Перейти до основного вмісту

Позначка: мурал

Цієї ночі світ згадує останній день легенди, яку вшанували на Харківщині (фото, відео)

Пам’ятаємо! Одного із засновників та учасник гурту «The Beatles», знаменитий співак, поет та композитор, популярний музикант ХХ століття Джона Леннона і сьогодні вшановують у різних кутках світу. Він входить до списку найкращих гітаристів усіх часів, за версією журналу “Classic Rock”.

8 грудня 1980 року Джона Леннона було вбито в Нью-Йорку психічно неврівноваженим фанатом Марком Чепменом. У день смерті Леннон дав останнє інтерв’ю американським журналістам. О 22-й годині 50 хвилин, коли Джон разом із дружиною Йоко Оно, повернувшись зі студії звукозапису Hit Factory, входили під арку свого будинку, Чепмен зробив п’ять пострілів йому в спину. Брамник викликав поліцейських, які на своїй машині доставили Леннона до шпиталю Рузвельта. Проте всі спроби лікарів врятувати легендарного артиста були марними.

О 23 годині 15 хвилин Джон Леннон помер через велику втрату крові. Він був кремований у Нью-Йорку, порох Леннона був переданий Йоко Оно.

Його вбивця Марк Чепмен за свій злочин відбуває довічне ув’язнення у в’язниці суворого режиму “Аттіка”, біля міста Баффало. Вже десять разів він подавав прохання про дострокове звільнення (останнього разу у серпні 2018 року). Однак щоразу ці прохання відхилялися.

Йоко Оно ще 2000 року надіслала листа до “Департаменту зі звільнення” штату Нью-Йорк, у якому закликала не звільняти Чепмена достроково. У наступні роки вона ще не раз заявляла, що не почуватиметься в безпеці, якщо Чепмена буде звільнено. Про Марка Чепмена та його останні дні перед вбивством Джона Леннона знято фільми “Вбивство Джона Леннона” та “Глава 27”.

Харківщина теж вшанувала видатного музиканта ХХ сторіччя – в центрі міста Ізюм в рамках фестивалю «Дорога на Схід» було створено мурал з рядками пісні Леннона “Дайте миру шанс” (докладніше у новині GX).

Після жахливих обстрілів та окупації росіянами Ізюму мурал пам’яті Джона Леннона був посічений уламками ворожих снарядів, але вистояв, як і незламний народ України.

Фото: GX, Наталія Бойченко (19 серпня 2017 р.), Євген Титаренко (21 вересня 2022 р.), відкриті джерела

Вона була яскрава та з бурхливим характером. Харків-культурний вшанував видатну землячку (фото, відео)

Пам’ятаємо! 12 листопада 1935 року в Харкові народилася Людмила Гурченко – одна з найзнаменитіших кіноакторок нашого міста.

У своєму житті актриса зробила дуже багато — не дарма її порівнювали із Марлен Дітріх. Вона справжня легенда нашого кіно, Людмила Гурченко жила та померла улюбленою актрисою мільйонів глядачів.

Про її зовнішність ходили легенди. І в 60, і в 70 років вона була витончена та легка. Секрет її молодості, мабуть, полягав у її невгамовній енергії, бурхливому характері та яскравій вдачі. Людмила Марківна завжди хотіла отримувати все по максимуму. І тому встигла так багато.

Сьогодні, у річницю від дня її народження, навіть погода співзвучна її характеру — бурхлива (з хмарами та шквальним вітром), але і яскрава, повна різноколірних веселок.

https://gx.net.ua/news_images/1699787983.jpg

Гурченко провела у Харкові дитячі та шкільні роки, пережила німецьку окупацію.

«Усього п’ять із половиною років я прожила “до війни”, — написала актриса у своїх мемуарах. — Ще вранці ми були на прогулянці в лісі. Нарвали ромашок та бузкових дзвіночків… Все обірвалося миттєво, несподівано».

Її книга «Моє доросле дитинство» стала одним із найяскравіших свідчень часів німецької окупації Харкова.

1953 року Гурченко закінчила десятирічку і поїхала вступати до вишу.

Славу актрисі принесла участь у картині Ельдара Рязаова «Карнавальна ніч» 1956 року. У фільмографії актриси – близько 120 фільмів.

У 2016 році у Харкові було створено мурал знаменитої актриси. Він зайняв площу приблизно 250 кв. м. Над портретом працювали три художники та два дизайнери.

2018 року в Харкові у сквері на вул. Трінклера, 6, встановили пам’ятник Людмилі Гурченко. Монумент зроблено так, що біля його підніжжя можна посидіти та поспілкуватися. Висота монумента – майже 8 метрів. На постаменті скульптура Людмили Гурченко на повний зріст. На колоні під нею розташовано композицію, до якої увійшли 15 персонажів із шести знаменитих фільмів за участю актриси. Зокрема, “Вокзал для двох”, “Кохання та голуби”, “Карнавальна ніч” та інших. Автор монумента – видатний харківський скульптор Катіб Мамедов.

Трохи спогадів у цей день…

“Це вже стало доброю традицією. У день народження актриси, 12 листопада, ми збираємось та покладаємо квіти до пам’ятника видатній землячці”, – наголосив заслужений артист України, голова правління Харківського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, керівник Будинку актора Ігор Арнаутов.

“Сьогодні культурна спільнота Харкова вшанувала пам’ять нашої славетної землячки, визначної актриси театру та кіно — Людмили Марківни Гурченко, — поділилася значущою подією сьогоднішнього дня відома харківська діячка мистецтва Олена Старостенко. — Разом з друзями, Ігорем Ковалем та Ігорем Арноутовим, навіть під час війни не зрадили традиції та прийшли вшанувати улюблену актрису”.

Вийшло дуже чуттєво.

Приємно бачити на світлині ще й директора Харківського академічного драматичного театру Олега Яцину, який у важкі часи обійняв нову посаду і очолив театр.

Ігор Арнаутов навіть проспівав композицію, яка грає в його  душі під час спогадів про Людмилу Марківну…

До речі, директор Харківського академічного театру музичної комедії, заслужений діяч мистецтв України Ігор Коваль також нещодавно святкував день народження – 9 листопада, саме в день, коли відзначається Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва!

Нагадаємо, вітав Харків митців і у 2025 (докладніше у новині GX).

Харків-творчий — живий і незламний, він тримає культурний фронт увесь цей час.

Світла пам’ять, Людмилі Марківні! Колектив новинного порталу GX приєднується до світлих спогадів і дарує свою новину-спогад усім шанувальникам творчості нашої землячки!

Фото та відео: GX, Наталія Бойченко, Олена Старостенко, Ігор Коваль, Ігор Арнаутов, Олег Яцина

1 листопада Харків вітає видатний заклад культури міста (фото, відео)

Починаючи з 2007 року, з легкої руки  директора та режисера ХАТМК, заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Коваля щорічно 1 листопада (або в першій декаді листопада – цьогоріч 2 листопада) святкується «День харківської оперети», присвячений дню заснування театру – 1 листопада 1929 року.

