Позначка: історія Харківщини

Харківщина у XXI столітті. За добу з початку війни її обличчя в світових ЗМІ побачили мільйони (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

День української жінки (День українки) відзначають саме 25 лютого. Цей день став визначним для Олени Курило.

Життя виховательки з Чугуєва, як і мільйонів українців, війна назавжди розділив на «до» і «після»…

Зокрема, фото американського фотографа-документаліста Вольфганга Швана зробило зранену хореографиню з Харківщини, Олену Курило, обличчям війни. Минуло 4 роки з початку війни – свою історію до роковин незламна українка розповіла в ефірі телемарафону в ексклюзивному інтерв’ю каналу “Інтер”.

Це історія про біль та мужність, віру і надію, про знущання рф, про підтримку людей з усього світу.

А ще мужня українка розповіла, що не лише мужньо перенесла усі операції, а ще й знайшла роботу і допомогає людям, але повне відновлення, як і перемога ще попереду.

Нагадаємо, фотографію, на якій зображена поранена Олена Курило, 52-річна вихователька дитячого садочка з міста Чугуєва, визнали найкращою в категорії “Війна” міжнародного конкурсу International Photography Awards — 2023. Автор фото – американський фотограф-документаліст Вольфганг Шван.

Олена Курило, хореографиня та вихователька з Чугуєва, що випадково для себе і попри власне бажання стала чи не найвпізнаванішим символом російсько-української війни. Її обличчя у всьому світі запам’ятали, як обличчя – війни. 25 лютого, всього через добу після того, як перші російські бомби полетіли в українські житлові квартали, американські та європейські газети вийшли з її портретом на перших шпальтах, зокрема Guardian, Daily Express, Daily Mail, New York Post, Sun, Independent.

Олена Курило всю частину життя до початку війни прожила в Чугуєві, тридцять років – працювала хореографом, останні чотири – вихователькою у дитячому садочку. 52-річна українка потрапила під обстріл у перший день війни 24 лютого. Коли російська армія відкрила вогонь по Чугуєву, снаряд потрапив у житловий будинок, де проживала Олена, внаслідок чого уламки шибки потрапили їй в обличчя. Із серйозними травмами очей та частковою втратою зору пробула в Чугуєві 22 дні. Потім виїхала до Дніпра, згодом – до Польщі. За рік повномасштабної війни Олена перенесла чотири операції: три з них їй зробили у Польщі, ще одну — в Лондоні. З моменту, коли фото Олени облетіло шпальти світових медіа, жінкою “почала опікуватися” британська газета Daily Mail. Саме завдяки команді цього видання жінка потрапила до Польщі та організували операцію у Лондоні.

Пізніше художниця з Лос Анджелеса Женя Гершман, за фото Вольфганга Швана, намалювала картину.
Цей лот був викуплений на аукціоні за 100 000 доларів США. Виручені гроші направлені на допомогу Україні.

Мандрівник з Харківщини досліджував Африку (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 18.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 18 лютого, в 1809 році на Харківщині народився Єгор Ковалевський – видатний мандрівник, письменник, дипломат, сходознавець.

У 1825-1829 рр. навчався на філософському відділенні Харківського університету. У 1829 році вступив на службу до Гірського департаменту.

З 1837 багато подорожував світом. Завітав до Чорногорії, брав участь у знаменитому Хивінському поході графа Перовського у 1839 році.

У 1847 році Ковалевський був запрошений до Єгипту віце-королем Мухаммедом Алі. Проводив геологічні дослідження у північно-східній Африці. Йому вдалося одному з перших вказати правильне географічне положення витоків Білого Нілу, що було підтверджено значно пізніше.

У 1849 році Ковалевський супроводжував духовну місію до Пекіна.

Брав участь у Кримській війні (1853-1855), у тому числі в обороні Севастополя.

За підсумками подорожей залишив цілу бібліотеку дорожніх записок.

12 грудня в історії Харкова та Харківщини: згадуємо видатного митця та цікавий факт

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 12.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Леонід Биков завжди пишався, що він з України, безмежно любив свою батьківщину і часто про це згадував у своїх фільмах! Світла пам’ять Маестро!

