Район болю, незламності та надії: фоторепортаж з Північної Салтівки
Ми довго збиралися і нарешті завітали у район болю, незламності та надії Харкова. На його території жили, творили, народжували дітей, мріяли про щасливе майбутнє тисячі харків’ян.
Свій шлях ми почали від кінцевої зупинки Салтівської лінії метро, де під час лютих обстрілів ховалися тисячі людей.
На перетині вулиць Академіка Павлова та Леся Сердюка вціліла капличка Божої Матері, де так символічно лежали дві гвоздики: біла (як надія) та червона (як кров загиблих).
Зруйновані дитячі садки та школи.
Розбиті багатоповерхівки.
Дірки від снарядів і дивом вцілілі речі…
Ми дивилися на обвалені стіни, зруйновані в середині та зовні домівки, викинуті вибухом на вулицю дитячі іграшки, написи на стінах “Діти”, “Люди”… Страшно згадувати, як нелюди-росіяни не зважали на те, що тут живуть люди, били й били протягом кількох місяців…
Увесь цей жах розумом не обійняти та через фото не передати… Але це відповідь на запитання мешканців країни-терориста: “Хотят ли русские войны? За что нас ненавидит весь мир?”
Містичний трепет охоплює на місці – зі сторони входу у бібліотеку здається, що все не так вже погано і підлягає відновленню.
Потім пробита стіна будинку.
І суцільний жах з іншого боку шістнадцятиповерхівки, коли бачиш повністю зруйновані вибухом плити, які камінням засипали залу, де проходила виставка, де були книжки, де посміхалися діти.
Через зруйновані квартири харків’ян удень пробиваються промені сонця, як з серця Ісуса Христа на іконі у храмі Святого Сімейства (вулиця Клочківська, 319), де часто грав головний диригент ХНАТОБ, залужений діяч мистецтв України Дмитро Морозов.
Багато хто прийшов сфотографувати для нащадків сумну пам’ятку злочину рашистів, але справжнім дивом було бачити таксі й людей з валізами, яки поверталися в рідні домівки. Нехай зруйновані, але такі рідні. Люди подолали тисячі кілометрів з вірою, що все відбудується, а на майданчики та в парки (які за рік війни поросли травою) повернуться усміхнені діти.
“Це в’їзд на мій район. С-4”, – напише харківська журналістка Оксана Якушко.
“Нестерпний біль…. Дякую за Сонечко. Воно дійсно дарує надію”, – підкреслить педагог і екскурсовод Ольга Висоцька.
“Я дуже люблю це Сонечко. Ще до війни його примітила, коли переможцям призи вручала. Приємно було його знову побачити неушкодженим, – замріялась і журналістка GX Наталія Бойченко. – Справді, Ольго Жальгіріс? Я пам’ятаю вас з донечкою на руках. Вашу турботливу матусю, яка завжди приходила на допомогу”.
Ми побачили, як відновлюють Північну Салтівку. Віримо: Україна Переможе, повстане з попелу! Дякуємо Богові, ЗСУ, медикам, рятувальникам, волонтерам, всім, хто нас підтримує!
Під фото рядки від наших земляків, які з далеких країн (що прихистили їх в ці страшні часи) з болем впізнають свої домівки.
Більше фото та відео у пості на фейсбук-сторінці GX.
Нагадаємо, Північну Салтівку окупанти обстрілювали постійно протягом кількох місяців, поки українські військові не вигнали якомога далі від Харкова. Вулиці району найбільше у місті постраждали від війни. Зокрема, на Північній Салтівці, на вулиці Наталії Ужвій розташований один з найбільш зруйнованих будинків у Харкові. Відстань звідси до Окружної дороги, за якою стояли російські війська, не більше кілометра.
Зараз у районі поступово відновлюють будинки. Частину із пошкоджених будинків відновити вже неможливо. Загалом у Харкові пів тисячі будинків не підлягають відновленню. Більш ніж половина з них розташовані на Північній Салтівці.
Фото та відео: GX, автора новини Наталії Бойченко
