Що робити під час панічної атаки

2010
У час, коли триває агресія росії проти України, постійно звучать повітряні тривоги та вибухи, панічні атаки стають дуже частим явищем.

Це раптовий прояв тривожного розладу, який має фізичні та психоемоційні симптоми.

Панічні атаки часто помилково приймають за серцеві напади, інсульти або інші серйозні захворювання з огляду на їхній раптовий початок та інтен­сивні фізичні симптоми: прискорене серцебиття, пітливість, тремтіння, задишка або відчуття задухи, біль у грудях, нудота, запаморочення, озноб, біль у животі, відчуття слабкості. Одночасно можуть проявлятися декіль­ка симптомів.

Фізичні симптоми поєднуються з психоемоційни­ми: почуття страху, жаху чи приреченості, втрата контролю, страх смерті, втрата зв’язку з реальністю.

Вони можуть мати різну інтенсивність і виникати до, після та під час фізичних проявів.

Що робити у разі панічних атак? Дайте доступ кисню. Відчиніть вікна, максимально провітріть приміщення, поди­хайте у вікно. Якщо є можливість, вийдіть на вулицю.

Сконцентруйтеся на диханні, робіть його максимально глибоким. Адже через різкий спазм дихальних м’язів чи бронхів може виникнути нестача повітря або склад­ність дихання. Спробуйте вправу «дихання по квадрату»: розтягуйте вдих на 5 рахун­ків, а потім видих. Зробіть затримку дихан­ня на такий самий інтервал і повторіть. Що сильніша атака, то довшими мають бути ін­тервали – до 7-9 рахунків.

Зафіксуйте відчуття «тут і зараз». Щоб повернутися до реальності, назвіть 5 предметів, які вас оточують. Робіть це вголос і чітко: книжка, чайник, телевізор, шафа, диван. Потім назвіть п’ять білих або чорних предметів. Фіксація на конкретних речах, які вас оточують, відвертає увагу від страху смерті, який виникає під час панічної атаки.

Спробуйте зробити декілька фізичних вправ. Максимально швидко і різко поприсідайте 50 разів. Упродовж рухливості знижується рівень адреналіну – гор­мону стресу, який виділяється під час атаки.

Кожен має знайти свій спосіб, який до­поможе саме йому.

Якщо наведені способи на дали ефекту, треба звернутися до сімейного лікаря або до психотерапев­та.