6 червня українські журналісти відзначають професійне свято. Дипломи з записом «журналіст» у Харкові почали видавати з 2001 року - в кінці дев'яностих на філологічному факультеті в ХНУ ім. Каразіна відкрили профільний напрям, і туди ринув потік вчорашніх школярів. В університеті зізнаються: щороку вони випускають 25-30 дипломованих журналістів. Однак більшість з них після випускного ховають диплом в тумбочку і шукають себе в інших професіях.
ИНТЕРесная история или О бедной свободе замолвите слово
Редактори друкованих ЗМІ в особистій бесіді зізнаються: на жаль, багато новоспечених журналістів даремно витратили п'ять років на навчання.
«Будь ти тричі вченим журналістом, якщо таланту до написання немає - в аудиторії його не придбаєш. Тому випускники журфаку розчиняються в просторі, лише мала частина залишається працювати за професією. Щоліта до мене приходять новоспечені журналісти, просяться на роботу. Даєш їм пробне завдання, а на виході замість новини отримуєш твір на вільну тему. І таких маса, вони йдуть в одну редакцію, другу, бачать, що толку не буде, і починають шукати себе в інших сферах діяльності. Журналіст повинен уміти виділяти головне, копати і знаходити родзинку», - ділиться спостереженнями редактор однієї з харківських газет.
Найстійкіші і талановиті, яким вдалося досягти успіху на інформаційному терені, діляться міркуваннями з приводу підготовки кадрів.
«У мене є профільний диплом і, як мені здається, на журналіста можна відучитися максимум за рік - за умови грамотно складеної програми, щоб була теорія і практика. Решту часу я б витратила на вивчення історії, права, менеджменту та соціології - ось що журналістам було б на руку», - вважає випусковий редактор новин Євгенія Гокова.
«Теорія і практика - це небо і земля, - каже журналіст Олена Кадомська. - По суті, професії я навчилася тільки коли прийшла працювати кореспондентом служби новин на радіо «Нова хвиля». Все довелося осягати заново вже в полях. Редакторам окремий респект за терпіння і розуміння, поки дипломований журналіст в'їжджав в тонкощі роботи».
«Університет Каразіна дає гарну базову гуманітарну освіту. Там вчать працювати з інформацією - і це головне, більше нічого в теорії журналісту й не потрібно. Друга перевага моєї освіти в тому, що вона фактично закінчилася на 3-му курсі. З цього моменту я вже працювала за фахом, і в університеті до нас не сильно чіплялися за прогули», - додає кореспондент Олена Павленко.
Багато акул пера починали працювати ще під час навчання. Траплялися й казуси.
«Пам'ятаю, після другого курсу проходила практику в одній газеті, мене ніби як залишили на роботу, вести одну з рубрик. А через деякий час главред заявив: щоб залишитися на роботі, я повинна зайнятися з ним сексом. Після цього з пресою я зав'язала і пішла на телебачення», - згадує тележурналіст Юлія Чорна.
«А мене на початку трудової діяльності відправили в область на інтерв'ю до археологів - вони відкопали якийсь старовинний перстень, що належав царському роду. Дві години я тряслася в автобусі по жарі, приїжджаю, а музейні працівники сміються - перстень відкопали ще років 10 тому. Виявляється, редактор таким чином вирішив мене перевірити, з'їжджу я даремно або все-таки знайду з чого написати цікаву статтю», - розповідає Марина Осійчук.
Між тим, багато відомих харківських журналістів виявилися вихідцями з інших професій. Іноді далеко не гуманітарних.
«Я дипломований інженер, але не працював за фахом ні дня. Тільки закінчив вуз - пішов стажуватися на телебачення, в новини. А там сказали, що на роботу мене не візьмуть, мовляв «зелений» ще, йди набирайся досвіду. Я й пішов - в одне місце, інше. А через кілька років мої перші "роботодавці" пошкодували, що не взяли мене, але самолюбство моє потішили», - розповідає на правах анонімності один з журналістів.
Кореспондент телеканалу «Інтер» Лідія Калініна розповіла, що журналістом мріяла стати ще зі шкільної лави.
«Для того, щоб взяти інтерв'ю у Кирила Андрєєва з групи «Іванушки», - сміється дівчина. - Але на журналіста вчитися не пішла, ходили чутки, що відділення журналістики у нас дуже слабке, і немає сенсу туди йти. Тому я закінчила відділення російської філології, а оскільки була відмінницею - вмовили піти в аспірантуру. Але свою мрію не залишила - працювала то в газетах, то на ТБ - моталася між наукою і журналістикою кілька років. Але сказала собі: як тільки захищу дисертацію, відразу піду в новини. У квітні захистилася, а в травні вже працювала в «Об'єктиві». Ну, а через півтора року запросили на Інтер».
Журналіст Нового каналу Катерина Посохова - дипломований економіст і підприємець.
«Я просто мріяла працювати на ТБ, а оскільки поряд з вузом знаходився офіс АТН - вирішила попроситися до них економістом чи бухгалтером. Сподівалася, що рано чи пізно там побачать, яка я розумниця-красуня, і в кадр запросять, - посміхається Катя. - Але в бухгалтерію я так і не потрапила. Виявилося, що можна спробуватися на заповітну посаду без бухгалтерії».
Репортер Ірина Куліченко за професією інженер-електронник. Каже, в 2005 році на очі потрапила вакансія «потрібен коректор в газету «Слобода», а оскільки грамотність дозволяла - вирішила спробувати.
«Мене протестували і взяли на роботу. А через три місяці раптом захотілося написати в газету статтю - тоді мене цікавили виключно кримінал та соціальні проблеми. Керівництво дослухалося прохання, і вже через рік я з головою поринула в роботу: бігала на прес-конференції, їздила в глухі місця нашої області, ходила на пафосні заходи і навіть проводила журналістське розслідування», - згадує Іра.
