Міжнародний день жертв насильницьких зникнень або День зниклих безвісти було започатковано в ООН у 2010 році на тлі стурбованості зростанням кількості насильницьких зникнень людей.
З початку війни, 24 лютого 2022 року, тисячі українців і не тільки вважаються зниклими безвісти, згідно з офіційними заявами Уповноваженого у справах зниклих безвісти в Україні. І ця ситуація, на жаль, кожного дня погіршується.
Але треба пам’ятати, що кожен з членів родин зниклих безвісти має право знати про долю близьких – це одне з головних положень міжнародного гуманітарного права і прав людини. Воно діє незалежно від того, коли та за яких обставин людина зникла: під час війни, стихійного лиха чи під час міграції.
Тому українці не здаються й борються кожного дня, щоб поверталися додому зниклі діти, військові… кожен, хто потрапив в лапи російських катів.
Чимало сумних історій стосується і нашого міста Харкова.
Зокрема, у родині журналістки GX Наталії Бойченко зник хрещений брат її доньки.
“Здається, наші родини разом усе життя. Мій чоловік був свідком на весіллі батька Андрія, своєю чергою В’ячеслав став хрещеним нашої доньки. Ми завжди знали, що вони поряд, і кожен міг отримати підтримку. Андрій і Наталка зростали разом на моїх очах. Обидва впевнені в собі, кожен опанував улюблену справу. Андрій вже вчився на помічника капітана. Останні щасливі мирні дні… Різдво 2022 ми зустрічали разом, як і щороку. Було багато сміху дружніх жартів та розповідей. Мрії, плани… Андрій освідчився коханій, ми чекали на весілля, після його повернення з рейсу. Його мати Аня (талановитий викладач-архітектор Харківського національного університету міського господарства імені О. М. Бекетова) щойно відсвяткувала свій ювілей. Вона боролася за нього з перших хвилин життя сина, бореться і наразі… Усі були щасливі “ДО!”… До того страшного лютого… 24.02.2022 – війна… Кожний день запитання:”Як ви?” Але звісток з Маріуполя не було. А потім страшні слова – 6 березня Андрій з другом зникли… Дивом вдалося вивезти батьків та племінницю Ані. І потягнулося страшне “ПІСЛЯ”… Але не в правилах нашої родини складати руки. Пошуки тривають. Віримо! Хлопці знайдуться! Україна переможе!” – розповіла про свій біль Наталія Бойченко.
“ДО!”
“ПІСЛЯ!”
Війна застала Берлова Ігоря (29 років) та Коровкіна Андрія (27 років) у Маріуполі.
Жахливі обстріли, хворі родичі, відсутність тепла, їжі, світла, води… Хлопці вийшли 6 березня разом в районі Черьомушок (Маріуполь) по воду для хворих і зникли. Вже другий рік поспіль їх близькі роблять все можливе та неможливе, щоб знайти Андрія та Ігоря. Зв’язок з усіма можливими організаціями структурами та пошуковими (волонтерськими) рухами. І не тільки… Заяви, листи… Плакати… Навіть програма “Шукаю тебе” та новини на “1+1″…
Але в умовах воєнних дій все дуже нестабільно та повільно.
А тепер небагато фактів, які на цей час вдалося зібрати:
1). Серед загиблих їх немає: ні в районі, ні в моргах (які робили місцеві жителі), ні в офіційних моргах (в тому числі серед неопізнаних).
2). Черьомушки покинули НЕ САМОСТІЙНО!
3). Їх немає в ДНР серед поранених та загиблих.
4). У списках отримання допомоги немає.
5). У лікарнях із серйозними пораненнями немає, а з несерйозними особливо не реєстрували.
6). У червні 2022 року з’явилося повідомлення, що хлопці були в Мангуші 21 березня 2022 року (якщо хтось має знайомих/друзів, які в цих числах були в Мангуші, стикалися з системою “фільтрації” або щось чули про хлопців, повідомте, будь ласка).
Пошук триває!
Близькі Андрія та Ігоря дуже чекають на новини та допомогу. Будь-який репост, молитва, порада, відповідь.
Нагадаємо, в 2025 році у День Державного Прапора України було представлено Прапор Надії в чорно-білому кольорі: білий – то надія на повернення, чорний – то біль торнтур, який поленені витримують у катівнях рф.
Довідка. “Прапор Надії” — це неофіційний український символ, що складається з двох рівновеликих білої та чорної смуг, започаткований ветераном Сергієм “Волиною” Волинським. Він слугує нагадуванням про українських військовополонених та зниклих безвісти під час російсько-української війни, символізуючи біль і страждання неволі (чорний колір) та надію на звільнення і повернення додому (білий колір).
В День Державного Прапора України в кольори Прапору Надії було “вдягнено” монумент богині перемоги Ніки на площі Конституції в Харкові, що наразі ховають мішки з піском.
Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, архів родин Коровкіних та Берлових, відкриті джерела
