Позначка: алея зірок

5 грудня в історії Харкова та Харківщини: загадують цікаві події пов’язані з містом і його видатними діячами (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 05.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

5 грудня 1824 року народився Вілем Душан Ламбль (1824-1895) – відомий медик-анатом, професор Харківського університету.
Він народився у Летнянах поблизу Плзня у Чехії.
Вивчав медицину у Празі, викладав у Празькому університеті.
З 1860 працював професором Харківського університету, на кафедрі анатомії.

Ім’я Ламбля пов’язується з описаними ним вперше збудниками лямбліозу, які були названі його ім’ям (у науковому світі назва відкриття ім’ям вченого вважається найвищою формою покликання).

Помер 12 лютого 1895 року у Варшаві.

5 грудня 1859 року у місті Ніжин (нині Чернігівської області) народився Микола Клобуков (1859-1900) – вчений, спеціаліст у галузі електрохімії.
Після навчання у Мюнхені, з 1891 року почав працювати у Харківському технологічному інституті.
Вивчав проблеми теорії електрики. Розробив перші в Україні програми теоретичного курсу та практичних занять. Викладав курси «Електротехніка» та «Теорія електрики», в яких висвітлював зв’язок електроенергетики та електрохімії.

Помер 27 жовтня 1900 року в Харкові.

5 грудня 1886 року народився Микола Шаповал – український військовий, громадський та політичний діяч, генерал-хорунжий, відомий випускник Чугуївського юнкерського училища.

Народився у селі Сріблянка (нині Бахмутський район Донецької області).

Закінчив філологічний факультет Київського університету.
В 1910 році Микола після закінчення Чугуївського юнкерського піхотного училища отримав офіцерське звання підпоручик.

Брав участь у Першій світовій війні.
Один із організаторів 1-ї Дивізії синежупанників (командир Запорізького полку імені Шевченка). 1919 року командував різними підрозділами армії УНР.
Згодом емігрував до Польщі, потім – до Франції.
Під час Другої світової перебував у німецькому концтаборі, з якого був звільнений після залишення німцями Франції в 1944 році.
Шаповал був редактором видань «Вісник Української Громади у Франції» та «Українська Воля» в Парижі.
Помер 1948 року, похований у Сошо (Франція).

5 грудня 2009 року в Харкові відбулася визначна подія початку XXI століття – відкриття реконструйованого стадіону «Металіст».

Головною подією свята став плановий матч харків’ян із київською «Оболонню». Щоправда, футболісти підкинули ложку дьогтю в бочку меду, програвши 0:1.

Стадіон реконструювали для проведення матчів Євро-2012. Було добудовано Південну та Східну трибуни, всі трибуни були накриті козирком.

5 грудня у 2011 році в саду Шевченка на «Алеї зірок» кінофестивалю «Харківський бузок» встановили нові таблички із бронзовими відбитками долонь акторів, які приїжджали на фестиваль.

Зокрема, алею поповнили пам’ятні дошки з відбитками долонь народного артиста України Остапа Ступки, а ще французьких акторів Жана-Поля Бельмондо та Шарля Жерара.

“Я з величезним задоволенням повернуся до вас ще раз”, – щиро вірив французький актор понад десять років тому.

На жаль, восени 2о25 року – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” (докладніше в матеріалі GX за посиланням).

Фото та матеріал: Вікторія Маренич, GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

3 грудня в історії Харкова: факти і особистості (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 03.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Україна і, зокрема, Харків завжди славились своїми митцями, зокрема, кобзарями, бандуристами та лірниками – вільними співаками свободи нашого краю. На жаль, українське мистецтво постійно виборювало право на існування, як в часи російської імперії, радянської влади і сучасної країни-терористки – рф. В історії Харкова зберігаються й сумні факти вандалізму…

Так 3 грудня 2015 року в Харкові було здійснено резонансний акт вандалізму. З пам’ятника репресованим кобзарям зникла бандура. Невідомі пошкодили пам’ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам та лірникам, встановлений у саду Шевченка 1997 року.
Зображення бандури було зроблено з бронзи. Ймовірно, його викрали з метою здати до пункту вторинної сировини.
Роботи щодо відновлення доручили скульптору Олександру Рідному.

