Перейти до основного вмісту

Позначка: музей

Речі, які пережили господарів, можуть багато розповісти. Музей Голокосту в Харкові (фото)

Багато істориків називають трагедію Бабиного Яру (29 вересня 1941 року) початком Голокосту – політики цілеспрямованого винищення єврейського народу, яку проводила фашистська Німеччина. У ті страшні дні під Києвом у Бабиному Яру фашисти почали здійснювати план знищення євреїв Києва. За два дні у Бабиному Яру було розстріляно понад 33 тисячі людей.

В історії Харкова трагедія повторилася у Дробицькому Яру. Усього за місяць – з грудня 1941-го по січень 1942-го – у Дробицькому Яру розстріляли від 16 до 20 тисяч євреїв. І відправною точкою трагедії став день 14 грудня 1941 року, коли було опубліковано наказ військового коменданта Харкова: всім євреям міста у дводенний термін переселитися до бараків у районі ХТЗ. Також під час окупації смерть тут знайшли люди різних національностей – психічно хворі, військовополонені та підпільники.

У Харкові не проводили міжнаціональну грань – долі багатьох українців та євреїв переплелися. У минулі роки багато хто вважав за краще нічого не говорити про Голокост, але знаходилися ті, хто не збирався мовчати, адже, оберігаючи пам’ять, ми зберігаємо свій народ!

Кропотлива праця та наполегливість заслуженого працівника культури України Лариси Воловик та її однодумців дозволили у 1996 році створити перший недержавний музей Голокосту в Україні. На жаль, Лариса Фаліївна померла 14 липня 2023 року на 85-му році життя.

Музей розташований у центрі Харкова, на вулиці Ярослава Мудрого, 28. У музеї є низка постійних експозицій та зал, де проводяться тимчасові тематичні виставки. Працівники музею заслужили безліч нагород, а стіни цього історичного місця бачили багато високих чинів та допитливих дитячих очей.

Про музей не скажеш точніше, ніж 2004-го написав співробітник Залу імен Меморіалу Голокосту та героїзму європейського єврейства в Ізраїлі Іцхак Мошкович:

«Захоплений тим, як за таких обмежених умов можна було створити таку переконливу експозицію різноманітних матеріалів про Голокост. По суті, у просторові рамки однієї кімнати Лариса Воловик втиснула всю основну інформацію про цілий трагічний період європейської та єврейської історії. В Ізраїлі, Вашингтоні, інших місцях та ж мета досягається у величезних музеях та меморіалах…».

«Все почалося з того, що у 1991 році вирішили увічнити пам’ять про розстріляних у Дробицькому Яру в 1941-1942 роках. Було проведено закритий конкурс на найкращу пам’ятку та створено Харківський обласний комітет «Дробицький Яр», – розповідала Лариса Фаліївна. – Ми всі вийшли з «Дробицького Яру»… Спочатку ми говорили лише з тими, хто вижив, але ж були й ті, хто ховався, і кого ховали. Спілкувалися багато: просто сиділи на лавці біля метро чи заходили до синагоги. Працювали в архівах: шукали імена та історії тих, кого німці записували на жовті листки смерті. Зібралося стільки документів та матеріалів, що я зрозуміла – їх не можна тримати в одних руках, ними треба ділитися. Перша експозиція була у кімнатці при комітеті».

Поруч на стіні пам’яті музею розміщено фото піаніста та композитора Ісаї Букініка та архітектора Віктора Естровича.

Зупиніться біля будинку «Червоний банківець» на вулиці Алчевських, 6 – це пам’ятка архітектури, яку спроектував, збудував і жив у ній Віктор Естрович. Він пішов 1941-го до бараків гетто і був розстріляний у Дробицькому Яру. Не збереглися його фото, але пам’ять про нього живе в архітектурних шедеврах Харкова.

Для списків людей, які врятувалися та рятували, не вистачає стін музею! Їхні фото у добірці поруч, хтось із них вижив і поєднав навіки долю, а хтось, як Олександра Бєлова, віддав життя за врятованих. 92 харків’янина визнано Праведниками народів світу, у тому числі й Олександру Бєлову.

Журналістка Олександра Бєлова на санчатах перевезла з гетто двох єврейських дітей через все місто у 20-градусний мороз… І це не єдиний подвиг цієї відважної жінки… Але знайшлися й такі, хто доніс на неї. У березні 1942 року Олександру було заарештовано та розстріляно за порятунок єврейських дітей. Кілька років тому у Харківській міськраді було ухвалено рішення, що вулиця на перетині вулиць Тобольської та 23 Серпня матиме ім’я героїчної харків’янки.

Всі ці зворушливі історії харків’ян потрібно почути особисто, речі, які пережили своїх господарів, треба побачити на власні очі, щоб відчути весь біль і розпач тих років…

До початку повномасштабного російського вторгнення в Україну експозиція музею лише зростала. У виставковій залі постійно оновлювалися експозиції картин та тематичних робіт. Чого тільки варте «Вони зустрілися у Харківському музеї Голокосту – Тарас Шевченко та Шолом-Алейхем!» та роботи із сірників Йосипа Осташинського.

Про жах війни, як і про самовідданість і любов, можна говорити нескінченно. Лекції та експозиції музею не залишать байдужим нікого.

В Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту, який відзначається 27 січня, так боляче згадувати події війни минулої, коли нові фашисти – рашисти знову знищують безневинних… І навіть пам’ятки Голокосту зазнали ушкоджень від кривавих російських окупантів (27.03.2022)…

Фото та матеріали: ГородХ, архів Лариси Воловик, музей Голокосту, Наталія Бойченко

Цікава дата й яскрава подія до неї в Харкові (фото, відео)

А ви знали? 21 січня відзначають незвичайне свято – День музейного селфі.

Це чудова нагода віртуально потрапити до музею НУА і доторкнутися до історії колективу Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” (НУА).

Темою першої екскурсії ювілейного року в музеї стала – «Сувенірна історія НУА», присвячена 35-річчю з дня народження академії (ведучі заходу – першокурсниці – Рязанцева Аліна та Заколодяжна Анжела, про подію на сторінках НУА).

Саме в цьому навчальному році, 29 травня, Харків і увесь колектив НУА буде відмічати тридцять пʼять років Народної української академії – справжнього великого й дружнього дому, де живуть освіта, наука, повага та добро. (До речі, новинний портал GX спільно із незламним колективом ЗВО теж буде згадувати пам’ятні сторінки історії Харкова та Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”. Адже “НУА” та Харків вже 35 років разом пишуть спільну історію (посилання на проєкт).)

Практично всі, хто сьогодні навчається в академії – ліцеїсти, студенти, аспіранти – молодші за освітній заклад, тобто академія народилася раніше. І тому далеко не всі знають історію НУА. Як і чому вона виникла, які етапи свого розвитку проходила, чим відрізняється від інших ліцеїв та університетів. А ось серед викладачів та співробітників багато тих, хто знає історію академії. Але і для них є незнайомі чи трохи забуті сторінки, про які хотілося б нагадати. Тому протягом цього ювілейного навчального року музей буде запрошувати вас у гості на різні зустрічі, виставки, презентації. Для того, щоб ми з вами більше дізналися про дім, в якому живемо, щоб могли пишатися здобутками НУА, її досягненнями та цікавою історією.
Як і більшість заходів ЗВО, екскурсія розпочалась із гімна академії.

Як правило, Гімни країни, міста, навчального закладу люди слухають стоячи, тим самим демонструючи повагу до цього символу. На екскурсії  традиційна подія була спрямована на концентрацію уваги присутніх й налаштування на розмову про академію. Адже в залі музею все навколо – стенди, вітрини, експонати – це історія НУА.
Із самого початку, з травня 1991 року, коли було створено Народну українську академію, – засновники почали зберігати памʼятки, документи, фотографії, книги, ювілейні сувеніри, тощо. Все те, що складає джерела вивчення історії закладу, що дозволяє нічого не забути. Перша екскурсія торкнулася лише окремих сторінок цієї історії, з памʼятками, які зберігає музей. Не всі знають, що в музеї існує відеотека, де знаходяться відеоматеріали – справжнє перехрестя часу.

До речі, на виставці представлені і памʼятки, що нагадують про головне, для чого створено академію – про освіту, навчання в університеті, ліцеї, Дитячій школі раннього розвитку, бо НУА єдиний такий комплекс в країні, де під одним дахом навчаються і дорослі, і підлітки, і маленькі діти. В музеї зберігаються щоденники учнів, залікові книжки студентів – сьогодні їх називають індивідуальним навчальним планом студента, професійні сертифікати якості підготовки випускника, копії атестатів, які отримували ліцеїсти, студентські квитки. До речі, кращі отримували посвідчення та знаки відмінника. Зокрема, лише в минулому навчальному році у 11 випускному класі ліцею відразу 10 учнів отримали свідоцтва з відзнакою, раніше їх називали – золоті та срібні медалі. А студенти університету захищали дипломні роботи, як вони виглядали,  і документи, що отримували випускники теж можна побачити у залах музею.

Одне з найважливіших завдань будь-якого справжнього освітнього закладу – це проведення наукових досліджень. В академії науковою роботою займаються і молодші школярі, і учні середньої, і старшої школи. Щороку ліцей має переможців конкурсу-захисту МАН, проводиться цікаві дослідницькі конференції у початковій школі. Відео з «Дня дослідника» та заходу «Наукова іграшка»зберігаються у відеоархивах.
Але головні наукові відкриття та здобутки робляться все ж в університеті. Значна частина цих досліджень публікується у вигляді наукових монографій, збірок статей. На виставці представлені – і кожен може передивитися уважно – найбільш вагомі наукові доробки вчених академії. Серед них перше і єдине в Україні видання творів відомого історика, краєзнавця, громадського діяча Дмитра Багалія.

Це пʼять книг у шести томах – роботи, які до вчених НУА ніхто не публікував, не вивчав та не робив доступними для наукової спільноти. Це величезна праця та науковий доробок. Поруч з виданням Багалія – теж унікальна книга, що містить матеріали про ректорів усіх університетів Харкова, починаючи з появи першого з 1804 до 2004 року. Зібрати такий матеріал, опрацювати його, перевірити достовірність – результат роботи значної кількості викладачів і співробітників НУА. І сьогодні це унікальна книга про історію вищої освіти нашого міста. Зверніть увагу, сама перша книжечка, яку підготували та видали в академії – це книжка-розмальовка для малечі «На землях України». Вона з´явилася у 1992 році.

А ще в музеї зберігається сувенірна продукція, памʼятні речі, що виготовлялися до подій та свят, до ювілеїв. В кожній такій памʼятці – історія НУА.

Представлені і сторінки спортивної слави академії. На полицях можна передивитися кубки, які зберігає кафедра фізичного виховання та спорту. Зокрема, кубок на призи ректора по настільному тенісу, 1999 рік, Кубок по футболу, 2000 рік, кубок за І командне місце традиційного турніру з тхеквондо «Завжди перший», 2017. А ще за перемогу в загальному заліку Спартакіади серед харківських студентів 2010/2011 навчального року. Щорічно в академії проводяться Спартакіади з різних видів спорту. В відеоархівах є уривочки відкриття таких спартакіад та спортивних змагань.


Спорт – це яскрава сторінка історії НУА. І з часом колектив НУА планує окрему розповідь про спортивну історію академії, бо в ній навчалися чемпіони світу та Європи, члени Олімпійської збірної команди України, переможці значних міжнародних змагань з плавання, настільного тенісу, різних видів спортивної боротьби, гольфу, тощо. Спортивна історія і інші сторінки життя академії відображені в щорічних календарях.

Із 1994 до 2000 рік академічні календарі були незмінні, а вже з 2001 року і до сьогодні в академії видаються оновлені – з покращеним дізайном. Тут кожна сторінка – про окремі події життя НУА, про заходи, повсякдення, досягнення. Є й календарі до ювілеїв академії.

До речі, до свого дня народження НУА завжди готує багато цікавого: видаються книжки, присвячені історії академії, виготовляються памʼятні сувеніри (сервіз, різні чашки, вимпел, часи, ручки).


Відвідувачі екскурсії доторкнулися до невеличкої таємниці побачили те, чого ніхто ще в академії не бачив. Це нова футболка з логотипом академії, яку вже підготували до 35-і річниці. Свого часу, як і інші, вона займе своє місце в експозиції музею. До речі, першими ці футболки отримали випускники НУА на заході до Дня студента.

На завершення першої зустрічі із сторінками історії НУА ведучі нагадали про улюблений талісман НУА – НУАШКУ, якого придумали та виготовили в академії і тепер він постійний учасник всіх подій та свят, допомагає учням, підтримує, додає доброго настрою. Музей зберігає різні варіанти талісмана.


На цьому банері можна побачити НУАШКУ, який супроводжує наукові, творчі, спортивні, святкові події. А ше є Нуашка виготовлений до святкування Нового року. Є невеличка копія, виготовлена як особливий подарунок до попереднього ювілею -30-річчя НУА – це ручна робота на той час студентки, а сьогодні випускниці і співробітниці академії Марії Суботіної.

В академії усі знають й великих кукол – Нуашок, без яких не обходиться жодна подія в академії.

«І сьогодні без мене неможливо. Я вже прийшов. Зустрічайте! Всім зичу доброго настрою та успіхів. І як талісман дозволяю зі мною сфотографуватися. Ставайте, будь ласка, поруч. Я почекаю. І ми з вами зробимо фотографію, яка теж стане сторіночкою історії академії», – цими словами і традиційним спільним фото завершив зустріч НУАШКА, у виконанні Матяж Кліма.

Більше фото з першої екскурсії ювілейного року НУА в альбомі на фейсбук-сторінці GX.

Додамо ще цікавий історичний факт – у ці дні січня відбулися гастролі театру НУА із виставою до Парижу (2010) та  під час днів Харкова у  Парижі  (21- 22 січня 2011). 

І, на останок, зізнання у коханні до НУА…

 

Довідка. Історія навчального закладу починалася з перших трьох класів економіко-правової школи (СЕПШ) та Дитячої недільної школи (пізніше – школа раннього розвитку) для дітей 4–6 років, відкритих восени 1991 року.
Сьогодні НУА – це єдиний в Україні навчально-науковий комплекс, який завершив багаторічний соціальний експеримент із становлення авторської моделі безперервної освіти. Університет входить до першої десятки кращих приватних навчальних закладів України та оцінюється як один із провідних вишів в українській національній системі освіти.
ХГУ НУА є членом Міжнародної асоціації університетів, одним із учасників підписання Великої Хартії університетів світу.
27 університетів світу співпрацюють із харківським НУА.

Нагадаємо, у музеї ХГУ «Народна українська академія» з’явилася нова експозиція. Вона — про найпекельніше і найболючіше за більш як 30-річну історію вишу. Вона — про війну, у яку ніхто не вірив. Про болючі втрати серед випускників, які змінили свої цивільні професії на військові, про волонтерів і відбудову корпусу академії, куди влучила російська ракета 17 квітня 2022 року.

День народження музею “НУА” –  9 жовтня 1999 року, а вже 6 березня 2015 відкрилася нова експозиція та  новое приміщення музею історії НУА.

Фото з музею минулих років у альбомі  на фейсбук-сторінці:

Контактна інформація:

Адреса: Україна 61000, Харків, вул. Майка Йогансена, 27 (м. «Ярослава Мудрого»)

Телефон:  (057)704-10-37, (050)-632-60-60, (096)-270-77-17.

E-mail: voinodan@gmail.com; mssg.me/voinodan

Фото, відео та матеріал: GX, Вікторія Маренич, Наталія Бойченко, ХГУ НУА

15 січня в історії Харкова: цікаві факти

15 січня 1768 року було затверджено план забудови Харкова. Проєкт впроваджував у місті класичну забудову з прямими геометрично правильними лініями вулиць, з майданами та парками. Але заплутані й горбисті вулички старого міста важко вбудовувалися в класичні рамки.

План визначав центром міста – сучасну Університетську гірку. Проте за межами центру тривалий час залишалася сільська забудова, яка мало відповідала статусу справжнього міста.

15 січня 1891 року відкрито перший харківський ломбард. Спочатку він розташовувався на вулиці Полтавський шлях (нині) у колишньому будинку купця Кузина (будинок №3).
У 1908 році заклад переїхав до спеціально збудованого будинку на вулиці Університетській.

Зараз в цьому будинку знаходиться Харківський історичний музей.

Під час війни з рф все майно закладу знаходиться у сховищах. Музей зараз не працює.

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела

Світлій пам’яті незламного українця. Харківщина шанує видатного філософа та поета (фото)

Пам’ятаємо! Він народився 3 грудня (за григоріанським календарем) 1722 року. Григорій Савич знав ціну життя, знав, як нелегко буває часом відрізнити дійсно нетлінне від того, що дзвенить і блищить, але дуже швидко розсипається в прах.

Світ ловив його, але не впіймав… Серце Григорія Савича Сковороди перестало битися 9 листопада 1794 року – видатного українського філософа, одного із найвидатніших людей, яких будь-коли дарувала світові наша земля…

У 2022 році Україна святкувала 300-річчя від дня народження філософа, богослова, поета Григорія Сковороди. У Харкові до знакових місць люди йшли до темряви, біля пам’ятника у Покровському сквері живі квіти були навіть у руках Григорія Савича…

Пам’ятник Григорію Сковороді — пам’ятник видатному українському філософу Григорію Савичу Сковороді, встановлений у 2012 році біля навчального корпусу Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Скульптор — Сейфаддін Гурбанов. Зазнав пошкодження 6 липня 2022 року в результаті ракетного удару з боку рф.

У 2021 році до річниці з дня народження Григорія Сковороди на стіні будинку по вулиці Римарській, 18 (на одній із стін старовинної будівлі 1914 року) з’явився мурал, присвячений видатному харківському філософу і мислителю (зображення висотою 18 м і шириною 13 м).

“Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що Варсаві якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя”, – так до ювілею про Григорія Савича писав колектив Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди.

Нагадаємо, у Харківській області в ніч проти 7 травня російські військові під час обстрілу знищили Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка.

Про заходи з відновлення культурної спадщини в новині GX.

Незвичайне свято торкнулося Харкова (фото)

У Харкові розташований Музей історії та залізничної техніки залізниці, де зібрано величезний макет маршруту швидкісного “Столичного експресу Харків-Київ”.

Експозиції музею, відкритого 1967 року, було оновлено до 140-річного ювілею залізниці (до речі, 4 листопада, Україна святкувала День залізничника).

Три його зали, розділені за епохами.

Тут зібрано безліч старовинних та рідкісних експонатів, унікальні документи та фотознімки, макети рухомого складу. Головна пам’ятка музею – величезний макет маршруту швидкісного “Столичного експресу Харків-Київ”, який з точністю відтворює не лише сам поїзд, а й залізничну ділянку з копіями будівель вокзалів Києва, Харкова, Полтави-Київської та Миргорода.

На макеті функціонує система автоматичної централізації зі світлофорами, стрілочними перемикачами та залізничним переїздом, а поїзд відправляється та робить зупинки під музику та оголошення дикторів.

Музей історії та залізничної техніки залізниці розташований за адресою площа Привокзальна, 1, тел. (057) 724-35-29. В мирні часи він приймав гостей з 9:00 до 18:00 кожного дня, окрім понеділка та вівторка.

А ще юні мрійники мали змогу не лише спостерігати за рухом потягів на макеті, а й почати навчатися шляхетній справі на дитячій залізниці. Вона дарувала радість дітям навіть під час війни.

А як юні харків’яни раділи взимку новорічній ялинці… Це теж була модельна залізниця з потягом, в якому роз’їжджали символи року.

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, АТ “Укрзалізниця”, відкриті джерела

Світлій пам’яті незламного українця. Харківщина шанує видатного філософа та поета (фото)

Пам’ятаємо! У цей день, 9 листопада 1794 року перестало битися серце Григорія Савича Сковороди – видатного українського філософа, одного із найвидатніших людей, яких будь-коли дарувала світові наша земля.

Він народився 3 грудня 1722 року. Григорій Савич знав ціну життя, знав, як нелегко буває часом відрізнити дійсно нетлінне від того, що дзвенить і блищить, але дуже швидко розсипається в прах.

У 2022 році Україна святкувала 300-річчя від дня народження філософа, богослова, поета Григорія Сковороди. У Харкові до знакових місць люди йшли до темряви, біля пам’ятника у Покровському сквері живі квіти були навіть у руках Григорія Савича…

Пам’ятник Григорію Сковороді — пам’ятник видатному українському філософу Григорію Савичу Сковороді, встановлений у 2012 році біля навчального корпусу Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Скульптор — Сейфаддін Гурбанов. Зазнав пошкодження 6 липня 2022 року в результаті ракетного удару з боку рф.

У 2021 році до річниці з дня народження Григорія Сковороди на стіні будинку по вулиці Римарській, 18 (на одній із стін старовинної будівлі 1914 року) з’явився мурал, присвячений видатному харківському філософу і мислителю (зображення висотою 18 м і шириною 13 м).

“Дослідники життя і вчення Григорія Сковороди сходяться на тому, що Варсаві якимось чином вдається залишатися близьким і сучасним для нових поколінь, попри те, що вже змінилися кілька епох. У кожній новій генерації знаходяться люди, які мають Сковороду «за свого», люблять його як друга і шанують як учителя”, – так до ювілею про Григорія Савича писав колектив Національного літературно-меморіального музею Григорія Сковороди.

Нагадаємо, у Харківській області в ніч проти 7 травня російські військові під час обстрілу знищили Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у селі Сковородинівка.

Про заходи по відновленню культурної спадщини в новині GX.

Мільйони евакуйованих людей і перевезених вантажів. Незламні залізничники приймають привітання (фото, відео)

Щиро вітаємо колектив Укрзалізниці з професійним святом! Дякуємо, незламні, за 4 мільйони евакуйованих українців під час війни, за перевезені мільйони тонн вантажів, за працю тижнями без вихідних й цілодобово. Низький уклін та світла пам’ять тим, хто загинув на роботі через ворожі обстріли залізничних станцій, виконуючи свій службовий обов’язок. Разом до ПЕРЕМОГИ!


Нагадаємо, професійне свято День залізничника України було засновано в липні 1993 року указом президента Леоніда Кравчука на підтримку ініціативи працівників залізничного транспорту України. З цього часу воно відзначалося в першу неділю серпня. Але в грудні 2002 року указом президента Леоніда Кучми святкування було перенесено на 4 листопада – і ця дата була обрана невипадково. Адже саме 4 листопада 1861 року до Львова через Перемишль прибув перший поїзд міжнародного сполучення “Ярослав” із Відня. На той час Львів перебував на території Австро-Угорщини, але історично він є українським містом. Тому саме цей день і вважається початком сучасної історії залізниць в Україні.

В Україні сьогодні – понад 30 тис. км залізничних колій, близько 300 тис. осіб працює на залізниці. Це і машиністи, і зв’язківці, і енергетики, провідники та диспетчери, чергові на станціях і багато інших спеціалістів – усі вони забезпечують комфорт і безпеку пасажирів та вантажів.

В мріях про мирні часи згадаємо одне з улюблених місць харків’ян – Привокзальну площу…

Неймовірну архітектуру, фонтан, клумби…

А взимку новорічну ялинку та потяг з символами року…

До речі, у Харкові є музей історії та техніки залізниці.

А ще юні мрійники можуть почати навчатися шляхетній справі на дитячій залізниці. Вона дарує радість дітям навіть під час війни.

А ще саме на вокзал у Харкові до Різдва Христового було доставлено Вифлеємський вогонь Миру.

Нагадаємо, в березні 2023 року в рамках програми «Залізна українізація», було підбито підсумки опитування щодо нової назви Південної залізниці, яке проводилося у застосунку «Дія». Як повідомили у пресслужбі АТ «Укрзалізниця», найбільшу кількість голосів набрав варіант «Харківська». Саме таку назву хочуть бачити 335,6 тисяч учасників опитування (Докладніше у новині GX).

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, АТ “Укрзалізниця”, відкриті джерела

Історичний факт. 29 вересня в Харкові вшановують легендарного митця (фото)

Пам’ятаємо! 29 вересня зупинилося серце нашогр великого земляка…. Ілля Рєпін (05.08.1844-29.09.1930) – один з найвідоміших майстрів в історії світового живопису.

Пензлю Рєпіна належить і всесвітньо відоме полотно про героїчних козаків-українців – «Запорожці».

Рєпін вважався одним із найпровідніших портретистів.

У Харківському художньому музеї зберігається кілька робіт Рєпіна: один із варіантів картини «Запорожці» та «Микола Мирлікійський позбавляє смерті трьох безневинно засуджених».
Меморіальний будинок-музей Іллі Рєпіна знаходиться в Чугуєві (вул. Музейна, 8 ). Вже на під’їзді до знакового місця можна відчути любов і повагу його земляків до великого художника та його творінь.
На «висотках» поряд із музеєм красуються мурали з портретом художника та однією з його найзнаменитіших картин – «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Сам музей навіює багатьом спогади з дитинства, коли влітку всією сім’єю приїжджали у гості до бабусі. Затишний дворик потопає у зелені дерев та квітів. Екскурсоводи з любов’ю, як про близьке, розповідають про художника, його родину, прагнення до мистецтва та світове визнання Рєпіна.

Турботами мами юний Ілля осягав першу грамоту, і вдосконалював потім свої знання все життя. Саме тут у 6 років він уперше побачив фарби та пензлі, які приніс до будинку Трохим Чаплигін. Хлопчикові так сподобалося прикрашати абетку старшої сестри Устеньки, що гість не наважився забрати у дитини заповітні інструменти для малювання. Неодноразово художник згадував той доленосний момент.

У 16 років Рєпін поїхав на навчання до Академії мистецтв у Санкт-Петербург. Там він зустрів своє перше кохання – Віру Шевцову, та художника Івана Крамського, який став для Рєпіна більше, ніж другом: у мемуарах Ілля називав його своїм учителем. Вчилися вони разом, обидва були геніальні, але найвищу нагороду академії отримував лише один випускник. Першим її заслужив Крамський, Рєпін взяв «академіку» і через рік і сам отримав відзнаку за свою дипломну роботу – картину на біблійний мотив «Воскресіння дочки Іаїра» – Велику золоту медаль та можливість поїхати до Європи, щоб продовжити вдосконалювати свою майстерність у найкращих майстрів Італії. і не тільки. Але поїздку було відкладено до завершення однієї зі знакових робіт автора – «Бурлаки на Волзі».

Багато цікавих історій і секретів з життя нашого знаменитого земляка розповідали екскурсоводи музею у мирні часи, після перемоги ми ще почуємо їх цікаві історії.

Одна з яких буде обов’язково про створення картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», яка зараз зберігається в Харківському художньому музеї (до речі, наразі картина в евакуації, а красиві вітражі музею пошкоджені внаслідок обстрілу рашистів у березні 2022 року), і про його плани створення художньої школи в Чугуєві на схилах Сіверського Дінця навпроти Покровського собору.

А ще, мабуть, у кожного харків’янина є фото з саду Шевченко біля скульптури великому художнику.
А ви знали? 5 серпня в 2011 році Харківські художники Ілля Панек та Микола Голуб презентували незвичайну картину.
Майже рік друзі-художники працювали над оригінальним полотном, яке було присвячене дню народження великого живописця Іллі Рєпіна.

На полотні харківські майстри зобразили Рєпіна, який пише свою знамениту картину «Запорожці». Для цього довелося створити копію репінського шедевра.

Ще трохи цікавинок сьогодення. Бійці 112-ї бригади ТРО Сил оборони України, за допомогою французького фотографа Емеріка Луіссе, створили свою сучасну версію картини Рєпіна, на якій

пишуть листа…

Докладніше про нашого легендарного співвітчизника у новині GХ з минулого.

 

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела

Речі, які пережили господарів, можуть багато розповісти. Музей Голокосту в Харкові (фото)

На жаль, злочинці не вчаться на помилках, покарання і поразки катів в історії їх не зупиняють…
Жахливі наслідки актів геноциду проти українського народу російськими окупаційними військами спостерігає увесь світ…
Рашисти примудряються гатити та знищувати пам’ятки жертвам фашизму – вбиваючи навіть спогади про безневинно вбитих… Прикладом чого став монумент у Дробицькому Яру Харкова… Але ми пам’ятаємо, як будуть пам’ятати наші діти… Кати будуть покарані!
29 вересня роковини трагедії Бабиного Яру. Однією з трагічних сторінок Другої світової війни стали події в Бабиному Яру, розташованому неподалік Києва, де 29 вересня 1941 року почалися масові розстріли мирного населення міста. Багато істориків називають трагедію Бабиного Яру початком Голокосту – політики цілеспрямованого винищення єврейського народу, яку проводила фашистська Німеччина.
29 вересня 1941 року під час чітко спланованої операції все єврейське населення окупованого Київа було зібрано під приводом переміщення його для проживання на нове місце розташування. Мало хто добровільно відмовилися прийти і зміг сховатися. Усі, хто перетнули кордон оточення, назад уже не повернулися. Перший масовий розстріл у містечку Бабин Яр стався декількома днями раніше – було розстріляно понад 700 пацієнтів психіатричної клініки. А 29 вересня фашисти почали здійснювати план знищення євреїв Києва. За два дні в ярах було розстріляно понад 33 тисячі людей. Ця цифра приблизна, тому що не провадився облік малолітніх дітей, які розділили разом зі своїми рідними весь жах того, що відбувалося, і подальшу кару.
Восени 1943 року, після корінного перелому у війні, керівництво окупованих земель прагнуло приховати сліди своїх злочинів (як зараз роблять і рашисти). З цією метою силами військовополонених концтаборів тіла розстріляних людей в урочищі Бабин Яр витягували із землі та спалювали. Однак, кількість жертв була настільки велика, а наступ армії визволителів настільки стрімким, що ліквідувати сліди фашистам не вдалося, а близько 29 особам, яким вдалося врятуватися під час масового розстрілу 29-30 вересня 1941 р. дали свідчення при проведенні слідчих заходів з розслідування військових злочинів.
Загалом досі неможливо точно встановити кількість розстріляних під час окупації людей у ​​Бабиному Яру. За приблизними підрахунками їхня кількість коливається від 70 тисяч до 200 тисяч осіб.
Після завершення Другої світової війни керівники масових страт під Києвом постали перед військовим трибуналом. А на території Бабиного Яру було встановлено кілька пам’ятників, як жертвам Голокосту, так і іншим жертвам нацизму, які там загинули.

