувала їй контракт. Працювала у модному будинку Крістіана Діора, ательє П’єра Кардена.

Зніматися у кіно почала з 1954 року. Дебютувала у фільмі «Майбутні зірки». Потім зіграла головні ролі в картинах «Жебрак і красуня» (Єва), «Ця ніч» (Сільві), «Слабкі жінки» (Сабіна), «Кохання в Римі» (Анна Падоан), «Викрадення сабінянок» (Реа) та ін.

В 1961 році Демонжо отримала роль міледі в «Трьох мушкетерах» Бернара Бордері, а потім зіграла безстрашну дівчину-фотографа Елен – наречену журналіста Фандора (Жан Маре) в трилогії «Фантомас» (1964, 195, 1967).

У 1966 році Мілен познайомилася з Марком Сіменоном — старшим сином письменника Жоржа Сіменона, вони одружилися, і цей шлюб тривав 31 рік. Згодом зайнялася кіновиробництвом, продовжуючи іноді грати у власних фільмах. Останньою її роботою в кіно стала драма «Я і ти» (2017), де Демонжо грала з Катрін Фро та Катрін Денєв.

Фото та матеріал: Вікторія Маренич, Галина Половик, Наталія Бойченко

Він мріяв знову відвідати Україну: 8 листопада Харків згадує легендарного актора Франції (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 08.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 8 листопада, 1935 році за 10 км від центру Парижа у місті Со народився видатний француз, актор, продюсер, сценарист і режисер а ще вірний друг України – Ален Делон.
Зірку світового масштабу люблять мільйони, особливо ми українці, а в Харкові понад 10 років зберігався відбиток його долоні, що був розміщений на алеї зірок кінофестивалю “Харьковская сирень”, яку приміряли харків’яни та гості міста.

За час війни з рф, Україні висловили підтримку багато видатних акторів з різних країн світу. На жаль, в Харкові було знищено “алею зірок” (біля Харків опера, де пройшов перший кінопоказ в Україні), де багато з них залишили дотики своїх “долонь” (докладніше в новині GX від 27 жовтня)…

Серед них був і Ален Делон. З початком війни його серце не мало спокою. Легенда Франції чітко висловив свою прихильність і підтримку Україні та українцям. Він мріяв приїхати в нашу країну святкувати перемогу… На жаль, доля вирішила інакше… 18 серпня 2024 року зупинилося серце неймовірної люди.

“Пішов від нас Ален Делон. Йому було 88… Він в нашій пам’яті… Його долоня на алеї назавжди з нами”, – з болем і сумом написала голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок“», заслужена журналістка України Вікторія Маренич. Вона вірила, що Харків збереже пам’ять про легендарного гостя.

Одними з перших сумну звістку донесли в The Guardian… Зірка французького кіно Ален Делон помер у віці 88 років – повідомили ЗМІ його діти.

«Ален Фаб’єн, Анушка, Ентоні, а також [його пес] Лубо з глибоким сумом повідомляють про смерть свого батька. Він мирно помер у своєму будинку в Душі, в оточенні своїх трьох дітей і сім’ї», – йдеться в заяві, додаючи, що сім’я попросила про конфіденційність.

Його ототожнювали з відродженням французького кінематографа в 1960-х роках, Кожна роль Алена Делон була незабутня… Будь то поліцейськи чи злодій… Він грав у найвидатніших режисерів країни. Грав з яскравими зірками кіно, зокрема, Жан-П’єром Мельвілем, Рене Клеманом та Жаком Дере. Він також знімав фільми з такими авторами, як Лукіно Вісконті, Луї Маль, Мікеланджело Антоніоні та Жан-Люк Годар…

Довідка. Народився Ален Делон в 1935 році в Со в передмісті Парижа. Делон був виключений з кількох шкіл, перш ніж у 14 років пішов працювати в м’ясний магазин. Після перебування у військово-морському флоті (під час якого він брав участь у колоніальній війні Франції у В’єтнамі), він був звільнений у 1956 році та почав працювати актором. Його помітив голлівудський продюсер Девід О Селзнік у Каннах і підписав контракт, але актор вирішив спробувати щастя у французькому кіно і дебютував невеликою роллю в трилері Іва Аллегре 1957 року «Коли втручається жінка».

Приголомшлива зовнішність Делона відразу справила враження, і він швидко перейшов до головних ролей. У 1958 році він зіграв з Ромі Шнайдер у фільмі «Крістін» у ролі солдата та доньки музиканта, які закохалися. У Делона та Шнайдера зав’язався гучний справжній роман поза знімальним майданчиком, що підтвердило зростаючу репутацію Делона як секс-символу.

У 1960 році він зняв два фільми, які мали значний міжнародний вплив: екранізацію Патриції Гайсміт «Plein Soleil» («На яскравому сонці») і «Рокко та його брати». Перша, франкомовна версія «Талановитого містера Ріплі», перетворила Делона на головну зірку, тоді як «Рокко» — сага про південноіталійську селянську сім’ю, яка переїжджає на процвітаючу північ — привела його до Лукіно Вісконті, одного з видатних європейських авторів. Інший італійський автор, Антоніоні, взяв його на роль біржового маклера у картину «Затемнення» («L’eclisse») 1962 року. Делон возз’єднався з Вісконті в 1963 році для «Леопард» («Il Gattopardo»), великомасштабної епопеї, дія якої відбувається в Рісорджіменто (історіографічний термін, що означає період боротьби за політичне об’єднання Італії) на Сицилії, адаптації знаменитого роману про Лампедузу.

Міжнародний авторитет Делона був такий, що він почав серйозну спробу пробитися в англомовне кіно, почавши з невеликої ролі в комедії-антології Ентоні Асквіта «Жовтий Роллс-Ройс». Делон з’явився у фільмі «Втрачене командування» про французьких десантників у Другій світовій війні, разом з Діном Мартіном в картині «Техас за річкою» та «Чи горить Париж?», ще одній епопеї часів війни з Кірком Дугласом у головній ролі. Однак жоден не був настільки успішним у Голлівуді, щоб закріпити його там, і Делон повернувся до Франції.

У 1967 році він зняв культовий фільм Le Samouraï з режисером Жан-П’єром Мелвілем, в якому він зіграв вбивцю в плащі; успіх цього фільму в країні поклав початок серії кримінальних фільмів, у тому числі «Сицилійський клан» разом із Жаном Габеном, «Борсаліно», знятий у Марселі режисером Дере, та іншу класику Мелвілла «Червоне коло». Делон також знайшов час, щоб з’явитися разом із Маріанною Фейтфулл у фільмі «Дівчина на мотоциклі», де Фейтфулл, одягнена в шкіру, катається на мотоциклі по Європі, а також зі своєю колишньою коханою Ромі Шнайдер у фільмі «La Piscine», яка у 2016 році була перезнята як «Великий сплеск» з Тільдою Суінтон і Рейфом Файнсом.

«La Piscine» також збігся з величезним суспільним скандалом, «справою Марковича», яка дійшла до найвищих ешелонів Франції після того, як охоронця Делона Стефана Марковича було знайдено мертвим на сміттєвому звалищі в 1968 році. Франсуа Маркантоні, сумно відома фігура злочинного світу та давній друг Делона, був звинувачений у вбивстві, але врешті звинувачення були зняті. Все загострилося, коли були виявлені компрометуючі фотографії Марковича, на яких нібито зображені представники французької еліти, включно з дружиною кандидата в президенти Жоржа Помпіду. Зрештою нічого не було доведено, але тісний зв’язок Делона з галереєю неприємних персонажів став широко відомим.

