Перейти до основного вмісту

Позначка: історія Харкова

Життя як кіно, кіно як життя. Харків’яни згадують видатного митця (фото, відео)

Колектив Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка запрошує на онлайн-зустріч до 100-річчя від дня народження Сергія Параджанова, режисера-новатора, мислителя, художника. Вона відбудеться 17 січня о 14.00 на платформі ZOOM.

На зустрічі будуть презентовані наступні доповіді: 

  • «Сергій Параджанов: як “розмовляє” колаж? Колаж “Орфей” із колекції родини Гриньових» (Володимир Тарасов, доцент кафедри методологій кроскультурних практик Харківської державної академії дизайну і мистецтв, кандидат історичних наук; 
  • «Сергій Параджанов у Карпатах: як знімався фільм “Тіні забутих предків”» (Лариса Козоріз, завідувачка сектору відділу наукової систематизації, предметизації та організації систематичних каталогів ХДНБ ім. В. Г. Короленка).

Доєднатися до на онлайн-зустрічі можна за посиланням.
Ідентифікатор заходу: 882 1219 0054
Код доступу: 3AbHMe

Докладно про життя митця GX писав у новині до його 100-річчя.

Фото та матеріал: GX, Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Харків згадує поета доби “Розстріляного відродження” (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня, 12 січня, в 1893 році народився поет, засновник і теоретик українського футуризму Михайло (Михайль) Семенко.

Семенко народився у селі Кибинці Полтавської області. Мешканцем Харкова став з 1921-го.

Після переїзду до на той час столичного Харкова Семенко проголошує панфутуризм головним напрямком авангарду країни. У Харкові виходять збірки його поезій.

На початку 30-х Михайль поселяється у знаменитому і водночас зловісному будинку “Слово”.

Ім’я його вказується в меморіальній таблиці, яка нині прикріплена до фасаду будівлі.

З 1932 починаються переслідування мешканців цього будинку. Першим до кабінетів слідчих НКВС вирушив Іван Багряний.

У квітні 1937-го Семенка заарештували у Києві під час його поїздки для участі у творчих вечорах. 24 жовтня поета розстріляли за звинуваченням в антирадянській діяльності.

Фото та матеріал: відкриті джерела

Світ згадує видатного режисера. Частина його слави торкнулася Харкова (фото, відео)

А ви знали? За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік – рік Сергія Параджанова, 100 років з дня народження якого відзначать саме сьогодні.

Цього дня, 9 січня, в 1924 році у Тифлісі, у вірменській родині народився майбутній видатний режисер, сценарист і композитор Саркіс (Сергій) Параджанов. З дитинства він захоплювався фольклором. Тому з вибором професії він не вагався. Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, він міг поїхати знімати у будь-який куточок країни, але обрав Київ.

Його фільми стали шедеврами всесвітнього кінематографа. Саме він зняв картину про невмирущий дух українського народу, яку побачили мільйони (фільм переглянули 8,5 млн глядачів).

Фільм «Тіні забутих предків» (за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського) досі є картиною. яку вивчають майбутні режисери та кінознавці. До речі, Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

«Тіні забутих предків» у прокат вийшла українською мовою та ще й було збережено гуцульську говірку.

Успіх картини зробив відомим у всьому світі не лише видатного режисера, але й оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика та акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Картина займає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Стрічка зібрала багато нагород, як в Україні (спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику (1966р.); оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за Стрічку Шевченківську премію (1991 р.)), так і за її межами (в аргентинському місті Мар-дель-Платі – «Південний хрест», а також приз ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти (1965р.); кубок фестивалю — МКФ у Римі (1965р.); золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція, 1966р.).

До того ж у Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час зйомок, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».

З ініціативи представників Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” доторкнувся до історії великого митця й Харків. У самому серці міста в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» 2019 року у рамках унікального проєкту – серії лекцій на тему «Заборонене українське кіно» – відбувся кінопоказ та розповідь про фільми, які свого часу перебували під забороною влади.

Про Сергія Параджанова та його творчість можна розповідати годинами, днями…

Він дружив з Лілею Брік і Федеріко Фелліні, у нього вдома бували Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуерра, Андрій Тарковський, Володимир Висоцький та Марина Владі.
Він міг би створити набагато більше… Але…

За свою щирість, відвертість та волелюбність потрапив на 5 років до радянської в’язниці, де не лише вижив, а ще й не зламався у тих жахливих умовах.

