Перейти до основного вмісту

Позначка: Харьковская сирень

Він обіцяв повернутися до Харкова: відбиток долоні на згадку про легенду (відео, фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Він пішов назавжди… Справжній Професіонал – легендарний французький актор театру та кіно Жан-Поль Бельмондо. 6 вересня 2021 року на 89-му році завершив свій життєвий шлях Великий офіцер і Командор ордену Почесного легіону, ордену «За заслуги» та ордену мистецтв та літератури, кавалер ордена Леопольда I, володар премії «Сезар», Золотої пальмової гілки канського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багато інших нагород.

У такі дні хочеться згадати про нього все, все до найменших подробиць.
Він з першого погляду закохався в Харків та його мешканців…

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти. (Докладніше у новині GX). Він мріяв повернутися… але не судолося…

Про таку людину можна розповідати нескінчено…

Він народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (департамент Верхов’я Сени, Франція), у сім’ї паризького скульптора Поля Бельмондо. У дитинстві Жан-Поль був дуже гарним, і батько використовував його як модель для пухких купідончиків, які і досі можна побачити на фонтанах у Парижі.

В цей чарівний весняний день щороку світ згадує справжнього Професіонала, легендарного французького актора театру та кіно, Великого офіцера і Командора ордену Почесного легіону, ордена «За заслуги» та ордена мистецтв та літератури, кавалера ордену Леопольда I, володара премії «Сезар», Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багатьох інших нагород – Жан-Поля Бельмондо! В 2023 йому мало виповнитися 90 років…

Понад десять років відбиток долоні неймовірно талановитого актора займає почесне місце поруч зі зліпками долонь його колег – французьких знаменитостей Мілен Демонжо і П’єра Рішара. 

Харків пам’ятає, як у травні 2011 року з аншлагом відбувся творчий вечір Бельмондо. Тоді актор приїхав до міста як почесний гість ІІІ Міжнародного фестивалю короткометражного кіно “Харківський бузок”. Півтори години він разом зі своїм другом Шарлем Жераром розповідав харків’янам про свої найвидатніші ролі. Про зйомки у фільмі “На останньому подиху”, який приніс Бельмондо світову славу і перших шанувальниць. Ділився кумедними історіями зі свого акторського життя. Переповідав, як не раз травмувався, виконуючи трюки у фільмах. 

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

Він не приховував шаленого щастя від зустрічі з харків’янами та їхнім гостинним і красивим містом.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти.

“Я з величезним задоволенням повернуся до вас ще раз”, – щиро вірив французький актор понад десять років тому.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

На жаль, це був його перший і останній візит до Харкова. Але відбиток долоні, залишений ним на Алеї зірок у саду Шевченка, та теплі спогади від фестивальних зустрічей стали невіднятною частиною мистецького і культурного життя мирного Харкова.

 Алея зірок у саду Шевченка. Харків, 2012 рік

 Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

А так вітав зірку Харків у 2024 році…

На жаль, 6 вересня 2021 року пішов у засвіти актор, який мріяв повернутися до Харкова і яким продовжуємо захоплюватися, передивляючись вкотре культові фільмі з його ролями: “Професіонал” із безсмертним саундтреком Chi Mai (італ. “Хто б не…”) Енніо Морріконе, “Чудовий”, “Ас із асів”, “Чудовисько”, “Хто є хто?”, “Гра в чотири руки” та багато інших.

Довідка. Жан-Поль Бельмондо – відомий французький актор театру та кіно. Народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (Франція), син паризького скульптора Поля Бельмондо. У 20 років вступив до Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва. Після закінчення навчання розпочав професійну кар’єру на сцені.

Кінодебют Бельмондо відбувся у 1957 році у фільмі «Мольєр», але епізоди за його участю були вирізані перед виходом картини. Більш значна роль дісталася йому у фільмі «Будь красива і мовчи» (1958). Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі «На останньому подиху».

Наступного року Бельмондо зміцнив своє реноме, зігравши разом із Софі Лорен в оскароносному фільмі «Чочара».

Свої найкращі ролі Бельмондо зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з «Міссісіпі»», 1969), Клода («Доктор Пополь», 1972), Альона Рене («Ставіски», 1974).

Жан-Поль Бельмондо був одним із найуспішніших акторів Франції до 1986 року.

У 1987 Бельмондо повернувся на театральні підмостки після тривалої перерви з 1959 року і з цього моменту поєднував роботу в кіно і театрі.

2001 року Бельмондо переніс інсульт, відтоді припинив роботу в театрі та кіно. 2008 року відбулося повернення 75-річного актора на знімальний майданчик — він знявся у фільмі режисера Франсіса Юстера «Людина та її собака».

У лютому 2015 року Бельмондо оголосив про завершення своєї кар’єри у кіно.

 

Жан-Поль Бельмондо пішов із життя 6 вересня 2021 року на 89-му році життя.

Увечері 9 вересня 2021 Франція попрощалася зі своїм героєм – чудовим і неповторним актором Жан-Полем Бельмондо… Під оплески та музику Енніо Морріконе до фільму “Професіонал”, з імператорськими почестями, як і Наполеона, до Hôtel des Invalides в останній шлях його проводжали тисячі французів. На церемонії прощання у паризькому Будинку інвалідів були присутні близькі актора, діячі культури та спорту, президент та політична еліта країни. Пересічні громадяни займали чергу з самого ранку, щоб потрапити до приміщення, де для цього було виділено лише півтори тисячі місць.
Панахида та відспівування Жан-Поля Бельмондо відбудлося 10 вересня у церкві Сен-Жермен-де-Пре в Парижі. Поховали легендарного француза у присутності найближчих родичів.

 

Більше у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та матеріал: Галина Половик, Наталія Бойченко, Вікторія Маренич, відкриті джерела

Вона пише книгу про легенду Франції, якого шанував Харків: журналістка мріє, щоб кожен торкнувся його долоні і згадав актора (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 16 серпня, святкує свій день народження знаменитий французький кіноактор та кінорежисер – П’єр Рішар.

П’єр Рішар двічі приїздив до Харкова і дуже хотів знову повернутися до нашого прекрасного міста.

Заслужена журналістка України Вікторія Маренич особисто брала у нього інтерв’ю в його парижській квартирі в 2015 році.

Легендарний французький актор з теплом згадував про ті часи… А ще казав, що на все життя запам’ятав, як його вперше зустрічав Харків, як якогось короля чи високопосадовця. Всі йому аплодували, вигукували його ім’я, а він йшов по парадній доріжці Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» («Харьковская сирень»).

Це для нього було дуже знаково і відклалося в пам’яті на все життя…

“П’єр Рішар разом із сином привозив до нашого міста виставу і це було неймовірно. А ще він привозив до Харкова свої вина – біле, червоне, рожеве… Це було дуже смачно, – згадує Вікторія Маренич. – Він сам надзвичайно відкрита людина, і тому дуже поважає людей, які відкриті до нього. Як він сам каже, це свідчить про те, що люди розуміють один одного. Я мрію ще раз зустрітися з цією надзвичайною талановитою людиною саме в Харкові. Адже так, як Хараків вміє зустрічати гостей, напевно, жодне місто так не зустрічає своїх кумирів. Дай Боже, щоб і сьогодні було дуже багато людей, які б приходили на «бузкову» алею зірок в Харкові і прикладали свою долоню в долоню великого майстра П’єра Рішара. В великому сенсі його долоню не можна порівнювати ні з ким, але мені б дуже хотілося, щоб кожен у цю мить пригадав надзвичайно талановиту й світлу людину, саме в цей день, коли маестро відзначає свій день народження. До речі, в 2024 році легендарний французький актор П’єр Рішар відсвяткував своє 90-річчя”.

“Я вірю, не зважаючи на поважний вік П’єра, його бажання знову відвідати Харків ще збудеться! Ми будемо про це мріяти.” – наголошує співголова оргкомітету Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок», керівник ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”», заслужений журналіст України Вікторія Маренич.

Відома харків’янка пише книгу про П’єра Рішара – в ній буде багато сюрпризів і цікавих фактів з життя легендарного актора, обіцяє авторка.

Фото та матеріал: GX, Вікторія Маренич

Коли в Харкові зацвітає бузок, ноги містян самі ведуть їх до саду Шевченка за спогадами (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Культура.

Назву фестивалю подарувала книга французької актриси Мілен Демонжо “Харківський бузок”, яку вона присвятила матері – уродженці Харкова Клавдії Трубніковій.

Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок” зустрічав іменитих гостей з 2009-го до 2013 рік. Нагадуванням про події фестивалю є стели з відбитками долонь знаменитостей у саду ім. Шевченка. Це внесок в історію міста. Кожен харків’янин та гість міста-героя може торкнутися світу зірок і помріяти…

До речі, на відкритті був присутній легендарний український актор Богдан Ступка. Власником головного призу першого кінофестивалю “Харківський бузок” став фільм “Англійський хірург” (режисер Джеффрі Смітт, Великобританія/Україна, 2007 рік).

В різні роки фестиваль різнився і в датах. Це залежало, передусім, від можливостей гостей із Франції. Проте, організатори свята завжди намагалися прив’язатися до 17 травня – це день народження мами Мілен Демонжо – харків’янки Клавдії Трубнікової.

«Вона увійшла до кімнати, окинула всіх поглядом і одразу підійшла до мене зі словами: “Це ви з Харкова? Ми з вами схожі!” Її мама, Клавдія Трубнікова, була харків’янкою. Свого часу сім’я перебралася до Франції. З матір’ю у Мілен були складні стосунки. У 13 років вона пішла з батьківського дому – стала улюбленою музою Крістіана Діора та почала будувати кар’єру у сфері моди та кіноіндустрії. А коли її мама захворіла (у неї була онкологія), Мілен все покинула і повернулася додому, щоб доглядати її. Проводячи з матір’ю багато часу, актриса почала записувати її спогади про життя у Харкові. Так народилася книга Демонжо про Клавдію Трубнікову, яку вона назвала “Харківський бузок”. У розмові Мілен зізналася мені: пообіцяла матері перед смертю, що обов’язково відвідає її рідне місто. Повертаючись до Харкова, я вже точно знала, що привезу сюди Мілен Демонжо і просто в літаку почала продумувати програму, а потім зрозуміла, що потрібно робити щось масштабніше — фестиваль кіно», – ділилася спогадами з GХ співголова оргкомітету Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок», керівник ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”», заслужений журналіст України Вікторія Маренич.

Париж. 2017 р. Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» Мілен Демонжо і

голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”» Вікторія Маренич 

Фото: архів Вікторії Маренич та міжнародного кінофестивалю “Харківський бузок”, GX, Наталія Бойченко

Харків у XXI столітті. 14 травня – завершився IV Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок» (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

А ви знали? Саме 14 травня завершився IV Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок» («Харьковская сирень»).
Доречі, в різні роки фестиваль різнився і в датах. Це залежало, передусім, від можливостей гостей із Франції. Проте, організатори свята завжди намагалися прив’язатися до 17 травня – це день народження мами Мілен Демонжо – харків’янки Клавдії Трубнікової.
До речі, назву фестивалю подарувала книга французької актриси Мілен Демонжо “Харківський бузок”, яку вона присвятила матері – уродженці Харкова Клавдії Трубніковій ( докладніше в новині GX).

«Вона увійшла до кімнати, окинула всіх поглядом і одразу підійшла до мене зі словами: «Це ви з Харкова? Ми з вами схожі! Її мама, Клавдія Трубнікова, була харків’янкою. Свого часу сім’я перебралася до Франції і з матір’ю у Мілен були складні стосунки. У 13 років вона пішла з батьківського дому – стала улюбленою музою Крістіана Діора та почала будувати кар’єру у сфері моди та кіноіндустрії. А коли її мама захворіла (у неї була онкологія), Мілен все покинула і повернулася додому, щоб доглядати її. Проводячи з матір’ю багато часу, актриса почала записувати її спогади про життя у Харкові. Так народилася книга Демонжо про Клавдію Трубникову, яку вона назвала “Харківський бузок”. У розмові Мілен зізналася мені: пообіцяла матері перед смертю, що обов’язково побуває в її рідному місті. Повертаючись до Харкова, я вже точно знала, що привезу сюди Мілен Демонжо і просто в літаку почала продумувати програму, а потім зрозуміла, що потрібно робити щось масштабніше – фестиваль кіно», – ділилася спогадами з GХ співголова оргкомітету Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок», керівник ГО «Міжнародний кінофестиваль «Харківський бузок», заслужений журналіст України Вікторія Маренич.

Докладніше про Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок» у новині GХ.

 

А ще 14 травня в 2005 році у Харкові відкрили меморіальну дошку Марину Дрінову – першому професійному болгарському історику.