Протягом 1970-х років Делон продовжував знімати фільми, але без такого ж рівня впливу як в попередні десятиліття. Месьє Кляйн отримав «Сезар» за найкращий фільм у 1977 році, у якому Делон зіграв торговця предметами мистецтва під час Другої світової війни, чию особу плутають із однойменним єврейським втікачем; у 1985 році він отримав премію «Сезар» за найкращу чоловічу роль за сюрреалістичну байку Бертрана Блієра «Notre Histoire». Делон також випустив низку фільмів із власною компанією, дебютувавши як режисер у 1981 році з Pour la Peau d’un Flic, а також просував бокс і дизайн меблів. Делон почав уповільнювати свою продуктивність у 1990-х роках після того, як зіграв подвійну роль у «Новій туманності» Жана-Люка Годара. У 1997 році він оголосив про завершення акторської кар’єри, але повернувся в 2008 році, щоб зіграти Юлія Цезаря у французькому хіті «Астерікс» на Олімпійських іграх. У Делона було складне особисте життя, включаючи тривалі стосунки із Ромі Шнайдер, Мірей Дарк (з якою він розлучився в 1982 році після 15 років спільного життя) і Розалі ван Брімен, голландською моделлю, від якої у нього було двоє дітей і з якою він розлучився в 2002 році. Він був одружений з Наталі Делон з 1964 по 1968 рік; у 1964 році у них народився син Ентоні. У 1962 році співачка і модель Ніко народила йому сина Крістіана; Делон заперечував батьківство, але дитину усиновила мати Делона.

Нагадаємо, видатний актор зняв спеціальну програму, присвячену українському поету Тарасу Шевченку, великому українському діячу ХІХ століття, а ще його запальна он-лайн зустріч з головою української держави завершила представлену журналістом Сирилом Віг’є передачу, присвячену Володимиру Зеленському.

Докладніше про цівизначні події у новинах GX: “Хай живе Україна! Видатний француз подарував Україні не тільки руку, а й серце” та

“Ми брати по зброї, тому що ми обидва починали як актори“, де Делон пообіцяв Зеленському завітати до України.

Фото та матеріал: GX, The Guardian, архів Вікторії Маренич

Хто стирає кінематографічну історію Харкова: вони усім серцем полюбили Україну і Харків, а їх дотик до історії знищено (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 27 жовтня, коли наша країна відзначає День української писемності та мови. Є світлі і сумні новини цього дня…

Під час війни, коли російські окупанти руйнують історичну спадщину України (музеї, театри, бібліотеки і не тільки), а УКФ намагається підтримати митців і зберегти код української нації.

“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців” – писав Олександр Довженко, який змусив світ говорити про українське кіно.

З болем у серці ми маємо відзначити, що в центрі Харкова стирають кінематографічну історію міста та України в міжнародному колі – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок””.

Винакають незручні питання: “Хто прийняв рішення знищити кінематографічну історію Харкова?”, “Де долоні тих зірок, які прославляли і прославляють Україну?”, “Де долоні зірок світового масштабу, які підтримували і підтримують Україну?”, “Хто відмовив у шані зіркам світового масштабу?”, “А може хтось собі в скарбницю ,як “золотий батон”, забрав історичні артефакти міста і країни?”.
І головне – чи поверниться “Алея зірок” – це лише воля наша – українців, які живуть у незламному Харкові – нас ошукали, але ми не будемо мовчати!
Адже саме в нашому місті відбулася Перша українська кінозйомка у 1896 року – фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів і влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.
Цю історію знає увесь світ, її не вдастся зруйнувати… як і історію нашого кінематографічного Харкова!

Нагадаємо, Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок” зустрічав іменитих гостей з 2009-го до 2013 рік. Нагадуванням про події фестивалю були стели з відбитками долонь знаменитостей у саду ім. Шевченка.
Це був величезний внесок в історію міста. Кожен харків’янин та гість міста-героя мав за честь торкнутися світу зірок і помріяти… До речі, на відкритті був присутній легендарний український актор Богдан Ступка. Його “долоня” і “долоня” його не менш визначного сина – Остапа – теж зникла, разом із пам’ятью про українських акторів Світлану Живанкову та Олексія Колесника…

А чому зрадили пам’ять французьких зірок, які прославляли і підтримували Україну до останнього подиху, що особливо було важливо у часи війни…
До цих долонь, згадати земляків, приходив Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні Гаель Весьєр.

Любила і шанувала нашу країну Мілен Демонжо (29.09.1935-01.12.2022) – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок». Саме книга Мілен Демонжо «Харківський бузок», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю — щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом.

На алеї зірок була “долоня” легендарного французького актора Алена Делона (08.11.1935-18.08.2024) – особистості світового масштабу, якого пам’ятають і люблять мільйони, особливо ми українці, адже саме в Харкові понад 10 років відбиток його долоні, що був розміщений на алеї зірок кінофестивалю “Харьковская сирень” приміряли харків’яни та гості міста.

З початком війни його серце не мало спокою. Легенда Франції, Ален Делон, чітко висловив свою прихильність і підтримку Україні та українцям. Він брав інтерв’ю у Президента України Володимира Зеленсько, він декламував вірші Тараса Шевченка, він мріяв приїхати в нашу країну святкувати перемогу…

Чому хтось викреслив пам’ять про Героя Франції – легендарного французького актора театру та кіно Жан-Поль Бельмондо (09.04.1933-06.09.2021). Великий офіцер і Командор ордену Почесного легіону, ордену «За заслуги» та ордену мистецтв та літератури, кавалер ордена Леопольда I, володар премії «Сезар», Золотої пальмової гілки канського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багато інших нагород – він з першого погляду закохався в Харків та його мешканців…

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти. (Докладніше у новині GX). Він мріяв повернутися… але не судолося…

А чим завинив перед містом знаменитий французький кіноактор та кінорежисер П’єр Рішар – людина з великим серцем, яка з перших днів війни підтримує Україну. Він засудив дії путіна та ще в квітні звернувся до нього з закликом припинити вторгнення в Україну. Як висловився кінозірка, воно перетворилося на масові вбивства та варварство, якому немає виправдань.
Рішар зізнався, що захоплюється мужністю українців. Актор щовечора дивиться новини та фотографії, через які його “переповнюють емоції”.

Чому зникла “долоня” красуні-зірки Мішель Мерсьє? Для неї Харків залишився світлим спогадом…

А ще Катя Ченко та Шарль Жерар (Франція)… Та ще громадяни Америки – Бі Джей Ворт (всесвітньо відомий кінокаскадер, парашютист, режиссер та сценарист), Ірина Борисова (художник-мультіплікатор, яка народилися у Харкові), Юджин Мамут (вчився і працював у Харкові), Родіон Нахапетов (відомий актор і кінорежисер з міста під Дніпром, який мав намір створити фільм про свою матір — українську вчительку Галину Антонівну Прокопенко (1922—1966).

З 24 митців, що залишили “свої долоні і серця” на Алеї зірок лише 8 були громадянами рф (і з перших днів повномасштабного вторгнення відомість про них було приховано з історії фестивалю).

Під час війни в чатах харківських соцмереж неодноразово підіймали питання про “Алею зірок”, але харківці відстоювали свою історичну гордість, тому “алею знесли по-тихому” – багато хто й досі не знає, що вона припинила своє існування…

Але ми віримо в могутність слова і силу духу гордих мешканців незламного Харкова!

Історія не повинна стиратися!

“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців” – писав Олександр Довженко, який змусив світ говорити про українське кіно.

“Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”, – казав Максим Рильський.

Харків у XXI столітті. 17 вересня, що згадує місто у святковий день для усієї України (фото, відео))

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

День працівників цивільного захисту (День рятівника) в Україні щороку відзначають 17 вересня. Професійне свято всіх співробітників Міністерства з надзвичайних ситуацій було встановлено Указом Президента України № 830/2008 від 12 вересня 2008 року.

Під час війни рятівники-герої без зброї кожного дня на варті – захищають українців, нажаль, іноді ціною власного життя.

Саме 17 вересня в 2024 році Указом Президента України посмертно присвоєно звання Героя України підполковнику служби цивільного захисту Артему Костирі

Підполковник понад 70 разів брав участь у ліквідації наслідків російських обстрілів. Після деокупації Харківщини організував відновлення майже сотні пошкоджених пожежно-рятувальних підрозділів. Завдяки йому вдалося евакуювати понад 2400 людей.

Артем Костиря загинув цьогоріч 13 липня під час ліквідації наслідків ворожого обстрілу по селищу Буди (Харківського району), коли російські окупанти завдали повторного удару балістичною ракетою.

Також Глава держави також відзначив працівників ДСНС орденами «За мужність» ІІ і ІІІ ступенів та орденом Данила Галицького.

Вітав Президент України героїв-рятівників і цьогоріч.

Керівники місцевих органів влади Харківщини привітали рятувальників з професійним святом.

Підхопили вітання й артисти – закликом – скажи “Дякую!” рятувальникам!

Приєднуємося до кожного слова подяки героям-рятівникам.

Але поряд із святковими заходами є сумні спогади… Саме 17 вересня 2024 року, у святковий день, росіяни вдарили авіабомбами по Київському району Харкова та селу Черкаська Лозова. Під час гасіння пожежі у лісосмузі поблизу торгового центру, поранень від повторного удару рашистів зазнали й працівники ДСНС. Адже вони і в своє професійне свято, День рятівника, оберігають і рятують наші життя.

А ось у мирні часи, 17 вересня 2012 року в Харківському національному університеті мистецтв імені І. П. Котляревського відбулася демонстрація унікального кінофільму 1916 року «Вмираючий лебідь». Це був не просто показ старого кіно, а відтворення перших громадських кіносеансів.

Картину «Вмираючий лебідь» зняв у 1916 році режисер, театральний художник та сценарист Євген Бауер. Він багато в чому випередив свій час, порушивши традицію зйомок того часу. Євген Бауер один із перших почав застосовувати методи, які потім стали абеткою режисури: змінювати плани, вибудовувати мізансцени та композицію кадру, застосовувати світло та багато іншого.
У фільмі знялися визначні актори того часу: Вітольд Полонський та балерина Віра Караллі.

Незвичайний сеанс пройшов в рамках проєкту «Харківський бузок. PS».

17 вересня 2004 року в Харкові відкрився перший в Україні пам’ятник ювеліру. Його встановили на території міського ювелірного заводу на честь 75-х роковин з дня заснування підприємства.

***

У П’ятихатках стартував мультиспортивний марафон “Золоте кільце”. П’ятдесят команд по три особи в кожній мали пройти 350 кілометрів за два з половиною дні. Пересуватися доводилося велосипедами, на байдарках і плотах, пішки і навіть повзком – у Липецьких каменоломнях, де на повний зріст людина не пройде.

17 вересня 2009 року в Саду Шевченка відбулася унікальна акція. Молоді пропонували відмовитись від шкідливих звичок на користь читання. Ідея належала співробітникам ХДНБ ім. Короленка. Вони допомогли зібрати книги для акції.

Біля монумента футбольного м’яча відкрили незвичайну бібліотеку – книгу міг отримати кожен бажаючий, без запису та реєстрації, всього – за пляшку пива. Книги – із фондів харківських бібліотек, видавництв та магазинів.

Привернути увагу вирішили не просто обміном книг, організатори надійшли далекоглядніше – влаштували буккросинг – відпустили книги у вільне плавання: читаєш – залишаєш у громадському місці – її знаходить інша людина і робить так само.

Фото, відео та матеріал: Головне управління ДСНС України у Харківській області, Президент України, GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела,

Він обіцяв повернутися до Харкова: відбиток долоні на згадку про легенду (відео, фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 06.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Він пішов назавжди… Справжній Професіонал – легендарний французький актор театру та кіно Жан-Поль Бельмондо. 6 вересня 2021 року на 89-му році завершив свій життєвий шлях Великий офіцер і Командор ордену Почесного легіону, ордену «За заслуги» та ордену мистецтв та літератури, кавалер ордена Леопольда I, володар премії «Сезар», Золотої пальмової гілки канського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багато інших нагород.

У такі дні хочеться згадати про нього все, все до найменших подробиць.

