Перейти до основного вмісту

Позначка: ХТДЮ

9 березня в історії Харкова: місто згадує вченого і митця (фото)

Пам’ятаємо! 9 березня 1908 року народився Петро (інше ім’я Револьт) Слонім – почесний громадянин Харкова, відомий харківський педагог, режисер дитячих театрів, засновник та перший директор Харківського обласного палацу дитячої та юнацької творчості.

Петро Львович Слонім народився у Глухові (нині Сумська область).

З 1924 по 1929 рік працював вихователем у Богодухівській колонії для безпритульних дітей. З 1930 року – у Харківському театрі юного глядача завідувачем педагогічної частини, виконуючим обов’язки директора.

З червня 1934 року брав участь у роботі з організації та створення Харківського Палацу дитячої творчості.

До червня 1941 працював у Палаці на посаді керівника театрального сектору. Був організатором першої в країні новорічної ялинки для дітей 1934 року.

Був першим директором Харківського театру ляльок.


Нагадаємо, Харківський державний академічний театр ляльок ім. В.А. Афанасьєва під час війни з рф  зазнав руйнувань під обстрілами рашистів…

Після Другої світової війни до 1989 року Петро Слонім працював у Харківському Палаці дитячої творчості.
Залишив роботу у Палаці дитячої творчості у віці 81 року, на запрошення дітей поїхав на постійне місце проживання до міста Мілуокі (США), де й провів останні 22 роки життя.

Петро Слонім прожив 103 роки.

У Харкові 22 березня 2012 року на фасаді Обласного палацу дитячої та юнацької творчості (Сумська, 37) встановлено меморіальну дошку педагогу, почесному громадянину Харкова Петру Слоніму (1908 – 2011).

Нагадаємо, поруч з обстріляним рашистами Харківським обласним палацом дитячої та юнацької творчості до Дня вшанування пам’яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України встановлено памʼятник з двома маленькими янголам

Пам’ятаємо! 9 березня. 1948 року в Харкові народився Володимир Лапшин (1948-2018) — український фізик, педагог, спеціаліст з фізики плазми та застосування математичних моделей в економіці.

1972 року закінчив Харківський державний університет. Працював у Харківському фізико-технічному інституті та у Харківському університеті.

1996 року перейшов до знаменитого Харківського фізико-технічного інституту на посаду генерального директора та одночасно директора Інституту фізики плазми.

2002 року отримав Державну премію України в галузі науки і техніки.
У 2006 році у житті вченого відбувся різкий поворот. Його звинуватили у вбивстві колеги та приятеля Володимира Бориска. Вчені були у Києві на міжнародному конгресі. Увечері напередодні конгресу на ресепшен готелю, де вони зупинилися, зателефонували зі словами: «Викличте, будь ласка, швидку… Я тут людину зарізав!..»
Бориска було знайдено з п’ятьма ножовими пораненнями і помер за кілька годин. Лапшин був затриманий на місці події. Спочатку йому було інкриміновано статтю «навмисне вбивство», але потім замінено на «перевищення меж самооборони».
Лапшина було звільнено з посади директора Інституту фізики плазми, але свободи позбавлено не було. У 2006-2007 роках він працював у ХФТІ на посаді головного наукового співробітника. Потім працював у харківських вишах.

Помер у 2018 році.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Цікавий факт. Харківські артисти створили дітям казку, що переплетається з міжнародним святом (фото, відео)

А ви знали? Щорічно саме у цей день, 28 лютого, відзначають Всесвітній день кравців! Дата присвячена серу Вільяму Еліасу Хоу (1819-1867) – американському винахіднику швейної машини. Вітаємо усіх причетних до створення краси!

Професія кравця дуже стародавня і в усі часи вважалася почесною, адже від таланту і смаку кравців залежить зовнішній вигляд людини. Секрети кравецької майстерності накопичувалися тисячоліттями.

Мистецтво пошиття одягу зародилося ще в ХІІ столітті, коли люди стали дивитися на одяг як на спосіб підкреслити фігуру, а не як на засіб її приховати. Слово “кравець”, що вперше з’явилося в Оксфордському словнику 1297 року, походить від французького слова tailler, що означає “кроїти”. Латинське слово “tailor” означало “sartor”, тобто той, хто латає або лагодить одяг; англійське слово “sartorial”, що означає щось пов’язане з пошиттям одягу, походить від цього слова.

Швейна машина – один із найбільших технологічних винаходів усіх часів. Вона стала одним із перших побутових приладів за часів американської промислової революції. Вона вплинула на роль і статус жінок, зробила революцію у швейній справі та модернізувала інші види бізнесу, як-от шевська та оббивна справа.

Цікаво, що кравцю в Нью-Йорку встановлено пам’ятник (автором якого є скульптор Judith Weller, а моделлю їй послужив власний батько, пам’ятник присвячено А. Зінгеру та його швейній машинці), а Брати Грімм присвятили кравцю казку під назвою: «Хоробрий кравець», за мотивами якої ХТДЮ поставив свою першу прем’єру під час війни – “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав”. Докладніше у новині GX.

До речі, на очах схвильованого неймовірною виставою глядача ще й трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.

Він став на коліно, подарував троянди та освідчився у коханні. На що Юлія відповіла взаємністю.

До речі, колектив театру сьогодні має ще одне свято. Новинний портал GX приєднується  до вітань з днем народження провідній артистці театру Людмилі Удачиній!

Фото та матеріал: GX, НАталія  Бойченко, відкриті джерела

В мене ніколи не було сумнівів у виборі професії: Харків 21 січня вітає зіркового ювіляра (фото, відео)

Щиро вітаємо! 21 січня відзначає свій  ювілей заслужений артист України Сергій Городецький.
У нього ніколи не було сумнівів у виборі професії, адже з своїх 75 років понад 50 Сергій Давидович відав сцені.
Журналістка GX  мала честь на його творчий ювілей – 50 років на сцені, у грудні 2020 року, особисто привітати видатного артиста і зафільмувати прем’єру вистави “Мойсей“, в якій він виконував головну роль.
Кожне слово видатного актора актуальне і сьогодні…

“Наша професія одночасно проста і складна… Тема, піднята Франко, вічна – це боротьби за владу і віра. Якщо ти вирішив йти до кінця – не відступай! – підкреслив Сергій Давидович. – А якщо в душу з’являються сумніви – чекай на покарання. Мойсей засумнівався у своїй правоті і в Єгові, який його вів 40 років, за що й був покараний – йому не судилося ступити на обітовану землю. Не можна сумніватися в тому, чим займаєшся. Я граю на сцені вже 50 років і я ніколи не мав сумнівів у виборі своєї професії, як і міста, в якому я живу – все моє життя пов’язане з Харковом. Я харків’янин – тут навчався, працював та живу. Щоправда, був час, коли я працював в інших містах – 25 років віддав Івано-Франківському національному академічному драматичному театру ім. Івана Франка, а ще виступав на сцені у Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі, але останні 25 років (з 50) творю лише у Харкові. Я все життя прожив в Україні – моє серце болить за долю народу. Як у виставі Датан та Авірон, у житті ті, хто вершить долі народів, фактично борються за свою владу, за свою булаву. Змінюються лідери, змінюються партії, а по суті все залишається тим самим. Це бачив і розумів свого часу Франко, він дивився далеко вперед, за що його недолюблювала влада. Тому мені легко було грати цю роль – все пережите мені знайоме, до того ж я стільки років працював на батьківщині Франка. Тема близька, тема болить, тож невеликі труднощі були лише з мовою – адже це галицькі діалекти, важкий склад, який уже не вживається у житті”.

На прощання того дня Сергій Давидович залишив свої побажання нашим читачам: “По-перше, здоров’я всім – це так актуально сьогодні, а по-друге – миру. Миру на нашій землі, миру в душі. Адже, коли в душі спокій і світ, людина легка в спілкуванні і добра. А ненависть і злість тільки руйнують, творить – любов. Моє третє побажання – більше любові всім і тоді ми зможемо творити!”
Нагадаємо, у 2015 році актор став лауреатом премії імені Мар’яна Крушельницького.
А з 2024 року актор працював у Дніпровському театрі драми та комедії.

Але 2025 року Сергій Давидович разом із рідним  Харківським театром для дітей та юнацтва відзначав подвійний ювілей. А вже сьогодні колеги вітали ювіляра.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХТДЮ

25 листопада в історії Харкова: народився відомий артист та музикант (фото)

25 листопада 1937 року в Харкові народився Юрій Холодов – музикант, письменник, народний артист України (з 1987 року).

В 1961 році закінчив Київську консерваторію, працював також у Києві. Пізніше переїхав до США в місто Саванну (Джорджія), публікується.

Автор книг, повістей, оповідань про його сучасників, життя емігрантів в Америці, розкриває деякі аспекти психології творчості, проблеми маленької людини («Інесса та інші оповідання»; “Соло для альта”, “Тиха музика”, “Кохання як Стан”, “Саванські одкровення” та інші).
У 1981 році його портрет створив київський художник Л. Фейгін в серії робіт “Майстри мистецтва” – “Портрет альтиста Юрія Холодова”.

Поряд із світлими спогадами є і сумні…
25 листопада 2024 року помер Дмитро Абрамов –  беззмінний звукорежисера Харківського театру для дітей та юнацтва. 23 листопада на пешохідному переході на перехресті вулиць Миханізаторській та Гвардiйців Широнiнців його збив автомобиль… Йому назавжди 52 роки.

“Звістка про його смерть стала шоком для всього колективу. Дев’ять років – стільки часу Дмитро присвятив нашому театру, дев’ять років його талант і професіоналізм створювали неповторну атмосферу чарівництва на нашій сцені. Він прийшов до нас 2015 року начальником радіоцеху. Здавалося б, за цією посадою ховається не найпомітніша роль, але Діма перетворив її на щось більше. Він не просто стежив за технічним станом обладнання, він був душею нашого звукового світу. Його знання були енциклопедичними, його вміння вирішувати будь-які технічні завдання – майже магічним. Проблеми зі звуковим оформленням були для нього не проблемами, а головоломками, які він із задоволенням розгадував. Але Діма був більше, ніж просто технічний фахівець. Він був художником звуку, майстром своєї справи, який розумів тонкощі сценічної дії і вмів підкреслити їх звуковим рядом. Він створював атмосферу казки, добираючи музику з неймовірним почуттям такту і тонким розумінням дитячої психології. Кожна вистава, кожен звук, кожна нота – це його внесок у загальний результат, його частинка душі, – пост болю і суму спогадів назавжди залишиться на сторінці Харківського театру для дітей та юнацтва. – Діти, які дивилися наші вистави, навіть не підозрювали, яка титанічна праця стоїть за кожним чарівним звуком. Крім професіоналізму, Діму відрізняла щира любов до дітей і до театру загалом. Він завжди був готовий допомогти, підтримати, підказати. Він був тією людиною, на яку завжди можна було покластися, тією людиною, яка завжди була поруч. Його відсутність відчувається зараз найгостріше, у порожнечі, що залишилася після нього. Зараз, коли ми втратили Діму, ми розуміємо, наскільки важливою була його роль у житті нашого театру. Його пам’ять вічно житиме в серцях колег, акторів і, звісно ж, у безлічі дитячих сердець, які пам’ятають чари його звукових картин. Ми пам’ятатимемо його доброту, його професіоналізм, його відданість справі. Світла пам’ять про Діму Абрамова назавжди залишиться з нами”, – ці слова колективу театру із щирим співчуттям родині та близьким, відлунюються у серцях усіх, хто знав Дмитра.

Казка серед війни: 22 та 27 жовтня Харків вітає митців одного із найстаріших театрів для дітей в Україні (фото, відео, доповнено)

22 жовтня свято митців Харківського театру для дітей та юнацтва!

В 2025 році в театрі ювілейний сезон – «Золоте століття театру казки 105–65».

“Є театри, що зростають разом із поколіннями, стають частиною міста й його пам’яті та залишаються незмінним осередком світла. Харківський театр для дітей та юнацтва — саме такий. Це не лише сцена з кулісами, а простір, де народжується дитячий сміх, де дорослі знову вчаться мріяти, де казка захищає від темряви. Ми не зупиняємося, бо відчуваємо: у ці часи вона потрібна як ніколи. Віра в добро, любов і світло, що розганяє морок, — ось цінності, які ведуть нас уперед і дарують сили. Тому ми завжди повертаємося додому — до театру, де на нас чекають діти, наші глядачі, ті, для кого казка — не просто історія, а життєво необхідна підтримка, промінь надії й тепла. І поки вона звучить, ми разом здатні долати будь-які випробування, адже світло завжди сильніше за темряву, – наголошує колектив ХТДЮ. – 22 жовтня день народження нашого театру, а вже 27 жовтня концерт-вітання в театрально-концертний центр (ТКЦ, вул. Сумська, 25) на святкування ювілею.

Ось так тепло їх вітали, а вони радо дарували свої виступи найдорожчим…

Попри зливу на вулиці, привітати ювілярів прийшло керівництво області та міста, колеги, друзі, близькі і любий глядач…

 

Колектив новинного порталу GX щиро вітає з річницею усіх причетних! Додамо чуттєвих кадрів із святкування подвійного ювілею.

До речі, ХТДЮ, один із найстаріших театрів для дітей в Україні, був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.

За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився у 1960 році.

Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.

Зокрема, під час війни, коли виють сирени та чутно вибухи, в суцільній темряві, так потрібне світло – світло добра, відваги, любові та віри. Саме таку прем’єру  “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав” (докладніше в новині GX за посиланням) на мінус третьому поверсі ТРЦ Nikolsky, у безпеці, безкоштовно, лише за оплески і сяючі очі дітей та їхніх батьків, взимку 2022 року подарував незламному Харкову театр для дітей та юнацтва. Свято стало незабутнім ще й від того, що кохання театральне стало справжнім – на очах схвильованого неймовірною виставою глядача, під оплески, трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.

Вистава дуже полюбилася глядачу і не лише харківському. ХТДЮ подарував зустріч із казкою й дітям Полтави (на фото вистава 2024 року).

