У цей день пригадався один телефонний дзвінок. Він мав місце навесні, напередодні Великодня, від харків'янки Валентини.
Разом зі своїм чоловіком Олександром вона усі довгі місяці війни перебуває у Харкові. Через обмеженість мобільності вони вже багато років не покидають квартиру, що в районі Салтівки. Але то окрема історія. А ця - про вдячність.
Дзвінок
«Я не пам'ятаю, коли була так довго у гарному настрої. Мабуть, уперше від початку війни. Цілий день була під враженням. Не знаю вкотре, але із задоволенням перечитую листа. Листа із Чехії. Я маю тобі розповісти», — зателефонувала Валентина наприкінці квітня.
Того дня по Харкову знову стріляли російські "гради", руйнувалися будинки. Гучно гуркотіло і на кухоньці другого поверху старого будинку, який будували ще німецькі полонені часів Другої світової. А вона просто тішилася листом від незнайомих їй людей, які з-за кордону допомагають українцям. Вона була щаслива: їхня із чоловіком подяка дійшла до адресата.
«Я все життя намагалася одержати на копійку, а віддати на дві. Завжди жила за таким принципом – ніхто нікому нічого не винен. І зараз, у свої майже 80 років, так вважаю. Важливо у житті – бути вдячним. Сказати спасибі від душі також треба вміти», - впевнена харків'янка.
Пачка спагетті у гуманітарному кошику
З початку війни у двері пенсіонерів Валентини та її чоловіка Олександра постукав не один волонтер. В одному із чергових пакетів гумдопомоги господиня дістала пачку спагетті. І мимоволі посміхнулася. Макаронні вироби прийшли із-за кордону. До них додалося лаконічне послання українською мовою: «Бажаємо вам багато сил і думаємо про вас. Даніела + Вацлав. З любов'ю. Чеська Республіка". І електронна адреса.
Через деякий час з Харкова на цю адресу було відправлено лист кількома мовами - німецькою, англійською та українською. До нього додалося сімейне фото із котом.
«Дорогі Даніела та Вацлав! Приблизно три тижні тому ми отримали продуктовий набір як гуманітарну допомогу Європи для України, там, серед іншого, була пачка спагетті з вашими іменами та електронною поштою. Ми дуже вдячні вам за підтримку та солідарність. Ми також вдячні вашій країні за зброю для нашої армії. На фото ви бачите мою дружину Валентину, мене та нашого кота. Він спав тоді в іншій кімнаті. Вітаємо вашу родину з Великоднем!» - написали вдячні харків'яни чехам, не дуже розраховуючи на відповідь.
Однак незабаром Олександр уже зачитував листа, до якого було додано фотографію подружньої пари. Незнайомі люди з невеликого чеського міста Табор дякували харків'янам, що ті відгукнулися. Для Даніели та Вацлава лист із Харкова, де йде війна, виявився важливим. Вони на нього чекали.
«Олександр, Валентина та чудовий кіт», - так починався лист.
Далі чехи дякували харків'янам за послання, бажали якнайшвидшого закінчення війни:
«Нам було дуже приємно, що ви написали нам. Це щонайменше, що ми можемо зробити для вас, і ми раді, що ви отримали невелику допомогу. Ми з вами все ще спостерігаємо ситуацію і не можемо уявити, що вам доведеться пережити. Ми дуже хочемо, щоб війна закінчилася якнайшвидше, і щоб ви жили у мирі та спокої. Ми думаємо про вас і бажаємо всім вам багато добра, особливо здоров'я. Я ще маю написати, що у вас дуже хороший кіт. Це радує. Я дуже люблю котів. Надсилаємо наше фото. Даніела та Вацлав. Чехія, Табір».
Листування
За першим листом був наступний, потім ще.
«Ми раді, що з вами все добре», - повідомили в черговий раз із Чехії.
Вони вибачалися, що не знають ні української, ні російської.
«Пишу через перекладача. На жаль, не знаю української. Трохи російську нам довелося вчити в школі, але багато чого забув. Ми можемо легко написати мовою, яка вам підходить, тоді я переведу це через Google», - написав Вацлав і побажав миру.
Чехи не пошкодували компліментів для старої кішки Валентини та Олександра і вирішили порадувати кошатників-харків'ян гарною мордочкою кота, який мешкає в Чехії.
Вяка-харків'янка
«Надсилаю вам фото кота моєї сестри. Його звуть Бертік. І він дуже кмітливий. Щиро вітаємо та бажаємо миру та тиші. Добре проведіть час і подбайте про себе», - бажали люди, яких доля звела завдяки вмінню бути людяними та вдячними.
Бертік из Чехії
«Сказати спасибі від душі також треба вміти, - повторила Валентина і через паузу продовжила. - Війна дуже жорстоко, боляче та нелюдяно пройшлася по всім нам. Тому так гостро сприймається кожен людський вчинок, слово, увага, подяка».
Галина Половик