Адже новий виток розвитку театру пов’язаний саме з роботою Ігоря Миколайовича Коваля, який не тільки є директором театру, а й головним режисером, чий талант і величезний досвід роботи – справжня удача для колективу. Саме з його ініціативи театр оновлює репертуар, декорації, костюми, і навіть будинок. Як у мирний період творчості колективу, так і в складні часи війни.

Зокрема, в 2022 році до дня народження театру навіть вибиті вибухами шибки стали картинами, що надихають… Докладніше в новині GX.

“Харківський академічний театр музичної комедії, як і багато інших закладів культури міста постраждав під час війни. Наприкінці літа, 23 серпня, вибухом було пошкоджено увесь фасад театру. Вибиті шибки друзі допомогли забити плитами OSB. Але театр завжди прикрашали світлини наших артистів та уривки з вистав, а тут така порожнеча, що навіює смуток. Було ухвалено рішення прикрасити пошкоджений фасад, розписавши його картинами, які будуть надихати харків’ян”, – розповідав Ігор Миколайович.

В 2024 незламний театр попри складні умови гідно відіграв ювілейний, 95-й, сезон (докладніше в новині GX).

Більше фото та відео в пості на фейсбук-сторінці GX.

А вже 2 листопада 2025 року в «День харківської оперети» театр відкриває 96 сезон –  на глядача чекає святковий концерт, який підготував незламний колектив.

Так приємно в цей святковий день знову бачити афішу театру і промовити слова вітання у стін храму мистецтва.

До речі, напередодні відкриття сезону колектив вже неоднаразово вітав своїми концертами харківців, адже кожен їх виступ – свято! (Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці GX).

Зокрема, велику вдячність артистам за дарунок і вітання колегам 2025 року висловлювали вчителі і учні із зруйнованого рашистами Куп’янська.

“Медичний коледж міста Куп’янськ вітає усіх викладачів із святом. Наразі ми навіть не знаємо, що зосталося від нашого коледжу… Ворог постійно руйнує наше місто,, але попри все ми віримо в перемогу і кращі часи. А ще дякуємо артистам за свято!” – учениця групи М-22 та її викладач (на фото).

Вони вміють дарувати радість і підтримати у важкі часи! Вітаємо!

Довідка. На частку Ігоря Миколайовича Коваля випало відкрити нову сторінку в історії музичної комедії. За короткий час під його керівництвом в Харківському театрі музичної комедії було проведено ряд кардинальних змін. В першу чергу це пов’язано з оновленням творчого складу і успішними класичними та сучасними постановками. Незважаючи на інерцію стереотипів директор, головний режисер сміливо ввів неординарні заходи, запросив молодь і створив сприятливі умови для творчої самореалізації.

За вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва і високий професіоналізм колектив театру в 2006 році був удостоєний статусу«Академічний».

У 2007 році Коваль Ігор Миколайович став ініціатором щорічного святкування, в першій декаді листопада, «Дня харківської оперети», присвяченого дню заснування театру – 1 листопада 1929 року, і заснував «Почесні знаки театру» двох ступенів. Срібні знаки вручаються за високий професіоналізм, а Золоті – за особливі заслуги перед театром. Знак має форму емблеми театру і реєструється в Книзі Пошани, про що видається посвідчення.

За вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, високу професійну майстерність та значний творчий доробок колектив театру, в 2009 році, нагороджений Почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська Слава». І в цьому є величезна заслуга Коваля Ігоря Миколайовича.

Своє 80-річчя в листопаді 2009 року театр відзначив масштабним і видовищним, концептуально новим ґала-концертом, який користувався у глядача великим успіхом і пройшов багато разів з аншлагами. Цій події присвячено відкриття першої спільної виставки театру і Харківського художнього музею «Подорож в театральному просторі». В експозиції виставки ескізи і макети декорацій, костюми до вистав, афіші над якими працювали художники театру в різні роки. Різні за стилістикою і технікою виконання роботи художників показують еволюцію розвитку театрального мистецтва. Особливим доповненням виставки стали фотографії та рецензії про театр.

Після цієї події, в фойє театру відкрилася художня галерея «Погляд», де можна побачити роботи художників України. Починаючи з 2009 року, в театрі пройшло більше 20 виставок художньої галереї. У них беруть участь художники різних стилів живопису.

З 2009 року за ініціативою Коваля Ігоря Миколайовича на сцені театру почали проходити бенефіси заслужених артистів – Віри Харитонової, Володимира Федоренко, Віктора Робертова, Елеонори Климчук, Алли Хорольської, Віктора Побережця, Наталії Коваль та провідних солістів театру – Анатолія Буднія, Євгенія Суховерхова, Олексія Андренко, Елеонори Джулік, Олександра Бідило, Олексія Гавінського, Віктора Червонюка, Мілани Остонен, Юрія Костяниці, Олега Логвінєнко, Інги Васильєвої.

Саме Коваль Ігор Миколайович запропонував проводити дні пам’яті заслужених артистів Марії Свірської, Володимира Подсадного, Віри Харитонової, Віктора Робертова і відомого педагога з вокалу Маргарити Червонюк.

Після ювілею вперше на сцені театру з’явилися репертуарні ґала-концерти «Всі секрети оперети» «Віват, Кальман!» та ревю для дітей «В гостях у казки» – режисер-постановник Олександр Драчов.

Сезон 2008 – 2009 року театр завершив прем’єрою музичної комедії «Таємниця Дон Жуана» (режисер Ірина Ривіна). Ця яскрава і дотепнавистава підвела своєрідний підсумок 80 років. І знову довела, що наш складний жанр не стоїть на місці.

Останні театральні сезони ознаменувалися для театру музичної комедії значними змінами і позитивними зрушеннями в творчому житті. На сцені театру почали з’являтися осучаснені оперети, музичні комедії та вистави для дітей.

Коваль Ігор Миколайович – належить до плеяди талановитих театральних режисерів, які визначають сьогодні театральну славу України. Його творчість, як режисера сьогодні демонструє широту його художніх переваг: музична казка, класична оперета і музична комедія. Постійний творчий пошук нового слова в мистецтві і художня ненаситність проявилися вже в його першій постановці музичної казки «Обережно! Чарівний ліс» М. Мокієнко.

А в 2014 році вперше на території пострадянського простору герої знаменитої оперети Франца фон Зуппе «Прекрасна Галатея» в постановці Коваля Ігоря Миколайовича заговорили віршами.

У цій виставі втілився лірико-філософський талант театрального мислення режисера. Герої оперети перетворюються в візуальні метафори. Це дивовижна і найвишуканіша вистава. Поетична історія на межі реальності та казки, дійсності і уяви, достовірності й фантазії… Уяві Коваля Ігоря Миколайовича, здається, немає меж. Грецькі колони, скульптури, антична композиція усередині майстерні з невеликим реквізитом… Режисер відкриває в стародавньому міфі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, в рамках якого дійсність реаґує на пошуки Галатеї. Театр Коваля Ігоря Миколайовича, перш за все, орієнтований на національно-етичне осмислення буття, Всесвіту, своєї творчості. Прямуючи до праоснов національної етики, він намагається відновити пам’ять про цілісність зв’язку людини – космосу – творчості. Специфіка його театру: експеримент, спрямований на розкриття акторської індивідуальності.

Не менш популярною в 2015 році стала прем’єра репертуарного концерту «Музичні барви України» в постановці Аркадія Клейна. Це феєричне костюмоване шоу з барвистим оформленням сцени! Прекрасна хореографія, віртуозне виконання солістів, артистів хору та оркестру витримано в українському стилі.

Підкорюють серця публіки не тільки заслужені артисти і визнані зірки театру, а й молоді таланти. У програмі концерту ліричні, жартівливі і драматичні хіти улюблені кількома поколіннями. У перше відділення увійшли українські народні пісні, запальні танці і сцени з музичних комедій: «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова, «Сватання на Гончарівці» Кирила Стеценка, «Трембіта» Юрія Мілютіна. У другому відділенні – українські сучасні естрадні пісні.

У грудні 2015 року відбулася прем’єра музичної казки «Івасик-Телесик». Вистава створена за мотивами української народної казки, спеціально для Харківського академічного театру музичної комедії, композитором Ігорем Гайденко і лібреттистом Ігорем Факторовським.Захоплюючий сюжет, барвисті декорації, красиві костюми, виразна хореографія, прекрасна музика, легко запам’ятовується і чудовий ансамбль артистів, яких майстерно об’єднав режисер-постановник Олександр Драчов.

Справжньою культурною подією Харкова в 2016 році стала постановка Коваля Ігоря Миколайовича музичної комедії «Витівки Хануми» Гії Канчелі, яка показала, що постановник має потужний потенціал як режисер музичного театру, якому підвладна і оперета, і музична комедія, і експериментальні пошуки в будь-якому напрямку. Саме музична комедія «Витівки Хануми» Гії Канчелі, відкрила характерні особливості режисури Коваля Ігоря Миколайовича – віртуозне володіння сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком. Ця вистава відрізняється тонким ліризмом, яскравим ґротеском і розкриттям психологічних образів героїв.

Уміння створити злагоджений ансамбль з артистів різних шкіл – особливий дар Коваля Ігоря Миколайовича, як режисера. Сьогодні вистава «Витівки Хануми» має величезний успіх у публіки і відрізняється ориґінальністю постановки і яскравістю сценічного і режисерського рішення.

За сприяння та за участі Ігоря Миколайовича Коваля в 2010 році вперше на сцені музичної комедії відбувся ґала-концерт «Свято танцю» за участю артистів музичної комедії і театру народного танцю «Заповіт».

А в 2018 році з великим успіхом пройшли спільні концерти з артистами Харківського театру музичної комедії. У квітні разом з королем скрипки, лауреатом міжнародних конкурсів Остапом Шутко (м.Львів) відбувся «Концерт дружби». А в грудні спільно з леґендарним письменником, шоуменом і автором-виконавцем Валерієм Хаітом в програмі «Великий вечір одеського гумору».

Успішно пройшли прем’єри в постановці молодого режисера Олексія Серьогіна музична комедія Ігоря Гайденко «Авантюристи», музична комедія для дітей Ігоря Гайденко «Вождь червоношкірих» та музична казка Антоніо Спадавеккіа «Попелюшка».

Прем’єри в постановці заслуженої артистки України Валентини Подорловой – музична комедія Євгена Птічкіна «Бабин бунт», оперети Йоганна Штрауса «Циганський барон» та Імре Кальмана «Фіалка Монмартру» мають величезний успіх у глядачів.

Колектив театру під керівництвом Коваля Ігоря Миколайовича постійно бере участь в благодійних та шефських концертах і виставах міста і області. Вже стало традицією проводити тематичні концерти до Дня Перемоги в Харківському меморіальному комплексі «Висота маршала І.С. Конєва», госпіталі для інвалідів війни. В рамках Всеукраїнського проекту культурної інтеґрації «Український Донбас», колектив театру виїжджав з концертами в зону АТО, а наразі в прифронтову зону і шпиталі.

В мирні часи колектив вів активну ґастрольну діяльність – його кращим виставам аплодували глядачі Полтави, Кропивницького, Сум.

У 2018 році колектив театру брав участь у міжнародному фестивалі «ГогольFest» з виставою «Сорочинський ярмарок». 

Без перебільшення можна сказати, що Коваль Ігор Миколайович став символом відродження класичної оперети, як жанру, перетворивши найстаріший театр музичної комедії в Україні в елітарний театр, який має власний бренд. Безумовно, це велика заслуга натхненної праці всього творчого колективу та активної діяльності директора, головного режисера.

Як і 90 років тому, ми залишаємося «творчою лабораторією сучасної музичної комедії», на нашій сцені йдуть вистави для дорослих і дітей. Це – найкращі зразки оперети, мюзиклу, музичної комедії та рок-оперита незвичайні бенефіси і яскраві концерти.

Артисти театру лауреати міжнародних конкурсів і фестивалів США, Китаю, Італії, Португалії, Австрії, Казахстану, Німеччини, України і не тільки…

Коваль Ігор Миколайович, як директор і головний режисер надає великого значення популяризації мистецтва серед підростаючого покоління. Сьогодні він перетворив колектив Харківського академічного театру музичної комедії в театрально-музичний центр, на базі якого працюють Оперна студія Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського та дитяча театральна студія «Арісто».

Активна творча і культурно-просвітницька діяльність, духовний розвиток молоді, давно стали візитною карткою колективу Харківського академічного театру музичної комедії, який не тільки зберігає, але і розвиває кращі національні та світові традиції музичного театру.

Підсумовуючи пройдений шлях, тетр в мирні часи почав готувати до випуску книгу про історію Харківського академічного театру музичної комедії.

Докладніше про кожен крок створення театру на офіційній сторінці ХАТМК.

Новинний портал GX щиро вітає колектив Харківського академічного театру музичної комедії з прийденшнім Днем народження! Щоб створити святковий настрій іменинникам та на згадку про свято, яке створюють в цьому храмі мистецтва, ми даруємо відеоспогад з фінальних акордів ювілейних концертів ХАТМК від 1-2 листопада 2019 року.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК

 

30 жовтня в Харкові вшановують трьох видатних митців та лікаря (фото)

30 жовтня 1825 року народився відомий український художник і педагог Дмитро Безперчий (Безперчий).

З 1843 року навчався у Карла Брюллова. 1846 року отримав звання некласного художника історичного і портретного живопису.

Займався також релігійним живописом, розписував церкви на Слобідській Україні та в Криму.

Найбільш відомий розпис церкви при Харківській малювальній школі.

Як викладач малювання працював у харківських Другій міській гімназії та у Реальному училищі. Серед учнів майстра слід назвати знаменитих харківських художників Семирадського, Васильківського, Ткаченка.
У 1848 митець задумав серію малюнків до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки». Вплив поезії Шевченка помітний і у жанрових творах художника. Серед робіт:
«Автопортрет» (1846; Харківський художній музей);

«Сватання на Гончарівці»;
«Сільський пейзаж» (1956);
«З поля» (1859—1860; Харківський художній музей);
«Бандурист» (1860-ті, Сумський художній музей; другий варіант та акварель — 1860, Національний художній музей України у Києві).

Види палацу «Альгамбра» в Алупці, садиби «Ольшани» в Лебединському повіті, села Кочетка поблизу Чугуєва мають етнографічну цінність.
Працював над ілюстраціями до «Мертвих душ» Миколи Гоголя.

Полотна роботи Безперчого зберігаються у мистецьких музеях Харкова (Харківському художньому музеї), Києва, Сум.

Помер в Харкові 17 (30) вересня 1913 року.

Також про митця підготували цікавий пост колектив ІВЦ “Бузок”.

30 жовтня в 1877 року в Харкові народився відомий психіатр та психоневролог, відомий своїми дослідженнями в галузі психотерапії та гіпнозу, учень Бехтерєва – Костянтин Платонов (1877-1969).

Закінчив Харківський університет у 1904 році. Тривалий час працював у Харкові в Українському науково-дослідному психоневрологічному інституті.


Автор оригінальної методики знеболювання гіпнозом під час пологів. Автор відомої монографії «Слово як фізіологічний та лікувальний фактор», що витримала кілька видань.
Помер 6 серпня 1969 року в Харкові.

30 жовтня 1902 року народився відомий харківський театральний режисер і педагог, ректор Харківського театрального інституту, народний артист України Леонтій (Лесь) Дубовик.

Дитина театрального закулісся (його мати була швачкою у Київському оперному театрі), він не надто вагався, обираючи свій життєвий шлях. Випробувавши свої сили в аматорстві, вступив до Київського музично-драматичного інституту ім.М.В.Лисенка. Паралельно з навчанням на акторському факультеті стає фундатором професійної режисерської освіти в цьому ж інституті. А з 1925 р. – учнем Леся Курбаса у складі четвертого набору режштабу «Березоля». У співавторстві зі своїми колегами Б. Балабаном, К. Діхтяренком і В. Скляренком., створює одну із легендарних вистав театру харківського періоду «Алло, на хвилі 477» (1929). Лесь Дубовик був режисером 3 дії – «Пекельне дійство» (своєрідна пародія на богемну літературну кав’ярню 1920-х «Пока» і з головним героєм – Остапом Вишнею).

У першій самостійній режисерській роботі «97» М. Куліша виразними стали основні риси власного режисерського почерку Л. Дубовика – глибинний аналіз драматургічного матеріалу, ретельна робота над створенням всіх персонажів, деталізація сценічних елементів і водночас прагнення до цілісності сценічного образу всієї вистави, потяг до епізації та романтичної піднесеності. Цими характеристиками будуть позначені його найкращі вистави – «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Дружина Клода» О. Дюма, «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, «Талан» М. Старицького та ін.

Талановитий і здібний учень Леся Курбаса, продовж життя зберігав вірність урокам вчителя, рідному «Березолю». Хоча немилосердний час вимагав відповідати зовсім іншим настановам, а керівництво театру доручало як надійному професіоналу втілювати політично правильну, проте художньо слабку, структурно неякісну драматургію. І в цьому, здається, містився головний внутрішній конфлікт Дубовика-режисера.
За таких обставин своєрідною втіхою стала педагогіка. З 1947 року Лесь Дубовик працює в Харківському театральному інституті на кафедрі майстерності актора, а з відкриттям кафедри режисури на цій кафедрі. У 1951 р. стає її завідувачем. Певний час Лесь Федорович навіть очолював інститут, обійнявши посаду його директора (1950-1951). Студентам свого першого і, на жаль єдиного, режисерського курсу разом з секретами професії він прищеплював і генетичний код березільської культури, носієм якої безперечно був сам.
У розквіті життєвих сил і таланту, сповнений творчих планів і сподівань, щойно призначений на посаду художнього керівника Харківського театру ім. Т. Шевченка, у неповних 50 років 1952 р. Лесь Дубовик пішов з життя…
Пам’ять про яскравого режисера та педагога зберігали його колеги по театру, його студенти – Олександр Барсегян, Євген Зіскінд, Борис Прокопович, Анатолій Горбенко.
Пам’ятаємо і шануємо його сьогодні й ми! (За матеріалом Театралка – Театральний факультет ХНУМ імені І.П. Котляревського )

30 жовтня в 1909 році в Умані народилася відома українська поетеса, журналістка Раїса Львівна Троянкер. Її батько був сторожем синагоги. Закінчила семирічну школу, вчилася в кооперативній профшколі, працювала в цирку. У 1922 р. втекла з мандрівним цирком, закохавшись в італійця, приборкувача тигрів, і стала виступати разом з ним. У 1925 р. кидає цирк, з’являється в Умані та дебютує віршами в уманській окружній газеті. Того ж року вступає до місцевої філії «Плуга» та одружується з журналістом і прозаїком Онопрієм Турганом. У 1926 р. обоє переїхали до Харкова, де Раїса навчалася в Інституті народної освіти.

Поетеса прославилася не тільки своїми еротичними віршами, але й бурхливими любовними романами, які викликали скандал за скандалом. У Києві вона закохалася у Володимира Сосюру під час його виступу і поїхала за ним до Харкова. Однак дружина Сосюри вигнала її. Потім у неї був роман з Валер’яном Поліщуком та багатьма іншими відомими письменниками.
Перша поетична збірка Троянкер «Повінь» (1928) мала присвяту Онопрію Тургану, а друга – «Горизонт» (1930) уже була присвячена «коханому Іллі Садоф’єву» – поетові, який перекладав її вірші. Незабаром Садоф’єв став її чоловіком, вони рік жили у Харкові, а потім переїхали. Сімейне життя не склалося і у 1935 р., коли арештували кількох українських літераторів, вона втікає на північ. Там працює відповідальним секретарем газети «Полярная правда», у якій опублікувала понад 100 віршів.
Перед війною одружилася з актором Євгеном Григор’євим, але шлюб не був тривалим. Під час Другої світової війни (1939‒1945) була військовим кореспондентом, нагороджена медаллю. 1942 року з’явилася її остання збірка «Суровая лирика».
Померла 29 грудня 1945 року від раку.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.
(За матеріалом НБ ДБТУ).

Вніч на 31 жовтня буде доречним її вірш “НІЧНА РОЗМОВА”:
Почекай, Мефістофель,
почекай, Мефістофель,
Може бути, прийду уночі і продам
Свої кров’ю написані останнії строфи,
Свою мудрість прозору, мов у склянці вода.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хиже обличчя,
А у мене рожевість ще зі щок не зійшла.
Я прийду уночі і постукаю тричі
І продам свою мудрість,
і продам свій талан.
Може рано прощатись?
О, ще рано прощатись!
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.
Помінять свої скарби
На химернеє щастя,
На усмішку дитини,
На обійми самця.
Я страшенно стомилась.
Я страшенно стомилась.
Подивись на провалля
Біля смутку очей
Хочу чути банальне.
Я люблю тебе мила,
Хочу буть не самотня
В синій тузі ночей.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хитра усмішка,
Твої очі зелені загадково мигтять.
Почекай, Мефістофель,
Тобі гірко і смішно,
Бо ти знаєш про щастя
І химери життя.
Почекай, Мефістофель,
Я не Гретхен білява.
Я рвучка і нервова,
Я жінка — поет.
Я шукаю незнане, ще не сказане слово,
Знаю спрагу надхнення,
Творчих запалів лет.
Легко бути коханкою,
Навіть матір’ю й жінкою.
Але як ув’язати це з призванням творця?
Ой, летять похоронно
Срібнодзвонні сніжинки.
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.

 

Цього дня, 30 жовтня, в 2017 році болгарські художники намалювали у Харкові новий мурал. Картину висотою 14 метрів зобразили на будинки на вулиці Юріївській, 7.
Автори – творчий дує Arsek&Eras – приїхали до Харкова на фестиваль «Мурал-фест-2017». У дуеті митці працюють быльше 17 років, на їхньому рахунку понад тисячу робіт.

Спершу планувалося намалювати близько 10 картин, проте за дощової погоди деякі учасники відклали свій приїзд до Харкова до наступного «Мурал-фесту».

Фото та матеріал: GX, відкриті джерела

Харків у XXI столітті. 23 вересня Харків вшановує свого героя-захисника – «Ювеліра» (фото, відео)

Вже понад 10 років в Україні війна з рф… Йде дев’ятсот сорок третя доба широкомасштабної збройної агресії російської федерації проти України…

Наши герої-захисники боронять Україну і вдень, і вночі.. Нажаль, багато хто віддав за країну найдорожче – своє життя…

Саме 23 вересня  в 1993 році в Харкові народився Олег «Ювелір» Сапаленко – фанат футбольного клубу «Металіст» (Харків), представник колективу ШИЗО. Він був яскравою і гідною людиною, був захисником природи та працював із дітьми, для яких був і старшим братом, і вчителем, мав багато планів, але 24 червня 2022 року загинув під час виконання бойового завдання, захищаючи Харківщину.

В рідному місті (на Салтівці – на проспекті Тракторобудівників) до дня народження героя  в 2024 році було створено мурал.

Пам’ятаємо! Дякуємо! Низький уклін кожному і кожній, хто захищає Україну, наше мирне життя!

Нагадаємо, у День захисників і захисниць України, 1 жовтня, о 9.00 відбудеться загальнонаціональна хвилина мовчання.

“Наш обов’язок – вшанувати всіх захисників і захисниць України, які віддали своє життя, захищаючи незалежність нашої держави. Памʼятаємо. Залишаємося вдячними. Усією країною”, – наголосив Президент України Володимир Зеленський.

Довідка. Олег Сергійович Сапаленко народився 23 вересня 1993 року в місті Харків. Навчався в міській школі №73, після чого здобував вищу освіту в університеті. З юного віку займався спортом, зокрема бойовим самбо та греплінгом. Мав перемоги та нагороди на змаганнях міського та всеукраїнського рівнів.

До фанатського руху “Металіста” долучився в 2011 році, прийшовши на сектор «Север Правый». Провів кілька успішних бійок за колективи AFC та «Lazio», після його зацікавив згуртований колектив ШИЗО, до якого був зарошений на тренування. Дуже швидко влився до колективу, а після переможної зустрічі з Дніпром, вже вважався одним з основних.

В 2014 році Олег був активним учасником подій Революції Гідності в Харкові. Брав участь в обороні офісу організації «Патріот України» в ніч з 14 на 15 березня. Тоді проросійські бойовики намагалися зламати спротив патріотично налаштованих харків’ян за допомогою вогнепальної зброї. Захисникам будівлі вдалося відбитися.

В 2015 році отримав диплом ювеліра. Для нього це було наче хобі. Все, що було пов’язане з дрібними деталями, і що потрапляло Олегу до рук – він виконував бездоганно.

З 2016 року «Ювелір» захищав Україну від ворожої навали на Сході, а з 2019 року служив у складі ДШВ. Одноклубники та побратими згадують Олега, як непросту, але дуже добру людину. Мав чітку громадянську позицію та завжди допомагав тим, хто цього потребує. Ладен був віддати останнє для друга. Будучи ювеліром за освітою, мав буквально “золоті” руки, яким вправно користувався.

Початок повномасштабної війни зустрів в лавах ЗСУ на посаді розвідника-снайпера 2-ї категорії парашутно-десантного батальйону. Перебував у Донецькій обл. Був захисником природи та працював із дітьми, для яких був і старшим братом, і вчителем.

Згодом перевівся до підрозділу «KRAKEN», в якому з перших днів великої війни було чимало його одноклубників. Маючи великий бойовий досвід, успішно виконував бойові завдання під час обороні рідного міста. Олег Сапаленко загинув 24 червня 2022 року, разом ще з кількома побратимами, під час виконання бойового завдання в Харківській обл.

Вічна шана Герою!

Фото та матеріал: БФ «Трибуна героїв», Наталія Бойченко, GX

Харків у XXI столітті. 3 серпня – на будинку намальовано триметрове найжаданіше слово для усього світу (фото, відео)

Харків’янка Тетяна 3 серпня 2020 року поділилася з новинним порталом GХ незвичайним випадком, який стався з нею.

“Сиділа в кімнаті одна, працювала за комп’ютером, і тут у порожній кімнаті пролунало “Ап-чхі”, – розповіла наша співрозмовниця. – Автоматично сказала “Будьте здорові!” і одразу подумала – адже вдома нікого немає. Виглянула у вікно, а там працює художник”.

Вже ввечері вся родина змогла помилуватися таким бажаним для всіх українців (адже на той час вже 6 рік країна протистояла країні-агресорці – росії), для всього світу словом “МИР”.

Журналістка новинного порталу GХ поспілкувалася з художником. Він зізнався, що ідея створення муралу виникла ще 2014 року, коли почалися бойові дії на Донбасі. Як тільки митець отримав дозвіл, одразу взявся за пензель і намалював свій простий, але такий світлий посил всій країні, про який хочеться кричати з усіх вікон та щосили.

Своє ім’я чоловік не назвав, представився просто: я – “МИР”.

Мурал розміщено на стіні будинку по проспекту Тракторобудівників, 150.

Варто зазначити, що в цьому районі є ще кілька чудових муралів: на стіні будинку номер 148 на проспекті Тракторобудівників, поряд проспектом на будинку №142 (з ним пов’язана загадкова історія) та в будинку (№ 95) напроти прикрашених висоток (цей птах булв одним з перших в черзі “пернатих” муралів).

Віримо Богові та ЗСУ! Україна Переможе і буде МИР!

Фото та відео: GХ, Наталія Бойченко

15 липня в історії Харкова: створено мурал знаменитої льотчиці (фото)

Цього дня,, 15 липня, в 2013 році в Харкові з’явився знаковий мурал – портрет знаменитої льотчиці Валентини Гризодубової завбільшки з будинок.

Стінописом прикрасили стіну чотириповерхової будівлі на проспекті Героїв Харкова… Над масштабною картиною близько тижня працювали художники студії “Ку-2”.

Оригінальний малюнок автори підготували до ювілейної дати – 70-річчя визволення Харкова.

Валентина Гризодубова – відома льотчиця,  перша жінка, відзначена найвищим званням країни, дочка піонера авіації у Харкові Степана Гризодубова.

Народилася  27 квітня 1909 року.

У 1930-х роках вона з іншими льотчицями встановила кілька світових рекордів щодо дальності польотів для жіночих екіпажів.

Під час війни командувала авіаційним полком, отримала звання полковника.

Зараз, під час війни з російськими окупантами боляче дивитися на побитий уламками мурал, присвячений льотчиці-героїні Валентини Гризодубовій. Чи могла вона подумати, що її любий Харків будуть обстрілювати рашисти.

Аеродром аероклубу у Коротичі, який має її ім’я, російські окупанти неодноразово обстрілювали ракетами.

А скільки відважних льотчиків, які вчилися на ньому літати, склали життя за рідну Україну…

Нагадаємо, учасниця Другої світової війни Валентина Гризодубова з березня 1942 по жовтень 1943 року – командир 101-го транспортного авіаційного полку, з жовтня 1943 року – командир 31-го гвардійського бомбардувального авіаційного полку.

За час війни полковник Гризодубов здійснив близько 200 бойових вильотів! Після війни керувала Науково-дослідним льотно-випробувальним центром, який займався створенням авіаційної та ракетної електроніки. Валентина Гризодубова померла у похилому віці, у квітні 1993 року.

У її рідному будинку у Харкові було відкрито музей, а аероклуб на Харківщині носить її ім’я.

Фото. відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Цікаві факти з історії міста: мурал-диптих до Великодня (фото)

Сьогодні, 15 квітня, у всьому світі відзначають два чудові свята – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ КУЛЬТУРИ та ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ МИСТЕЦТВА! Докладніше про події в пості GX.

До речі, кажуть, що Всесвітній день мистецтв святкують 15 квітня на честь дня народження Леонардо да Вінчі, який був одним з найяскравіших представників мистецтва всіх часів.

А ще сьогодні Великий Віторок.

Обє’днуючі ці події хочеться згадати про цікавий витвір мистецтва  у центрі міста. Так у Харкові є тематичний мурал-диптих до Великдня, який розміщено на двох будівлях на проспекті Незалежності, 7/3 з боку вулиці Чичібабіна.

Яскраві писанки, наче повітряні кулі, відриваються від землі і летять в небо.

Декілька з них навіть на будинок поряд “залетіли”…

Картину створено ще до війни, але вона не втрачає своєї актуальності.

Нагадаємо, триває останній тиждень перед Великоднем –  Страсна седмиця . За церковними канонами ще в п’ятницю був останній день Великого посту (Чотиридесятниці), а потім йшла Лазарєва субота і Вербна неділя.

Як незламний Харків готується до свята Великодня в новині GX.

Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела

Вона була яскрава та з бурхливим характером. Харків-культурний 30 березня вшановує видатну землячку (фото, відео)

Пам’ятаємо! 30 березня, в 2011 році померла видатна харків’янка – актриса Людмила Гурченко. Акторці було 75 років.

Вона народилася 12 листопада в 1935 році в Харкові.

А ви знали? До початку війни батьки Люсі працювали у Харківській філармонії. Батько був професійним музикантом: грав на баяні та співав на святах, а мати йому допомагала.

Гурченко провела у Харкові дитячі та шкільні роки, пережила німецьку окупацію.

«Усього п’ять із половиною років я прожила «до війни», — написала потім у своїх мемуарах актриса. — Ще вранці ми були на прогулянці в лісі. Нарвали ромашок та бузкових дзвіночків… Все обірвалося миттєво, несподівано».

Її книга «Моє доросле дитинство» стала одним із найяскравіших свідчень часів німецької окупації Харкова.

Після остаточного визволення Харкова 23 серпня 1943 року Гурченко пішла в українську школу №6 (нині гімназія), яка знаходилася у дворі будинку, де вона тоді мешкала. У школі їй дуже полюбилася українська мова…

1953 року Гурченко закінчила десятирічку і поїхала поступати до вишу.

Славу актрисі принесла участь у картині Ельдара Рязаова «Карнавальна ніч» 1956 року. У фільмографії актриси – близько 120 фільмів.

У своєму житті актриса зробила дуже багато — не дарма її порівнювали із Марлен Дітріх. Вона справжня легенда нашого кіно, Людмила Гурченко жила та померла улюбленою актрисою мільйонів глядачів.

Про її зовнішність ходили легенди. І в 60, і в 70 років вона була витончена та легка. Секрет її молодості, мабуть, полягав у її невгамовній енергії, бурхливому характері та яскравій вдачі. Людмила Марківна завжди хотіла отримувати все по максимуму. І тому встигла так багато.

24 серпня 2010 року Гурченко востаннє виступила перед харків’янами на святковому концерті, присвяченому Дню міста.

14 лютого 2011 року Люся послизнулася біля свого будинку. Перелом стегна. Її досить швидко госпіталізували та вже наступного дня зробили операцію. 7 березня виписали зі шпиталю, оскільки стан пацієнтки покращився.

Але вже 30 березня розпочалася тромбоемболія легеневої артерії. Людмила Гурченко померла. Тисячі людей прийшли на похорон, щоб попрощатися з нею.

У 2016 році у Харкові було створено мурал знаменитої актриси. Він зайняв площу приблизно 250 кв. м. Над портретом працювали три художники та два дизайнери.

Мурал не можна розглянути повністю здалеку, бо його нижню частину закриває сусідня будівля…

2018 року в Харкові у сквері на вул. Трінклера, 6, встановили пам’ятник Людмилі Гурченко. Монумент зроблено так, що біля його підніжжя можна посидіти та поспілкуватися. Висота монумента – майже 8 метрів. На постаменті скульптура Людмили Гурченко на повний зріст. На колоні під нею розташовано композицію, до якої увійшли 15 персонажів із шести знаменитих фільмів за участю актриси. Зокрема, “Вокзал для двох”, “Кохання та голуби”, “Карнавальна ніч” та інших. Автор монумента – видатний харківський скульптор Катіб Мамедов.

Трохи спогадів… Харків-культурний згадував і згадує свою зірку, як на творчих вечорах…

Так і в знакові дати у житті артистки…

“Це вже стало доброю традицією. У день народження актриси, 12 листопада, ми збираємось та покладаємо квіти до пам’ятника видатній землячці”, – наголосив заслужений артист України, голова правління Харківського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, керівник Будинку актора Ігор Арнаутов.

“В день народження Людмили Гурченко культурна спільнота Харкова вшанувала пам’ять нашої славетної землячки, визначної актриси театру та кіно — Людмили Марківни Гурченко, — поділилася значущою подією того дня відома харківська діячка мистецтва Олена Старостенко. — Разом з друзями, Ігорем Ковалем та Ігорем Арноутовим, навіть під час війни не зрадили традиції та прийшли вшанувати улюблену актрису”.

Вийшло дуже чуттєво.

Приємно бачити на світлині ще й директора Харківського академічного драматичного театру Олега Яцину, який у важкі часи обійняв нову посаду і очолив театр.

Того дня Ігор Арнаутов навіть проспівав композицію, яка грає в його  душі під час спогадів про Людмилу Марківну…

Харків-творчий — живий і незламний, він тримає культурний фронт увесь цей час.

Світла пам’ять, Людмилі Марківні! Колектив новинного порталу GX приєднується до світлих спогадів і дарує свою новину-спогад усім шанувальникам творчості нашої землячки!

Фото та відео: GX, Наталія Бойченко, Олена Старостенко, Ігор Коваль, Ігор Арнаутов, Олег Яцина

1 листопада Харків вітає видатний заклад культури міста (фото, відео)

Починаючи з 2007 року, з легкої руки  директора та режисера ХАТМК, заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Коваля щорічно 1 листопада (або в першій декаді листопада) святкується «День харківської оперети», присвячений дню заснування театру – 1 листопада 1929 року.

Адже новий виток розвитку театру пов’язаний саме з роботою Ігоря Миколайовича Коваля, який не тільки є директором театру, а й головним режисером, чий талант і величезний досвід роботи – справжня удача для колективу. Саме з його ініціативи театр оновлює репертуар, декорації, костюми, і навіть будинок. Як у мирний період творчості колективу, так і в складні часи війни.

Зокрема, в 2022 році до дня народження театру навіть вибиті вибухами шибки стали картинами, що надихають… Докладніше в новині GX.

“Харківський академічний театр музичної комедії, як і багато інших закладів культури міста постраждав під час війни. Наприкінці літа, 23 серпня, вибухом було пошкоджено увесь фасад театру. Вибиті шибки друзі допомогли забити плитами OSB. Але театр завжди прикрашали світлини наших артистів та уривки з вистав, а тут така порожнеча, що навіює смуток. Було ухвалено рішення прикрасити пошкоджений фасад, розписавши його картинами, які будуть надихати харків’ян”, – розповідав Ігор Миколайович.

В 2023 незламний театр попри складні умови гідно відіграв ювілейний, 95-й, сезон (докладніше в новині GX).

Більше фото та відео в пості на фейсбук-сторінці GX.

А вже 7 та 9 листопада 2024 року до ювілею театру на глядача чекають два святкові дні з Grand concert, який підготував незламний колектив. 

Так приємно в цей святковий день знову бачити афішу театру і промовити слова вітання у стін храму мистецтва.

Довідка. На частку Ігоря Миколайовича Коваля випало відкрити нову сторінку в історії музичної комедії. За короткий час під його керівництвом в Харківському театрі музичної комедії було проведено ряд кардинальних змін. В першу чергу це пов’язано з оновленням творчого складу і успішними класичними та сучасними постановками. Незважаючи на інерцію стереотипів директор, головний режисер сміливо ввів неординарні заходи, запросив молодь і створив сприятливі умови для творчої самореалізації.

За вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва і високий професіоналізм колектив театру в 2006 році був удостоєний статусу«Академічний».

У 2007 році Коваль Ігор Миколайович став ініціатором щорічного святкування, в першій декаді листопада, «Дня харківської оперети», присвяченого дню заснування театру – 1 листопада 1929 року, і заснував «Почесні знаки театру» двох ступенів. Срібні знаки вручаються за високий професіоналізм, а Золоті – за особливі заслуги перед театром. Знак має форму емблеми театру і реєструється в Книзі Пошани, про що видається посвідчення.

За вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, високу професійну майстерність та значний творчий доробок колектив театру, в 2009 році, нагороджений Почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська Слава». І в цьому є величезна заслуга Коваля Ігоря Миколайовича.

Своє 80-річчя в листопаді 2009 року театр відзначив масштабним і видовищним, концептуально новим ґала-концертом, який користувався у глядача великим успіхом і пройшов багато разів з аншлагами. Цій події присвячено відкриття першої спільної виставки театру і Харківського художнього музею «Подорож в театральному просторі». В експозиції виставки ескізи і макети декорацій, костюми до вистав, афіші над якими працювали художники театру в різні роки. Різні за стилістикою і технікою виконання роботи художників показують еволюцію розвитку театрального мистецтва. Особливим доповненням виставки стали фотографії та рецензії про театр.

Після цієї події, в фойє театру відкрилася художня галерея «Погляд», де можна побачити роботи художників України. Починаючи з 2009 року, в театрі пройшло більше 20 виставок художньої галереї. У них беруть участь художники різних стилів живопису.

З 2009 року за ініціативою Коваля Ігоря Миколайовича на сцені театру почали проходити бенефіси заслужених артистів – Віри Харитонової, Володимира Федоренко, Віктора Робертова, Елеонори Климчук, Алли Хорольської, Віктора Побережця, Наталії Коваль та провідних солістів театру – Анатолія Буднія, Євгенія Суховерхова, Олексія Андренко, Елеонори Джулік, Олександра Бідило, Олексія Гавінського, Віктора Червонюка, Мілани Остонен, Юрія Костяниці, Олега Логвінєнко, Інги Васильєвої.

Саме Коваль Ігор Миколайович запропонував проводити дні пам’яті заслужених артистів Марії Свірської, Володимира Подсадного, Віри Харитонової, Віктора Робертова і відомого педагога з вокалу Маргарити Червонюк.

Після ювілею вперше на сцені театру з’явилися репертуарні ґала-концерти «Всі секрети оперети» «Віват, Кальман!» та ревю для дітей «В гостях у казки» – режисер-постановник Олександр Драчов.

Сезон 2008 – 2009 року театр завершив прем’єрою музичної комедії «Таємниця Дон Жуана» (режисер Ірина Ривіна). Ця яскрава і дотепнавистава підвела своєрідний підсумок 80 років. І знову довела, що наш складний жанр не стоїть на місці.

Останні театральні сезони ознаменувалися для театру музичної комедії значними змінами і позитивними зрушеннями в творчому житті. На сцені театру почали з’являтися осучаснені оперети, музичні комедії та вистави для дітей.

Коваль Ігор Миколайович – належить до плеяди талановитих театральних режисерів, які визначають сьогодні театральну славу України. Його творчість, як режисера сьогодні демонструє широту його художніх переваг: музична казка, класична оперета і музична комедія. Постійний творчий пошук нового слова в мистецтві і художня ненаситність проявилися вже в його першій постановці музичної казки «Обережно! Чарівний ліс» М. Мокієнко.

