Другий рік інструкторка-кінологиня разом з чоловіком, донькою та мамою живуть у невеличкому селі Кустолові-Кущі, що на Полтавщині. Це 200 км від рідного Харкова, звідки навесні 2022 року вивезли кілька десятків собак, котів, підібраних на вулиці, у підвалах розбитих будинків, а також переданих на тимчасове утримання.
Городяни-землевласники
Ще влітку 2022 року вони зрозуміли, що тимчасовий, як їм здавалося, прихисток на Полтавщині, стане їхньою постійною домівкою. Подружжя викупило землю поруч з хатою, в яку їх навесні 2022 року пустили господарі, і стали місцевими землевласниками.
«Території, на якій ми розмістилися, просто не вистачало, щоб далі будувати вольєри для тварин. Тому довелося викупити сусідський будинок, який згорів, заради 20 соток землі. Обійшлося нам таке придбання у 10 000 грн. У селі набагато простіше з нерухомістю. Тут дуже багато покинутих будинків, які вже нікому не потрібні. У Харкові все набагато дорожче», – пояснює Анастасія Клімнюк.
Школярі на екскурсії у с. Кустолові-Кущі
Дім порятунку тварин
А нинішнього літа здійснилася давня мрія Анастасії та її чоловіка Олександра – вони відкрили «Дім порятунку тварин».
«Притулок для тварин – це ще моя дитяча мрія, як, власне, і чоловіка… А ще ми зважилися офіційно задокументувати наше існування, бо юридично оформлені притулки мають змогу безоплатно стерилізувати безхатніх тварин, а також отримувати знижки на лікування. Найважчим було пройти паперову частину процедури оформлення: вперше писали статут, протоколи установчих зборів та інше. Спасибі друзям, які допомогли. І ось уже понад два місяці як ми — громадська організація «Дім порятунку тварин», – розповідає кінологиня.
Школярі на екскурсії у с. Кустолові-Кущі
«Що змінилося? Роботи побільшало. Як тільки люди почули, що притулок тепер офіційний, з’явилася шалена кількість охочих «здати» хатніх тварин, які набридли. Але, на жаль, ми не можемо забрати усіх. Надаємо перевагу тваринам, які навряд чи виживуть без нашої допомоги. Як правило, забираємо під нашу опіку цуценят та хворих тварин», – додає Анастасія і показує десятки фото і відео врятованих і тих, кого не змогли, не встигли.
Алабая Алі від власниці забрали з вагою 24 кг. Фото А. Клімнюк
«Весь догляд за тваринами повністю лежить на нашій родині. Я, Олександр, моя донька Ксенія і мама, яка віднедавна переїхала до нас з Кобеляк, прибираємо, вигулюємо. Іноді на вихідні приїздить 17-річний онук власниці будинку, у якому ми мешкаємо. Він допомагає нам зазвичай проводити генеральні прибирання двору, території та, спасибі йому, дуже допомагає в будівництві», – говорить зооволонтерка.
«Напевно, всіх, кого нам довелося рятувати після 24 лютого, вже й порахувати не зможемо. Дехто повернувся до своїх власників, подолавши дуже довгий та складний шлях. 23 котики та 38 собак знайшли новий дім. Але, на жаль, були й втрати: ті, кого не змогли вилікувати, ті, хто загинув через вік, і ті, до кого не встигли», – продовжує моя співрозмовниця.
Серед мешканців Дому порятунку тварин — єнотоподібний собака
Наразі у новоствореному притулку мешкає понад 100 тварин. І не лише коти й собаки. Тут живуть кумедні шиншили, пацючки, декоративний кролик, папуга, кури, гуси, коза Харків’янка, єнотоподібний собака, їжачок і навіть старенькі коні, які своє відпрацювали й стали зайвим баластом.
Першою до притулку потрапила 22-річна Еллі. Фото А. Клімнюк
Коні-пенсіонери
«Коні — це моя душа. Пам’ятаю, як в дитинстві вперше сіла на коня на нашому Харківському кінному заводі й попри те, що на першому ж тренуванні вилетіла із сідла, досі вважаю той день одним із найщасливіших. Але хіба могла я тоді подумати, що у мене будуть власні коні. І навіть не один. Першою до нас потрапила Еллі. Вона уже в досить поважному віці — їй 22 роки. Через свій вік вона може бути лише домашньою улюбленицею. Такі мало кому потрібні. Тому, дізнавшись про неї, одразу вирішили, дівчинка їде до нас. Ну, а там, де одна, там і двоє, де двоє, там і троє. Не так давно їх стало уже четверо», – каже Анастасія і її уже не спинити.
Господарка притулку розповідає історії за історіями. Одна із них — про дружбу, кохання між мешканцями притулку.
Півень щовечора приходить до Еллі. Фото А. Клімнюк
«Кобила Еллі обожнює людей, але не товаришує з іншими кіньми та тваринами. Втім, півень став виключенням. Еллі, здається, погодилася дружити з ним. Півень щовечора приходить до неї. Еллі не протестує, а навпаки, тиснеться до нього, радіючи його візиту», – захоплено розповідає співрозмовниця і переводить розмову на улюбленців її Олександра.
Еллі обожнює людей.
Гуси-компаньйони
Чоловік Анастасії обожнює гусей. І не дай Боже при ньому розповісти якийсь рецепт блюда із птиці, — попереджає дружина.
«Історія гусаків дуже проста. Їх подарувала Саші моя мама, коли ми купували курчат — у селі ж тримати курей набагато дешевше, ніж платити за яйця у магазині. Курчата виросли та несуть яйця. А гуси поповнили родинну колекцію притулку. Вони – наші компаньйони, домашні улюбленці Олександра. До речі, при хорошому догляді гуси живуть до 25 років»,- додає співрозмовниця.
Анастасія каже, що вони з Олександром жодного разу не пожалкували, що переселилися у село.
24 березня 2023. Рік після шлюбу. Архів А. Клімнюк
«Тут чудова природа, поруч річка, де в теплу погоду тварини мають змогу плавати. Багато території, де можна вдосталь побігати та погратися, нікому не заважаючи…Звичайно, я дуже сумую за рідним Харковом, інколи до сліз. Але коли приїжджаю до рідного міста, в якому народилася і жила, подумки уже тут, у своєму селі, де моя пухнаста родина, яка є сенсом мого життя», – зізнається кінологиня.
Малюки виросли і готові переїхати у новий дім. Фото А. Клімнюк
«Зараз ми шукаємо найкращі родини для наших Горішка, Грибочка, Калини та Горобини. Це малюки, яких ми знайшли на смітнику. Також шукаємо дім для єдиного цуценятка, який вижив після нападу скаженого пса на підприємстві в Бутенках. Для алабая Алі, якого від власниці забрали з вагою 24 кг. Для кошенят, які до нестями боялися людей…Одним словом, якщо хтось шукає собі чотирилапого товариша, то наші двері завжди відкриті!» – просить передати усім читачам «GX» Анастасія.
Галина Половик
