Перейти до основного вмісту

Позначка: ювілей

У Харкові відзначають особливу дату унікального Центру ВНЗ (фото)

Вже 30 років потому – 19 лютого 1996 року – у Харкові у першому українському приватному ЗВО – Харківському гуманітарному університеті “Народна українська академія” (НУА) відкрилася бібліотека з невеликим фондом у 8 тисяч екземплярів книг для школярів, студентів та викладачів.

Попри війну, це Центр науково-гуманітарної інформації ХГУ “НУА”, про який знають у багатьох країнах світу. Якому дарують книжки відомі вчені. Де зберігаються унікальні видання із понад ста українських та зарубіжних ЗВО та бібліотек. На багатьох є позначки – ні, не традиційний бібліотекарський штамп, а друк із зазначенням імені дарувальника: «Отримано в дар від …».

«Дарувати книги – ця академічна традиція, яка народилася понад 30 років тому. На відкритті бібліотеки перша ректорка НУА Валентина Іларіонівна Астахова подарувала сімейну реліквію – унікальне видання від 1913 року. З того часу в до фонду щорічно надходило до 5 тисяч книг, дисків у подарунок від викладачів, студентів, учнів, випускників та друзів НУА. «Дар бібліотеці, то дар собі» – це наш девіз. І ми вдячні кожній подарованій книзі», – розповілf GХ минулого ювілею почесний професор НУА, директор Центру Ірина Козицька.

Додамо трохи спогадів з мирних часів, коли бібліотека НУА святкувала 25 річчя.

За словами директора, бібліотека має унікальні видання 18 століття. Є книги з автографами великих людей, наприклад, засновника Харківської школи планетології, академіка Миколи Барабашова. У ЦНГУ вам покажуть книжки на пергаменті – репринтне видання Конституції США. Тут розкажуть про найбільшу і найменшу книгу. І щоразу зауважать, що вдячні всім своїм дарувальникам, друзям, партнерам, яких уже понад двісті.

«Ми співпрацюємо не лише з науковцями, вишами з різних країн. Працюємо і з партнерськими організаціями. Зокрема співпрацюємо з українсько-американським благодійним фондом «Сейбр-Світло» (Sabre-Svitlo Foundation). Ми писали книги з історії освіти. Їх цікавила краєзнавча література і ми обмінювалися. Наші книги їхали до американських бібліотек, а натомість ми отримували американську літературу: довідкову, енциклопедичну. Так, у нашій бібліотеці з’явилася «Енциклопедія України» англійською мовою американського видання. І наші студенти, які вивчають англійську, мають можливість читати літературу автентичною мовою. Читати у першоджерелі, а не адаптовані у нас тексти. У нашій бібліотеці іноземних мов та літератури є навіть видання японською, хоча цю мову в академії не вивчають», – зазначила почесний професор НУА.

А щеНУА пишається своїми вихованцями, які пам’ятають, що найкращий подарунок для їх альма-матер – це книга.

«Здавалося б, ЗВО закінчили, пішли життєвим шляхом далі. Але вони пам’ятають та дарують книги. Наші випускники розвивають свою справу та продовжують навчатися, читаючи потрібні та корисні для себе книги. Ці ж книжки вони потім дарують нам у бібліотеку, розуміючи, що ці видання також цікаві сьогоднішнім студентам. Саме завдяки нашій випускниці Олені Черкесовій, яка вже багато років живе в Іспанії, в бібліотеці з’явилася міні-бібліотека іспанською. Ми також вдячні за книги нашим колишнім студентам Олександру Бондаренко, Ользі Ґонце, Олексію Чернишову, Роману Майбороді та багатьом іншим», – зазначала Ірина Козицька.

З її слів, створювати унікальну бібліотеку НУА було непросто, навіть важко, але цікаво.

«У нас була неймовірна підтримка ректорату НУА. «ЗВО починаються з бібліотеки» – процитувала давніх Валентина Іларіонівна Астахова на відкритті Центру, і з цих позицій керівництво академії відноситься до бібліотеки усі роки її існування. А розпочинали ми у середині 90-х років із співпраці з бібліотекою Ділового та культурного центру (ред. – нині у цьому будинку розташований Харківський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при президенті України). Того часу академія орендувала у них приміщення. Поступово створювали свій книжковий фонд. І на момент відкриття своєї бібліотеки він налічував близько 8 тисяч екземплярів», – згадувала Ірина Володимирівна.

На 2021 рік на полицях бібліотеки перебувало 160 тисяч різних видань – і це лише паперові книги. А є ще фонд електронних книг. Це видання академії, і вони знаходяться у відкритому доступі.

«НУА входить до інформаційного електронного простору. А перший комп’ютер нам подарували на відкритті бібліотеки.І в 1998 році ми були першою бібліотекою на Харківщині та четвертою в Україні, яка виставила свій електронний каталог в інтернет», – розповіла директор Центру.

Пізніше бібліотека «НУА», також перша в Харкові, відкрила електронну медіатеку, а в травні 2009 року в академії запрацювала перша в Україні мультимедійна читальна зала.

«Ми були першими, хто відмовився від е-медіатеки, зрозумівши, що нам потрібна не суто електронна, а мультимедійна читальна зала, де у відкритому доступі стоять паперові книги. Тут відбуваються навчальні заняття, виставки, засідання клубів, захоплюючі зустрічі з видатними економістами, психологами, перекладачами. Важливо для нас, що ми не лише бібліотека, яка видає книги та забезпечує навчальний процес та наукову роботу академії. Великий наш блок роботи – це виховна робота, виховання книгами», – наголошувала співрозмовниця.

У 2010 році на базі Центру було створено літературний клуб «ЛіК» та засновано щорічну академічну акцію «Книга року НУА». У квітні 2021-ого року було заплановано традиційне обговорення книги, в якому беруть участь школярі, студенти та викладачі.

«У квітні ми визначаємо книгу року. Її читає вся академія, а за рік, знову у квітні, ми її обговорюємо. Зазвичай, ми визначали одну книгу. Але 2021-ого року було заплановано не просто одну книгу, а Книги про книги. Як то «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері та інші. Має бути цікаво»,- була впевнена Ірина Козицька.

Нагадаємо, навчальний рік 2025/2026 ювілейний для незламного колективу. “НУА” та Харків вже 35 років разом пишуть спільну історію.
Цього ювілейного року новинний портал GX спільно із незламним колективом ЗВО буде згадувати пам’ятні сторінки історії Харкова та Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”  (посилання на проєкт).

В мене ніколи не було сумнівів у виборі професії: Харків 21 січня вітає зіркового ювіляра (фото, відео)

Щиро вітаємо! 21 січня відзначає свій  ювілей заслужений артист України Сергій Городецький.
У нього ніколи не було сумнівів у виборі професії, адже з своїх 75 років понад 50 Сергій Давидович відав сцені.
Журналістка GX  мала честь на його творчий ювілей – 50 років на сцені, у грудні 2020 року, особисто привітати видатного артиста і зафільмувати прем’єру вистави “Мойсей“, в якій він виконував головну роль.
Кожне слово видатного актора актуальне і сьогодні…

“Наша професія одночасно проста і складна… Тема, піднята Франко, вічна – це боротьби за владу і віра. Якщо ти вирішив йти до кінця – не відступай! – підкреслив Сергій Давидович. – А якщо в душу з’являються сумніви – чекай на покарання. Мойсей засумнівався у своїй правоті і в Єгові, який його вів 40 років, за що й був покараний – йому не судилося ступити на обітовану землю. Не можна сумніватися в тому, чим займаєшся. Я граю на сцені вже 50 років і я ніколи не мав сумнівів у виборі своєї професії, як і міста, в якому я живу – все моє життя пов’язане з Харковом. Я харків’янин – тут навчався, працював та живу. Щоправда, був час, коли я працював в інших містах – 25 років віддав Івано-Франківському національному академічному драматичному театру ім. Івана Франка, а ще виступав на сцені у Луганському обласному академічному українському музично-драматичному театрі, але останні 25 років (з 50) творю лише у Харкові. Я все життя прожив в Україні – моє серце болить за долю народу. Як у виставі Датан та Авірон, у житті ті, хто вершить долі народів, фактично борються за свою владу, за свою булаву. Змінюються лідери, змінюються партії, а по суті все залишається тим самим. Це бачив і розумів свого часу Франко, він дивився далеко вперед, за що його недолюблювала влада. Тому мені легко було грати цю роль – все пережите мені знайоме, до того ж я стільки років працював на батьківщині Франка. Тема близька, тема болить, тож невеликі труднощі були лише з мовою – адже це галицькі діалекти, важкий склад, який уже не вживається у житті”.

На прощання того дня Сергій Давидович залишив свої побажання нашим читачам: “По-перше, здоров’я всім – це так актуально сьогодні, а по-друге – миру. Миру на нашій землі, миру в душі. Адже, коли в душі спокій і світ, людина легка в спілкуванні і добра. А ненависть і злість тільки руйнують, творить – любов. Моє третє побажання – більше любові всім і тоді ми зможемо творити!”
Нагадаємо, у 2015 році актор став лауреатом премії імені Мар’яна Крушельницького.
А з 2024 року актор працював у Дніпровському театрі драми та комедії.

Але 2025 року Сергій Давидович разом із рідним  Харківським театром для дітей та юнацтва відзначав подвійний ювілей. А вже сьогодні колеги вітали ювіляра.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХТДЮ

Коли ворог гасить світло, в Харкові в святковий день сяють зірки з усієї України (фото, відео)

Яскравим дарунком до Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва стала опера Джакомо Пуччіні «Флорія Тоска» на сцені Харків опера (докладніше про подію в новині GX). В ювілейні рік і сезон колектив театру не припиняє дивувати.

Вибухом емоцій  9 листопада стала чуттєва вистава про кохання непідвладне смерті…

Головну роль пристрасної та норовливої Флорії Тоски на сцені ХНАТОБ зіграла неперевершена Людмила Монастирська – одна з найяскравіших зірок сучасної оперної сцени, солістка провідних театрів світу. Голос артистки – це справжня стихія, що поєднує ніжність і фатальну силу. Її Тоска – жінка, яка любить, страждає і бореться до останнього подиху.

Партію художника Маріо Каварадоссі виконує Олег Злакоман – тенор із блискучим тембром і тонким почуттям ліризму, знаний за виступами на провідних українських і європейських сценах. Його герой – митець і романтик, для якого любов і свобода дорожчі за життя.
У ролі всесильного і жорстокого Барона Скарпіа – Олександр Мельничук, один із провідних баритонів сучасної української опери. Його образ – втілення темної пристрасті й владної сили, що створює драматичне протистояння головним героям.
В інших партіях – солісти харківської опери Юрій Кудрявцев, Микита Маринчанк, Сергій Леденьов, Вікторія Марініч, запрошений соліст Дніпро Опера, чудовий бас Максим Іващук та артисти хору і допоміжного складу Харківської опери. І навіть головний режисер театру – заслужений діяч мистецтв України Армен Калоян…

Симфонічним оркестром Харкiв Опера цього вечора керує головний диригент Одеського національного академічного театру опери та балету, заслужений артист України Василь Коваль.

