Світ згадує видатного режисера. Частина його слави торкнулася й Харкова (фото, відео)
А ви знали? За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік був роком Сергія Параджанова, до 100-річчя з дня його народження (фрагменти із незакінченого художнього фільму “Київські фрески”, архівні фонодокументи за посиланням).
А 11 січня 2025 року на каналі “1+1” до дня народження митця презентували фільм “Колір граната”, який свого часу був заборонений.
Цього дня, 9 січня, в 1924 році у Тифлісі, у вірменській родині народився майбутній видатний режисер, сценарист і композитор Саркіс (Сергій) Параджанов. З дитинства він захоплювався фольклором. Тому з вибором професії він не вагався. Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, він міг поїхати знімати у будь-який куточок країни, але обрав Київ.
Його фільми стали шедеврами всесвітнього кінематографа. Саме він зняв картину про невмирущий дух українського народу, яку побачили мільйони (фільм переглянули понад 8,5 млн глядачів).
Фільм «Тіні забутих предків» (за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського) досі є картиною. яку вивчають майбутні режисери та кінознавці. Вона посідає 1-ше місце у списку 100 найкращих українських фільмів. До речі, Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.
«Тіні забутих предків» у прокат вийшла українською мовою та ще й було збережено гуцульську говірку.
Успіх картини зробив відомим у всьому світі не лише видатного режисера, але й оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика та акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Картина займає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.
Стрічка зібрала багато нагород, як в Україні (спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику (1966р.); оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за Стрічку Шевченківську премію (1991 р.)), так і за її межами (в аргентинському місті Мар-дель-Платі – «Південний хрест», а також приз ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти (1965р.); кубок фестивалю — МКФ у Римі (1965р.); золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція, 1966р.).
До того ж у Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час зйомок, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».
З ініціативи представників Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” доторкнувся до історії великого митця й Харків. У самому серці міста в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» 2019 року у рамках унікального проєкту – серії лекцій на тему «Заборонене українське кіно» – відбувся кінопоказ та розповідь про фільми, які свого часу перебували під забороною влади.
Про Сергія Параджанова та його творчість можна розповідати годинами, днями…
Він дружив з Лілею Брік і Федеріко Фелліні, у нього вдома бували Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуерра, Андрій Тарковський, Володимир Висоцький та Марина Владі.
Він міг би створити набагато більше… Але…
За свою щирість, відвертість та волелюбність потрапив на 5 років (1973-1977) до радянської в’язниці, де не лише вижив, а ще й не зламався у тих жахливих умовах.
Незламний дух Сергія Параджанова передає світлина “Символ свободи”, яку зробив фотограф YURI MECHITOV. Той стрибок у провулку поряд зі своїм будинком Параджанов називав “кадром століття”. До речі, у 2004 році, до 80-річчя режисера, у Тбілісі відкрили пам’ятник (скульптор Важа Мікаберідзе), створений за цією фотографією.
На жаль, у в’язниці режисер захворів на діабет, а потім запалення легень переросло в рак, який й став причиною його смерті 20 липня 1990 року у віці 66 років.
Народний артист України (1990, посмертно), лауреат державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Національна легенда України (2024, посмертно).
Фото, відео та матеріал: GX, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела
