Він змусив світ говорити про українське кіно: 10 вересня Харків згадує видатного режисера, який мешкав у місті (фото)

“Я народився і жив для добра і любові, - Олександр Довженко. - Життя таке коротке. Поспішайте творити добро!" 

Пам'ятаємо першого поета кіно! Цього дня, 10 вересня, в 1894 році народився Олександр Довженко (1894-1956) – знаменитий режисер і письменник, маляр і політик, народний артист і лауреат багатьох премій, класик українського кінематографа і великий патріот свого народу - справжній син свого часу.

Олександр Довженко народився в селі В’юнище (тепер місто Сосниці Чернігівської області) в селянській родині. Навчався в Сосницькому чотирикласному училищі, був відмінником, потім у Глухівському учительському інституті. Протягом 1914-1917 pоків Олександр викладав фізику, природознавство, географію, історію та гімнастику в 2-му Житомирському змішаному вищому початковому училищі, дуже багато читав, брав участь у виставах, малював, організував український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. У 1917 році Довженко перейшов на вчительську роботу до Києва.



У 1920-х роках Довженко жив у Харкові в колишньому особняку купця Стрекалова. Це одна з найкрасивіших будівель на вулиці Григорія Сковороди (в минулому Пушкінська).



В квітні 1921 року він приїхав до Харкова з метою працювати при посольстві в місті, але його направили до Польщі, а потім до Німеччини. В Німеччині, працюючи на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР, він вступив до приватної художньої майстерні й одночасно відвідував лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

В 1923 році Довженко повернувся до Харкова, де зблизився з письменниками-футуристами й незабаром став відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор політичних карикатур, який підписувався псевдонімом «Сашко». Довженко належав до літературної спільноти «лівих» українських письменників з організацій «Гарт» та «ВАПЛІТЕ». Потім Довженко вирішив зайнятися кінематографом. Але у Харкові, незважаючи на те, що місто було столицею, не було кіностудії. Довженко виїхав до Одеси. Протягом 1926-1933 pоків він працював на Одеській кінофабриці та Київській студії художніх фільмів.



«Кіно мусить стати високим мистецтвом. Кінофільми можуть і повинні сягнути рівня шедеврів Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандта, Пимоненка…»,— писав він на початку своєї режисерської біографії.

У 1930 році Довженко зняв картину «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла митцю світову славу. Цього ж року разом зі своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів Юлією Солнцєвою митець виїжджає в тривале закордонне відрядження. Він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію. (До речі, Харкові ім'ям Довженка названо кінотеатр).

У 30-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплін зазначав: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

Протягом 1949—1956 pоків Довженко викладав у Всесоюзному Державному інституті кінематографії, ставши професором цього навчального закладу. У 1956 р. у березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», з цього приводу Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море». У листопаді розпочались зйомки однойменного кінофільму...
Але 25 листопада Олександр Довженко раптово помер.

У 1957 році з’явилася друком збірка повістей митця «Зачарована Десна», від якої фактично почався «відлік» письменницької слави. На всесвітній виставці в Брюсселі 1958 року 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» О. Довженка…



За своє творче життя Олександр Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, понад 20 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених питанням кіномистецтва.

Його кінопоеми «Звенигора» (1928) та «Арсенал» (1929), кіноповість (1930) були визнані світовою кінокритикою шедеврами світового кінематографа, а Олександра Довженко — першим поетом кіно.



Він змусив світ говорити про українське кіно після виходу фільму «Земля».





До того ж низка кіноповістей видатного українця було екранізовано вже після його смерті: «Повість полум’яних літ» (1944, 1961), «Поема про море» (1956, 1958), «Зачарована Десна» (1956, 1957).

Фото та матеріал: UkrClassic, відкриті джерела