Він з першого погляду закохався в Харків та його мешканців…

Про таку людину можна розповідати нескінчено…

Він народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (департамент Верхов’я Сени, Франція), у сім’ї паризького скульптора Поля Бельмондо. У дитинстві Жан-Поль був дуже гарним, і батько використовував його як модель для пухких купідончиків, які і досі можна побачити на фонтанах у Парижі.

В цей чарівний весняний день щороку світ згадує справжнього Професіонала, легендарного французького актора театру та кіно, Великого офіцера і Командора ордену Почесного легіону, ордена «За заслуги» та ордена мистецтв та літератури, кавалера ордену Леопольда I, володара премії «Сезар», Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багатьох інших нагород – Жан-Поля Бельмондо! В 2023 йому мало виповнитися 90 років…

Понад десять років відбиток долоні неймовірно талановитого актора займає почесне місце поруч зі зліпками долонь його колег – французьких знаменитостей Мілен Демонжо і П’єра Рішара.

Харків пам’ятає, як у травні 2011 року з аншлагом відбувся творчий вечір Бельмондо. Тоді актор приїхав до міста як почесний гість ІІІ Міжнародного фестивалю короткометражного кіно “Харківський бузок”. Півтори години він разом зі своїм другом Шарлем Жераром розповідав харків’янам про свої найвидатніші ролі. Про зйомки у фільмі “На останньому подиху”, який приніс Бельмондо світову славу і перших шанувальниць. Ділився кумедними історіями зі свого акторського життя. Переповідав, як не раз травмувався, виконуючи трюки у фільмах.

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

Він не приховував шаленого щастя від зустрічі з харків’янами та їхнім гостинним і красивим містом.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

На жаль, це був його перший і останній візит до Харкова. Але відбиток долоні, залишений ним на Алеї зірок у саду Шевченка, та теплі спогади від фестивальних зустрічей стали невіднятною частиною мистецького і культурного життя мирного Харкова.

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, 2012 рік

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

А так вітав зірку Харків у 2024 році…

На жаль, 6 вересня 2021 року пішов у засвіти актор, який мріяв повернутися до Харкова і яким продовжуємо захоплюватися, передивляючись вкотре культові фільмі з його ролями: “Професіонал” із безсмертним саундтреком Chi Mai (італ. “Хто б не…”) Енніо Морріконе, “Чудовий”, “Ас із асів”, “Чудовисько”, “Хто є хто?”, “Гра в чотири руки” та багато інших.

Довідка. Жан-Поль Бельмондо – відомий французький актор театру та кіно. Народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (Франція), син паризького скульптора Поля Бельмондо. У 20 років вступив до Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва. Після закінчення навчання розпочав професійну кар’єру на сцені.

Кінодебют Бельмондо відбувся у 1957 році у фільмі «Мольєр», але епізоди за його участю були вирізані перед виходом картини. Більш значна роль дісталася йому у фільмі «Будь красива і мовчи» (1958). Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі «На останньому подиху».

Наступного року Бельмондо зміцнив своє реноме, зігравши разом із Софі Лорен в оскароносному фільмі «Чочара».

Свої найкращі ролі Бельмондо зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з «Міссісіпі»», 1969), Клода («Доктор Пополь», 1972), Альона Рене («Ставіски», 1974).

Жан-Поль Бельмондо був одним із найуспішніших акторів Франції до 1986 року.

У 1987 Бельмондо повернувся на театральні підмостки після тривалої перерви з 1959 року і з цього моменту поєднував роботу в кіно і театрі.

2001 року Бельмондо переніс інсульт, відтоді припинив роботу в театрі та кіно. 2008 року відбулося повернення 75-річного актора на знімальний майданчик — він знявся у фільмі режисера Франсіса Юстера «Людина та її собака».

У лютому 2015 року Бельмондо оголосив про завершення своєї кар’єри у кіно.

Жан-Поль Бельмондо пішов із життя 6 вересня 2021 року на 89-му році життя.

