Історичний факт. Лікар-епідеміолог з Харківщини відкрив рідкісні захворювання

971
Цікаві факти з історії міста.

Пам'ятаємо! Цього дня, 28 лютого, в 1857 році у місті Красноград Харківської області (нині) народився Овксентій Корчак-Чепурківський – лікар-гігієніст, епідеміолог, міністр народного здоров’я Української Народної Республіки, дослідник історії охорони здоров'я, академік Академії наук України, фундатор соціальної гігієни та організації охорони здоров’я як науки й предмету викладання у вищій медичній школі України.

Овксентій Корчак-Чепурківський походив з родини парафіяльного дяка. В 1877 році закінчив Полтавську духовну семінарію і вступив до природничого відділу фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Провчився недовго – у 1878-му його було виключено з університету за участь в політичному студентському русі (так звана «березнева історія»).

Продовжив навчання лише через рік, але вже на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив в 1883 році.

З 1883 по 1902 роки працював санітарним лікарем у Полтаві, Харківському та Херсонському земствах.

Паралельно з лікарською практикою Корчак-Чепурківський починає проводити статистичні дослідження. Він першим запропонував використовувати відомості про народження та смерть з метричних книг православних приходів, що дозволило бути більш точним та об’єктивним.

У 33 роки Овксентій Корчак-Чепурківський написав першу наукову роботу про стан лікарської допомоги і народного здоров’я. Дослідження набуло популярності і в 1891 році його запросили до Бессарабського земства в Кишинів на посаду завідувача Губернського санітарного бюро. Тут він проявив талант лікаря-профілактика та науковця, організувавши протиепідемічні заходи щодо тифу, дифтерії, холери, аналізував захворюваність і смертність населення, встановлював причини їх високого рівня.

У 1898 році Овксентій Корчак-Чепурківський здобув звання доктора медицини. Наступного року вченого запросили у Київ, де він обійняв посаду санітарного лікаря Київської міської самоуправи, пізніше почав викладати в київському університеті. Він зустрічався з Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською, був другом Миколи Лисенка, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької, а ще був особистим лікарем академіка Дмитра Заболотного.

З початком Першої світової війни Корчака-Чепурківського мобілізовують в армію військовим лікарем.

Українська революція 1917 року надихнула Корчака-Чепурківського стати організатором нової системи охорони народного здоров’я та медичної освіти. У статті «Наші завдання часу» він зазначав: «В Україні почалося нове життя… Найголовніше завдання – утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання». Цим завданням була присвячена вся його подальша наукова та педагогічна діяльність: і як декана медичного факультету та завідувача кафедри гігієни, і як очільника санітарного департаменту Міністерства народного здоров’я і державного опікування та Міністра народного здоров’я УНР. 7 березня 1921 року Овксентій Корчак-Чепурківський одним з перших із медиків учений був обраний академіком Української академії наук.

Він писав праці з історії земської медицини, епідеміології та профілактики інфекційних захворювань; демографії і санітарної статистики, в 1927 році розробив українською мовою першу в Україні номенклатуру хвороб, був редактором медичних журналів, рецензентом численних робіт і дисертацій.

У 70 років спускався під землю, щоб особисто перевірити санітарні умови праці шахтарів.

У 1933 році його звинуватили в антирадянських настроях, поступово усунувши і від викладання, і від будь-якої роботи в Академії наук. Остаточно підкосила Овксентія Васильовича звістка про арешт у 1937-му і заслання на 20 років у Сибір сина, відомого демографа Юрія Корчака-Чепурківського, який запропонував вивчати відмінність смертності не тільки сільського і міського населення, а й за національною ознакою (і це – за кілька років після катастрофічних наслідків Голодомору 1932-33 років).

Сина Овксентій Васильович так і не побачив. Йому ще дозволили працювати завідувачем відділу Інституту демографії та санітарної статистики, а пізніше – консультантом в Інституті клінічної фізіології АН України. Однак його наукові праці ніде не публікувалися.

Самотній і забутий усіма 90-річний учений помер 27 листопада 1947 року в Києві. Є відомості про те, що він писав спогади, але, на жаль, розшукати їх поки що не вдалося.

А ви знали? Мабуть, не випадково, саме в день народження Овксентія Васильовича, в медичному календарі існує Міжнародний день рідкісних (орфанних) захворювань, який відзначають з 28 лютого 2021 року за ініціативою Європейської організації з вивчення рідкісних хвороб EURORDIS.

У світі налічується понад 300 мільйонів осіб, що живуть з одним або декількома з більш ніж 6000 виявлених рідкісних захворювань.

В Україні діагностуються і лікуються такі орфанні захворювання, як фенілкетонурія, гемофілія, муковісцидоз, хвороба Гоше, хвороба Фабрі, мукополісахарідоз та інші.

Читайте також: