Перейти до основного вмісту

Позначка: вулиця

29 грудня в історії Харкова: цікаві факти та яскраві особистості в житті міста (фото)

29 грудня 1973 року з конвеєра Харківського тракторного заводу зійшов 1,5-мільйонний трактор.

До війни ХТЗ вважався одним із найбільших підприємств не лише Харкова, а й усієї України.

Для подолання рекордного рубежу заводу знадобилося 43 роки. Причому мільйонний трактор був випущений лише за 6 років до цього.

Продуктивність підприємства сягала 30-50 тисяч машин на рік. Машини експортувалися до 36 країн світу.

Нажаль, під час війни завод зазнав значних руйнувань від рук російських окупантів (зокрема, у березні 2022 року).

29 грудня 2005 року в обіг було запущено ювілейну двогривневу монету, присвячену харків’янину Іллі Мечникову.

Вона була присвячена 160-річчю від дня народження видатного вченого, засновника еволюційної ембріології, імунології та мікробіології, лауреата Нобелівської премії.

Монета була виготовлена ​​з нейзильберу, випущена тиражем 20 тисяч штук, маса монети – 12,8 грамів.

29 грудня 2015 року у Харкові почала працювати мережа 3G. За першу ніч мобільним зв’язком третього покоління скористалися понад 250 тисяч абонентів, зажадавши близько 15 терабайт трафіку.
Харків став 19 обласним центром, де з’явився 3G.
Але вже 2018-го оператори запустили 4G.

29 грудня 2023 року колишню вулицю Балакірєва, яка розташована в Шевченківському районі, перейменували на вул. Станіслава Партали. Відповідне рішення було ухвалене саме 29 грудня, на позачерговій сесії Харківської міськради.

Лейтенант Станіслав Партала народився 5 жовтня 1984 року в Харкові. Навчався у Харківській гімназії №111. Воювати пішов у 2014 році. За роки на передовій провів сотні вдалих бойових операцій та навчив військовій справі багатьох побратимів. Був командиром взводу розвідки, отримав звання Героя України та орден «Золота Зірка» (посмертно). Загинув 2 березня 2022 року поблизу селища Калинівка Донецької області.

Харків вшановує своїх героїв: вулицю названо імʼям загиблого рятувальника (фото)

Від тепер вулиця Третя, розташована в Новобаварському районі, перейменувана на вулицю Артема Костирі.

Відповідне рішення ухвалили депутати Харківської міської ради сьогодні, 19 грудня, на позачерговій сесії.

Колишній начальник Харківського районного управління ГУ ДСНС України у Харківській області Артем Костиря загинув  13 липня 2024 року під час ліквідації наслідків ворожого обстрілу по селищу Буди (Харківського району), коли російські окупанти завдали повторного удару балістичною ракетою.

Указом Президента підполковнику служби цивільного захисту  Артему Костирі посмертно присвоєно звання Героя України.

Підполковник понад 70 разів брав участь у ліквідації наслідків російських обстрілів. Після деокупації Харківщини організував відновлення майже сотні пошкоджених пожежно-рятувальних підрозділів. Завдяки йому вдалося евакуювати понад 2400 людей.

Фото, відео та матеріал: Головне управління ДСНС України у Харківській області

Харків вшанував митця

Напередодні Дня Гідності та Свободи у Харкові перейменували колишню вулицю Грайворонську на честь Міська Барбари.

А ви знали? Яскраву ідею легендарного митця Мі́ська Барбара, оживити Тараса, втілили на сцені ХНАТОБ.

Саме Михайло в 2021 році разом із головним режисером СХІД ОПЕРА, заслуженим діячем мистецтв України Арменом Калояном вперше обговорювали цікаву ідею… Але Мі́сько Барбара пішов так рано, вшановуючи митця, його колеги і друзі довели мрію митця до кінця.

До речі, на творчій зустрічі в Харкові картина з його обличчям стала центром уваги усіх присутніх.

Довідка. Місько Барбара народився 14 листопада 1971 року у Львові.
Повне ім’я українського актора, співака та одного із засновників українського року, колишнього вокаліста рок-гурту «Мертвий Півень» і співтворця харківського театру “Арабески” – Михайло Ярославович Барбара.
Він жив і працював у Харкові понад два десятиліття, зробивши значний внесок у культурне життя міста.
Місько пішов у засвіти 11 жовтня 2021 року у Харкові, де і похований.

З неї можна було писати ікони: 8 вересня народилася видатна українська актриса, чиє ім’я носить понівечена вулиця Харкова (фото)

З неї можна було писати ікони – красуня с великими блакитними очима та струнким станом, а говорила вона, наче співала… Пам’ятаємо! Цього дня, 8 вересня, в 1898 році народилася видатна українка – Наталія Ужвій. Знаменита українська актриса XX століття, кілька років працювала на харківській сцені.

Перша професія Ужвій – сільської вчительки.

З 1918 року Ужвій почала працювати у театрах.

З 1926 року – провідна актриса театру «Березіль» у Харкові (з 1935 року – Харківський український драматичний театр імені Т. Шевченка).

Наталію Ужвій скульптор Манізер увічнив у образі Катерини під час створення знаменитого пам’ятника Тарасу Шевченку, який було встановлено у Харкові 1935 року. Цей образ можна віднести і до її всесвітньо визнаної ролі у фільмі “Райдуга”.

У 1936 року вона повернулася до Києва.

З 1926 року знімалася у кіно. У фільмографії актриси – 26 стрічок: «Райдуга», «Украдене щастя», «Кармелюк», «Тарас Шевченко», «Пора жовтого листя», «Земля», «Прометей»… Але попри все, улюбленою мистецькою територією актриси був театр, де вона почувалася природно й щиро відкривала свою душу, талант і майстерність…

Особисте життя актриси склалося вкрай драматично: двох братів і чоловіка було засуджено як «ворогів народу» і розстріляно в 1939 році. Єдиний син Михайло помер від менінгіту у 24 роки.
Пішла з життя видатна українка 22 липня (по іншим данним 29 липня) 1986 року.

Похована на Байковому кладовищі в Києві.

За свої 88 років вона зіграла понад 200 ролей у театрі і знялася в понад 20 кінофільмах.

“Я завжди відчував її підтримку, що дуже важливо для молодого артиста. А на гастролях “Дяді Вані”, коли вона виходила, зал вставав і скандував: “Ужвій! Ужвій!”. В “Украденому щасті” вона грала з Бучмою і Добровольським. І коли цей же спектакль, але вже з молодими артистами поставив Сергій Данченко, Наталя Михайлівна зробила мені комплімент за роль Миколи: “Ви граєте то князя Мишкіна, то Ісуса Христа!”. Я падав перед нею на коліна і цілував руку. Що може бути вище такого визнання!” – згадував про неї Богдан Сільвестрович Ступка.

Іменем Наталії Ужвій названо вулицю у Харкові, яку російська терористична армія майже зруйнувала з перших днів війни (докладніше в новині GX). Більше фото та відео у пості на фейсбук-сторінці GX.

Понівеченим серцем Північної Салтівки можна назвати шістнадцятиповерхівку на вулиці Наталії Ужвій, 82, яку побачив увесь світ.

Напередодні війни у бібліотеці, що розміщена в цій шістнадцятиповерхівці, відбулася перша виставка робіт відважної художниці Олександри Суфіянової. Роботи було втрачено, але згодом відновлено небайдужими людьми, а ще декілька картин виліли і постали з попелу… І саму Північну Салтівку наразі відновлюють будівельники, волонтери та її мешканці…

“Українську культуру тепер можна вивчати по зруйнованим будинкам у Харкові…” – так пророче написав Чистилін Володимир.

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, Володимир Чистилін, відкриті джерела

З неї можна було писати ікони: 22 липня пішла з життя видатна українка, чиє ім’я носить понівечена вулиця Харкова (фото)

З неї можна було писати ікони – красуня с великими блакитними очима та струнким станом, а говорила вона, наче співала…
Пам’ятаємо! Цього дня, 22 липня, в 1986 року не стало видатної українки…
Народилася Наталія Ужвій 8 вересня 1898 року.
Знаменита українська актриса XX століття, кілька років працювала на харківській сцені.

Перша професія Ужвій – сільської вчительки.

З 1918 року Ужвій почала працювати у театрах.

З 1926 року – провідна актриса театру «Березіль» у Харкові (з 1935 року – Харківський український драматичний театр імені Т. Шевченка).

Наталію Ужвій скульптор Манізер увічнив у образі Катерини під час створення знаменитого пам’ятника Тарасу Шевченку, який було встановлено у Харкові 1935 року. Цей образ можна віднести і до її всесвітньо визнаної ролі у фільмі “Райдуга”.

У 1936 року вона повернулася до Києва.

З 1926 року знімалася у кіно. У фільмографії актриси – 26 стрічок: «Райдуга», «Украдене щастя», «Кармелюк», «Тарас Шевченко», «Пора жовтого листя», «Земля», «Прометей»… Але попри все, улюбленою мистецькою територією актриси був театр, де вона почувалася природно й щиро відкривала свою душу, талант і майстерність…

Особисте життя актриси склалося вкрай драматично: двох братів і чоловіка було засуджено як «ворогів народу» і розстріляно в 1939 році. Єдиний син Михайло помер від менінгіту у 24 роки.
Пішла з життя видатна українка 22 липня (по іншим данним 29 липня) 1986 року.

Похована на Байковому кладовищі в Києві.

За свої 88 років вона зіграла понад 200 ролей у театрі і знялася в понад 20 кінофільмах.

“Я завжди відчував її підтримку, що дуже важливо для молодого артиста. А на гастролях “Дяді Вані”, коли вона виходила, зал вставав і скандував: “Ужвій! Ужвій!”. В “Украденому щасті” вона грала з Бучмою і Добровольським. І коли цей же спектакль, але вже з молодими артистами поставив Сергій Данченко, Наталя Михайлівна зробила мені комплімент за роль Миколи: “Ви граєте то князя Мишкіна, то Ісуса Христа!”. Я падав перед нею на коліна і цілував руку. Що може бути вище такого визнання!” – згадував про неї Богдан Сільвестрович Ступка.

Іменем Наталії Ужвій названо вулицю у Харкові, яку російська терористична армія майже зруйнувала з перших днів війни (докладніше в новині GX). Більше фото та відео у пості на фейсбук-сторінці GX.

Понівеченим серцем Північної Салтівки можна назвати шістнадцятиповерхівку на вулиці Наталії Ужвій, 82, яку побачив увесь світ.

Напередодні війни у бібліотеці, що розміщена в цій шістнадцятиповерхівці, відбулася перша виставка робіт відважної художниці Олександри Суфіянової. Роботи було втрачено, але згодом відновлено небайдужими людьми, а ще декілька картин виліли і постали з попелу… І саму Північну Салтівку наразі відновлюють будівельники, волонтери та її мешканці…

“Українську культуру тепер можна вивчати по зруйнованим будинкам у Харкові…” – так пророче написав Чистилін Володимир.

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, Володимир Чистилін, відкриті джерела

Харків 24 червня: сучасність та минуле (фото)

24 червня 1934 року Харків розпрощався зі статусом столиці України. Саме в цей день із Харкова до Києва «переїхали» органи державної влади.
Харків набув статусу обласного центру.

24 червня 2003 року у Харкові з’явилася площа Ірини Бугримової. Рішення про присвоєння колишньої площі Урицького імені легендарної артистки цирку на сесії міської ради було ухвалено практично одноголосно. Відома у всьому світі приборкувачка левів Бугримова почала працювати у Харківському цирку 1929 року.
Ірина Бугримова — перша в країні жінка, яка увійшла до клітки з левами.

Більше цікавого про харківську зірку. «Харківський цирк! Це моя юність. Харківський цирк — це мій початок роботи в цирковому мистецтві… І всі мої подальші етапи творчого життя пов’язані зі старим Харківським цирком! Дякуємо!» – Ірина Бугримова.

Пам’ятаємо! Цього дня, 13 березня, в 1910 році в Харкові народилася Ірина Бугримова – легендарна дресувальниця левів, народна артистка.

Батько циркачки – із різночинців – був професором ветеринарії. Мати – дворянка – здобула музичну освіту, добре грала на фортепіано, малювала, захоплювалася мистецтвом фотографії.

Ірина Бугримова виросла у будинку в центрі Харкова. Велика сім’я жила у 2-х поверховому будинку на вул. Мироносицькій, який купила бабуся, Варвара Григорівна Федорович (будинок не зберігся, у роки Другої світової війни його розбомбили).

У юності Бугримова захоплювалася спортом: займалася бігом, стрибками у довжину, у висоту, у воду з вишки, штовхала ядро, метала диск та спис, бігала на ковзанах, займалася мотоспортом. На мотодромі вона познайомилася із знаменитим на всю країну гонщиком Олександром Буслаєвим, який став її чоловіком.

Разом вони прийшли до Харківського цирку та поставили номер “Політ на санях з-під купола цирку”. Пізніше Бугримова почала дресувати левів, і це стало її основною цирковою професією.

Історія Бугримової та Буслаєва лягла в основу популярного свого часу фільму “Приборкувачка тигрів” (щоправда, леви були замінені на тигрів).
Дресурою левів Бугримова займалася 30 років.

Першими її вихованцями були левенята Кай, Юлій і Цезар, який став другом на довгі роки. Після тривалих, наполегливих занять, тренувань, завдяки волі, азарту, мужності, уміння ладнати з тваринами Ірина досягла результатів.

Вона ставила унікальні номери з одночасною участю левів і коней. За своє циркове життя Бугримова видресувала 80 левів, працювала з ними на арені у 1946—1976 роках.

“У мене було 80 левів, 8 коней, 12 собак та двоє чоловіків”, – говорила Бугримова.

Померла І. М. Бугримова 20 лютого 2001 на 91 році життя. Вона померла уві сні від серцевого нападу.

“У мене немає на серці осаду, що чогось не зробила або зробила не так, – казала своє життя Ірина Бугримова. – І отримала я від життя все, про що можна було б мріяти”.

Бугримова входить до числа найзнаменитіших дресувальниць світу. У Харкові на її честь названо площу, де знаходиться цирк.

У серпні 2018 року в Харкові на фасаді житлового будинку по вулиці Греківській, 3, було створено мурал із зображенням Ірини Бугримової.

Автором муралу стала творча група «Soul» у складі Олексія Постульги, Дениса Стадника та Олексія Філіппова. Таку тематику було обрано не випадково, оскільки будинок №3 розташований біля Харківського державного цирку, в районі однойменної площі Ірини Бугримової. Мурал було виконано за новою унікальною для України технологією: основна частина композиції не намальована, а має об’ємну структуру. Це пов’язано з тим, що альпіністам було не зручно діставатися фасаду будівлі, тому окремі елементи композиції виготовляли в майстерні. Частини муралу виготовлені з полістиролу. Всього композиція складається з 18 елементів: десять – зображення Ірини Бугримової, п’ять – леви, деталі, що залишилися, – це корона і напис з ім’ям дресувальниці і прізвиськами левів, з якими вона працювала, – Юлій, Гай і Цезар.

До 100-річного ювілею Бугримової у Харкові планувалося ще й встановлення пам’ятника. Але проект так і не було реалізовано.

24 червня 2004 року харківські архітектори були визнані найкращими в країні. Група архітекторів та інженерів з Харкова отримала Державні премії України за комплексну регенерацію історико-архітектурного середовища та ансамблів вокзальних комплексів.
Розмір Державної премії на той час становив 50 тисяч гривень або трохи більше ніж 10 тисяч доларів.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Світлі спогади і позитив сьогодення в Харкові до цікавої дати (фото, відео)

“Після того, як зникне остання бджола, людині залишиться жити всього кілька років!” – казав Альберт Ейнштейн.
Ці слова не пустий звук, адже бджола не тільки дарує цілющі й унікальні за своїм складом продукти, але й запилює рослини, сприяючи продовженню життя на Землі. Саме завдяки цій маленькій комасі існує життя на планеті у його нинішній формі. За рахунок запилення виростають культури, які дають третину всього обсягу продовольчих ресурсів людства…

20 травня – Всесвітній день бджіл. Дата була офіційно встановлена Організацією Об’єднаних Націй у 2017 році. Її метою є підвищення поінформованості про важливість бджіл та інших запилювачів для нашої екосистеми та продовольчої безпеки. (До речі, 17 серпня ще є Всесвітній день медоносних бджіл).
Бджілки одні з найбільш працьовитих істот на нашій планеті – вони починають працювати вже на другий день свого життя.
В Україні бджіл шанували ще здавна, бо любили і цінували неймовірно смачний та корисний мед, який творили ці маленьки трудівниці. Він завжди був чудовим джерелом вітамінів та ліками проти застуди взимку. Багато про це може розповісти Сергій Метєльов – керівник громадської організації “Союз пасічників Харківської області” та проекту “Колодне бджільництво для душі – “Apiculture”.


Він навіть під час війни не припиняє займатися улюбленою справою, а ще бджілки стали “співавторами” його картин.

Трохи цікавих фактів.
1. Для того, щоб зібрати 100 грамів меду, бджолі необхідно облетіти ні багато ні мало, 46 тисяч км.
2. Одна бджілка, за один політ, здатна принести 40-50 мг нектару.
3. Сильна сім’я може зібрати в день 5-10 кг меду (10-20 кг нектару).
4. Бджоли – природжені математики. Коли вони починають будувати стільники, то завжди дотримуються точних розмірів.
5. Бджола в змозі тягти вагу в 310 разів важчу за себе.
6. Бджола за день запилює 7000 квіток.
7. Бджоли – найпрацьовитіші істоти з усіх земних створінь. Новонароджені бджоли починають працювати вже на другий день свого життя.
8. Це єдина комаха, яка виробляє їжу, яку їдять люди.

Тож любімо та бережімо цих крихітних створінь!

До речі, харківці із задоволенням прикрашають місто бджілками. Нещодавно журналістка GX розміщувала пост до милої дати із новими інсталяціями з біджілками  у місті.

А у мирні часи, зокрема, в 2020 році в Харкові на вулиці Новгородській: на крутих схилах уздовж дороги з’явилися “Висячі сади Семіраміди” із велетеньськими бджілками.

Декорація одразу стала родзинкою вулиці – клумба з трьома великими бджолами захоплювала увагу перехожих і водіїв. А поряд над яскравими квітами кружляли й справжні трудівниці.

001000002003004005006007

Такі дива улюбленого міста можна згадувати нескінченно! Давайте разом прогуляємося порнемо у минуле і помилуємося бджілками.

Більше фото з вулиці Новогородської  в альбомі на фейсбук-сторіниці GХ.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GХ, відкриті джерела

Харків у XXI столітті: 2 травня місто вшанувало свого героя (фото)

У Харкові 2 травня 2024 року перейменували 367 топонімів, пов’язаних з країною-агресоркою – рф. Зокрема, вулиця Тургенівська, що розташована у Шевченківському районі від провулка Криничного в північно-західному та західному напрямках до вулиці Клочківської, відтепер має ім’я Антона Дербілова. Він захищав свою родину – дружину та доньок, своїх друзів і близьких та свою Україну (докладніше про Героя – в новині GX)…

Антон Дербілов загинув із зброєю у руках 6 квітня 2023 року. Під час мінометного обстрілу отримав осколкове поранення у голову, яке було несумісним із життям. Поховали героя 12 квітня на Алеї Героїв.

Герой-харківʼянин, наш захисник Антон Дербілов, у якого навіть позивний був, як у святого – «Патрік», тепер завжди буде присутнім у житті Харкова. Кожен зможе бути поряд з ним, коли крокуватиме затишною, вимощеною бруківкою вулицею.

З цією вулицею повʼязано багато спогадів родини Дербілових.

“Вірю, там сам вітер, як вустами Антона, мовитиме до його любої Катерини. Вони знову і знову там будуть разом. Лише прижмурити очі й слухати серцем, відчувати душею…” – впевнена Наталія Бойченко.

“Коханий, ця затишна маленька вуличка тепер має твоє імʼя. Чому саме вона? Мабуть, тому що вона перша, яка чомусь згадалась. Саме тут ми любили гуляти, коли під час ковіду всі залишались вдома. Саме такою її запам’ятали, зеленою затишною, вимощеною бруківкою – тобі вона подобалась. Часто казали – пішли гуляти, знов на ту вуличку зарулемо)). Сподіваюся, вона буде жити. А ще там знаходиться храм… поки що москальського патріархату, але колись давно саме там єднали наші серця та хрестили наших дітей. Дякую всім друзям за підтримку!” – так чуттєво написала про цю визначну для родини подію дружина Антона – Катерина Дербілова.


Згадали про побратима і його друзі-захисники з 5 Слобожанської бригади НГУ.


“У Місті – Герої Харків з’явилась вулиця на честь загиблого слобожанського гвардійця Антона Дербілова – “Патріка”. У Харкові перейменували 367 топонімів, пов’язаних з країною-агресоркою. Відповідне рішення підписав міський голова Ігор Терехов. Зокрема колишня вулиця Тургенівська, що розташована у Шевченківському районі Міста – Героя Харків від провулка Криничного в північно-західному та західному напрямках до вулиці Клочківської, відтепер носить ім’я нашого загиблого побратима, видатного харківського художника, бійця 5 Слобожанська бригада НГУ Антона Дербілова”, – написав на своїй сторінці Дмитро Брук

Харків ніколи не забуде своїх героїв! А кожен, хто захоче побути на самоті з Антоном у думках, пройде вуличкою “Антона Дербілова”, де помітить її красу, як завжди помічав її серед жаху війни Антон. Сотні людей кожного дня читали його сторінки у соцмережах, бо він легко та з гумором доносив весь жах війни, відвагу і красу, яку бачили його очі, яку він відчував…

В рамках перейменування низка вулиць Харкова отримала назви на честь полеглих українських воїнів: підполковника Валерія Дейнеки, нацгвардійця Іллі Коваля, сержанта з 92-ї бригади Сергія Пономаренка, прикордонника Ігоря Остаповича, рятувальника Олександра Подольського та інших.

З повним переліком перейменувань можна ознайомитися за посиланням.

Довідка GX. Антон Дербілов народився у родині митців. Мати Олена Дербілова – графік, аквареліст та каліграф, батько Анатолій Дербілов – скульптор-монументаліст та майстер малої пластики.

Антон Дербілов займався створенням мініатюрної скульптури – втілював образи видатних історичних особистостей, військових (армій усіх часів та народів), а також казкових у стилі «фентезі». Його творчості властива вірність природним формам, історична точність деталей в одязі, форменому чи народному. На замовлення організаторів київського проєкту «Легендаріон» він створив серію українських персонажів – Богдана Ступки в образі Тараса Бульби, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, Сагайдачного, Івана Мазепи, Марусі Чурай, Отамана Сірка, Мольфарки. Виліплені в однотонному матеріалі пластики, ці фігурки та бюстики пізніше ллються в бронзі або модельній смолі, а потім колекціонери, за бажанням, можуть розмалювати їх акриловими фарбами.

Антон і його дружина Катерина створювали військові мініатюри для Європи та Америки. Для світових колекцій виліплено близько 5000 мініатюр. Також вони створили мініатюрну скульптурну композицію армії Богдана Хмельницького.

Трохи подробиць у сюжеті.

“Дякую Roman Svarog за чудовий огляд моїх робіт. Дуже подобалося працювати над цим періодом. Хоча він і не легкий, без історичного консультанта не розібратись. Як же зараз приємно пригадувати ті часи, коли найбільшою проблемою було все зробити правильно і точно. Сучасну війну точно вже ніхто не назве “війною у мереживах””, –  напише другу Антон Дербілов.

Фото та матеріал: GX,архив родини Дербілових, міськрада, Наталія Бойченко

Болюча дата минулого торкається сьогодення Харкова і України (фото)

11 квітня світ вшановує пам’ять про в’язнів концтаборів… Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів (International Day of Fascist Concentration Camps Prisoners Liberation) не випадково припадає саме на цю дату, адже 11 квітня 1945 року відбулося повстання в’язнів концтабору Бухенвальд…

Система концтаборів, вибудувана нацистською Німеччиною, є однією з найжахливіших і найпотворніших речей, до яких докотилося людство. Але світ знає і про жахи сталінських концтаборів… Сумно, але в багатьох країнах світу були campos de concentración (від іспанського)… Але саме жахливе, що і сьогодні країна-терористка росія у своїх застінках катує людей…

Торкнувся жах війни з рф і в’язнів Другої Світової…

Нагадаємо, у березні 2022 року у Харкові під час обстрілу Північної Салтівки російськими військами снаряд потрапив у квартиру колишнього в’язня нацистських концтаборів – 96-річного Бориса Романченка. «Згоріло все. Лишилися тільки кістки на панцирній сітці ліжка, як він лежав. У тій квартирі на Салтівці він прожив понад 30 років, останнім часом мешкав сам. Я пропонувала йому поїхати, але він відмовлявся», – розповіла внучка загиблого Юлія.

В 2022 році у німецькому місті Лейпцигу вулицю Турмгутштрассе, де розташоване диппредставництво рф, перейменували у Борис-Романченко-штрассе. Її назвали на честь харків’янина Бориса Романченка, 96-річного в’язня чотирьох нацистських концтаборів, який загинув після російського обстрілу Північної Салтівки у березні 2022 року.

А ще жахливі кадри українських воїнів після катівень рф біллю відгукуються у наших серцях…

До сумної дати колектив ІВЦ “Бузок” підготував докладний матеріал.

Фото та матеріал: ІВЦ “Бузок”, відкриті джерела

В рідному селі на Харківщині вшанували закатованого росіянами письменника (фото, відео)

«Я знав, що мене рано чи пізно здадуть», – одна з найболючіших фраз у щоденнику Володі Вакуленка… І ращисти прийшли, викрали, катували і вбили невинну людину, письменника, батька, сина…

Стало відомо, що в селі Капитолівка Ізюмського району з’явилася вулиця Володимира Вакуленка (раніше ця вулиця мала назву Маршала Федоренка).

Володимир Володимирович Вакуленко (1972 -1922, відомий як Володимир Вакуленко-К. або вкв) – український громадський та літературний діяч, контрлітератор, прозаїк, поет, перекладач. Автор тринадцяти книг. Лауреат літературних премій (Міжнародна літературна премія ім. Олеся Ульяненка, Всеукраїнський конкурсу ім. Леся Мартовича, Міжнародний конкурсу «Коронація слова» (пісенна лірика) тощо).

 

Нагадаємо, восени 2022 року заступник міського голови Ізюма Володимир Мацокін повідомляв, що іменем Володимира Вакуленка назвуть одну з міських вулиць протягом найближчого місяця…

Хронологія жахливих подій 2022 року за новинами GX, які стали фатальними для мужнього митця.

Останній допис на своїй сторінці у Facebook письменник і волонтер Володимир Вакуленко з села Капитолівка, що під Ізюмом на Харківщині, зробив 3 березня 2022 року.

Російські військові 24 березня забрали Володимира з рідного дому… Але лише 10 квітня 2022 року з’явилася інформація про викрадення окупантами на Ізюмщині дитячого письменника Володимира Вакуленка. І лише після деокупації Ізюма люди, які брали участь у похованні жертв російських окупантів, повідомили, що 12 травня до них звернулися військовослужбовці рф зі вказівкою поховати тіло чоловіка, якого виявили неподалік села Капитолівка… Він пролежав понад місяць просто неба…

Нагадаємо, у тілі дитячого письменника Володимира Вакуленка, якого викрали та вбили російські окупанти, виявили дві кулі від пістолета Макарова. Свідки бачили на тілі кульові отвори та прострілені документи українського письменника. 

До речі, вбивць харківського письменника вдалося встановити завдяки свідку, який дивом вижив (подробиці розслідування в новині GX).

 

Нагадаємо, раніше було опубліковано перші уривки з щоденника Вакуленка, написані в окупації. 24 вересня 2022 року, колега Володимира Вікторія Амеліна та батько письменника відкопали під вишнею записники,які Вакуленко передбачливо закопав у батьківському саду напередодні свого викрадення. Рукопис щоденника передали до Харківського літературного музею.

Раніше GX писав, що знайдені докази убивства дитячого письменника на окупованій Ізюмщині. Останки чоловіка виявили в могил під номером 319 у місці масового поховання під Ізюмом. Перевірка ДНК згодом підтвердила, що загиблий, якого поховали під №319 на Ізюмському цвинтарі – Володимир Вакуленко. 

Довідка. Володимир Володимирович Вакуленко (1972 -1922, відомий як Володимир Вакуленко-К. або вкв) – український громадський та літературний діяч, контрлітератор, прозаїк, поет, перекладач. Автор тринадцяти книг. Лауреат літературних премій (Міжнародна літературна премія ім. Олеся Ульяненка, Всеукраїнський конкурсу ім. Леся Мартовича, Міжнародний конкурсу «Коронація слова» (пісенна лірика) тощо).

Фото та матеріал: архів Володимира Вакуленка, Вікторія Амеліна, Галина Половик, Суспільне, відкриті джерела


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.