Увечері 9 вересня 2021 Франція попрощалася зі своїм героєм – чудовим і неповторним актором Жан-Полем Бельмондо… Під оплески та музику Енніо Морріконе до фільму “Професіонал”, з імператорськими почестями, як і Наполеона, до Hôtel des Invalides в останній шлях його проводжали тисячі французів. На церемонії прощання у паризькому Будинку інвалідів були присутні близькі актора, діячі культури та спорту, президент та політична еліта країни. Пересічні громадяни займали чергу з самого ранку, щоб потрапити до приміщення, де для цього було виділено лише півтори тисячі місць.

Панахида та відспівування Жан-Поля Бельмондо відбудлося 10 вересня у церкві Сен-Жермен-де-Пре в Парижі. Поховали легендарного француза у присутності найближчих родичів.

Більше у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та матеріал: Галина Половик, Наталія Бойченко, Вікторія Маренич, відкриті джерела

Вона пише книгу про легенду Франції, якого шанував Харків: журналістка мріє, щоб кожен торкнувся його долоні і згадав актора (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 16 серпня, святкує свій день народження знаменитий французький кіноактор та кінорежисер – П’єр Рішар.

П’єр Рішар двічі приїздив до Харкова і дуже хотів знову повернутися до нашого прекрасного міста.

Заслужена журналістка України Вікторія Маренич особисто брала у нього інтерв’ю в його парижській квартирі в 2015 році.

Легендарний французький актор з теплом згадував про ті часи… А ще казав, що на все життя запам’ятав, як його вперше зустрічав Харків, як якогось короля чи високопосадовця. Всі йому аплодували, вигукували його ім’я, а він йшов по парадній доріжці Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» («Харьковская сирень»).

Це для нього було дуже знаково і відклалося в пам’яті на все життя…

“П’єр Рішар разом із сином привозив до нашого міста виставу і це було неймовірно. А ще він привозив до Харкова свої вина – біле, червоне, рожеве… Це було дуже смачно, – згадує Вікторія Маренич. – Він сам надзвичайно відкрита людина, і тому дуже поважає людей, які відкриті до нього. Як він сам каже, це свідчить про те, що люди розуміють один одного. Я мрію ще раз зустрітися з цією надзвичайною талановитою людиною саме в Харкові. Адже так, як Хараків вміє зустрічати гостей, напевно, жодне місто так не зустрічає своїх кумирів. Дай Боже, щоб і сьогодні було дуже багато людей, які б приходили на «бузкову» алею зірок в Харкові і прикладали свою долоню в долоню великого майстра П’єра Рішара. В великому сенсі його долоню не можна порівнювати ні з ким, але мені б дуже хотілося, щоб кожен у цю мить пригадав надзвичайно талановиту й світлу людину, саме в цей день, коли маестро відзначає свій день народження. До речі, в 2024 році легендарний французький актор П’єр Рішар відсвяткував своє 90-річчя”.

“Я вірю, не зважаючи на поважний вік П’єра, його бажання знову відвідати Харків ще збудеться! Ми будемо про це мріяти.” – наголошує співголова оргкомітету Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок», керівник ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”», заслужений журналіст України Вікторія Маренич.

Відома харків’янка пише книгу про П’єра Рішара – в ній буде багато сюрпризів і цікавих фактів з життя легендарного актора, обіцяє авторка.

Фото та матеріал: GX, Вікторія Маренич

Харків у XXI столітті. Сумні та світлі події з життя міста від 23 травня (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 23.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

23 травня 2006 року харків’янин Ігор Свергун – учасник міжнародної альпіністської експедиції – підкорив найвищу гору світу Джомолунгму (Еверест).
На жаль, життя спортсмена трагічно обірвалося у ніч із 22 на 23 червня 2013 року. До базового табору (на висоті 4200) під горою Нанга Парбат увірвалися бойовики і розстріляли десятьох туристів і громадянина Пакистану. Атака на альпіністів стала першим таким інцидентом у Кашмірі.

Серед 11 загиблих були п’ятеро членів експедиції Харківського клубу альпіністів: харків’яни – Ігор Свергун (керівник групи), Бадаві Кашаєв та Дмитро Коняєв, також у складі експедиції були Anton Dobes і Peter Šperka зі Словаччини.

