Позначка: театр

17 листопада в історії Харкова: відкрито три пам’ятника, театр та ВНЗ (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

А ви знали саме цього дня, 17 листопада, було відкрито одразу три пам’ятника видатним харків’янам!

Так 17 листопада у 2010 році біля входу до північного корпусу Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна громадському діячеві, харківському міському голові Дмитру Багалію було встановлено пам’ятник (автори пам’ятника – скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова).

Але, звичайно, головний пам’ятник Дмитро Багалій встановив сам собі у вигляді унікальної книги з історії Харкова.

Довідка. 7 листопада, в 1857 році народився Дмитро Багалій (1857-1932) – історик, один із найвідоміших харків’ян.
Він народився у Києві, але своїм його вважають саме харків’яни. Багалея називають «харківським Геродотом». Він у співавторстві із професором Міллером склав історію Харкова від заснування. Робота була присвячена 250-річчю міста та вийшла у 1905 році.
З 1906 до 1910 року – був ректором Харківського університету.
З 1914 до 1917 року – Харківський міський голова.
Займався науковою та викладацькою роботою. Помер 1932 року від запалення легень.
Сьогодні ім’ям Багалея у Харкові названо невелику вулицю, що примикає до Григорія Сковороди. На ній розташований колишній будинок Багалея. Дмитро Багалій був уродженцем Києва. У Харкові він проживав спочатку на орендованих квартирах. Зокрема, квартирував у знаменитому “готичному замку”, який належав родині відомого харківського професора Потебні на вулиці Дівочій. Коли Багалій отримав замовлення на створення історії Харкова, у нього з’явилася можливість взяти кредит, щоб звести будинок. Він купив ділянку для забудови, а потім ще купував землю навколо ділянки, розширив межі садиби. В 1899 році будинок був готовий. У цьому будинку Багалій жив понад тридцять років.
Помер видатний харків’янин 9 лютого 1932 року і був похований на Іоанно-усікновенському цвинтарі в Харкові (згодом прах професора перенесли на 13 цвинтар)).

Одночасно з пам’ятником Багалію біля північного корпусу ХНУ було відкрито пам’ятник видатному математику та механіку Олександру Ляпунову Математик Ляпунов викладав у Харківському університеті з 1885 по 1902 рік. Авторами пам’ятника також стали скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.

Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна у Саду імені Шевченка було відкрито пам’ятник ще одному нашому знаменитому земляку – ректору Харківського університету, педагогу та письменнику Петру Гулак-Артемовському (автори проекту – Олександр Рідний та Сергій Чечельницький). Журналісти GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.

Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразинців”.
Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018. Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).

Довідка. 27 січня у 1790 році народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.
Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священика
У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету, як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови. В 1821 він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої» і отримав ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.
З 1841-го до 1849-го року Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.
Створив цикл байок та віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.
Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку, який раніше був цвинтарем).

Історія Харківського академічного академічного театру (ХАДТ, у минулому ім. О. Пушкіна) почалася в тиші тінистих алей Саду друкарів 17 листопада 1933 року.

Завдяки наявній у розпорядженні друкарні, що випускала буклети, книги та газету, театр за лічені місяці набуває широкої популярності серед інтелігенції міста та його передмість. Величезну популярність у культурних колах Слобожанщини йому додало відкриття театральної студії та проведення творчих вечорів як нової течії театрального мистецтва.
Однак після перенесення столиці України з Харкова до Києва 1934 року театр втратив друкарню та інші привілеї, покладені столичним сценам, внаслідок чого перший художній керівник його покинув. Місце директора та художнього керівника офіційно в 1936 році зайняв Олександр Крамов, який керував ним беззмінно протягом багатьох років і звел за півтора десятиліття своєї діяльності на цій посаді професійну сцену на такий рівень, що виступати на ній не цуралися знаменитості.
Коли бойові дії Другої світової війни (1939 – 1945) впритул підступили до міської межі, харківська театральна трупа була евакуйована далеко за лінію фронту, продовжуючи реалізовувати свій творчий потенціал, щоб відволікти і вселити оптимізм у застиглих від жахів війни людей.
1971 року театру було присвоєно звання “академічний”. Незважаючи на високий виконавський рівень на початку 70-х років, театр потребував оновлення. А з 1975-го театр очолив Олександра Барсегяна, близько 36 років він був його музою та покровителем. Його приналежність до реалістичної сценічної школи відповідала багаторічним традиціям театру, але водночас йому вдалося привнести до постановки почуття сучасності. Глядач радісно поспішав на його постановки: “Занадто одружений таксист” (Р. Куні), “Папа в павутині” (Р. Куні), “Номер тринадцять” (Р. Куні), “Поминальна молитва” (Шолом-Алейхем) та багато інших вистав примножили славу театру.
1978-й рік став для трупи та всіх шанувальників її творчості величезною трагедією – будівля на Чернишевській,11, практично вщент спопелила пожежа. Тож акторам, які залишилися без власного будинку, довелося на довгі роки перебратися до скромного Будинку культури працівників зв’язку (у минулому на вулиці Скрипника, 7), і задовольнятися його непрофесійною сценою.
Лише новий сезон 2003-2004 рр. , а саме 9 жовтня 2023 року, Харківський академічний драматичний театр зустрів своїх глядачів у оновлених рідних пенатах. Реконструкція будівлі була виконана за проектом архітекторів Олександра Другака та Михайла Рабіновича.

Слід зазначити, що спочатку зал зведеної для Клубу друкарів будівлі за проектом архітектора Олександра Молокіні був розрахований на тисячу не особливо комфортабельних місць. А сама споруда в архітектурному плані не відрізнялася від подібних до себе. Переживши Другу світову війну, вона була у своєму первісному вигляді практично до кінця 1970-х років.
Нині існуюча реконструйована будівля органічно поєднує в собі класику і модерн, при цьому візуально підкреслюючи наступність епох і невладність часу над вічністю мистецтва: центральний (східний) фасад прикрашений чотириколонним портиком доричного ордера, вершину кожної з колон якого вінчає скульптура музи, балконом за витонченими балками. широким профільованим карнизом на кронштейнах, пілястрами іонічного ордера та декорованим фільонками трикутним фронтон гармонійно поєднується із симетрією геометричних форм та обсягів західного фасаду, нагадуючи про високе призначення храму Мельпомени.

Під час останньої перебудови зазнали своїх змін сцена, фойє та зал для глядачів, місткість якого була зменшена до 472 місць, але при цьому набула характерного для театрів планування.

З 24 грудня 2022 року театр отримав сучасну назву – Харківський академічний драматичний театр, а 27 березня 2024 року було запропоновано надати театру ім’я видатного українського письменника, драматурга та журналіста Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненко.

Колектив театру, попри всі труднощі, продовжує виступати і під час війни.

За ініціативою видатного українського інтелектуала та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна 17 листопада у 1804 році засновано Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

17 листопада 2024 року Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна відзначив 220-річчя від дня заснування.

Університет пройшов шлях від невеликого навчального закладу до потужного науково-освітнього центру міжнародного рівня.
З моменту свого заснування університет став домівкою для численних дослідників, мислителів та діячів культури. Тут навчалися та працювали такі видатні особистості, як фізик Лев Ландау, історик Дмитро Багалій, фольклорист Микола Сумцов та багато інших. Сьогодні університет продовжує славні традиції, залишаючись осередком інновацій та наукових відкриттів.
Каразінський — кращий український університет десятиріччя за результатами більшості випусків рейтингу QS. Він є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрями сучасної фундаментальної науки. До складу університету входить 26 факультетів та навчально-наукових інститутів, а також три науково-дослідні інститути — хімії, біології, астрономії.
Університет щоденно докладає зусиль для збереження та підтримки каразінської спільноти. Наразі в університеті працюють 6 академіків та членів-кореспондентів НАН України, 296 докторів наук, 945 кандидатів наук, професорів і доцентів, які навчають близько 18 000 студентів.
“Університет завжди був і залишається місцем, де народжуються не тільки великі наукові ідеї, а й незламний дух інтелектуальної свободи. За кожним досягненням, за кожною перемогою стоять люди, наші каразінці. Це ваше свято, ваші здобутки!
Вітаємо всіх з цією визначною подією, бажаємо університетській родині нових досягнень, наукових проривів та успіхів на міжнародній арені. Нехай Каразінський залишається джерелом натхнення для наступних поколінь!” – йдеться в привітанні колективу ВНЗ.

17 листопада 2024 року ЗМІ повідомляли – професор з Харкова отримав посаду голови Держспецзв’язку.
Харків вітав з новим призначенням голову Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України – Потія Олександра Володимировича.

Олександр Володимирович віддано викладав одразу в трьох ВНЗ міста: Харківському військовому університеті, Харківському національному університеті радіоелектроніки та Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна.

Довідка. Потій Олександр Володимирович народився 29 квітня 1971 року у місті Кривий Ріг. У 1993 році закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ (“Автоматизовані системи управління”). 1993-2014 – служба в ЗС України.

1997-1999 – доцент кафедри ЕОМ Харківського державного технічного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).

1999-2000 – старший викладач кафедри систем бойового управління та зв’язку Харківського військового університету.

1999–2007 – доцент кафедри безпеки інформаційних технологій Харківського національного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).

2005-2008 – докторантура Харківського університету Повітряних Сил (доктор технічних наук з 2008 року).

2009 – начальник кафедри радіоелектронних систем пунктів управління Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

2008-2015 – професор (2012 року) кафедри безпеки інформаційних технологій Харківського національного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).

2014-2019 – професор катедри безпеки інформаційних систем і технологій факультету комп’ютерних наук Харківського національного університету.

2016 – професор кафедри безпеки інформаційних систем і технологій Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

2019-2020 – заступник головного конструктора з систем та засобів КЗІ ПАТ “Інститут інформаційних технологій”.

2022-2024 – бригадний генерал.

2020-2024 – заступник голови Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, доктор технічних наук, професор.

З 15 листопада 2024 року – голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Коли ворог гасить світло, в Харкові в святковий день сяють зірки з усієї України (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 09.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Яскравим дарунком до Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва стала опера Джакомо Пуччіні «Флорія Тоска» на сцені Харків опера (докладніше про подію в новині GX). В ювілейні рік і сезон колектив театру не припиняє дивувати.

Вибухом емоцій 9 листопада стала чуттєва вистава про кохання непідвладне смерті…

Головну роль пристрасної та норовливої Флорії Тоски на сцені ХНАТОБ зіграла неперевершена Людмила Монастирська – одна з найяскравіших зірок сучасної оперної сцени, солістка провідних театрів світу. Голос артистки – це справжня стихія, що поєднує ніжність і фатальну силу. Її Тоска – жінка, яка любить, страждає і бореться до останнього подиху.

Партію художника Маріо Каварадоссі виконує Олег Злакоман – тенор із блискучим тембром і тонким почуттям ліризму, знаний за виступами на провідних українських і європейських сценах. Його герой – митець і романтик, для якого любов і свобода дорожчі за життя.

У ролі всесильного і жорстокого Барона Скарпіа – Олександр Мельничук, один із провідних баритонів сучасної української опери. Його образ – втілення темної пристрасті й владної сили, що створює драматичне протистояння головним героям.

В інших партіях – солісти харківської опери Юрій Кудрявцев, Микита Маринчанк, Сергій Леденьов, Вікторія Марініч, запрошений соліст Дніпро Опера, чудовий бас Максим Іващук та артисти хору і допоміжного складу Харківської опери. І навіть головний режисер театру – заслужений діяч мистецтв України Армен Калоян…

Симфонічним оркестром Харкiв Опера цього вечора керує головний диригент Одеського національного академічного театру опери та балету, заслужений артист України Василь Коваль.

Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці GX.

Попри війну, ворожі обстріли й вимкнення світла… На сцені Харків опера знову величні декорації римської церкви Сант-Андреа-делла-Валле змінювалися розкішними апартаментами барона з видом на нічний Рим, а у фіналі перед глядачем відкривалася картина з тюремного даху.

Відправивши втікача у свій будинок, художник повертається до роботи над портретом Мадонни, його картина – це втілення коханої – артистки Флорії Тоски.

Але його ревнива кохана прискіпливо вимагає замінити навіть колір очей, щоб картина не була схожа з її суперницею маркізою Аттаванті.

Закохані трохи сваряться, але швидко миряться та збираються зустрітися після концерту Тоски на честь перемоги над французами. З цієї нагоди у церкві теж готуються до урочистого богослужіння.

Але планам закоханих не судилося справдитися. З’являється барон Скарпіа – шеф поліції, закоханий у Тоску.

Разом із детективом Сполеттою він виявив докази того, що Анджелотті ховається тут. Вероломний барон, зігравши на ревнощі Тоски, дізнається, де можна знайти художника. Скарпіа, окрилений можливістю відправити свого суперника Каварадоссі на ешафот, тріумфує в натовпі під звуки богослужіння на честь перемоги над Наполеоном.

У своєму палаці Скарпія увечері допитує художника. Втікач Анджелотті не спійманий, але Скарпі має план, як розговорити, запрошену на допит Тоску.

Каварадоссі встигає потай сказати дівчині, що вона повинна мовчати про те, що бачила в нього вдома. Але Скарпіа відправляє художника в камеру тортур, і дівчина чує його страждання.
У розпачі Флорія видає притулок Анджелотті – він ховається у схованці у садовому колодязі. Каварадоссі знову приводять до кабінету Скарпіа. Він розуміє, що Тоска все розповіла.

Але тут його дух піднімає несподівана звістка про перемогу Наполеона в Маренго. Каварадоссі не приховує своєї радості і співає Гімн Свободі. Скарпіа наказує стратити його, а дівчині пропонує купити свободу коханого ціною її честі.

Заради порятунку коханого Тоска погоджується. Підступний барон переконує її, що страта Каварадоссі буде уявною, а сам віддає необхідні розпорядження про страту, хоча й виписує перепустку для Тоски та художника, щоб вони нібито могли тікати з Риму.
Але відплата наздоганяє Скарпіа – замість обіймів Тоска завдає йому удару кинджалом.

Забравши перепустку, дівчина спішно покидає палац та поспішає на площу в’язниці Сант-Анджело.

Там Маріо Каварадоссі виводять на тюремний дах, де він і буде страчений.

Художник пише останній лист Тоске, коли зненацька з’являється і сама Флорія.
Смілива дівчина розповідає коханому про вбивство Скарпіа, показує перепустку до свободи і повідомляє йому, що страта буде хибною.

Закохані впевнені, що вони врятовані. Солдати піднімаються на дах, лунають постріли, Маріо падає, солдати йдуть. І тільки тепер Тоска розуміє, що її обдурили, і Каварадоссі мертвий, а на сходах чути кроки солдатів – про смерть Скарпіа вже дізналися… Вбита горем і загнана в кут Тоска кидається з даху вниз….

Вони загинули, але їх дух не було зламано…

Харківський глядач був у захваті – овації, квіти, виклики “Браво!”

Харків опера єднає! Більше про поді в театрі-ювілярі в останній місяць осені на офіційній сторінці ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА, Харків опера

Яскрава зірка заспіває в Харків опера у виставі, яка вперше лунала італійською на сцені театру (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 06.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

В ювілейні рік і сезон в Харків опера не припиняють дивувати яскравими подіями. Адже цьогоріч незламний колектив Харківського національного академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка відзначає одразу 5 ювілеїв: театр святкує 100-річчя, 245 років проведення у нашому місті першої музично-театральної постановки (1780), 150 років появи першої будівлі для музично-театральних постановок (1875), а ще в ХНАТОБ відбувся 10-й ювілейний фестиваль “СХІД ОПЕРА ФЕСТ” і найчуттєвіше свято – 85-річчя легендарної харківської балерини – Народної артистки України Світлани Іванівни Коливанової-Попеску.

Здається, “СХІД ОПЕРА ФЕСТ” триває…

Адже вже 9 листопада о 16.00 Харкiв Опера представляє оперу Джакомо Пуччіні «Флорія Тоска»!

Головну роль пристрасної та норовливої Флорії Тоски на сцені ХНАТОБ зіграє неперевершена Людмила Монастирська – одна з найяскравіших зірок сучасної оперної сцени, солістка провідних театрів світу. Голос артистки – це справжня стихія, що поєднує ніжність і фатальну силу. Її Тоска – жінка, яка любить, страждає і бореться до останнього подиху.

Не пропустіть подію, яка стане окрасою театрального сезону! Квитки за посиланням.

Кожна така зустріч на сцені в Харкові – це зіркова історія міста. Здається, лише мить минула з зустрічі влітку 2024 року (докладніше в новині GX).

«Дуже пишаюся тим, що я українка! Дякувати Богу, маю змогу представляти українську вокальну школу в найкращих театрах світу. Хай там де я співаю i в якій країні перебуваю, завжди пам’ятаю, звідки я i де моє коріння. Ця думка надихає мене до праці, до творчості, до життя!..» – вголос промовляє Людмила Монастирська.
Харків пам’ятає її виступ і в 2017 році на великій сцені СХІД ОПЕРА – вона втілила образ Норми в однойменній опері В. Белліні.

Вільна, сильна, незалежна… Вона під обстрілами в 2024 році вітала Україну з Днем Незалежності саме з Харкова!
В межах проєкту «Харків об’єднує серця!» в незламному місті в «Мистецькій фортеці» відбувся зірковий концерт «Від серця до серця».
«Я дуже рада знову бути в Харкові і вітати місто і країну зі святами. Минулого разу наша зустріч була на прем’єрі опери “Норма” в концертному виконанні в 2017 році. З того часу мріяла знову співати в вашому чудовому місті. Була можливість побачити красу міста – ви неймовірні і незламні! Я не вірила, що побачу таку красу в місті, яке постійно під обстрілами. Рада, що харків’яни тримаються! Молимося за них і дякуємо нашим захисникам, за можливість творити і жити в вільній країні. Слава Україні! Героям слава! – розповіла перед виступом народна артистка України Людмила Монастирська (докладніше в новині GX). – Згадую виступи за кордоном, інколи люди з залу просять заспівати акапелла українські пісні і зал встає! Українська пісня – це код нації. До речі, в Харкові 27 серпня на концерті буде краща закордонна класика, як от – уривок з опери «Манон Лєско» (Пуччіні) і обов’язково українські твори».

Довідка. Людмила Вікторівна Монастирська (до шлюбу Повстенко) — провідна українська оперна співачка (сопрано); солістка Національної опери України; заслужена артистка України (2013); народна артистка України (2017), лавреатка Національної премії ім. Шевченка (2014 року за вокальні партії в оперних виставах); у 2015 році за розвиток зв’язків з Італією нагороджена державною нагородою Італійської Республіки — орденом «Зірки Італії»; співає на найпрестижніших оперних сценах світу: «Ла Скала» в Мілані, Королівському театрі Ковент-гарден у Лондоні, «Метрополітен-опера» у Нью-Йорку.
Народилася в 1975 році в селі Іркліїв (Черкаська область, Україна).
Любов до співу успадкувала від матері, для якої «співати — як дихати!» (так казала Людмила в одному з інтерв’ю ЗМІ).
У 15 років почала вчитися співу в Київському музичному училищі імені Глієра у Івана Гнатовича Паливоди.
У 2000 році закінчила Київську консерваторію (нині Національна музична академія України), де навчалася вокалу у Діани Петриненко.
У 1996 році почала співати у оперній студії Київської консерваторії. Тут дебютувала в ролі Наталки Полтавки в опері Миколи Лисенка «Наталка Полтавка».
Дебютувала в Національній опері України 2008 року в опері Джузеппе Верді «Аїда», у ролі Аїди. У Національній опері виконувала провідні партії для драматичного сопрано.
Першим спектаклем за кордоном було концертне виконання «Тоски» Джакомо Пуччіні в норвезькому місті Тронгеймі.
А потім були найпрестижні сцени світу — від «Ла Скала» до «Метрополітен-опера». Її досконале лірико-драматичне сопрано, вражаюча емоційна глибина та бездоганна майстерність стали символами української вокальної школи.

Що до самої опери Джакомо Пуччіні «Флорія Тоска» – це була перша в історії театру постановка опери італійською. Вона відбулася ще в «старому» театрі на Римарській у 1993 році.
В рокову нині дату для всього українського народу 24 лютого в 2017 році шедевр Джакомо Пуччіні однойменною драмі Віктор’єна Сарду отримав нове цікаве осмислення.
Стараннями Надії Швець харків’ян вразили новими декораціями, виконаними методом сублімаційного друку та створюючими 3D-ефект.

На сцені величні декорації римської церкви Сант-Андреа-делла-Валле змінювалися розкішними апартаментами барона з видом на нічний Рим, а у фіналі перед глядачем відкривалася картина з тюремного даху. Втілювали на сцені сюжет опери два акторські склади – це зірки харківської сцени: партія Тоски – Алла Мішакова (Вікторія Стеценко), партія Скарпія – Олександр Лапін (Микола Коваль), партія Каварадоссі – Олексій Сребницький (Сергій Гонтовий) та інші провідні актори театру.

Дія опери відбувається на тлі вторгнення до Італії французької армії під командуванням Наполеона у 1796 році. Маркіза Аттаванті, сестра утік республіканця Анджелотті, допомагає йому сховатися в родовій капелі в церкві Сант-Андреа-делла-Валле. Тут же працює його друг та соратник – художник Маріо Каварадоссі, який пообіцяв Анджелотті свою допомогу.
Відправивши втікача у свій будинок, художник повертається до роботи над портретом Мадонни, його картина – це втілення коханої – артистки Флорії Тоски.
Але його ревнива кохана прискіпливо вимагає замінити навіть колір очей, щоб картина не була схожа з її суперницею маркізою Аттаванті.
Закохані трохи сваряться, але швидко миряться та збираються зустрітися після концерту Тоски на честь перемоги над французами. З цієї нагоди у церкві теж готуються до урочистого богослужіння.
Але планам закоханих не судилося справдитися. З’являється барон Скарпіа – шеф поліції, закоханий у Тоску. Разом із детективом Сполеттою він виявив докази того, що Анджелотті ховається тут. Вероломний барон, зігравши на ревнощі Тоски, дізнається, де можна знайти художника. Скарпіа, окрилений можливістю відправити свого суперника Каварадоссі на ешафот, тріумфує в натовпі під звуки богослужіння на честь перемоги над Наполеоном.
У своєму палаці Скарпія увечері допитує художника. Втікач Анджелотті не спійманий, але Скарпі має план, як розговорити, запрошену на допит Тоску. Каварадоссі встигає потай сказати дівчині, що вона повинна мовчати про те, що бачила в нього вдома. Але Скарпіа відправляє художника в камеру тортур, і дівчина чує його страждання.
У розпачі Флорія видає притулок Анджелотті – він ховається у схованці у садовому колодязі. Каварадоссі знову приводять до кабінету Скарпіа. Він розуміє, що Тоска все розповіла.
Але тут його дух піднімає несподівана звістка про перемогу Наполеона в Маренго. Каварадоссі не приховує своєї радості і співає Гімн Свободі. Скарпіа наказує стратити його, а дівчині пропонує купити свободу коханого ціною її честі. Заради порятунку коханого Тоска погоджується. Підступний барон переконує її, що страта Каварадоссі буде уявною, а сам віддає необхідні розпорядження про страту, хоча й виписує перепустку для Тоски та художника, щоб вони нібито могли тікати з Риму.
Але відплата наздоганяє Скарпіа – замість обіймів Тоска завдає йому удару кинджалом.
Забравши перепустку, дівчина спішно покидає палац та поспішає на площу в’язниці Сант-Анджело. Там Маріо Каварадоссі виводять на тюремний дах, де він і буде страчений.
Художник пише останній лист Тоске, коли зненацька з’являється і сама Флорія.
Смілива дівчина розповідає коханому про вбивство Скарпіа, показує перепустку до свободи і повідомляє йому, що страта буде хибною. Закохані впевнені, що вони врятовані. Солдати піднімаються на дах, лунають постріли, Маріо падає, солдати йдуть. І тільки тепер Тоска розуміє, що її обдурили, і Каварадоссі мертвий, а на сходах чути кроки солдатів – про смерть Скарпіа вже дізналися… Вбита горем і загнана в кут Тоска кидається з даху вниз….

Вони загинули, але їх дух не було зламано…
Харківський глядач був у захваті, як і на кожному виступі артистів Харків опера.

Більше про поді в театрі-ювілярі в останній місяць осені на офіційній сторінці ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА, Харків опера, відкриті джерела

1 листопада Харків вітає видатний заклад культури міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 01.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Починаючи з 2007 року, з легкої руки директора та режисера ХАТМК, заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Коваля щорічно 1 листопада (або в першій декаді листопада – цьогоріч 2 листопада) святкується «День харківської оперети», присвячений дню заснування театру – 1 листопада 1929 року.

Адже новий виток розвитку театру пов’язаний саме з роботою Ігоря Миколайовича Коваля, який не тільки є директором театру, а й головним режисером, чий талант і величезний досвід роботи – справжня удача для колективу. Саме з його ініціативи театр оновлює репертуар, декорації, костюми, і навіть будинок. Як у мирний період творчості колективу, так і в складні часи війни.

Зокрема, в 2022 році до дня народження театру навіть вибиті вибухами шибки стали картинами, що надихають… Докладніше в новині GX.

“Харківський академічний театр музичної комедії, як і багато інших закладів культури міста постраждав під час війни. Наприкінці літа, 23 серпня, вибухом було пошкоджено увесь фасад театру. Вибиті шибки друзі допомогли забити плитами OSB. Але театр завжди прикрашали світлини наших артистів та уривки з вистав, а тут така порожнеча, що навіює смуток. Було ухвалено рішення прикрасити пошкоджений фасад, розписавши його картинами, які будуть надихати харків’ян”, – розповідав Ігор Миколайович.

В 2024 незламний театр попри складні умови гідно відіграв ювілейний, 95-й, сезон (докладніше в новині GX).

Більше фото та відео в пості на фейсбук-сторінці GX.

А вже 2 листопада 2025 року в «День харківської оперети» театр відкриває 96 сезон – на глядача чекає святковий концерт, який підготував незламний колектив.

Так приємно в цей святковий день знову бачити афішу театру і промовити слова вітання у стін храму мистецтва.

До речі, напередодні відкриття сезону колектив вже неоднаразово вітав своїми концертами харківців, адже кожен їх виступ – свято! (Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці GX).

Зокрема, велику вдячність артистам за дарунок і вітання колегам 2025 року висловлювали вчителі і учні із зруйнованого рашистами Куп’янська.

“Медичний коледж міста Куп’янськ вітає усіх викладачів із святом. Наразі ми навіть не знаємо, що зосталося від нашого коледжу… Ворог постійно руйнує наше місто,, але попри все ми віримо в перемогу і кращі часи. А ще дякуємо артистам за свято!” – учениця групи М-22 та її викладач (на фото).

Вони вміють дарувати радість і підтримати у важкі часи! Вітаємо!

Довідка. На частку Ігоря Миколайовича Коваля випало відкрити нову сторінку в історії музичної комедії. За короткий час під його керівництвом в Харківському театрі музичної комедії було проведено ряд кардинальних змін. В першу чергу це пов’язано з оновленням творчого складу і успішними класичними та сучасними постановками. Незважаючи на інерцію стереотипів директор, головний режисер сміливо ввів неординарні заходи, запросив молодь і створив сприятливі умови для творчої самореалізації.

За вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва і високий професіоналізм колектив театру в 2006 році був удостоєний статусу«Академічний».

У 2007 році Коваль Ігор Миколайович став ініціатором щорічного святкування, в першій декаді листопада, «Дня харківської оперети», присвяченого дню заснування театру – 1 листопада 1929 року, і заснував «Почесні знаки театру» двох ступенів. Срібні знаки вручаються за високий професіоналізм, а Золоті – за особливі заслуги перед театром. Знак має форму емблеми театру і реєструється в Книзі Пошани, про що видається посвідчення.

За вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, високу професійну майстерність та значний творчий доробок колектив театру, в 2009 році, нагороджений Почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська Слава». І в цьому є величезна заслуга Коваля Ігоря Миколайовича.

Своє 80-річчя в листопаді 2009 року театр відзначив масштабним і видовищним, концептуально новим ґала-концертом, який користувався у глядача великим успіхом і пройшов багато разів з аншлагами. Цій події присвячено відкриття першої спільної виставки театру і Харківського художнього музею «Подорож в театральному просторі». В експозиції виставки ескізи і макети декорацій, костюми до вистав, афіші над якими працювали художники театру в різні роки. Різні за стилістикою і технікою виконання роботи художників показують еволюцію розвитку театрального мистецтва. Особливим доповненням виставки стали фотографії та рецензії про театр.

Після цієї події, в фойє театру відкрилася художня галерея «Погляд», де можна побачити роботи художників України. Починаючи з 2009 року, в театрі пройшло більше 20 виставок художньої галереї. У них беруть участь художники різних стилів живопису.

З 2009 року за ініціативою Коваля Ігоря Миколайовича на сцені театру почали проходити бенефіси заслужених артистів – Віри Харитонової, Володимира Федоренко, Віктора Робертова, Елеонори Климчук, Алли Хорольської, Віктора Побережця, Наталії Коваль та провідних солістів театру – Анатолія Буднія, Євгенія Суховерхова, Олексія Андренко, Елеонори Джулік, Олександра Бідило, Олексія Гавінського, Віктора Червонюка, Мілани Остонен, Юрія Костяниці, Олега Логвінєнко, Інги Васильєвої.

Саме Коваль Ігор Миколайович запропонував проводити дні пам’яті заслужених артистів Марії Свірської, Володимира Подсадного, Віри Харитонової, Віктора Робертова і відомого педагога з вокалу Маргарити Червонюк.

Після ювілею вперше на сцені театру з’явилися репертуарні ґала-концерти «Всі секрети оперети» «Віват, Кальман!» та ревю для дітей «В гостях у казки» – режисер-постановник Олександр Драчов.

Сезон 2008 – 2009 року театр завершив прем’єрою музичної комедії «Таємниця Дон Жуана» (режисер Ірина Ривіна). Ця яскрава і дотепнавистава підвела своєрідний підсумок 80 років. І знову довела, що наш складний жанр не стоїть на місці.

Останні театральні сезони ознаменувалися для театру музичної комедії значними змінами і позитивними зрушеннями в творчому житті. На сцені театру почали з’являтися осучаснені оперети, музичні комедії та вистави для дітей.

Коваль Ігор Миколайович – належить до плеяди талановитих театральних режисерів, які визначають сьогодні театральну славу України. Його творчість, як режисера сьогодні демонструє широту його художніх переваг: музична казка, класична оперета і музична комедія. Постійний творчий пошук нового слова в мистецтві і художня ненаситність проявилися вже в його першій постановці музичної казки «Обережно! Чарівний ліс» М. Мокієнко.

А в 2014 році вперше на території пострадянського простору герої знаменитої оперети Франца фон Зуппе «Прекрасна Галатея» в постановці Коваля Ігоря Миколайовича заговорили віршами.

У цій виставі втілився лірико-філософський талант театрального мислення режисера. Герої оперети перетворюються в візуальні метафори. Це дивовижна і найвишуканіша вистава. Поетична історія на межі реальності та казки, дійсності і уяви, достовірності й фантазії… Уяві Коваля Ігоря Миколайовича, здається, немає меж. Грецькі колони, скульптури, антична композиція усередині майстерні з невеликим реквізитом… Режисер відкриває в стародавньому міфі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, в рамках якого дійсність реаґує на пошуки Галатеї. Театр Коваля Ігоря Миколайовича, перш за все, орієнтований на національно-етичне осмислення буття, Всесвіту, своєї творчості. Прямуючи до праоснов національної етики, він намагається відновити пам’ять про цілісність зв’язку людини – космосу – творчості. Специфіка його театру: експеримент, спрямований на розкриття акторської індивідуальності.

Не менш популярною в 2015 році стала прем’єра репертуарного концерту «Музичні барви України» в постановці Аркадія Клейна. Це феєричне костюмоване шоу з барвистим оформленням сцени! Прекрасна хореографія, віртуозне виконання солістів, артистів хору та оркестру витримано в українському стилі.

Підкорюють серця публіки не тільки заслужені артисти і визнані зірки театру, а й молоді таланти. У програмі концерту ліричні, жартівливі і драматичні хіти улюблені кількома поколіннями. У перше відділення увійшли українські народні пісні, запальні танці і сцени з музичних комедій: «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова, «Сватання на Гончарівці» Кирила Стеценка, «Трембіта» Юрія Мілютіна. У другому відділенні – українські сучасні естрадні пісні.

У грудні 2015 року відбулася прем’єра музичної казки «Івасик-Телесик». Вистава створена за мотивами української народної казки, спеціально для Харківського академічного театру музичної комедії, композитором Ігорем Гайденко і лібреттистом Ігорем Факторовським.Захоплюючий сюжет, барвисті декорації, красиві костюми, виразна хореографія, прекрасна музика, легко запам’ятовується і чудовий ансамбль артистів, яких майстерно об’єднав режисер-постановник Олександр Драчов.

Справжньою культурною подією Харкова в 2016 році стала постановка Коваля Ігоря Миколайовича музичної комедії «Витівки Хануми» Гії Канчелі, яка показала, що постановник має потужний потенціал як режисер музичного театру, якому підвладна і оперета, і музична комедія, і експериментальні пошуки в будь-якому напрямку. Саме музична комедія «Витівки Хануми» Гії Канчелі, відкрила характерні особливості режисури Коваля Ігоря Миколайовича – віртуозне володіння сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком. Ця вистава відрізняється тонким ліризмом, яскравим ґротеском і розкриттям психологічних образів героїв.

Уміння створити злагоджений ансамбль з артистів різних шкіл – особливий дар Коваля Ігоря Миколайовича, як режисера. Сьогодні вистава «Витівки Хануми» має величезний успіх у публіки і відрізняється ориґінальністю постановки і яскравістю сценічного і режисерського рішення.

За сприяння та за участі Ігоря Миколайовича Коваля в 2010 році вперше на сцені музичної комедії відбувся ґала-концерт «Свято танцю» за участю артистів музичної комедії і театру народного танцю «Заповіт».

А в 2018 році з великим успіхом пройшли спільні концерти з артистами Харківського театру музичної комедії. У квітні разом з королем скрипки, лауреатом міжнародних конкурсів Остапом Шутко (м.Львів) відбувся «Концерт дружби». А в грудні спільно з леґендарним письменником, шоуменом і автором-виконавцем Валерієм Хаітом в програмі «Великий вечір одеського гумору».

Успішно пройшли прем’єри в постановці молодого режисера Олексія Серьогіна музична комедія Ігоря Гайденко «Авантюристи», музична комедія для дітей Ігоря Гайденко «Вождь червоношкірих» та музична казка Антоніо Спадавеккіа «Попелюшка».

Прем’єри в постановці заслуженої артистки України Валентини Подорловой – музична комедія Євгена Птічкіна «Бабин бунт», оперети Йоганна Штрауса «Циганський барон» та Імре Кальмана «Фіалка Монмартру» мають величезний успіх у глядачів.

Колектив театру під керівництвом Коваля Ігоря Миколайовича постійно бере участь в благодійних та шефських концертах і виставах міста і області. Вже стало традицією проводити тематичні концерти до Дня Перемоги в Харківському меморіальному комплексі «Висота маршала І.С. Конєва», госпіталі для інвалідів війни. В рамках Всеукраїнського проекту культурної інтеґрації «Український Донбас», колектив театру виїжджав з концертами в зону АТО, а наразі в прифронтову зону і шпиталі.

В мирні часи колектив вів активну ґастрольну діяльність – його кращим виставам аплодували глядачі Полтави, Кропивницького, Сум.

У 2018 році колектив театру брав участь у міжнародному фестивалі «ГогольFest» з виставою «Сорочинський ярмарок».

Без перебільшення можна сказати, що Коваль Ігор Миколайович став символом відродження класичної оперети, як жанру, перетворивши найстаріший театр музичної комедії в Україні в елітарний театр, який має власний бренд. Безумовно, це велика заслуга натхненної праці всього творчого колективу та активної діяльності директора, головного режисера.

Як і 90 років тому, ми залишаємося «творчою лабораторією сучасної музичної комедії», на нашій сцені йдуть вистави для дорослих і дітей. Це – найкращі зразки оперети, мюзиклу, музичної комедії та рок-оперита незвичайні бенефіси і яскраві концерти.

Артисти театру лауреати міжнародних конкурсів і фестивалів США, Китаю, Італії, Португалії, Австрії, Казахстану, Німеччини, України і не тільки…

Коваль Ігор Миколайович, як директор і головний режисер надає великого значення популяризації мистецтва серед підростаючого покоління. Сьогодні він перетворив колектив Харківського академічного театру музичної комедії в театрально-музичний центр, на базі якого працюють Оперна студія Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського та дитяча театральна студія «Арісто».

Активна творча і культурно-просвітницька діяльність, духовний розвиток молоді, давно стали візитною карткою колективу Харківського академічного театру музичної комедії, який не тільки зберігає, але і розвиває кращі національні та світові традиції музичного театру.

Підсумовуючи пройдений шлях, тетр в мирні часи почав готувати до випуску книгу про історію Харківського академічного театру музичної комедії.

Докладніше про кожен крок створення театру на офіційній сторінці ХАТМК.

Новинний портал GX щиро вітає колектив Харківського академічного театру музичної комедії з прийденшнім Днем народження! Щоб створити святковий настрій іменинникам та на згадку про свято, яке створюють в цьому храмі мистецтва, ми даруємо відеоспогад з фінальних акордів ювілейних концертів ХАТМК від 1-2 листопада 2019 року.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК

Весела вистава харківського театру від скандального драматурга: символічна розповідь до Геловіну (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 31.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Комедія, що вже три століття не сходить з афіш! Глядач знову побачить шедевр французького драматурга Мольєр, життя якого теж було сповнено скандальних подій.
Не той святий, хто б’є чолом, а той хто має внутрішнє світло… Але лестощі і марносластво можуть штовхати на хибний шлях… Так і герої прем’єрної вистави “Тартюф” ХАДТ ім. Г. Квітка-Основ’яненко опинилися у коловороті подій затіяних ласим до жінок шахраєм-святошою.
Весело, динамічно, з чудовою музикою, яскравими декораціями і неперевершеною грою акторів два акти вистиви пролетають, як одна мить.

Сліпа віра господаря і його матері, кохання і вибір молодят, вірність дружини, щира гордість сина, сміливість служниці, мудрість влади…
Журналістка GX мала змогу доторкнутися до події і радо ділиться із читачем світлинами і яскравими й кумедними уривками з вистави.

Нагородою акторами був щирий сміх, овації і квіти…

Режисер: Сергій Москаленко.

У виставі грають: заслужена артистка України Тетяна Тітова, заслужена артистка України Ольга Солонецька, Людмила Кулакевич, Юрій Мережко, Олександр Плехун, Сергій Москаленко, Віктор Єрмоленко, Володимир Часников, Поліна Гагаріна, Єва Іванова, Пилип Гамаль.

“Галантний вік, балаганний дух, жива трупа. “Тартюф” — це театр, який не повчає. Він викриває — сміхом, римою, живим диханням. Тут щирість – звучить фальшиво, а брехня – зворушує. Кожен герой у масці, але жодна не тримається довго. – наголошує колектив театру. – Тут треба реготати голосно, грати у благочестя на межі пристойності й сміятися над самим собою. Смійтеся, поки не впізнаєте себе!”

Кожен глядач зробить свої висновки і зробити це можливо вже 15 листопада о18.00 на Експериментальній сцені “Театру Квітки”. Квитки за посиланням.

Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці GX.

Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GX, “Театр Квітки”

16 жовтня в історії Харківщини: цікаві факти та яскраві особистості минулого і сьогодення (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

16 жовтня 1907 року в селі Борисівка (нині Приморського району Запорізької області) народився Петро Григорович Григоренко (1907-1987) – генерал і дисидент.
Його життя рідкісний приклад того, як людина, що зробила успішну військову кар’єру, мала численні державні нагороди, пільги та була “без п’яти хвилин” доктором наук, пожертвувала усім заради боротьби проти системи в ім’я справедливості й демократії. У результаті, Петру Григоровичу довелося пройти випробування тюрмами, “каральною психіатрією” і зрештою опинитися закордоном без можливості повернення на Батьківщину. Забезпечував зв’язок українських правозахисників із Заходом. Виступав на захист євреїв, месхів, вірмен, німців Поволжя, чеченців та інших пригноблених націй СРСР.

За океаном Григоренко долучився до громадського життя. Читав лекції з прав людини, брав участь у різних міжнародних форумах. Зустрічався з Президентами США Джеймсом Картером і Рональдом Рейганом, Прем’єр-міністром Великої Британії Маргарет Тетчер. Його статті публікували провідні ЗМІ демократичних країн. Григоренко написав мемуари про свою дисидентську діяльність під назвою “У підпіллі можна зустріти лише щурів”. На прохання Петра Григоровича фахівці Американської психіатричної асоціації здійснили його обстеження і не виявили жодних ознак психічної хвороби, що цілком спростувало висновки радянських “експертиз”.
Петро Григоренко зовсім трохи не дожив до відновлення незалежності України. Він помер на 80-му році життя у Нью-Йорку, 21 лютого 1987-го. Похований на українському цвинтарі Святого Андрія у Саут-Баунд-Брук (штат Нью-Джерсі, США). Посмертно перший і єдиний Президент СРСР Михайло Горбачов повернув Григоренкові радянське громадянство, а судово-психіатрична експертиза підтвердила безпідставність кількарічного лікування у психлікарнях.
З Харковом видатного українця пов’язує короткий період біографії. Зокрема, навчання з1929 по 1931 роки у Харківському політехнічному інституті.
А ще у Харкові з ім’ям Григоренка пов’язано одне з найбільш дискусійних перейменувань вулиць.
Зараз в Україні на честь Петра Григоренка названо кілька вулиць, проспекти у Києві і Харкові, площу у Львові. У Сімферополі за ініціативою Меджлісу кримськотатарського народу йому встановлено пам’ятник. Президент України Леонід Кучма Указом № 1155 від 17 жовтня 1997 року посмертно нагородив Григоренка орденом “За мужність” І ступеня – з формулюванням “за мужність і самопожертву, виявлені при відстоюванні прав людини, активну участь у правозахисному русі”.

Й наразі саме люди створюють історію і надихають крокувати далі. Саме 16 жовтня в 2025 році колектив Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” (“НУА”) поділився добрю новиною: кращі випускники ЗВО діляться накопиченими знаннями з учнями НУА.

Зокрема, Іван Мовчан (“Українська вагова компанія”) з 20.10.25 по 01.12.25 по понеділках та четвергах о 09.35 (онлайн) читатиме курс “Управління змінами та обмеженнями в бізнесі” (із можливістю отримати сертифікат). Реєстрація на курс за посиланням: https://forms.gle/vkNftiiRCS1xAUCM6

До того ж у бажачих є можливість 24 жовтня 2025 року о 15.00 долучитися до гостьової лекції від успішного випускника “НУА” – підприємця, засновника компаній та інвестора в альтернативну енергетику Андрія Саніна. Реєстрація на курс за посиланням: https://forms.gle/eq87hzVfUktcuV4B8

А ще, нагадуємо, Харків незламний, бо його тримають незламні люди. Саме такий колектив Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія” (“НУА”). Попри всі складнощі часу вони не припиняють навчати дітей, даруючи світло знань.

Навчальний рік 2025/2026 стане ювілейним для незламного колективу. “НУА” та Харків вже 35 років разом пишуть спільну історію (докладніше про відкриття навчального року в новині GX).

Цього ювілейного року для “НУА” новинний портал GX спільно із незламним колективом ЗВО буде згадувати пам’ятні сторінки історії Харкова та Харківського гуманітарного університету “Народна українська академія”. Адже “НУА” та Харків вже 35 років разом пишуть спільну історію (посилання на проєкт).

Отож бо й сьогодні ми згадаємо, що цікавого відбувалося у незламному Харкові 16 жовтня.

16 жовтня 1897 року в селі Ольшани Харківської області народився Андрій Крамаренко – відомий харківський актор. Український драматичний актор і педагог. Народний артист України (1946 року).

1921 року закінчив театральну студію в Харкові.
З 1922 року працював артистом Харківського українського театру під керівництвом Юхименка.
З 1923 року працював у Києві та Одесі.
Ролі в театрі: Бенедикт («Багато галасу даремно» В. Шекспіра), Бублик, Однолюб («Платон Кречет», «Чому посміхалися зорі» О. Корнійчука), Гнат, Стьопочка («Безталанна», «Житейське море» І. Карпенка-Карого), Черевик («Сорочинський ярмарок» М. Старицького), Шинкар («Вій» М. Кропивницького), Шимель («200 000» за п’єсою «Великий виграш, або 200 000» Шолом-Алейхема) та інші.
Ролі в кіно: Дід Мороз («Митько Лелюк», 1938 року).
Помер 1 квітня 1976 року в Одесі.

16 жовтня 1919 року в селищі Дарниця (нині в межах міста Києва) в родині залізничника народився Іван Решетей — гвардії капітан, герой Другої світової війни, учасник визволення Харкова.

Навчався і працював у залізничних майстернях.
Закінчив Київське військове артилерійське училище.
Відзначився у боях наприкінці серпня — на початку вересня 1943 року в районі міста Мерефа (на південь від Харкова). Під час атаки піхоти та 8 танків противника захисники відстояли свої орудія. Решетей, ставши до зброї, особисто знищив 2 танки. У бою 10 вересня 1943 його батарея без прикриття піхоти вступила в єдиноборство з автоматниками противника і відобразила їх спроби захопити батарею. Загинув у бою. Похований у братській могилі у селі Борки Зміївського району Харківської області. За мужність, відвагу та героїзм, виявлені у боях зі звільнення Харкова капітану Івану Решетею присвоєно звання Героя.

16 жовтня 1926 року розпочався перший харківський сезон знаменитого театру «Березіль», яким керував режисер Лесь Курбас (докладніше про театр розстріляного режисера і харківську прем’єру в новині GX). Театр було переведено з Києва до столичного Харкова. Прем’єрною стала вистава за п’єсою Фарнана Кроммелінка «Золоте черево».

Театр працював у будівлі на вулиці Сумська, 9. Зараз у цьому приміщенні працює Харківський академічний український драматичний театр ім. Т. Шевченка.

“Березиль” проіснував у Харкові до 1934 року і був закритий. Напередодні закриття театру Леся Курбаса заарештували як «ворога народу».

16 жовтня 2008 року до Харкова з’їхалися володарі найпотужнішої мускулатури. Відкрився чемпіонат з бодібілдингу та бодіфітнесу. Змагання проходили серед чоловіків та жінок у різних вагових категоріях. Турнір проходив у кіноконцертному залі “Україна”.

Окрім самих змагань, відбулися показові виступи найсильніших атлетів України та Європи, жіночий бодібілдинг та бодіфітнес.

16 жовтня 2014 року на будівництво «Стіни» прибув колишній прем’єр-міністром Арсеній Яценюк.
Того часу будівництво «Стіни» (системи огорож на українсько-російському кордоні) було популярною політичною темою.

Протяжність підконтрольної Харківському прикордонному загону ділянки становить 315,5 км. На 42 кілометрах викопали рів. На 30 метрах встигли поставити огорожу із сітки Рабиці. Але це усе було марно проти ворожої орди з рф.
Попри все, незламні українці вміють усміхатись горю. Бо усміхнені вуста – це теж броня, яку не зломить навіть доля…

Отож бо «Стіна» і Арсеній Яценюк теж опинилися у центрі “уваги” гумористів.

Фото та матеріал: відкриті джерела, GX, Наталія Бойченко

16 жовтня в історіїї міста. Театр розстріляного режисера. Харківська прем’єра (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 16.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

16 жовтня – одна із найбільш визначних дат у театральній історії Харкова у минулому столітті. Цього дня 1926 року розпочався перший харківський сезон знаменитого театру «Березіль» під керуванням не менш видатного режисера-експериментатора Леся Курбаса.

Театр проіснував у Харкові кілька років. Правонаступником «Березіля» вважається діючий зараз Театр імені Шевченка, який в 2022 році під вибухами ракет відзначив свій 100-річний ювілей.

Початок театру «Березіль»

Історія головного театру Леся Курбаса розпочалася у Києві 1922 році, за чотири роки до вищезгаданої харківської прем’єри. Курбасу на той момент було 35. На сьогодні вік – юний. У першій половині минулого століття цілком зрілий. На той час режисер мав багатий сценічний і життєвий досвід і навіть пережив любовну драму, яка мало не закінчилася трагедією. На початку кар’єри він пристрастно покохав актрису Катерину Рубчакову. Не отримавши відгуку на свої почуття, намагався пустити собі кулю у серце. Дивом залишився живим, але кулю лікарі не зуміли витягти з грудей – вона залишилася з режисером на все життя. Але це – невеликий ліричний відступ, що маже не має відношення до «Березіля».