Незламний дух Сергія Параджанова передає світлина “Символ свободи”, яку зробив фотограф YURI MECHITOV. Той стрибок у провулку поряд зі своїм будинком Параджанов називав “кадром століття”. До речі, у 2004 році, до 80-річчя режисера, у Тбілісі відкрили пам’ятник (скульптор Важа Мікаберідзе), створений за цією фотографією.

На жаль, у в’язниці режисер захворів на діабет, а потім запалення легень переросло в рак, який й став причиною його смерті у 1990 році у віці 66 років.

Фото, відео та матеріал: GX, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела

У Харкові згадують “лицаря музики” (фото, відео)

Пам’ятаємо! Цього дня, 2 січня, мало б виповнитись 75 років диригенту, заслуженому діячу мистецтв України Ярославу Сорочуку. Майже 50 років Ярослав Ярославович пропрацював у Харківському академічному театрі музичної комедії.

Його серце зупинилося на 73 році життя – 19 червня 2020 року (докладніше в новині GX).

“Для нього мистецтво було важливіше за все. Він був справжнім лицарем музики, що не знав компромісів у своєму прагненні досягти ідеалу. Його ім’я ще за життя обросло міфами, а він сам вже давно став легендою. Постать Ярослава Сорочука назавжди залишиться символом відданості мистецтву театру музичної комедії. Пам’ятаємо….” – з сумом згадує свого видатного колегу колектив театру.

Довідка. Ярослав Сорочук народився 2 січня 1948 року у селі Перевалівка, Лохвицького району, Полтавської області.
1973 року закінчив Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського за спеціальністю «Хорове диригування». Творчу професійну діяльність розпочав у серпні 1964 року учителем музики та співу у Перевалівській середній школі Лохвицького району, Полтавської області (1964 -1965).
Потім він керував хором Полтавського хлібокомбінату (1967–1968). Був вихователем БМП №166 тресту «Південтрансбуд». Згодом став керівником гуртка мистецької самодіяльності Харківського військового авіатехнічного училища (1969-1973).
Його дебют на посаді головного хормейстера у Харківському академічному театрі музичної комедії відбувся 1974 року.
Ярослав Сорочук постійно прагнув передати свій багатий досвід, тому 1978 року став викладачем кафедри Харківського державного інституту культури. Але він не міг жити без театру. Вже через рік маестро знову став головним хормейстером, потім диригентом, згодом головним диригентом, а у складні часи виконував обов’язки директора театру. Весь цей час Ярослав Сорочук дбав про формування творчого складу театру, ретельно проводив добір кадрів. Завжди допомагав молодим артистам, та й вимагав багато. Ніколи не йшов компроміс. Для нього мистецтво було найважливіше.
За роки роботи в репертуарі маестро налічується понад 50 різних за стилем та жанровими напрямками вистав: оперети, мюзикли та музичні комедії. Серед них – яскраві зразки вітчизняних та зарубіжних творів. Найкращі з них: “Принцеса цирку” І. Кальмана, “Ніч у Венеції” І. Штрауса, “Граф Люксембург” Ф. Легара, “Весела вдова” Ф. Легара, “Орфей у пеклі” Ж. Оффенбаха, “Циганський барон” І. Штрауса, “Чарівна Галатея” Ф. Зупе, “Фіалка Монмартра” І. Кальмана, “Моя прекрасна леді” Ф. Лоу, “Сватання на Гончар” К. Стеценко, “Сорочинський ярмарок” О. Рябова, “Бабин бунт” Е. Птічкіна, “Таємниця Дон Жуана» М. Самойлова, “Витівки Хануми” Г. Канчелі, “Все починається з кохання” А. Фельцмана, “Сімейна авантюра, або Вона на все згодна” В. Ільїна. Маестро був одним із ініціаторів створення тематичних репертуарних концертів у Харківському академічному театрі музичної комедії: “Віват, Кальман!”, “Всі секрети оперети”, “Музичні фарби України”, “Від оперети до мюзиклу”.
Діяльність Ярослава Сорочука вражала передусім своєю різноманітністю. Він брав активну участь у благодійних заходах та шефських концертах та спектаклях. Вів у театрі плідну громадську діяльність як активний член мистецької колегії, профспілкового комітету та Національної спілки театральних діячів України. Як музичний керівник постійно дбав про діяльність Народного театру Дергачівського районного будинку культури. Проводив велику роботу з підготовки молодих виконавців української та естрадної пісні як голова журі міжнародного фестивалю «Музи та діти».

Світла пам’ять!

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, архів Ярослава Сорочука

Його металевий тембр лунав у Харкові (фото, відео)

Пам’ятаємо! 2 січня 1890 року народився соліст Харківської опери, зірка оперної сцени світової величини Михайло Теодорович Голінський (1890-1973).

Голинський народився у селі Вербиці на території сучасної Івано-Франківської області.

На велику сцену потрапив вже зрілою людиною.

До цього він встиг повоювати на фронтах Першої світової в австрійській армії. Після закінчення війни та розвалу Австро-Угорщини вступив до Української галицької армії.

З 1925 року виступав у театрах Варшави та Одеси. Мав рідкісний голос металевого тембру широкого діапазону. Виконував оперні партії українською.

1927-1930 – соліст Харківського оперного театру.

1930-го року вирушив до Львова, який на той час входив до складу Польщі. 1938-го вирушив у турне Сполученими Штатами і залишився за океаном. До кінця життя жив у Едмонтоні (Канада).

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела

26 грудня. Факти з історії Харкова (фото)

Пам’ятаємо! 26 грудня 1912 року в Харкові народився Євген Лазаренко (1912-1979) — відомий вчений у галузі мінералогії, академік Академії наук України.

В 1934 році Лазаренко закінчив Харківський університет. Один із найвидатніших випускників за всю історію існування вишу. Працював у Львові, Києві і не лише… У 1970-1979 рр. був президентом Українського мінералогічного товариства.

Був членом багатьох іноземних наукових товариств:

  • – почесним доктором Honoris Causa університету імені Марії Кюрі-Склодовської у Любліні (Польща);
  • – членом Болгарського геологічного товариства,
  • – дійсним членом товариства мінералогії та геології Чехословацької академії наук, дійсним членом Мінералогічного товариства Великобританії та Ірландії;
  • – почесним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка.

26 грудня 2005 року НБУ повідомив про введення в обіг ювілейної монети «Олексій Алчевський» номіналом 2 гривні. Ця монета продовжила серію «Видатні особистості України» та була присвячена 170-річчю від дня народження Олексія Алчевського (1835-1901) – українського промисловця та банкіра, засновника першого у Харкові банку комерційного кредиту «Харківський торговельний банк», першого Земельного банку в країні. Алчевський також був відомий як найбільший у Харкові меценат.

Монета була виготовлена з нейзильберу, маса складала 12,8 грама, а тираж – 20 000 штук.

На аверсі монети було зображено паровоз (символ прогресу наприкінці XIX століття) на тлі стилізованих абрисів териконів, доменної печі та мартенівського цеху – напис «2 гривні» та логотип Монетного двору Національного банку України. На реверсі монети – портрет Алчевського, під ним півколом розміщені написи «1835-1901» та «Олексій Алчевський».

Фото та матеріал: відкриті джерела

Історичний факт: цього дня народилися два харківські актори

В цей день, 22 грудня, в 1889 році в Білопіллі на Харківщині народився Данило Антонович (справжнє прізвище — Антонович-Будько; 1889-1975) — український актор, театральний педагог.

В 1919 році закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Лисенка (нині Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого).

З 1920 року працював із Лесем Курбасом у трупі пересувного театру «Кийдрамте», з якою у 1922 році увійшов до створеного театру «Березіль».
В 1926 році, після переїзду театру «Березіль» (з 1935 року — Харківський український драматичний театр імені Шевченка) до Харкова, Антонович повернувся до театру і знову став одним із провідних акторів.
З 1946 року викладав у Харківському театральному інституті (нині Харківський національний університет мистецтв імені Котляревського).
Помер у 1975 році в Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі Харкова.

У цей день, 22 грудня, в 1912 році народився Ізакін Гріншпун (1912-1990) – відомий харківський актор та режисер.

В 1934 році закінчив Харківську студію сценічного мистецтва.

В 1934–1938 роках режисер-асистент Харківського російського театру, з 1938 року – режисер Харківського ТЮГу.

Після 1946 року працював у Львові та Одесі (і не тільки) .

У 50-70-х роках знімався у телевиставах: «Біла акація», «Сорочинський ярмарок», «Дощ – гарна погода», «Мистецтво комедії», «Циліндр».
Автор спогадів “Про друзів моїх та вчителів” (Київ, 1986).

Пам’ятаємо!

Фото та матеріал: відкриті джерела

Харків у XXI столітті. 1 вересня – харків’янка встановила новий світовий рекорд

1 вересня 2003 року харківські футболістки були найсильнішими у країні. У Києві у фіналі Кубка України серед жіночих команд ФК “Харків-Кондиціонер” з рахунком 2:1 обіграв торішніх володарів кубка України з футболу – “Легенду-Чексіл” із Чернігова.
За рік до того харків’янки були володарками срібних медалей.