І це був не єдиний виступ харківців у краю Кочубея.

А ще її спромоглися показати й в арт-сховищі “Культура”.

Саме з казкою про Дюймовочку колектив вирішив відкрити свій театральний сезон у сховищі на території паркінгу ТРЦ Nikolsky. Саме цю казку в найжахливіші дні 2022 року бачили діти Харківщини.

“Дюймовочка нагадала мені нашу Україну – така ж маленька і незламна, яку мріють підкорити, але маючи безмежну доброту і любов до волі, вона все ж таки знаходить своє щастя. Сподіваюсь, що наше щастя теж вже дуже-дуже близько!” – розповідала Марина Мілованова.

А ось у Кирилівці Старосалтівського району в 2023 році діти побачили новорічну інтермедію.

Найзимовішу казку “Таємниця Снігової Королеви” (докладніше в новині GX за посиланням, більше фото з вистави у альбомі на фейсбук сторінці GX) від колективу Харківського театру для дітей та юнацтва із захопленням в 2023 році дивилися і харківські малюки й дорослі. Подивитися цю вистави приїздила навіть Леся Нікітюк.


А ще була створена прем’єрна вистава “Казка про страх” за п’ єсою Олега Михайлова. Режисер і сценограф Лоліта Фурсова.

Її побачили й учні підземної школи.

До речі, в 2023 році незламний колектив створив виставу-казку “Така казка, що казка” (“Про Іванка, Змія та премудру Дуляну”). Докладніше про процес створення і перші прем’єрні покази в новині GX за посиланням.


Колектив окремо згадав свій виступ з цією виставою для дітей героїв у підвальному приміщенні Палацу юракадемії.

Улюблену казку мирних часів – “Уфті-туфті” для дітей Новобаварського району показували в укритті.

Трохи спогадів з вистави мирного часу дивиться у новині GX – “Голос із харківського метро звернувся до дітей“.

І артисти, і глядач дуже скучили один за одним, тому зустріч на виставі в казці про відважну Червону Шапочку восени 2024 року вийшла надчуттевою (докладніше в новині GX за посиланням).

Саме на цій прем’єрі головний художник та керівник театру Аркадій Чадов про відновлення  вистави «ГИДКЕ КАЧЕНЯ», яку пізніше харківці побачили в ТКЦ, а ще казка завітала до Полтави.

До Дня захисту дітей дарунком стала адаптована дитяча казка «Золоте курча» Володимира Орлова, яку відтворив колектив Харківського театру для дітей та юнацтва.

А ось на зимові свята в 2025 році до харківців завітала Матінка Хурделиця (докладніше в новині GX).

Вже навесні 2025 року світ побачила прем’єра вистави “Біля ковчега о восьмій” (“Три пінгвіни”), в якій були задіяні ще й випускники харківського ВНЗ та зірка театру”Квітки” (ХАДТ ім. Квітки-Основ’яненка).

Дуже цікаво про нову виставу у своїй скарбничці розповіла головна героїня позитивної прем’єри – Наталія Перепелиця.

А ще згадаємо, як під час війни, 19 жовтня 2023 року, колективи ХТДЮ та його друзі з Харківської філармонії вперше з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну подарували радість людям з великим серцем – донорам крові та медичним працівникам Biopharma Plasma (докладніше в новині GX  від 22 жовтня 2023 року).

Згадувати минуле і розповідати про незламне сьогодення театру можна ще дуже довго, краще завітати на їх вистави – це стане кращим дарунком незламному колективу.

Нагадаємо, в 2025 році Харківський театр для дітей та юнацтва святкує ЮВІЛЕЙ! «Золоте століття театру казки 105–65»!

Вже 22 жовтня колектив ХТДЮ відзначає ювілей театру, який став домом для багатьох поколінь харківців, місцем, де народжується добро й світло, де діти знову вірять у казку, а дорослі — у силу мрії.
Це простір тепла, підтримки й віри, який навіть у найтяжчі часи залишається символом незламності нашого міста.

Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять — від відродження у Харкові.
За цими датами стоїть історія, сповнена любові, натхнення й відданості сцені.
Театр не раз підіймався з попелу — після війни, пожежі, евакуацій — і кожного разу повертався до життя завдяки тим, хто вірить у силу казки.
Сьогодні вони продовжують цю традицію: попри вся грають для дітей і дорослих, шукають нові теми та сценічні форми, але зберігають головне — світло, щирість і віру в добро.
Театр залишається місцем, де народжується сміх, оживають мрії й кожен глядач відчуває, що диво поруч.
Ювілей «105–65» — це не просто цифри. Це жива пам’ять міста, історія поколінь і доказ того, що добро має силу жити навіть тоді, коли навколо темрява.
“Ми щиро вдячні всім, хто був і залишається з нами — нашим глядачам, колегам, друзям і всім, хто підтримує театр у мирні й непрості часи. –  наголощують в театрі. Запрошуємо вас розділити це свято —
27 жовтня — день ювілею Харківського театру для дітей та юнацтва! Разом ми творимо історію, у якій світло людяності, добра й надії завжди перемагає темряву”.

Довідка. Харківський театр для дітей та юнацтва вважається найстарішим дитячим театром України. Його історія починається у 1920 році, коли було створено театральну школу.
У 1933 році заклад отримав офіційний статус Харківського театру юного глядача. Відтоді актори дарували маленьким харків’янам світло казок, аж поки 1941 року їм не довелося залишити сцену й піти на фронт. Додому вони вже не повернулися: у 1944-му театр відродився у Львові.
Харків дочекався повернення своєї казки лише у 1960 році завдяки головному режисеру Феоктисту Олександрину та актору Лесю Сердюку. Відтоді цей театр тричі народжувався з попелу: після війни, після пожежі й тепер — у час нової війни.

У цьому сезоні театр відзначає свій ювілей — «Золоте століття театру казки 105–65». Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять від відродження у Харкові — це не просто цифри, а жива пам’ять і символ незламності. За ними — десятки поколінь акторів, сотні вистав, тисячі маленьких глядачів, які виходили з театру іншими людьми: сміливішими, добрішими, світлішими. «Золоте століття» — це не про зовнішній блиск. Це про золото, яке світиться зсередини — у дитячих очах, у серцях батьків, у пам’яті Харкова, який знову й знову чекає на свою казку.

У лютому 2022-го театр зустрів нову війну. Частина акторів вирушила на фронт, інші були змушені евакуюватися, але ті, хто залишився, не дозволили тиші поглинути сцену. Перші вистави відбувалися у метро для дітей, що жили під землею. Згодом театр почав їздити в громади Харківщини, де мешкали евакуйовані малюки. Коли ракета вибила вікна у будівлі театру, в.о. директора Аркадій Чадов сказав: «А що таке вікна? Це очі. Ворог хотів забрати в нас зір. Але ми підлікували наші очі й продовжили грати». Бо казка не може мовчати. Вона має звучати — навіть у темряві.

Першою прем’єрою після початку війни стала казка «Як хоробрий кравчик свій страх шукав», поставлена режисером Олександром Драчовим. Вже тоді стало зрозуміло: в умовах війни неможливо оминути тему боротьби зі страхом і злом. Для своїх постановок Драчов свідомо обирає народні казки, які перегукуються із сучасністю та допомагають глядачам віднайти сили й віру. Так народилася вистава «Така казка, що казка». Режисер узяв за основу кілька українських народних історій — від знаних, як «Про премудру Дуляну» чи «Як Іванко царя перебрехав», до маловідомих — і об’єднав їх в єдиний сюжет. Ця вистава стала справжнім викликом: якщо попередню зібрали з перероблених декорацій, то тут усе створювалося з нуля. За ескізами головного художника й в. о. директора театру Аркадія Чадова були пошиті костюми, виготовлено складний реквізит, а композитор Дмитро Абрамов написав і виконав наживо музику на народних інструментах. У центрі сюжету — Іванко у виконанні Юрія Ніколаєнка, що уособлював щирість і світло, протиставлені підступному Змієві та мудрій Дуляні. Кожен актор виконував по кілька ролей, і сцена оживала завдяки яскравим образам — від козака Гната (Руслан Романов) до Цариці й королеви птахів, яких втілила заслужена артистка України Ольга Двойченкова. Прем’єра цієї постановки стала особливою подією. У залі були діти захисників і ті, хто пережив найтяжчі втрати. Попри повітряні тривоги за вікном, сцена світилася кольорами костюмів, звуками живої музики та енергією акторів. Для глядачів історія про Іванка стала не лише казкою, а віддзеркаленням реального життя. Коли маленький хлопчик вибіг на сцену, щоб «перемогти» Змія, стало очевидно: діти сприйняли цю боротьбу як власну, а вистава перетворилася на символ надії й віри у перемогу добра.

Разом із головним режисером Андрієм Лебедем було відновлено колись популярну виставу «Золоте Курча» для найменших глядачів та їхніх батьків. У ній знову ожили Золоте Курча, Лисиця й Вовк — мирні й добрі образи, що створювали атмосферу затишку й спокою. Паралельно театр представив низку нових постановок, серед яких добре знайомі дітям казки. «Дюймовочку» актори зіграли навіть у паркінгу торговельного центру, перетворивши холодний простір на чарівний світ, де маленька героїня вчила не здаватися. «Гидке каченя», «Уфті-туфті», «Матінка Хурделиця» щоразу нагадували: навіть найслабший може здолати труднощі, добро завжди знаходить свій шлях, а сміх і наївність рятують від смутку й тривог. Ці вистави доводили: казка — це не втеча від життя, а спосіб наповнити його світлом і надією. Для дорослої аудиторії театр підготував прем’єру «Любов по-італійськи» — легку, сонячну комедію, сповнену гумору й теплоти. Вона нагадувала: справжні почуття не питають дозволу ні в кого, навіть у війни, і прориваються крізь будь-які обставини. Театр прагне, аби поряд із серйозними роздумами на сцені лунав і сміх, бо саме він допомагає відчути силу життя. Ця вистава дарувала глядачам добрий настрій, легкість і радість, яких так бракує у важкі часи.

Згодом з’явилася постановка «Три Пінгвіни» Ульріха Хуба — не лише кумедна історія про трьох героїв, а глибока вистава про дружбу, взаємопідтримку та вміння залишатися поруч у складні часи. Поєднуючи сміх і зворушливі моменти, спектакль дарував і дітям, і дорослим можливість бодай на годину відволіктися від сирен та небезпеки, відчути тепло і турботу одне про одного, створюючи відчуття, що навіть у найважчі миті життя можна віднайти опору, довіру й надію.

Вистава «Момо+Попо» Себаст’єна Тьєрі, створена для дорослої аудиторії, стала важливим мистецьким кроком театру. У центрі її уваги — теми, що особливо загострилися у воєнний час: материнство, втрати, пошук родини, прийняття та любов, яка не знає кордонів. Постановка нагадувала: справжня сім’я народжується не лише з кровних зв’язків, а й у серці — у здатності підтримувати й любити, навіть у найважчі моменти. Окремо акцентовано тему інклюзивності: на сцені знайшли своє місце різні діти й дорослі, а кожен голос звучав рівноцінно.

Своєрідним художнім дослідженням людських переживань стала й вистава «Казка про страх» Олега Михайлова. Вона торкнулася найболючішого — тіні, що оселилася у серці кожного, хто чув вибухи чи проводив ночі в укриттях. На сцені цей страх втрачав владу: він не зникає повністю, але стає меншим, якщо мати сміливість подивитися йому в обличчя. Вистава дарувала полегшення не лише дітям, а й їхнім батькам, формуючи у залі відчуття спільності та віри в те, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок.

Разом — нові прем’єри й знайомі казки, дитячі та дорослі постановки — довели: театр не просто виживає, а живе повноцінним життям. Він дарує глядачам і мить усмішки, і мить роздумів, розширює репертуар, шукає нові форми, щоб завжди залишатися поруч — у часи радості й у часи випробувань. І навіть попри зміну поколінь акторів, режисерів і глядачів, театр продовжує нести ті самі фундаментальні цінності. Наша трупа — серце театру, його душа і сила. Серед тих, хто творив і продовжує творити казку на сцені, — Андрій Федорович Гапанович та Андрій Андрійович Гапанович, Ольга Яківна Двойченкова — заслужена артистка України, Юрій Олегович Ніколаєнко, Наталія Анатоліївна Перепелиця, Руслан Володимирович Романов, Світлана Володимирівна Симоненко, Людмила Вікторівна Удачина, Віра Петрівна Михайленко та Олексій Михайлович Бритков. Кожен із них вкладає в сцену свою майстерність, енергію та любов до казки, завдяки чому театр живе, сміється, мріє й дарує світло своїм глядачам. Кожна нова вистава народжується з віри в добро, з потреби творити казку, що вчить, підтримує й надихає, передаючи світло й надію від одного покоління до іншого. Бо казка живе там, де є серце, готове вірити, любити й ділитися теплом, а ці цінності залишаються незмінними, навіть коли змінюється обличчя сцени. Попереду — ювілейний сезон, який об’єднує минуле й майбутнє. Оглядаючись назад, ми бачимо пройдене й водночас відчуваємо простір для нових відкриттів. На глядачів чекають вистави, над якими колектив працює вже зараз. Деякі залишаються сюрпризом — аби зберегти відчуття очікування. Але впевненість у тому, що вони народжуються з тієї ж потреби в казці, яка допомогла пережити найтемніші дні, робить майбутнє світлим і сповненим надії. Бо театр — це не лише сцена. Це серце міста, яке б’ється разом із Харковом. Це сміх дитини, голосніший за сирену. Це надія, що проростає навіть крізь руїни. І поки ми виходимо на сцену, поки діти вірять у добро, поки звучить казка — стоятиме Харків. Стоятиме Україна.

“До того ж артисти Анатолій Подорожко, Ольга Єфімченко, завжди разом з нами, хоча на відстані, – наголошують в театрі. –  Валерія Мельнік, Тома Лебедь, Юлія Селіванова, Олена Дрокіна, Олена Романова, Вікторія Устенко, на фронті Даніїл Кузнецов”.

