Перейти до основного вмісту

Позначка: лікар

20 січня в історії Харкова: цікаві факти та видатні особистості міста (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня, 20 січня, в 1918 році народився відомий український вчений-медик Олександр Олексійович Шалімов, один із засновників української медичної школи, академік Української та Нью-Йоркської академій наук.

У 1959-1970 роках – хірург та головний лікар у лікарнях Харкова, викладав на кафедрі хірургії Харківського медінституту.

Автор понад 830 наукових праць та 112 винаходів, створив в Україні два науково-дослідні інститути у Харкові та Києві.

Помер 28 лютого 2006 року у Києві. Похований на Байковому цвинтарі.

А ви знали? 20 січня 1967 року з конвеєра Харківського тракторного заводу зійшов мільйонний трактор. А вже за 6 років, 29 грудня 1973 року, з конвеєра Харківського тракторного заводу зійшов 1,5-мільйонний трактор. ХТЗ вважався одним із найбільших підприємств не лише Харкова, а й усієї України.

Для подолання рекордного рубежу заводу знадобилося 43 роки. Продуктивність підприємства сягала 30-50 тисяч машин на рік. Машини експортувалися до 36 країн світу.

На жаль, під час війни завод зазнав значних руйнувань від рук російських окупантів (зокрема, у березні 2022 року).

Головне – бути добрим лікарем. Все своє життя лікарка з Харкова допомагала людям

Пам’ятаємо! Цього дня, 13 січня, в 1919 році народилася Любов Мала – одна з найвідоміших харківських лікарів, українська вчена, терапевт, доктор медичних наук, професор, академік НАН України, академік АМНУ, директор інституту терапії АМНУ, завідувач кафедриою шпитальної терапії і клінічної фармакології Харківського державного медичного університету, головний редактор «Українського терапевтичного журналу».

Любов Мала народилася у селі Копані (Запорізька область) у родині селянина. В 1938 році закінчила 1-й Харківський медичний інститут. З 1941 по 1946-й служила військовим лікарем в армії на Північно-Кавказькому фронті та у Харківському військовому окрузі. З 1946 року працювала у Харківському медичному інституті.

Її девізом були неодноразово повторювані слова: «Головне – бути добрим лікарем; якщо хоча б одна мати не втратить сина чи один батько чи чоловік повернеться до сім’ї після хвороби – то ми працюємо недаремно».

За 50 років лікування вона допомогла зцілитися десяткам тисяч пацієнтів і ніколи не відмовила у допомозі жодному хворому.

Внесок Любові Малої як вченого у розвиток кардіології безцінний. Вона була піонером у багатьох дослідженнях – авторка (співавторка) понад 600 наукових праць, видатному лікареві належить 24 монографії на теми: ішемічна хвороба серця у молодих; інфаркт міокарда; лікування хвороб серця та судин; ритми серця; хронічна недостатність кровообігу; невідкладна допомога у кардіології.

Примітно, що останню роботу невтомна Любов Трохимівна написала, коли їй було за 80 років.

Звичайно, не обійшлося і без нагород, і звань як у рідній країні, так і за її межами (Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена Держави (12 січня 1999); Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 1998), Орден Богдана Хмельницького III ст. (7 травня 1995) та інші).

Міжнародний біографічний центр (Кембридж, Великобританія) включив її до книги «2000 видатних вчених ХХ століття».

1999 року Любов Трохимівна стала першим почесним жителем Харкова з того часу, як було відновлено це звання.

Померла видатна харків’янка 14 квітня 2003 року. Похована на 2-му міському цвинтарі, де в 2004 році був встановлений її бронзовий бюст.

Перед входом до Харківського національного медичного університету меморіальна дошка з портретом Малої сусідить з портретами видатних медиків Палладіна та Воробйова.

В 2004 році в Харкові пройшли перші «Терапевтичні читання імені академіка Любові Малої».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2004 році Інституту терапії АМН України присвоєно ім’я Л. Т. Малої.

У листопаді 2015 року проспект Постишева у Харкові перейменований на проспект Любові Малої.

Фото та матеріал: відкриті джерела

5 липня в історії Харкова: народився лікар, який спеціально заразив себе смертельною хворобою

5 липня 1874 року в Харкові народився Володимир Володимирович Фавр — український гігієніст, вчений, доктор медицини, один із засновників санітарно-гігієнічної служби у Харкові.
До речі, його батько теж був лікарем.
У 1892 році Володимир Фавр закінчив зі срібною медаллю Першу харківську гімназію та вступив на медичний факультет Харківського університету. У студентські роки займався науковою роботою у сферах хімії, бактеріології та гігієни. Під час канікул після четвертого курсу працював у гігієнічному інституті професора Флюгге в Бреславі.

У 1897 році закінчив університет, одержавши звання «лікаря з відзнакою».

У 1897-1904 роках працював в університеті асистентом кафедри гігієни. У 1905 році виконував обов’язки помічника директора Харківського земського повивального училища.

Підчас написання докторської дисертації у 1902 р. заразив себе малярією від нового виду комара, щоб довести, що той є переносником хвороби.

У 1903 році захистив докторську дисертацію та у 1904 році став приват-доцентом кафедри гігієни.

У 1903-1904 роках вивчав малярію, зокрема, на Харківщині.

У 1906-1911 роках викладав фабричну гігієну в Харківському технологічному інституті.

У 1911 році був обраний приват-доцентом на кафедру гігієни Жіночого медичного інституту Харківського медичного товариства, з 1916 року — професор цього інституту. У різні роки читав курси та лекції з гігієни й епідеміології на курсах сестер-жалібниць при Харківській громаді сестер-жалібниць Червоного Хреста, на курсах для робітників, у Ветеринарному інституті.

Кілька разів виїжджав за кордон, де знайомився з постановкою санітарно-епідеміологічної справи.

У 1910 році був відряджений протичумною комісією до Одеси для боротьби з чумою, керував заходами проти чуми майже до кінця епідемії.

У 1915—1916 рр. — член навчального комітету Харківських вищих комерційних курсів.

З 1918 р. — штатний доцент кафедри гігієни Харківського університету.

З лютого 1905 року і до листопада 1919 року Фавр був організатором, консультантом, а часом й виконавецем робіт щодо організації лікарсько-санітарної сфери Харкова.

З 1905 року очолив санітарне бюро міської управи (створене у 1878 році). За часів керування установою Фавра кількість міських санітарних лікарів зросла від 1 до 4, з його ініціативи була створена 5-та дільнична амбулаторія.

У 1907 і 1913 роках був відряджений до Європи для вивчення споруд біологічних очисток в містах.

Встановив тісний контакт міської санітарної служби з лікарнями, дільничними амбулаторіями та інститутом шкільних лікарів. Займався розширенням та впорядженням нічліжних притулків, організацією їдалень, влаштуванням лазень, боротьбою з пияцтвом. Виступав за заборону проституції, вважаючи, що її регламентація суперечить не тільки моральним нормам, а й санітарним вимогам.

У 1897 році, по закінченні університету, вступив у Харківське медичне товариство. У 1898 році виступив з доповіддю «О голодном хлебе», після чого за ініціативою Фавра була створена комісія допомоги голодуючим Харківського медичного товариства. Також після його доповідей у різні роки були створені комісії з побудови притулку для невиліковно хворих імені доктора В. А. Франковського, боротьби із чумою, холерою, тифом, трихінозними захворюваннями в Харкові, з організації бактеріологічного загону на Далекий Схід, з відкриття хіміко-фармацевтичного інституту, з реорганізації установ медичного товариства тощо.

Був одним з організаторів у 1907 році секції громадської медицини, гігієни та демографії в складі Харківського медичного товариства, у 1909 році був обраний головою цієї секції.

Неодноразово читав лекції на бактеріологічних курсах медичного товариства.

У 1906—1912 рр. був редактором відділу гігієни і відповідальним секретарем «Харьковского медицинского журнала». Від 1918 року до своєї смерті працював відповідальним редактором і редактором відділу гігієни, санітарії та міської медицини журналу «Врачебное дело».

Помер 24 березня 1920 року від висипного тифу, працючи у складі надзвичайної комісії боротьби з епідемією цієї хвороби

5 липня 1934 року в Харкові народився Юрій Гандель – український математик, доктор фізико-математичних наук, спеціалізувався в області чисельних методів рішень сингулярних і гіперсінгулярних рівнянь. Заслужений працівник освіти України (2005).

Закінчив 131-у чоловічу середню школу у 1952 році і потім один курс радіотехнічного факультету Харківського політехнічного інституту, два курси інженерно-фізичного факультету ХПІ та Харківський національний університет імені Каразіна (зараз).

У 1962-1963 роках працював учителем математики у харківській школі №5.

З 1963 р. працював на механіко-математичному факультеті Харківського університету: асистент, старший викладач, з 1973 р. доцент, з 1995 р. професор кафедри математичної фізики.

Взяв участь у створенні у 1964 р. Харківської фізико-математичної школи № 27, проводив в ній факультативи та спецкурси для школярів та для вчителів.

У 1971 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Інтегральні рівняння деяких аксіально-симетричних завдань теорії дифракції хвиль» (керівник — Н. І. Ахієзер).

Доктор фізико-математичних наук (1994), тема дисертації «Парні суматорні та сингулярні інтегральні рівняння в задачах дифракції: теорія і чисельні методи». Професор (1995).

Був членом президії Харківського математичного товариства.

У 2003 році організував і очолив ініціативну групу, яка звернулася до уряду України з пропозицією передати університету головний корпус Військово-інженерної радіотехнічної академії ім. В. Н. Каразіна. У 2004 р. Харківський університет отримав від держави свій Північний корпус.

Займався математичним моделюванням фізичних процесів, теорією дифракції електромагнітних хвиль та іншими напрямами.
Має понад 250 наукових публікацій. Був членом редколегій різних журналів, як з математичних, так і з технічних наук.

Помер 1 квітня 2017 року в Харкові.

Харків у XXI столітті 30 червня – ЗМІ розповіли про унікального харківського лікаря-художника.

30 червня 2005 року помер Генріх Алтунян – найвідоміший харківський дисидент часів радянської влади, народний депутат України 1-го скликання, дисидент та політв’язень радянських часів, давній друг кримських татар. Він був одним із тих небагатьох, хто за радянських часів підняв голос на захист депортованого кримськотатарського народу.

Він народився 24 листопада 1933 року в Тбілісі (Грузія), у вірменській родині. У 1944 він разом зі своєю родиною переїхав до Харкова.
З 1951 до 1956 Генріх Алтунян навчався в Харківському вищому авіаційно-інженерному військовому училищі, за освітою інженер-радіотехнік.
У 1956 він переїхав за призначенням до міста Узина Київської області, де працював військовим інженером.
У 1961 році Генріх Алтунян повернувся до Харкова і працевлаштувався завідувачем відділу Харківського вищого командного авіаційного училища, де він потім обіймав посади завідувача лабораторією та викладача.
Генріх Алтунян – радіоінженер з освіти, майор ВПС – у 1969 році став одним із засновників Ініціативної групи захисту прав людини – першої правозахисної громадської асоціації у країні.
Йому було тридцять шість, коли його вперше заарештували. Пройшов в’язниці та табори Пермі, Чистополя та Мордовії.

На початку 1987 року Генріха Алтуняна привезли в Харків і вже 9 березня його було звільнено, хоча сам він так ніколи і не визнавав за собою якусь провину. Слідчі КДБ домагалися від нього прохання про помилування, але Алтунян його не подавав. Незабаром Алтунян знову влаштувався слюсарем підприємства «Кінотехпром». Через відсутність складу злочину у 1990 році обидва вироки Алтуняна були скасовані.


На фото (зліва направо): Мустафа Джемілєв, Микола Горбаль, Андрій Григоренко, Сафінар Джемілєва, Генріх Алтунян.

Після створення восени 1989 року Народного Руху України за перебудову Генріх Алтунян став активістом харківського відділення цієї політичної сили. Згодом він став членом Центрального Проводу НРУ, головою Харківської крайової організації НРУ.
З березня 1990 року до травня 1994 року народний депутат України 1-го скликання. Багато зробив для прийняття закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій».


На фото Генріх Алтунян із дружиною Риммою.

У середині травня 2005 року сімдесятидворічний Генріх Алтунян був госпіталізований до харківської клініки при Інституті загальної та невідкладної хірургії, невдало проведена операція мала ускладнення. Незабаром його перевезли на лікування до ізраїльського військового шпиталю, однак там врятувати його так і не вдалося.
Помер 30 червня 2005 року в Ізраїлі. Похований у Харкові.

30 червня 2009 року місцеві ЗМІ розповіли про унікального харківського лікаря-художника. Колишній лікар швидкої Максим Кущ писав картини зеленкою та марганцівкою.

Почав малювати на кухні підстанції швидкої на уривках паперу, між викликами до пацієнтів. Пізніше творив по шість годин поспіль.

Свої роботи художник дарував, деякі продавав.
В Україні поціновувачів було небагато.
Натомість картини охоче купували мешканці Німеччини, Швейцарії та США.

30 червня 2010 року вперше харків’яни здобули золоті нагороди чемпіонату України з водного поло серед чоловіків. У фінальній зустрічі, яка проходила у Севастополі, зустрічалися команди «Азов» (Маріуполь) та «БМХ» збірна Харківської області. Щоб здобути чемпіонський титул, потрібно було здобути дві перемоги.

Перший матч харків’яни виграли лише у серії післяматчевих штрафних кидків. А другий завершили на свою користь у основний час.

 

30 червня 2016 року помер один із найвідоміших харків’ян останніх років – колишній директор комунального підприємства «Харківводоканал», Лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки Іван Коринько.

Іван Корінько пішов із життя на 68-му році життя.

Народився 21 серпня 1948 року в селі Малижине Золочівського району Харківської області. Навчався у Харківському інженерно-будівельному інституті, який закінчив у 1975 році.
Багато років він працював у комунальному господарстві та зробив значний внесок у розвиток та модернізацію системи ЖКГ у Харкові.
Працював гендиректором «Харківкомуночистводу», потім був призначений виконувачем обов’язків генерального директора КП «Вода».
У 2014 році Іван Коринько разом із колегами займався відновленням системи водопровідно-каналізаційного господарства у Слов’янську, де внаслідок бойових дій було зруйновано інфраструктуру.

30 червня 2016 року у селищі Васищеве відкрили новий міст через річку Уди. За останні роки, напередодні повномасштабного вторгнення рф, на Харківщині з’являлася дуже невелика кількість інфраструктурних об’єктів. Отож бо кожна нова споруда ставала подією.

Реконструкцію мосту завершили через чотири роки після того, як переправа стала непридатною.
Аварійний міст, що сполучав селище Васищеве Харківського району із селами Зміївського району, розібрали у 2012 році. На його місці спорудили капітальний міст завдовжки понад 63 метри, завширшки 5,5 метри.

Цікаві історичні факти з життя міста: 14 квітня народився відомий український митець та створено знамениту команду з Харкова (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня, 14 квітня, 1895 року народився Йосип Гірняк – відомий український театральний актор, режисер, педагог.
Гірняк народився в селі Струсів (нині Теребовлян. р-ну Терноп. обл.). На сцені почав виступати з 1915 року у Львові.
В 1922 році вступив у творче об’єднання «Березіль», в 1926 році разом із театром переїхав до Харкова.
Після розгрому театру «Березіль» у жовтні 1933 року перейшов до Харківського театру юного глядача.
Проте невдовзі (27 грудня 1933 року) був заарештований, як однодумець Леся Курбаса, і засуджений до трьох років позбавлення волі. Покарання відбував у концтаборі в селищі Чиб’ю. В серпні 1940 року отримав дозвіл переїхати до Черкас. У роки війни опинився на окупованій території.

Повернувшись в Україну, працював 1942–1944 роки у трупі Львівського оперного театру, де вперше на українській сцені здійснив постановку «Гамлета» В. Шекспіра (1943р.). У 1944–1949 роках перебував в Австрії та Німеччині. Після війни у 1949 році переїхав до США, де організував і очолював український театр (1953–1955 роки), Театр слова (1956–1964 роки; разом з дружиною Олімпією Добровольською), у яких поновив кращі вистави «Березіля» («Гайдамаки» за Т. Шевченком, «За двома зайцями» М. Старицького, «Мина Мазайло» М. Куліша). Водночас від 1956 року – режисер-постановник, продюсер і диктор української студії радіо «Свобода». Гірняк віртуозно володів однією з найскладніших технік театру ХХ століття – психологичним гротеском. У його творчості поєднані давні традиції лицедійства, скоморошества, майданчикові народні ігрища з модерними формами національної ідентичності. Перші режисерськи постановки Гірняка, зокрема «Сон української ночі» (1946р.) та «Ходіння Мамая по другому світі» (1948р.) І. Чолгана, виконані в стилі кабаре-пародії з використанням вертепних інтермедій та ритмічно-музичного малюнку джазу. Політичні рефлексії на теми української історії, започатковані у цих виставах, знайшли продовження у виставах за політично і соціально-психологичними драмами: «Зайві люди» (1947р.), «Санітарійна зона» (1949р.) за М. Хвильовим, «Оргія» Лесі Українки (1947р.), «Мойсей» за І. Франком (1956р.) та ін. Знявся у фільмі «Вендета» (1924р., Одеської кіностудії). Автор книг: «Двадцятиріччя „Народного Малахія“» (1948р.), «Лебедина пісня Леся Курбаса» (1951р.), «Спомини» (Нью-Йорк, 1982р.), а також низки статей з питань українського театру на чолі з Лесем Курбасом (опубліковано у журналі «Київ», Філадельфія; «Сучасність», Мюнхен та ін.).
Помер Йосип Гірняк 17 січня 1989 року в Нью-Йорку. Похований на українському католицькому цвинтарі Фокс Чейз у Філадельфії.
За життя зіграв у театрі 171 роль. Його основні ролі: Кукса («Пошились у дурні» М. Кропивницького), Кум, Мина Мазайло, Зброжек («Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Ґраса» М. Куліша), Голохвастий («За двома зайцями» М. Старицького), Лейба («Гайдамаки» за Т. Шевченком), Чирва-Козир («Диктатура» І. Микитенка). Як режисер поставив 65 вистав.
А ви знали? У 2007 році з нагоди 120-річчя з дня народження Леся Курбаса, відомий український режисер і громадський діяч Лесь Танюк та його дружина мистецтвознавець Неллі Корнієнко відвідали Тернопільщину. Під час відвідин нашого краю вони подарували виготовлену за власні кошти бронзову скульптуру – погруддя Йосипа Гірняка з метою встановлення її на землі, яка подарувала світові найталановитішого актора театру Леся Курбаса «Березіль» – у Струсові.
На той час було визначено місце встановлення пам’ятника – на території родинного обійстя, перед батьківською хатою видатного земляка, та виготовлено проект постаменту під погруддя.

А ще, 14 квітня 1990 року утворено знамениту команду КВК Харківського авіаційного інституту. У 1992 році команда потрапила до вищої ліги КВК. 1995 року команда стала чемпіоном вищої ліги.

Згодом ще кілька років брала участь у кількох телевізійних проектах.

14 квітня Харків вшановує пам’ять про видатну лікарку (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня, 14 квітня, в 2003 році не стало Любові Малої – одної з найвідоміших харківських лікарів, української вченої, терапевта, доктора медичних наук, професора академії НАН України, академіка АМНУ, директора інституту терапії АМНУ, завідувачки кафедриою шпитальної терапії і клінічної фармакології Харківського державного медичного університету, головного редактора «Українського терапевтичного журналу».

Вона народилася 13 січня 1919 року у селі Копані (Запорізька область) у родині селянина. В 1938 році закінчила 1-й Харківський медичний інститут. З 1941 по 1946-й служила військовим лікарем в армії на Північно-Кавказькому фронті та у Харківському військовому окрузі. З 1946 року працювала у Харківському медичному інституті.

Її девізом були неодноразово повторювані слова: «Головне – бути добрим лікарем; якщо хоча б одна мати не втратить сина чи один батько чи чоловік повернеться до сім’ї після хвороби – то ми працюємо недаремно».

За 50 років лікування вона допомогла зцілитися десяткам тисяч пацієнтів і ніколи не відмовила у допомозі жодному хворому.

Внесок Любові Малої як вченого у розвиток кардіології безцінний. Вона була піонером у багатьох дослідженнях – авторка (співавторка) понад 600 наукових праць, видатному лікареві належить 24 монографії на теми: ішемічна хвороба серця у молодих; інфаркт міокарда; лікування хвороб серця та судин; ритми серця; хронічна недостатність кровообігу; невідкладна допомога у кардіології.

Примітно, що останню роботу невтомна Любов Трохимівна написала, коли їй було за 80 років.

Звичайно, не обійшлося і без нагород, і звань як у рідній країні, так і за її межами (Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена Держави (12 січня 1999); Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (19 серпня 1998), Орден Богдана Хмельницького III ст. (7 травня 1995) та інші).

Міжнародний біографічний центр (Кембридж, Великобританія) включив її до книги «2000 видатних вчених ХХ століття».

1999 року Любов Трохимівна стала першим почесним жителем Харкова з того часу, як було відновлено це звання.

Померла видатна харків’янка 14 квітня 2003 року. Похована на 2-му міському цвинтарі, де в 2004 році був встановлений її бронзовий бюст.

Перед входом до Харківського національного медичного університету меморіальна дошка з портретом Малої сусідить з портретами видатних медиків Палладіна та Воробйова.

В 2004 році в Харкові пройшли перші «Терапевтичні читання імені академіка Любові Малої».

Розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2004 році Інституту терапії АМН України присвоєно ім’я Л. Т. Малої.

У листопаді 2015 року проспект Постишева у Харкові перейменований на проспект Любові Малої.

Фото та матеріал: відкриті джерела

Всесвітній тиждень імунізації у Харкові: безкоштовні щеплення та подарунки (відео, фото)

У Харкові в рамках Всесвітнього тижня імунізації, який триває з 24 по 30 квітня, працюють вакцинальні бригади МОЗ України. Зокрема, зробити тест на коронавірус, а також отримати щеплення для профілактики інфекційної хвороби можна з 27 по 30 квітня на площі Привокзальній, 1.   

Як розповіла “GX” лікар-епідеміолог відділу імунопрофілактики ДУ «Харківський обласний центр контролю та профілактики хвороб» (ДУ «ХОЦКПХ) Лариса Гейтенко, бригади працюють з 12:00 до 17:00.

“У рамках тижня імунізації ми проводимо санітарно-роз’яснювальну роботу з населенням щодо повернення довіри до рутинних щеплень, роз’яснюємо населенню, хто зацікавиться, які щеплення існують, яка від них користь, які можуть бути наслідки, якщо щеплення не робити. Окрім цього, ми в якості подарунка-заохочення роздаємо санітайзери, а також обстежуємо на коронавірусну інфекцію методом ПЦР”, – каже лікар.

За час роботи виїзної бригади багато людей отримали консультації, чимало пройшли тест на коронавірус, а тих,  хто побажав вакцинуватися, лікар провела до пункту щеплення, облаштованому на вокзалі. 

“Дорослі роблять щеплення від дифтерії, правцю і коронавірусної інфекції”, – додала Лариса Гейтенко.  

Також на  дитячих локаціях “Спільно” ЮНІСЕФ відбуваються інтерактивні заходи для школярів та всіх охочих. Основна мета заходу – нагадати про важливість дотримання календаря профілактичних щеплень. Дітям пояснюють, як саме вакцини вчать організм захищатись від інфекцій. У програмі – пізнавальна вікторина про здоров’я та його захист, мегарозмальовка, яскрава фотозона і подарунки для всіх.

А ще тут є унікальна можливість дорослим і дітям безоплатно вакцинуватися від небезпечних хвороб.

Фото: Галина Половик

Галина Половик

Руками допомагали дихати дитині. Харківські лікарі пригадують, як під обстрілами рятували життя (фото, відео)

У новий 2023 рік колектив Харківського регіонального перинатального центру ввійшов переможцем – вистоявши усі місяці війни 2022-го, тут повністю відновили роботу. Наразі в Центрі працюють усі 9 відділень, із них 3 – для новонароджених. Заклад має достатню кількість генераторів. Більше того, тут створено систему безперебійного живлення відділень. Для накопичення запасів технічної води придбані бочки на 200-250 літрів. Про це розповіли у ХОВА.

У Центрі згадують, що лютий-травень минулого року були вкрай важкими, особливо коли зникало світло. Але медики попри все, незважаючи на вибухи ворожих снарядів, залишалися на робочих місцях, приймали нових пацієнтів і рятували маленькі життя. 

«Дівчата та хлопці 30+ із гарним знанням англійської, і якщо хтось із них виїхав би з міста чи країни, я б зрозуміла. Але вони залишилися. Іноді лікарі не виходили з корпусу лікарні протягом 6-8 тижнів. Це була найбільша моя перемога – збереження колективу», – каже  керівниця Харківського регіонального перинатального центру Ірина Кондратова, яка потрапила до списку «100 жінок 2022 року» за версією BBC.

Ірина Кондратова, керівниця Харківського регіонального перинатального центру 

За її словами, з початком воєнних дій операції немовлятам робили в приміщенні на першому поверсі. Там же приймали пологи. За 3 місяці в закладі народилося близько 300 дітей. Під час знеструмлення персонал вручну контролював температурний режим та подачу кисню, щоб немовлята, які перебували у відділеннях інтенсивної терапії в «інкубаторах», змогли вижити. 

“Перші три місяці ми спали тут, на підлозі. Основна проблема  – це виключення електропостачання: відключається апарт штучного дихання –  і медсестри та лікарі руками допомагають дихати дитині”, – пригадує Олександр, завідувач відділенням анестезіології та інтенсивні терапії новонароджених.

 Олександр, завідділення анестезіології та інтенсивні терапії новонароджених

“Хірурги оперують дитину першої доби життя з надважкою вродженою патологією кишківника. Дитина на наркозі… І  тут прилітає дуже голосно, біля нас. Я кажу:”Стріляли”. І тут хірург піднімає голову з ліхтарем на лобі і каже спокійно: “Мені не заважає це. Я продовжу” . Опускає голову і продовжує далі оперувати”, – розповідає Олександр один із сотень епізодів, які варті окремої історії і окремої подяки.

Людмила з донечкою Ваварою

Крихітка народилася передчасно, каже її мама Людмила і розповідає, як переживала за маленьку донечку Варвару.

“Дитина народилася на 31-му тижні вагітності, поступила в реанімацію. Тут за нею доглядали, протягом трьох тижнів робили інгаляцію легенів. Чесно кажучи, я взагалі боялася, що може трапитися щось страшне. Але лікарі просто молодці. Спасибі їм велике”, – ділиться Людмила. 

Варвара на обстеженні 

У мирний час у регіональному перинатальному центрі було близько 3 тисяч пологів на рік, зараз їх стало втричі менше, але разом з цим, діти народжуються з важкими патологіями. Саме через війну патологій вагітності у жінок стало більше. Особливо важко довелося вагітним, які пережили окупацію.

“Ми зараз стикаємося з патологіями, які були характерні для минулих часів, коли жінки не мали змогу проходити лікарське обстеження. Багато у кого загострились хронічні захворювання. Майже кожна жінка з окупованої території має анемію, тому що погано харчувалася. Також характерні інфекційні ураження плоду”, – розповідає лікарка.

Харківський регіональний перинатальний центр

Але сьогодні, запевнила Ірина Кондратова, заклад має необхідні “інкубатори”, дитячі операційні столи та іншу дороговартісну медичну техніку, аби підтримати мам і малят. За її словами, деякі якісні зразки апаратури придбали саме під час війни за підтримки держави, міжнародних медичних й гуманітарних організацій, волонтерів.

Зокрема, за підтримки обласної влади, президентської програми UNITED24 Центр отримав велику кількість медикаментів, автомобілів екстреної допомоги, наркозно-дихальне обладнання, функціональні ліжка, операційні столи.

У новорічну ніч керівниця Центру Ірина Кондратова мала два великих бажання на 2023 рік –  перемога України у війні і народження на світ здорового покоління українців, яким будувати нове життя в країні. 

“Як лікар, я хочу щоб у нас народжувалися здорові діти. Я впевнена, що ті, які зараз появляються на світ, будуть найсильнішими, найсміливішим  і найкрасивішими. І вони будуть відбудовувати нашу країну”, – каже харківський педіатр. 

Нагадаємо, ВВС опублікувала список 100 жінок, які надихали та впливали на світ у 2022 році. До нього увійшли вісім українок, серед яких – харків’янка, лікарка-дитячий анестезіолог, директорка Харківського регіонального перинатального центру, кандидат медичних наук Ірина Кондратова. 

Дитяча лікарка із Харкова Ірина Кондратова потрапила на обкладинку американського щотижневика Time, поруч з Президентом України Володимиром Зеленським, який за версією журналу став “Людиною року” – 2022.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

“Качала” дітям серце і рятувала своїх “Поспішайок”. Харківська лікарка потрапила на обкладинку всесвітньо відомого журналу (фото)

Дитяча лікарка із Харкова, керівниця Регіонального перинатального центру Харкова Ірина Кондратова потрапила на обложку американского щотижневика Time, поруч з Президентом України Володимиром Зеленським, який за версією журналу став “Людиною року” – 2022.  Портрет харківського педіатра-дитячого анестезіолога, кандидата медичних наук Ірини Кондратової журнал опублікував разом зі світлинами інших українців, які мужньо протистоять російській агресії.  

Ірина Кондратова стала відомою далеко за межами України ще у гарячому березні 2022 році, після того, як зі сторінки Instagram знаменитого англійського футболіста Девіда Бекхема повідомила світу про злочини, які вчиняє російська армія. Вона розповіла про щоденний подвиг харківських лікарів, які рятували жінок і немовлят, допомагали з’являтися на світ новим життям у Харкові, який безперервно обстрілювали росіяни.

За подвиг педіатра із Харкова включено до списку 100 найвпливовіших жінок світу у 2022 році за версією ВВС.

Відомий харківський бізнесмен і волонтер з 24 лютого, Юрій Сапронов, на своїй сторінці в Facebook опубліковав пост-вдячність Ірині Кондратовій за її професійність, мужність і мегалюдяність. Він нагадав про той час, коли на всю лікарню залишилося лише два лікарі, серед яких була Ірина. Як приймала пологи у “швидкій” під обстрілами і місяцями жила у перинатальному центрі.

“Я пам’ятаю, як важко було вмовити тебе одягнути бронежилет для виїзду на швидкій під обстрілами, шолом одягнути так я тебе і не вмовив.
Ми, харків’яни, пам’ятаємо. Я пам’ятаю, як ти не плакала і, стиснувши зуби, “качала” серце дітям у кювезах реанімації, коли вирубали електрику і згоріли акумулятори… Особливо пам’ятаємо твої, точніше наші харківські лютий, березень та квітень. Ти не просто супер-профі. Ти Справжня Людина!” – написав Сапронов.