Щороку в мирні часи в Харкові на скалодромі «Вертикаль» проводився Кубок України з техніки альпінізму пам’яті майстра спорту міжнародного класу Ігоря Свергуна та Фестиваль зі скелелазіння «Кубок пам’яті».

З 1982-го 2017 рік 22 українські альпіністи здійснили 26 успішних сходжень на Еверест. З них шестеро – харків’яни.

23 травня 2006 року на відомому харківському велозаводі зробили вкрай цікаву заяву. Підприємство виробляло транспорт для таких екзотичних для України фахівців, як рикші.
Ці велосипеди виготовляли в дуже обмеженій кількості: приблизно 200 штук на рік. Модель називалася «Україна», вона була популярна не лише в Україні, а й за її межами (зокрема, у Різі). Велосипед для рикші робили у двох варіантах. Перший – пасажирський. Другий – вантажний.
Вартість велосипеда становила близько 700 гривень, а покататися на велорикші коштувало 10 гривень (до війни кілька велорикш було помічено у харківських парках). На південному березі Криму – у кілька разів дорожче.

23 травня 2011 року знакова для Харкова визначна пам’ятка – Алея почесних гостей кінофестивалю «Харківський бузок» у саду Шевченка – поповнилася новими зірками.

Відбитки своїх долонь залишили французькі актори Жан-Поль Бельмондо та Шарль Жерар, народний артист України Остап Ступка і не тільки.

За рік до того свої відбитки залишили П’єр Рішар, Наталія Миколаївна Фатєєва та Катя Ченко.

Алею було відкрито 16 травня 2010 року. На Алеї встановлені бронзові зліпки долонь гостей кінофестивалю. Щороку Алея поповнювалася новими іменами та «долоньками».

І сьогодні Алея – одна із найяскравіших пам’яток саду Шевченка, місце для фотосесій харків’ян та гостей міста.

23 травня 2021 року у Харкові велосипедисти стали частиною всеукраїнського рекорду, який встановили на площі Свободи.

На центральній площі Харкова намалювали на асфальті величезний контур карти України. Також майстри пензля зобразили герб Харкова з олімпійськими колами. Незвичайний художній витвір оточили велосипедисти, створивши єдину композицію. Цей флешмоб став частиною традиційного харківського велодню.

Тисячі учасників створили живу картинку, а в небо запустили олімпійські кільця з куль.

В результаті Харків встановив рекорд: найбільший контур України, нанесений фарбою на асфальті. Під час свята представники Книги рекордів України вручили секретареві міськради Ігорю Терехову відповідний сертифікат.

За інформацією прес-служби міськради, у встановленні рекорду взяли участь близько 7 тисяч осіб.

23 травня 2024 року російські окупанти завдали ракетного удару по типографії «Фактор-Друк». Внаслідок удару вбито 7 працівників, і ще 14 осіб отримали поранення різного ступеню. Одна ракета влучила у центр цеху, з 4 тисяч квадратних метрів зруйновано більше тисячі.

На зруйнованому виробничому комплексі цим ударом були спалені понад 50 тисяч книжок. Багато дитячої літератури, навчальних посібників, підручників…

Імена працівників типографії “Фактор друк”, яких вбили рашисти 23 травня 2024 року:
▪️Храпіна Тетяна, друкар-теснильник;
▪️Строгий Роман, машиніст приклеювальної машини;
▪️Риженко Світлана, брошуровальник;
▪️Курасова Ольга, машиніст швацьких машин та автоматів;
▪️Нінадовська Олена, машиніст швацьких машин та автоматів;
▪️Минаєва Ганна, машиніст комплектувальної машини;
▪️Шило Дмитро, брошуровальник.

Світла пам’ять!

Довідка. «Фактор-Друк» – один з найбільших поліграфічних комплексів повного циклу у Східній Європі, у якому друкуються майже усі видавництва України, підприємство, яке веде свою історію з 1996 року.

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела