Перейти до основного вмісту

Позначка: НУА

“Тату, в мене усе вийде…” Син фронтовика з Харкова збирає кошти на дрон для ЗСУ

Батько Вадима Мірошниченка пішов на фронт добровольцем у вересні минулого року, коли українські бійці кілометр за кілометром визволяли від окупантів міста і села Харківщини. Тоді родина саме повернулася до Харкова з Хмельниччини, з евакуації. Дома залишилися дружина і син-студент. 

П’ятикурсник Вадим продовжив навчання у Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія» (ХГУ «НУА»)» – у війну він отримав диплом бакалавра і вступив до магістратури на факультет «Соціальний менеджмент». Йому цікаво було й далі вчитися в обраному після школи університеті. Але хотілося у такий час бути більш корисним.

Вадим Мірошниченко, студент 5 курсу ХГУ “НУА”

До війни Вадим брав участь у студентських волонтерських проєктах, працював у дитячому оздоровчому таборі, допомагав з однокурсниками вихованцям харківського дитбудинку. У війну займався збором книг та іграшок для дітей з деокупованих територій. Здавав кров для українських бійців.

А трохи більше тижня тому Вадим розпочав збір коштів на потреби ЗСУ. Підрозділу, де зараз служить батько хлопця, вкрай необхідні дрон, тепловізор та прилад нічного бачення. Це прохання батька і його командира.

«Мій батько зараз воює між Бахмутом і Соледаром, і його підрозділу потрібна допомога. Тому вирішив зробити все можливе, щоб передати необхідні їм технічні прилади», – написав хлопець в соцмережах.

Вадиму вдалося переконати багатьох повірити йому і підключитися до його волонтерського проєкту. За більш як тиждень перерахували близько 27,5 тис грн. Але треба 325 361 грн.

«І чим швидше ми назбираємо потрібну суму, тим краще. Цим обов’язково збережемо життя комусь із військових. На щастя, я не один. Мені допомагають сім’я, друзі, знайомі з університету. Навіть вдалося відшукати друзів батька, які разом з ним навчалися у технікумі. Вони також допомагають: і донатом, і репостом», – розповів GX Вадим.

Хлопець не багатослівний, але впертий і наполегливий. Таким віриш. Придбати потрібний дрон та інші технічні прилади – це його фронт, поки батько там, на передовій.

Зараз Вадиму не часто вдається поговорити з татом. Він переживає і з нетерпінням чекає, радіє кожному довгожданому дзвінку з фронту. Йому дуже не терпиться сказати: «Тату, в мене вийшло. Ми зібрали. І скоро ви отримаєте нашу посилку. Бережіть себе».  

«Розумію, який складний час і скільки людей потребують допомоги. Але ж це  – мій батько… Обов’язково потім відзвітую про використання коштів. Дуже сподіваюсь на вашу підтримку!» – написав хлопець в одному з листів-звернень.

Як швидко здійснюються волонтерські мрії і перші практики з донатства, «GX» розповість пізніше.

Надіслати кошти: https://send.monobank.ua/jar/2FMeWT9hMn

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик 

Конкурувати з вишами ЄС. Харківські освітяни поділилися унікальним досвідом, набутим під час війни (фото)

Українська освіта є важливою складовою європейського освітнього розмаїття і попри війну вона продовжує конкурувати з іншими вишами Європи. 

Про це розповіли харківські учені-педагоги на престижному міжнародному освітньому майданчику. Вперше на шпальтах журналу Міжнародної асоціації університетів (IAU), яка об’єднує 600 університетів зі 130 країн і співпрацює з ЮНЕСКО, виступили науковці-практики Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» (ХГУ «НУА).

Ректор ХГУ «НУА», доктор історичних наук, професор Катерина Астахова, проректор з навчально-методичної роботи, доктор соціологічних наук, професор Катерина Михайльова та завідувачка кафедри теорії та практики перекладу вишу Ірина Гусленко поділилися унікальним досвідом розвитку української вищої школи в умовах війни.

«Минулого року Народна українська академія була представлена у двох міжнародних освітніх рейтингах: у Всесвітньому рейтингу впливу університетів ( World University Impact Ranking), з позиціями від 400+ до 1000+ серед 1400 університетів, та у Світовому рейтингу університетів (World University Ranking) як reporter. Після цього нас запросили взяти участь в обговоренні міжнародної стратегії інтернаціоналізації вищої освіти в контексті тих змін, які відбулися у світі у 2022 році», – розповіла «GX» співавтор публікації  Катерина Михайльова.

Жовтневий випуск журналу Міжнародної асоціації університетів (IAU)

У статті харків’ян зазначається, що в умовах тривалої збройної російської агресії українській освітній системі, де 386 вишів і понад 1 млн студентів, довелося адаптуватися до нових умов – повністю перейти на oнлайн-навчання, пережити масову міграцію школярів, студентів, викладачів.

«Люди рятувалися, і про працю насправді мало хто думав. Цей баланс між особистим і соціальним був дуже тонким», – каже доктор соціологічних наук, яка з початку війни разом з колегами з НУА продовжувала працювати в Харкові і навчати студентів, розкиданих у перші місці війни по 17 країнах світу.

За словами Катерини Михайльової, масова міграція, спричинена війною, стала викликом не лише для вітчизняної, а й для всієї європейської освіти.

«Ніхто не був готовий до такої великої кількості нових людей на своїй території. Просто не знали, як їх приймати, як адаптувати до життя в іншій країні, до своєї системи освіти. Брати українських школярів до своїх навчальних закладів чи ні? І як бути з викладачами, які приїхали з України, чи потрібно їх працевлаштовувати? Чи надавати соціальну підтримку, якщо вони отримують зарплату в Україні? Для всієї освітньої системи – і вітчизняної, і західної – це був виклик. Однак будь-який виклик – це проблема, з одного боку, а з іншого – це нові можливості», – зазначила професор.

Так починали навчатися учні ліцею ХГУ “НУА”. Харків, березень 2022 

За її словами, в НУА вдалося взяти під контроль освітній процес у перші тижні війни: уже з 15 березня в університеті відновили заняття в онлайн за розкладом – і для студентів, і частково для школярів.

«Звичайно, не всі викладачі мали можливість викладати (хтось ще був в дорозі), не всі студенти, учні, розкидані по світу, могли підключатися до занять. Перші лекції в онлайн викладачі читали з Німеччини і Харкова, хтось із квартири, хтось із підвалу. Деякі викладачі включилися у навчальний процес тільки через два місяці, коли вийшли з укриттів. Свою першу воєнну лекцію я читала з підвалу. Пам’ятаю, дуже переживала, чи буде кому читати. Так, у мене був інтернет, але як справи у студентів? Проте вони вийшли на пару. Я була щиро рада побачити половину аудиторії моїх третьокурсників. І вони були щасливі знову побачити один одного. Це була наша перша маленька перемога», – пригадує Катерина Геннадіївна.

Перші пари в  ХГУ “НУА”. 15 березня 2022 

Історію української культури читає кандидат філософських наук, професор  Н. Чібісова 

Паралельно студенти, викладачі, випускники академії активно займалися волонтерством, допомагали як цивільним, так і військовим. Перед університетською адміністрацією постало нове завдання – фінансова, соціальна підтримка викладачів, студентів, незалежно від того, де вони знаходяться. Крім того, важливо було зберегти наше культурно-освітнє середовище.  

«Зберегти єдність академічного співтовариства стало нашим головним завданням. Раніше цю функцію у значній мірі вирішували корпоративні заходи. А коли, студенти, школярі, викладачі розкидані по 17 країнах і мали лише онлайн-спілкування – це завдання ускладнилося. Але ми впоралися. Організовували онлайн-зустрічі, а якість навчання поставили у пріоритет: повноцінні онлайн-заняття відбувалися виключно за розкладом. Тим, хто не міг підключитися, давали завдання, і вони продовжували в асинхронному режимі вивчати матеріал. Цим ми відрізнялися від багатьох вишів, які зазвичай навчальні матеріали розміщували на хмарних ресурсах, використовували Гугл-клас», – додала Катерина Геннадіївна.

Однак не все було однозначно, як свідчить дослідницький проект НУА, в рамках якого були зібрані нарративи щодо практик освіти під час війни: емоції, оцінки, міркування про відновлення навчання і включення в освітній процес.

«Одні стверджували, що заняття їх врятували: “Нас змусили переключитися на якісь завдання. Навчання стало опорою”. А хтось говорив про те, що треба призупинити навчання: “Який це навчальний процес, коли довкола війна”. Такі крайні позиції. Але ми рухалися далі, бо не могли дозволити війні зруйнувати майбутнє наших студентів», – продовжує проректор.

Перший воєнний набір. Студенти I курсу ХГУ “НУА”. Вересень 2022 

За словами Катерини Михайльової, якщо відкинути усі мінуси онлайн-занять у воєнний час, то навчальний процес в НУА навіть став якісно кращим, ніж до війни.

«У нас збільшилася кількість іноземців серед викладачів, професури. У навчальному процесі стало більше викладачів-практиків з числа наших успішних випускників, які ділилися досвідом управління бізнесом, персоналом в умовах обмежень та змін, які демонстрували власну підтримку Alma mater тоді, коли вона особливо потребувала її. Більше того, ми значно підсилили іноземні мови. Якщо на факультеті «Референт-перекладач» раніше вивчали дві мови, то тепер є можливість вивчати третю. На факультетах «Бізнес-управління» та «Соціальний менеджмент» додалася також друга іноземна, на вибір. Ми розуміємо, що ті студенти, які поїхали за кордон, отримали перевагу мовного середовища. Тому тим, хто залишився, ми надаємо можливість підвищити власну конкурентоспроможність, давши додаткові мовні навички та компетентності», – відзначила професор.

Крім того, в академії в умовах війни стали активніше використовувати можливості відкритих онлайн-курсів провідних університетів світу.

«Рекомендуємо конкретні тематичні курси, щоб інтегрувати наших студентів в європейську освіту, щоб вони, залишаючись в Україні, знали, що можуть на рівні з іншими користуватися можливостями західних університетів», – додає Катерина Михайльова.

Літня сесія бакалаврів в ХГУ “НУА”, червень 2022 

Більше того, спільно з двома іншими харківськими вишами (Харківській національний університет ім. В. Н. Каразіна та Харківський національний економічний університет ім. С. Кузнеця) НУА у 2022 році стала учасником німецької програми DAAD щодо стипендіальної підтримки студентів, які залишилися в Україні.

«Така фінансова підтримка свідчить про те, що в Європі розуміють та підтримують тих, хто продовжує вчитися чи викладати в Україні, – стверджує педагог. – У першому семестрі ми мали 21 стипендіата із 100 на Харків за цією програмою. Студенти отримували щомісяця 200 євро, вивчаючи 2-3 дисципліни англійською мовою. Крім того, міжнародні партнери запустили програми підтримки для викладачів: розробка та викладання предметів іноземною мовою для українських студентів. Це також мотивує. Зокрема, мій англійський став трохи кращимШукаємо різні варіанти, щоб і викладачі, і студенти, які працюють в Україні, могли розвиватися та напрацьовувати на університет, на вітчизняну систему освіти, на Харків. Щоб бути міцними в перспективі».  

Харківські учені підкреслюють: в умовах, коли представники академічної спільноти занурюються в університети та соціальний простір інших країн, треба докласти максимум зусиль, аби зберегти вітчизняну освітню систему. А тому навіть у війну наша вища школа має заново позиціонувати себе, зберігати привабливість, конкуруючи з університетами в Європі. І майже річний досвід довів це: розвиватися та бути змістовно привабливими можливо навіть в умовах воєнного стану!

 

Фото: ХГУ “НУА”.

Нагадаємо в університетській типографії Харківського гуманітарного університету «НУА» вийшла друком колективна праця вчених України та зарубіжжя – монографія «Генеалогічний конкурс: “Історія моєї сім’ї”: аналіз соціально-культурних можливостей». 

У харківському виші, що постраждав від ракетного обстрілу, відкрили виставку.

Харківський педагог: Ніхто з нас раніше не вчив дітей під час війни.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

Навіщо вивчати родовід. У харківському виші видали унікальну збірку (фото)

Напередодні нового року в університетській типографії Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» вийшла друком колективна праця вчених України та зарубіжжя – монографія «Генеалогічний конкурс: “Історія моєї сім’ї”: аналіз соціально-культурних можливостей». 

Унікальність праці в тому, що вона створена на основі багаторічних досліджень академічного конкурсу «Історія моєї сім’ї», який майже 30 років поспіль проводиться в НУА. І цього навчального року – також. Його учасники – учні, студенти, аспіранти, докторанти, батьки школярів – досліджують свій родовід, роблять відкриття в учорашньому дні, прокладаючи мости пам’яті між поколіннями. 

Автори монографії дають відповіді на актуальні питання, зокрема, як познайомити людину із самою собою і підготувати її до зустрічі зі світом, створивши для цього умови, за яких сформується творча особистість, готова до життя у новій нормальності, де наразі єдиною константою залишаються зміни, тощо.

«В умовах, коли стабільність перетворюється на нову розкіш, постійні зміни – на нову стабільність, а непередбачуваність – на новий контекст, що може зіграти роль системи координат (такої собі «системи світу Птолемея»), яка дозволяє зорієнтуватися, опертися на неперехідні цінності? Питання далеко не риторичне, адже придбання головної навички майбутнього – розуміти й використовувати свою людяність – може відбуватися лише в певному середовищі», – йдеться у передмові до праці доктора історичних наук, професорки, ректорки ХГУ «НУА» Катерини Астахової,

Створення такого середовища є завданням не лише батьків, а й школи, вишу. В НУА цю місію частково покладено на щорічний загальноакадемічний конкурс «Історія моєї сім’ї». Його головна мета – набуття поваги і знань з історії власного роду, а через неї – з історії країни, міста, навчального закладу. 

За 28-річну історію проведення конкурсу з’явилось чимало цікавих досліджень, родинних відкриттів, багатопоколінних генеалогічних дерев. Вони зберігаються у родинах учасників, а копії – у фондах музею історії НУА та Центру науково-гуманітарної інформації.

За словами Катерини Астахової, ідея монографії як дослідження, що виходить за рамки звичайного опису сімейного родоводу та формування поваги до інституту сім’ї, стала оформлюватись і викристалізовуватись із особистого листування у 2015-2016 роках з відомою польською соціологинею, доктором Оксаною Козловою з Інституту соціології Щецинського університету (Польща).

«Саме вона підказала нові грані й аспекти проєкту «Історія моєї сім’ї», побачила надзвичайне у звичайному», – наголошує Катерина Астахова.

Зокрема, польська колега стверджує, що вузівський генеалогічний конкурс – це не просто змагання між юними і досвідченими складачами своїх родових дерев. На практиці такі конкурси відіграють ключову роль у розвитку культурно-освітнього середовища навчального закладу, який сповідує принципи поваги до людини, родини, країни.

«По суті, головне значення при створенні родоводів має навіть не результат, а саме процес пошуку й переживання знахідок, переживання минулого як підстави власної ідентичності – розширення рефлексії й емоційне збагачення пам’яті», – зазначає польська науковиця.

Більше того, на думку авторів праці, звернення до родинної пам’яті, до цінностей сім’ї як інституту є найважливішою опорою, орієнтиром формування особистості і пошуку свого «я».

«Украй важливо сьогодні зловити та зрозуміти виклики, які ми поки що не розуміємо й десь навіть не готові до їхнього розуміння. Але технології щоденних невеликих змін, позитивних зрушень здатні пом’якшити депресивне сприйняття дійсності та майбутнього. Сімейна історія, цінності, знання родоводу, тих історичних подій і процесів, у яких брали участь попередні покоління та які на них вплинули, створює основу для самоідентифікації людини, дозволяє певною мірою співвіднести себе зі світом, знайти історії, зокрема й історії свого роду, сім’ї, місце в собі. Безумовно, потрібні складні форми знайомства з історією взагалі та з історією сім’ї зокрема. Створення генеалогічного дерева, родоводу без літератури, кінематографа, екскурсій, вивчення епістолярної спадщини тощо неможливо», – зазначає Астахова.

У дослідженні також аналізується зміна ставлення до пам’яті й традиції в сучасному суспільстві. Досліджується роль молоді, яка на основі свого унікального технічного і технологічного вміння радикально редукує структуру традиційних практик і створює свою.

Фото: ХГУ “НУА”

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

У харківському виші, що постраждав від ракетного обстрілу, відкрили виставку (фото, відео)

Щороку перед зимовими святами у Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” (НУА) розпочиналося ритуальне дійство: з перших днів грудня школярі та студенти разом з викладачами прикрашали свій освітній дім різдвяно-новорічними атрибутами. Вселяли настрій свята і добрих духів у кожний шкільний клас і студентську аудиторію.

Цій традиції понад 30 років – з часу заснування вишу. Цьогоріч її також вирішили не змінювати. Наперекір війні, яка розкидала академічну родину по різним регіонам країни та за її межі, в НУА зібрали звідусіль, де живуть академіки, вітання-листівки, ялинкові прикраси і святкові композиції, влаштували виставку і запросили на онлайн-екскурсію святковою академією. 

В музеї ХГУ “НУА”

  • Свою першу новорічну прикрасу для НУА першокласник Павлик майстрував на онлайн-уроці праці у Харкові. Учителька – по той бік екрану, а батько – поруч допомагали хлопчикові створити ялинкову іграшку. Вийшов симпатичний Санта. 


Третьокласник Михайло також залюбки долучився до магічного дійства. Зі слів мами, син дуже відповідально поставився до завдання. 

“Михайлик спочатку знайшов, як ялинку робити. Спробував, але не сподобалося, як вийшло. Тоді вирішив щось інше зробити. Знайшов новорічного чарівника. І зробив. Самостійно. А потім змайстрував ще до десятка таких виробів і подарував бабусі та моїм колегам на роботі”, – розповіла мама хлопчика.

 

А поки діти разом з дорослими “прокладали шлях” новорічному настрою у свої класи та аудиторії, будівельники відновлювали навчальний  корпус академії №2, який зазнав значних пошкоджень від прямого влучення ракети у квітні 2022 року. Поспішали, аби у відбудованих кабінетах відразу після закінчення війни, коли додому повернуться учні та студенти, розпочалися  заняття. Усі сподіваються, що це станеться уже наступного року.

 

Фото: ХГУ “НУА”.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

Помста ворога за допомогу ЗСУ. Історія харківського бізнесмена (фото)

Медалі «За оборону міста-героя Харкова» удостоєний Іван Мовчан – харківський бізнесмен меценат і волонтер, засновник та директор «Української вагової компанії» (УВК), випускник факультету «Бізнес-управління»-2007 Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія».

З перших днів війни без зброї в руках, але разом з військовими він тримав оборону, щоб не дозволити ворогу прорватися до Харкова, щоб його підприємство не потрапило в окупацію. 

Виробничі цехи окупанти не захопили, проте знищили практично дощенту. Відродивши бізнес у війну, бізнесмен-меценат уже сьогодні планує нові амбітні харківські проекти. Перші стартують в П’ятихатках, щоб перетворити наукоградне містечко у сучасний технополіс. 

Як без зброї боронили місто, як рятували підприємство і якими стануть П’ятихатки після війни, Іван Мовчан розповів «GX». 

Настрої перед війною

Буквально напередодні того лютневого ранку Іван переконував друзів, аргументуючи з точки зору розсудливого бізнесмена, що війни не буде, бо вона просто економічно не вигідна Росії.

«Увечері з друзями саме були в бані. Традиція у нас така – по середам банитися. Спілкувалися. Я заспокоював хлопців. Казав, що в усіх війнах є економічна складова, усі вони потребують дуже великих грошей, а їх у Росії немає і фізично вона не зможе знайти. Я у цьому був просто переконаний. Який сенс починати війну, якщо від неї одні втрати? Зі мною погодилися. І навіть ті, хто планував виїжджати, сказали, що, мабуть, залишаться», – згадує Іван останній мирний вечір з того життя.

З цим позитивом друзі роз’їхалися. А на ранок харківські П’ятихатки, де жив Іван з родиною – дружиною Тетяною та трьома синами від 7 до 12 років, здригнулися від вибухів, яких, за логікою бізнесмена, не повинно було бути.

«Коли почалися перші постріли, я одразу все зрозумів. Жодних ілюзій не було. Дітей з дружиною спустив до підвалу. А сам поїхав на роботу», – розповідає директор «Української вагової компанії».

На підприємстві відразу почали з’ясовувати, хто їде, а хто залишається у Харкові, розподіляти машини для евакуації родин працівників компанії, у кого не було транспорту. Збиралися везти до Вінниці – так було за планом (його таки склали, хоча не вірилося у російську агресію).

«Близько 7 години ранку мені зателефонувала директорка нашого вінницького офісу і сказала, що їх також бомблять. Київ, де знаходиться інший наш офіс, також обстрілювали. А вже близько 10-ї години набрав мене партнер із Румунії і сказав: «Везіть дітей, жінок. Питання з житлом уже вирішую». Опівдні ми вже знали, що для нас за кордоном орендували два великих будинки», – розповідає Іван.

Евакуація: за кермом одні жінки

У неділю, 27 лютого, Іван сам повіз дружину з синами у вимушену закордонну подорож. Тетяна не хотіла їхати без чоловіка. Але Івану не забракло винахідливості. Тоді ширилися чутки, що чоловіків, навіть, якщо у них троє малолітніх дітей, не випускають за межі країни. Іван переконав дружину, що невиїзний, довіз до Тернополя, вибачився – бо далі без нього.

«У нашій евакуаційній колоні було з десяток машин. Коли перетинали кордон, за кермом були одні жінки. Я з товаришем, у якого також троє дітей, того ж вечора повернулися до Харкова. У цей час дружина з митниці зателефонувала, у сльозах казала, що на кордоні питають, де батько і чому не з родиною, що то був фейк, що не випускають багатодітних татів. Я попросив передати митникам, що батько в Харкові», – каже Іван.

Він тоді і не міг вчинити інакше.

«Я не розумів, як після того, як виїду, буду дивитися в очі своїм працівникам», – зізнається директор компанії.

З початку війни він усвідомлював, що кожен харків’янин має діяти в силу своїх можливостей, щоб допомоги українській армії захистити рідне місто.

Тільки не окупація 

У Харкові з 24 лютого його «Українська вагова компанія» («УВК») працювала виключно на оборону міста. Ще у перший день війни директор компанії зустрівся з військовими, чий блокпост знаходився в П’ятихатках в 300 метрах від його будинку, і знав їхні потреби.

  Харків, пр. Академіка Курчатова. Ранок 25 лютого 2022 року

«У них не було жодних захисних інженерних споруд: ані блоків, ані їжаків. Були БТР і стрілецька зброя, джавелини (ред. – переносний протитанковий ракетний комплекс). Я сказав друзям: «Везіть металобрухт». Наші зварювальники, усі, хто жив у П’ятихатках, чоловік так до 20-ти, вийшли на роботу і працювали на оборону міста. Коли літаки проносилися над цехом, хлопці лягали. Це у них називалося «підмести підлогу». «Попідмітали», встали, далі працюємо», – казали мені», – продовжує бізнесмен.

Команда Мовчана своїми силами перекрила в’їзди до Харкова бетонними блоками, їжаками, шипами –  від 17-го міського кладовища до Олексіївки.

«Коли війна почалася, було відчуття, що це буде грузинський сценарій: 3-4 доби, далі – стоп, і домовленості. Тому вважав, що треба трішки-трішки протриматися, а головне – не потрапити в окупацію. Розумів, що окупація – це той же Луганськ, Донецьк або Абхазія в Грузії. Нічого гарного точно не буде. Тому у нас була задача – протриматися, щоб підприємство не потрапило в окупацію», – розповідає директор компанії.

До середини квітня про бізнес ніхто і не думав.

Оборона Харкова

Перші два тижні Іван ходив до військових на блокпост як на роботу. То був справжній фронт – далі уже стояли росіяни.

Щоранку він приходив і питав: «Що вам треба?». Їжа гаряча? О 14:00 у них була гаряча їжа. Коли вже машиною було небезпечно, сам пішки носив термоси. Тоді росіяни були вже неподалік П’ятихаток, і польова кухня не доїжджала. Іван добре знає свій мікрорайон, тому знаходив потрібні стежки до блокпосту.

Обіди для військових та жителів П’ятихаток готували у гольф-клубі

д

 Superior Golf Club. Прихисток для мешканців селища П’ятихатки

Бетонні блоки були потрібні? Іван привозив їх на маніпуляторі і встановлював особисто, бо водіїв не вистачало. У напарниках був В’ячеслав – водій, якого ще до війни звільнив з компанії (було за що).

«Терміново потрібна була людина на вантажівку. Я зателефонував багатьом: хто сім’ї вивозив, хто сидів вдома – боявся вийти. Набираю Славіка. Він не відмовив, одразу прийшов. І місяць був зі мною поруч. Багато в людях тоді мені відкрилося», – продовжує співрозмовник.

Іван Мовчан пригадує, як витягували з-під носа у росіян розбиту фуру біля Фельдман Екопарку, забиту ківі, які везли азербайджанці. Авто витягли, а фрукти відвезли до Лікарні швидкої допомоги, роздали людям у П’ятихатках. Звісно, можна було залишити авто, але тоді б у харків’ян не було б цих вітамінів.

Розплата

Співпраця з ЗСУ не могла залишитися непомітною для ворога. Над цехами постійно літали російські безпілотники, вистежували.

«Росіяни знали, звідки виїздить техніка і куди вона повертається. Наші п’ять машин з маніпуляторами будували блокпости, розкладали їжаки. А потім ці ж маніпулятори поверталися на базу. Мене відразу попередили, чим я ризикую. «Розумієш, те, що ти робиш, призведе до того, що у тебе не буде підприємства». Я це і сам розумів», – продовжує Іван.

Перший раз ворог обстріляв завод 6 березня. Іван був саме за кермом, неподалік від роботи. Атаку перележав на землі. Коли підвівся, машина, здавалося, була повністю розбита. Але, напрочуд, його Тесла завелася. На спущених колесах добрався до роботи, де СТО. Поки міняв колеса, новий обстріл.

«Другий залп Градів був дуже-дуже потужний. Хвилин 5-6 обстрілювали. Усі, хто був, упали долі. Коли підвелися, підприємство горіло, все було пронизане дірками. Перше моє відчуття – я цілий, усі цілі. «Так нам пощастило – усі цілі», – мої думки озвучив начальник виробництва, обтрушуючись після землі», – розповідає директор компанії.

“УВК”, П’ятихатки (м . Харків). Перші прильоти 6 березня 2022 року

Цех тоді також уцілів. Прильоти були в основному в адміністративний офіс і СТО. Однак з шести вантажівок, які стояли на території, залишилася лише одна, повернута кабіною на південь. Наступного ранку її підремонтували і продовжили роботу.

“УВК”, П’ятихатки (м. Харків). Червень 2022 року

Але працювати довелося недовго. 11 березня росіяни розбомбили підприємство вщент.

«Зайшов літак і чітко по діагоналі території підприємства в 1 гектар розстріляв його. Найбільше дісталося там, де було виробництво», – каже співрозмовник, пригадуючи до деталей той день і вечір.

Близько 19:00 бомбардування повторилося. Після цього цех загорівся. Якраз була комендантська година. Піти туди директор не міг. Пожежні відповіли, що виїхати не зможуть. Через камери спостереження Іван Мовчан дивися, як нищиться багаторічна людська праця, руйнуються його проекти, плани, очікування.

«Ми просто спостерігали, як горить цех. Наступного дня в полудень він догорів остаточно», – продовжує Мовчан.

“УВК” після релокації, П‘ятихатки (м. Харків). Травень 2022 року

“УВК”, П’ятихатки (м. Харків). До 24 лютого 2022 року

“УВК”, П’ятихатки (м. Харків). Станок лазерної різки (до війни)

“УВК”, П’ятихатки (м. Харків). Найбільший у СНД роботозварювальний комплекс (до війни)

Тоді у вогні згоріли зварювальні роботи, станок плазмової різки, новий станок лазерної різки, куплений саме перед війною, сучасна малярна камера.

«Не стало чимало обладнання, на якому ми робили унікальні речі. Адже у нас у Харкові, в П’ятихатках, був найбільший в СНД роботизований зварювальний комплекс, найбільша в Харкові малярна камера і, думаю, найбільший лазер у східній Україні. Усе це унікальне обладнання трішечки піднакрилося», – зі смутком каже Іван.

Хоча, зізнається, відчаю саме в той час чомусь не було. Втрати були лише матеріальні, а не людські. І це було найважливішим.

“УВК”, селище П’ятихатки (м. Харків). До 24 лютого 2022 року

Бізнес з нуля

Після втрати підприємства настрої були різні. Були думки піти в армію. Але Мовчана відмовили самі ж військові – порадили займатися тим, що у нього краще виходить.

«Для нас це краща допомога, яку ти зараз робиш, ніж коли сидітимеш поруч зі мною з автоматом», – сказав командир підрозділу. 

Якось Івану зателефонував його приятель Олег. Сказав, що він в армії і їм потрібен мікроавтобус. Тоді з 12 машин на підприємстві залишилася тільки одна – Рено Мастер. Вона і поїхала на передову.

«Потім мені прислали фото: з мого Рено підбили перший російський танк на Старому Салтові. Я аж загорівся, ожив. Якщо щось хороше зробиш, наскільки легше стає», – зізнається підприємець.

Іван Мовчан з другом Олегом

У квітні, коли лінія фронту вирівнялася, ситуація стала більш прогнозованою та прозорою, повернулися до питань бізнесу. Мовчан уже чітко розумів, що довоєнні замовлення і зобов’язання перед клієнтами нікуди не зникли. І що знищене виробництво в П’ятихатках – ще не кінець його бізнесу. Кінець настане, коли не «закриє» зобов’язання перед замовниками.

«На ринку України ще можна б було втриматися, але на ринку Європи треба було б поставити хрест», – каже директор  «Української вагової компанії».

Через чат Мінекономіки Мовчан звернувся до колег і конкурентів з проханням допомогти «закрити» його замовлення. Хтось скористався моментом, щоб «підібрати» чужих клієнтів. Але четверо запропонували допомогу. Вибір випав на невеличке містечко Брацлав у Вінницькій області з населенням менше 5 тисяч.

“УВК”. Цех  виробництва ваг у смт. Брацлав Вінницької області 

Місцевий бізнесмен віддав харків’янам під виробництво ваг приміщення і свій адмінресурс – бухгалтерію. Домовилися про нове спільне підприємство для реалізації амбітних планів: до 2025 року стати першими в Європі, до 2030 – лідерами на світовому ринку.

На підприємстві в смт Брацлав Вінницької області

Але була принципова умова –  харківська компанія залишається керуючою, тобто головною, і податки залишаються у Харкові.

На нове місце залізницею перевезли залишки продукції та рештки обладнання, яке ще до пожежі вдалося вивезти з Харкова в безпечне місце. Серед них – нова сонячна електростанція, яку буквально перед війною придбали і не встигли встановити.

Не чекаючи завершення релокації, з квітня харків’яни почали виробляти ваги на обладнанні брацлавських партнерів. З Харкова приїхали лише зварювальники і начальник виробництва, решту робітників взяли з місцевих.

«Я вирішив, що ми закриваємо усіх українських замовників, потім – європейських. За кордоном лояльно сприйняли моє прохання дати два місяці на відновлення виробництва», – продовжує Іван Мовчан.

Із конкурента – в інвестори

Тоді ж, у квітні, в Туреччині харківський бізнесмен відкрив нове виробництво ваг. Він переконав учорашніх своїх конкурентів виготовити в їхніх цехах продукцію за харківськими кресленнями для замовників «Української вагової компанії».

«Ми домовилися грати у відкриту. Я дав свої креслення, розуміючи, що у них є всі можливості мене «кинути». Але вони дали слово. Потім з’ясувалося, що за моїми кресленнями не можуть працювати – немає необхідного обладнання і кваліфікованих інженерів, таких як у нас. Тоді вперше усвідомив, що наші технології кращі за турецькі. А з багатьма виробниками на світовому ринку – ми на рівних. Просто раніше недооцінювали себе», – ділиться своїми відкриттями харківський підприємець.

За якийсь тиждень він надав турецьким колегам нові креслення, оптимізував їхнє виробництво і на вивільнених потужностях запустили виробництво продукції для закордонних клієнтів. Після цього турки запропонували Мовчану стати директором їхнього заводу в Стамбулі, обговорювали кооперацію, стратегічне партнерство. Наразі домовилися – український бізнесмен з Харкова стане стратегічним партнером підприємства у Туреччині.

Більше того, тоді ж, у квітні, турецькі партнери пообіцяли, що допоможуть відновити завод у Харкові. Попередньо домовились про інвестиції в 65 млн грн під будівництво сучасного виробничо-освітнього центру на території П’ятихаток. Але після закінчення війни.

За оборону і волонтерство

Паралельно з розширенням виробництва у Туреччині, релокацією виробництва, зведенням у Брацлаві нового заводу та у перервах між бінес-перемовинами в країнах ЄС, США, Австралії Іван Мовчан продовжував допомагати українським військовим. 

Бізнесмен сам переганяв з-за кордону автівки, куплені ним для ЗСУ, набивав їх автозапчастинами, генераторами, дронами, іншим необхідним обладнанням, екіпіровкою, харчами. Доставляв гуманітарні вантажі цивільним у Харків.

Нещодавно привіз до Харкова черговий вантаж для військових із Німеччини – спальники, рулони для карематів, дрони.

Про нагородженням його медаллю «За оборону Харкова» Іван Мовчан дізнався у вересні у Німеччині під час свого чергового відрядження і збору гуманітарного вантажу.

«Приємно було, але без ейфорії», – зізнається герой.

Серед перших, хто привітав його з нагородою – «Народна Українська академія» (НУА), яку Іван Мовчан закінчив майже 15 років тому.

«Нагорода за підтримку та активну участь в обороні Харкова  – гідна відзнака справжнього харків’янина та громадянина. Пишаємося», – йдеться у повідомленні Харківського гуманітарного університету «Народна Українська академія» (НУА).

В ХГУ “НУА”

Підтримувати своїх випускників і знати про їхні успіхи –  так заведено у харківському виші. Колишній студент академії Іван Мовчан також в курсі головних подій академії, незважаючи на зайнятість, підтримує чимало освітніх проектів як член Опікунської ради НУА. 

П’ятихатки після війни

Наразі Іван Мовчан живе у Вінниці, куди перевіз родину після закордонної еміграції. Поруч у Брацлаві, який став першим прихистком його бізнесу, зараз стартує будівництво нового заводу і багатоквартирного будинку для його працівників. У планах – відбудова на Вінниччині місцевого ліцею, створення сучасної спортивної, культурної інфраструктури на зразок невеликих німецьких міст. Виношується ідея щодо будівництва заводу у Португалії.

Але найважливіші його проекти пов’язані з Харковом і, зокрема, П’ятихатками.

Після війни на місці зруйнованого підприємства Іван Мовчан мріє відкрити R&D центр – сучасний виробничо-освітній центр, оскільки Харків – це студентське місто.

«Це моя ще довоєнна мрія – створити у Харкові R&D центр, де спеціалісти працюють і тут же паралельно навчаються студенти, школярі. Там завжди має бути адекватний “движ”: експерименти, відкриття, кожен день щось новеньке. Там будуть системи лазерного зварювання, лазерної очистки металу і багато новітніх технологій, яких в Україні майже немає. Керуюча компанія – виключно буде в українській юрисдикції, і сплачувати всі податки будуть саме в Україні. Мені пропонували голландську юрисдикцію, великобританську. Але ні – Харків і П’ятихатки», – ділиться своїми післявоєнними планами Іван Мовчан.

Наразі харківський бізнесмен на стадії підписання меморандуму із Малою академією наук щодо відкриття у Києві Центру роботизації.

«Другий такий центр при Малій академії наук ми створимо у Харкові, я на це сподіваюся», – каже Іван Мовчан і продовжує розповідати, якими стануть його П’ятихатки після закінчення обстрілів.

«Хочу, щоб П’ятихатки стали сучасним містечком у великому мегаполісі. Далі будемо розширювати радіус. Але починати буду з П’ятихаток. Будемо відновлювати Фізтех (ред. – Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут»). Є плани, проекти, запити на дофінасування його відбудови з Європи. Будемо також будувати нову школу. Ми б стару ще років 20 латали і підшпакльовували, а тепер збудуємо сучасну. І це буде ривок перед. Є ідея щодо створення сучасного парку з ролердромом на місці занедбаного скверу в П’ятихатках. Ще до війни з головою Київської райадміністрації Нелі Казанжиєвою обговорили цей проект. От зараз я точно знаю, як це зробити. Під час подорожі Європою, подивися, як роблять»,- каже бізнесмен, якому віриш. Бо ще до війни він разом з другом відбудував басейн у П’ятихатках, допомагав школі, як крупний платник податків лобіював інші соціальні проекти розвитку містечка. 

Відновлення рідних П’ятихаток – це чергова бізнес-задача підприємця і мецената Івана Мовчана. Це черговий виклик, який мотивує будувати не лише заводи, а й комфортні містечка навколо них. З них і почнеться відбудова рідного міста і нової країни, – переконаний харків’янин Іван Мовчан.

Нагадаємо, наприкінці жовтня  2022 року у Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія» відбулося традиційне  засідання студентського Бізнес-клубу. Зі студентами та викладачами спілкувався випускник академії, засновник «Української вагової компанії» Іван Мовчан. За його пронозами, на відновлення економіки України на довоєнний рівень знадобиться 5-7 років, після чого має бути гіперстрибок. “Але для цього країні потрібні проактивні люди, активний та соціально відповідальний бізнес”, – вважає Мовчан.

 

Фото: із архіву І. Мовчана.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

У харківському університеті викладачів замінили поліцейські, перекладачі, менеджери (фото)

У Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” четвертий рік поспіль реалізується освітній проєкт “Заняття проводять випускники”.

З 14 по 19 листопада 2022 року у рамках святкування Міжнародного дня студента успішні випускники академії, які будують кар’єру у різних професійних сферах, долучилися до занять, щоб поділитися своїми практичним досвідом з майбутніми колегами.

“Сьогодні в академії лекції читають випускники. Це вражає. Вони – сильні, сучасні, харизматичні”, – каже доктор історичних наук, професор, ректор ХГУ “НУА” Катерина Астахова.

В НУА переконані, що такий формат занять дає можливість студентам усвідомити можливості обраної спеціальності, старшокласникам – визначитися з майбутньою професією, а для випускників це нагода навідатися до академії. 

На занятті з іспанської мови майбутніх перекладачів знайомив зі своїм досвідом вивчення іноземних мов минулорічний випускник НУА Микита Лебедин.

Микита Лебедин,  випускник ХГУ “НУА” 2021 року

“Зустріч проходила у форматі діалогу, тому не лише попрактикували усне мовлення, а й поділився своїм досвідом: розповів про вивчення мови, подорожі Іспанією та іншими країнами, досвід проживання за кордоном. Численні питання говорили про непідробний інтерес з боку студентів до такого формату занять. Я вдячний моїй академії за таку можливість і радий знову зустрітися зі студентами”, – поділився своїми враженнями від зустрічі Микита Лебедин.

«Микита відверто відповідав на наші запитання. Було приємно мати такий досвід із випускником НУА», – каже студентка Юлія Линник.

“Незважаючи на ризики з мобільним зв’язком, пари, до проведення яких долучилися випускники НУА, пройшли цікаво, зворушливо”, – зазначила викладач-координатор Ірина Ануфрієва.

 

Георгій Монастирський, випускник ХГУ “НУА”

«Дуже сподобалося, що викладачем був випускник нашої академії. Харизматичний, щирий, усміхнений (наразі дуже важливо бути позитивним), компетентний у своїй професії. Ми отримали розгорнуті та чіткі відповіді на чимало актуальних питань в галузі адміністративного права», – ділиться своїми враженнями студентка факультету «Бізнес-упавління» Ксенія Крапивна від лекції випускника НУА, а нині патрульного поліцейського Георгія Монастирського.

«Цікавий проєкт! Для себе дізналася, як поводитися в певних ситуаціях, щоб не наражатися на небезпеку», – каже її однокурсниця Валерія Яковенко.

Також були цінними тренди фахової підготовки від Марії Артанової, яка працює в ЮНІСЕФ спеціалістом з надзвичайних ситуацій в Україні, координує проєкти у сфері захисту прав дітей на сході України. Її розповідь про структуру міжнародних організацій викликала особливий інтерес. Тому домовилися, що студенти НУА будуть стажуватися в ЮНІСЕФ.

Заняття веде випускниця ХГУ “НУА” Марія Артанова 

Максим Васильєв, випускник ХГУ “НУА” 2018 року

“Заняття дуже порадувало. Вважаю, що такий формат лекцій необхідно розвивати та проводити частіше, щоб випускники могли поділитися порадами, а студенти – перейняти цей досвід та застосувати у своєму навчанні. Сподіваюся, що така традиція спілкування і надалі підтримуватиметься як студентами, так і випускниками”, – каже Максим Васильєв, випускник факультету «Бізнес-управління».

“На мій погляд, це чудова можливість для колишніх студентів, як я, наприклад, поділитися своїм досвідом, а нинішнім студентам поставити запитання та почути кейси з реальної практики. Приємно було отримати багато питань та бачити реальну зацікавленість колег-студентів у професійних питаннях, у освоєнні нового знання. Студенти самі демонстрували хорошу професійну підготовку та обізнаність”, – відзначила Любов Панасенко, випускниця факультету “Соціальний менеджмент”, директорка з персоналу однієї з українських провідних компаній.

“Це були не просто загальні розмови про професійну діяльність, а справжні академічні лекції – структуровані, аргументовані, практично орієнтовані. Ще більш пересвідчилися, що в арсеналі управлінця є багато методів роботи, сучасних комунікаційних стратегій. Дуже хороша практика”, – сказала після онлайн-заняття п’ятикурсниця Марія Чернишова.

Любов Панасенко, випускниця ХГУ “НУА” 2003 року

“Обожнюю ці пари! Справжня гордість – коли тобі цікаво на парах твоїх колишніх студентів. Наші випускники – не лише успішні в професії, а й цікаві в аудиторії. Вони і практики, і новітні методики знають, і професію сприймають крізь призму найсучасніших трендів. Цього року завдяки такій академічній традиції я засвоїла оновлений функціонал HR та 5 сучасних пріоритетів цієї діяльності на 2023 рік. Їх докладно розібрала випускниця 2003 року Любов Панасенко, яка має більш ніж 20-річний досвід діяльності в сфері HR. Вже чекаю на наступні пари”, – ділиться враженнями проректор з навчально-методичної роботи, професор, доктор соціологічних наук ХГУ “НУА” Катерина Михайльова.

Загалом протягом тижня близько двадцяти успішних випускників провели 18 занять: ділилися своїм досвідом практичних знань щодо тенденції розвитку світового ринку, перспективи інвестування, особливості “планшетного обліку” у сфері малого бізнесу, налагодження комунікацій між командами в різних країнах.

У НУА планують і надалі продовжити практику таких занять, оскільки досвід і успіхи старших мотивують молодих людей до праці, знань і активної громадянської позиції. 

На переконання ректора ХГУ “НУА” Катерини Астахової, майбутнє України зароджується саме в вишах, і після війни виключно професіонали відбудовуватимуть країну.

“Нам треба навчитися ще багато чого, щоб після закінчення війни ми з вами не лише відбудували державу та місто, а забезпечити такі умови, щоб цей жах більше ніколи не повторився. Хочу побажати вам життя яскравого, чесного. Щоб ми могли відкрито дивитися один одному у вічі, звітувати перед державою, містом, а, може, і нащадками, що ми з вами робили все для перемоги. Бажаю перемоги, гідності, відповідальності перед часом, перед близькими, перед країною, головне – перед собою”, – сказала ректор вишу Катерина Астахова, звертаючись до студентів академії під час фінальної святкової онлайн-зустрічі студентів, викладачів і випускників НАУ.

Нагадаємо, у Харкові в НУА Міжнародний день студентів відзначають тижнем молодіжної активності.

У Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія» (НУА) наприкінці жовтня відбулося перше у цьому навчальному році засідання студентського Бізнес-клубу. В онлайн говорили про ведення бізнесу в умовах воєнного стану.

Третина волонтерської команди БФ «Добрі вчинки разом» – випускники Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія». Роман Майборода – один із них. 

 

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

Тиждень активності. Як у Харкові відзначають Міжнародний день студентів (фото)

Сьогодні, 17 листопада, українські студенти разом зі своїми колегами з закордонних вишів відзначають Міжнародний день студентів – в пам’ять про загиблих чеських студентів, які боролися з фашизмом під час Другої світової війни.
У Харкові, українській столиці студентства, у ХГУ «Народна українська академія» цій щорічній події зазвичай присвячують не день, а тиждень студентської активності: відкриваються виставки, відбуваються майстер-класи, зустрічі з випускниками, викладачі складають іспити студентам, влаштовуються різноманітні конкурси тощо.
А 17 листопада увесь академічний колектив збирався в затишній академічній актовій залі, щоб підбити підсумки студентського трудового літа у дитячих оздоровчих таборах, готелях Туреччини, Албанії, Греції, участь у волонтерських проектах США, Німеччини.
Так було до ковідної весни 2020 року. Цьогоріч війна внесла нові корективи у професійне свято студентів, але не відмінила його.
Стираючи усі фізичні кордони, в НУА у ці дні влаштували спортивний флешмоб, організували за кордоном «відкриті двері» свого вишу і запланували традиційну зустріч на zoom-платформі, яка замінила академічну актову залу.
У Німеччині у Педагогічному університеті Карлсруе відбулася презентація Харкова та НУА. Її організували студенти академії, які знаходяться там на семестровому навчанні в рамках освітнього проекту двох університетів-партнерів (суміщене навчання в академії і Карлсруе). Вони підготували експозицію світлин про рідне місто і свою академію. Біля стенду НУА німці зупинялися, щоб почути історією першого в Україні приватного вишу, його чудові традиції та успішні освітні проекти.
А ще студентська спільнота академії з усіх куточків світу долучилася до спортивного онлайн-флешмобу, організованою НУА цими днями.
Сьогодні ж в НУА запланована традиційна зустріч, студентів, викладачів і випускників академії, серед яких чимало волонтерів-донатів , які з перших днів війни допомагають Харкову вистояти. Україна, Німеччина, Іспанія, Данія, Швеція, США… Географія «актового залу» до нинішнього Дня студентства в НУА значно розширилася.
Довідка.
У 1941 році в Лондоні Міжнародна Рада Студентів прийняла заяву, у якій оголосила 17 листопада Міжнародним днем студента – в пам’ять про події в Чехії 1939 року, коли підрозділи СС і поліції розігнали мирної демонстрації студентів і викладачів з нагоди 21 річниці створення Чехословацької Республіки. Похорони одного з студентів переросли у протест проти окупації. А 17 листопада окупанти заарештували 1200 студентів і кинули їх до концтабору Заксенхаузен. Дев’ятьох студентів стратили без суду. Закриті наказом Гітлера усі чеські навчальні заклади, відкрилися лише після закінчення війни.
Фото : ХГУ “НУА”.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

Втратити у війну завод, але зберегти колектив і бізнес. Відомий харківський підприємець поділився досвідом зі студентами своєї альма-матер

У Харківському гуманітарному університеті «Народна українська академія» (НУА) наприкінці жовтня відбулося перше у цьому навчальному році засідання студентського Бізнес-клубу. В онлайн говорили про ведення бізнесу в умовах воєнного стану.

Зі студентами – майбутніми економістами, перекладачами, соціологами, а також викладачами вишу спілкувався випускник НУА, член Опікунської ради академії, успішний харківський підприємець, засновник відомої «Української вагової компанії» Іван Мовчан. Він з перших днів війни допомагав військовим, за що був нагороджений медаллю «За оборону міста-героя Харкова». 

Іван Мовчан розповів, як, втративши у Харкові (мікрорайон П’ятихатки) завод у перші тижні російського вторгнення, вдалося за три місяці практично з нуля розгорнути виробництво і закрити поставки продукції за усіма довоєнними договорами. А ще команда Мовчана ризикнула і відкрила у Стамбулі – на майданчику ще недавніх конкурентів – виробництво ваг. Більше того, попередньо домовились з турецькими колегами про інвестиції в 65 млн грн – на будівництво сучасного виробництва у Харкові, на території тих же П’ятихаток, але після війни. 

«Будь-які зміни змушують мозок працювати, приймати більш оперативні рішення. У сучасному світі, можу точно сказати, виживають компанії, які в умовах величезної невизначеності і великої кількості змін вміють оперативно ухвалювати рішення. Тому що рішення, яке я ухвалив сьогодні на підставі оперативних даних, завтра може бути ще непоганим, але післязавтра – уже морально застарілим. Раніше такі рішення виношувалися роками. Нині це не працює», – вважає Іван Мовчан.

У квітні-червні, коли на вітчизняному ринку автомобільних і вагонних ваг бізнес завмер, харків’яни з П’ятихаток релокували (евакуювали) залишки підприємства до Вінницької області, у невеличке містечко Брацлав, і налагодили виробництво. Наразі частка компанії Мовчана на вітчизняному ринку ваг та ваговимірювального обладнання  становить 45%, тоді як до війни – 25%.

«Війна дала прискорення процесу. Те, що думали робити через 2-4 роки, робимо вже зараз – починаємо будівництво нового цеху на 4 000 кв. метрів. У війні немає нічого хорошого, але, як казали китайці, не дай вам Боже жити в епоху змін і нічого на цьому не заробити», – каже директор компанії.

За його словами, саме зараз на міжнародному ринку з бізнесменами із України зацікавлені співпрацювати країни ЄС, а також США, Канада, Австралія. Як не дивно, каже бізнесмен, але глобальне розширення ринків збуту, які компанія планувала на 2025 рік, війна змусила зробити набагато швидше.

«Зараз вікно можливостей для України є колосальним, бо всі гроші у світі генеруються навколо центрів уваги. А Україна зараз у центрі уваги щодо бізнесу під час війни», – переконаний Іван Мовчан.

За його прогнозами, на відновлення економіки України на довоєнний рівень знадобиться 5-7 років, після чого має бути гіперстрибок. Але для цього країні потрібні проактивні люди, активний та соціально відповідальний бізнес.

Він також порекомендував молодим людям сміливіше реалізовувати себе, в тому числі за кордном, спробувати сили у різних напрямках, набивати гулі, але не тупцювати на місці.

«Починайте працювати, далі робіть висновки, корегуйте дії. Найгірший варіант – нічого не робити. Якщо є робота – ідіть на роботу, ні – шукайте. Нині для українських студентів європейський бізнес дуже відкритий. Якщо більш-менш є адекватні знання англійської, пропонуєте себе на фріланс із європейськими компаніями. Вони зараз набирають логістів, на телефонні дзвінки, маркетинг, SEO-, SMM-просування. На ринку ЄС ми рівні гравці. Пропонуйте себе, якщо не можете реалізуватися вдома», – радить Іван Мовчан.

У наступному матеріалі «GX» читайте про те, як харків’янин і патріот своїх П’ятихаток Іван Мовчан допомагав військовим будувати укріплення, знаючи, що російський агресор неодмінно покарає за це порцією обстрілів по підприємству. Як не опустив руки, коли бізнес, в яке вкладено більше десятка років праці, за один вечір і ніч перетворюється на купу попелу. І чому не виїхав з України, маючи можливість перетнути кордон, і вже дев’ятий місяць поспіль тримає свій волонтерський фронт.

 

Галина Половик

Харківський першокласник – учительці: “Я помолюся Богу, щоб Ви були здорові”

Педагог і волонтер Зоя Шилкунова жодного разу з початку війни не виїжджала зі свого рідного Харкова. Усю весняну воєнну шкільну чверть, коли місто практично щодня здригалося від десятків ракетних обстрілів і авіаударів, вона продовжувала вчити своїх першокласників. Онлайн-уроки з квартири харківської багатоповерхівки переривалися лише коли зникав Інтернет. Під час шкільних канікул вона продовжувала допомагати людям як волонтер у групі «Нові будинки».

Зараз у кандидата педагогічних наук, завкафедрою початкової освіти Спеціалізованої економіко-правової школи Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія» (ХГУ «НУА») Зої Шилкунової – новий, воєнний набір першого класу.

Яким було перше знайомство з дітьми? Як через екран навчати найменших писати перші літери? Як уберегти здоров’я школярів від постійних уроків за комп’ютером і про що мріють харківські діти, яких вивезли з рідного міста – про це та інше, чим переймаються освітяни, напередодні Дня учителя розповіла в інтерв’ю GX Зоя Ігорівна Шилкунова. 

Зоє Ігорівно, як відзначатимете День учителя? « Ковідний» уже був, а цей, воєнний, як на мене, сумніший.

Завжди святкували, а в цьому році будемо відзначати – відзначати дуже значущі моменти. Учитель – це людина, яка віддає. І вчитель завжди має що віддати. І це найважливіше – відчути, чого найбільше прагне дитина і щиро віддати, особливо сьогодні. Нині нашим дітям потрібні світлі люди поруч, щоб темрява не посіла в їх дитячих душах. І ми, вчителі, маємо бути саме такими. У моєму класі є один хлопчик, який нікуди не виїздив з Харкова. Він пережив усі ці вибухи. Напередодні, перед заняттями, разом з усіма він привітав мене з нашим святом. «Вітаю з Днем учителя», – сказав, і все. А потім раптом серед уроку він відриває голову від зошита, дивиться на мене з екрана монітора і каже: «Я помолюся Богу, щоби Ви буди здорові…» Більше ні слова. І тут у мене все рухнуло всередині. Про що він думав увесь цей час? А я не знаю, що відповісти, бо просто «дякую» – не те. Якби це було в класі, я б підійшла до нього і обійняла. А так… Досі не можу відійти. І скільки таких моментів на уроках. 

Буква А – перші онлайн-уроки 

Нинішній День учителя, як і 1 вересня 2022 року у прифронтовому Харкові, мабуть, надовго закарбується у пам’яті.  Яким був цьогорічний першовересень у вас?

Такого важкого 1 вересня ще не було в жодного харківського вчителя. Багато хто прийшов в класи, які поповнилися новими дітьми. Потрібно було познайомитися з новачками, встановити довірливі стосунки, адаптувати малят у новому колективі та нових умовах. А ще сумістити різні програми, за якими вчилися школярі, підлаштуватися під їхні психологічні особливості. Причому все дистанційно.

Але найскладніше, як на мене, учителям, які взяли 1-й клас. Адже навіть офлайн-урок з наймолодшими учнями – це перманентна ситуація непередбачуваності. Це абсолютна магія п’яти- і шестирічних всесвітів, яку ти намагаєшся осягнути, прислухаючись, придивляючись і дуже обережно доторкаючись, щоб не нашкодити.

Я й гадки не мала, як це зробити в дистанційному форматі. Це був черговий професійний виклик. Тому хвилювань у мене 1 вересня було достатньо.

Але у дітей свято було – в онлайн, без традиційних лінійок. Ми знайомилися один з одним. Знайомили маленьких академіків з нашою академією: роздивлялися світлини класів, наші ігрові зони, шкільну форму й емблему на ній. Дуже емоційно, як в очному форматі, діти відреагували на символ академії Нуашку. Для них пролунав незвичайний шкільний дзвоник – це мелодія Gaudeamus (студентський гімн). Такий у НУА дзвінок. Ним тепер ми починаємо й закінчуємо кожний наш урок.

А ще 1 вересня ми в онлайн вручили дітям перший їхній школярський документ – свідоцтво першокласника (його потім роздрукували батьки). Отже, попри все, емоцій, оплесків і радощів вистачило.

Воєнний набір першокласників для “учительки у смартфоні” – особливий?

Ви знаєте, такого 1-го класу у нас в НУА ще не було. Тільки один хлопчик – у Харкові (я вже розповідала про нього), а інші виїхали за кордон. Вони вранці ходять до місцевих шкіл, а в українській зустрічаються у другій половині дня – дистанційно. Це ще більше ускладнює нам задачу. Адже малюк встигає тільки перекусити після європейської школи, а його вже чекає українська. І зробити так, щоб йому після бутерброда захотілося не погратися, а йти на заняття, дуже непросто. Але зараз я вже більш впевнено можу сказати, що це можливо.

Ви стверджували раніше, що вчити першачків дистанційно практично неможливо, бо потрібно взяти руку дитини в свою і разом з нею виводити перші літери. Але зараз альтернативи дистанційним урокам для харківських школярів немає.

Навчити писати дійсно неможливо, не взявши його руку у свою. Тут ми не в змозі щось змінити. Але є батьки. Я сміливо й з великою вдячністю можу назвати їх своїми колегами. Вони поруч із дітьми під час уроків: хтось постійно, хтось тільки тоді, коли потрібно щось прописати, допомогти проаналізувати зразок і прописати рукою дитини кілька букв або цифр.

За місяць мої школярі навчилися цілеспрямовано спілкуватися один з одним. Вони домовляються про те, як побігають по коридорах, як станцюють разом руханку, як хтось навчить когось вирізати. Дуже розвеселив один хлопчик, коли сказав засмученому однокласникові: «Не переживай, у Харкові я підставлю тобі своє плече й ти зможеш у нього поплакати». Діти – це диво, навіть у дистанційному форматі навчання.

І , знаєте, щодня ми на наших уроках в онлайн уявляємо, що колись сядемо на килимку в нашому класі (про парти мої діти чомусь не мріють) і будемо гратися.

Діти часто згадують про війну, Харків? Вони хочуть повернутися додому?

Я помітила досить цікаву тенденцію: мої першокласники говорять не про Харків, а про Україну. «Коли я повернуся в Україну», «Коли ми зустрінемося в Україні», навіть, коли говорять про школу, кажуть: «Коли ми будемо в нашій школі в Україні». Ті, хто за кордоном, вони з тугою говорять про залишені іграшки і рідну домівку. Хлоп’я, яке зараз у Харкові, живе емоціями від прильоту до прильоту, від вимикання світла до неможливості вийти на вулицю під час тривоги. Він часто розповідає про свій улюблений садок на Павловому Полі, де розбиті всі вікна та двері. І говорить він так, що я не знаю, чи зникне ненависть коли-небудь з його пораненої душі.

А якщо у Харкові повітряна тривога, стріляють, ви зупиняєте урок?

Напевно, це неправильно, але я не зупиняю урок. У Харкові під час наших занять може бути дві-чотири тривоги. Якщо буду щораз іти, то ми закінчимо заняття вночі. Все навчання буде недоцільним.

Уже доводилося переносити уроки через відключення електроенергії чи Інтернету?

Тепер, готуючись до уроків, у мене, крім методичної задачі, є ще й технічна. Для підстрахування все, що потрібно для уроків, відкрите на комп’ютері та у ноутбуці. На нього відразу можна перейти, користуючись мобільним інтернетом. Комп’ютер постійно підключений до джерела безперебійного живлення, яке дасть можливість якийсь час працювати без світла. Повербанки також завжди заряджені, щоб підключити телефон. Завдяки такому перестрахуванню збою в роботі вдавалося уникати. Дай Боже, щоб і далі так було.

А у дітей бувають такі технічні проблеми?

Один раз хлопчик, що у Харкові, не зміг підключитися. Не було електроенергії. Але вже наступного дня під’єднався через планшет. Однак дуже засмутився, що не зміг виконувати з іншими інтерактивне завдання. Справа у тім, що я, за необхідності, передаю дітям дистанційне керування, а в планшеті такі можливості обмежені. Довелося придумувати схожу гру наступного дня. 

Раніше дітям видавали в школі підручники, зошити до них. Тепер електронні книги. Заміна рівноцінна? З е-підручниками легше чи складніше навчати?

Не можу сказати, що навчати за електронними підручниками легше або важче. Навчати взагалі важко. Але тут важливо інше – не нашкодити здоров’ю дитини.

Нещодавно на засіданні кафедри початкової освіти обговорювали питання роботи з електронним підручником у контексті збереження зору дітей. Задля здоров’я дітей у чистому вигляді ми не використовуємо їх на уроках. Молодшим школярам не можна відкрити підручник і запропонувати роботу з ним. Логіки підручника, звичайно, дотримуємося. Якесь завдання з підручника, ілюстрацію доцільно вставити в презентацію. Включаємо інтерактивне завдання, яке самі розробляємо. Це, як на мене, найбільш оптимальний спосіб роботи.

Трохи старшим дітям пропонуємо прочитати правило з е-підручника. Але стараємося, щоб діти довго не дивилися на статичне зображення сторінки. Багато батьків наших академіків (ред. – так називають школярів в НУА) одержали в бібліотеці паперові підручники. Комусь ми відправляли їх «Новою поштою», хтось із батьків просто роздруковує сторінки. І все для того, щоб дитина не сиділа увесь час перед екраном. Крім того, батьки роздруковують електронні зошити до підручників, щоб діти могли виконувати завдання. А фото дитячих робіт відправляють на перевірку вчителеві.

Діти, які виїхали за кордон, повинні відвідувати місцеві школи. Інакше – штраф. Такі вимоги у більшості країн ЄС. Дві школи (закордонна і українська) – чимале навантаження на дітей. У першому класі воно критичне?

Навчання у двох школах – це однозначно велике навантаження для дітей незалежно від віку. Для першокласника в європейській школі навантаженням є не зміст освіти, а ранній підйом, 5-годинне перебування в іншому мовному середовищі, у новому колективі однолітків і дорослих, які тебе не розуміють. А для дітей більш старших класів уже додаються й проблеми освоєння навчального змісту, оскільки викладають нерідною мовою.

Загалом навчання українських дітей у європейських школах – це тема окремої розмови, оскільки має дуже багато аспектів. Існують свої плюси й мінуси. Але учень будь-якого класу, який навчається у двох школах, перевантажений. І завдання дорослих – оптимізувати цей процес і звести ризики до мінімуму.

І питання, яке не можу не поставити. З найпершого дня війни Ви в Харкові. Не було бажання виїхати туди, де не стріляють? Хоча б на пару тижнів, щоб виспатися, відпочити від щоденних сирен і вибухів.

Мені стільки разів ставили це запитання за ці 8 місяців. Не знаю, що й сказати. Я впевнена, що куди б я не виїхала, я однаково буду відчувати кожну рану мого міста. Мені здається, якщо всі виїдуть, Харків не витримає. Хтось має його надихати. Від цього не можна виїхати. Це щиро.

Нагадаємо, у Харкові понад 4 тисячі педагогів залишилися у місті і продовжують викладати дітям. Працюють усі 210 шкіл.

 

Галина Половик

Волонтер из «Новых домов»: Мозг взрывался, когда узнавала о брошенных стариках в закрытых квартирах многоэтажек (фото, видео)

Пятый месяц войны в прифронтовом Харькове. Под жарким июльским солнцем на Новых домах выстроилась многочисленная очередь людей за новой порцией гуманитарки. Для многих харьковчан, потерявших работу, волонтёрские пайки – это возможность выжить. И даже если на руки дают скромный пакет, где зубная паста со щеткой, мыло и шампунь, – люди готовы стоять часами.

Очереди утомительны для всех – и для тех, кто с утра пришел за пайком, и для самих волонтеров, на которых порой обрушивается шквал незаслуженных упрёков.

«День был непростой. Машина с гуманитаркой опоздала, не по нашей вине. Конечно, люди недовольны. Их понять можно. И естественно, что они хотели бы получить больше помощи. Но мы отдаем все то, что удается получить», – объясняет харьковчанка Зоя Шилкунова – один из активистов волонтерской группы «Новые дома», организованной жителями микрорайона в первые недели войны.

Новую специальность Зоя Игоревна совмещает с основной – поэтому до обеда помогала раздавать гуманитарку, а потом поспешила в академию – на заседание ученого совета.

По профессии Зоя Игоревна – учитель, кандидат педагогических наук, завкафедрой начального образования Специализированной экономико-правовой школы Харьковского гуманитарного университета «Народная украинская академия» (СЭПШ ХГУ «НУА»). Школу волонтерства проходила, как сотни харьковчан – с первых дней войны.

Запертые старики в квартирах – это моя новая фобия

Первые двадцать дней после 24 февраля в Народной украинской академии занятия были приостановлены. Первоклашки присылали своей учительнице голосовые сообщения, рисовали школу, встречу, победу, мир – все, о чем мечтали дети вместе со взрослыми. Но тьма не расступалась.

Подписавшись на большое количество новостных харьковских каналов, Зоя Игоревна поймала себя на мысли, что город погрузился в другую реальность – реальность брошенных стариков и животных.

«Каждое третье объявление кричало: “Помогите старикам, инвалидам, соседям, бабушке, тете и т.д. Лежачие, не ходят, лифт отключен, воды нет… Принесите хоть хлеба и воды… Срочно нужны лекарства…” И адреса, адреса, адреса», – рассказывает Зоя Шилкунова.

От такого чтения ком стоял в горле. А за окном постоянно громыхало.

Липа на Новых домах

«Выйти на улицу было страшно. Но еще ужаснее было осознавать, что есть беспомощный одинокий человек. Я выписала несколько адресов из своего района. Мы с дочкой-второкурсницей пошли в магазин», – продолжает моя собеседница.

Отстояв многолюдную очередь, они набирали все, что видели из продуктов – яйца, курица, макароны. Потом позвонили по первому выписанному ранее номеру телефона.

«Ее звали Римма Ивановна, 84 года. Я даже не могла объяснить толком, кто я такая и как ко мне попал ее номер телефона. Когда женщина поняла, что мы хотим принести ей продукты, она расплакалась и сперва отказалась от них – у нее просто не было денег, чтобы расплатиться. Она не верила, что они бесплатно. А еще говорила, что о под таким грохотом мы не дойдем до ее дома», – вспоминает свою первую подопечную Зоя Игоревна.

Но мама с дочкой были настроены решительно. Они шли, периодически приседая от громких залпов.

«Еще никто тогда не разбирался, где прилет, где отлет, это наши или враги. Было очень холодно, страшно. А еще раздражали тяжелые пакеты с продуктами. В этот день я поняла, что значит «Бойся, но делай!». Не знаю, как это работает, но страх отступал», – сознается Зоя Игоревна.

Они добрались к нужному дому, позвонили. Но старенькая женщина не смогла из квартиры открыть дверь подъезда.

«Роднулечка, я очень плохо хожу. Вы подождете, пока я спущусь?», – то ли спросила, то ли попросила бабушка.

Казалось, прошла вечность, пока открылись двери подъезда. Перед ними стояла маленькая, испуганная женщина. Казалось, она уже не сможет подняться в квартиру. А тут еще тяжелые сумки с продуктами.

Харьковчанка Римма Ивановна 

Дочь тогда отнесла пакеты, вернулась в истерике: «Мама, сколько их таких!?»

«Плакали вместе. Но на душе становилось чище», – говорит волонтер.

«Сперва была злость на людей, бросивших родителей. А потом, как оказалось, не суди, да не судим будешь. Оказалось, что у многих одиноких пенсионеров дети выехали за границу давно, еще до войны. Стареньких досматривали чужие люди за зарплату. Когда началась война, те уехали из Харькова. И это только добавило брошенных стариков. А потом уговорить пожилых харьковчан покинуть город – очень трудно. Но запертые старики в квартирах – это моя новая фобия. Слезы льются до сих пор, когда я вспоминаю», – продолжает моя собеседница.

«Новые дома»

А потом Зоя Игоревна узнала, что таких как она с дочкой – одиночек-волонтеров – в Харькове много. В том числе живущих рядом с ними на Новых домах. Все понимали, что их личных средств не хватит для сотен брошенных. Многих война лишила работы и заработка. Нужно было объединяться.

Волонтерскую группу так и назвали – «Новые дома». Чуть позже она вошли в состав Харьковского областного моложеного общественного объединения (ХОМГО) «Харьковский центр волонтеров».

Волонтеры группы «Новые дома»

В «Новых домах» насчитывается 30 активистов – школьники, студенты, педагоги, медики, бариста, экономисты, работники правоохранительных органов, повара и даже кавист. Здесь работают харьковчане разных возрастов – от 14 до 60 лет. Если не считать главного волонтера «Новых домов» – 4-летнюю Владу.

«Маленькая девочка каждый день спрашивает: “Сегодня к старичкам идем?”», – улыбается Зоя Игоревна.

Четырехлетняя Влада-волонтер 

По ее словам, всех участников группы объединяет одно – потрясающе неравнодушие, бескорыстность и искреннее желание помочь.

В первые дни они расклеивали объявления с предложением о помощи, создавали базы нуждающихся.

Если 7 марта у волонтеров из «Новых домов» было 25 подопечных, то в апреле насчитывалось около 600 семей. Сегодня они обслуживают более тысячи семей – многодетных, одиноких, людей с инвалидностью.

 

«Команда работает как отлаженный механизм. Кто-то ведет учет имеющихся продуктов, кто-то перебирает овощи, кто-то фасует наборы, кто-то разносит пешком, везет на велосипеде, на самокате по адресам. Сколько раз нужно вернуться на склад, чтобы посетить ежедневно 80-100 адресов. Повар неутомимо без выходных готовит горячие обеды. Сначала мы готовили для людей, живущих в метро на станциях “Имени Масельского”, “Тракторный завод”, сейчас для бойцов из ТРО» рассказывает Зоя Игоревна.

Горячие обеды для обитателей укрытия на станциях метро 

За 5 месяцев войны волонтеры из «Новых домов» помогли не только жителям своего района, но и другим харьковчанам, а также переселенцам, эвакуированным из Харьковской области, перинатальному центру, Институту неврологии, детской клинической больнице №16, городской клинической больнице №25, детскому хоспису городской больницы №5 и Дому ребенка.

1 июня 2022 г. Волонтерская группа “Новые дома” в детском хосписе

Подвал

Этот ужасный подвал в районе ХТЗ, где жили около 30 людей, укрываясь от обстрелов, волонтеры запомнили навсегда. Если точнее – то яркие шары на грязных стенах подвала.

«Накануне здесь отмечали день рождения мальчика. Трудно представить, что пережили наши дети», – с болью говорит учительница.

«Моим самым большим детским страхом была война. Выросшая на рассказах бабушек, переживших оккупацию во время Второй мировой, скупых рассказах дедов, прошедших войну, видя их нежелание отвечать на наивные, порой бьющие в самые болезненные точки детские вопросы, пропустив через себя все военные фильмы и книги, я боялась войны всю жизнь. И также всю жизнь не верила, что она возможна. Но утро 24 февраля когтистой цепкой лапой вбросило меня в эпицентр детского страха», – сознается педагог.

Зоя Игоревна всегда учила своих детей жить по закону Вселенной – на зло нельзя отвечать злом и что тьма порождает тьму.

«Но где взять в душе свет, чтобы ее не поглотили злоба, страх и ненависть к тем, кто посягнул на самое святое, родное и любимое. Мне повезло, что жизнь связана с детьми. Работа с ними, общение – это всегда источник света. На мой взгляд, если и существует в этом мире чудо, то это ребенок! И это чудо ни первое, ни второе, ни восьмое, оно – единственное! И идти к нему можно только со светом внутри», – делится наболевшим Зоя Шилкунова.

Июль 2022 года. Харьковчане продолжают жить в подвалах 

Донаты

«Сегодня я реально понимаю: если хочешь сделать добро, пространство точно ответит», – после паузы продолжает Зоя Игоревна.

По ее словам, самое сложное у волонтеров – поиск средств и поставщиков товаров, необходимых людям.

«Речь идет в первую очередь о продуктах питания, лекарствах и предметах личной гигиены для лежачих больных. Пустые полки аптек пугали больше, чем очереди за хлебом. И если бы не единомышленники, усилия нашей команды были бы неэффективны. Здесь не могу не вспомнить о ХГУ «Народная украинская академия», в традициях которой – помогать. Неравнодушный коллектив НУА собрал под своей крышей и неравнодушный коллектив родителей учеников. Именно благодаря родителям моих учеников разных лет, которые знали о нашей деятельности, нам удалось познакомиться с такими же небезразличными людьми, как мы. И всем им сегодня хочется сказать большое человеческое спасибо», – говорит Зоя Шилкунова.

Сегодня волонтеры группы “Новые дома” обслуживают более тысячи семей 

В этом списке благодарностей – БФ «Мій Харків» (А. Батищева), ФОП «Фелонюк Станислав Олегович», БФ «Ти потрібен» (А. Оникиенко и О. Кобзарь). Также искренне поддерживают волонтеров из «Новых домов» выпускник НУА Роман Майборода – организатор БФ «Добрі вчинки разом». Находят возможность помогать людям лекарствами Лидия Ивасенко-Желновач, Яна Бродская, Inessa Rifkin, Olga Pristin.

«Мы искренне благодарны всем, посчитавшим возможным в это трудное время поддержать команду и позволить нам помогать людям. Каждый день глаза в глаза с людьми, которым удается помочь, с людьми, которые готовы помогать. И свет, переходящий из их глаз в наши души — это и есть тот самый свет, который нужен, чтобы победить тьму», – утверждает ученый, педагог и волонтер.

Реквизиты для поддержки волонтеров группы «Новые дома»:

4441 1144 2066 1868 (Монобанк) и 4731 2196 1510 7665 (Приватбанк). 

Ранее «Город Х» писал, что кандидат педагогических наук, завкафедрой начального образования СЭПШ ХГУ «НУА» Зоя Шилкунова всю военную школьную четверть жила  Харькове и продолжала вести онлайн-уроки для своих первоклашек, разбросанных по всему миру.

Галина Половик


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.