Серия: Столетие
Издательство: «Фабула»
Количество страниц: 400
Язык: украинский
Ачер Ньюлэнд — преуспевающий адвокат, в глубине души желающий настоящей страсти, помолвлен с милой и невинной Мэй Вэлланд. Казалось, что семейная жизнь обещает быть тихой и благодушной. Однако в Америку возвращается кузина Мэй – графиня Эллен Оленская. В сети ее тайной власти и поразительной красоты попадает и Ачер. Теперь мужчина вынужден сделать выбор между миром, который он знает, и миром, о котором он мог только мечтать…
Эдит Вортон (1862 - 1937) - выдающаяся романистка, автор тринадцати романов, самым известным из которых является «Эпоха невинности». Именно за это произведение писательница в 1921 году стала первой женщиной, удостоенной Пулитцеровской премии.
В произведении описывается жизнь высшего света Нью-Йорка конца 19 века. В основу романа положена история любви представителя элиты Ньюленда Арчера и графини Эллен Оленской, которой и пришлось в итоге пожертвовать своим счастьем ради покоя окружающих. Читатели узнают, какие драмы скрывались за блеском и невозмутимостью чопорных аристократов…
Эдит Вортон родилась в Нью-Йорке, в зажиточной аристократической семье. Детство и юность будущая писательница провела в Европе, где сошлась со многими знаменитыми литераторами того времени, в том числе и с Генри Джеймсом, классиком англо-американской литературы. В 1908 году, уже будучи известной писательницей, Эдит бросила мужа и сбежала во Францию, где начался ее многолетний тайный роман с Мортоном Фуллертоном, журналистом британского издания «Таймс». В годы Первой мировой войны Эдит Вортон работала журналисткой «Таймс», почти постоянно находясь на линии фронта. За самоотверженную помощь беженцам из районов боевых действий в 1916 году правительство Франции наградило писательницу орденом Почетного легиона.
До конца дней Вортон жила во Франции, и лишь однажды, в 1923 году, посетила США, где ей вручили почетную докторскую степень Йельского университета.
Несколько книг Эдит Уортон положены в основу фильмов и сериалов, среди которых особое место занимает блестящая экранизация «Эпохи невинности», которую снят в 1993 году Мартин Скорсезе с Мишель Пфайффер и Вайноной Райдер в главных ролях. Фильм собрал огромное количество престижных наград и премий, и залогом его успеха стали, прежде всего, замечательный сюжет и мастерство Эдит Вортон.
Отрывок из книги:
…Загалом, Арчер нічого не мав проти сімейної солідарності, і однією з рис, притаманних інґоттам, яка завжди викликала у нього захоплення, була рішучість, з якою сім’я захищала «заблукану вівцю», що затесалася до їхньої бездоганної отари. Шляхетний і щедрий від природи, глибоко в душі він тішився з того, що його майбутня дружина — не соромлива святенниця і добре ставиться до своєї нещасної кузини. Але хіба можна порівняти? Родинне коло — це одне, а вивозити графиню Оленську у світ, тим паче в Оперу, садовити в одну ложу з молодою дівчиною, яка зовсім скоро, вже за кілька тижнів, має заручитися з ним, Ньюландом Арчером,— це вже зовсім інше. Тож Арчер цілком поділяв думку старого Сіллертона Джексона — справді, як вони посміли, ці Мінґотти, зайти так далеко!
Йому, звичайно, було відомо: все, на що може зважитися чоловік із П’ятої авеню, на те саме здатна відважитися й стара місіс Менсон Мінґотт, найголовніша в родині. Вона була гідною того, щоб викликати його захоплення,— ця амбітна і владна стара, уроджена Кетрін Спайсер із Стейтен Айленд, батько якої зганьбив себе за таємничих обставин, а вона — без грошей і становища в суспільстві — змогла не лише змусити всіх прикусити язика і забути про це, а й домогтися того, що її чоловіком став голова впливового і багатого клану Мінґоттів. Удало видавши обох доньок заміж за «іноземців» — італійського маркіза та англійського банкіра, вона, знехтувавши суспільною думкою, звела собі особняк з ясно-кремового (нечуване зухвальство!) каменю на пустирі поблизу Центрального парку. Адже правила пристойності тих часів категорично вимагали використовувати у будівництві лише бурий піщаник — точнісінько так, як і вдягатися в сюртук для пообідньої прогулянки.