На жаль, українську спадщину знищують і зараз, зокрема, в центрі Харкова стирають кінематографічну історію міста та України в міжнародному колі – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок”” (докладніше в новині GX). Сумний збіг – долоні митців, розташовані на алеї біля ХНАТОБ, де проходив перший в Україні кіносеанс, теж були з бронзи… Хтось знову зазіхнув на цінний метал, чи комусь треба закрити й цю сторінку історії міста?

Довідка. Харків безпосередньо засвідчує злочини минулого і сьогодення, адже саме в Харкові в перші місяці 1932 року відбувся Кобзарський з’їзд, на який було звезено з різних областей України 337 кобзарів, лірників і стихівничих. Радянська влада жорстоко обійшлася з народними співцями – всі вони були розстріляні у ярузі під Харковом.
Вшановуючи невинних, закатованих кобзарів, 14 жовтня 1997 року в Харкові в саду ім. Т. Г. Шевченка біля Харківського національного театру опери та балету ім. М. Лисенка відкрито пам’ятний знак репресованим кобзарям, бандуристам, лірникам.

Гроші на нього збиралися громадою понад сім років і для виконання проекту було запрошено визначного харківського митця Валерія Бондаря. Співавторами пам’ятного знаку стали скульптори Василь Семенюк, Олекса Шауліс і архітектор Олекса Морус (після акту вандалізму реконструкцією монумента займався харківський скульптор Олександр Рідний).
Відкриття пам’ятника репресованим кобзарям було приурочено до проведення у Харкові І Всеукраїнського огляду автентичного виконавства на традиційних кобзарських інструментах, присвяченого 95-й річниці історичного виступу зібраних Г.Хоткевичем кобзарів, лірників і народних музик на ХІІ Археологічному з’їзді у Харкові та 120-річчю від дня народження Гната Хоткевича — засновника харківської школи бандури (докладніше про митця в новині GX, а ще про «Всеукраїнський конкурс виконавців на бандурі ім. Гната Хоткевича»).

До речі, в грудні 2024 року справа незламних митців, кобзарів і бандуристів, визнана спадщиною України і світу (докладніше в новині GX). Так до Реєстру кращих практик з охорони нематеріальної культурної спадщини – «Програма з охорони кобзарсько-лірницької традиції» (5 грудня, у другій половині 2022 року його ще й внесли до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України).

“За час війни з рф загинуло 133 українських митців, серед яких шестеро братчиків кобзарських цехів, які стали на захист своєї держави, – розповів Міністр культури та інформаційної політики України Микола Точицький. – Нині росія, як колись імперський та сталінський режими, нищить все, що пов’язано з українською культурою, зокрема кобзарство та носіїв живої спадщини. Та попри усі спроби позбавити українців свого коріння, наша культура засвідчує незламність”.

Митці Харківщини й підчас війни дивують своєю грою, підтримуючи бойовий дух українців. А ще артисти вголос усім нагадують, що саме в Харкові більше ніж 100 років тому, в 1922 році, було створено перший інструментальний колектив.

Зокрема, дарує свою підтримку інструментальне тріо “ЦимБанДо” Харківської державної академії культури – про творче сьогодення колективу в новині GX. Вони вміють з українським колоритом та гумором підібрати добірні українські лайки для ворога.

А ще під час війни “ЗореDana” виступає на сценах і бомбосховищах міст і маленьких селищ, об’єднуючи та надихаючи музикою. Дарує свої музичні обійми тим, хто захищає наш спокій, проводячи благодійні концерти у військових розташуваннях та шпиталях. “ЗореDana” звучить піснею, що лікує душу (докладніше в новині GX).

Шанувальники традиційного бандурного мистецтва збиралися на творчу зустріч з Костем Черемським, дослідником традиційного співоцтва, старосвітським бандуристом, майстром кобзарських інструментів, автором книги “Повернення традиції: сторінки історії кобзарства і бандурництва 1920 – 1930 – х років (докладніше в новині GX).

А скільки бандуристів зображено на картинах митців…

«Бандурист» (1860р., Дмитро Безперчий).

3 грудня 2003 року в Харкові відкрилася виставка «Реріхі, Індія, Гімалаї». Роботи експонувалися у ПК ХЕМЗ. У залах було виставлено репродукції картин стародавніх та сучасних художників та понад 100 фоторобіт. Серед індійських експонатів – національний одяг, предмети побуту, статуетки. До Харкова виставка побувала у Києві, Дніпрі, Луганську, Феодосії, Херсоні.

