Позначка: історія

Цікавий факт. Харківські артисти створили дітям казку, що переплетається з міжнародним святом (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

А ви знали? Щорічно саме у цей день, 28 лютого, відзначають Всесвітній день кравців! Дата присвячена серу Вільяму Еліасу Хоу (1819-1867) – американському винахіднику швейної машини. Вітаємо усіх причетних до створення краси!

Професія кравця дуже стародавня і в усі часи вважалася почесною, адже від таланту і смаку кравців залежить зовнішній вигляд людини. Секрети кравецької майстерності накопичувалися тисячоліттями.

Мистецтво пошиття одягу зародилося ще в ХІІ столітті, коли люди стали дивитися на одяг як на спосіб підкреслити фігуру, а не як на засіб її приховати. Слово “кравець”, що вперше з’явилося в Оксфордському словнику 1297 року, походить від французького слова tailler, що означає “кроїти”. Латинське слово “tailor” означало “sartor”, тобто той, хто латає або лагодить одяг; англійське слово “sartorial”, що означає щось пов’язане з пошиттям одягу, походить від цього слова.

Швейна машина – один із найбільших технологічних винаходів усіх часів. Вона стала одним із перших побутових приладів за часів американської промислової революції. Вона вплинула на роль і статус жінок, зробила революцію у швейній справі та модернізувала інші види бізнесу, як-от шевська та оббивна справа.

Цікаво, що кравцю в Нью-Йорку встановлено пам’ятник (автором якого є скульптор Judith Weller, а моделлю їй послужив власний батько, пам’ятник присвячено А. Зінгеру та його швейній машинці), а Брати Грімм присвятили кравцю казку під назвою: «Хоробрий кравець», за мотивами якої ХТДЮ поставив свою першу прем’єру під час війни – “Як хоробрий Кравчик свій страх шукав”. Докладніше у новині GX.

До речі, на очах схвильованого неймовірною виставою глядача ще й трапилося справжнє диво. Справжній Король (Руслан Романов) за допомогою колег зробив чуттєве освідчення своїй коханій Юлії.

Він став на коліно, подарував троянди та освідчився у коханні. На що Юлія відповіла взаємністю.

До речі, колектив театру сьогодні має ще одне свято. Новинний портал GX приєднується до вітань з днем народження провідній артистці театру Людмилі Удачиній!

Фото та матеріал: GX, НАталія Бойченко, відкриті джерела

Його музика лунає в Харкові і під час війни, а вибиті шибки його будинку прикрасили картини (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 28 лютого, в 1877 році у Харкові народився Сергій Борткевич (1877-1952) – знаменитий піаніст та композитор. Борткевичі жили в Харкові на розі вулиці Сумської та Мироносицької площі. Також вони мали невеликий маєток у Мерефі.

Мати Софія Казимирівна Борткевич закінчила у Харкові музичне училище. Вона організувала Товариство піклування про нужденних учнів Харківського музичного училища і стала його головою. Саме Софія Казимирівна і дала початкову музичну освіту своїм чотирьом дітям: Володимиру, Євгенії, Сергію та Вірі. Композитор згадував: «Ще дитиною мене водили на симфонічні концерти, і я мав можливість знайомитися з деякими видатними творами музичного мистецтва, які потім виконували в нас вдома на роялі у чотири руки”.

Борткевич почав навчатися в 3-й гімназії та Харківському музичному училищі в Іллі Слатіна, продовжив музичну освіту в Німеччині у Лейпцизькій консерваторії у Альфреда Рейзенауера, учня Ференца Ліста.

З 1902 року виступав з концертами, гастролював. Цього ж року отримав премію Шумана після закінчення навчання. Одружився (1904 р.) і жив у Берліні, де у впродовж 1904–1914 рр. викладав у Консерваторії Клінворта-Шарвенка. В Берліні він познайомився з дордрехтським піаністом і композитором Гуго ван Даленом (1888–1967), з яким товаришував до самої смерті.

У 1914 році, на початку Першої світової війни, був висланий із Німеччини та повернувся до рідного Харкова, де давав приватні курси гри на фортепіано та концертував у дуеті зі скрипалем Францішеком Шміттом (Франк Сміт). Після приходу до влади більшовиків заарештований моряками, як представник «буржуазії». Сімейні заводи та батьківський будинок за адресою вул. Сумська, 28, що служив композиторові домівкою понад 40 років, були націоналізовані, маєток — пограбований. У листопаді 1920 року заради безпеки сім’ї був змушений виїхати через Крим у Константинополь.

Попри хороші умови життя в Константинополі Борткевич прагнув жити в Європі. Завдяки допомозі посла Югославії композитор і його дружина отримали нансенівський паспорт і змогли отримати візу до Югославії. Борткевич з дружиною прибули до Софії через Белград, де їм довелося чекати деякий час, перш ніж отримати австрійську візу. З 1922 року замешкав у Відні. Завдяки Паулю де Кону знайомиться з віденським музичним середовищем та видавцями, а у 1925 році подружжя отримало австрійське громадянство.

Помер у Відні у жовтні 1952 року, а його дружина Єлизавета Гераклітова-Борткевич — 9 березня 1960 року. Обидвоє поховані на Віденському центральному кладовищі.

На могилі Сергія Борткевича вигравірувано такі слова Ганса Анквіча-Клеєховена: «Якщо, згідно з Гете, найбільше щастя дітей Землі – бути особистістю, то саме це щастя було задоволене для Борткевича найвищою мірою. Бо Борткевич був визначною особистістю і як музикант, і як людина. Це було помітно навіть у його зовнішності, у його профілі, що нагадує чудово виліплені голови скульптур римських імператорів, у його прямій поставі та в його зовнішній суворості, яку він міг приховати лише доброзичливою усмішкою, але навряд чи колись гучним веселим сміхом».

Як стверджують музикознавці, стиль Борткевича-композитора типовий для романтичної традиції фортепіанної школи: він ґрунтується на мистецтві Ліста та Шопена.
Творчий доробок Сергія Борткевича становить 74 твори, з яких збереглося лише 58, зокрема – опера «Акробати», дві симфонії, три оркестрові сюїти та твори для інструментальних концертів, а також камерної та вокальної музики. Багато творів були віднайдені, зокрема, завдяки зусиллям Мелкома Баллана (Велика Британія), доктора філософії Бомбейського університету Багвана Тадані (Bhagwan Nebhraj Thadani), який проживає зараз у Вінніпегу і понад 30 років вивчає творчість Сергія Борткевича та Валтера Калктмана (Нідерланди). Доречі, під час бомбардування Берліну в 1945 році в будинок Борткевича влучила бомба, і відтоді вважали, що разом із багатьма творами були втрачені обидві його симфонії, проте їхні рукописи згодом віднайшов у каліфорнійській бібліотеці англійський ентузіаст Мелком Баллан. Ще трохи цікавого: другий фортепіанний концерт Борткевича для лівої руки був написаний для австрійського піаніста Поля Віттгенштейна, що втратив праву руку в Першій світовій війні (прем’єра відбулася у 1923 у Відні); у 2018 році український піаніст Павло Гінтов зробив запис камерних творів Борткевича; з милого – подружжя Борткевич мали собаку Бобі породи шелті.

До речі, під час війни відома харківська художниця Карина Жернова розмалювала вибиті та забиті OSB шибки своїми картинами (докладніше в новині GX).

А ще в наш важкий час на багатьох заходах лунає музика Борткевича.

“Дійсно Борткевича вважаємо зараз гордістю Харкова! Я щаслвий, що його музика воскресла на терені України!” – наголосив Олег Копелюк (проректор з науково-педагогічної роботи та з міжнародних зв’язків у ХНУМ Котляревського, заступник голови Ради молодих вчених при ХОДА з питань культури та мистецтв, голова Ради молодих вчених ХНУМ імені І.П. Котляревського).

Нагадаємо, композиції Сергія Борткевича нещодавно лунали в незламному Харкові під час фестивалю Kharkiv Music Fest-2023 (подробиці у новині GX).

Лунали його твори й цього року, коли ввечері 20 лютого харківці вшанували загиблих Героїв Небесної Сотні та Захисників України концертом “МУЗИКА ГІДНОСТІ І СВОБОДИ”

До речі, Вероніка Івоніна не лише вразила грою на дивовижному музичному інструменті (цимбали), а ще й вміло, до речі вперше в Україні, зіграла на ньому твір Борткевича (відомого харківського композитора), який автор писав лише для фортепіано.

Пам’ятаємо! Шануємо!

Довідка. У травні 2024 року був започаткований І Всеукраїнський фестиваль фортепіанної музики “Борткевич-Fest”, направлений на пропагування творів Сергія Боркевича, який тривав 5 днів у двох форматах оффлайн та онлайн і зібрав близько 150 учасників зі всієї України. Організатори – Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського та Харківський музичний фаховий коледж імені Б. М. Лятошинського. Художній керівник фестивалю – заслужена діячка мистецтв України, професор Наталія Горецька, голова організаційного комітету – ректор ХНУМ імені І. П. Котляревського, заслужена діячка мистецтв України, професор Наталія Говорухіна.
В жовтні 2025 року заплановано ІІ Всеукраїнський фестиваль фортепіанної музики “Борткевич-Fest”.

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко. відкриті джерела

Історичний факт. Його оксамитовий голос лунав в центрі Харкова (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 27 лютого, в 1901 році в Маріуполі у робітничій сім’ї народився Михайло Гришко – оперний співак (володів драматичним баритоном), народний артист України.

З 11 років працював учнем токаря на Маріупольському металургійному заводі.

В 1926 році закінчив Одеський музично-драматичний інститут.

У 1926-1927 роках — соліст Одеського, у 1927-1936 – Харківського (того часу – Українська державна столична опера у Харкові, а нині Харківський національний академічний театр опери та балету імені Лисенка / СХІД ОПЕРА), у 1941-1944 – Грузинського, у 1936-1941 і 1944-1960 роках – Київського театрів опери та балету.

Мав рідкісний за красою і силою голос, могутній і разом з тим м’який, багатий на обертони, гнучкий, польотний і водночас рівний, вільного й легкого звучання в межах усього діапазону.

Майстерно володів диханням, кантиленою, піанісимо, філіровкою звука, чіткою дикцією. Створив понад 30 музично-сценічних образів.

Основні партії: Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Богдан Хмельницький (однойменна опера К. Данькевича, 1-е виконання, партію написано спеціально для Гришка), Кармелюк (однойм. опера В. Костенка), Штубе («Розлом» В. Фемеліді), Ахмет («Перекоп» Ю. Мейтуса, В. Рибальченка, М. Тіца), Шибак («Милана» Г. Майбороди, 1-е виконання), Мазепа, Євгеній Онєгін, Томський («Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Кіазо, Мурман («Даїсі», «Абесалом і Етері» З. Паліашвілі), Альмавіва («Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта), Ріґолетто, Амонасро, Жермон, Ренато, Яґо («Ріґолетто», «Аїда», «Травіата», «Бал-маскарад», «Отелло» Дж. Верді), Скарпіа, Пінґ («Тоска», «Турандот» Дж. Пуччіні), Фіґаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Ескамільо («Кармен» Ж. Бізе), Валентин («Фауст» Ш. Ґуно), Невер (Ґуґеноти» Дж. Мейєрбера), Рафаель («Намисто мадонни» Е. Вольф-Феррарі) та багато інших.

Жив у Києві в будинку на вулиці Хрещатик, 15 (1981 року на будинку встановлено меморіальну дошку з його бронзовим барельєф-портретом (скульптор М. Ропай, арх. А. Ігнащенко)).

Помер в Києві 3 червня 1973 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Фото та матеріал: відкриті джерела

Історія Харкова – минуле і сьогодення: 26 лютого в історії міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 26.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Спорт, Суспільство.

А ви знали? 26 лютого 2008 року Харків відвідала комісія УЄФА спільно із представниками Національного агентства з ЄВРО-2012.

До складу делегації увійшли 12 членів європейської футбольної асоціації та п’ять представників Національного агентства з підготовки до ЄВРО-2012. Комісія мала перевірити гарантії, які надала Харківська міська рада для організації матчів ЄВРО-2012 у Харкові.

Вивчалася робота з підготовки спортивних та інших інфраструктурних об’єктів: аеропорт, лікувальні заклади, готелі, дороги та транспорт, територію навколо стадіону “Металіст” (зокрема, під’їзди до стадіону, стоянки навколо нього).

У квітні 2007 року в Кардіфі (Великобританія) Польща та Україна були оголошені країнами, які прийматимуть фінальну частину чемпіонату Європи 2012 року з футболу. Харків спочатку було оголошено резервним містом.

Але зрештою домігся права проводити матчі першості. Загалом у місті відбулися 3 матчі.

Що до минулого…

26 лютого 1903 року народився Йосип Неман – український вчений, відомий харківський авіаконструктор, професор (1938).

Нєман народився у єврейській сім’ї: батько був столяром, мати – швачкою.

З 1926 року працював у знаменитому конструкторському бюро Костянтина Калініна. Брав участь у створенні низки літаків. 1929 року закінчив Харківський технологічний інститут. З 1936 Неман – головний конструктор КБ заводу № 135.

У 1930-1938 та 1944-1952 роках завідувач кафедри конструкції літаків Харківського авіаційного інституту. Під його керівництвом створено перший в Європі швидкісний пасажирський літак ХАІ-1 з шасі, що набирає в польоті, навчально-бойовий літак ХАІ-3, швидкісні розвідники ХАІ-5 (Р-10) і ХАІ-6 і штурмовики «Іванів», ХАІ-51, ХАІ-52.

Наприкінці 1938 року Немана було заарештовано. Працював у так званій «шарашці», у ЦКЛ-29 НКВС над створенням бомбардувальників Пе-2, Ту-2.

У 1941 році звільнено від подальшого відбуття покарання зі зняттям судимості, але незважаючи на звільнення, Нєман був реабілітований лише 1955 року (вже після смерті).

Помер від лейкемії 18 листопада 1952 року. Похований на 2-му міському цвинтарі у Харкові.

У Харківському авіаційному інституті, який у 2000 році став національним аерокосмічним університетом «ХАІ», протягом багатьох років високо цінують конструкторський талант Йосипа Немана, що зумів принести світову славу своєму ЗВО. Творча робота професора Й. Немана зі створення рекордних літаків і планерів знайшла відображення у низку публікацій. На честь сторіччя від дня його народження у 2003 році в університеті було проведено ювілейну конференцію, присвячену досягненням сучасної авіації.

Фото та матеріал: Харківський аероклуб , відкриті джерела

25 лютого в історії Харкова: народився один із найяскравіших українських театральних режисерів (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 25 лютого, в 1887 році народився Олександр Зенон-Курбас, більш відомий як Лесь Курбас – один із найяскравіших українських театральних режисерів.

Курбас народився на території сучасної Львівщини. Але найславетніші та найтрагічніші сторінки його життя припадають на Харківський період.

Він розпочинав свою театральну кар’єру у Тернополі та Києві. Заснував знаменитий театр “Березіль”. 1926 року театр переїхав до Харкова, де працював вісім років.

У 1934 році Лесь Курбас був репресований і загинув через три роки в Соловецькому таборі на території Карелії.

“25 лютого – завжди особлива дата для нашого театру. Минулого року, наприклад, на цей день була запланована прем’єра “Маклени Граси”, і ми обов’язково зіграємо її після перемоги. Тільки вистава, напевно, буде іншою, бо ми всі точно стали іншими”, – світлину з такими словами 25 лютого 2023 року розмістив на своїй сторінці Харківський театр ім. Шевченка “Березіль”.

А ось колектив Харківського театру для дітей та юнацтва у 2021 році до дня народження Леся Курбаса влаштував флешмоб біля скульптури режисера та його невидимого друга у Саду Шевченка.

Дружний колектив та вигадані герої влаштували фотосесію, яку можна подивитися в альбомі на фейсбук-сторінці новинного порталу GX.

Світла пам’ять видатному сину України!

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Український танцюрист, якому світ аплодував стоячи, керував харківським театром (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня народився знаменитий український артист балету, балетмейстер, хореограф і педагог Павел Вірський (25.02.1905-5.071975). Народний артист, володар численних нагород і премій залишив значний внесок у мистецтві.

Він виступав та працював балетмейстером в Одеському театрі опери та балету, був художнім керівником Харківського, Дніпропетровського та Київського театрів опери та балету, викладав у Київському хореографічному училищі.

