«Коли бився за Харків, я знав, що тут моя родина залишилась». Історія військового з позитивним позивним (фото)

2306
Богдан Яковенко з позивним «Улибка» - командир взводу стрілецького батальйону 5-ї Слобожанської бригади Національної гвардії України.

Він народився у Сумській області, пішов служити на контракт у Національну гвардію України. Мав три ротації у зону бойових дій з 2017-го року. Поки служив, заочно навчався в одному з вищих навчальних закладів Харкова, який закінчив у 2020 році, але спеціальність була не військова, тому офіцерського звання наш герой не отримав. Матеріал про Богдана Яковенка опублікувала пресслужба 5-ї Слобожанської бригади.

«Позивний «Улибка» мені побратими дали ще в АТО. Це був 2017-й рік, Донецька область. Тоді набагато більше посміхався, та і зараз іноді це буває», - з сумною посмішкою каже Богдан

«Початок вторгнення я зустрів у своїй частині - 5-й Слобожанській бригаді, за деякий час мене та інших, що мали бойовий досвід, прикомандирували до 92-ї бригади ЗСУ. Ми звільняли Малу Рогань, інші населенні пункти», - з гордістю каже Улибка.

З часом йому запропонували перевестися в іншу частину НГУ, яка виїжджала воювати у район Попасної, до неї як раз набирали добровольців. Тож, Богдан у складі групи перевівся, стверджує – лише з однією метою - щоб швидше воювати та знешкоджувати орків.

«Нас, таких добровольців, було 15 бійців. Ми воювали під Золотим, потім були Слов’янськ, Богородичне. Там всюди у той час були жорстокі бойові дії. Після цього була ротація на бойове злагодження та перевід на харківський напрямок», - згадує Улибка.

Посмішка іноді з’являється на його обличчі, але вона, здається, не дуже весела. Боєць явно не звик вихвалятися, він іронізує над своїми «подвигами».

«Під Харковом ми звільняли та зачищали Козачу Лопань. Надивилися там на наслідки «руського мира»… Звіри вони, а не люди», - з ненавистю каже Богдан, потім збирається з духом, та розповідає про бій під Прудянкою, де отримав численні осколкові поранення. Каже, що по його відділенню відпрацював танк, але нашим хлопцям пощастило – поранення отримали лише троє гвардійців, один з них – Богдан.

«Два місяці у шпиталях провалявся. Все, що влучило, лікарі не змогли витягнути з мене, декілька «сувенірів» залишилося у ногах на згадку про цю війну. Уявіть, будуть рамки металодетекторів у світових аеропортах дзвеніти», - сумно, але жартує Улибка.

Офіцерське звання та державна нагорода «Захиснику вітчизни» знайшли Улибку рівно за рік після початку вторгнення, 24 лютого 2023-го він став молодшим лейтенантом та почав командувати відділенням.

Коли починається розмова про родину, то Богдан наче оживає, стає веселішим, охоче та ніжно розповідає про дружину та дев’ятирічну доньку. І саме у цій час на його обличчі з’являється та сама «фірмова» посмішка. Він показує нам у телефоні чисельні фото найдорожчих жінок у своєму житті та розповідає, що «дівчатка» відмовилися виїжджати за кордон, залишилися у Харкові.

«Коли бився за Харків, я знав, що тут і моя родина залишилась. Це була моя додаткова мотивація не дати оркам зайти у місто. Ми з самого початку вторгнення вирішили своєю родиною, що будемо всі разом, що би не сталося», - з теплими нотами у голосі розповідає Богдан.

На запитання про плани «після Перемоги» Улибка неохоче каже, що спочатку однозначно переможемо, що ворога треба добивати, щоб і дорогу забув на нашу землю, а мирні плани самі знайдуться. Він поки не знає, чи буде далі служити, думає над цим нечасто, бо війна, за словами Богдана, не те місце, куди хочеться повертатися.

Читайте також: