Цього дня, 18 серпня, у 1938 році у Харкові народився Вадим Мулерман – відомий естрадний співак, народний артист.
Тут же здобув музичну освіту і закінчив консерваторію. Під час служби армії служив у ансамблі Київського військового округу. Фахівці сходилися на тому, що в нього досить сильний голос і йому під силу виконання оперних партій. Вадиму Мулерману пророкували кар'єру академічного співака, але, на жаль… Батько сильно хворів, довелося розлучитися з мріями про оперну сцену і думати про хліб насущний.
Популярність до нього прийшла у 1966 році: він став лауреатом Всесоюзного конкурсу артистів естраді з піснею «Кульгавий король».
Однак через ідеологічні міркування у музичному творі довелося усунути останній куплет і перейменувати на «Король-переможець».
А 1968-го головним хітом року стала пісня «Лада», яку виконав Вадим Мулерман. Пісня була настільки популярною, що багато дівчаток, що народилися цього року, отримали це ім'я.
До кінця 1960-х років Мулерман став одним із найвідоміших і найпопулярніших виконавців ліричної пісні.
Його прощальні гастролі перед від'їздом до США пройшли 1990 року в Одесі. Мулерман їхав до важко хворого брата, який помер буквально в нього на руках.
Співак жив якийсь час у Сполучених Штатах, де вів півгодинну радіопередачу «Від шлягера до шлягера». У ній він розповідав про корифеї нашої естради, про співаків, та й не лише про них. Іноді виступав із концертами, записував нові пісні. За деякими джерелами Вадим Мулерман організував в Америці дитячий музичний театр. Якийсь час навіть підробляв водієм таксі ночами.
Артист з 2004 року знову повернувся до Харкова та працював у створеному ним молодіжному театрі пісні. Головною справою свого життя Вадим Мулерман вважав створення у Харкові Театру пісні імені Клавдії Шульженко.
«Колись у Харкові буде алея всіх видатних діячів культури та мистецтва, як у Голлівуді», – наголошував Вадим Мулерман.
До речі, в Харкові близько десяти років діяла Школа естрадної майстерності Вадима Мулермана, яка офіційно називалася Центр естради, фестивалів та конкурсів при Харківському оперному театрі.
У січні 2015 року Вадим Мулерман переніс вдалу кардіологічну операцію. Після неї стан співака був задовільний.
Мулерман був тричі одружений. Перша дружина – Іветта Чернова (померла в молодості від раку), друга – співачка Вероніка Круглова. Від другого шлюбу виконавець має доньку Ксенію, вона художник-дизайнер і разом з матір'ю проживає в США.
Останні роки життя Мулерман провів у скромній квартирі у Брукліні, де мешкав разом із третьою дружиною Світланою Литвиновою. Молодій дружині доводилося працювати на чотирьох роботах, щоби прогодувати маленьких дітей і виходити чоловіка. Від цього шлюбу у Мулермана залишилися дві дочки – Марина (19 березня 1998 р.) та Емілія (30 серпня 2003 р.).
За словами близьких, останніми роками свого життя він страждав від онкологічного захворювання.
Він помер на 80-му році життя в ніч на 2 травня 2018 року в шпиталі Нью-Йорка (США). Його прах був перевезений до Харкова – міста, де він народився, виріс і працював.
31 серпня 2018 року на вулиці Пушкінській (зараз Григорія Сковороди) відкрили пам'ятник знаменитому харків'янину Вадиму Мулерману. Він виконаний з граніту і являє собою вінілову платівку зі словами шлягерів співака та його автографом, а також сходи до сцени, завісу та мікрофон.
Пам'ятну табличку легендарному співакові Вадиму Мулерману було змонтовано на фасаді будинку, де він жив.
Харківці і сьогодні в День народження згадують видатного харків'янина, співака, артиста ХХ століття, Вадима Йосиповича Мулермана.
"Від імені його родини, дружини – Світлани Литвинової-Мулерман і від себе особисто, з любов'ю та світлою пам'яттю, ми, з відомим харківським істориком та краєзнавцем Володимиром Дятковим, вклонилися та поклали квіти на могилі Маестро, - написала у своїй світлині в соцмережах відома діячка у сфері культури та мистецтв Олена Старостенко. - Місто Харків любить та пам'ятає нашого великого земляка – Вадима Йосиповича Мулермана".
До речі, Олена в минулі роки записала чуттєве інтерв'ю із Свтланою про життя Вадима Мулермана.
Світла пам'ять!
Фото та матеріал: відкриті джерела, архів Олени Старостенко
