Менінгіт становить небезпеку для життя людини, тому важливо якомога раніше виявити причину менінгіту для призначення ефективного лікування.
Захворюваність на менінгіт залежить від багатьох факторів, і у першу чергу, від соціально – економічних (незадовільні умови життя, перенаселеність, скупченість населення у військових частинах, студентських містечках, гуртожитках та ін.), демографічних (міграція), кліматичних (посуха, пилові бурі) умов. Для менінгітів характерні періодичні підвищення захворюваності. Найсприятливішими сезонами року для цього захворювання є зимово – весняний (з піками захворюваності у лютому – квітні місяці) та літньо – осінній (серпень – жовтень).
Збудниками менінгіту є різні мікроорганізми: бактерії (стрептококи, нейсерії, стафілококи, кишкова паличка, мікобактерії), віруси (ентеровіруси, віруси вітряної віспи, оперізуючого герпесу, епідемічного паротиту, кліщового енцефаліту, аденовіруси), грибки та найпростіші (шистосоми, токсокари). В залежності від цього виникають і різні форми менінгітів – бактеріальні, вірусні, грибкові, паразитарні.
Джерелом інфекції найчастіше є хворі або носії, рідше – дикі і домашні тварини, птахи. Зараження менінгітами відбувається різними шляхами й залежить від типу збудника. Збудники менінгітів передаються від однієї людини до іншої з крапельками слини під час кашлю, чхання; зі слиною чи мокротою при близькому (кашлі чи поцілунку) або тривалому (спільне проживання) контакті; через їжу (при вживанні інфікованого молока, молочних продуктів, недоварених сосисок, м’яса птиці, салатів, морепродуктів); укуси комарами, кліщами; забруднені руки; під час вагітності та пологів.
Клініка менінгітів залежить від форми хвороби. Серозні менінгіти (не гнійні), як правило, мають сприятливий перебіг, гнійні – загрожують життю хворого.
Захворювання, як правило, розпочинається раптово. Характерними клінічними ознаками менінгіту є сильний пульсуючий або розпираючий головний біль, який супроводжується ригідністю потиличних м’язів, підвищенням температури тіла до 39-40°С і вище), сплутаністю свідомості, нудотою, неодноразовою блювотою, яка не приносить полегшення, чутливістю до світла або гучного шуму.
Профілактичні заходи при менінгітах наступні.
Специфічні:
- – проведення щеплень проти пневмококів, менінгококів, гемофільної інфекції, туберкульозу, епідемічного паротиту, вітряної віспи, поліомієліту.
- – проведення контактної хіміопрофілактики особам, які були у близькому контакті з хворими на менінгіти.
Неспецифічні:
- • дотримання правил особистої гігієни (мити руки перед прийомом їжі, після перебування в громадському місці, туалеті, контакті з тваринами, грунтом);
- • дотримання правил респіраторної гігієни: прикривати рот і ніс під час кашлю або чханні за допомогою одноразових серветок. Після кожного акту кашлю або чхання мити • руки з милом або обробляти спиртовмісним антисептиком;
- • ретельне миття та обдавання окропом фруктів та овочів, особливо перед споживанням їх у сирому вигляді;
- • не заковтувати воду під час купання у басейнах та відкритих водоймах;
- • використання засобів індивідуального захисту (медичної маски, рукавичок) під час догляду за хворим або контакті з його виділеннями;
- • захист від нападу кліщів (носити закритий одяг, не заносити у кімнату букети з польових квітів, використовувати репеленти під час прогулянок у парках, лісі).
Менінгіт – це небезпечне захворювання, а наслідки його непередбачувані. Слід пам’ятати, що з появою перших ознак менінгіту хворому необхідно негайно звернутися до лікаря!
Джерело - сайт Харківського обласного центру контролю та профілактики хвороб