З 1955 року він був художнім керівником Державного ансамблю танцю України (нині Ансамбль танцю України імені Павла Вірського). Спираючись на народні традиції, Вірський створив яскраві хореографічні композиції: «Ми з України», «Запорожці», «На кукурудзяному полі», «Ляльки», «Гопак», «Повзунець», «Моряки», «Сестри» , «Чумацькі радості», «Ой, під вишнею», «Подоляночка», «Про що верба плаче», «Ми пам’ятаємо!», «Бухенвальд», «Хміль», «Шевчики» та інші. Ансамбль гастролював від рідних міст до зарубіжних країн: Німеччина, КНР і В’єтнам (1956), Польща (1955), Англія (1958), Франція та Австрія (1959), Іспанія (1969), США (1972) ) та ін.

Поховано маестро у Києві на Байковому цвинтарі, а на його батьківщині в Одесі встановлено пам’ятну дошку.

“Я день і ніч молюся на Вірського. Він мене створив, він мене виростив. Я хочу бути схожим на нього”, – говорив у своєму інтерв’ю український танцівник, хореограф, народний артист України Григорій Чапкіс.

2005 року до 100-річчя від дня народження Павла Павловича в Україні було випущено марку та монету, присвячену йому! Світла пам’ять танцюристу, якому світ аплодував стоячи!

Фото, відео та матеріал: відкриті джерела

“Я з утіхою згадую своє перебування у Харкові”. Школа і вулиця у нашому місті носять ім’я легендарної українки (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні — річниця від дня народження легендарної української письменниці, поетеси та перекладачки Лесі Українки.

Лариса Петрівна Косач-Квітка (Леся Українка) народилася (13) 25 лютого 1871 року у місті Новоград-Волинський. Мати дівчинки — відома письменниця Олена Пчілка. Вже у віці п’яти років Леся почала грати й складати невеликі музичні п’єси, а у вісім років написала перший вірш. Юна поетеса опанувала кілька іноземних мов.

З десяти років дівчинка хворіла на туберкульоз кістки, тому не змогла далі займатися музичною кар’єрою. Натомість уже з 12 років вона розпочала свою літературну діяльність. Спершу Лариса переклала книгу «Вечори на хуторі» Миколи Гоголя. На той час вона друкувалася в журналах «Літературно-науковий вісник», «Зоря» та «Життя і слово».

У віці 19 років для молодших сестер Леся Українка написала підручник «Стародавня історія східних народів». У 1893 році вже було опубліковано невелику книжечку її віршів. В 1896 році була написана перша п’єса Лесі Українки – «Блакитна троянда». Найвідоміші твори тих років – «Думи і мрії» (1899), «Відгуки» (1902), «Пісні про волю» (1905), «Кассандра» (1907).

Практично все своє життя Леся провела в поїздках, зумовлених необхідністю лікування, – вона побувала у багатьох країнах Європи, Єгипті, на Кавказі, у Криму… Усе це збагатило враження письменниці та сприяло розширенню її світогляду.

У 1911 році був надрукований один із найкращих її творів – драма-феєрія «Лісова пісня» (за її мотивами поставлено оперу, фільм, балет). Також Леся Українка займалася перекладами, серед яких найкращим визнано «Книгу пісень» (Гейне). У літературній творчості письменниці помітна тема батьківщини та свободи, мотиви природи та любові, пройняті сумними настроями та надзвичайною тонкістю.

Світ попрощався із прекрасною українкою (19 липня) 1 серпня 1913 року. Леся Українка померла від кісткового туберкульозу та невиліковної хвороби нирок в Сурамі Тифліської губернії. Їй було лише 42 роки…

Її творчість стала легендарною і житиме у віках.

На ґанок головного входу до будівлі Харківської спецшколи №3 на вул. Л. Українки, 4, висить пам’ятна дошка відомій поетесі, іменем якої названо вулицю.

“Я з утіхою згадую своє перебування у Харкові…”, – на дошці викарбовано слова, якими письменниця згадувала наше місто.

У Харківському театрі для дітей та юнацтва ще 1993 року заслуженим артистом України Олександром Біляцьким було поставлено п’єсу “Лісова пісня”.

У 2021 році в Харківському академічному драматичному театрі ім. Квітки-Основ’яненка відбулася прем’єра драми-феєрі “Лісова пісня” у постановці режисерки Ольги Туруті-Прасолової.

До речі, у 2023 році під час війни відбулася прем’єра мультфільму “Мавка. Лісова пісня”, який підкорив не лише серця українців, а й глядачів у багатьох країнах світу. Того ж року до Дня усіх╦закоханих “мовою вітру” заспівали Артем Пивоваров та Христина Соловій (прем’єра кліпу на саундтрек до мультфільму “Мавка. Лісова пісня”).

А ще, мабуть, не випадково саме сьогодні відзначають День української жінки! Леся Українка на віки уособлює цей образ у своїй незламній і яскравій постаті справжньої доньки України!

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХТДЮ, ХАДТ, відкриті джерела

24 лютого в історії Харкова: народився академік-альпініст (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 24.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 24 лютого, в 1934 році народився Юрій Мацевитий — доктор технічних наук, академік Національної академії наук України.

З 1951 по 1957 рік навчався у Харківському політехнічному інституті. Є одним із найзнаменитіших випускників ХПІ.

Кілька десятиліть викладав у ХПІ та Харківському університеті. Підготував 10 докторів наук та 26 кандидатів наук.

За свій вагомий вклад у розвіток науки отримав багато відзнак та нагород: Орден князя Ярослава Мудрого V cт. (2008). Державна премія України в галузі науки і техніки (2008) за роботу «Підвищення енергоефективності роботи турбоустановок ТЕС і ТЕЦ шляхом модернізації, реконструкції та удосконалення режимів їхньої експлуатації». Премія імені В. І. Толубинського за монографію «Обратные задачи теплопроводности» (у 2-х томах) (2005). Заслужений діяч науки і техніки України (1996). Державна премія СРСР (1984). Премія імені Г. Ф. Проскури 1984 року — за цикл робіт «Моделювання теплових полів в енергетиці», (співавтори Верлань Анатолій Федорович та Соколовський Георгій Олександрович). «Почесний громадянин м. Харкова» (2015).

А ще, Юрій Михайлович один із відомих харківських альпіністів. Майстер спорту з альпінізму, заслужений тренер України, президент Харківської федерації альпінізму та скелелазіння у 2000-2008 роках.

Фото та матеріал: відкриті джерела

23 лютого в історії Харкова та Харківщини: видатні особистості і цікаві події минулого і сучасності (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 23.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

23 лютого 1900 року у місті Чугуїв (нині Харківської області) народився Євген Лавренко – видатний вчень ботанік, ботанікогеограф, академік.

Лавренко тривалий період навчався та працював у Харкові.
1918 року закінчив Харківську гімназію. Того ж року вступив до Харківського університету.
З 1921 по 1928 роки працював у Харківському ботанічному саду. З 1926 року працював у Харківському інституті охорони навколишнього середовища.
1929 року починає працювати в Харківському сільськогосподарському інституті, з 1931- професор цього інституту. З 1934 працював у Ботанічному інституті Академії наук.
Євген Михайлович брав участь в організації заповідників «Хомутовський степ», «Михайлівська цілина», охорони унікального дендропарку в Кременчуці.

Вчений неодноразово виступає на захист заповідників. У травні 1972 року, разом з іншими вченими, він пише листа до керівництва з пропозицією передати Асканію-Нова у ведення АН України (на жаль, біосферний заповідник «Асканія-Nova» з лютого 2022 року перебуває під російською окупацією й зазнає мародерства та знищення унікальної екосистеми).
Був відомий також як колекціонер живопису. Зібрав колекцію акварелей відомого японського художника ХІХ століття Бєдзана Хірасави.
Помер 18 липня 1987 року.

23 лютого 2025 року до дня народження видатного вченого Наукова бібліотека ДБТУ підготувала віртуальну виставку «Академік Євген Михайлович Лавренко (1900-1987)» , на якій представлені прижиттєві видання академіка Є. М. Лавренка з рідкісного і цінного фонду НБ.

23 лютого 2012 року – «Металіст» з рахунком 4:1 виграв у австрійського «Зальцбурга» у другому матчі 1/16 Ліги Європи.

В першому матчі харківці перемогли не менш впевнено – 4:0.
«Металісту» вдалося дійти до четвертьфіналу Ліги Європи.
Футбол в місті був на максимальному підйомі. У тому ж році в Харкові пройшли три матчі Чемпіонату Європи з футболу.

Харків пам’ятає кожного, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України.
23 лютого 2015 року у Харкові та області було оголошено днем жалоби за загиблими біля Палацу спорту (пр. Петра Григоренка, 2, сучасна назва проспекту) від вибух скоєного терористами.
Нагадаємо, 22 лютого 2015 року загинули 4 учасники патріотичної ходи: Ігор Толмачов (1962 — 2015), Данило Дідік (1999 — 2015), Микола Мельничук (1996 — 2015) та Вадим Рибальченко (1977 — 2015). Ще понад десять осіб отримали поранення.
Цей підступний злочин мав на меті посіяти страх і розколоти суспільство міста, але Харків вистояв.

Розслідування тривало чотири роки. 28 грудня 2019 року Немишлянський районний суд Харкова (сучасна назва) визнав винними в організації вибуху Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова, засудивши їх до довічного ув’язнення. Наступного дня вони були передані представникам ОРДЛО у рамках великого обміну ув’язненими та полоненими.

22 лютого в історії Харкова: видатні особистості і цікаві події минулого і сучасності (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 22.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цей день лютого зберігає, мабуть, одну з останніх світлих сторінок мирного часу міста.
Зокрема, понад дві сотні закоханих пар із Харкова та області скористалися черговою «гарною» датою – 22.02.2022 – щоб узаконити свої стосунки. Як повідомляли у Східному міжрегіональному управлінні юстиції, того дня на Харківщині зареєстрували 210 шлюбів.

“Загалом у трьох областях – Харківській, Донецькій та Луганській зареєстрували 439 шлюбів (Донецька – 185; Луганська – 44, Харківська – 210), а також ухвалили 48 заяв на реєстрацію шлюбу (Донецька – 11, Луганська – 8, Харківська – 29)”, – зазначали у відомстві.

В холі Харківського Регіонального Центру послуг (пр. Тракторобудівників, 144) було встановлено банер – “Харків, місто закоханих. 22.02.2022”.

Цікаві подробиці від астрологів, 22 лютого – найенергетичніший потужний день не лише 2022 року, а й усього століття. А ось нумерологи дзеркальної дати 22.02.22 приписують чарівні, навіть містичні властивості.

Окрім шести двійок, у дати 22 лютого є ще дві особливості:
• 22.02.2022 – це 22 друга місячна доба;
• 22 лютого 2022 року – це вівторок, другий день тижня.
На думку нумерологів, весь день просякнутий енергією цифри “2”, яка означає точку рівноваги, вісь симетрії, що допомагає забезпечити спокій та гармонію. Двійка вважається символом кохання, дипломатії та стосунків.

Але ця дата є й спомином жертв кривавого теракту…

22 лютого 2015 року в Харкові, на початку патріотичної ходи, біля Палацу спорту (пр. Петра Григоренка, 2, сучасна назва проспекту) вибух терористів забрав життя чотирьох людей – Ігоря Толмачова (1962 — 2015), Данила Дідіка (1999 — 2015), Миколи Мельничука (1996 — 2015) та Вадима Рибальченка (1977 — 2015). Ще десять осіб отримали поранення. У Харкові та області наступного дня було оголошено днем жалоби за загиблими.
Цей підступний злочин мав на меті посіяти страх і розколоти суспільство міста, але Харків вистояв.

Харків пам’ятає кожного, хто віддав своє життя за свободу і незалежність України.
Розслідування тривало чотири роки. 28 грудня 2019 року Немишлянський районний суд Харкова (сучасна назва) визнав винними в організації вибуху Володимира Дворнікова, Віктора Тетюцького та Сергія Башликова, засудивши їх до довічного ув’язнення. Наступного дня вони були передані представникам ОРДЛО у рамках великого обміну ув’язненими та полоненими.

“…І навіть якщо ця зима буде тривати роками,
навіть якщо світ болітиме кожним вдихом –
будь його диханням і руками,
будь голосом його, будь його сміхом.
Маєш тепер бачити за тих, хто не бачить,
Маєш тепер любити за тих, хто не любить,
Цієї зими навіть дерева стоять, неначе
вони теж втомилися, вони теж, як люди.
Будь продовженням його збитих пальців,
будь закінченням його довгих речень.
Зимове небо над вами вранці
складається з доказів і заперечень”, – ці рядки вірша Сергія Жадана, як спомин – на віки.

Що до минулого…

22 лютого 1873 року народився Ян Ендзелінс – відомий лінгвіст, академік, один із відомих викладачів Харківського університету.