Попри війну, ворожі обстріли й  вимкнення світла… На сцені Харків опера знову величні декорації римської церкви Сант-Андреа-делла-Валле змінювалися розкішними апартаментами барона з видом на нічний Рим, а у фіналі перед глядачем відкривалася картина з тюремного даху.

Дія опери відбувається на тлі вторгнення до Італії французької армії під командуванням Наполеона у 1796 році. Маркіза Аттаванті, сестра утік республіканця Анджелотті, допомагає йому сховатися в родовій капелі в церкві Сант-Андреа-делла-Валле. Тут же працює його друг та соратник – художник Маріо Каварадоссі, який пообіцяв Анджелотті свою допомогу.

Відправивши втікача у свій будинок, художник повертається до роботи над портретом Мадонни, його картина – це втілення коханої – артистки Флорії Тоски.

Але його ревнива кохана прискіпливо вимагає замінити навіть колір очей, щоб картина не була схожа з її суперницею маркізою Аттаванті.

Закохані трохи сваряться, але швидко миряться та збираються зустрітися після концерту Тоски на честь перемоги над французами. З цієї нагоди у церкві теж готуються до урочистого богослужіння.

Але планам закоханих не судилося справдитися. З’являється барон Скарпіа – шеф поліції, закоханий у Тоску.

Разом із детективом Сполеттою він виявив докази того, що Анджелотті ховається тут. Вероломний барон, зігравши на ревнощі Тоски, дізнається, де можна знайти художника. Скарпіа, окрилений можливістю відправити свого суперника Каварадоссі на ешафот, тріумфує в натовпі під звуки богослужіння на честь перемоги над Наполеоном.

У своєму палаці Скарпія увечері допитує художника. Втікач Анджелотті не спійманий, але Скарпі має план, як розговорити, запрошену на допит Тоску.

Каварадоссі встигає потай сказати дівчині, що вона повинна мовчати про те, що бачила в нього вдома. Але Скарпіа відправляє художника в камеру тортур, і дівчина чує його страждання.
У розпачі Флорія видає притулок Анджелотті – він ховається у схованці у садовому колодязі. Каварадоссі знову приводять до кабінету Скарпіа. Він розуміє, що Тоска все розповіла.

Але тут його дух піднімає несподівана звістка про перемогу Наполеона в Маренго. Каварадоссі не приховує своєї радості і співає Гімн Свободі. Скарпіа наказує стратити його, а дівчині пропонує купити свободу коханого ціною її честі.

Заради порятунку коханого Тоска погоджується. Підступний барон переконує її, що страта Каварадоссі буде уявною, а сам віддає необхідні розпорядження про страту, хоча й виписує перепустку для Тоски та художника, щоб вони нібито могли тікати з Риму.
Але відплата наздоганяє Скарпіа – замість обіймів Тоска завдає йому удару кинджалом.

Забравши перепустку, дівчина спішно покидає палац та поспішає на площу в’язниці Сант-Анджело.

Там Маріо Каварадоссі виводять на тюремний дах, де він і буде страчений.

Художник пише останній лист Тоске, коли зненацька з’являється і сама Флорія.
Смілива дівчина розповідає коханому про вбивство Скарпіа, показує перепустку до свободи і повідомляє йому, що страта буде хибною.

Закохані впевнені, що вони врятовані. Солдати піднімаються на дах, лунають постріли, Маріо падає, солдати йдуть. І тільки тепер Тоска розуміє, що її обдурили, і Каварадоссі мертвий, а на сходах чути кроки солдатів – про смерть Скарпіа вже дізналися… Вбита горем і загнана в кут Тоска кидається з даху вниз….

Вони загинули, але їх дух не було зламано…

Харківський глядач був у захваті – овації, квіти, виклики “Браво!”

Харків опера єднає! Більше про поді в театрі-ювілярі в останній місяць осені на офіційній сторінці ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА, Харків опера

Яскрава зірка заспіває в Харків опера у виставі, яка вперше лунала італійською на сцені театру (фото, відео)

В ювілейні рік і сезон в Харків опера не припиняють дивувати яскравими подіями. Адже цьогоріч незламний колектив Харківського національного академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка відзначає одразу 5 ювілеїв: театр святкує 100-річчя, 245 років проведення у нашому місті першої музично-театральної постановки (1780), 150 років появи першої будівлі для музично-театральних постановок (1875), а ще в ХНАТОБ відбувся 10-й ювілейний фестиваль “СХІД ОПЕРА ФЕСТ” і найчуттєвіше свято – 85-річчя легендарної харківської балерини – Народної артистки України Світлани Іванівни Коливанової-Попеску.

Здається, “СХІД ОПЕРА ФЕСТ” триває…

Адже вже 9 листопада о 16.00 Харкiв Опера представляє оперу Джакомо Пуччіні «Флорія Тоска»!

Головну роль пристрасної та норовливої Флорії Тоски на сцені ХНАТОБ зіграє неперевершена Людмила Монастирська – одна з найяскравіших зірок сучасної оперної сцени, солістка провідних театрів світу. Голос артистки – це справжня стихія, що поєднує ніжність і фатальну силу. Її Тоска – жінка, яка любить, страждає і бореться до останнього подиху.

Партію художника Маріо Каварадоссі виконує Олег Злакоман – тенор із блискучим тембром і тонким почуттям ліризму, знаний за виступами на провідних українських і європейських сценах. Його герой – митець і романтик, для якого любов і свобода дорожчі за життя.
У ролі всесильного і жорстокого Барона Скарпіа – Олександр Мельничук, один із провідних баритонів сучасної української опери. Його образ – втілення темної пристрасті й владної сили, що створює драматичне протистояння головним героям.
В інших партіях – солісти харківської опери Юрій Кудрявцев, Микита Маринчанк, Сергій Леденьов, Вікторія Марініч, запрошений соліст Дніпро Опера, чудовий бас Максим Іващук та артисти хору і допоміжного складу Харківської опери
Симфонічним оркестром Харкiв Опера цього вечора керує головний диригент Одеського національного академічного театру опери та балету, заслужений артист України Василь Коваль
Не пропустіть подію, яка стане окрасою театрального сезону! Квитки за посиланням.

Кожна така зустріч на сцені в Харкові – це зіркова історія міста. Здається, лише мить минула з зустрічі влітку 2024 року (докладніше в новині GX).

«Дуже пишаюся тим, що я українка! Дякувати Богу, маю змогу представляти українську вокальну школу в найкращих театрах світу. Хай там де я співаю i в якій країні перебуваю, завжди пам’ятаю, звідки я i де моє коріння. Ця думка надихає мене до праці, до творчості, до життя!..» – вголос промовляє Людмила Монастирська.
Харків пам’ятає її виступ і в 2017 році на великій сцені СХІД ОПЕРА – вона втілила образ Норми в однойменній опері В. Белліні.

 

Вільна, сильна, незалежна… Вона під обстрілами в 2024 році вітала Україну з Днем Незалежності саме з Харкова!
В межах проєкту «Харків об’єднує серця!» в незламному місті в «Мистецькій фортеці» відбувся зірковий концерт «Від серця до серця».
«Я дуже рада знову бути в Харкові і вітати місто і країну зі святами. Минулого разу наша зустріч була на прем’єрі опери “Норма” в концертному виконанні в 2017 році. З того часу мріяла знову співати в вашому чудовому місті. Була можливість побачити красу міста – ви неймовірні і незламні! Я не вірила, що побачу таку красу в місті, яке постійно під обстрілами. Рада, що харків’яни тримаються! Молимося за них і дякуємо нашим захисникам, за можливість творити і жити в вільній країні. Слава Україні! Героям слава! – розповіла перед виступом народна артистка України Людмила Монастирська (докладніше в новині GX). – Згадую виступи за кордоном, інколи люди з залу просять заспівати акапелла українські пісні і зал встає! Українська пісня – це код нації. До речі, в Харкові 27 серпня на концерті буде краща закордонна класика, як от – уривок з опери «Манон Лєско» (Пуччіні) і обов’язково українські твори».

Довідка. Людмила Вікторівна Монастирська (до шлюбу Повстенко) — провідна українська оперна співачка (сопрано); солістка Національної опери України; заслужена артистка України (2013); народна артистка України (2017), лавреатка Національної премії ім. Шевченка (2014 року за вокальні партії в оперних виставах); у 2015 році за розвиток зв’язків з Італією нагороджена державною нагородою Італійської Республіки — орденом «Зірки Італії»; співає на найпрестижніших оперних сценах світу: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
Народилася в 1975 році в селі Іркліїв (Черкаська область, Україна).
Любов до співу успадкувала від матері, для якої «співати — як дихати!» (так казала Людмила в одному з інтерв’ю ЗМІ).
У 15 років почала вчитися співу в Київському музичному училищі імені Глієра у Івана Гнатовича Паливоди.
У 2000 році закінчила Київську консерваторію (нині Національна музична академія України), де навчалася вокалу у Діани Петриненко.
У 1996 році почала співати у оперній студії Київської консерваторії. Тут дебютувала в ролі Наталки Полтавки в опері Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».
Дебютувала в Національній опері України 2008 року в опері Джузеппе Верді «Аїда», у ролі Аїди. У Національній опері виконувала провідні партії для драматичного сопрано.
Першим спектаклем за кордоном було концертне виконання «Тоски» Джакомо Пуччіні в норвезькому місті Тронгеймі.
А потім були найпрестижні сцени світу — від «Ла Скала» до «Метрополітен-опера». Її досконале лірико-драматичне сопрано, вражаюча емоційна глибина та бездоганна майстерність стали символами української вокальної школи.

Що до самої опери Джакомо Пуччіні «Флорія Тоска» – це була перша в історії театру постановка опери італійською. Вона відбулася ще в «старому» театрі на Римарській у 1993 році.
В рокову нині дату для всього українського народу 24 лютого в 2017 році шедевр Джакомо Пуччіні однойменною драмі Віктор’єна Сарду отримав нове цікаве осмислення.
Стараннями Надії Швець харків’ян вразили новими декораціями, виконаними методом сублімаційного друку та створюючими 3D-ефект.

На сцені величні декорації римської церкви Сант-Андреа-делла-Валле змінювалися розкішними апартаментами барона з видом на нічний Рим, а у фіналі перед глядачем відкривалася картина з тюремного даху. Втілювали на сцені сюжет опери два акторські склади – це зірки харківської сцени: партія Тоски – Алла Мішакова (Вікторія Стеценко), партія Скарпія – Олександр Лапін (Микола Коваль), партія Каварадоссі – Олексій Сребницький (Сергій Гонтовий) та інші провідні актори театру.