Саме 12 грудня в 1928 році народився один із найзнаменитіших мешканців Харкова – Леонід Биков.

Він народився в селі Знам’янка (Донецької області). Дитинство пройшло у Краматорську, де він закінчив ЗОШ, а ще вперше вийшов на сцену в будинку культури.
Був у евакуації, вступав до льотної школи, працював на кращих кіностудіях країни, у тому числі і на кіностудії Довженка у Києві.

Але навряд чи його десь вважають більш рідним, аніж у Харкові. Тут є будинок Бикова та вулиця Бикова; мурал із його зображенням (створено у 2013 році в рамках арт-проекту «Гордість Харкова» художниками арт-групи “SOUL” на фасаді будинку на вулиці Сумській) та меморіальні дошки (першу відкрито 23 лютого 2002 року за адресою вулиця Культури, 12 (художник – М. Куцевий); другу – 21 серпня 2003 року на фронтоні Харківського державного українського академічного драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка,), присвячена актору; за три роки до війни в Харкові з’явився ще й пам’ятник Бикову (скульптура створена у серпні 2019 року Катибом Мамедовим).

І це слушно. Саме у Харкові розпочалася акторська кар’єра Леоніда Бикова. Тут у Харківському театральному інституті він здобув акторську освіту, дев’ять років – з 1951-го по 1960-й – грав у знаменитому театрі імені Шевченка.

Саме під час харківського періоду до Бикова приходить кінематографічна популярність після ролей у популярних свого часу картинах: «Приборкувачка тигрів», «Максим Перепелиця» та інші.

До речі, історія «Приборкувачки тигрів» частково заснована на біографії ще однієї видатної харків’янки – Ірини Бугримової (хоча вона дресирувала не тигрів, а левів).
Його, реалістичні і такі близькі кожному персонажі, у свідомості глядачів проектувалися і на самого актора.

В акторській фільмографії Бикова лише 25 робіт. Для актора – це небагато. У режисерській фільмографії ще менше – п’ять. Але великим майстрам немає потреби розпорошуватися. Достатньо створити головну річ. Леоніду Бикову вдалося створити кінематографічний та драматургічний шедевр, який став візитівкою і довженківської кіностудії, та цілого пласту кінематографічного мистецтва – «фільмів про Другу світову війну». Образ Бикова став нероздільним з образом героя його головної картини “У бій ідуть одні «старі»” – легендарний Маестро (докладніше у новині GX).

До слова, частку цього персонажа припадає висловлена Биковим одна з ключових ідей картини, а, можливо, і життя самого режисера: «У житті бувають хвилини, коли людині ніхто, ніхто не може допомогти. Народжується сам і вмирає сам».

Про свою головну роботу Биков згадував навіть у умовно передсмертній записці.
«Ніяких надгробних промов. «Накатіть», хто скільки зможе, але благаю — не вдома. Нехай хлопці заспівають… А потім нехай 2-а ескадрилья «вріже» «Смуглянку» від початку до кінця.
Дуже шкодую, що нічого не встиг зробити путнього…»
Навряд чи варто думати, що режисер прагнув наблизити свій кінець. За однією з версій, записку було написано за три роки до смерті після перенесеного ним інфаркту. Очевидно, режисер побоювався, що не видереться. А текст, складений на піку внутрішньої тривоги, зберігся в авторських архівах…

Нагадаємо, що загинув Леонід Биков не від проблем зі здоров’ям, і не від горілки і від застуд, а при трагічному збігу обставини – в автоаварії біля Києва. Обгін та зіткнення із зустрічним автомобілем…

Під час похорону Леоніда Бикова, 13 квітня 1976 року, на ділянці №33 Байкового цвинтаря, співали «Смуглянку»…

З останньою фразою його останнього листа, можна і треба сперечатися, адже Биков встиг зробити багато путнього!
Його творчість буде предметом і детального вивчення, і всебічного обговорення ще тривалий час. Принаймні поки існує кіно.

Як боляче писати та згадувати Другу світову на тлі війни з російськими окупантами. Війни, яка знову забирає життя…

Але, попри все, віримо – Україна переможе! Будемо жити!