Ендзелінс народився на території сучасної Латвії. 1892 року закінчив Ризьку класичну гімназію. Після закінчення Дерптського університету викладав у альма-матер.

З 1909 до 1920 року працював і викладав у Харківському університеті. Читав введення в мовознавство, порівняльну граматику індоєвропейських мов, порівняльну граматику німецьких мов, проводив заняття з прусської, литовської, давньовірменської, давньоісландської, давньоірланської та готської мов.
У 1912 захистив докторську дисертацію про відносини балтійських і слов’янських мов. Саме в Харкові Ендзелінс написав Lettische Grammatik («Латвійську граматика»), яка була опублікована в 1922 в Латвії. У цьому дослідженні було показано тодішній стан розвитку латвійської мови, а також історія звуків, форм і конструкцій латвійської мови, зв’язку з іншими мовами.

У 1920 Ендзелінс повернувся до Латвії і почав працювати в Латвійській вищій школі. Він допомагав утворити відділення балтійської філології та читав вступ до балтійської філології, наукову граматику латвійської мови, науковий курс латвійської мови, порівняльну граматику балтійських мов. Працював в Термінологічній комісії, якій за короткий час треба було створити терміни в різних галузях. За його участю 1920 заснована Філологічна спілка, 1935 — Сховище латвійської мови.
Ендзелінс був одружений з Мартою Грімм і виховував сина Луцийса, дочок Меліто і Лівію.
Помер в 1961 в Кокнесе (Латвія).
7 грудня 1967 заснована Премія Яніса Ендзелінса Академія наук Латвії.
На його честь названі вулиці у Ризі та Валміері, а також Закон Ендзеліна у мовознавстві.

А ось у Харкові на вулиці Університетська, 23, в будинку, де мешкав та працював видатний мовознавець з 1909 по 1920 рік, встановлено пам’ятну дошку.

22 лютого 1921 року в Харкові народився Ян (Іван) Богорад — журналіст, організатор та керівник диверсійної партизанської групи у роки Другої світової війни.

Після закінчення школи Богорад був призваний до армії та брав участь у Фінській війні. Також був учасником Другої світової війни. Був тяжко поранений, потрапив у полон. Втікши з полону, потрапив в українське село на Житомирщині, де став одним із організаторів та керівником диверсійної партизанської групи.

Провів ряд ризикованих операцій зі знищення техніки (найчастіше на залізничному транспорті) та живої сили противника.

Після війни жив у Києві (на фото Віктор Некрасов та Іван (Яня) Богорад, Київ, кінець 1950-х), де познайомився із письменником Віктором Некрасовим (17.06.1911-3.09.1987), автором, який мав власну думку про війну, про закордонну подорож.
Який 1969 року виступив на мітингу в дні відзначення річниці масових розстрілів у Бабиному Ярі, підкресливши необхідність увічнення пам’яті тисяч жертв з числа єврейського населення Києва. Того ж року він підписав колективного листа, спрямованого на захист В’ячеслава Чорновола. Після переслідувань, катувань, виключення зі спілки письменників за вільнодумство, емігрував до Франції, і був позбавлений радянського громадянства. Останні роки Некрасова пройшли у Парижі; письменник був нагороджений Орденом Почесного легіону.
Богораз та Некрасов були близькими друзями. Військова доля Богорада, як і його дружба з Некрасовим, знайшли відлуння у творчості письменника: його прізвище носить герой однієї з кращих і пронизливих оповідань Некрасова «Друга ніч». І хоча в описі образу героя оповідання, в сюжетних перипетіях немає прямого зв’язку з реальним однофамільцем, все ж таки в образі, в поведінці Льоньки Богорада, що потрапив на фронт наївним і чистим юнаком, є щось від характеру і долі новачка-солдата Яна Богорада.
Дружина – Ніна Феодосіївна Богорад-Субботенко, економіст.
Помер Ян Богорад 22 липня 1984 року в Києві, похований на міському цвинтарі «Берківці».
Коли Віктор Некрасов дізнався смерті свого друга, він надіслав його вдові з Парижа телеграму: «NINKA REVU TCELYI DEN VIKA» (“Нінка, реву цілий день. Віктор”.).

Фото та матеріал: відкриті джерела, сайт пам’яті В. Некрасова, Сурен Кочарян