Дія опери відбувається на тлі вторгнення до Італії французької армії під командуванням Наполеона у 1796 році. Маркіза Аттаванті, сестра утік республіканця Анджелотті, допомагає йому сховатися в родовій капелі в церкві Сант-Андреа-делла-Валле. Тут же працює його друг та соратник – художник Маріо Каварадоссі, який пообіцяв Анджелотті свою допомогу.
Відправивши втікача у свій будинок, художник повертається до роботи над портретом Мадонни, його картина – це втілення коханої – артистки Флорії Тоски.
Але його ревнива кохана прискіпливо вимагає замінити навіть колір очей, щоб картина не була схожа з її суперницею маркізою Аттаванті.
Закохані трохи сваряться, але швидко миряться та збираються зустрітися після концерту Тоски на честь перемоги над французами. З цієї нагоди у церкві теж готуються до урочистого богослужіння.
Але планам закоханих не судилося справдитися. З’являється барон Скарпіа – шеф поліції, закоханий у Тоску. Разом із детективом Сполеттою він виявив докази того, що Анджелотті ховається тут. Вероломний барон, зігравши на ревнощі Тоски, дізнається, де можна знайти художника. Скарпіа, окрилений можливістю відправити свого суперника Каварадоссі на ешафот, тріумфує в натовпі під звуки богослужіння на честь перемоги над Наполеоном.
У своєму палаці Скарпія увечері допитує художника. Втікач Анджелотті не спійманий, але Скарпі має план, як розговорити, запрошену на допит Тоску. Каварадоссі встигає потай сказати дівчині, що вона повинна мовчати про те, що бачила в нього вдома. Але Скарпіа відправляє художника в камеру тортур, і дівчина чує його страждання.
У розпачі Флорія видає притулок Анджелотті – він ховається у схованці у садовому колодязі. Каварадоссі знову приводять до кабінету Скарпіа. Він розуміє, що Тоска все розповіла.
Але тут його дух піднімає несподівана звістка про перемогу Наполеона в Маренго. Каварадоссі не приховує своєї радості і співає Гімн Свободі. Скарпіа наказує стратити його, а дівчині пропонує купити свободу коханого ціною її честі. Заради порятунку коханого Тоска погоджується. Підступний барон переконує її, що страта Каварадоссі буде уявною, а сам віддає необхідні розпорядження про страту, хоча й виписує перепустку для Тоски та художника, щоб вони нібито могли тікати з Риму.
Але відплата наздоганяє Скарпіа – замість обіймів Тоска завдає йому удару кинджалом.
Забравши перепустку, дівчина спішно покидає палац та поспішає на площу в’язниці Сант-Анджело. Там Маріо Каварадоссі виводять на тюремний дах, де він і буде страчений.
Художник пише останній лист Тоске, коли зненацька з’являється і сама Флорія.
Смілива дівчина розповідає коханому про вбивство Скарпіа, показує перепустку до свободи і повідомляє йому, що страта буде хибною. Закохані впевнені, що вони врятовані. Солдати піднімаються на дах, лунають постріли, Маріо падає, солдати йдуть. І тільки тепер Тоска розуміє, що її обдурили, і Каварадоссі мертвий, а на сходах чути кроки солдатів – про смерть Скарпіа вже дізналися… Вбита горем і загнана в кут Тоска кидається з даху вниз….

 

Вони загинули, але їх дух не було зламано…
Харківський глядач був у захваті, як і на кожному виступі артистів Харків опера.

Більше про поді в театрі-ювілярі в останній місяць осені на офіційній сторінці ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА, Харків опера, відкриті джерела

Казка серед війни: 22 та 27 жовтня Харків вітає митців одного із найстаріших театрів для дітей в Україні (фото, відео, доповнено)

22 жовтня свято митців Харківського театру для дітей та юнацтва!

В 2025 році в театрі ювілейний сезон – «Золоте століття театру казки 105–65».

“Є театри, що зростають разом із поколіннями, стають частиною міста й його пам’яті та залишаються незмінним осередком світла. Харківський театр для дітей та юнацтва — саме такий. Це не лише сцена з кулісами, а простір, де народжується дитячий сміх, де дорослі знову вчаться мріяти, де казка захищає від темряви. Ми не зупиняємося, бо відчуваємо: у ці часи вона потрібна як ніколи. Віра в добро, любов і світло, що розганяє морок, — ось цінності, які ведуть нас уперед і дарують сили. Тому ми завжди повертаємося додому — до театру, де на нас чекають діти, наші глядачі, ті, для кого казка — не просто історія, а життєво необхідна підтримка, промінь надії й тепла. І поки вона звучить, ми разом здатні долати будь-які випробування, адже світло завжди сильніше за темряву, – наголошує колектив ХТДЮ. – 22 жовтня день народження нашого театру, а вже 27 жовтня концерт-вітання в театрально-концертний центр (ТКЦ, вул. Сумська, 25) на святкування ювілею.

Ось так тепло їх вітали, а вони радо дарували свої виступи найдорожчим…

Попри зливу на вулиці, привітати ювілярів прийшло керівництво області та міста, колеги, друзі, близькі і любий глядач…

 

Колектив новинного порталу GX щиро вітає з річницею усіх причетних! Додамо чуттєвих кадрів із святкування подвійного ювілею.

До речі, ХТДЮ, один із найстаріших театрів для дітей в Україні, був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.

За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився у 1960 році.

Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.

Зокрема, під час війни, коли виють сирени та чутно вибухи, в суцільній темряві, так потрібне світло – світло добра, відваги, любові та віри. Саме таку прем’єру  “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав” (докладніше в новині GX за посиланням) на мінус третьому поверсі ТРЦ Nikolsky, у безпеці, безкоштовно, лише за оплески і сяючі очі дітей та їхніх батьків, взимку 2022 року подарував незламному Харкову театр для дітей та юнацтва. Свято стало незабутнім ще й від того, що кохання театральне стало справжнім – на очах схвильованого неймовірною виставою глядача, під оплески, трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.

Вистава дуже полюбилася глядачу і не лише харківському. ХТДЮ подарував зустріч із казкою й дітям Полтави (на фото вистава 2024 року).

І це був не єдиний виступ харківців у краю Кочубея.

А ще її спромоглися показати й в арт-сховищі “Культура”.

Саме з казкою про Дюймовочку колектив вирішив відкрити свій театральний сезон у сховищі на території паркінгу ТРЦ Nikolsky. Саме цю казку в найжахливіші дні 2022 року бачили діти Харківщини.

“Дюймовочка нагадала мені нашу Україну – така ж маленька і незламна, яку мріють підкорити, але маючи безмежну доброту і любов до волі, вона все ж таки знаходить своє щастя. Сподіваюсь, що наше щастя теж вже дуже-дуже близько!” – розповідала Марина Мілованова.

А ось у Кирилівці Старосалтівського району в 2023 році діти побачили новорічну інтермедію.

Найзимовішу казку “Таємниця Снігової Королеви” (докладніше в новині GX за посиланням, більше фото з вистави у альбомі на фейсбук сторінці GX) від колективу Харківського театру для дітей та юнацтва із захопленням в 2023 році дивилися і харківські малюки й дорослі. Подивитися цю вистави приїздила навіть Леся Нікітюк.


А ще була створена прем’єрна вистава “Казка про страх” за п’ єсою Олега Михайлова. Режисер і сценограф Лоліта Фурсова.

Її побачили й учні підземної школи.

До речі, в 2023 році незламний колектив створив виставу-казку “Така казка, що казка” (“Про Іванка, Змія та премудру Дуляну”). Докладніше про процес створення і перші прем’єрні покази в новині GX за посиланням.


Колектив окремо згадав свій виступ з цією виставою для дітей героїв у підвальному приміщенні Палацу юракадемії.

Улюблену казку мирних часів – “Уфті-туфті” для дітей Новобаварського району показували в укритті.

Трохи спогадів з вистави мирного часу дивиться у новині GX – “Голос із харківського метро звернувся до дітей“.

І артисти, і глядач дуже скучили один за одним, тому зустріч на виставі в казці про відважну Червону Шапочку восени 2024 року вийшла надчуттевою (докладніше в новині GX за посиланням).

Саме на цій прем’єрі головний художник та керівник театру Аркадій Чадов про відновлення  вистави «ГИДКЕ КАЧЕНЯ», яку пізніше харківці побачили в ТКЦ, а ще казка завітала до Полтави.

До Дня захисту дітей дарунком стала адаптована дитяча казка «Золоте курча» Володимира Орлова, яку відтворив колектив Харківського театру для дітей та юнацтва.

А ось на зимові свята в 2025 році до харківців завітала Матінка Хурделиця (докладніше в новині GX).

Вже навесні 2025 року світ побачила прем’єра вистави “Біля ковчега о восьмій” (“Три пінгвіни”), в якій були задіяні ще й випускники харківського ВНЗ та зірка театру”Квітки” (ХАДТ ім. Квітки-Основ’яненка).

Дуже цікаво про нову виставу у своїй скарбничці розповіла головна героїня позитивної прем’єри – Наталія Перепелиця.

А ще згадаємо, як під час війни, 19 жовтня 2023 року, колективи ХТДЮ та його друзі з Харківської філармонії вперше з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну подарували радість людям з великим серцем – донорам крові та медичним працівникам Biopharma Plasma (докладніше в новині GX  від 22 жовтня 2023 року).

Згадувати минуле і розповідати про незламне сьогодення театру можна ще дуже довго, краще завітати на їх вистави – це стане кращим дарунком незламному колективу.

Нагадаємо, в 2025 році Харківський театр для дітей та юнацтва святкує ЮВІЛЕЙ! «Золоте століття театру казки 105–65»!

Вже 22 жовтня колектив ХТДЮ відзначає ювілей театру, який став домом для багатьох поколінь харківців, місцем, де народжується добро й світло, де діти знову вірять у казку, а дорослі — у силу мрії.
Це простір тепла, підтримки й віри, який навіть у найтяжчі часи залишається символом незламності нашого міста.

Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять — від відродження у Харкові.
За цими датами стоїть історія, сповнена любові, натхнення й відданості сцені.
Театр не раз підіймався з попелу — після війни, пожежі, евакуацій — і кожного разу повертався до життя завдяки тим, хто вірить у силу казки.
Сьогодні вони продовжують цю традицію: попри вся грають для дітей і дорослих, шукають нові теми та сценічні форми, але зберігають головне — світло, щирість і віру в добро.
Театр залишається місцем, де народжується сміх, оживають мрії й кожен глядач відчуває, що диво поруч.
Ювілей «105–65» — це не просто цифри. Це жива пам’ять міста, історія поколінь і доказ того, що добро має силу жити навіть тоді, коли навколо темрява.
“Ми щиро вдячні всім, хто був і залишається з нами — нашим глядачам, колегам, друзям і всім, хто підтримує театр у мирні й непрості часи. –  наголощують в театрі. Запрошуємо вас розділити це свято —
27 жовтня — день ювілею Харківського театру для дітей та юнацтва! Разом ми творимо історію, у якій світло людяності, добра й надії завжди перемагає темряву”.

Довідка. Харківський театр для дітей та юнацтва вважається найстарішим дитячим театром України. Його історія починається у 1920 році, коли було створено театральну школу.
У 1933 році заклад отримав офіційний статус Харківського театру юного глядача. Відтоді актори дарували маленьким харків’янам світло казок, аж поки 1941 року їм не довелося залишити сцену й піти на фронт. Додому вони вже не повернулися: у 1944-му театр відродився у Львові.
Харків дочекався повернення своєї казки лише у 1960 році завдяки головному режисеру Феоктисту Олександрину та актору Лесю Сердюку. Відтоді цей театр тричі народжувався з попелу: після війни, після пожежі й тепер — у час нової війни.

У цьому сезоні театр відзначає свій ювілей — «Золоте століття театру казки 105–65». Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять від відродження у Харкові — це не просто цифри, а жива пам’ять і символ незламності. За ними — десятки поколінь акторів, сотні вистав, тисячі маленьких глядачів, які виходили з театру іншими людьми: сміливішими, добрішими, світлішими. «Золоте століття» — це не про зовнішній блиск. Це про золото, яке світиться зсередини — у дитячих очах, у серцях батьків, у пам’яті Харкова, який знову й знову чекає на свою казку.

У лютому 2022-го театр зустрів нову війну. Частина акторів вирушила на фронт, інші були змушені евакуюватися, але ті, хто залишився, не дозволили тиші поглинути сцену. Перші вистави відбувалися у метро для дітей, що жили під землею. Згодом театр почав їздити в громади Харківщини, де мешкали евакуйовані малюки. Коли ракета вибила вікна у будівлі театру, в.о. директора Аркадій Чадов сказав: «А що таке вікна? Це очі. Ворог хотів забрати в нас зір. Але ми підлікували наші очі й продовжили грати». Бо казка не може мовчати. Вона має звучати — навіть у темряві.

Першою прем’єрою після початку війни стала казка «Як хоробрий кравчик свій страх шукав», поставлена режисером Олександром Драчовим. Вже тоді стало зрозуміло: в умовах війни неможливо оминути тему боротьби зі страхом і злом. Для своїх постановок Драчов свідомо обирає народні казки, які перегукуються із сучасністю та допомагають глядачам віднайти сили й віру. Так народилася вистава «Така казка, що казка». Режисер узяв за основу кілька українських народних історій — від знаних, як «Про премудру Дуляну» чи «Як Іванко царя перебрехав», до маловідомих — і об’єднав їх в єдиний сюжет. Ця вистава стала справжнім викликом: якщо попередню зібрали з перероблених декорацій, то тут усе створювалося з нуля. За ескізами головного художника й в. о. директора театру Аркадія Чадова були пошиті костюми, виготовлено складний реквізит, а композитор Дмитро Абрамов написав і виконав наживо музику на народних інструментах. У центрі сюжету — Іванко у виконанні Юрія Ніколаєнка, що уособлював щирість і світло, протиставлені підступному Змієві та мудрій Дуляні. Кожен актор виконував по кілька ролей, і сцена оживала завдяки яскравим образам — від козака Гната (Руслан Романов) до Цариці й королеви птахів, яких втілила заслужена артистка України Ольга Двойченкова. Прем’єра цієї постановки стала особливою подією. У залі були діти захисників і ті, хто пережив найтяжчі втрати. Попри повітряні тривоги за вікном, сцена світилася кольорами костюмів, звуками живої музики та енергією акторів. Для глядачів історія про Іванка стала не лише казкою, а віддзеркаленням реального життя. Коли маленький хлопчик вибіг на сцену, щоб «перемогти» Змія, стало очевидно: діти сприйняли цю боротьбу як власну, а вистава перетворилася на символ надії й віри у перемогу добра.

Разом із головним режисером Андрієм Лебедем було відновлено колись популярну виставу «Золоте Курча» для найменших глядачів та їхніх батьків. У ній знову ожили Золоте Курча, Лисиця й Вовк — мирні й добрі образи, що створювали атмосферу затишку й спокою. Паралельно театр представив низку нових постановок, серед яких добре знайомі дітям казки. «Дюймовочку» актори зіграли навіть у паркінгу торговельного центру, перетворивши холодний простір на чарівний світ, де маленька героїня вчила не здаватися. «Гидке каченя», «Уфті-туфті», «Матінка Хурделиця» щоразу нагадували: навіть найслабший може здолати труднощі, добро завжди знаходить свій шлях, а сміх і наївність рятують від смутку й тривог. Ці вистави доводили: казка — це не втеча від життя, а спосіб наповнити його світлом і надією. Для дорослої аудиторії театр підготував прем’єру «Любов по-італійськи» — легку, сонячну комедію, сповнену гумору й теплоти. Вона нагадувала: справжні почуття не питають дозволу ні в кого, навіть у війни, і прориваються крізь будь-які обставини. Театр прагне, аби поряд із серйозними роздумами на сцені лунав і сміх, бо саме він допомагає відчути силу життя. Ця вистава дарувала глядачам добрий настрій, легкість і радість, яких так бракує у важкі часи.

Згодом з’явилася постановка «Три Пінгвіни» Ульріха Хуба — не лише кумедна історія про трьох героїв, а глибока вистава про дружбу, взаємопідтримку та вміння залишатися поруч у складні часи. Поєднуючи сміх і зворушливі моменти, спектакль дарував і дітям, і дорослим можливість бодай на годину відволіктися від сирен та небезпеки, відчути тепло і турботу одне про одного, створюючи відчуття, що навіть у найважчі миті життя можна віднайти опору, довіру й надію.

Вистава «Момо+Попо» Себаст’єна Тьєрі, створена для дорослої аудиторії, стала важливим мистецьким кроком театру. У центрі її уваги — теми, що особливо загострилися у воєнний час: материнство, втрати, пошук родини, прийняття та любов, яка не знає кордонів. Постановка нагадувала: справжня сім’я народжується не лише з кровних зв’язків, а й у серці — у здатності підтримувати й любити, навіть у найважчі моменти. Окремо акцентовано тему інклюзивності: на сцені знайшли своє місце різні діти й дорослі, а кожен голос звучав рівноцінно.

Своєрідним художнім дослідженням людських переживань стала й вистава «Казка про страх» Олега Михайлова. Вона торкнулася найболючішого — тіні, що оселилася у серці кожного, хто чув вибухи чи проводив ночі в укриттях. На сцені цей страх втрачав владу: він не зникає повністю, але стає меншим, якщо мати сміливість подивитися йому в обличчя. Вистава дарувала полегшення не лише дітям, а й їхнім батькам, формуючи у залі відчуття спільності та віри в те, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок.

Разом — нові прем’єри й знайомі казки, дитячі та дорослі постановки — довели: театр не просто виживає, а живе повноцінним життям. Він дарує глядачам і мить усмішки, і мить роздумів, розширює репертуар, шукає нові форми, щоб завжди залишатися поруч — у часи радості й у часи випробувань. І навіть попри зміну поколінь акторів, режисерів і глядачів, театр продовжує нести ті самі фундаментальні цінності. Наша трупа — серце театру, його душа і сила. Серед тих, хто творив і продовжує творити казку на сцені, — Андрій Федорович Гапанович та Андрій Андрійович Гапанович, Ольга Яківна Двойченкова — заслужена артистка України, Юрій Олегович Ніколаєнко, Наталія Анатоліївна Перепелиця, Руслан Володимирович Романов, Світлана Володимирівна Симоненко, Людмила Вікторівна Удачина, Віра Петрівна Михайленко та Олексій Михайлович Бритков. Кожен із них вкладає в сцену свою майстерність, енергію та любов до казки, завдяки чому театр живе, сміється, мріє й дарує світло своїм глядачам. Кожна нова вистава народжується з віри в добро, з потреби творити казку, що вчить, підтримує й надихає, передаючи світло й надію від одного покоління до іншого. Бо казка живе там, де є серце, готове вірити, любити й ділитися теплом, а ці цінності залишаються незмінними, навіть коли змінюється обличчя сцени. Попереду — ювілейний сезон, який об’єднує минуле й майбутнє. Оглядаючись назад, ми бачимо пройдене й водночас відчуваємо простір для нових відкриттів. На глядачів чекають вистави, над якими колектив працює вже зараз. Деякі залишаються сюрпризом — аби зберегти відчуття очікування. Але впевненість у тому, що вони народжуються з тієї ж потреби в казці, яка допомогла пережити найтемніші дні, робить майбутнє світлим і сповненим надії. Бо театр — це не лише сцена. Це серце міста, яке б’ється разом із Харковом. Це сміх дитини, голосніший за сирену. Це надія, що проростає навіть крізь руїни. І поки ми виходимо на сцену, поки діти вірять у добро, поки звучить казка — стоятиме Харків. Стоятиме Україна.

“До того ж артисти Анатолій Подорожко, Ольга Єфімченко, завжди разом з нами, хоча на відстані, – наголошують в театрі. –  Валерія Мельнік, Тома Лебедь, Юлія Селіванова, Олена Дрокіна, Олена Романова, Вікторія Устенко, на фронті Даніїл Кузнецов”.

Фото та матеріал: ХТДЮ, відкриті джерела, Наталія Бойченко

Казка серед війни: 22 та 27 жовтня Харків вітає митців одного із найстаріших театрів для дітей в Україні (фото, відео, доповнено)

22 жовтня свято митців Харківського театру для дітей та юнацтва!

В 2025 році в театрі ювілейний сезон – «Золоте століття театру казки 105–65».

“Є театри, що зростають разом із поколіннями, стають частиною міста й його пам’яті та залишаються незмінним осередком світла. Харківський театр для дітей та юнацтва — саме такий. Це не лише сцена з кулісами, а простір, де народжується дитячий сміх, де дорослі знову вчаться мріяти, де казка захищає від темряви. Ми не зупиняємося, бо відчуваємо: у ці часи вона потрібна як ніколи. Віра в добро, любов і світло, що розганяє морок, — ось цінності, які ведуть нас уперед і дарують сили. Тому ми завжди повертаємося додому — до театру, де на нас чекають діти, наші глядачі, ті, для кого казка — не просто історія, а життєво необхідна підтримка, промінь надії й тепла. І поки вона звучить, ми разом здатні долати будь-які випробування, адже світло завжди сильніше за темряву, – наголошує колектив ХТДЮ. – 22 жовтня день народження нашого театру, а вже 27 жовтня концерт-вітання в театрально-концертний центр (ТКЦ, вул. Сумська, 25) на святкування ювілею.