Лесь Курбас та Вадим Меллер під час гастролей театру «Березіль» в Одесі. 1927 рік

За чотири роки «Березіль» став найкращим українським театром і прославився настільки, що на початку 1926 року народний комісаріат освіти України вирішив перевести його до столиці – Харкова.

Найкращий театр переїхав до Харкова

Історія харківського «Березіля» виявилася вдвічі тривалішою від київського. У Харкові склався театральний тандем – режисер Курбас та драматург Микола Куліш. На сцені театру йшли п’єси Куліша «Народний Малахій» та «Міна Мазайло».

Навколо «Березіля» зібралися найкращі у 1920-30-ті роки українські режисери та актори. Деякі актори залишилися у Харкові, зображеними у бронзі. Автор найкращого у світі пам’ятника Тарасу Шевченку (під час війни, щоб зберегти пам’ятник, його наряду з іншими було обкладено мішками із піском) скульптор Матвій Манізер запросив позувати акторів «Березіля». Наталія Ужвій виконала роль «Катерини», Сусанна Коваль – молодої селянки, Амвросій Бучма – повстанця часів Коліївщини та селянина з жорнами на плечах, Іван Мар’яненко – старого запорізького козака, пов’язаного, але не підкореного, Лесь Сердюк – молодого хлопця з косою кріпака зі зв’язаними руками, Ростислав Івицький – військового.

Арешт режисера

Лесь Курбас проживав у знаменитому будинку «Слово», який знавці історії репресій 1930-х називають зловісним. Будинок був спеціально збудований для діячів культури – режисерів, акторів, письменників, журналістів. Частину мешканців будинку було заарештовано, частину засуджено до вищої міри покарання та страчено.

Експериментаторські методи Курбаса не дуже поєднувалися зі стилем соцреалізму, який із 1930-х стає домінуючим у радянському мистецтві. Наприкінці 1933 року Курбаса звільнили з посади художнього керівника театру. Йому інкримінували націоналізм, формалізм та відрив від радянської дійсності. У ті часи за подібними звинуваченнями найчастіше був арешт.

Після усунення від кревництва «Березілем» Курбас вирушив ставити Шекспіра у Державному єврейському театрі. 26 грудня 1933 року режисер був заарештований і ув’язнений за звинуваченнями в участі в контрреволюційно-терористичній організації (Українській військовій організації) та через наміри вбити 2-го секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева.

Театр за колючим дротом

У квітні 1934-го Курбаса відправили на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу на Ведмежій Горі, а потім – на Соловки. Така ж доля спіткала і Миколу Куліша.

Цікаво, що у місцях позбавлення волі Курбас продовжив театральну діяльність. У таборі на Ведмежій Горі в Карелії діяв театр, розрахований на 350 місць для глядачів. В 1936 Курбаса перевели на Соловки і там режисер теж створює театр, ставить Бернарда Шоу, а коли його етапували на острів Анзер, в маленькому театрі, який був розташований в колишній церкві, Курбас поставив “Маленькі трагедії”.

Серед останніх п’єс, поставлених Курбасом у табірному театрі, називають “Інтервенцію” Славіна, “Смерть Тарілкіна” Сухово-Кобиліна, “Учня диявола” Бернарда Шоу та вигадану в принципово новому жанрі “табірного вар’єте” п’єсу “Сон на Вянь-Губе”.

Курбаса було засуджено до п’яти років позбавлення волі. Тобто він мав вийти 1939 року.

Влітку 1937 року особлива трійка Управління НКВС Ленінградської області РРФСР засудила 1825 чоловік Соловецькій в’язниці особливого призначення до вищої міри покарання. У списку значилося і прізвище Леся Курбаса.

Місце загибелі Курбаса стало відоме лише у липні 1997 року, коли було виявлено та опубліковано “Справу № 3168” за звинуваченням Курбаса, знайдено розстрільні соловецькі списки. Раніше, 1961 року, дружина Леся Курбаса Валентина Чистякова отримала лист із свідоцтвом про смерть чоловіка 15 листопада 1942 року у віці 55 років від крововиливу в мозок.

Новий театр

Після арешту Курбаса його театр проіснував недовго. 1934-го року слово «Березіль» зникло з назви театру. Але діючий і сьогодні театр імені Шевченка вважається продовжувачем саме курбасівських традицій.

Театр імені Шевченка очолив Мар’ян Крушельницький – один із провідних діячів «Березіля». Існує театральна легенда, що Крушельницький спочатку втік із театру. Його дещо шокували режисерські експерименти: Курбас трактував класичні п’єси несподіваним чином, перетворюючи їх на якусь подобу естрадно-циркової дії. Але Курбас виявився настільки переконливим, що Крушельницький повернувся, відслужив у його театрі 10 років – з 1924-го до закриття театру 1934-го, а згодом очолював театр Шевченка до 1952 року. Театр під художнім керівництвом Крушельницького входив до п’ятірки найкращих театральних колективів країни.

Щоправда, театральні експерименти довелося припинити. До них поверталися хіба що з 2002 до 2005 року, коли художнім керівником був режисер Андрій Жолдак. З його спектаклями колектив за чотири роки відвідав близько 15 країн Європи. Постановки Жолдака викликали вкрай неоднозначні оцінки, проте незмінно ставали гучними інформаційними явищами.

10 вересня Харків вшановує видатного митця: він віддав душу й серце театру ляльок (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 10.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 10 вересня, в 2024 році у віці сімдесят три роки, помер Володимир Вікторович Решетняк, заслужений працівник культури, директор Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва, який очолював колектив понад тридцять років.

Колеги з рідного театру і творчих колективів міста на своїх офіційних сторінках висловлювали слова співчуття рідним та близьким Володимира Вікторовича, а ще згадали найсвітліші події, пов’язні з видатною людиною нашого міста.

Кожен пост зібрав десятки чуттєвих коментарів….

“Світла пам’ять, світлій людині, професіоналу, керівнику, – який все своє життя віддав мистецтву міста Харкова, а останні 33 роки ще й душу і серце, а тепер вже і життя театру ляльок. Колись дуже і дуже давно. мені випала честь представляти Володимира Вікторовича колективу театру, як директора.
Царство тобі небесне, друже…” – написав його колега з ХТДЮ Леонід Космін.

Світла пам’ять! Його зірка тепер сяє на творчому небосхілі…

“Царство небесне! Світла пам’ять! Тепер вони з Володимиром разом…” – написала Дубовик Екатерина під постом пам’яті «Легендарному Адміністратору» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва – В’ячеславу Миколайовичу Панченко. Тепер дві легендарні постаті театру ляльок разом на небесах…

Довідка. Решетняк Володимир Вікторович народився в місті Харків 28 лютого 1951 року. В 1982 році закінчив Харківський інститут мистецтв за фахом мистецтвознавець.
Його трудова діяльність налічує понад 40 років стажу. Вона була сповнена кропіткої праці.
З вересня 1968 року по грудень 1969 року працював слюсарем-інструментальником електромеханічного заводу.
З вересня 1970 по листопад 1971 років – составитель кінопрограм обласної контори по прокату кінофільмів.
З березня 1972 по грудень 1974 – монтер спецосвітлення Харківського радіотелецентру.
З грудня 1974 по серпень 1977 – завідуючий фільмотекою Харківського облтелерадіокомітету.
З серпня 1982 по січень 1988 – старший інспектор управлінния культури.
З січня 1988 по березень 1989 – директор кінотеатру “Парк”.
З березня 1989 року і до останньої хвилини життя – директор Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва.

Його колектив дарував радість дітям і дорослим у мирні часи, він вистояв під обстрілами рашистів… Вони не забудуть свого керманича і добрий спогад про Володимира Вікторовича назавжди залишиться в серцях і душах колективу Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва

Початок театрального сезону в Харкові: митці розповідають світу про страхи війни (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 07.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цьогоріч Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка святкує своє 100-річчя. Головні події відбудуться ближче до святкової дати в жовтні 2025 року.
Але відкриття ювілейного сезону було вибуховим. В суботу, 6 вересня, у «Мистецькій фортеці» ХНАТОБ / СХІД OPERA відбулась прем’єра аудіовізуального перформансу “Війна. Обличчя. Монологи”.
Це новий погляд на війну через мистецтво відтворений артистами не лише ХНАТОБ, але і інших театрів міста.

Країна-терорист росія може обстрілювати наші миств, але не зможе заставити забути усі злочини – настане час відповідати з скоєне. Адже майбутнє залежить не від долі, а від нашої спроможності зберігати пам’ять.
Найвідоміший британський стратег та професор Лоуренс Фрідман повірив в Україну ще на початку повномасштабного вторгнення рф. Але й попередив, що українцям не лише треба перемогти ворога, а ще й треба не дозволити йому спаплюжити історію. Саме це роблять українські митці – вони не дають світу забути, той жах, що коять російські окупанти в Україні.

В фіналі режисерка Жанна Чепела додала найболючіше…

Питання ПТСР, на жаль, його не уникнути нікому, кого опалила війна… Біль, сльози, гнів… Для багатьох ці останні хвилини вистави стали шокуючими…

Виставу створено за творами “Примарна земля” Андрія Бондаренка, “Хроніки евакуйованого тіла і загубленої душі” Анни Галас, “Марафон “російська рулетка”” Катерини Пенькової на спеціально створену музику Ігоря Гайденка, Дмитра Малого, Володимира Богатирьова.

Над проєктом працювали: диригент-постановник – Андрій Савчук, автор літературної адаптації – Дмитро Терновий, режисерка-постановниця – Жанна Чепела, хореографиня-постановниця – Антоніна Радієвська, художник-постановник – Костянтин Пономарьов, авторка відеоконтенту – Карина Мозир, художниця зі світла – Анна Сідорова.

В ролях: Лікар – Олександр Вірченко; Юра – Олексій Грідасов; Жінка – Наталія Перепелиця; Юля – Інна Островська; артисти балету – Борис Вендеревських, Оксана Цомая, Марія Тугай та СИМФОНІЧНИЙ ОРКЕСТР ХАРКІВ ОПЕРА
Аудіовізуальний перформанс “Війна. Обличчя. Монологи” створений Харківським національним академічним театром опери та балету ім. М.В. Лисенка в рамках проєкту за фінансової підтримки Українського культурного фонду у партнерстві з Харківським національним університетом мистецтв ім. І.П. Котляревського та за інформаційної підтримки Kharkiv Media Hub.

Більше фото з заходу в альбомі на фейсбук-сторінці GX.

Журналістка GX мала змогу побачити останні хвилини підготовки проєкту на генеральній репетиції 5 вересня.
І саме в ці ж хвилини в музичному салоні театру вже лунали голоси солістів, які об’єднували мистецтво України з Європою. Адже саме твори світової класики лунали в програмі “ВЕЧІР ЄВРОПЕЙСЬКОЇ МУЗИКИ”.

Фото, відео та мтеріал: Наталія Бойченко, GX, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА

Ювіляр отримав незвичайну листівку: харківському театру подарували автобус з побажаннями (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 14.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Цьогоріч Харківський національний академічний театр опери та балету імені М. В. Лисенка святкує своє 100-річчя. Головні події відбудуться ближче до святкової дати в жовтні 2025 року. Але вже в минулому театральному сезоні на сцені лунали концерти, готувались прем’єри опери та балету, були показані кращі адаптовані вистави до святкової дати.
Гості міста кожного разу у захваті від таланту та натхнення артистів, які, попри війну і усі складнощі нашого часу, на увесь світ гучно промовляють зі сцени – “Мистецтво в Україні не знищіти” – “Харківська мистецька фортеця” тому яскравий приклад.
Вражені рівнем культури у Харкові, благодійники з Німеччини ( німецького благодійного фонду Sankt Augustin and friends hilft, під керівництвом пана Ґюнтера Маасена (Gunther Maassen), який особисто прибув до Харкова разом із командою волонтерів: Петером Велькеном (Peter Velken), Дірком Умбахом (Dirk Umbach), доктором Йоханом Петерсом (Johann Dr. Peters) та Діді Хеншедом (Didi Henscheid)), за підтримки харківців (український фонд БО «Благодійний фонд «Волонтерське об’єднання Собчук П.П.») виконав заповітне бажання артистів – бути мобільними у цей скрутний час.

6 серпня в Харкові відбулася знакова подія (докладніше в новині GX) — урочиста церемонія передачі великого пасажирського автобуса ХНАТОБ, а ще колектив отримав необхідне обладнання для швейного цеху театру.

Перші хвилини зустрічі були найчуттєвіші…

До речі, окрім допомоги артистам, німецькі благодійники передали Харкову генератор для міської лікарні, медичне обладнання та ліки, автомобілі для Збройних Сил України, амуніцію для пожежно-рятувальних служб, одяг та інші речі для цивільного населення.

«Ми вражені силою українського народу. Сподіваюся, що цей автобус допоможе артистам дарувати радість і надію людям по всій Харківщині. Мистецтво — це теж форма опору, спосіб підтримати дух нації», — зазначив пан Ґюнтер Маасен, висловючи глибоке захоплення мужністю українців і незламних духом харків’ян.

На зустрічі окрім представників театру була присутня заступниця міського голови Світлана Горбунова-Рубан, яка подякувала німецьким партнерам за надану допомогу і підтримку Харкова в цей надскладний період.

Дарунок з Німеччини став одним з перших для ювіляра. Цей надзвичайний автобус до того ж є “святковою листівкою”, адже кожним з більше ніж 150 людей, які долучилися до благодійної акції, було залишено побажання мужнім українцям.

А ось представники керівництва театру та міста Харкова на тлі автобусу залишили слова подяки дружньому народу Німеччіни.

«Цей подарунок відкриває для нашого колективу нові горизонти. Ми зможемо бути ближчими до свого глядача, приїжджати туди, де чекають на живе мистецтво, навіть у найвіддаленіші куточки Харківщини. Мобільність у час війни — це не лише логістика, це нове дихання для культури, її здатність трансформуватися і виживати», — наголосив генеральний директор-художній керівник театру Ігор Тулузов і запросив благодійників на першу виставу на великій сцені ХНАТОБ до Дня Перемоги України.

Незламний колектив СХІД ОПЕРА не лише виступає під час театрального сезону, а вітає місто з усіма святами.
І навіть вже сьогодні, 14 серпня, в музичному салоні СХІД ОПЕРА лунають уривки з кращих світових мюзиклів.

В програмі «КРАЩІ МЮЗИКЛИ»: пісня Елізи Дулітл з мюзиклу «Моя чарівна леді» (Ф. Лоу), «Moon river» з К/ф «Сніданок у Тіффані» (Генрі Мончині); «The man I love» (Дж.Гершвін), «Strangers in the night» з мюзичного фільму «Чоловік який міг бути вбитим» (Берт Кемпферт); «Колискова Клари» з опери «Поргі та Бесс» (Дж. Гершвін); «Чаттануга чу-чу» (Потяг на Чаттанугу) з кінофільму «Серенада сонячної долини» (Гарі Уоррен); “Memory” з мюзиклу “Кішки” (Е.Л.Веббер); “Money, money” з мюзиклу “Кабаре” (Дж.Кандер); “Somewhere” з мюзиклу “Вестсайдська історія” (Леонардо Бернстайн); «Letemps des cathedrales» з мюзиклу «Notre-Dame de Paris» Собор Паризької Богоматері (Р. Коччанте); “Lo ti penso amore” з К/ф “Паганіні-скрипаль д’явола” (Девід Гаррет); «All the jazz» з мюзиклу «Chicago» (Джон Кандер); “Willkommen” з мюзиклу “Кабаре” (Дж.Кандер).
На сцені лунають голоси зірок харківської опери: заслужені артисти України – Олена Старікова, Олена Ширяєва, Тамара Гармаш; лауреати міжнародних конкурсів — Юлія Антонова, Олександр Золотаренко, Микита Маринчака, Олексій Коноров; дипломанти міжнародних конкурсів – Ганна Даніч, а також Святослав Судік.
Акомпанували артистам Анна Леонова (концертмейстер, фортепіано) та Ярослав Калініченко(скрипка).

Фото, відео та мтеріал: Наталія Бойченко, GX, ХНАТОБ / СХІД ОПЕРА