22 жовтня свято митців Харківського театру для дітей та юнацтва!
В 2025 році в театрі ювілейний сезон – «Золоте століття театру казки 105–65».
“Є театри, що зростають разом із поколіннями, стають частиною міста й його пам’яті та залишаються незмінним осередком світла. Харківський театр для дітей та юнацтва — саме такий. Це не лише сцена з кулісами, а простір, де народжується дитячий сміх, де дорослі знову вчаться мріяти, де казка захищає від темряви. Ми не зупиняємося, бо відчуваємо: у ці часи вона потрібна як ніколи. Віра в добро, любов і світло, що розганяє морок, — ось цінності, які ведуть нас уперед і дарують сили. Тому ми завжди повертаємося додому — до театру, де на нас чекають діти, наші глядачі, ті, для кого казка — не просто історія, а життєво необхідна підтримка, промінь надії й тепла. І поки вона звучить, ми разом здатні долати будь-які випробування, адже світло завжди сильніше за темряву, – наголошує колектив ХТДЮ. – 22 жовтня день народження нашого театру, а вже 27 жовтня концерт-вітання в театрально-концертний центр (ТКЦ, вул. Сумська, 25) на святкування ювілею.
Ось так тепло їх вітали, а вони радо дарували свої виступи найдорожчим…
Попри зливу на вулиці, привітати ювілярів прийшло керівництво області та міста, колеги, друзі, близькі і любий глядач…
Колектив новинного порталу GX щиро вітає з річницею усіх причетних! Додамо чуттєвих кадрів із святкування подвійного ювілею.
До речі, ХТДЮ, один із найстаріших театрів для дітей в Україні, був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.
За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився у 1960 році.
Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.
Зокрема, під час війни, коли виють сирени та чутно вибухи, в суцільній темряві, так потрібне світло – світло добра, відваги, любові та віри. Саме таку прем’єру “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав” (докладніше в новині GX за посиланням) на мінус третьому поверсі ТРЦ Nikolsky, у безпеці, безкоштовно, лише за оплески і сяючі очі дітей та їхніх батьків, взимку 2022 року подарував незламному Харкову театр для дітей та юнацтва. Свято стало незабутнім ще й від того, що кохання театральне стало справжнім – на очах схвильованого неймовірною виставою глядача, під оплески, трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.
Вистава дуже полюбилася глядачу і не лише харківському. ХТДЮ подарував зустріч із казкою й дітям Полтави (на фото вистава 2024 року).
І це був не єдиний виступ харківців у краю Кочубея.
А ще її спромоглися показати й в арт-сховищі “Культура”.
Саме з казкою про Дюймовочку колектив вирішив відкрити свій театральний сезон у сховищі на території паркінгу ТРЦ Nikolsky. Саме цю казку в найжахливіші дні 2022 року бачили діти Харківщини.
“Дюймовочка нагадала мені нашу Україну – така ж маленька і незламна, яку мріють підкорити, але маючи безмежну доброту і любов до волі, вона все ж таки знаходить своє щастя. Сподіваюсь, що наше щастя теж вже дуже-дуже близько!” – розповідала Марина Мілованова.
А ось у Кирилівці Старосалтівського району в 2023 році діти побачили новорічну інтермедію.
Найзимовішу казку “Таємниця Снігової Королеви” (докладніше в новині GX за посиланням, більше фото з вистави у альбомі на фейсбук сторінці GX) від колективу Харківського театру для дітей та юнацтва із захопленням в 2023 році дивилися і харківські малюки й дорослі. Подивитися цю вистави приїздила навіть Леся Нікітюк.
А ще була створена прем’єрна вистава “Казка про страх” за п’ єсою Олега Михайлова. Режисер і сценограф Лоліта Фурсова.
Її побачили й учні підземної школи.
До речі, в 2023 році незламний колектив створив виставу-казку “Така казка, що казка” (“Про Іванка, Змія та премудру Дуляну”). Докладніше про процес створення і перші прем’єрні покази в новині GX за посиланням.
Колектив окремо згадав свій виступ з цією виставою для дітей героїв у підвальному приміщенні Палацу юракадемії.
Улюблену казку мирних часів – “Уфті-туфті” для дітей Новобаварського району показували в укритті.
Трохи спогадів з вистави мирного часу дивиться у новині GX – “Голос із харківського метро звернувся до дітей“.
І артисти, і глядач дуже скучили один за одним, тому зустріч на виставі в казці про відважну Червону Шапочку восени 2024 року вийшла надчуттевою (докладніше в новині GX за посиланням).
Саме на цій прем’єрі головний художник та керівник театру Аркадій Чадов про відновлення вистави «ГИДКЕ КАЧЕНЯ», яку пізніше харківці побачили в ТКЦ, а ще казка завітала до Полтави.
До Дня захисту дітей дарунком стала адаптована дитяча казка «Золоте курча» Володимира Орлова, яку відтворив колектив Харківського театру для дітей та юнацтва.
А ось на зимові свята в 2025 році до харківців завітала Матінка Хурделиця (докладніше в новині GX).
Вже навесні 2025 року світ побачила прем’єра вистави “Біля ковчега о восьмій” (“Три пінгвіни”), в якій були задіяні ще й випускники харківського ВНЗ та зірка театру”Квітки” (ХАДТ ім. Квітки-Основ’яненка).
Дуже цікаво про нову виставу у своїй скарбничці розповіла головна героїня позитивної прем’єри – Наталія Перепелиця.
А ще згадаємо, як під час війни, 19 жовтня 2023 року, колективи ХТДЮ та його друзі з Харківської філармонії вперше з початку повномасштабного вторгнення рф в Україну подарували радість людям з великим серцем – донорам крові та медичним працівникам Biopharma Plasma (докладніше в новині GX від 22 жовтня 2023 року).
Згадувати минуле і розповідати про незламне сьогодення театру можна ще дуже довго, краще завітати на їх вистави – це стане кращим дарунком незламному колективу.
Нагадаємо, в 2025 році Харківський театр для дітей та юнацтва святкує ЮВІЛЕЙ! «Золоте століття театру казки 105–65»!
Вже 22 жовтня колектив ХТДЮ відзначає ювілей театру, який став домом для багатьох поколінь харківців, місцем, де народжується добро й світло, де діти знову вірять у казку, а дорослі — у силу мрії.
Це простір тепла, підтримки й віри, який навіть у найтяжчі часи залишається символом незламності нашого міста.
Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять — від відродження у Харкові.
За цими датами стоїть історія, сповнена любові, натхнення й відданості сцені.
Театр не раз підіймався з попелу — після війни, пожежі, евакуацій — і кожного разу повертався до життя завдяки тим, хто вірить у силу казки.
Сьогодні вони продовжують цю традицію: попри вся грають для дітей і дорослих, шукають нові теми та сценічні форми, але зберігають головне — світло, щирість і віру в добро.
Театр залишається місцем, де народжується сміх, оживають мрії й кожен глядач відчуває, що диво поруч.
Ювілей «105–65» — це не просто цифри. Це жива пам’ять міста, історія поколінь і доказ того, що добро має силу жити навіть тоді, коли навколо темрява.
“Ми щиро вдячні всім, хто був і залишається з нами — нашим глядачам, колегам, друзям і всім, хто підтримує театр у мирні й непрості часи. – наголощують в театрі. Запрошуємо вас розділити це свято —
27 жовтня — день ювілею Харківського театру для дітей та юнацтва! Разом ми творимо історію, у якій світло людяності, добра й надії завжди перемагає темряву”.
Довідка. Харківський театр для дітей та юнацтва вважається найстарішим дитячим театром України. Його історія починається у 1920 році, коли було створено театральну школу.
У 1933 році заклад отримав офіційний статус Харківського театру юного глядача. Відтоді актори дарували маленьким харків’янам світло казок, аж поки 1941 року їм не довелося залишити сцену й піти на фронт. Додому вони вже не повернулися: у 1944-му театр відродився у Львові.
Харків дочекався повернення своєї казки лише у 1960 році завдяки головному режисеру Феоктисту Олександрину та актору Лесю Сердюку. Відтоді цей театр тричі народжувався з попелу: після війни, після пожежі й тепер — у час нової війни.
У цьому сезоні театр відзначає свій ювілей — «Золоте століття театру казки 105–65». Сто п’ять років від заснування і шістдесят п’ять від відродження у Харкові — це не просто цифри, а жива пам’ять і символ незламності. За ними — десятки поколінь акторів, сотні вистав, тисячі маленьких глядачів, які виходили з театру іншими людьми: сміливішими, добрішими, світлішими. «Золоте століття» — це не про зовнішній блиск. Це про золото, яке світиться зсередини — у дитячих очах, у серцях батьків, у пам’яті Харкова, який знову й знову чекає на свою казку.
У лютому 2022-го театр зустрів нову війну. Частина акторів вирушила на фронт, інші були змушені евакуюватися, але ті, хто залишився, не дозволили тиші поглинути сцену. Перші вистави відбувалися у метро для дітей, що жили під землею. Згодом театр почав їздити в громади Харківщини, де мешкали евакуйовані малюки. Коли ракета вибила вікна у будівлі театру, в.о. директора Аркадій Чадов сказав: «А що таке вікна? Це очі. Ворог хотів забрати в нас зір. Але ми підлікували наші очі й продовжили грати». Бо казка не може мовчати. Вона має звучати — навіть у темряві.
Першою прем’єрою після початку війни стала казка «Як хоробрий кравчик свій страх шукав», поставлена режисером Олександром Драчовим. Вже тоді стало зрозуміло: в умовах війни неможливо оминути тему боротьби зі страхом і злом. Для своїх постановок Драчов свідомо обирає народні казки, які перегукуються із сучасністю та допомагають глядачам віднайти сили й віру. Так народилася вистава «Така казка, що казка». Режисер узяв за основу кілька українських народних історій — від знаних, як «Про премудру Дуляну» чи «Як Іванко царя перебрехав», до маловідомих — і об’єднав їх в єдиний сюжет. Ця вистава стала справжнім викликом: якщо попередню зібрали з перероблених декорацій, то тут усе створювалося з нуля. За ескізами головного художника й в. о. директора театру Аркадія Чадова були пошиті костюми, виготовлено складний реквізит, а композитор Дмитро Абрамов написав і виконав наживо музику на народних інструментах. У центрі сюжету — Іванко у виконанні Юрія Ніколаєнка, що уособлював щирість і світло, протиставлені підступному Змієві та мудрій Дуляні. Кожен актор виконував по кілька ролей, і сцена оживала завдяки яскравим образам — від козака Гната (Руслан Романов) до Цариці й королеви птахів, яких втілила заслужена артистка України Ольга Двойченкова. Прем’єра цієї постановки стала особливою подією. У залі були діти захисників і ті, хто пережив найтяжчі втрати. Попри повітряні тривоги за вікном, сцена світилася кольорами костюмів, звуками живої музики та енергією акторів. Для глядачів історія про Іванка стала не лише казкою, а віддзеркаленням реального життя. Коли маленький хлопчик вибіг на сцену, щоб «перемогти» Змія, стало очевидно: діти сприйняли цю боротьбу як власну, а вистава перетворилася на символ надії й віри у перемогу добра.
Разом із головним режисером Андрієм Лебедем було відновлено колись популярну виставу «Золоте Курча» для найменших глядачів та їхніх батьків. У ній знову ожили Золоте Курча, Лисиця й Вовк — мирні й добрі образи, що створювали атмосферу затишку й спокою. Паралельно театр представив низку нових постановок, серед яких добре знайомі дітям казки. «Дюймовочку» актори зіграли навіть у паркінгу торговельного центру, перетворивши холодний простір на чарівний світ, де маленька героїня вчила не здаватися. «Гидке каченя», «Уфті-туфті», «Матінка Хурделиця» щоразу нагадували: навіть найслабший може здолати труднощі, добро завжди знаходить свій шлях, а сміх і наївність рятують від смутку й тривог. Ці вистави доводили: казка — це не втеча від життя, а спосіб наповнити його світлом і надією. Для дорослої аудиторії театр підготував прем’єру «Любов по-італійськи» — легку, сонячну комедію, сповнену гумору й теплоти. Вона нагадувала: справжні почуття не питають дозволу ні в кого, навіть у війни, і прориваються крізь будь-які обставини. Театр прагне, аби поряд із серйозними роздумами на сцені лунав і сміх, бо саме він допомагає відчути силу життя. Ця вистава дарувала глядачам добрий настрій, легкість і радість, яких так бракує у важкі часи.
Згодом з’явилася постановка «Три Пінгвіни» Ульріха Хуба — не лише кумедна історія про трьох героїв, а глибока вистава про дружбу, взаємопідтримку та вміння залишатися поруч у складні часи. Поєднуючи сміх і зворушливі моменти, спектакль дарував і дітям, і дорослим можливість бодай на годину відволіктися від сирен та небезпеки, відчути тепло і турботу одне про одного, створюючи відчуття, що навіть у найважчі миті життя можна віднайти опору, довіру й надію.
Вистава «Момо+Попо» Себаст’єна Тьєрі, створена для дорослої аудиторії, стала важливим мистецьким кроком театру. У центрі її уваги — теми, що особливо загострилися у воєнний час: материнство, втрати, пошук родини, прийняття та любов, яка не знає кордонів. Постановка нагадувала: справжня сім’я народжується не лише з кровних зв’язків, а й у серці — у здатності підтримувати й любити, навіть у найважчі моменти. Окремо акцентовано тему інклюзивності: на сцені знайшли своє місце різні діти й дорослі, а кожен голос звучав рівноцінно.
Своєрідним художнім дослідженням людських переживань стала й вистава «Казка про страх» Олега Михайлова. Вона торкнулася найболючішого — тіні, що оселилася у серці кожного, хто чув вибухи чи проводив ночі в укриттях. На сцені цей страх втрачав владу: він не зникає повністю, але стає меншим, якщо мати сміливість подивитися йому в обличчя. Вистава дарувала полегшення не лише дітям, а й їхнім батькам, формуючи у залі відчуття спільності та віри в те, що навіть після найтемнішої ночі настає світанок.
Разом — нові прем’єри й знайомі казки, дитячі та дорослі постановки — довели: театр не просто виживає, а живе повноцінним життям. Він дарує глядачам і мить усмішки, і мить роздумів, розширює репертуар, шукає нові форми, щоб завжди залишатися поруч — у часи радості й у часи випробувань. І навіть попри зміну поколінь акторів, режисерів і глядачів, театр продовжує нести ті самі фундаментальні цінності. Наша трупа — серце театру, його душа і сила. Серед тих, хто творив і продовжує творити казку на сцені, — Андрій Федорович Гапанович та Андрій Андрійович Гапанович, Ольга Яківна Двойченкова — заслужена артистка України, Юрій Олегович Ніколаєнко, Наталія Анатоліївна Перепелиця, Руслан Володимирович Романов, Світлана Володимирівна Симоненко, Людмила Вікторівна Удачина, Віра Петрівна Михайленко та Олексій Михайлович Бритков. Кожен із них вкладає в сцену свою майстерність, енергію та любов до казки, завдяки чому театр живе, сміється, мріє й дарує світло своїм глядачам. Кожна нова вистава народжується з віри в добро, з потреби творити казку, що вчить, підтримує й надихає, передаючи світло й надію від одного покоління до іншого. Бо казка живе там, де є серце, готове вірити, любити й ділитися теплом, а ці цінності залишаються незмінними, навіть коли змінюється обличчя сцени. Попереду — ювілейний сезон, який об’єднує минуле й майбутнє. Оглядаючись назад, ми бачимо пройдене й водночас відчуваємо простір для нових відкриттів. На глядачів чекають вистави, над якими колектив працює вже зараз. Деякі залишаються сюрпризом — аби зберегти відчуття очікування. Але впевненість у тому, що вони народжуються з тієї ж потреби в казці, яка допомогла пережити найтемніші дні, робить майбутнє світлим і сповненим надії. Бо театр — це не лише сцена. Це серце міста, яке б’ється разом із Харковом. Це сміх дитини, голосніший за сирену. Це надія, що проростає навіть крізь руїни. І поки ми виходимо на сцену, поки діти вірять у добро, поки звучить казка — стоятиме Харків. Стоятиме Україна.
“До того ж артисти Анатолій Подорожко, Ольга Єфімченко, завжди разом з нами, хоча на відстані, – наголошують в театрі. – Валерія Мельнік, Тома Лебедь, Юлія Селіванова, Олена Дрокіна, Олена Романова, Вікторія Устенко, на фронті Даніїл Кузнецов”.
Фото та матеріал: ХТДЮ, відкриті джерела, Наталія Бойченко
Але 2025 року Сергій Давидович разом із рідним 
