«Рука з рацією прилетіла, і я викликав допомогу». Харків’янин отримав важкі поранення у Бахмуті

1960
Харків’янин Станіслав наприкінці січня отримав важкі пошкодження у Бахмуті: п’ять кульових поранень навиліт, понад двісті осколків у ногах і руках, проникаюче поранення грудної клітки, вирваний вибухом гранати шмат стегна.

На початку лютого в Івано-Франківській обласній лікарні 51-річному Станіславу ампутували ногу нижче коліна.

Чоловік брав участь в АТО. Як тоді, так і у 2022-му пішов захищати Батьківщину добровольцем.

«Це вже третя армія моя. Непрофесійний вояка, а так, любитель. Як на полювання. Цього разу мені кабан відкусив ніжку», - розповідає харків’янин.

Його дружина Тетяна, яка приїхала в Івано-Франківськ, тільки-но дізнавшись про поранення чоловіка, зізнається, що відмовити та переконати Стаса в тому, що своє він відвоював ще в АТО, було неможливо.

«Він атошник, і сказав, що піде на війну. Вони наступали на Харків, і ван був вдома. Потім Харкову дали спокій. Він пішов у військкомат. Ми намагалися зупинити, але марно», - розповіла жінка.

Дивом вижив

Станіслав служив у 4-му батальйоні ім. Болбочана Нацгвардії України. Поранення отримав під час завдання на зачистку. Їхня група мала захопити приватну будівлю й утримувати її, щоб окупанти не обійшли позиції іншої бригади та не вдарили в спину. Але українські воїни натрапили на засідку.

«Вони нас протримали під гаубицями півтори години, поки позаймали певні точки. Врешті половина наших полягла, а я протримався до ранку, – пригадує чоловік. – Нема таких людей, яких кулі облітають, хоча я про себе думав саме так... Двох – встиг, а третій мене обіграв, як у комп’ютерній грі: впав на землю і вистрілив мені в ногу». 

Вже пораненому Станіславу вдалося забарикадувати стіну в будинку. «Щоб не потрапити в полон довелося «колупатися» з ними до ранку: вони кидали в мене гранати, а я в них стріляв».

«Я до болю не особливо чутливий. Чую, куля входить і виходить. Це мене вже радує, бо рука працює, – розповідає боєць. – А от коли перебило ногу, коли кості почали ламатися, подумав, що тут мені вже кінець...».

Чоловік каже, що вижив завдяки своїй злості та знанням тактики, якої навчили канадські інструктори ще у 2015-му: згрупуватися й закрити тіло, життєво важливі органи руками. «Ця тактика спрацювала: чотири дірки в руках, та я живий», – наголошує Станіслав. А ще, каже,  не хотілося замерзнути чи згоріти.

«Закидали нас гранатами – загорілися стіни, стеля, трупи. І наші, і їхні... Потім почав вибухати боєкомплект на солдатах. Зачепив я автоматиком відбиту ногу і пішов в іншу кімнату. Дотягнув скільки зміг, а потім відчуваю, щось багато крові втратив, почали думки приходити, що краще «грохнути» себе, ніж отак мучитися... Але рука з рацією прилетіла і я викликав допомогу», – спокійно змальовує Станіслав приголомшливі кадри тієї жахливої ночі.

І підошва не протерлася…

На запитання, чи не жалкує він, що добровільно пішов на таке, Станіслав намагається жартувати: «Ногу шкода, її ще можна було поносить, і підошва не протерлася...» До того ж ця нога також була вподобана їхнім з жінкою улюбленим котом – він її постійно гриз.

Переходячи на серйозний лад, зізнається: «Тут, звичайно, в лікарні нерви здають. Коли встати не можу, і дружині доводиться мене годувати. Незрозуміло, що буде дальше... Але  хотілося б ще пожити й дітей (синові – 25, доньці – 14) на ноги поставити. Коли опиняєшся на лікарнянім ліжку, тут тільки сім’я.  І воювати ми повинні не за якусь велику ідею, а за свою землю і сім’ю».

За матеріалами Фейсбук-сторінки КНП ОКЛ Івано-Франківської обласної ради та ТРК "Вежа".

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: GX - Новини Харкова 

Читайте також: