Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка, Харківський обласний організаційно-методичний центр культури та мистецтва, Харківське обласне відділення Української бібліотечної асоціації, Харківська обласна бібліотека для дітей, Етнографічний музей «Слобожанські скарби» ім. Гната Хоткевича, НТУ «ХПІ», Харківська спеціалізована музично-театральна бібліотека та Охтирський краєзнавчий музей запрошують до цікавої розмови. Зустріч відбудеться 23 листопада о 16.00 на ZOOM-платформі.
Етнографічні посиденьки з Михайлом Красиковим, які організовують та проводять соціокультурний центр та відділ «Україніка» ім. Т. Г. Шевченка спільно з обласним організаційно-методичним центром культури та мистецтва, продовжуються. На цей раз розмова піде про листопад у традиційному народному календарі українців.
У народі кажуть, що березень і листопад як братові брат. Це напрочуд точний вислів, адже останній місяць осені за своєю нестійкою погодою дуже нагадує перший місяць весни — вони обидва відмежовують різні пори року. Але якщо березень запрошує в гості весну, то листопад замикає ворота осені. Тож і мовиться, що він «жовтню — син, а зимі — рідний брат». Назва місяця не потребує особливого пояснення, бо саме в цю пору з дерев опадає останнє листя, ліс стає чорним та похмурим і сама природа налаштовується на зимовий спочинок. Цікавими є регіональні назви листопада: «напівзимник», «ворота зими», «листопадень», «падолист», а на Поліссі його ще називають «братчина». Це слово несе в собі глибокий зміст, оскільки саме так називали гуртові обрядодійства, які влаштовували наприкінці осені.
З початком листопада для хліборобів наставала пора відносного перепочинку. Уже зібраний урожай, зроблені припаси для тварин, підмерзла нива спочиває, отже, можна й повеселитися. На цей місяць припадала більшість весіль, молодь збиралася на досвітки. Але особливе місце серед розваг займала братчина, котра охоплювала багато різних обрядів. Наприклад, перше обрядодійство проводилося переважно на Михайла (свято відзначали 21 листопада) та було схоже на храмове свято. На нього сходилися всі мешканці, які брали участь у колективних гуляннях, пов’язаних із зустріччю зими та першого снігу. Іншою формою братчини було офіційне скріплення колективного бджолиного рою. Якщо хтось із селян хотів заприятелювати з односельцями, то навесні, коли виходив перший рій (а він особливо цінувався!), відносив його сусідам, приказуючи: «Даю на братчину!». Це означало, що віднині бджоли належатимуть спілці, в якій можуть кооперуватися дві або більше родин.
За звичаєм, одна чи навіть кілька бджолиних сімей почергово доглядалися учасниками братчини, а зібраний мед розподілявся порівну. Після закінчення сезону члени такої спілки збиралися на завершальне дійство — «творити борть», тобто готувати бджолині гнізда на зиму, а жінки пекли обрядове печиво з медовою приправою. При цьому неодмінно мав бути й сотенний мед, який виготовляли за особливою рецептурою, котру тримали в суворій таємниці. Відтак обряд братчини мав скріпитися частуванням цим медом.
Після цього сім’ї переходили на «ви» та допомагали одні одним, наприклад, при втраті годувальника в одній із родин члени іншої зобов’язувалися брати на виховання осиротілих дітей. Ця високогуманна форма людських стосунків варта особливої пошани, бо в ній віддзеркалюються кращі моральні риси нашого народу: доброзичливість, добропорядність, безкорисливість, колективізм. За давніх часів ця форма родичання (братчина — однокорінним словам брат, братерство, братання) була поширена лише серед простих людей. Добровільне об’єднання в колективну спілку мало не тільки моральне, але й практичне значення, адже члени кожної окремої родини були впевнені, що у випадку будь-яких негараздів сусіди завжди прийдуть на допомогу.
Обряди «братчина»,«настави на мед» тісно пов’язані з медом та бджолами, адже в українській культурі ці комахи здавна мали сакральний статус.
На посиденьках із Михайлом Красиковим кожний може дізнатися багато цікавого і не тільки про народні свята, що відзначаються у листопаді, - Казанський день, Дмитра, Параскеви П’ятниці, Кузьми й Дем’яна, Михайла, Пилипа, а й отримати відповіді на запитання: чому років сто тому люди казали «До Дмитра дівка хитра...»; як карала за непошанування її дня свята П’ятниця; що таке «куряча складка» на свято, і які «бонуси» мала дівка, яка принесе курку; жителі якого міста здавна обрали святого Михайла своїм патроном; як Бог створив святого Михайла, і чому бабусі й досі забороняють дітям струшувати воду з рук; у яких випадках говорили: «Пилип не до всіх прилип...».
Зустріч відбудеться за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, 62. Вхід вільний.
Телефон для довідок: + 38 (067) 91-014-91
Покликання на онлайн-зустріч: https://us05web.zoom.us/j/83774313929?pwd=59QdNLBebxXpRVlC7x97of2ymlKFpJ.1
Ідентифікатор заходу: 837 7431 3929
Код доступу: V5YatZ
Контактні особи:
- Михайло Михайлович Красиков, професор кафедри українознавства, культурології та історії науки НТУ «ХПІ», директор етнографічного музею «Слобожанські скарби» ім. Гната Хоткевича
НТУ «ХПІ», провідний методист ХООМЦКМ (тел.:+38 (067) 91-014-91, Е-mail: mmkrasikov@gmail.com).
- Олександра Іванівна Крутас, завідувачка соціокультурного центру ХДНБ ім. В. Г. Короленка (тел.: +38 (096) 353-61-17, Е-mail: alexandrakrutas@gmail.com).
- Наталія Юріївна Саліна, завідувачка сектору розвитку бібліотеки та звʼязків із громадськістю Харківської обласної бібліотеки для дітей (тел.: +38 (097) 920-05-28, (099) 429-88-08, Е-mail: nataly.sal.23@gmail.com).
