Харків’янин, який «косив» від армії, тепер «косить» рашистів у лісах Луганщини (фото)

3251
Історію Дениса з позивним Шрам, командира роти одного з батальйонів 5-ї Слобожанської бригади, оприлюднила пресслужба бригади.

«Позивний такий дали, бо в перші дні повномасштабного вторгнення частина НГУ, в якій ми знаходилися як новобранці, була атакована авіацією. На нас скинули авіабомби, декілька побратимів загинули, в обличчя прилетіло склом, я отримав свій перший шрам. Тому дали такий позивний. Але наші нацгвардійці збили наступного дня цю «Сушку» (штурмовик Су – 24), що надумала атакувати знову», - розповів Денис.

Він згадує, як у перший день сам прийшов у військкомат, як потрапив у НГУ. До речі, під свій перший у житті обстріл Денис потрапив вже на другий день служби, бо росіяни підійшли настільки близько до Харкова, що могли мінометами добивати до розташування частини. З сумом каже, що тоді побачив перших загиблих побратимів.

Про себе розповідає неохоче. За освітою Шрам інженер-логіст, закінчив магістратуру Харківського національного автомобільно-дорожнього університету. Навчався на військовій кафедрі університету повітряних сил, отримав звання молодшого лейтенанта та військову спеціальність. Але тут Шрам несподівано каже, що категорично не хотів бути військовим.

«Я все своє свідоме життя робив так, щоб не потрапити до армії. Військова кафедра була обрана виключно для того, щоб не призвали потім, це був такий варіант «відкосити» від призиву на строкову службу. Але 24-го лютого подивився у вікно та зрозумів, що треба йти туди, від чого бігав. Бо на мою країну напали, а захищати Батьківщину – це обов’язок кожного чоловіка, який себе поважає. Я інакше не міг. Салтівку обстрілювали, я купив ковбаси та пішов у військкомат», - зі сміхом каже Шрам.

І продовжує з гумором розповідати, що ковбасу у перший день «позичилистроковики, а сам він за звичкою «косіння» не став казати старшим офіцерам, що теж має офіцерське звання, бо думав, що швидко все це вторгнення закінчиться.

«Але коли вже подавали документи на першу платню, мене вирахували та запропонували командувати взводом тих самих строковиків, які «позичили» мою ковбасу. До речі, якби не солдати строкової служби, що мали йти на «дембель» - думаю, ми б цю війну програли. Вони не знали, що майже неможливо першим пострілом з «Ігли» (переносний зенітно-ракетний комплекс радянського виробництва) збити сучасний бомбардувальник та декількома РПГ-7 зупинити танкову колону. Тому вони просто це робили у березні 2022-го. Просто сідали у машини, їхали за кільцеву та повертались з трофейною зброєю. За рік ці люди стали просто шаленими профі, таких зараз немає у жодній армії світу», - з гордістю каже Шрам.

Далі Денис розповідає, як у перші дні ловили у посадках та на кільцевій численних російських «потєряшек», що збігли з розбитих російських колон, як за одну ніч затримали п’ятьох колаборантів, що один за одним по черзі намагалися намалювати флуоресцентною фарбою мітку для авіації на паркані частини. Каже, що платили зрадникам за це дві тисячі гривень. Подає він це з притаманним йому гумором, але історії, насправді невеселі. А далі пригадує історію про замерзлого орківського гранатометника, якого знайшли на куті двох посадок прикованим ланцюгом до дерева, щоб не збіг.

«У 5-й Слобожанській бригаді я з квітня, після місяця «учебки» потрапив під Балаклію, там нам почали збільшувати штатку, мені запропонували командувати ротою. Я погодився, потім була зачистка Куп’янська, потім знов блок-пости, а потім вже був Лиман та Кремінна. І ось тут я зрозумів, що передова у Балаклії та передова тут – це дві абсолютно різні передові. Я не був у Бахмуті, але мені здається, що гірше Серебрянського лісу Господь ще нічого не придумав. У мене в роті лише 30 відсотків не були поранені, а контузії тут пораненням ми не вважаємо. Це просто пекло на землі», - з гіркотою розповідає Шрам.

Двадцятичотирирічний хлопець командує підрозділом, в якому більшість бійців набагато старша за нього самого. Денис спокійно каже, що у шанцях таких проблем немає, що там оцінюють за досвідом та тим, як людина діє у бою. Каже, що багато бійців майже вдвічі старші за нього, але це не стає на заваді «роботі» підрозділу, бо досвід – це збережені життя у майбутньому.

За мужність та рішучі дії на передовій Дениса представлено до високої державної нагороди.

1 лютого 2023 року по всій лінії оборони батальйонної групи нашої бригади ворог пішов в наступ, застосовуючи при цьому артилерію, міномети, танки, БТР, БМП та велику кількість живої сили, яка чисельно перевищувала кількість сил оборони на даній ділянці. В цих обставинах, як розповідає заступник командира стрілецького батальйону підполковник «Ізюм», Денис підтримував зв'язок з усіма позиціями, вміло корегував вогнем мінометів і артилерії.

Після двох годин безперервного бою на Шрама по радіостанції вийшов один із старших позиції і повідомив про те, що в його зоні відповідальності дуже сильний натиск ворога, закінчуються боєприпаси, великокаліберний кулемет пошкоджено осколками від ворожої міни, є поранені, а також те, що ворог застосував димову завісу і обходить їхню позицію з двох сторін, а це, в свою чергу, загрожує проходом противника в тил. Денис відправив резерв з боєприпасами та групу евакуації поранених на цю позицію. Під час переміщення резерв з групою евакуації потрапили під шквальний вогонь ворога, який, використовуючи димову завісу намагався пройти цю позицію з двох сторін. Декілька ворожих піхотинців вже були в тилу позиції, яка вела майже кругову оборону. Отримавши цю інформацію від старшого резерву, Шрам не вагаючись взяв з собою трьох військовослужбовців і висунувся для надання допомоги резерву та групі евакуації. Під час переміщення врахував характер місцевості і зайняв найбільш вигідну позицію, з якої першим влучним пострілом з підствольного гранатомету знищів двох ворожих стрільців, які не давали змоги пройти резерву до вже оточеної ворогом на той час позиції. Потім він швидко перемістився до пагорбу, за яким знаходився резерв, і особисто з боєм прорвався на оточену позицію.

На питання, чим старший лейтенант Шрам займатиметься після перемоги та чи планує у тридцять років стати генералом, відповів: «Ще у Балаклеї я знав, що буду робити, а зараз вже не знаю. Хоч мені не подобається посада військового, але без того, що сьогодні коїться навколо, я себе вже не уявляю. Буду думати… Щодо погонів генерала – точно не хочу, там потрібно довго вчитися. Кожна крапка, яку генерал може поставити неправильно на карті бойових дій, – це десятки загиблих бійців. Я до цього не готовий».

І раптом додає, що можливо саме зараз не готовий.

«Я і в армію не збирався», - знов посміхається Шрам, що косив-косив від армії, а тепер косить орків у лісах Луганщини.

Читайте також: