5 липня 1874 року в Харкові народився Володимир Володимирович Фавр — український гігієніст, вчений, доктор медицини, один із засновників санітарно-гігієнічної служби у Харкові.
До речі, його батько теж був лікарем.
У 1892 році Володимир Фавр закінчив зі срібною медаллю Першу харківську гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету. У студентські роки займався науковою роботою у сферах хімії, бактеріології та гігієни. Під час канікул після четвертого курсу працював у гігієнічному інституті професора Флюгге в Бреславі.
У 1897 році закінчив університет, одержавши звання «лікаря з відзнакою».
У 1897-1904 роках працював в університеті асистентом кафедри гігієни. У 1905 році виконував обов’язки помічника директора Харківського земського повивального училища.
Підчас написання докторської дисертації у 1902 р. заразив себе малярією від нового виду комара, щоб довести, що той є переносником хвороби.
У 1903 році захистив докторську дисертацію та у 1904 році став приват-доцентом кафедри гігієни.
У 1903-1904 роках вивчав малярію, зокрема, на Харківщині.
У 1906-1911 роках викладав фабричну гігієну в Харківському технологічному інституті.
У 1911 році був обраний приват-доцентом на кафедру гігієни Жіночого медичного інституту Харківського медичного товариства, з 1916 року — професор цього інституту. У різні роки читав курси та лекції з гігієни й епідеміології на курсах сестер-жалібниць при Харківській громаді сестер-жалібниць Червоного Хреста, на курсах для робітників, у Ветеринарному інституті.
Кілька разів виїжджав за кордон, де знайомився з постановкою санітарно-епідеміологічної справи.
У 1910 році був відряджений протичумною комісією до Одеси для боротьби з чумою, керував заходами проти чуми майже до кінця епідемії.
У 1915—1916 рр. — член навчального комітету Харківських вищих комерційних курсів.
З 1918 р. — штатний доцент кафедри гігієни Харківського університету.
З лютого 1905 року і до листопада 1919 року Фавр був організатором, консультантом, а часом й виконавецем робіт щодо організації лікарсько-санітарної сфери Харкова.
З 1905 року очолив санітарне бюро міської управи (створене у 1878 році). За часів керування установою Фавра кількість міських санітарних лікарів зросла від 1 до 4, з його ініціативи була створена 5-та дільнична амбулаторія.
У 1907 і 1913 роках був відряджений до Європи для вивчення споруд біологічних очисток в містах.
Встановив тісний контакт міської санітарної служби з лікарнями, дільничними амбулаторіями та інститутом шкільних лікарів. Займався розширенням та впорядженням нічліжних притулків, організацією їдалень, влаштуванням лазень, боротьбою з пияцтвом. Виступав за заборону проституції, вважаючи, що її регламентація суперечить не тільки моральним нормам, а й санітарним вимогам.
У 1897 році, по закінченні університету, вступив у Харківське медичне товариство. У 1898 році виступив з доповіддю «О голодном хлебе», після чого за ініціативою Фавра була створена комісія допомоги голодуючим Харківського медичного товариства. Також після його доповідей у різні роки були створені комісії з побудови притулку для невиліковно хворих імені доктора В. А. Франковського, боротьби із чумою, холерою, тифом, трихінозними захворюваннями в Харкові, з організації бактеріологічного загону на Далекий Схід, з відкриття хіміко-фармацевтичного інституту, з реорганізації установ медичного товариства тощо.
Був одним з організаторів у 1907 році секції громадської медицини, гігієни та демографії в складі Харківського медичного товариства, у 1909 році був обраний головою цієї секції.
Неодноразово читав лекції на бактеріологічних курсах медичного товариства.
У 1906—1912 рр. був редактором відділу гігієни і відповідальним секретарем «Харьковского медицинского журнала». Від 1918 року до своєї смерті працював відповідальним редактором і редактором відділу гігієни, санітарії та міської медицини журналу «Врачебное дело».
Помер 24 березня 1920 року від висипного тифу, працючи у складі надзвичайної комісії боротьби з епідемією цієї хвороби
5 липня 1934 року в Харкові народився Юрій Гандель – український математик, доктор фізико-математичних наук, спеціалізувався в області чисельних методів рішень сингулярних і гіперсінгулярних рівнянь. Заслужений працівник освіти України (2005).
Закінчив 131-у чоловічу середню школу у 1952 році і потім один курс радіотехнічного факультету Харківського політехнічного інституту, два курси інженерно-фізичного факультету ХПІ та Харківський національний університет імені Каразіна (зараз).
У 1962-1963 роках працював учителем математики у харківській школі №5.
З 1963 р. працював на механіко-математичному факультеті Харківського університету: асистент, старший викладач, з 1973 р. доцент, з 1995 р. професор кафедри математичної фізики.
Взяв участь у створенні у 1964 р. Харківської фізико-математичної школи № 27, проводив в ній факультативи та спецкурси для школярів та для вчителів.
У 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Інтегральні рівняння деяких аксіально-симетричних завдань теорії дифракції хвиль» (керівник — Н. І. Ахієзер).
Доктор фізико-математичних наук (1994), тема дисертації «Парні суматорні та сингулярні інтегральні рівняння в задачах дифракції: теорія і чисельні методи». Професор (1995).
Був членом президії Харківського математичного товариства.
У 2003 році організував і очолив ініціативну групу, яка звернулася до уряду України з пропозицією передати університету головний корпус Військово-інженерної радіотехнічної академії ім. В. Н. Каразіна. У 2004 р. Харківський університет отримав від держави свій Північний корпус.
Займався математичним моделюванням фізичних процесів, теорією дифракції електромагнітних хвиль та іншими напрямами.
Має понад 250 наукових публікацій. Був членом редколегій різних журналів, як з математичних, так і з технічних наук.
Помер 1 квітня 2017 року в Харкові.
