Перейти до основного вмісту

Позначка: Параджанов

Світ згадує видатного режисера. Частина його слави торкнулася й Харкова (фото, відео)

А ви знали? За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік був роком Сергія Параджанова, до 100-річчя з дня його народження (фрагменти із незакінченого художнього фільму “Київські фрески”, архівні фонодокументи за посиланням).

А 11 січня 2025 року на каналі “1+1” до дня народження митця презентували фільм “Колір граната”, який свого часу був заборонений.

Цього дня, 9 січня, в 1924 році у Тифлісі, у вірменській родині народився майбутній видатний режисер, сценарист і композитор Саркіс (Сергій) Параджанов. З дитинства він захоплювався фольклором. Тому з вибором професії він не вагався. Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, він міг поїхати знімати у будь-який куточок країни, але обрав Київ.

Його фільми стали шедеврами всесвітнього кінематографа. Саме він зняв картину про невмирущий дух українського народу, яку побачили мільйони (фільм переглянули понад 8,5 млн глядачів).

Фільм «Тіні забутих предків» (за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського) досі є картиною. яку вивчають майбутні режисери та кінознавці. Вона посідає 1-ше місце у списку 100 найкращих українських фільмів. До речі, Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

«Тіні забутих предків» у прокат вийшла українською мовою та ще й було збережено гуцульську говірку.

Успіх картини зробив відомим у всьому світі не лише видатного режисера, але й оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика та акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Картина займає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Стрічка зібрала багато нагород, як в Україні (спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику (1966р.); оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за Стрічку Шевченківську премію (1991 р.)), так і за її межами (в аргентинському місті Мар-дель-Платі – «Південний хрест», а також приз ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти (1965р.); кубок фестивалю — МКФ у Римі (1965р.); золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція, 1966р.).

До того ж у Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час зйомок, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».

З ініціативи представників Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” доторкнувся до історії великого митця й Харків. У самому серці міста в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» 2019 року у рамках унікального проєкту – серії лекцій на тему «Заборонене українське кіно» – відбувся кінопоказ та розповідь про фільми, які свого часу перебували під забороною влади.

Про Сергія Параджанова та його творчість можна розповідати годинами, днями…

Він дружив з Лілею Брік і Федеріко Фелліні, у нього вдома бували Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуерра, Андрій Тарковський, Володимир Висоцький та Марина Владі.
Він міг би створити набагато більше… Але…

За свою щирість, відвертість та волелюбність потрапив на 5 років (1973-1977) до радянської в’язниці, де не лише вижив, а ще й не зламався у тих жахливих умовах.

Незламний дух Сергія Параджанова передає світлина “Символ свободи”, яку зробив фотограф YURI MECHITOV. Той стрибок у провулку поряд зі своїм будинком Параджанов називав “кадром століття”. До речі, у 2004 році, до 80-річчя режисера, у Тбілісі відкрили пам’ятник (скульптор Важа Мікаберідзе), створений за цією фотографією.

На жаль, у в’язниці режисер захворів на діабет, а потім запалення легень переросло в рак, який й став причиною його смерті 20 липня 1990 року у віці 66 років.

Народний артист України (1990, посмертно), лауреат державної премії України ім. Т. Шевченка (1991, посмертно), Національна легенда України (2024, посмертно).

Фото, відео та матеріал: GX, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Світ згадує видатного режисера. Частина його слави торкнулася Харкова (фото, відео, 2025)


А ви знали? За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік був роком Сергія Параджанова, до 100-річчя з дня його народження.

До речі, 11 січня 2025 року о 23.30  на каналі “1+1” до дня народження митця покажуть фільм “Колір граната”, який свого часу був заборонений.

Цього дня, 9 січня, в 1924 році у Тифлісі, у вірменській родині народився майбутній видатний режисер, сценарист і композитор Саркіс (Сергій) Параджанов. З дитинства він захоплювався фольклором. Тому з вибором професії він не вагався. Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, він міг поїхати знімати у будь-який куточок країни, але обрав Київ.

Його фільми стали шедеврами всесвітнього кінематографа. Саме він зняв картину про невмирущий дух українського народу, яку побачили мільйони (фільм переглянули 8,5 млн глядачів).

Фільм «Тіні забутих предків» (за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського) досі є картиною. яку вивчають майбутні режисери та кінознавці. До речі, Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

«Тіні забутих предків» у прокат вийшла українською мовою та ще й було збережено гуцульську говірку.

Успіх картини зробив відомим у всьому світі не лише видатного режисера, але й оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика та акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Картина займає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Стрічка зібрала багато нагород, як в Україні (спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику (1966р.); оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за Стрічку Шевченківську премію (1991 р.)), так і за її межами (в аргентинському місті Мар-дель-Платі – «Південний хрест», а також приз ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти (1965р.); кубок фестивалю — МКФ у Римі (1965р.); золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція, 1966р.).

До того ж у Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час зйомок, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».

З ініціативи представників Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” доторкнувся до історії великого митця й Харків. У самому серці міста в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» 2019 року у рамках унікального проєкту – серії лекцій на тему «Заборонене українське кіно» – відбувся кінопоказ та розповідь про фільми, які свого часу перебували під забороною влади.

Про Сергія Параджанова та його творчість можна розповідати годинами, днями…

Він дружив з Лілею Брік і Федеріко Фелліні, у нього вдома бували Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуерра, Андрій Тарковський, Володимир Висоцький та Марина Владі.
Він міг би створити набагато більше… Але…

За свою щирість, відвертість та волелюбність потрапив на 5 років до радянської в’язниці, де не лише вижив, а ще й не зламався у тих жахливих умовах.

Незламний дух Сергія Параджанова передає світлина “Символ свободи”, яку зробив фотограф YURI MECHITOV. Той стрибок у провулку поряд зі своїм будинком Параджанов називав “кадром століття”. До речі, у 2004 році, до 80-річчя режисера, у Тбілісі відкрили пам’ятник (скульптор Важа Мікаберідзе), створений за цією фотографією.

На жаль, у в’язниці режисер захворів на діабет, а потім запалення легень переросло в рак, який й став причиною його смерті у 1990 році у віці 66 років.

Фото, відео та матеріал: GX, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Життя як кіно, кіно як життя. Харків’яни згадують видатного митця (фото, відео)

Колектив Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка запрошує на онлайн-зустріч до 100-річчя від дня народження Сергія Параджанова, режисера-новатора, мислителя, художника. Вона відбудеться 17 січня о 14.00 на платформі ZOOM.

На зустрічі будуть презентовані наступні доповіді: 

  • «Сергій Параджанов: як “розмовляє” колаж? Колаж “Орфей” із колекції родини Гриньових» (Володимир Тарасов, доцент кафедри методологій кроскультурних практик Харківської державної академії дизайну і мистецтв, кандидат історичних наук; 
  • «Сергій Параджанов у Карпатах: як знімався фільм “Тіні забутих предків”» (Лариса Козоріз, завідувачка сектору відділу наукової систематизації, предметизації та організації систематичних каталогів ХДНБ ім. В. Г. Короленка).

Доєднатися до на онлайн-зустрічі можна за посиланням.
Ідентифікатор заходу: 882 1219 0054
Код доступу: 3AbHMe

Докладно про життя митця GX писав у новині до його 100-річчя.

Фото та матеріал: GX, Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Світ згадує видатного режисера. Частина його слави торкнулася Харкова (фото, відео)

А ви знали? За рішенням ЮНЕСКО, 2024 рік – рік Сергія Параджанова, 100 років з дня народження якого відзначать саме сьогодні.

Цього дня, 9 січня, в 1924 році у Тифлісі, у вірменській родині народився майбутній видатний режисер, сценарист і композитор Саркіс (Сергій) Параджанов. З дитинства він захоплювався фольклором. Тому з вибором професії він не вагався. Коли Сергій Параджанов закінчив ВДІК, він міг поїхати знімати у будь-який куточок країни, але обрав Київ.

Його фільми стали шедеврами всесвітнього кінематографа. Саме він зняв картину про невмирущий дух українського народу, яку побачили мільйони (фільм переглянули 8,5 млн глядачів).

Фільм «Тіні забутих предків» (за повістю українського письменника Михайла Коцюбинського) досі є картиною. яку вивчають майбутні режисери та кінознавці. До речі, Гарвардський університет додав стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентами, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

«Тіні забутих предків» у прокат вийшла українською мовою та ще й було збережено гуцульську говірку.

Успіх картини зробив відомим у всьому світі не лише видатного режисера, але й оператора Юрія Іллєнка, композитора Мирослава Скорика та акторів Івана Миколайчука та Ларису Кадочникову. Картина займає 1-шу позицію у списку 100 найкращих фільмів в історії українського кіно.

Стрічка зібрала багато нагород, як в Україні (спеціальна премія журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві за талановитий художній пошук та новаторство режисеру С. Параджанову, оператору Ю. Іллєнку, художникам Г. Якутовичу, М. Раковському, Л. Байковій, композитору М. Скорику (1966р.); оператору Юрію Іллєнку, акторці Ларисі Кадочниковій, художнику Григорію Якутовичу і покійному на той час Сергію Параджанову присудили за Стрічку Шевченківську премію (1991 р.)), так і за її межами (в аргентинському місті Мар-дель-Платі – «Південний хрест», а також приз ФІПРЕССІ за колір, світло та спецефекти (1965р.); кубок фестивалю — МКФ у Римі (1965р.); золота медаль Сергію Параджанову — Міжнародний кінофестиваль у Салоніках (Греція, 1966р.).

До того ж у Верховині в хаті, де мешкав Сергій Параджанов під час зйомок, облаштовано музей фільму «Тіні забутих предків».

З ініціативи представників Міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок” доторкнувся до історії великого митця й Харків. У самому серці міста в інформаційно-виставковому центрі «Бузок» 2019 року у рамках унікального проєкту – серії лекцій на тему «Заборонене українське кіно» – відбувся кінопоказ та розповідь про фільми, які свого часу перебували під забороною влади.

Про Сергія Параджанова та його творчість можна розповідати годинами, днями…

Він дружив з Лілею Брік і Федеріко Фелліні, у нього вдома бували Марчелло Мастроянні, Тоніно Гуерра, Андрій Тарковський, Володимир Висоцький та Марина Владі.
Він міг би створити набагато більше… Але…

За свою щирість, відвертість та волелюбність потрапив на 5 років до радянської в’язниці, де не лише вижив, а ще й не зламався у тих жахливих умовах.

Незламний дух Сергія Параджанова передає світлина “Символ свободи”, яку зробив фотограф YURI MECHITOV. Той стрибок у провулку поряд зі своїм будинком Параджанов називав “кадром століття”. До речі, у 2004 році, до 80-річчя режисера, у Тбілісі відкрили пам’ятник (скульптор Важа Мікаберідзе), створений за цією фотографією.

На жаль, у в’язниці режисер захворів на діабет, а потім запалення легень переросло в рак, який й став причиною його смерті у 1990 році у віці 66 років.

Фото, відео та матеріал: GX, YURI MECHITOV, Наталія Бойченко, відкриті джерела


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.