У свою чергу, Ірина Кондратова відповіла подякою усім, хто був поруч і підтримав.

“Дуже дякую за теплоту та шалену підтримку, яку відчуваю всі ці місяці. Але насправді я лише виконувала свою роботу, якою живу і яку люблю. І я мусила нести відповідальність за тих, хто був поряд, та за своїх Поспішайок. А без вашої божевільної допомоги я не витримала б”, – зізналася лікарка.

Нагадаємо, ВВС опублікувала список 100 жінок, які надихали та впливали на світ у 2022 році. До нього увійшли вісім українок, серед яких – харків’янка, лікарка-дитячий анестезіолог, директорка Харківського регіонального перинатального центру, кандидат медичних наук Ірина Кондратова. 

Фото:  Юрія Сапронова та Ірини Кондратової з  Facebook

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

Наша майбутня Перемога набула особливого – жіночого обличчя. Харківський педіатр ввійшла до ТОП-100 найвпливовіших жінок світу

ВВС опублікувала список 100 жінок, які надихали та впливали на світ у 2022 році. До нього увійшли вісім українок, серед яких – харків’янка, лікарка-дитячий анестезіолог, директорка Харківського регіонального перинатального центру, кандидат медичних наук Ірина Кондратова. 

“Поки працювала та читала лекцію, моя маленька медіабульбашка вибухнула новиною, що я увійшла до проєкту «100 жінок 2022», які надихали та впливали на світ у цьому році за версією ВВС. Дуже здивована, але, звісно, ​​дуже приємно. Почуваюся розгублено, бо бути серед найвпливовіших жінок світу, серед яких уперше 8 українок, – нереально почесно та відповідально”, – написала лікарка на своїй сторінці у Facebook.

Ірина Кондратова зізнається, що для неї нове звання – це, насамперед, підтримка України і визнання світом заслуг її команди дівчат, які “працювали поруч з першого дня, знаходили ліки та апаратуру по всьому світу, готували їжу, донатили, вигадували волонтерські проєкти, розмовляли зі мною ночами і навіть співали мені пісні, вмовляючи перестати плакати”.

Про щоденний подвиг харківських лікарів, які рятували жінок і немовлят, допомагали народжуватися новим життям у Харкові під безперервний обстріл росіянами, світ дізнався у гарячому березні 2022 році. Тоді Кондратова отримала від футболіста Девіда Бекхема доступ до його сторінки в Інстаграмі. Вона публікувала там інформацію про проблеми, з якими стикаються лікарі та пацієнти під час бомбардувань Харкова.

“Незважаючи на постійні обстріли, лікарка Ірина Кондратова та її команда продовжували невтомно піклуватися про вагітних жінок, новонароджених та матерів у Харківському регіональному перинатальному центрі. Вони облаштували пологову палату у підвалі лікарні та ризикували життям, щоб залишитися у реанімації з немовлятами, яких неможливо було перемістити, навіть коли лунали звуки повітряної тривоги”, –  написали автори проєкту ВВС.

“Зруйновані наші будинки, дороги, електростанції, лікарні – і життя. Але наші мрії, наші надії та наша віра живі та сильніші, ніж будь-коли”, – цитують ВВС Ірину Кондратову, яка разом з колегами з 2014 року надала медичну та психологічну допомогу понад 3 000 жінкам із Луганської та Донецької областей.

На запитання, чому не виїхала з міста, яке постійно обстрілювали, і де брала сили, Ірина щиро зізнається: “Я залишилась, тому що розуміла, що за цих обставин в цьому місці зроблю цю роботу краще за всіх. Та не зможу жити з відчуттям провини, якщо кину цих дітей. Усі роки я множу свої сили поруч із цими крихітками – ми звемо їх Поспішайками. Вони – найтерплячіші, найвдячніші, найчутливіші, найсильніші. Любі мої Поспішайки, живіть, радійте сонечку, обіймайте матусю, смійтеся, бігайте, балакайте, хуліганьте. Саме задля цього ми, лікарі та медсестри, не спимо ночами, їмо один раз на добу і п’ємо каву літрами. Саме задля цього наші хлопчики та дівчатка на нулі б’ють русняву орду без передиху. Саме задля цього ми, дорослі, зберігаємо вам нашу Україну!”

“З мого життя зараз так бачиться, що наша майбутня Перемога набула особливого – жіночого обличчя. Ми з вами кожну мить демонструємо світові унікальну лідерську роль, яку українські жінки можуть та вміють відігравати у захисті сім’ї, дому та Нації”, – каже Ірина Кондратова.

Фото:   Ірини Кондратової з її сторінки в Facebook

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.