А ще, саме 12 грудня в 2017 році Національний банк України випустив монету на честь Харківської області.

На монеті зображено герб області та її символи – «Дзеркальний струмінь», Шаровський палац, трактор. Автор композиції – художник Святослав Іваненко.

Пам’ятна монета “85 років Харківської області” має номінал п’ять гривень. Монету було виготовлено із недорогоцінних металдів. Усього випустили 35 тисяч штук.

9 грудня в історії Харкова та Харківщини: згадують відомих письменника, диригента та поетесу (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 09.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

9 грудня 1863 року народився Борис Грінченко – український письменник, лексикограф, перекладач та україніст.

Грінченко – автор першого фундаментального «Словника української мови» (1907-1909) та багатьох підручників.

Народився у родині поміщика на Харківщині у хуторі Вільховий Яр (нині селище Прелесне).

1874 року вступив до Харківської реальної школи. У 1879 р. виключений за читання забороненої літератури. Закінчив екстерном Харківський університет, здобувши спеціальність «народного вчителя».

З 1881 року працював учителем у Сумській області, потім служив у Чернігові та Києві.

1901 року видав етнографічну збірку.

Брав участь у політичному русі. З 1904 року – один із лідерів Української демократичної партії.

Потім організатор та керівник Української радикальної партії, яка з УДП об’єдналася в Українську демократично-радикальну партію.

Помер 6 травня в Оспедалетті (Італія).

В останні роки на честь Грінченка встановлено меморіальні дошки у Києві, Харкові, Львові, а на Луганщині та Сумщині у місцях пов’язаних з ім’ям письменника.

9 грудня 1927 року в селі Антонівка (нині Таращанського району, Київської області) народилася Тамара Мельниченко — українська поетеса та прозаїк, член Національної спілки письменників України.
В 1957 році закінчила Харківський бібліотечний інститут.

Після закінчення вузу працювала у Київській області у Бородянській районній бібліотеці.

Друкуватися почала 1961 року. Публікувалася в журналах «Вiтчизна», «Україна», «Дніпро» та ін. З 1980 року мешкала у Києві.

Тамара Мельниченко — автор низки книг для дітей: «Живи, жайворонок» (1975) та «Час вечірніх вогнів» (1991), «Чим пахне дитинство» (2008). Також у 1970-1980-х вийшло кілька поетичних збірок.

Померла 23 лютого 2009 року в Києві.

9 грудня 1942 року народився Вахтанг Жорданія (1942-2005) – грузинсько-американський диригент.

У 1977-1983 роках – головний диригент та художній керівник Симфонічного оркестру Харківської філармонії та професор Харківського інституту мистецтв. У харківський період діяльності проводив близько 100 концертів на рік.

1983 року разом зі своєю тодішньою коханою скрипалкою Вікторією Мулловою вирушив на гастролі до Фінляндії, звідки вони нелегально перебралися до Швеції та попросили політичного притулку.

За словами журналістів, «коли Вахтанг Жорданія поїхав за кордон, музичний Харків плакав від горя». Працював у США і не лише.

2001 року Жорданія заснував у Харкові міжнародний конкурс диригентів «Вахтанг Жорданія — Третє тисячоліття».

Помер 4 жовтня 2005 року в місті Бродвей (США, округ Рокінгем, штат Вірджинія).

22 листопада в історії Харкова та Харківщини: загадують відому актрису та цікаву подію (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 22.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 22 листопада 1915 року народилася Ганна Босенко (1915-2006) – відома лірико-драматична театральна актриса.

Босенко народилася у Золочеві Харківської області.

1936 року закінчила студію при Харківському театрі робітничої молоді (викладач, а потому й чоловык актриси Борис Тягно). 1935-1937 роках працювала у цьому ж театрі.

З 1939 року – актриса Харківського обласного українського драматичного театру імені Кропивницького. З 40-х років працювала у Дніпрі, Одесі, Києві та Львові.

Ролі: у театрі – Забава («Сон князя Святослава» І. Франка), Василина, Галина Романівна («Калиновий Гай», «Пам’ять серця» О. Корнійчука), Надія («Вороги» М. Горького), Ґертруда, Віола і Себастьян («Гамлет», «Що завгодно, або Дванадцята ніч» В. Шекспіра); в кіно – Стеха («Назар Стодоля», реж. В. Івченко, 1954), Стефа («Полум’я гніву», реж. Т. Левчук, 1955; обидва – Київ. кіностудія худож. фільмів), епізодична («Земля, до запитання», реж. В. Дорман, 1972).

У 1957 отримала звання заслуженої артистки України. Закінчила свій життєвий шлях у 2006 році у Львові.

А ви знали? 22 листопада в 2022 році до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди НБУ презентував монету “Сад божественних пісень”. Монета номіналом 20 грн.

На аверсі монети розміщено: символічний стилізований фонтан, який наповнює водою різні посудини, метафори людини та людської душі. З одного боку, вони всі різного розміру, отже, нерівні. З іншого, – усі вони наповнені, тому рівні. Кожна посудина має різний об’єм, але отримує достатньо води для свого наповнення (пластичне втілення графічного малюнка Г. Сковороди “Нерівна всім рівність…”). Над життєдайним фонтаном “проростають райські” дерева, що формують сад божественних пісень, навколо яких “розтікаються” рядки зі збірки “Сад божественних пісень”.
На реверсі монети зображено метафоричну художньо-образну композицію: під деревцем вишні – юнак, який грає на сопілці, поряд – розкрита книга, символічний світ Г. Сковороди; навколо – дзеркальні символічні постаті, що намагаються ухопити філософа, та напис півколом – “світ ловив мене та не спіймав”.

А ви знали? 22 листопада свій день народження відзначає найнародніший автомобіль – «Запорожець» (ЗАЗ-965).

Цього дня, 22 листопада, в 1960 році із конвеєра Запорізького автомобільного заводу зійшла перша партія ЗАЗ-965. Скільки жартів пов’язано з цим автомобілем… І як тільки не називали різні моделі «Запорожця»: «Горбатий», «Вухатий», «Жужик», «Запор», «Круглястий», «Чебурашка», «Мильниця», «Консервна» банка»…

На ретрослеті-2018 у Харкові господарі «Запорожців» не мали відбою від охочих зробити фото на згадку з яскравими експонатами. А читачка GX Ольга Овсяннікова навіть ділилася своїми спогадами про авто: “Тато купив “Запорожець” і сам його з заводу переганяв. Зустрів мене на ньому. Новенький, біленький! Наш пес Джой дуже полюбляв на ньому кататися, як тільки двері відчиняли, так прямим ходом на задні місця. І не вигнати”.

До речі, 21 листопада ми розповідали про цікаве весілля на вантажівках креативних мешканців Харківщини.

21 листопада 2012 року регіональні ЗМІ повідомляли про унікальне для Харківської області весілля на вантажівках.

Весільний кортеж із вантажних автомобілів був помічений в Ізюмі. Молодята розповідали, що ідея відзначити весілля на вантажівках виникла у них, як тільки вони зібралися одружитися: захотілося якоїсь різноманітності.

Машини – два Freightliner і один DAF – належали нареченому. Він займався вантажоперевезеннями.

21 листопада в історії Харківщини: загадують цікаві події (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 21.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

21 листопада 2012 року регіональні ЗМІ повідомляли про унікальне для Харківської області весілля на вантажівках.

Машини – два Freightliner і один DAF – належали нареченому. Він займався вантажоперевезеннями.

З 21 (17, 5) листопада 1804 року починається історія Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого – справжнього храму знань, де покоління за поколінням юристи вчилися мислити критично, відстоювати справедливість і творити право.

Докладніше про історію ЗВО за посиланням.

За понад 200 років свого існування університет став один із символів Харківщини й центром становлення правової школи.

В 2024 році до 220-річчя колектив ЗВО створив відеовітання.

21 листопада 2022 року, в День Гідності та Свободи, у Харкові біля Дзеркального струменю відбулася урочиста презентація пам’ятної медалі «Місто героїв – Харків», яку випустив Нацбанк України (докладніше про подію за посиланням).

Довідка. Національний банк України започаткував серію пам’ятних медалей, присвячених містам та їхнім мужнім жителям і захисникам, які проявили героїзм та стійкість під час відсічі збройній агресії рф проти України. Першою презентували медаль «Херсон – місто героїв». У серії також заплановано випуск медалей, присвячених містам героїв – Маріуполю, розстріляній Київщині (Бучі, Гостомелю, Ірпеню) та іншим містам. Усі медалі виготовлені із нейзильберу тиражем до 100 тис. шт. кожна.

Нагадаємо, Харків став Містом-героєм України у на початку березня 2022рку. Указом президента України №111/2022 від 6 березня 2022 року запроваджено нову відзнаку для для міст, мешканці яких проявили «подвиг, масовий героїзм та стійкість… під час відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України».

19 листопада в історії Харкова та Харківщини: загадують відомих людей та сумну подію (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 19.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

19 листопада в 1804 році в Харкові сталася велика пожежа. Під час пожежі згоріла Дмитрівська церква разом із парафіяльним архівом. Новий храм, спроектований архітекторами Євгеном Васильєвим та Петром Ярославським, збудували у 1805-1808 роках.

Навпроти храму, в будинку матері, жив письменник Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, який, ймовірно, вінчався і відспівувався в цій церкві.

У 1840-1870-х роках храм неодноразово перебудовувався та розширювався. У приміщенні одночасно могли бути 800 осіб.

У 1885-1896 роках церква зазнала капітальної реконструкції за проектом відомого харківського архітектора, автора проекту Благовіщенського собору Ловцова. Храм розширили настільки, що він міг вміщувати 2100 людей.

У роки радянської влади діяльність храму було припинено. 1930 року будинок передали клубу «Автодор», згодом — товариству ДТСААФ.

У 1935 році колишню церкву було перебудовано у стилі конструктивізму, знищено куполи та верхні яруси дзвіниці, перегороджено внутрішній простір.
Після війни у будівлі розмістився кінотеатр «Спорт».

У 90-х роках будівлю було передано Українській Автокефальній Православній Церкві. Наразі вона функціонує та приймає віруючих.

До речі, у Свято-Дмитрівському храмі, який має 200-річну історію, чудова акустика та автентичний інтерʼєр. Він навіть приймає гостей, так у храмі лунали твори Йогана Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Вольфганга Амадея Моцарта і навіть прем’єра від сучасного композитора та диригента Владислава Саверського почули відвідувачі Свято-Дмитрівського храму УГКЦ (вул. Полтавський Шлях, 44).

Докладніше у новині GX.

19 листопада, в 1922 році в селищі Південний під Харковом народився Юрій Валентинович Кнорозов. Світову популярність він завоював розшифровкою писемності стародавнього народу майя.

Роботи вченого 1950–1970-х років принесли йому світову популярність та визнання наукової спільноти. Група дослідників під керівництвом харківського вченого також розшифрувала писемність народів острова Пасхи та долини Інду.