А в 2014 році вперше на території пострадянського простору герої знаменитої оперети Франца фон Зуппе «Прекрасна Галатея» в постановці Коваля Ігоря Миколайовича заговорили віршами.

У цій виставі втілився лірико-філософський талант театрального мислення режисера. Герої оперети перетворюються в візуальні метафори. Це дивовижна і найвишуканіша вистава. Поетична історія на межі реальності та казки, дійсності і уяви, достовірності й фантазії… Уяві Коваля Ігоря Миколайовича, здається, немає меж. Грецькі колони, скульптури, антична композиція усередині майстерні з невеликим реквізитом… Режисер відкриває в стародавньому міфі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, в рамках якого дійсність реаґує на пошуки Галатеї. Театр Коваля Ігоря Миколайовича, перш за все, орієнтований на національно-етичне осмислення буття, Всесвіту, своєї творчості. Прямуючи до праоснов національної етики, він намагається відновити пам’ять про цілісність зв’язку людини – космосу – творчості. Специфіка його театру: експеримент, спрямований на розкриття акторської індивідуальності.

Не менш популярною в 2015 році стала прем’єра репертуарного концерту «Музичні барви України» в постановці Аркадія Клейна. Це феєричне костюмоване шоу з барвистим оформленням сцени! Прекрасна хореографія, віртуозне виконання солістів, артистів хору та оркестру витримано в українському стилі.

Підкорюють серця публіки не тільки заслужені артисти і визнані зірки театру, а й молоді таланти. У програмі концерту ліричні, жартівливі і драматичні хіти улюблені кількома поколіннями. У перше відділення увійшли українські народні пісні, запальні танці і сцени з музичних комедій: «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова, «Сватання на Гончарівці» Кирила Стеценка, «Трембіта» Юрія Мілютіна. У другому відділенні – українські сучасні естрадні пісні.

У грудні 2015 року відбулася прем’єра музичної казки «Івасик-Телесик». Вистава створена за мотивами української народної казки, спеціально для Харківського академічного театру музичної комедії, композитором Ігорем Гайденко і лібреттистом Ігорем Факторовським.Захоплюючий сюжет, барвисті декорації, красиві костюми, виразна хореографія, прекрасна музика, легко запам’ятовується і чудовий ансамбль артистів, яких майстерно об’єднав режисер-постановник Олександр Драчов.

Справжньою культурною подією Харкова в 2016 році стала постановка Коваля Ігоря Миколайовича музичної комедії «Витівки Хануми» Гії Канчелі, яка показала, що постановник має потужний потенціал як режисер музичного театру, якому підвладна і оперета, і музична комедія, і експериментальні пошуки в будь-якому напрямку. Саме музична комедія «Витівки Хануми» Гії Канчелі, відкрила характерні особливості режисури Коваля Ігоря Миколайовича – віртуозне володіння сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком. Ця вистава відрізняється тонким ліризмом, яскравим ґротеском і розкриттям психологічних образів героїв.

Уміння створити злагоджений ансамбль з артистів різних шкіл – особливий дар Коваля Ігоря Миколайовича, як режисера. Сьогодні вистава «Витівки Хануми» має величезний успіх у публіки і відрізняється ориґінальністю постановки і яскравістю сценічного і режисерського рішення.

За сприяння та за участі Ігоря Миколайовича Коваля в 2010 році вперше на сцені музичної комедії відбувся ґала-концерт «Свято танцю» за участю артистів музичної комедії і театру народного танцю «Заповіт».

А в 2018 році з великим успіхом пройшли спільні концерти з артистами Харківського театру музичної комедії. У квітні разом з королем скрипки, лауреатом міжнародних конкурсів Остапом Шутко (м.Львів) відбувся «Концерт дружби». А в грудні спільно з леґендарним письменником, шоуменом і автором-виконавцем Валерієм Хаітом в програмі «Великий вечір одеського гумору».

Успішно пройшли прем’єри в постановці молодого режисера Олексія Серьогіна музична комедія Ігоря Гайденко «Авантюристи», музична комедія для дітей Ігоря Гайденко «Вождь червоношкірих» та музична казка Антоніо Спадавеккіа «Попелюшка».

Прем’єри в постановці заслуженої артистки України Валентини Подорловой – музична комедія Євгена Птічкіна «Бабин бунт», оперети Йоганна Штрауса «Циганський барон» та Імре Кальмана «Фіалка Монмартру» мають величезний успіх у глядачів.

Колектив театру під керівництвом Коваля Ігоря Миколайовича постійно бере участь в благодійних та шефських концертах і виставах міста і області. Вже стало традицією проводити тематичні концерти до Дня Перемоги в Харківському меморіальному комплексі «Висота маршала І.С. Конєва», госпіталі для інвалідів війни. В рамках Всеукраїнського проекту культурної інтеґрації «Український Донбас», колектив театру виїжджав з концертами в зону АТО, а наразі в прифронтову зону і шпиталі.

В мирні часи колектив вів активну ґастрольну діяльність – його кращим виставам аплодували глядачі Полтави, Кропивницького, Сум.

У 2018 році колектив театру брав участь у міжнародному фестивалі «ГогольFest» з виставою «Сорочинський ярмарок». 

Без перебільшення можна сказати, що Коваль Ігор Миколайович став символом відродження класичної оперети, як жанру, перетворивши найстаріший театр музичної комедії в Україні в елітарний театр, який має власний бренд. Безумовно, це велика заслуга натхненної праці всього творчого колективу та активної діяльності директора, головного режисера.

Як і 90 років тому, ми залишаємося «творчою лабораторією сучасної музичної комедії», на нашій сцені йдуть вистави для дорослих і дітей. Це – найкращі зразки оперети, мюзиклу, музичної комедії та рок-оперита незвичайні бенефіси і яскраві концерти.

Артисти театру лауреати міжнародних конкурсів і фестивалів США, Китаю, Італії, Португалії, Австрії, Казахстану, Німеччини, України і не тільки…

Коваль Ігор Миколайович, як директор і головний режисер надає великого значення популяризації мистецтва серед підростаючого покоління. Сьогодні він перетворив колектив Харківського академічного театру музичної комедії в театрально-музичний центр, на базі якого працюють Оперна студія Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського та дитяча театральна студія «Арісто».

Активна творча і культурно-просвітницька діяльність, духовний розвиток молоді, давно стали візитною карткою колективу Харківського академічного театру музичної комедії, який не тільки зберігає, але і розвиває кращі національні та світові традиції музичного театру.

Підсумовуючи пройдений шлях, тетр в мирні часи почав готувати до випуску книгу про історію Харківського академічного театру музичної комедії.

Докладніше про кожен крок створення театру на офіційній сторінці ХАТМК. 

Новинний портал GX щиро вітає колектив Харківського академічного театру музичної комедії з прийденшнім Днем народження! Щоб створити святковий настрій іменинникам та на згадку про свято, яке створюють в цьому храмі мистецтва, ми даруємо відеоспогад з фінальних акордів ювілейних концертів ХАТМК від 1-2 листопада 2019 року.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК 


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.