У Харкові на головному залізничному вокзалі відкрилася виставка «Війна в об’єктиві Яна Доброносова». Це перша вокзальна фотоекспозиція після 24 лютого 2022 року. Але далеко не перша для воєнного фотокора видання «Телеграф» Яна Доброносова. У його воєнному архіві після 24 лютого немає хіба що Маріуполя.
«Я не був в Маріуполі. Але у березні 2022 року ходив харківською вулицею Наталії Ужвій, коли ракети літали. Був у Краматорську, під Бахмутом, на Лиманському напрямку. У Херсоні - всюди плавав. Також був на Сумщині – в Охтирці, Тростянці, коли деокупували. Фактично - вся прифронтова зона. Оскільки з 2014 року я працював оператором на телебаченні й дуже багато їздив Донеччиною, Луганщиною, то я уже мав досвід. І я не думаю, наскільки я близько знаходжуся до ворога. Знаєте чому? Тому що ми всі знаходимося до нього однаково близько. Ракети зараз літають всюди»,- розповідає Ян, який приїхав до Харкова на відкриття виставки.
Про себе Ян каже, що він киянин, який народився у Харкові, жив у Донецьку. На початку 2000-х працював відеооператором у харківській телекомпанії «Simon». Тому погоджується бути й харків’янином. З початку війни за кордон ні разу не виїздив, зате його світлини мандрують світом, доносячи головний меседж - правду про війну в Україні.
На запитання, наскільки оправданий ризик заради однієї-кількох світлин, довго відповіді не шукав: «А як оцінити ризик? Моя першочергова мета – донести, довести світу правду. А потім, відверто кажучи, є більш егоїстична ціль – я повинен працювати й заробляти. Я – фотограф, який до війни фотографував пікети, парламент. Зараз, що я маю фотографувати? Ті події, що відбуваються зараз – війну. Якщо я буду ставити собі обмеження – «сюди не йди, і туди не йди», то не зможу працювати. Я просто про це (ред.- ризики) не думаю. Ми всі знаходимося у рівних умовах – тут, у Києві та у селі Гроза. На різний час умови різні. Сьогодні «прилітало» у Харків. Гроза сьогодні більш безпечна, хоча близько тижня там було жахливо, а наступного дня «прилетіло» у центр Харкова».
село Гроза на Харківщині. Жовтень 2023
Ян підходить до експонатів зі світлиною із села Гроза, де російська ракета вбила півсотні цивільних людей. Як не дивно, але на цій виставці – це єдина з харківських. Більше про Харків, Харківщину тут немає. Хоча їх в архіві фотокора задосить.
Київ. В метро під час повітряної тривоги
«Чому немає Харкова? З одного боку, мені імпонує, що моя виставка проходить у Харкові, на центральному вокзалі. Далі вона поїде в інші міста. А з іншого боку трохи є сум. Ви ж бачили ці фотографії. Це все про війну, яку ви бачите кожен день. З одного боку, хочу показати, а з іншого – а чого ви, харків’яни, ще не бачили?», - каже мій співрозмовник і за мить додає: «Коли закінчиться війна, усі ці світлини я приберу звідусюди. Я дуже цього хочу. Їх не буде ніде. Я продаватиму їх на міжнародний ринок. А в Україні хочу бачити тільки мирне життя і мирні мої фотографії. Знаєте, коли закінчитися війна, вона має закінчитися у моїй голові. Я дуже цього хочу».
Партія в шахи під Бахмутом. Січень 2023
Але навіть зараз серед сотень фото війни є ті, з якими, як на мене, Ян не погодиться розстатися. Вони про невійну у війну, як ця - про донецьке зоряне небо над Бахмутом у січні 2023 року.
«Це був, мабуть, останній місяць, коли там можна було знаходитися нам. Я жив у підвалі ССО (ред. - Сили спеціальної операції). Було тоді багато відзнято кадрів. Але цей вражає, тому що це ніч. Там постійно ідуть різні дуелі, обстріли. Але, знаєте, на Донеччині дуже яскраві зірки. І це поєднання для мене дуже емоційне. Я жив свій час і в Харкові, і на Донеччині. Я знаю, що таких зірок немає у Києві. Таких ніколи не побачиш. точно. Для мене це особлива атмосфера. Історія, що вражає», - ділиться Ян.
Зоряне небо Бахмута
Про кожну із своїх робіт фотограф і журналіст готовий розповісти особливу історію – іноді красиву, часто трагічну. Але навіть серед уламків будинків і зруйнованих доль Ян шукає те, що дає надію на життя, майбутнє і, врешті-решт, на Перемогу.
Охтирка. 2022
«Охтирка. Початок війни. Дівчина на фоні міськради, якої вже немає. Тут поєднання смерті та життя. Або ця партія в шахи під Бахмутом - у перерві між боями та обстрілами. І такого багато зустрічаєш. Вони вражають. Як і ця вівчарка. Собака просто дивився на мене з балкона. І я його «спіймав». Бачите, позаду неї військова форма сушиться. Вівчарка, мабуть, як і її господар, служить», - продовжує Ян, розповідати історії своїх світлин.
Ян Доброносов:"Собака просто дивився на мене з балкона"
Залізничний цикл у його творчому журналістському кейсі займає окреме, особливе місце. Зокрема, краматорський поїзд.
«Є потяг "Краматорськ-Київ". Знаєте, у цьому Інтерсіті дуже багато зустрічаєш доль: люди розлучаються, сходяться. Військові, діти, цілі родини. Там є все: сльози й радощі, безнадія та віра. Я вдячний долі за співпрацю з Укрзалізницею, розпочату півтора року тому, за командну роботу на Перемогу. Я фотографував, це викликало емоції, доносило правду світові», - каже автор виставки.
«Виставка з фотороботами Яна Доброносова для нас є символічною, - приєднується до розмови заступник директора «Пасажирської компанії» АТ «Укрзалізниця» Олександр Шевченко. - Ян саме один з тих фотографів, які супроводжували залізницю і наші вокзали в різні періоди цієї війни. Він був фактично на всіх наших вокзалах з початку повномасштабного вторгнення. І він точно саме та людина, яка своїми очима бачила багато обстрілів, багато евакуацій, і наші медичні, дипломатичні потяги. І на цій виставці якраз зібрано різні репортажі, які показують з усіх боків і роботу залізниці, і роботу інших героїчних відомств, які допомагають нам вистояти».
За словами організаторів фотовиставки, світлини в фоє станції "Харків-Пасажирський" експонуватимуться до кінця жовтня. А далі перемістяться на інші прифронтові вокзали, зокрема Донеччини.
Галина Половик
Фото: автора