Ось так тепло їх вітали, а вони радо дарували свої виступи найдорожчим…

Попри зливу на вулиці, привітати ювілярів прийшло керівництво області та міста, колеги, друзі, близькі і любий глядач…

 

Колектив новинного порталу GX щиро вітає з річницею усіх причетних! Додамо чуттєвих кадрів із святкування подвійного ювілею.

До речі, ХТДЮ, один із найстаріших театрів для дітей в Україні, був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.

За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився у 1960 році.

Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.

Зокрема, під час війни, коли виють сирени та чутно вибухи, в суцільній темряві, так потрібне світло – світло добра, відваги, любові та віри. Саме таку прем’єру  “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав” (докладніше в новині GX за посиланням) на мінус третьому поверсі ТРЦ Nikolsky, у безпеці, безкоштовно, лише за оплески і сяючі очі дітей та їхніх батьків, взимку 2022 року подарував незламному Харкову театр для дітей та юнацтва. Свято стало незабутнім ще й від того, що кохання театральне стало справжнім – на очах схвильованого неймовірною виставою глядача, під оплески, трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.

Вистава дуже полюбилася глядачу і не лише харківському. ХТДЮ подарував зустріч із казкою й дітям Полтави (на фото вистава 2024 року).

І це був не єдиний виступ харківців у краю Кочубея.

А ще її спромоглися показати й в арт-сховищі “Культура”.

Саме з казкою про Дюймовочку колектив вирішив відкрити свій театральний сезон у сховищі на території паркінгу ТРЦ Nikolsky. Саме цю казку в найжахливіші дні 2022 року бачили діти Харківщини.

“Дюймовочка нагадала мені нашу Україну – така ж маленька і незламна, яку мріють підкорити, але маючи безмежну доброту і любов до волі, вона все ж таки знаходить своє щастя. Сподіваюсь, що наше щастя теж вже дуже-дуже близько!” – розповідала Марина Мілованова.

А ось у Кирилівці Старосалтівського району в 2023 році діти побачили новорічну інтермедію.

Найзимовішу казку “Таємниця Снігової Королеви” (докладніше в новині GX за посиланням, більше фото з вистави у альбомі на фейсбук сторінці GX) від колективу Харківського театру для дітей та юнацтва із захопленням в 2023 році дивилися і харківські малюки й дорослі. Подивитися цю вистави приїздила навіть Леся Нікітюк.


А ще була створена прем’єрна вистава “Казка про страх” за п’ єсою Олега Михайлова. Режисер і сценограф Лоліта Фурсова.

Її побачили й учні підземної школи.

До речі, в 2023 році незламний колектив створив виставу-казку “Така казка, що казка” (“Про Іванка, Змія та премудру Дуляну”). Докладніше про процес створення і перші прем’єрні покази в новині GX за посиланням.


Колектив окремо згадав свій виступ з цією виставою для дітей героїв у підвальному приміщенні Палацу юракадемії.

Улюблену казку мирних часів – “Уфті-туфті” для дітей Новобаварського району показували в укритті.

Трохи спогадів з вистави мирного часу дивиться у новині GX – “Голос із харківського метро звернувся до дітей“.

І артисти, і глядач дуже скучили один за одним, тому зустріч на виставі в казці про відважну Червону Шапочку восени 2024 року вийшла надчуттевою (докладніше в новині GX за посиланням).

Саме на цій прем’єрі головний художник та керівник театру Аркадій Чадов про відновлення  вистави «ГИДКЕ КАЧЕНЯ», яку пізніше харківці побачили в ТКЦ, а ще казка завітала до Полтави.

До Дня захисту дітей дарунком стала адаптована дитяча казка «Золоте курча» Володимира Орлова, яку відтворив колектив Харківського театру для дітей та юнацтва.

А ось на зимові свята в 2025 році до харківців завітала Матінка Хурделиця (докладніше в новині GX).

Вже навесні 2025 року світ побачила прем’єра вистави “Біля ковчега о восьмій” (“Три пінгвіни”), в якій були задіяні ще й випускники харківського ВНЗ та зірка театру”Квітки” (ХАДТ ім. Квітки-Основ’яненка).

Дуже цікаво про нову виставу у своїй скарбничці розповіла головна героїня позитивної прем’єри – Наталія Перепелиця.

А ще згадаємо, як під час війни, 19 жовтня 2023 року, колективи ХТДЮ та його друзі з Харківської філармонії вперше з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну подарували радість людям з великим серцем – донорам крові та медичним працівникам Biopharma Plasma (докладніше в новині GX  від 22 жовтня 2023 року).

Згадувати минуле і розповідати про незламне сьогодення театру можна ще дуже довго, краще завітати на їх вистави – це стане кращим дарунком незламному колективу.

Нагадаємо, в 2025 році Харківський театр для дітей та юнацтва святкує ЮВІЛЕЙ! «Золоте століття театру казки 105–65»!

Вже 22 жовтня колектив ХТДЮ відзначає ювілей театру, який став домом для багатьох поколінь харківців, місцем, де народжується добро й світло, де діти знову вірять у казку, а дорослі — у силу мрії.
Це простір тепла, підтримки й віри, який навіть у найтяжчі часи залишається символом незламності нашого міста.

Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять — від відродження у Харкові.
За цими датами стоїть історія, сповнена любові, натхнення й відданості сцені.
Театр не раз підіймався з попелу — після війни, пожежі, евакуацій — і кожного разу повертався до життя завдяки тим, хто вірить у силу казки.
Сьогодні вони продовжують цю традицію: попри вся грають для дітей і дорослих, шукають нові теми та сценічні форми, але зберігають головне — світло, щирість і віру в добро.
Театр залишається місцем, де народжується сміх, оживають мрії й кожен глядач відчуває, що диво поруч.
Ювілей «105–65» — це не просто цифри. Це жива пам’ять міста, історія поколінь і доказ того, що добро має силу жити навіть тоді, коли навколо темрява.
“Ми щиро вдячні всім, хто був і залишається з нами — нашим глядачам, колегам, друзям і всім, хто підтримує театр у мирні й непрості часи. –  наголощують в театрі. Запрошуємо вас розділити це свято —
27 жовтня — день ювілею Харківського театру для дітей та юнацтва! Разом ми творимо історію, у якій світло людяності, добра й надії завжди перемагає темряву”.

Довідка. Харківський театр для дітей та юнацтва вважається найстарішим дитячим театром України. Його історія починається у 1920 році, коли було створено театральну школу.
У 1933 році заклад отримав офіційний статус Харківського театру юного глядача. Відтоді актори дарували маленьким харків’янам світло казок, аж поки 1941 року їм не довелося залишити сцену й піти на фронт. Додому вони вже не повернулися: у 1944-му театр відродився у Львові.
Харків дочекався повернення своєї казки лише у 1960 році завдяки головному режисеру Феоктисту Олександрину та актору Лесю Сердюку. Відтоді цей театр тричі народжувався з попелу: після війни, після пожежі й тепер — у час нової війни.

У цьому сезоні театр відзначає свій ювілей — «Золоте століття театру казки 105–65». Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять від відродження у Харкові — це не просто цифри, а жива пам’ять і символ незламності. За ними — десятки поколінь акторів, сотні вистав, тисячі маленьких глядачів, які виходили з театру іншими людьми: сміливішими, добрішими, світлішими. «Золоте століття» — це не про зовнішній блиск. Це про золото, яке світиться зсередини — у дитячих очах, у серцях батьків, у пам’яті Харкова, який знову й знову чекає на свою казку.

У лютому 2022-го театр зустрів нову війну. Частина акторів вирушила на фронт, інші були змушені евакуюватися, але ті, хто залишився, не дозволили тиші поглинути сцену. Перші вистави відбувалися у метро для дітей, що жили під землею. Згодом театр почав їздити в громади Харківщини, де мешкали евакуйовані малюки. Коли ракета вибила вікна у будівлі театру, в.о. директора Аркадій Чадов сказав: «А що таке вікна? Це очі. Ворог хотів забрати в нас зір. Але ми підлікували наші очі й продовжили грати». Бо казка не може мовчати. Вона має звучати — навіть у темряві.

Першою прем’єрою після початку війни стала казка «Як хоробрий кравчик свій страх шукав», поставлена режисером Олександром Драчовим. Вже тоді стало зрозуміло: в умовах війни неможливо оминути тему боротьби зі страхом і злом. Для своїх постановок Драчов свідомо обирає народні казки, які перегукуються із сучасністю та допомагають глядачам віднайти сили й віру. Так народилася вистава «Така казка, що казка». Режисер узяв за основу кілька українських народних історій — від знаних, як «Про премудру Дуляну» чи «Як Іванко царя перебрехав», до маловідомих — і об’єднав їх в єдиний сюжет. Ця вистава стала справжнім викликом: якщо попередню зібрали з перероблених декорацій, то тут усе створювалося з нуля. За ескізами головного художника й в. о. директора театру Аркадія Чадова були пошиті костюми, виготовлено складний реквізит, а композитор Дмитро Абрамов написав і виконав наживо музику на народних інструментах. У центрі сюжету — Іванко у виконанні Юрія Ніколаєнка, що уособлював щирість і світло, протиставлені підступному Змієві та мудрій Дуляні. Кожен актор виконував по кілька ролей, і сцена оживала завдяки яскравим образам — від козака Гната (Руслан Романов) до Цариці й королеви птахів, яких втілила заслужена артистка України Ольга Двойченкова. Прем’єра цієї постановки стала особливою подією. У залі були діти захисників і ті, хто пережив найтяжчі втрати. Попри повітряні тривоги за вікном, сцена світилася кольорами костюмів, звуками живої музики та енергією акторів. Для глядачів історія про Іванка стала не лише казкою, а віддзеркаленням реального життя. Коли маленький хлопчик вибіг на сцену, щоб «перемогти» Змія, стало очевидно: діти сприйняли цю боротьбу як власну, а вистава перетворилася на символ надії й віри у перемогу добра.

Разом із головним режисером Андрієм Лебедем було відновлено колись популярну виставу «Золоте Курча» для найменших глядачів та їхніх батьків. У ній знову ожили Золоте Курча, Лисиця й Вовк — мирні й добрі образи, що створювали атмосферу затишку й спокою. Паралельно театр представив низку нових постановок, серед яких добре знайомі дітям казки. «Дюймовочку» актори зіграли навіть у паркінгу торговельного центру, перетворивши холодний простір на чарівний світ, де маленька героїня вчила не здаватися. «Гидке каченя», «Уфті-туфті», «Матінка Хурделиця» щоразу нагадували: навіть найслабший може здолати труднощі, добро завжди знаходить свій шлях, а сміх і наївність рятують від смутку й тривог. Ці вистави доводили: казка — це не втеча від життя, а спосіб наповнити його світлом і надією. Для дорослої аудиторії театр підготував прем’єру «Любов по-італійськи» — легку, сонячну комедію, сповнену гумору й теплоти. Вона нагадувала: справжні почуття не питають дозволу ні в кого, навіть у війни, і прориваються крізь будь-які обставини. Театр прагне, аби поряд із серйозними роздумами на сцені лунав і сміх, бо саме він допомагає відчути силу життя. Ця вистава дарувала глядачам добрий настрій, легкість і радість, яких так бракує у важкі часи.

Згодом з’явилася постановка «Три Пінгвіни» Ульріха Хуба — не лише кумедна історія про трьох героїв, а глибока вистава про дружбу, взаємопідтримку та вміння залишатися поруч у складні часи. Поєднуючи сміх і зворушливі моменти, спектакль дарував і дітям, і дорослим можливість бодай на годину відволіктися від сирен та небезпеки, відчути тепло і турботу одне про одного, створюючи відчуття, що навіть у найважчі миті життя можна віднайти опору, довіру й надію.

Вистава «Момо+Попо» Себаст’єна Тьєрі, створена для дорослої аудиторії, стала важливим мистецьким кроком театру. У центрі її уваги — теми, що особливо загострилися у воєнний час: материнство, втрати, пошук родини, прийняття та любов, яка не знає кордонів. Постановка нагадувала: справжня сім’я народжується не лише з кровних зв’язків, а й у серці — у здатності підтримувати й любити, навіть у найважчі моменти. Окремо акцентовано тему інклюзивності: на сцені знайшли своє місце різні діти й дорослі, а кожен голос звучав рівноцінно.

Своєрідним художнім дослідженням людських переживань стала й вистава «Казка про страх» Олега Михайлова. Вона торкнулася найболючішого — тіні, що оселилася у серці кожного, хто чув вибухи чи проводив ночі в укриттях. На сцені цей страх втрачав владу: він не зникає повністю, але стає меншим, якщо мати сміливість подивитися йому в обличчя. Вистава дарувала полегшення не лише дітям, а й їхнім батькам, формуючи у залі відчуття спільності та віри в те, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок.

Разом — нові прем’єри й знайомі казки, дитячі та дорослі постановки — довели: театр не просто виживає, а живе повноцінним життям. Він дарує глядачам і мить усмішки, і мить роздумів, розширює репертуар, шукає нові форми, щоб завжди залишатися поруч — у часи радості й у часи випробувань. І навіть попри зміну поколінь акторів, режисерів і глядачів, театр продовжує нести ті самі фундаментальні цінності. Наша трупа — серце театру, його душа і сила. Серед тих, хто творив і продовжує творити казку на сцені, — Андрій Федорович Гапанович та Андрій Андрійович Гапанович, Ольга Яківна Двойченкова — заслужена артистка України, Юрій Олегович Ніколаєнко, Наталія Анатоліївна Перепелиця, Руслан Володимирович Романов, Світлана Володимирівна Симоненко, Людмила Вікторівна Удачина, Віра Петрівна Михайленко та Олексій Михайлович Бритков. Кожен із них вкладає в сцену свою майстерність, енергію та любов до казки, завдяки чому театр живе, сміється, мріє й дарує світло своїм глядачам. Кожна нова вистава народжується з віри в добро, з потреби творити казку, що вчить, підтримує й надихає, передаючи світло й надію від одного покоління до іншого. Бо казка живе там, де є серце, готове вірити, любити й ділитися теплом, а ці цінності залишаються незмінними, навіть коли змінюється обличчя сцени. Попереду — ювілейний сезон, який об’єднує минуле й майбутнє. Оглядаючись назад, ми бачимо пройдене й водночас відчуваємо простір для нових відкриттів. На глядачів чекають вистави, над якими колектив працює вже зараз. Деякі залишаються сюрпризом — аби зберегти відчуття очікування. Але впевненість у тому, що вони народжуються з тієї ж потреби в казці, яка допомогла пережити найтемніші дні, робить майбутнє світлим і сповненим надії. Бо театр — це не лише сцена. Це серце міста, яке б’ється разом із Харковом. Це сміх дитини, голосніший за сирену. Це надія, що проростає навіть крізь руїни. І поки ми виходимо на сцену, поки діти вірять у добро, поки звучить казка — стоятиме Харків. Стоятиме Україна.

“До того ж артисти Анатолій Подорожко, Ольга Єфімченко, завжди разом з нами, хоча на відстані, – наголошують в театрі. –  Валерія Мельнік, Тома Лебедь, Юлія Селіванова, Олена Дрокіна, Олена Романова, Вікторія Устенко, на фронті Даніїл Кузнецов”.

Фото та матеріал: ХТДЮ, відкриті джерела, Наталія Бойченко

Вони плекають світ незламної душі Харкова: місце, де шанують книгу, святкує ювілей (фото, відео)

«Бібліотека – це той храм, де завжди народжується та зберігається духовність. Пам’ятаємо, що в давнину бібліотеку називали: “Дім життя”, “Притулок мудрості”, “Аптека для душі”», – так казав про бібліотеки видатний український педагог, публіцист, письменник Василь Сухомлинський.

Під час війни бібліотека – це ковток “свіжого повітря” та мудрості, навіть під виття сирен. У часи, коли рашисти нищать наш національний спадок (музеї, театри, бібліотеки, ВНЗ, цілі міста і села…), дуже важливо зберегти надбання нашого народу.

Незламний Харків і усі, хто доторкнувся до їх світла, сьогодні вітають колектив однієї із найстаріших бібліотек України із ювілеєм. Саме 30 серпня Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка відзначає свій день народження – 195 років. Колектив новинного порталу GX приєднується до привітань і дарує новину незламним працівникам храму, де народжується та зберігається духовність!

Фонд ХДН бібліотеки ім. В. Короленка навіть в умовах війни доступний харків’янам.
Нагадаємо, у ХДН бібліотеки ім. В. Короленка з 7,1 мільйона книг, документів, журналів, газет, під час обстрілів було пошкоджені близько 5000, до того колективом закладу було винесено близько 2 тони скла. На щастя рідкісні видання вціліли… Зараз тисячі книг з 7 мільйонного фонду бібліотеки знаходиться у вільному доступі для відвідувачів закладу.
Отож бо Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка і наразі залишається другою за обсягом фондів в Україні.

Нагадаємо, на Харківщині було понад 780 бібліотек, за час війни їх кількість зменшилася до 471… Серед тих, що не працюють – 35 повністю зруйновано, 171 пошкодженні.

В цей святковий день про минуле і сьогоднішній день книгозбірні «Громада. Груп» створила сюжет.

А колектив новинного порталу GX додає свої особисті спогади про кроки відновлення “Притулку мудрості” і його сучасне життя.

А ви знали? З даху бібліотеки можна побачити найвищій в Україні флагшток із синьо-жовтим прапором нашої країни.

Тут зустрічаються видатні харківці, які не бачилися роками, і дарують книги митці.


Тут розповідають історію рідного краю у картинах і роботах харківських майстрів, а ще з любов’ю дарують усмішки.

До речі, часи роботи, майже, не змінні.

А скільки видатних гостей вони до себе запрошували не злічити…

А ще це так приємно, коли з даху не тече вода, а у світлій залі можна отримати потрібну книгу… Саме куточок читача для відвідувачів відділу міського абонемента облаштовано за кошти спонсорів у місці напівзруйнованої з вибитими шибками зали бібліотеки.

Минув час після нашої останньої зустрічі під дахом Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Короленка. Влітку 2023 року він був пробитий уламками російських ракет, але світова спільнота та благодійні фонди не залишилися осторонь. До свята Всеукраїнського дня бібліотек, 30 вересня, дах було відремонтовано. Докладніше в пості журналістки GX Наталії Бойченко, на фото та відео GX.

Руками колективів бібліотек у різних куточках країні, зокрема Харкова і Харківщини, врятовано багато книг і цінних експонатів.

У читацькому корпусі та книгосховищі бібліотеки замінені вікна. Ця визначна подія для бібліотеки стала можлива у рамках віконної програми, яка створена американською організацією Global Empowerment Mission (GEM) у партнерстві з Howard G Buffett Fondation (HGBF).



До речі, вибиті вітражі куполу над сходами наразі теж мають тимчасовий захист, а в майбутньому планується відновлення Бекетовських вітражів.

Директор ХДН бібліотеки ім. В. Короленка Наталя Петренко докладно розповіла про перші кроки відновлення.

Створено справжній куточок “Терапії для душі”.

А ще надбанням куточка споживача є «Валізка з книжками», яка стала «аптечкою для душі», як для дітей, так і для дорослих.

Нагадаємо, цей проєкт мав нечуваний ажіотаж — було подано понад 4500 заявок з усієї України, а самих валізок – 250! І серед бібліотек-переможниць – наша Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка. Сьогодні до українських дітей прийшла війна. На жаль, ми не можемо повністю захистити їх від психологічних травм, ізолювати від обставин сьогодення, але можемо допомогти відволіктися завдяки книгам та грі. Саме з таких, «терапевтичних» міркувань і були зібрані «Валізки». Вони неодмінно стануть в пригоді батькам та педагогам, допоможуть діточкам читати, говорити, сміятися, сподіватися, радіти… У цій валізці — 22 книжки українських та зарубіжних авторів, які допоможуть дітям потоваришувати зі своїми емоціями та обговорити те, що їх турбує. До речі, у валізі є й книжка про улюбленця усіх українців – пса Патрона, й книжка з малюнками видатної художниці України – Ольги Гайдамаки.


Фонд ХДН бібліотеки ім. В. Короленка навіть в умовах війни доступний для харків’янам.

Зараз тисячі книг з 7 мільйонного фонду бібліотеки знаходиться у вільному доступі для відвідувачів закладу.

Кількість читачів ХДН бібліотеки ім. В. Короленка у наш важкий час поступово зростає.

До дня народження Т. Шевченка вірші Кобзаря з «Валізки з книжками» у Покотилівці лунали багатьма мовами.

Пані Вікторія додала до розповіді Наталі Валентинівни, що її відділ роботи з іноземною літературою підготував переклади творів Шевченка японською, корейською та багатьма європейськими мовами.

В ХДНБ ім. В. Короленка відвідувачі мали змогу побачити історію людей і книжок часів війни: “Урятоване Євангеліє” (про головний експонат Ізюмського краєзнавчого музею – напрестольне Євангеліє 1707 року, фоліант, оклад якого оздоблений сріблом та позолотою), “Замах на пошту” (про атаку на “Нову пощту” та врятовану посилку з книжками, які поповнили фонд дитячої бібліотеки), “Я – не студент…” (про один з найвідоміших університетів міста – ХНУМ господарства імені О.М. Бекетова, який зазнав значних руйнувань від російських обстрілів), “Неспортивний постріл“, “Світ має знати правду“.

Докладніше про книжки та картини, що не горять у ворожому вогні, в новині GX.

Харків’яни від малого до старого йдуть до “Аптеки для душі” за мудрістю, спокоєм та знаннями.

Для тих, хто не має змоги завітати до бібліотеки, але потребує матеріали видань, які знаходяться в бібліотеці, або сам хоче передати свої видання по Україні або за кордон, в найбільш захищеній кімнаті беззупинно працюють бібліотекарі. Вони сканують видання та відправляють їх замовникам, а ще поповнюють електронну бібліотеку закладу.

Більше фото з відвідин ХДН бібліотеки ім. В. Короленка — в альбомі на фейсбук-сторінці GX.

Нагадаємо, на Харківщині було понад 780 бібліотек, за час війни їх кількість зменшилася до 471… Серед тих, що не працюють – 35 повністю зруйновано, 171 пошкодженні. Наразі, у ХДН бібліотеки ім. В. Короленка з 7,1 мільйона книг, документів, журналів, газет, пошкоджені близько 5000, було винесено 2 тони скла. На щастя рідкісні видання вціліли…

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХДН бібліотеки ім. В. Короленка

Борітеся і поборете. Митці підготували світову прем’єру до подвійного ювілею (фото, відео)

В 2025 році в Харкові тривають заходи до 100-річчя одного з найкращих театрів України – Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка / СХІД ОПЕРА, а в 2024 році увесь світ відзначив 210 років з дня народження Кобзаря. Ці дві визначні дати поєднує масштабний проєкт митців – неймовірна постановка “ТГШ. Подорож у часі “, про яку ще минулого року вголос заявив колектив СХІД ОПЕРА (докладніше в новині GX ).

Генеральна репетиція постанови відбулася 23 квітня 2025 року, а вже 25 (о 17.00) та 26 (о 16.00) квітня на затишній сцені театру (часів війни) відбудеться грандіозна прем’єра.

Забудьте про сумного дядька в кожусі!

Тарас Григорович Шевченко був не просто поетом — він був іконою стилю, бунтарем і зіркою аристократичних салонів.

Народився кріпаком — помер Генієм.

Освічений. Модний. Небезпечний для імперії.

Писав, коли забороняли. Малював, коли забороняли. Не зламався.

Його боялися — бо він будив свободу в серцях українців.

Він був селфмейдом ще до того, як це стало трендом.

Шевченко — це не пам’ятник. Це сила, що живе в кожному, хто бореться за Україну!

“Формування нового образу Кобзаря як нашого сучасника дозволяє привернути нові аудиторії до його художньої творчості та поетичної спадщини. Адже молодь матиме можливість ототожнити сучасне покоління, яке захоплюється Сергієм Жаданом, Юрієм Адруховичем та іншими знаменитими поетами і письменниками, і уявити, що в ролі такого ж кумира публіки, порушника традицій виступав свого часу і Тарас Шевченко. Тож, опера-кабаре постає не лише художнім продуктом, але й символом боротьби за культурні цінності, що набуває особливої актуальності в новому контексті.

Прем’єра опери-кабаре «ТГШ. Подорож у часі» відбудеться 25 квітня, о 17:00, та 26 квітня, о 16:00, на безпечній сцені ХНАТОБ імені М.В. Лисенка Loft stage.

Запрошуємо всіх поціновувачів мистецтва відвідати цю унікальну подію та зануритися у захоплюючу подорож крізь час разом із Тарасом Шевченком”, – наголошують в театрі.

Довідка. «ТГШ. Подорожу часі». Світова прем’єра опери-кабаре.

Композитор – Золтан Алмаші

Авторка лібрето – Олена Павлова

Режисер – Армен Калоян

Художник – Костянтин Пономарьов

Хормейстер – Олексій Чернікін

Хореографка-постановниця – Олена Пуль

Диригент – Юрій Яковенко

Художній керівник проєкту – Ігор Тулузов

ПРО ВИСТАВУ:

Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка  анонсує прем’єру новаторської опери-кабаре «ТГШ. Подорож у часі», присвяченої 211-й річниці від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Музику до опери-кабаре написав відомий сучасний композитор Золтан Алмаші (Київ), у творчості якого органічно співіснують традиційне і новаторське, інтонації, близькі до класичного стилю, і абсолютно несподівані мелодійні ходи. Авторкою лібрето стала Олена Павлова (Львів), яка створила своєрідну поетичну літературну основу. В основі лібрето лежить незавершений твір представника «Розстріляного Відродження» Гео Шкурупія «Повість про гірке кохання Тараса Шевченка», що додає постановці глибини та історичної значущості. Використані також листи поета, в яких розкривається його особистість, незнайома для багатьох. Партитура опери була створена за фінансової підтримки Українського культурного фонду.

Безперечно, Тарас Шевченко є культовою постаттю в українській культурі, чию творчість змалечку знає кожен українець. Він став своєрідною «іконою», а його пророча поезія крізь віки торкається найболючіших для нашого суспільства тем. Більшість знайома з його хрестоматійною біографією, але мало хто, за винятком фахівців, має уяву про внутрішнє життя Кобзаря, його емоційний стан в різні періоди. Цю завісу й спробували привідкрити творці опери-кабаре та учасники постановної групи ХНАТОБ імені М.В. Лисенка – режисер Армен Калоян, диригент Юрій Яковенко, художник Костянтин Пономарьов, хормейстер Олексій Чернікін, хореографка Олена Пуль, художній керівник проєкту Ігор Тулузов.

Опера-кабаре «ТГШ. Подорож у часі», іноді доволі провокативна, прагне відійти від усталених стереотипів і показати Шевченка не лише як поета та пророка, але й як близьку та зрозумілу всім нам людину, яка насолоджувалася життям, була частиною богемного суспільства, так би мовити, «зіркою» свого часу та мала пристрасну й зовсім неоднозначну натуру, що зрештою і призвело до його особистої трагедії.

Трохи спогадів.

Нагадаємо, як усе починалося….

Яскраву ідею легендарного митця Мі́ська Барбара, оживити Тараса, підхопили і втілюють на сцені ХНАТОБ.

Повне ім’я українського співака та актора, колишнього вокаліста рок-гурту «Мертвий Півень» – Михайло Ярославович Барбара, до речі, він народився 14 листопада 1971 у Львові і, на жаль, помер 11 жовтня 2021 року у Харкові). 2021 року Міської пишов, але він почав писати…

Головний режисер СХІД ОПЕРА, заслужений діяч мистецтв України Армен Калоян захопливо розповідав, як вперше обговорював з Михайлом цікаву ідею, як мріяли разом її втілити у життя… Але Мі́сько Барбара пішов так рано, тепер його колеги і друзі, вшановуючи митця, просто забов’язані довести його мрію до кінця. До речі, на зустрічі в Харкові картина з його обличчям стала центром уваги усіх присутніх.

Найдивовижне те, що проєкт розпочали два фізики – заслужений діяч мистецтв України Ігор Тулузов та заслужений діяч науки і техніки України Борис Гриньов… На зустрічі з харківцями Ігор Тулузов наголосив, що ідея цього проєкту народилася ще до війни, адже театр має чималий досвід по успішному втіленню цікавих грантових проєктів Українського культурного фонду. Це буде абсолютно український продукт про національного генія, який створюють у ці буремні часи виключно українські митці в українському Харкові.

За музичне оформлення “ТГШ. Подорож у часі ” взявся Золтан Алмаші – заслужений артист України, лауреат премії “Київ” ім. А.Веделя, сучасний український композитор, віолончеліст, педагог, організатор музичного життя, один із засновників та керівників фестивалю класичної та сучасної камерної музики «Гольфстрім». На зустрічі із харківцямі він був присутній віртуально – передав вітання і розповів про перші кроки у створенні музики до проєкту. Через гастролі композитор не зміг приїхати на першу зустріч з глядачем до Харкова, але він надіслав відеопривітання, побажавши успішної презентації твору та плідної праці над втіленням опери на сцені.

Подорожувати у спогадах, створювати лібрето запросили талановиту письменницю, авторку та кураторку цікавих культурних проєктів Олену Павлову. Дзвінок Армена, його захоплююча оповідь захопили Олену… І вона з радістю погодилася працювати над постановкою “ТГШ. Подорож у часі”. До речі, з майбутньою лібретисткою, режисера познайомила давня подруга, дружина Місько Барбари, режисерка театру “Арабески” Світлана Олешко. Саме Світлана першою зателефонувала Олені Павловій і запропонувала написати лібрето до опери.

Можна подорожувати у спогадах, навіть, просто читаючи книгу…. І ця подорож для України буде разом із Шевченко!

Рядок – «Борітеся і поборете!» – став знаковим для авторки лібрето, бо саме цей уривок з поеми «Кавказ» Шевченка з’явився на білборді звільненої від російських окупантів Балаклії під зірваними гаслами рф. І ця мить війде в виставу.

Олена з натхненням розповідала служачам про свої перші нариси.

Про те, що молодий Тарас був богемним поетом, вмів морочити голови жинкам і закохував у себе княгінь… В майбутній опері авторка прописує дві любовні лінії: відносини Тараса з княжною Варварою Репніною, аристократкою, яка була закохана в Шевченка і все життя йому допомагала; а ось з красуні Ганни Закревської юний Тарас малював портрети і потім писав їй вірші зі заслання. Шевченко постане живим, сучасним парубком, зрозумілим молоді і цікавим кожному. Адже Шевченко, то не завершений роман, митці продовжують те, що було розпочате в 20-30 роках відродження, що стріляє у відповідь…

А ще авторка лібрето з гумором додала, що в “ТГШ. Подорож у часі” навіть Смерть за нас!

Усі, хто хоч раз був у Харкові закохуються в наше незламне місто. Ось і Олену Павлову причарувало «Черемшеве небо Харкова»… Авторка з радістю прокоментувала свою роботу над оперою та залишила відеопобажання харківцям в інтерв’ю журналістці GX.

Почули глядачі на зустрічі з митцями й уривок з майбутньої опери.

Молодий соліст театру Святослав Судік та струнний оркестр СХІД ОПЕРА (під орудою заслуженого діяча мистецтв України Юрія Яковенка) виконали увертюру до опери та арію Шевченка.

Святославу 28 років. Він викладач і музикант, завдяки своєму неймовірному басу був обраний зіграти Шевченка в літах. Але він додає персонажу своєї сили і харизми, якими й насправді володів Кобзарь.

Чарівні слова про Місько знову роблять свою справу, від музики Золтона течуть сльози, лібрето Олени Павлової надихає, а харківські митці спроможні на дива… Отож бо чекаємо на прем’єру “ТГШ. Подорож у часі” і віримо: «Свобода – це те, що нам дається від народження і триває на цьому світі. Заборонити дар Божий – це великий гріх. Свобода поведе на барикади без заборон писати й малювати».

До речі, кожна подія завжди має обличчя і його створили і втілили юні харківські дізнайнери – студенти Харківської академії дизайну та мистецтв на чолі зі своєю викладачкою Галиною Жереховою розробили декілька дизайн MERCH, які можна було побачити на шанувальниках творчості ХНАТОБ, які отримали їх у дарунок. Армен Калоян навіть запросив постійну глядачку театру Наталю Юрченко на сцену, де вона продемонструвала цей чудовий продукт. Окрім трьох футболок були представлені ще й толстовки із трьома видами авангардного зображення Кобзаря.