Довідка. Микола с (1874-1947) – художник, сценограф, філософ-містик, письменник, мандрівник, археолог, орієнталіст, академік (з 1909 року). Протягом життя створив близько 7000 картин, багато з яких перебувають у відомих галереях світу, та близько 30 томів літературних праць.

До речі, Культурний центр ім. М. К. Реріха й під час війни прихищає митців – працює постійна експозиція робіт і історичних документів видатного автора, а ще тут співають, майструють і малюють діти, проходять виставrи і читання (про виставку клубу «Чарівна скринька» «Знов зима дарує казку» в новині GX).

Наразі творчі заходи відбуваються в арт-просторі культурного центру ім. М.К.Реріха, який працює з 12.00 до 17.00 (по середах і суботах) за адресою вулиця Михайла Семенка, 6.

Фото, відео та матеріал; GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Він мріяв знову відвідати Україну: 8 листопада Харків згадує легендарного актора Франції (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 08.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 8 листопада, 1935 році за 10 км від центру Парижа у місті Со народився видатний француз, актор, продюсер, сценарист і режисер а ще вірний друг України – Ален Делон.
Зірку світового масштабу люблять мільйони, особливо ми українці, а в Харкові понад 10 років зберігався відбиток його долоні, що був розміщений на алеї зірок кінофестивалю “Харьковская сирень”, яку приміряли харків’яни та гості міста.

За час війни з рф, Україні висловили підтримку багато видатних акторів з різних країн світу. На жаль, в Харкові було знищено “алею зірок” (біля Харків опера, де пройшов перший кінопоказ в Україні), де багато з них залишили дотики своїх “долонь” (докладніше в новині GX від 27 жовтня)…

Серед них був і Ален Делон. З початком війни його серце не мало спокою. Легенда Франції чітко висловив свою прихильність і підтримку Україні та українцям. Він мріяв приїхати в нашу країну святкувати перемогу… На жаль, доля вирішила інакше… 18 серпня 2024 року зупинилося серце неймовірної люди.

“Пішов від нас Ален Делон. Йому було 88… Він в нашій пам’яті… Його долоня на алеї назавжди з нами”, – з болем і сумом написала голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок“», заслужена журналістка України Вікторія Маренич. Вона вірила, що Харків збереже пам’ять про легендарного гостя.

Одними з перших сумну звістку донесли в The Guardian… Зірка французького кіно Ален Делон помер у віці 88 років – повідомили ЗМІ його діти.

«Ален Фаб’єн, Анушка, Ентоні, а також [його пес] Лубо з глибоким сумом повідомляють про смерть свого батька. Він мирно помер у своєму будинку в Душі, в оточенні своїх трьох дітей і сім’ї», – йдеться в заяві, додаючи, що сім’я попросила про конфіденційність.

Його ототожнювали з відродженням французького кінематографа в 1960-х роках, Кожна роль Алена Делон була незабутня… Будь то поліцейськи чи злодій… Він грав у найвидатніших режисерів країни. Грав з яскравими зірками кіно, зокрема, Жан-П’єром Мельвілем, Рене Клеманом та Жаком Дере. Він також знімав фільми з такими авторами, як Лукіно Вісконті, Луї Маль, Мікеланджело Антоніоні та Жан-Люк Годар…

Довідка. Народився Ален Делон в 1935 році в Со в передмісті Парижа. Делон був виключений з кількох шкіл, перш ніж у 14 років пішов працювати в м’ясний магазин. Після перебування у військово-морському флоті (під час якого він брав участь у колоніальній війні Франції у В’єтнамі), він був звільнений у 1956 році та почав працювати актором. Його помітив голлівудський продюсер Девід О Селзнік у Каннах і підписав контракт, але актор вирішив спробувати щастя у французькому кіно і дебютував невеликою роллю в трилері Іва Аллегре 1957 року «Коли втручається жінка».

Приголомшлива зовнішність Делона відразу справила враження, і він швидко перейшов до головних ролей. У 1958 році він зіграв з Ромі Шнайдер у фільмі «Крістін» у ролі солдата та доньки музиканта, які закохалися. У Делона та Шнайдера зав’язався гучний справжній роман поза знімальним майданчиком, що підтвердило зростаючу репутацію Делона як секс-символу.

У 1960 році він зняв два фільми, які мали значний міжнародний вплив: екранізацію Патриції Гайсміт «Plein Soleil» («На яскравому сонці») і «Рокко та його брати». Перша, франкомовна версія «Талановитого містера Ріплі», перетворила Делона на головну зірку, тоді як «Рокко» — сага про південноіталійську селянську сім’ю, яка переїжджає на процвітаючу північ — привела його до Лукіно Вісконті, одного з видатних європейських авторів. Інший італійський автор, Антоніоні, взяв його на роль біржового маклера у картину «Затемнення» («L’eclisse») 1962 року. Делон возз’єднався з Вісконті в 1963 році для «Леопард» («Il Gattopardo»), великомасштабної епопеї, дія якої відбувається в Рісорджіменто (історіографічний термін, що означає період боротьби за політичне об’єднання Італії) на Сицилії, адаптації знаменитого роману про Лампедузу.

Міжнародний авторитет Делона був такий, що він почав серйозну спробу пробитися в англомовне кіно, почавши з невеликої ролі в комедії-антології Ентоні Асквіта «Жовтий Роллс-Ройс». Делон з’явився у фільмі «Втрачене командування» про французьких десантників у Другій світовій війні, разом з Діном Мартіном в картині «Техас за річкою» та «Чи горить Париж?», ще одній епопеї часів війни з Кірком Дугласом у головній ролі. Однак жоден не був настільки успішним у Голлівуді, щоб закріпити його там, і Делон повернувся до Франції.

У 1967 році він зняв культовий фільм Le Samouraï з режисером Жан-П’єром Мелвілем, в якому він зіграв вбивцю в плащі; успіх цього фільму в країні поклав початок серії кримінальних фільмів, у тому числі «Сицилійський клан» разом із Жаном Габеном, «Борсаліно», знятий у Марселі режисером Дере, та іншу класику Мелвілла «Червоне коло». Делон також знайшов час, щоб з’явитися разом із Маріанною Фейтфулл у фільмі «Дівчина на мотоциклі», де Фейтфулл, одягнена в шкіру, катається на мотоциклі по Європі, а також зі своєю колишньою коханою Ромі Шнайдер у фільмі «La Piscine», яка у 2016 році була перезнята як «Великий сплеск» з Тільдою Суінтон і Рейфом Файнсом.

«La Piscine» також збігся з величезним суспільним скандалом, «справою Марковича», яка дійшла до найвищих ешелонів Франції після того, як охоронця Делона Стефана Марковича було знайдено мертвим на сміттєвому звалищі в 1968 році. Франсуа Маркантоні, сумно відома фігура злочинного світу та давній друг Делона, був звинувачений у вбивстві, але врешті звинувачення були зняті. Все загострилося, коли були виявлені компрометуючі фотографії Марковича, на яких нібито зображені представники французької еліти, включно з дружиною кандидата в президенти Жоржа Помпіду. Зрештою нічого не було доведено, але тісний зв’язок Делона з галереєю неприємних персонажів став широко відомим.

Протягом 1970-х років Делон продовжував знімати фільми, але без такого ж рівня впливу як в попередні десятиліття. Месьє Кляйн отримав «Сезар» за найкращий фільм у 1977 році, у якому Делон зіграв торговця предметами мистецтва під час Другої світової війни, чию особу плутають із однойменним єврейським втікачем; у 1985 році він отримав премію «Сезар» за найкращу чоловічу роль за сюрреалістичну байку Бертрана Блієра «Notre Histoire». Делон також випустив низку фільмів із власною компанією, дебютувавши як режисер у 1981 році з Pour la Peau d’un Flic, а також просував бокс і дизайн меблів. Делон почав уповільнювати свою продуктивність у 1990-х роках після того, як зіграв подвійну роль у «Новій туманності» Жана-Люка Годара. У 1997 році він оголосив про завершення акторської кар’єри, але повернувся в 2008 році, щоб зіграти Юлія Цезаря у французькому хіті «Астерікс» на Олімпійських іграх. У Делона було складне особисте життя, включаючи тривалі стосунки із Ромі Шнайдер, Мірей Дарк (з якою він розлучився в 1982 році після 15 років спільного життя) і Розалі ван Брімен, голландською моделлю, від якої у нього було двоє дітей і з якою він розлучився в 2002 році. Він був одружений з Наталі Делон з 1964 по 1968 рік; у 1964 році у них народився син Ентоні. У 1962 році співачка і модель Ніко народила йому сина Крістіана; Делон заперечував батьківство, але дитину усиновила мати Делона.

Нагадаємо, видатний актор зняв спеціальну програму, присвячену українському поету Тарасу Шевченку, великому українському діячу ХІХ століття, а ще його запальна он-лайн зустріч з головою української держави завершила представлену журналістом Сирилом Віг’є передачу, присвячену Володимиру Зеленському.

Докладніше про цівизначні події у новинах GX: “Хай живе Україна! Видатний француз подарував Україні не тільки руку, а й серце” та

“Ми брати по зброї, тому що ми обидва починали як актори“, де Делон пообіцяв Зеленському завітати до України.

Фото та матеріал: GX, The Guardian, архів Вікторії Маренич

Хто стирає кінематографічну історію Харкова: вони усім серцем полюбили Україну і Харків, а їх дотик до історії знищено (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 27 жовтня, коли наша країна відзначає День української писемності та мови. Є світлі і сумні новини цього дня…

Під час війни, коли російські окупанти руйнують історичну спадщину України (музеї, театри, бібліотеки і не тільки), а УКФ намагається підтримати митців і зберегти код української нації.

“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців” – писав Олександр Довженко, який змусив світ говорити про українське кіно.

З болем у серці ми маємо відзначити, що в центрі Харкова стирають кінематографічну історію міста та України в міжнародному колі – зникла “Алея зірок Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок””.

Винакають незручні питання: “Хто прийняв рішення знищити кінематографічну історію Харкова?”, “Де долоні тих зірок, які прославляли і прославляють Україну?”, “Де долоні зірок світового масштабу, які підтримували і підтримують Україну?”, “Хто відмовив у шані зіркам світового масштабу?”, “А може хтось собі в скарбницю ,як “золотий батон”, забрав історичні артефакти міста і країни?”.
І головне – чи поверниться “Алея зірок” – це лише воля наша – українців, які живуть у незламному Харкові – нас ошукали, але ми не будемо мовчати!
Адже саме в нашому місті відбулася Перша українська кінозйомка у 1896 року – фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів і влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.
Цю історію знає увесь світ, її не вдастся зруйнувати… як і історію нашого кінематографічного Харкова!

Нагадаємо, Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок” зустрічав іменитих гостей з 2009-го до 2013 рік. Нагадуванням про події фестивалю були стели з відбитками долонь знаменитостей у саду ім. Шевченка.
Це був величезний внесок в історію міста. Кожен харків’янин та гість міста-героя мав за честь торкнутися світу зірок і помріяти… До речі, на відкритті був присутній легендарний український актор Богдан Ступка. Його “долоня” і “долоня” його не менш визначного сина – Остапа – теж зникла, разом із пам’ятью про українських акторів Світлану Живанкову та Олексія Колесника…

А чому зрадили пам’ять французьких зірок, які прославляли і підтримували Україну до останнього подиху, що особливо було важливо у часи війни…
До цих долонь, згадати земляків, приходив Надзвичайний і Повноважний Посол Французької Республіки в Україні Гаель Весьєр.

Любила і шанувала нашу країну Мілен Демонжо (29.09.1935-01.12.2022) – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок». Саме книга Мілен Демонжо «Харківський бузок», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю — щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом.

На алеї зірок була “долоня” легендарного французького актора Алена Делона (08.11.1935-18.08.2024) – особистості світового масштабу, якого пам’ятають і люблять мільйони, особливо ми українці, адже саме в Харкові понад 10 років відбиток його долоні, що був розміщений на алеї зірок кінофестивалю “Харьковская сирень” приміряли харків’яни та гості міста.

З початком війни його серце не мало спокою. Легенда Франції, Ален Делон, чітко висловив свою прихильність і підтримку Україні та українцям. Він брав інтерв’ю у Президента України Володимира Зеленсько, він декламував вірші Тараса Шевченка, він мріяв приїхати в нашу країну святкувати перемогу…

Чому хтось викреслив пам’ять про Героя Франції – легендарного французького актора театру та кіно Жан-Поль Бельмондо (09.04.1933-06.09.2021). Великий офіцер і Командор ордену Почесного легіону, ордену «За заслуги» та ордену мистецтв та літератури, кавалер ордена Леопольда I, володар премії «Сезар», Золотої пальмової гілки канського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багато інших нагород – він з першого погляду закохався в Харків та його мешканців…

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти. (Докладніше у новині GX). Він мріяв повернутися… але не судолося…

А чим завинив перед містом знаменитий французький кіноактор та кінорежисер П’єр Рішар – людина з великим серцем, яка з перших днів війни підтримує Україну. Він засудив дії путіна та ще в квітні звернувся до нього з закликом припинити вторгнення в Україну. Як висловився кінозірка, воно перетворилося на масові вбивства та варварство, якому немає виправдань.
Рішар зізнався, що захоплюється мужністю українців. Актор щовечора дивиться новини та фотографії, через які його “переповнюють емоції”.

Чому зникла “долоня” красуні-зірки Мішель Мерсьє? Для неї Харків залишився світлим спогадом…

А ще Катя Ченко та Шарль Жерар (Франція)… Та ще громадяни Америки – Бі Джей Ворт (всесвітньо відомий кінокаскадер, парашютист, режиссер та сценарист), Ірина Борисова (художник-мультіплікатор, яка народилися у Харкові), Юджин Мамут (вчився і працював у Харкові), Родіон Нахапетов (відомий актор і кінорежисер з міста під Дніпром, який мав намір створити фільм про свою матір — українську вчительку Галину Антонівну Прокопенко (1922—1966).

З 24 митців, що залишили “свої долоні і серця” на Алеї зірок лише 8 були громадянами рф (і з перших днів повномасштабного вторгнення відомість про них було приховано з історії фестивалю).

Під час війни в чатах харківських соцмереж неодноразово підіймали питання про “Алею зірок”, але харківці відстоювали свою історичну гордість, тому “алею знесли по-тихому” – багато хто й досі не знає, що вона припинила своє існування…

Але ми віримо в могутність слова і силу духу гордих мешканців незламного Харкова!

Історія не повинна стиратися!

“Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців” – писав Олександр Довженко, який змусив світ говорити про українське кіно.

“Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”, – казав Максим Рильський.

Бузок і світ зірок. На алеї в Саду Шевченка збираються мрійники (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура.

Цього дня, 16 травня, у 2010 році у Саду Шевченка відбулося відкриття Алеї почесних гостей кінофестивалю “Харківський бузок“, який зустрічав іменитих гостей з 2009-го до 2013 року.

Того ж дня відбулися творчі вечори французького кіноактора, почесного гостя кінофестивалю П’єра Рішара в Оперному театрі та зустріч студентів Харківського університету мистецтв імені Котляревського зі знаменитими артистами кінофестивалю.

Нагадаємо, у 2009 році в Харкові в кіноцентрі імені Довженка відбулося урочисте відкриття першого міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок”. Назву фестивалю подарувала книга французької актриси Мілен Демонжо “Харківський бузок”, яку вона присвятила матері – уродженці Харкова Клавдії Трубніковій.

Під час війни вогні алеї не сяють, лише зірки дивляться з неба на долоньки видатних артистів і режисерів, та романтики прикладають свої руки до відтисків долонь знаменитостей.

Більше фото та відео з алеї зірок у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та відео: GX, Харківський бузок, Наталія Бойченко

16 травня в історії Харкова: народилися видатний історик, громадський діяч і зірка театру (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 16 травня, в 1817 році народився Микола Костомаров (1817-1885) – відомий історик, публіцист, педагог та громадський діяч.

В 1833 році Костомаров вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету. Є одним із найвідоміших випускників вузу.

Переслідувався владою за участь у діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

Автор робіт про відомих історичних особистостей: Павла Полуботка (український військовий та політичний діяч. Чернігівський полковник, наказний гетьман Війська Запорозького Лівобережної України), Івана Мазепи (український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній і всій Наддніпрянській Україні), Юрія Хмельницького (сина видатного гетьмана), Івана Виговського (український військовий, політичний і державний діяч, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави у Наддніпрянській Україні).

До того ж 16 травня 1838 року народився Макс Мандельштам (1838-1912) – лікар-офтальмолог, доктор медицини, один із відомих випускників Харківського університету. Народився у Ковенській губернії.

У 1860 році закінчив Харківський університет, після чого практикував у Чернігові. У 1864 році вирушив для завершення освіти за кордон.