Ще трохи подробиць про нашго земляка. У 1937 році Кнорозов закінчив сім класів залізничної школи №46, 1939 році — вступив до історичного факультету Харківського державного університету, де провчився три роки. З початком війни Україну було окуповано, і Кнорозов виїхав з міста і продовжив навчатися.
Одразу після війни закінчив історичний факультет, спеціалізувався на етнографії. Дипломна робота була присвячена шаманським практикам – як і перша публікація, що вийшла 1949 року. Вже тоді Юрій Кнорозов захопився дешифруванням писемності народу майя. «Те, що створено одним людським розумом, не може не розгадати інший», — вважав він.
Метод, розроблений Кнорозовим та застосований при дешифруванні писемності народу майя, використовувався згодом для дешифрування писемності народів острова Пасхи та протоіндійських текстів; він отримав назву методу позиційної статистики.
Перша публікація результатів дешифрування, що вийшла у 1952 році зі скромною назвою «Стародавня писемність Центральної Америки», викликала фурор. Геніальне відкриття Кнорозова було із захопленням прийнято вітчизняною науковою громадськістю. Дуже швидко про дешифрування дізналися і за кордоном. Здавалося парадоксом: жодного разу не побувавши в Мексиці, дослідник зробив те, чого не досягли багато вчених різних країн, які роками проводили польові дослідження серед індіанців майя.
У 1975 р. вченому за його геніальне відкриття було вручено Державну премію. 1990 року президент Гватемали на знак вдячності вручив йому спеціальну Велику Золоту медаль. У 1995 році у посольстві Мексики нашому знаменитому земляку було вручено срібний орден Астекського Орла. Такі ордени вручаються мексиканським урядом іноземним громадянам, які мають виняткові заслуги перед Мексикою. Ця нагорода мала для Кнорозова особливе значення, отримавши її, він сказав іспанською: «Моє серце завжди залишається мексиканським».
Вченому все ж таки вдалося відвідати землі майя, вперше — на запрошення президента Гватемали 1990 року. Потім були запрошення мексиканського уряду, Інституту антропології та історії та парку Шкарет, який видав у Мексиці його обрані твори.
Помер Юрій Валентинович Кнорозов 30 березня 1999 року від інсульту і набряку легенів, на самоті, в коридорі однієї з міських лікарень… Так напередодні приходу третього тисячоліття пішов із життя геній, чий внесок у науку по праву відноситься до найбільших досягнень XX століття.

19 листопада 1933 року в Харкові народився Вадим Левін – відомий дитячий поет, педагог, психолог.

Левін закінчив Харківський політехнічний інститут, а згодом — філологічний факультет Харківського державного університету.

У Харкові 20 років вів міську дитячу літературну студію.

З 2001 року живе у Німеччині, у Марбурзі. Його дочка Ольга Левіна — чотириразова чемпіонка світу з міжнародних шашок — з 1995 року проживає в Хайфі (Ізраїль).

У композитора Олександра Кнайфеля є цикл із 15 історій для піаніста та співачки «Дурний кінь» на вірші Вадима Левіна.

19 листопада 1939 року народився Абаджян Гаррій Артушевич – музикант (фаготист), професор, мистецтвознавець, викладач, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, кандидат мистецтвознавства.

Справжній фахівець своєї справи, який до останнього подиху любив обрану професію. Для нього самим дорогим завжди були його учні та створений ним МАСО “Слобожанський”.
Це людина, яка вміла примусити грати навіть друкарську машинку.

В цьому впевнилися усі присутні на ювілейному концерті “8:0 на користь Абаджяна“, який відбувся 19 листопада 2019 року в Будинку Алчевських. Урочистисть була присвячена 80-річчю Гаррія Артушевича.

До речі, на передодні свята видатного музиканта нагородив орденом «За заслуги» ІІІ ступеня Президент України.

Закінчив Харківський інститут мистецтв (нині – Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського), клас К. Білоцерківського. З 2005 року – проректор з навчальної роботи.
Засновник та художній керівник Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський».
Винайшов і впровадив у навчальний процес акустичне пристрій контролю звучання музичного інструменту, завдяки якому характеристики звуків перетворюються на лінії на екрані телевізора чи монітора. Працюючи з цим пристроєм, учень бачить на екрані недоліки виконання і намагається наблизитися до характеристик стандарту.

Виховав понад 20 лауреатів міжнародних та національних конкурсів.

28 лютого 2024 року на сторінках Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський» та Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського з’явилася сумна звістка про те, що світ втратив дивовижну людину – відійшов у вічність Абаджян Гаррій Артушевич.

Гаррій Абаджян – справжня Харківська Зірка, яка тепер сяє нам із небес (докладніше в новині GX).

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

18 листопада в історії Харкова: загадують відомих художників та цікавого іменинника (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

18 листопада 1860 року в Харкові народився Михайло Ткаченко (1860-1916) – один із найвідоміших харківських художників, майстер пейзажного живопису та мариніст.

У 1879 році вступив до Академії мистецтв вільним слухачем, навчався у Франції.

Вважався одним із головних мариністів країни. Писав великі полотна, більшість із них зосереджені у державних зборах Франції.

Роботи художника також зберігаються у Національному художньому музеї України, музейних зборах Харкова, Львова та інших міст.
Помер 2 січня 1916 року в Слов’янську.

18 листопада 1924 року в Харкові народився Револьд Баришніков (1924-1985) – відомий живописець, графік, заслужений художник України.

Учасник Другої світової війни. 1954 року закінчив Харківський державний художній інститут.

Жив у Харкові, в будинку на вулиці Отакара Яроша, № 21а, квартира 9.
Помер у Харкові 5 серпня 1985 року.

А ще 18 листопада 2016 року відбувся перший публічний концерт вже тепер всесвітньо відомого велетня німецької фірми Alexander Schuke.

Найбільший в Україні орган 6-й рік прикрашає органний зал Харківської філармонії.

Детальніше ознайомитись з історією та характеристиками унікального інструмента можна на сайті filarmonia.kh.ua в розділі “ПРО ФІЛАРМОНІЮ”.

До Дня народження органа навіть під час війни лунала класична музики у виконанні відомого усім харків’янам органіста — Станіслава Калініна.

Станіслав Калінін з початку повномасштабної війни в Україні відмовився виїжджати з рідного міста. Органіст залишився поруч із своїм найближчим другом — органом Alexander Schuke, щоб оберігати його і давати можливість звучати, навіть без глядачів.

“Ми б з радістю чекали кожного в цей день у стінах філармонії, щоб іменинник відчув всю вашу любов та подарував її навзаєм своїм величним звучанням, — написав на своїй сторінці колектив Харківської філармонії. – Але правила безпеки сьогодні для нас надзвичайно важливі. Тож святкувати будемо в онлайн режимі, а іменинник вже готується підкорити ваші серця дивовижною музикою. 18 листопада на наших сторінках у мережах дивіться онлайн-концерт “До Дня народження органа” та не шкодуйте своїх вітальних коментарів! Ми неодмінно ще дуже-дуже багато разів зберемось з вами у наших розкішних залах на справжніх музичних святах!”

Докладніше про святкову подію 2022 року у відео.

Віримо! Україна переможе! І вже в мирні часи ми відвідаємо усі улюблені храми мистецтва Харкова!

Довідка. Станіслав Калінін – соліст Харківської обласної філармонії, органіст, піаніст-концертмейстер, клавесиніст. Вихованець Харківської середньої спеціальної школи-інтернату. Закінчив історико-теоретичний факультет Харківського державного університету мистецтв імені Івана Котляревського. Другу вищу освіту за спеціальністю “Орган” здобув у Національній музичній академії України (клас заслуженої артистки України, професора Галини Булибенко). Професійну майстерність як органіст і клавесиніст вдосконалював у магістратурі Санкт-Петербурзького державного університету (2008). Станіслав Калінін є стипендіатом Вагнеровського фестивалю в Байройті (Німеччина, 2002), неодноразово був відзначений як кращий концертмейстер на міжнародних конкурсах. У 2009 році був нагороджений Почесною грамотою Кабінету міністрів України та Подякою Прем’єр-міністра України.
Свою карʼєру як органіст розпочав у 2002 році у Харківській обласній філармонії, у 2006-2008 рр. був художнім керівником Будинку органної та камерної музики Харківської обласної філармонії.
Концертує у Європі, США, Китаї.
За роки роботи в Харківській філармонії зіграв понад 1200 концертів, в тому числі близько 100 різноманітних сольних програм. Концертні програми містять органну музику різних стилів, епох та національних шкіл. Автор багатьох власних перекладень інструментальної та вокальної музики для органа.

Органні концерти Станіслава Калініна – це завжди прояв глибини та щирості, що торкаються душі. Віримо, гра відомого харків’янина нікого не залишить байдужим.

Фото та матеріал: Харківської філармонії, відкриті джерела

15 листопада в історії Харкова та Харківщини: загадують відомих людей та цікаві події (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 15.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 15 листопада. 1894 року народився Іван Падалка (1894-1937) – український художник і графік.

Народився у селянській сім’ї. Закінчив церковно-парафіяльну та дворічну міністерську школу. У 1910 році вступив до художньо-промислової школи імені Гоголя у Миргороді. Працював у цьому місті.

1925 року переїхав до Харкова став викладачем у Харківському художньому інституті. Працював у Харкові близько десяти років.

В 1936 художник був заарештований за звинуваченням у «пропаганді націоналістичного формалізму», розстріляний в 1937 році. Посмертно реабілітовано 1958 року.

15 листопада. 2007 року восьмитонний «Аксакал» – скульптура роботи харківського скульптора Сейфаддіна Гурбанова – повернувся до оперного театру. Вона зникла з постаменту за кілька місяців до того, як біля ХНАТОБ ремонтували фонтани.

Скульптура стояла в чаші фонтану, що не працював. Після відновлення фонтану скульптуру встановили у Саду Шевченка. Скульптура «Аксакал» чи «Сплячий козак» серед поціновувачів сучасного мистецтва вважається одним із символів Харкова.

15 листопада 2011 року у Харкові повернули піся реставрації «Градусник». Вже понад п’ятдесят років в центрі міста градусник з годинником зустрічає та проводжає харківців. Практично немає городян, які не знають, де в Харкові знаходиться місце – «Під градусником».

До речі, символ міста на станції метро “Історичний музей” реставрувався неоднаразово, зокрема, 2012 року (докладніше в новині GX).

Годинник став більш виразним, градусна шкала – яскравіша, а герб Харкова збільшився у розмірах.

Довжина нового термометра становить 18 метрів, на два метри більше, ніж колишнього.

Харківський «Градусник» з’явився ще у 1970-х роках і уцілів і під обстрілами рашистів… Але спека 2024 рку його доканала і прилад знову ремонтували.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

13 листопада в історії Харкова та Харківщини: загадують відомих людей та цікаві події (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 13.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

13 листопада 1862 року народився Дмитро Міллер (1862-1913) – український історик, краєзнавець, белетрист, фаховий дослідник правової історії Гетьманщини й Слобожанщини XVIII століття. Знаменитий харківський історик є одним із авторів двотомної історії Харкова.

Народився у селищі Котельва (Полтавський район, Полтавська область) у багатій дворянській родині.
В 1874 році вступив до 1-ої Харківської гімназії.
1882 року вступив на історико-філологічний факультет Харківського університету.
Під впливом Дмитра Багалея, який приїхав з Києва, він став спеціально займатися історією України.
У співавторстві із Дмитром Багалеєм написав «Історію Харкова за 250 років його існування», яка вийшла 1905 року до ювілею міста.
Помер у Харкові 1913 року. Був похований на 1-му міському цвинтарі, після ліквідації якого останки вченого було перенесено на 13 міський цвинтар.

13 листопада 1866 року в Харкові народився Віктор Зарубін (1866-1928) – український художник, графік, сценограф.

1885 року Зарубін закінчив Першу Харківську гімназію, потім — фізико-математичний факультет Харківського університету.
У 1891 році вступив до харківської казенної палати чиновником особливих доручень. Через два роки вийшов у відставку та продовжив навчання живопису.

У 1909 році був удостоєний звання академіка.
Займався оформленням свят, організацією виставок художників; ілюстрував дитячі книги.
Помер 5 листопада 1928 року.

А ви знали? 13 листопада 2014 року регіональні ЗМІ повідомляли про те, що Україну на конкурсі «Міс Всесвіт-2014» представлятиме харків’янка – 19-річна студентка Діана Гаркуша.

Це стало можливим після того, як 20-річна львів’янка Ганна Андрес, яка здобула корону та титул «Міс Україна. Всесвіт», відмовилася від участі у всесвітньому конкурсі.
Згідно з умовами конкурсу, у разі відмови місце «Міс Україна. Всесвіт» посідає перша віце-міс, якою у червні стала 19-річна харків’янка.

Студентка Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Діана Гаркуша була володаркою титулу «Міс Харків-2012».

На конкурсі «Міс Всесвіт-2014», який відбувся у Майамі, харків’янка виступила дуже успішно. За перемогу боролося 88 дівчат із різних країн світу. Перемогла 22-річна колумбійка Пауліна Вега.