Фото та матеріал: ХТДЮ, відкриті джерела, Наталія Бойченко

Казка серед війни: 22 та 27 жовтня Харків вітає митців одного із найстаріших театрів для дітей в Україні (фото, відео, доповнено)

22 жовтня свято митців Харківського театру для дітей та юнацтва!

В 2025 році в театрі ювілейний сезон – «Золоте століття театру казки 105–65».

“Є театри, що зростають разом із поколіннями, стають частиною міста й його пам’яті та залишаються незмінним осередком світла. Харківський театр для дітей та юнацтва — саме такий. Це не лише сцена з кулісами, а простір, де народжується дитячий сміх, де дорослі знову вчаться мріяти, де казка захищає від темряви. Ми не зупиняємося, бо відчуваємо: у ці часи вона потрібна як ніколи. Віра в добро, любов і світло, що розганяє морок, — ось цінності, які ведуть нас уперед і дарують сили. Тому ми завжди повертаємося додому — до театру, де на нас чекають діти, наші глядачі, ті, для кого казка — не просто історія, а життєво необхідна підтримка, промінь надії й тепла. І поки вона звучить, ми разом здатні долати будь-які випробування, адже світло завжди сильніше за темряву, – наголошує колектив ХТДЮ. – 22 жовтня день народження нашого театру, а вже 27 жовтня концерт-вітання в театрально-концертний центр (ТКЦ, вул. Сумська, 25) на святкування ювілею.

Ось так тепло їх вітали, а вони радо дарували свої виступи найдорожчим…

Попри зливу на вулиці, привітати ювілярів прийшло керівництво області та міста, колеги, друзі, близькі і любий глядач…

 

Колектив новинного порталу GX щиро вітає з річницею усіх причетних! Додамо чуттєвих кадрів із святкування подвійного ювілею.

До речі, ХТДЮ, один із найстаріших театрів для дітей в Україні, був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.

За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився у 1960 році.

Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.

Зокрема, під час війни, коли виють сирени та чутно вибухи, в суцільній темряві, так потрібне світло – світло добра, відваги, любові та віри. Саме таку прем’єру  “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав” (докладніше в новині GX за посиланням) на мінус третьому поверсі ТРЦ Nikolsky, у безпеці, безкоштовно, лише за оплески і сяючі очі дітей та їхніх батьків, взимку 2022 року подарував незламному Харкову театр для дітей та юнацтва. Свято стало незабутнім ще й від того, що кохання театральне стало справжнім – на очах схвильованого неймовірною виставою глядача, під оплески, трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.

Вистава дуже полюбилася глядачу і не лише харківському. ХТДЮ подарував зустріч із казкою й дітям Полтави (на фото вистава 2024 року).

І це був не єдиний виступ харківців у краю Кочубея.

А ще її спромоглися показати й в арт-сховищі “Культура”.

Саме з казкою про Дюймовочку колектив вирішив відкрити свій театральний сезон у сховищі на території паркінгу ТРЦ Nikolsky. Саме цю казку в найжахливіші дні 2022 року бачили діти Харківщини.

“Дюймовочка нагадала мені нашу Україну – така ж маленька і незламна, яку мріють підкорити, але маючи безмежну доброту і любов до волі, вона все ж таки знаходить своє щастя. Сподіваюсь, що наше щастя теж вже дуже-дуже близько!” – розповідала Марина Мілованова.

А ось у Кирилівці Старосалтівського району в 2023 році діти побачили новорічну інтермедію.

Найзимовішу казку “Таємниця Снігової Королеви” (докладніше в новині GX за посиланням, більше фото з вистави у альбомі на фейсбук сторінці GX) від колективу Харківського театру для дітей та юнацтва із захопленням в 2023 році дивилися і харківські малюки й дорослі. Подивитися цю вистави приїздила навіть Леся Нікітюк.


А ще була створена прем’єрна вистава “Казка про страх” за п’ єсою Олега Михайлова. Режисер і сценограф Лоліта Фурсова.

Її побачили й учні підземної школи.

До речі, в 2023 році незламний колектив створив виставу-казку “Така казка, що казка” (“Про Іванка, Змія та премудру Дуляну”). Докладніше про процес створення і перші прем’єрні покази в новині GX за посиланням.


Колектив окремо згадав свій виступ з цією виставою для дітей героїв у підвальному приміщенні Палацу юракадемії.

Улюблену казку мирних часів – “Уфті-туфті” для дітей Новобаварського району показували в укритті.

Трохи спогадів з вистави мирного часу дивиться у новині GX – “Голос із харківського метро звернувся до дітей“.

І артисти, і глядач дуже скучили один за одним, тому зустріч на виставі в казці про відважну Червону Шапочку восени 2024 року вийшла надчуттевою (докладніше в новині GX за посиланням).

Саме на цій прем’єрі головний художник та керівник театру Аркадій Чадов про відновлення  вистави «ГИДКЕ КАЧЕНЯ», яку пізніше харківці побачили в ТКЦ, а ще казка завітала до Полтави.

До Дня захисту дітей дарунком стала адаптована дитяча казка «Золоте курча» Володимира Орлова, яку відтворив колектив Харківського театру для дітей та юнацтва.

А ось на зимові свята в 2025 році до харківців завітала Матінка Хурделиця (докладніше в новині GX).

Вже навесні 2025 року світ побачила прем’єра вистави “Біля ковчега о восьмій” (“Три пінгвіни”), в якій були задіяні ще й випускники харківського ВНЗ та зірка театру”Квітки” (ХАДТ ім. Квітки-Основ’яненка).

Дуже цікаво про нову виставу у своїй скарбничці розповіла головна героїня позитивної прем’єри – Наталія Перепелиця.

А ще згадаємо, як під час війни, 19 жовтня 2023 року, колективи ХТДЮ та його друзі з Харківської філармонії вперше з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну подарували радість людям з великим серцем – донорам крові та медичним працівникам Biopharma Plasma (докладніше в новині GX  від 22 жовтня 2023 року).

Згадувати минуле і розповідати про незламне сьогодення театру можна ще дуже довго, краще завітати на їх вистави – це стане кращим дарунком незламному колективу.

Нагадаємо, в 2025 році Харківський театр для дітей та юнацтва святкує ЮВІЛЕЙ! «Золоте століття театру казки 105–65»!

Вже 22 жовтня колектив ХТДЮ відзначає ювілей театру, який став домом для багатьох поколінь харківців, місцем, де народжується добро й світло, де діти знову вірять у казку, а дорослі — у силу мрії.
Це простір тепла, підтримки й віри, який навіть у найтяжчі часи залишається символом незламності нашого міста.

Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять — від відродження у Харкові.
За цими датами стоїть історія, сповнена любові, натхнення й відданості сцені.
Театр не раз підіймався з попелу — після війни, пожежі, евакуацій — і кожного разу повертався до життя завдяки тим, хто вірить у силу казки.
Сьогодні вони продовжують цю традицію: попри вся грають для дітей і дорослих, шукають нові теми та сценічні форми, але зберігають головне — світло, щирість і віру в добро.
Театр залишається місцем, де народжується сміх, оживають мрії й кожен глядач відчуває, що диво поруч.
Ювілей «105–65» — це не просто цифри. Це жива пам’ять міста, історія поколінь і доказ того, що добро має силу жити навіть тоді, коли навколо темрява.
“Ми щиро вдячні всім, хто був і залишається з нами — нашим глядачам, колегам, друзям і всім, хто підтримує театр у мирні й непрості часи. –  наголощують в театрі. Запрошуємо вас розділити це свято —
27 жовтня — день ювілею Харківського театру для дітей та юнацтва! Разом ми творимо історію, у якій світло людяності, добра й надії завжди перемагає темряву”.

Довідка. Харківський театр для дітей та юнацтва вважається найстарішим дитячим театром України. Його історія починається у 1920 році, коли було створено театральну школу.
У 1933 році заклад отримав офіційний статус Харківського театру юного глядача. Відтоді актори дарували маленьким харків’янам світло казок, аж поки 1941 року їм не довелося залишити сцену й піти на фронт. Додому вони вже не повернулися: у 1944-му театр відродився у Львові.
Харків дочекався повернення своєї казки лише у 1960 році завдяки головному режисеру Феоктисту Олександрину та актору Лесю Сердюку. Відтоді цей театр тричі народжувався з попелу: після війни, після пожежі й тепер — у час нової війни.

У цьому сезоні театр відзначає свій ювілей — «Золоте століття театру казки 105–65». Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять від відродження у Харкові — це не просто цифри, а жива пам’ять і символ незламності. За ними — десятки поколінь акторів, сотні вистав, тисячі маленьких глядачів, які виходили з театру іншими людьми: сміливішими, добрішими, світлішими. «Золоте століття» — це не про зовнішній блиск. Це про золото, яке світиться зсередини — у дитячих очах, у серцях батьків, у пам’яті Харкова, який знову й знову чекає на свою казку.

У лютому 2022-го театр зустрів нову війну. Частина акторів вирушила на фронт, інші були змушені евакуюватися, але ті, хто залишився, не дозволили тиші поглинути сцену. Перші вистави відбувалися у метро для дітей, що жили під землею. Згодом театр почав їздити в громади Харківщини, де мешкали евакуйовані малюки. Коли ракета вибила вікна у будівлі театру, в.о. директора Аркадій Чадов сказав: «А що таке вікна? Це очі. Ворог хотів забрати в нас зір. Але ми підлікували наші очі й продовжили грати». Бо казка не може мовчати. Вона має звучати — навіть у темряві.

Першою прем’єрою після початку війни стала казка «Як хоробрий кравчик свій страх шукав», поставлена режисером Олександром Драчовим. Вже тоді стало зрозуміло: в умовах війни неможливо оминути тему боротьби зі страхом і злом. Для своїх постановок Драчов свідомо обирає народні казки, які перегукуються із сучасністю та допомагають глядачам віднайти сили й віру. Так народилася вистава «Така казка, що казка». Режисер узяв за основу кілька українських народних історій — від знаних, як «Про премудру Дуляну» чи «Як Іванко царя перебрехав», до маловідомих — і об’єднав їх в єдиний сюжет. Ця вистава стала справжнім викликом: якщо попередню зібрали з перероблених декорацій, то тут усе створювалося з нуля. За ескізами головного художника й в. о. директора театру Аркадія Чадова були пошиті костюми, виготовлено складний реквізит, а композитор Дмитро Абрамов написав і виконав наживо музику на народних інструментах. У центрі сюжету — Іванко у виконанні Юрія Ніколаєнка, що уособлював щирість і світло, протиставлені підступному Змієві та мудрій Дуляні. Кожен актор виконував по кілька ролей, і сцена оживала завдяки яскравим образам — від козака Гната (Руслан Романов) до Цариці й королеви птахів, яких втілила заслужена артистка України Ольга Двойченкова. Прем’єра цієї постановки стала особливою подією. У залі були діти захисників і ті, хто пережив найтяжчі втрати. Попри повітряні тривоги за вікном, сцена світилася кольорами костюмів, звуками живої музики та енергією акторів. Для глядачів історія про Іванка стала не лише казкою, а віддзеркаленням реального життя. Коли маленький хлопчик вибіг на сцену, щоб «перемогти» Змія, стало очевидно: діти сприйняли цю боротьбу як власну, а вистава перетворилася на символ надії й віри у перемогу добра.

Разом із головним режисером Андрієм Лебедем було відновлено колись популярну виставу «Золоте Курча» для найменших глядачів та їхніх батьків. У ній знову ожили Золоте Курча, Лисиця й Вовк — мирні й добрі образи, що створювали атмосферу затишку й спокою. Паралельно театр представив низку нових постановок, серед яких добре знайомі дітям казки. «Дюймовочку» актори зіграли навіть у паркінгу торговельного центру, перетворивши холодний простір на чарівний світ, де маленька героїня вчила не здаватися. «Гидке каченя», «Уфті-туфті», «Матінка Хурделиця» щоразу нагадували: навіть найслабший може здолати труднощі, добро завжди знаходить свій шлях, а сміх і наївність рятують від смутку й тривог. Ці вистави доводили: казка — це не втеча від життя, а спосіб наповнити його світлом і надією. Для дорослої аудиторії театр підготував прем’єру «Любов по-італійськи» — легку, сонячну комедію, сповнену гумору й теплоти. Вона нагадувала: справжні почуття не питають дозволу ні в кого, навіть у війни, і прориваються крізь будь-які обставини. Театр прагне, аби поряд із серйозними роздумами на сцені лунав і сміх, бо саме він допомагає відчути силу життя. Ця вистава дарувала глядачам добрий настрій, легкість і радість, яких так бракує у важкі часи.

Згодом з’явилася постановка «Три Пінгвіни» Ульріха Хуба — не лише кумедна історія про трьох героїв, а глибока вистава про дружбу, взаємопідтримку та вміння залишатися поруч у складні часи. Поєднуючи сміх і зворушливі моменти, спектакль дарував і дітям, і дорослим можливість бодай на годину відволіктися від сирен та небезпеки, відчути тепло і турботу одне про одного, створюючи відчуття, що навіть у найважчі миті життя можна віднайти опору, довіру й надію.

Вистава «Момо+Попо» Себаст’єна Тьєрі, створена для дорослої аудиторії, стала важливим мистецьким кроком театру. У центрі її уваги — теми, що особливо загострилися у воєнний час: материнство, втрати, пошук родини, прийняття та любов, яка не знає кордонів. Постановка нагадувала: справжня сім’я народжується не лише з кровних зв’язків, а й у серці — у здатності підтримувати й любити, навіть у найважчі моменти. Окремо акцентовано тему інклюзивності: на сцені знайшли своє місце різні діти й дорослі, а кожен голос звучав рівноцінно.

Своєрідним художнім дослідженням людських переживань стала й вистава «Казка про страх» Олега Михайлова. Вона торкнулася найболючішого — тіні, що оселилася у серці кожного, хто чув вибухи чи проводив ночі в укриттях. На сцені цей страх втрачав владу: він не зникає повністю, але стає меншим, якщо мати сміливість подивитися йому в обличчя. Вистава дарувала полегшення не лише дітям, а й їхнім батькам, формуючи у залі відчуття спільності та віри в те, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок.

Разом — нові прем’єри й знайомі казки, дитячі та дорослі постановки — довели: театр не просто виживає, а живе повноцінним життям. Він дарує глядачам і мить усмішки, і мить роздумів, розширює репертуар, шукає нові форми, щоб завжди залишатися поруч — у часи радості й у часи випробувань. І навіть попри зміну поколінь акторів, режисерів і глядачів, театр продовжує нести ті самі фундаментальні цінності. Наша трупа — серце театру, його душа і сила. Серед тих, хто творив і продовжує творити казку на сцені, — Андрій Федорович Гапанович та Андрій Андрійович Гапанович, Ольга Яківна Двойченкова — заслужена артистка України, Юрій Олегович Ніколаєнко, Наталія Анатоліївна Перепелиця, Руслан Володимирович Романов, Світлана Володимирівна Симоненко, Людмила Вікторівна Удачина, Віра Петрівна Михайленко та Олексій Михайлович Бритков. Кожен із них вкладає в сцену свою майстерність, енергію та любов до казки, завдяки чому театр живе, сміється, мріє й дарує світло своїм глядачам. Кожна нова вистава народжується з віри в добро, з потреби творити казку, що вчить, підтримує й надихає, передаючи світло й надію від одного покоління до іншого. Бо казка живе там, де є серце, готове вірити, любити й ділитися теплом, а ці цінності залишаються незмінними, навіть коли змінюється обличчя сцени. Попереду — ювілейний сезон, який об’єднує минуле й майбутнє. Оглядаючись назад, ми бачимо пройдене й водночас відчуваємо простір для нових відкриттів. На глядачів чекають вистави, над якими колектив працює вже зараз. Деякі залишаються сюрпризом — аби зберегти відчуття очікування. Але впевненість у тому, що вони народжуються з тієї ж потреби в казці, яка допомогла пережити найтемніші дні, робить майбутнє світлим і сповненим надії. Бо театр — це не лише сцена. Це серце міста, яке б’ється разом із Харковом. Це сміх дитини, голосніший за сирену. Це надія, що проростає навіть крізь руїни. І поки ми виходимо на сцену, поки діти вірять у добро, поки звучить казка — стоятиме Харків. Стоятиме Україна.

“До того ж артисти Анатолій Подорожко, Ольга Єфімченко, завжди разом з нами, хоча на відстані, – наголошують в театрі. –  Валерія Мельнік, Тома Лебедь, Юлія Селіванова, Олена Дрокіна, Олена Романова, Вікторія Устенко, на фронті Даніїл Кузнецов”.

Фото та матеріал: ХТДЮ, відкриті джерела, Наталія Бойченко

20 жовтня в історіїї Харкова: народився відомий композитор (фото, відео)

Пам’ятаємо! Цього дня, 20 жовтня, в 1883 році в Харкові народився Яків Степовий (справжнє прізвище – Якименко) – український композитор, педагог, музичний критик, публіцист.

В останні роки життя викладав у Київській консерваторії.

Є автором романсів на вірші Шевченка, Франка, Лесі Українки, Тичини, Рильського та інших.

Молодший брат композитора Федора Якименка.

Помер Яків Степовий 4 листопада 1921 року в Києві.

 

А ви знали? Саме 20 жовтня в 1960 році Харківський театр для дітей і юнацтва відкрив свій перший після відродження театральний сезон. Колектив новинного порталу щиро вітає з річницею усіх причетних!

До речі, ХТДЮ, один із найстаріших театрів для дітей в Україні, був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.

За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився 20 жовтня у 1960 році.

Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.

Ось і під час війни, 19 жовтня 2023 року, колективи ХТДЮ та його друзі з Харківської філармонії вперше з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну подарували радість людям з великим серцем – донорам крові та медичним працівникам Biopharma Plasma (докладніше в новині GX  від 22 жовтня 2023 року).

В 2025 році Харківський театр для дітей та юнацтва святкує ЮВІЛЕЙ! «Золоте століття театру казки 105–65»!

Вже 22 жовтня колектив ХТДЮ відзначає ювілей театру, який став домом для багатьох поколінь харківців, місцем, де народжується добро й світло, де діти знову вірять у казку, а дорослі — у силу мрії.
Це простір тепла, підтримки й віри, який навіть у найтяжчі часи залишається символом незламності нашого міста.

Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять — від відродження у Харкові.
За цими датами стоїть історія, сповнена любові, натхнення й відданості сцені.
Театр не раз підіймався з попелу — після війни, пожежі, евакуацій — і кожного разу повертався до життя завдяки тим, хто вірить у силу казки.
Сьогодні вони продовжують цю традицію: попри вся грають для дітей і дорослих, шукають нові теми та сценічні форми, але зберігають головне — світло, щирість і віру в добро.
Театр залишається місцем, де народжується сміх, оживають мрії й кожен глядач відчуває, що диво поруч.
Ювілей «105–65» — це не просто цифри. Це жива пам’ять міста, історія поколінь і доказ того, що добро має силу жити навіть тоді, коли навколо темрява.
“Ми щиро вдячні всім, хто був і залишається з нами — нашим глядачам, колегам, друзям і всім, хто підтримує театр у мирні й непрості часи. –  наголощують в театрі. Запрошуємо вас розділити це свято —
27 жовтня — день ювілею Харківського театру для дітей та юнацтва! Разом ми творимо історію, у якій світло людяності, добра й надії завжди перемагає темряву”.

Фото та матеріал: ХТДЮ, відкриті джерела, Наталія Бойченко

Харківські митці дарують дітям казку надії (фото, відео)

Попри жахи війни діти повинні бути щасливі, адже саме за це борються наші захисники! Ми всі віримо — Україна переможе! І настане час для любові і відродження! Час, до настання якого не можна втратити основні позитивні ідеали життя — любов у родині, найдорожче для дитини — тато і мама. А ще змалечку треба вчитися відповідальності за кожен вчинок.

Саме про це дитяча казка «Золоте курча» Володимира Орлова, яку відтворив колектив Харківського театру для дітей та юнацтва.

Усі, хто ще не бачив цю чудову казку, можуть подивитися виставу вже цієї суботи, 11 жовтвня, о 12.00 в EVOhub (вул.Коцарська 2/4, -1 поверх). Квітки за посиланнями в пості театру.

Всі ж, хто немає такої можливості, можуть пдивитися фото та відео уривки з казки в матеріалі журналістки GX.

Кожен наш наступний крок є наслідком попередніх вчинків. Отож-бо, Лиса та Вовк навіть і не уявляли, які сюрпризи готує їм життя…

Парочка вкрала Курочку Рябу, щоб вона несла їм золоті яйця. Але Вовк проґавив курку і йому довелося самому висиджувати яйце.

Вкрадене золоте яйце виявилося сюрпризом для усіх. І в кожному відкрило справжню внутрішню суть. В одному — жорстокість, в іншому — любляче батьківське “золоте серце”…

І маленьке створіння це одразу відчуває, бо в дитинстві все так просто — біле і чорне, добро і зло… І щастя, коли добро перемагає!

А ви знали? Існує така теорія: кого першим побачить курча, того воно і вважатиме своєю “Мамою”… В нашому випадку ця честь дісталася Татові-Вовку…

А ось Лисиця, схоже, надула саме себе…

До речі, саме до цього вислову, за задумом керівника і головного художника театру Аркадія Чадова, було надуто 11 золотих та 39 кольорових кульок.

Керманич ХТДЮ на прикладі кульки особисто показав, як Лиса хотіла усіх надути. Це все жарти, але вистава вийшла чуттєвою і повчальною.

Окремо варто відзначити музичну складову постанови, про що особисто розповів композитор – Євгеній Варапаєв. Він підкреслив, що музика та пісні у виставі будуть ще покращені до нового показу казки, але суть буде незмінною — це позитивні ідеали, адже навіть під час війни треба думати про життя після.

“Замість хіп-хоперів режисер отримав романтиків-рокерів. Вийшла справжня рок-казка, де у батька гітара, а син грає на укулеле”, – з посмішкою додав композитор.

Вистава закінчилася бурхливими оплесками та запрошенням на сцену режисера Андрія Лебедя, який представив тих, хто працював і втілив на сцені його яскравий задум.

Ролі виконували: Вовк – Юрій Ніколаєнко, Лиса – Світлана Симоненко, Курча – Віра Михальченко.

Над постановою працювали: режисер Андрій Лебедь, художник Аркадій Чадов, композитор Євгеній Варапаєв.

Дякуємо колективу ХТДЮ за повчальну казочку, а малечі і їх батькам бажаємо щасливої долі!

До речі, в жовтні театр підготував ще багато цікавого – докладніше на афіші театру.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХТДЮ

Зустріч біля ковчега підтримує віру в краще: в Харкові аплодують новій виставі (фото, відео)

Сьогодні, 18 травня, вже втретє харківський глядач аплодував артистам Харківського театру для дітей та юнацтва і не тільки…
Адже в прем’єрі вистави “Біля ковчега о восьмій” (“Три пінгвіни”) задіяні ще й випускники харківського ВНЗ та зірка театру”Квітки” (ХАДТ ім. Квітки-Основ’яненка).
Докладніше про своїх партнерів по сцені і нову виставу у своїй скарбничці розповіла головна героїня позитивної прем’єри – Наталія Перепелиця (Голубка – https://youtu.be/Xe4uEHeCjGc).

 

Прем’єра Харківського театру для дітей та юнацтва «ТРИ ПИНГВІНИ» стала ще одним надбанням театру і дебютом для її режисера та багатьох акторів.

 

Давайте разом подивимося фото та уривки з прем’єри, які зафільмували журналістка GX і дізнаємося відповіді на цікаві питання, що виникають стосовно ситуації, у якій опинилися наші герої. Зокрема…
Що робити, якщо потоп уже завтра? Врятувати себе чи дружбу?
Три пінгвіни, що живуть на крижині в холодній Антарктиці, постійно сваряться і сперечаються, але один без одного нікуди. І одного разу Біла Голубка приносить їм звістку: на Землю скоро обрушиться потоп.
Перед трьома товаришами постає питання: як же проникнути на ковчег, маючи всього два квитки на трьох.
На вас чекає авантюрна комедія про трьох друзів-пінгвінів, дуже сувору і відповідальну Голубку.

 

Історія про справжню дружбу, любов до ближнього і про право вибору, яку необхідно дивитися всією сім’єю!

Усі, хто ще не встиг побачити оптимістичну прем’єру, є шанс потрапити на “ковчег” (виставу) 28 червня 2025 року о 12.00, субота (вул. Коцарська, 2/4).

Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці новинного порталу GX.

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХТДЮ

Харків 7 травня згадує всесвітньо відомого вченого та видатного актора (фото)

7 травня в 1937 року народився Володимир Антонов – відомий актор Харківського ТЮГу (нині Харківський театр для дітей та юнацтва).
1960 року закінчив Харківський театральний інститут (майстерня Олеся Сердюка).
1960-1999 року – актор Харківського Театру юного глядача.

Викладав акторську майстерність та сценічну мову в університеті мистецтв, був викладачем Харківського ліцею мистецтв.

У кіно знявся у тридцяти фільмах. Найвідоміші з них – “Ярослав Мудрий” (батько Любави), “Кармелюк” (Ярема), “Сповідь” (Сава), “Хліб і сіль” (пастух), “Кам’яна душа” (батько Катерини), одна з останніх картин «Прощавай, коридо!» (Ернест Хемінгуей).
Його самі відомі роботи на театральній сцені: Жевакін («Одруження» Миколи Гоголя); Адам («Божественна комедія» Ісидора Штока); Журден («Міщанин-шляхтич» Мольєра) та інші.
Поставив вистави «Теремок», «Червона шапочка», «Горбоконик», «Син полку», «День народження кота Леопольда», «Дванадцять місяців», «Порося, яке співає», «Про що розповіли чарівники».
Володимир Іванович став першим народним артистом незалежної України в 1991 році.
Помер 6 липня 2017 року у Харкові.

7 травня 1938 року в Харкові народився Леонід Литвиненко – український вчений-радіофізик та радіоастроном.

Директор Радіоастрономічного інституту НАН України з 1985 по 2017 роки; професор Харківського державного університету.

Заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (1987), академік Національної академії наук України (1992).

У 1954 році закінчив середню школу із золотою медаллю.

Закінчив Харківський державний університет за спеціальністю радіофізика та електроніка.

Свою трудову діяльність він розпочав інженером Конструкторського бюро “Хартрон” у 1954 році після закінчення радіофізичного факультету Харківського державного університету.

Викладав у Харківському інституті радіоелектроніки.

У 1972 році захистив докторську дисертацію, з 1982 року член-кореспондент НАНУ.

У 1980 році з його ініціативи та за активної підтримки академіка НАН України С. Я. Брауде створено відділення радіоастрономії Інституту радіофізики та електроніки АН України.

За його ініціативи 1985 року створено Радіоастрономічний інститут, довгорічним і беззмінним директором якого він був. Основними напрямами досліджень інституту є вивчення геокосмосу та Сонячної системи, радіоастрономія Всесвіту, фізичні принципи побудови радіотелескопів і радіотехнічних систем дистанційного зондування.

У 2011-2014 роках — Голова наглядової ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

З 1982 року – член-кореспондент Академії наук України.

Автор близько 250 наукових праць, із них 6 монографій. Має 12 авторських свідоцтв на винаходи.

Самовіддана праця вченого, його видатні наукові здобутки принесли Л.М. Литвиненку заслужений авторитет і повагу наукової спільноти та багато нагород (серед яких — премія НАН України імені С.Я. Брауде (2007 р.) та Орден князя Ярослава Мудрого V cт. (2016 р.).

Почесний громадянин Харківської області з 2013 року.

Рішенням Міжнародного астрономічного союзу малій планеті Сонячної системи 2000 NA25 присвоєно ім’я «18120 Литвиненко» (англ. 18120 Lytvynenko) (2005).

Помер 23 лютого 2023 року.

Фото та матеріал: відкриті джерела


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.