У 1879 році Мандельштам організував у Києві очну клініку.

Мандельштам – автор безлічі праць, написаних здебільшого німецькою мовою. У 1888-89 роках було видано цілу низку його лекцій про очні хвороби в п’яти томах.

Саме 16 травня в 1889 році народилася Поліна Самійленко (1889-1984) – актриса знаменитого театру “Березіль”, який працював у Харкові у 20-30-х роках минулого століття.

У 1915-1917 роках навчалася у Київській музично-драматичній школі імені М. Лисенка. Разом із чоловіком актором Іоною Шевченком у 1916 році стала однією із засновниць “Молодого театру” у Києві, на сцені якого грала до 1919 року.

У 1922 році подружжя вступило у творче об’єднання Леся Курбаса “Березіль”. В 1926 році переїхали разом із театром до Харкова.

У 30-х актриса грала у театрах Одеси, Кам’янця-Подільського, потім повернулася до Києва.

У 1971 році було видано мемуари актриси “Незабутні дні горіння”.

А ще день 16 травня став визначним для міста через яскраву подію. Цього дня, 16 травня, у 2010 році у Саду Шевченка відбулося відкриття Алеї почесних гостей кінофестивалю “Харківський бузок“. Того ж дня відбулися творчі вечори французького кіноактора, почесного гостя кінофестивалю П’єра Рішара в Оперному театрі та зустріч студентів Харківського університету мистецтв імені Котляревського зі знаменитими артистами кінофестивалю.

Харків – це кохання дитинства: 28 березня згадуємо відомого українського актора, який залишив свій дотик в центрі міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 28 березня 2025 року, відомомому діячу мистецтва виповнилося б 75…

“7:0 – на мою користь”, – так філософські охарактеризовував свій ювілейний рік в 2020 році відомий український актор Олексій Колесник.

Олексій Колесник родом із села Карлівка Полтавської області. До своєї батьківщини актор завжди ставився з повагою, а Харків він полюбив з першого погляду. Вперше Олексій Антонович завітав до незламного міста ще школярем, розповів він в ексклюзивному інтерв’ю GХ.

«Я до Харкова приїхав уперше, коли мені було 8 років. Це були казкові враження. Мені шалено сподобалося місто своєю архітектурою та затишною атмосферою», – розповідав Олексій Колесник.

Через роки Олексій Антонович приїхав до Харкова вже як почесний гість міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» («Харьковская сирень»). Цей культурний захід актор відвідував кілька разів. У 2016 році відбиток долоні відомого митця прикрасив Алею зірок, розташовану в саду Шевченка біля ХНАТОБу.

«Фестиваль “Харківський бузок” – це найдобріший фестиваль, на якому я колись бував. Це був цікавий проєкт, де режисери короткометражного кіно могли показати свої роботи глядачам та отримати компетентну рецензію у професійного журі. Фестиваль був дуже яскравим і незабутнім», – зазначив актор.

Свій ювілей, розповідав в ексклюзивному інтерв’ю GХ Олексій Колесник, він відзначаd у колі лише найближчих. Галасливі гуляння в умовах карантину організовувати не став. Але до цього положення Олексій Антонович ставився філософськи, вірив, ті обмеження допомогли людям трохи поставити рутинне життя “на паузу” і переосмислити цінності.

Нагадаємо, Олексій Колесник був гостем відеопрограми «GХ TV»

Довідка. Олексій Антонович Колесник – член Національної спілки кінематографістів України, український актор, заслужений артист України (2008).
Народився 28 березня 1950 року у селі Карлівка Полтавської області.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1975).
Дебютував у кіно ще студентом.
З 1975 року працював у театрах України, у тому числі у Київському театрі оперети.
З 1978 року починає зніматися на кіностудії ім. Довженка, а з 1982 року — штатний актор студії.
Знявся більш ніж у сорока кінострічках серед яких: «Ярослав Мудрий» (1981 року) — Лука, «Той, хто пройшов крізь вогонь» (художній фільм українського режисера Михайла Іллєнка, 2011 року) – вождь індіанців..
Помер 30 жовтня 2021 року в Києві

Бузок і світ зірок. На алеї в Саду Шевченка збираються мрійники (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.05.2023. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Більше фото та відео з алеї зірок у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та відео: GX, Харківський бузок, Наталія Бойченко