1 вересня 2011 року “Укрспецекспорт” підписав з Таїландом контракт на постачання 49 танків “Оплот”, які вироблялися на харківському заводі імені Малишева. Загальна вартість контракту становила понад 200 мільйонів доларів США.
Цей контракт став найуспішнішим для харківського заводу за останнє десятиліття. Більше таких великих партій танків завод не виробляв.

01 вересня 2012 року харківці посідали одне з провідних місць у паралімпійському русі в Україні.
На Паралімпійських іграх у Лондоні харків’янка Наталія Прологаєва стала чемпіонкою у плаванні на дистанції 200 метрів комплексним стилем. Її результат став новим світовим рекордом. Дистанцію харків’янка здолала за 3 хвилини 13,43 секунди.

У Харкові була сильна школа комплексного плавання.

У Харкові оживають ляльки (фото, відео)

Саме 1 липня в 1939 році в Харкові відкрився ляльковий театр. Перед організацією театру ляльок у 30-х роках у місті працювало кілька лялькових колективів.

Наприклад, у 20-30-х роках працював театр маріонеток скульптора Петра Джунковського та Валентини Білорусової. 1924 року Джунковський і Білорусова створили новий петрушковий театр — «Бівамар», орієнтований на дитячу аудиторію.

В 1922 році в Харкові виник театр ляльок Миколи Овчиннікова, який називався «Петрушка». Репертуар театру невеликий, близько 10 п’єс. Усі роботи – агітаційного характеру.

Іван Шаховець організував Транспортний театр ляльок у Палаці культури залізничників.

В 1935 році Валентина Білорусова створила новий театр, який став називатися Харківський обласний театр ляльок, першим директором якого став один із найвидатніших харків’ян Петро Львович Слонім.

Сучасний харківський театр ляльок цілком претендує на звання найкращого в країні та одного з найкращих у Європі. Він розташований у будівлі на площі Конституції, 24.

В цей святковий день хочемо розповісти про незламних артистів Харківського театру ляльок ім. В. Афанасьєва та їхні творчі перемоги на культурному фронті. 

Колектив театру попри всі складнощі, пов’язані з війною, дарував свято землякам. Їхні виступи у бомбосховищах та на станціях метро надихали та підтримували харків’ян. А ще під час війни артистами Харківського театру ляльок ім. В. Афанасьєва спільно колегами з Львівського театру ляльок було створено “Вертеп” – музичний перформанс-натяк на долю кожного ірода…  

Віримо, як Син Божий на землю прийшов врятувати нас, загинув та воскрес захищаючи людство… Так і Україна не зламається, захищаючи людство, Переможе та Воскресне!

Більше фото з постанови в альбомі на фейсбук-сторінці GX.

Здавна відома магічна дія ляльок – від мотанок-оберегів до чаклунських вуду… Отож ми віримо, що посил українського “Вертепу” матиме свою дію!

Наостанок, пропонуємо зазирнути у чарівний світ музею театру ляльок.

Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці #GX.

Нагадаємо, яскраву й талановиту головну режисерку Харківського театру ляльок ім. В. Афанасьєва Оксану Дмітрієву номінували на премію “Women in Arts. The Resistance 2023” (докладніше у новині GX).

Фото, відео та матеріали: GX, Наталія Бойченко, архів Оксани Дмітрієвої, Юрія Соболєва та театру ляльок

30 червня в історії Харкова: народився один із найвідоміших харківських випускників (фото, відео)

В 1961 році Власенко закінчив Харківську консерваторію. Потім працював у Києві.

В оперному та балетному репертуарі Алліна Власенко понад 50 вистав: твори вітчизняної та зарубіжної класики, сучасних композиторів.

Єдиний із сучасних українських диригентів, який удостоївся честі диригувати такими відомими симфонічними оркестрами, як Державний філармонічний оркестр Куби, Токійської, Будапештської, Хорватської та Словенської опер.

В останні три роки життя Аллін Григорович віддає перевагу диригуванню з віртуозними харківськими музикантами Молодіжного академічного симфонічного оркестру “Слобожанський”.

23 листопада 2021 року весь творчий світ облетіла сумна новина – на 84-му році життя перестало битися серце знаменитого українського диригента, професора Національної музичної академії України ім. Петра Чайковського, народного артиста України Алліна Власенко.

“Це найкращий диригент, з яким мені доводилося співпрацювати, – написала на своїй сторінці заступник директора Харківської дитячої школи мистецтв №3 Катерина Жигалова. – Аллін Григорович, світла пам’ять…”

Світла пам’ять!

Фото та відео: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.