В історії Харкова трагедія повторилася у Дробицькому Яру. Усього за місяць – з грудня 1941-го по січень 1942-го – у Дробицькому Яру розстріляли від 16 до 20 тисяч євреїв. І відправною точкою трагедії став день 14 грудня 1941 року, коли було опубліковано наказ військового коменданта Харкова: всім євреям міста у дводенний термін переселитися до бараків у районі ХТЗ. Також під час окупації смерть тут знайшли люди різних національностей – психічно хворі, військовополонені та підпільники.

У Харкові не проводили міжнаціональну грань – долі багатьох українців та євреїв переплелися. У минулі роки багато хто вважав за краще нічого не говорити про Голокост, але знаходилися ті, хто не збирався мовчати, адже, оберігаючи пам’ять, ми зберігаємо свій народ!

Кропотлива праця та наполегливість заслуженого працівника культури України Лариси Воловик та її однодумців дозволили у 1996 році створити перший недержавний музей Голокосту в Україні. На жаль, Лариса Фаліївна померла 14 липня 2023 року на 85-му році життя.

Музей розташований у центрі Харкова, на вулиці Ярослава Мудрого, 28. У музеї є низка постійних експозицій та зал, де проводяться тимчасові тематичні виставки. Працівники музею заслужили безліч нагород, а стіни цього історичного місця бачили багато високих чинів та допитливих дитячих очей.

Про музей не скажеш точніше, ніж 2004-го написав співробітник Залу імен Меморіалу Голокосту та героїзму європейського єврейства в Ізраїлі Іцхак Мошкович:

«Захоплений тим, як за таких обмежених умов можна було створити таку переконливу експозицію різноманітних матеріалів про Голокост. По суті, у просторові рамки однієї кімнати Лариса Воловик втиснула всю основну інформацію про цілий трагічний період європейської та єврейської історії. В Ізраїлі, Вашингтоні, інших місцях та ж мета досягається у величезних музеях та меморіалах…».

«Все почалося з того, що у 1991 році вирішили увічнити пам’ять про розстріляних у Дробицькому Яру в 1941-1942 роках. Було проведено закритий конкурс на найкращу пам’ятку та створено Харківський обласний комітет «Дробицький Яр», – розповідала Лариса Фаліївна. – Ми всі вийшли з «Дробицького Яру»… Спочатку ми говорили лише з тими, хто вижив, але ж були й ті, хто ховався, і кого ховали. Спілкувалися багато: просто сиділи на лавці біля метро чи заходили до синагоги. Працювали в архівах: шукали імена та історії тих, кого німці записували на жовті листки смерті. Зібралося стільки документів та матеріалів, що я зрозуміла – їх не можна тримати в одних руках, ними треба ділитися. Перша експозиція була у кімнатці при комітеті».

Поруч на стіні пам’яті музею розміщено фото піаніста та композитора Ісаї Букініка та архітектора Віктора Естровича.

Зупиніться біля будинку «Червоний банківець» на вулиці Алчевських, 6 – це пам’ятка архітектури, яку спроектував, збудував і жив у ній Віктор Естрович. Він пішов 1941-го до бараків гетто і був розстріляний у Дробицькому Яру. Не збереглися його фото, але пам’ять про нього живе в архітектурних шедеврах Харкова.

Для списків людей, які врятувалися та рятували, не вистачає стін музею! Їхні фото у добірці поруч, хтось із них вижив і поєднав навіки долю, а хтось, як Олександра Бєлова, віддав життя за врятованих. 92 харків’янина визнано Праведниками народів світу, у тому числі й Олександру Бєлову.

Журналістка Олександра Бєлова на санчатах перевезла з гетто двох єврейських дітей через все місто у 20-градусний мороз… І це не єдиний подвиг цієї відважної жінки… Але знайшлися й такі, хто доніс на неї. У березні 1942 року Олександру було заарештовано та розстріляно за порятунок єврейських дітей. Кілька років тому у Харківській міськраді було ухвалено рішення, що вулиця на перетині вулиць Тобольської та 23 Серпня матиме ім’я героїчної харків’янки.

Всі ці зворушливі історії харків’ян потрібно почути особисто, речі, які пережили своїх господарів, треба побачити на власні очі, щоб відчути весь біль і розпач тих років…

До початку повномасштабного російського вторгнення в Україну експозиція музею лише зростала. У виставковій залі постійно оновлювалися експозиції картин та тематичних робіт. Чого тільки варте «Вони зустрілися у Харківському музеї Голокосту – Тарас Шевченко та Шолом-Алейхем!» та роботи із сірників Йосипа Осташинського.

Про жах війни, як і про самовідданість і любов, можна говорити нескінченно. Лекції та експозиції музею не залишать байдужим нікого.

Так боляче згадувати події війни минулої, коли нові фашисти – рашисти знову знищують безневинних…
І навіть пам’ятки Голокосту зазнали ушкоджень від кривавих російських окупантів (27.03.2022)…

Фото та матеріали: ГородХ, архів Лариси Воловик, музей Голокосту, Наталія Бойченко

Харків у XXI столітті. 5 серпня – презентували незвичайну картину (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня народився наш великий земляк – Ілля Рєпін (05.08.1844-29.09.1930) – один з найвідоміших майстрів в історії світового живопису.

Пензлю Рєпіна належить і всесвітньо відоме полотно про героїчних козаків-українців – «Запорожці».

Рєпін вважався одним із найпровідніших портретистів.

У Харківському художньому музеї зберігається кілька робіт Рєпіна: один із варіантів картини «Запорожці» та «Микола Мирлікійський позбавляє смерті трьох безневинно засуджених».
Меморіальний будинок-музей Іллі Рєпіна знаходиться в Чугуєві (вул. Музейна, 8 ). Вже на під’їзді до знакового місця можна відчути любов і повагу його земляків до великого художника та його творінь.
На «висотках» поряд із музеєм красуються мурали з портретом художника та однією з його найзнаменитіших картин – «Запорожці пишуть листа турецькому султану».

Сам музей навіює багатьом спогади з дитинства, коли влітку всією сім’єю приїжджали у гості до бабусі. Затишний дворик потопає у зелені дерев та квітів. Екскурсоводи з любов’ю, як про близьке, розповідають про художника, його родину, прагнення до мистецтва та світове визнання Рєпіна.

Турботами мами юний Ілля осягав першу грамоту, і вдосконалював потім свої знання все життя. Саме тут у 6 років він уперше побачив фарби та пензлі, які приніс до будинку Трохим Чаплигін. Хлопчикові так сподобалося прикрашати абетку старшої сестри Устеньки, що гість не наважився забрати у дитини заповітні інструменти для малювання. Неодноразово художник згадував той доленосний момент.

У 16 років Рєпін поїхав на навчання до Академії мистецтв у Санкт-Петербург. Там він зустрів своє перше кохання – Віру Шевцову, та художника Івана Крамського, який став для Рєпіна більше, ніж другом: у мемуарах Ілля називав його своїм учителем. Вчилися вони разом, обидва були геніальні, але найвищу нагороду академії отримував лише один випускник. Першим її заслужив Крамський, Рєпін взяв «академіку» і через рік і сам отримав відзнаку за свою дипломну роботу – картину на біблійний мотив «Воскресіння дочки Іаїра» – Велику золоту медаль та можливість поїхати до Європи, щоб продовжити вдосконалювати свою майстерність у найкращих майстрів Італії. і не тільки. Але поїздку було відкладено до завершення однієї зі знакових робіт автора – «Бурлаки на Волзі».

Багато цікавих історій і секретів з життя нашого знаменитого земляка розповідали екскурсоводи музею у мирні часи, після перемоги ми ще почуємо їх цікаві історії.

Одна з яких буде обов’язково про створення картини «Запорожці пишуть листа турецькому султану», яка зараз зберігається в Харківському художньому музеї (до речі, наразі картина в евакуації, а красиві вітражі музею пошкоджені внаслідок обстрілу рашистів у березні 2022 року), і про його плани створення художньої школи в Чугуєві на схилах Сіверського Дінця навпроти Покровського собору.

А ще, мабуть, у кожного харків’янина є фото з саду Шевченко біля скульптури великому художнику.
А ви знали? В цей день, 5 серпня. в 2011 році Харківські художники Ілля Панек та Микола Голуб презентували незвичайну картину.
Майже рік друзі-художники працювали над оригінальним полотном, яке було присвячене дню народження великого живописця Іллі Рєпіна.

На полотні харківські майстри зобразили Рєпіна, який пише свою знамениту картину «Запорожці». Для цього довелося створити копію репінського шедевра.

Ще трохи цікавинок сьогодення. Бійці 112-ї бригади ТРО Сил оборони України, за допомогою французького фотографа Емеріка Луіссе, створили свою сучасну версію картини Рєпіна, на якій пишуть листа…

Докладніше про нашого легендарного співвітчизника у новині GХ з минулого.

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.