Задум молоді високо оцінив відомий харківський дизайнер Констянтин Пономарьов, який теж був присутній на презентації твору.

Довідка. 

 

Золтан Алмаші, заслужений артист України, лауреат премії “Київ” ім. А.Веделя, сучасний український композитор, віолончеліст, педагог, організатор музичного життя, один із засновників та керівників фестивалю класичної та сучасної камерної музики «Гольфстрім».
Народився у родині музиканта-скрипаля. В 1993 р. закінчив Львівську середню спеціалізовану музичну школу-інтернат імені С. Крушельницької. Вищу освіту здобув у Львівському вищому державному музичному інституті імені М. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія ім. М.В. Лисенка) по двох спеціальностях в класі Юрія Ланюка: як віолончеліст (1998) та композитор (1999). В 1999-2002 рр. навчався в асистентурі-стажуванні на кафедрі композиції Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського у Євгена Станковича; у 2008 р. стажувався у Польщі в композитора Алєксандра Лясоня. Від 2001 р. член Національної спілки композиторів України. З 2000 р. – соліст-інструменталіст Національного ансамблю солістів «Київська камерата». Спів- працював з ансамблями сучасної музики «Рикошет», «Нова музика в Україні», «Nostri temporis», віолончеліст і артдиректор Струнного квартету ім. Левка Ревуцького. Лауреат міжнародного конкурсу «На батьківщині С. Прокоф’єва» (Маріуполь) у номінації «віолончель» (1998) та «композиція» (2000), премії імені Л. М. Ревуцького (2003) та премії імені Б. М. Лятошинського (2013). Як виконавець і композитор брав участь в чисельних фестивалях сучасної музики та сучасного мистецтва в Україні. Його твори виконують у Німеччині, Франції, Швейцарії, Польщі, Нідерландах, Молдові, Сполучених Штатах Америки, Чилі та інших країнах.
З. Алмаші позиціонує себе як полістилістичного композитора. Мистецький стиль творця являє собою синтез традиційного і новаторського, неоромантичних тенденцій з сучасними засобами композиційного письма.
У творчому активі З. Алмаші понад 70 творів, серед яких є симфонічні, численні камерно-інструментальні та інструментальні твори, зокрема: Симфонія № 2 «Острів» для великого симфонічного оркестру, Концерт для двох скрипок і струнних «Невимовлені слова», Камерна симфонія № 1 для камерного оркестру, присвячена Валерію Матюхіну, Камерна симфонія № 2 «Розмова двох п’яниць про сенс буття» для скрипки, віолончелі та струнних, Камерна симфонія «Genesis» для альта і струнних, «Concerto grosso № 4 “Пори року”» для скрипки і камерного оркестру, Камерна кантата для скрипки і струнних, «Супрун-рапсодія» для альта та струнних, «Mirasteilas» для двох скрипок і струнних, Сонати №1 і № 2 «Грані» для віолончелі й фортепіано, «Сходами…» для флейти, кларнета, скрипки, віолончелі та фортепіано та ін., автор опери «Пеніта».

Олена Павлова, письменниця, авторка та кураторка культурних проєктів

Закінчила Києво-Могилянську Академію. Керувала відділом культури журналу «Країна», була шеф-редакторкою сайту Osvitoria.Media, зараз веде колонку на «Українському Тижні». Займається власними культурними проєктами, найвідоміший з яких — Кіт Інжир, мальований персонаж, що має понад 60 тисяч читачів у соцмережах і популяризує українську культуру. Програмна менеджерка фестивалю «Земля Поетів» у Львові. Авторка двох поетичних збірок — «Шкіра міст» та «Світлочутливі». Членкиня PEN Ukraine.

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА

Харків у XXI столітті 6 квітня: колектив GX дякує читачам за десятиліття разом

Попри все… Так важко під час війни і в день жалоби писати слова вітання… Але життя триває…
А треба жити. Всім нам треба жити. Життя іде… ні грама не стоїть… І кожним подихом щоранку дорожити. І дякувати Богу за цю мить.
Отож бо дякуємо Богу та воїнам ЗСУ за можливість творити у вільній країні! Дякуємо кожному нашому з 9600 (на фейсбуці і усім, хто читає нас на просторах інтернету ) читачів GX, що ви з нами, читаєте і вірите нам у надважкі ці часи.
Адже в нас сьогодні ювілей – вже 10 років ми розповідаємо про наше незламне місто Харків, про його митців, науковців, яскраві та сумні події, про наших захисників та усіх, хто наближає перемогу, про цікаві світові події… А ще ділимося разом із нашими читачами красою світу… Адже, віримо, в серцях, в яких живе любов до прекрасного немає місця злу!
За роки праці ми багато чого дізналися і розповіли, багато де були… Війна розкидала наш колектив по світу, але не зруйнувала родину GX. Ми віримо, що ще напишемо головну новину про перемогу України! І відсвяткуємо цю дату разом!

Адже навіть під вибухами ми знаходили миті миру і зустрічалися, відправляли один одному звістки і дякували вам за те, що ділитеся своїми відчуттями і подіями із нами!
Отож бо разом до перемоги!
З повагою, колектив GX!
P.S. Наостанок, декілька теплих слів від нашого керівника.
“Дорогі мої мешканці нашого спільного проєкту!
Дякую вам за те, що ви є в моєму житті.
І в історії нашого міста.
Нехай вам світить Сонце!
В житті панує любов !
Янголів-охоронців!
Завжди ваша!” – заслужена журналістка України Вікторія Маренич.

Матеріал та фото підготувала: Наталія Бойченко

Що залишаю людям. Харківський університет привітав з 90-річчям першу ректорку (фото)

Сьогодні, 4 квітня, відзначає красиву дату, 90-річний ювілей, Валентина Іларіонівна Астахова – перша ректорка Харківського гуманітарного університету «Народна українська академія».

На долю шкільної учительки історії, яка пройшла шлях до докторки історичних наук, професорки, засновниці одного з перших в Україні приватного вишу, випало чимало випробувань і перемог.

У день народження свого Педагога учні та колеги НУА презентували виставку «Що залишаю людям». Експозиція, відкрита у музеї історії вишу, охоплює цілу епоху.


Валентина Іларіонівна народилася у Дніпропетровську (нині м. Дніпро), але Харків, куди родина переїхала після евакуації, став її рідним. Тут минало дитинство, студентська юність, відбулося становлення.

Випускниця історичного факультету нині Каразінського університету свій педагогічний шлях розпочала у 36-й харківській школі. Після успішного захисту дисертації у рідній альма-матер колишня аспірантка стає викладачем  на історичному та механіко-математичному факультетах.  А вже на початку 70-х років  її перші учні захищають свої кандидатські.

За її ініціативи у 1972 році відкрито Музею історії Харківського державного університету, організована Художня рада університету – самобутній орган, який керує розвитком художньої творчості студентів. Саме тоді університетські хор, симфонічний оркестр, танцювальний і вокальний ансамблі, ансамбль скрипалів, театр естрадних мініатюр та інші творчі колективи стали лауреатами, дипломантами, переможцями творчих конкурсів, універсіад, оглядів.

Зі спогадів Михайла Бердута, кандидата історичних наук, доцента ХНУ ім. В. Н. Каразіна: «У Валентини Іларіонівни ми вчилися вмінню ставити перед собою цілі, доходити до суті проблем та завдань. І що дуже важливо – вона навчила любити ту справу, якою займаєшся. Треба відзначити її дивовижну працездатність, а головне – вміння працювати: діловито, тямуще, обдумано. Це проявляється у керівній та викладацькій діяльності, у громадській роботі».

«Чим можна пояснити такий успіх мистецьких колективів університету у роки? Я думаю – талантом Валентини Іларіонівни. Вона могла побачити в людині певні задатки, допомогти їх розвинути та довести просто до досконалості», – пригадує колега-каразінець, кандидат історичних наук Володимир Духопельников.

Під безпосереднім керівництвом Валентини Іларіонівни в університеті було розпочато роботу з вивчення бойового шляху Харківського студентського батальйону народного ополчення періоду Другої світової війни. Завдяки роботі, розпочатій ще в 70-ті роки, наприкінці 90-х років минулого століття на центральній площі міста відкрили монумент студбатівцям.

Зі спогадів Сергія Посохова, професора ХНУ ім. В.Н. Каразіна: «У науковій літературі використовується словосполучення «університетська людина», яке позначає людину певного стилю життя, носія університетської культури. В.І. (Валентина Іларіонівна — ред.) неодноразово та публічно висловлювала своє захоплене ставлення до університету, до своєї alma mater. Але головне в тому, що вона усвідомлено не лише дотримується університетських принципів, а й культивує їх».

У біографії  Валентини Астахової також був  «юридичний період», коли вона очолила кафедруу Харківському юридичному інституті (нині – Юридична академія України ім. Я. Мудрого). Уявіть, працювала ускладі делегації України на 40 сесії Генасамблеї ООН (1985 рік).

Але головним періодом для Валентини Іларіонівни став 1991 рік — заснування   Народної української академії, одного із перших навчально-наукових комплексів безперервної освіти в України.

Разом з колективом однодумців розпочалася реалізація результатів численних теоретичних пошуків з проблем освіти. НУА стала членом Європейської асоціації міжнародної освіти і експериментальний майданчик Міністерства освіти і науки України щодо відпрацювання нового освітнього модуля.

Наразі ХГУ «НУА» – перший і поки єдиний заклад неперервної освіти в Україні. Серед проєктів, ініційованих першою ректоркою — унікальні дослідницькі роботи, серед яких видання в 6 томах творів Д. Багалія, до якого увійшли роботи, які не публікувалися.

З ініціативи першої ректорки Харкові з’явилася перша студентська каплиця святої Тетяни, встановлено монумент «Вогонь знань».  Музей історії НУА став третім, створеним за участі та керівництвом ювілярки. Унікальна за структурою бібліотека – Центр науково гуманітарної інформації, організації учнівського та студентського самоврядування — також дітище Валентини Астахової.

У 1997 році Валентина Іларіонівна першою в Україні отримала Орден княгині Ольги. Наразі вона є володаркою Ордена Княгині Ольги III та II ступенів.

У 2011 році за вагомий внесок у сферу освіти міста Харкова Валентина Іларіонівна Астахова стала Почесним громадянином міста Харкова. І це звання, вважає, харків’янка найбільш цінним з усіх нагород.

У свої 90 Валентина Астахова не втрачає зав’язків з академією.  Вона є головою Ради музею, власноруч веде «Літопис НУА» іпродовжує опікуватися  багатьма проєктами вишу.

Колектив новинного порталу GX щиро вітає Валентину Іларіонівну та її «академіків» зі знаковою подією.

Фото та матеріал: Галина Половик, НУА


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.