Дошку встановлено на будівлі старого корпусу каразинського університету на Університетській вулиці.
Також Харківський національний університет отримав Золоту медаль ім. М. Дрінова.
Доречі, в 1980 році уряд Болгарії в ознаменування багаторічної співпраці нагородив Харківський університет орденом Кирила та Мефодія першого ступеня.
Довідка. Марін Дрінов (1838-1906) – болгарський історик та філолог, громадський діяч болгарського національного відродження, один із основоположників болгарської історіографії, перший президент Болгарського літературного товариства (нині Болгарська академія наук). Один із батьків-засновників відродженої у 1878 році Болгарської держави. Багато років він працював та викладав у Харківському університеті, віддавши першому в Україні університету 33 роки свого життя та діяльності, три десятки з них очолював кафедру слов’янознавства.
Помер у Харкові 13 березня 1906 року.Меморіальна дошка пам’яті Юрія Холіна – доктора хімічних наук, лауреата Державної премії України у галузі науки та техніки, першого проректора Харківського національного університету імені В.М. Каразіна – 14 травня 2021 року з’явилася у Харкові. Її розмістили на фасаді будівлі школи №136, яку закінчив свого часу (ред. – вулиця Велика Панасовська, 39).

«Це була дуже неординарна і яскрава людина, яка зробила себе сама. Але при цьому він був дуже скромним, ніколи не випинався і, напевно, тому багато хто його любив і поважав. Життя влаштоване так, що люди потроху забувають про тих, що пішли, з роками згадують їх рідше, але у випадку з Юрієм Валентиновичем все навпаки. Про цю людину пам’ятають, по ній досі дуже журяться, і сьогоднішній захід є доказом цього», – зазначив секретар Харківської міської ради Ігор Терехов (на той час).

У свою чергу ректор Каразинського університету Віль Бакіров (на той час) наголосив, що саме завдяки таким людям як Юрій Холін, Харків має статус столиці науки, освіти та студентства.

«У нього багато регалій – доктор наук, професор, заслужений діяч науки та техніки, лауреат Державної премії України, але, мабуть, найголовніші регалії – це його шляхетність, честь, гідність, найвищий інтелект та інтелігентність. Нам його не вистачає. Він залишив по собі неймовірно яскравий слід в історії університету, у долі дуже багатьох людей», – наголосив Віль Бакіров.

Довідка. Юрій Валентинович Холін народився 4 квітня 1962 року в Харкові.

1984 року закінчив Харківський державний університет. З 1987 працював в університеті.

1987 року захистив кандидатську, 2000 р. – докторську дисертацію. Фахівець у галузі фізичної хімії поверхні та хемометрії. Ним створено новий науковий напрямок – кількісний фізико-хімічний аналіз комплексоутворення на поверхні функціоналізованих гібридних мінералів.

Юрій Холін – автор понад 300 наукових та науково-методичних праць. Під його керівництвом було захищено шість кандидатських дисертацій, одна докторська та дисертація на ступінь доктора філософії (Бразилія).

4 квітня 2017 року Юрію Холіну виповнилося 55 років, а 1 травня – він раптово помер.

У Харкові зберігається відбиток долоні всесвітньо відомого актора, який обіцяв повернутися до міста (відео, фото)

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Головні новини, Культура.

Пам’ятаємо! В цей чарівний весняний день, 9 квітня, світ згадує справжнього Професіонала, легендарного французького актора театру та кіно, Великого офіцера і Командора ордену Почесного легіону, ордена «За заслуги» та ордена мистецтв та літератури, кавалера ордену Леопольда I, володара премії «Сезар», Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багатьох інших нагород – Жан-Поля Бельмондо! В 2023 йому мало виповнитися 90 років…

Понад десять років відбиток долоні неймовірно талановитого актора займає почесне місце поруч зі зліпками долонь його колег – французьких знаменитостей Мілен Демонжо і П’єра Рішара. 

Харків пам’ятає, як у травні 2011 року з аншлагом відбувся творчий вечір Бельмондо. Тоді актор приїхав до міста як почесний гість ІІІ Міжнародного фестивалю короткометражного кіно “Харківський бузок”. Півтори години він разом зі своїм другом Шарлем Жераром розповідав харків’янам про свої найвидатніші ролі. Про зйомки у фільмі “На останньому подиху”, який приніс Бельмондо світову славу і перших шанувальниць. Ділився кумедними історіями зі свого акторського життя. Переповідав, як не раз травмувався, виконуючи трюки у фільмах. 

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

Він не приховував шаленого щастя від зустрічі з харків’янами та їхнім гостинним і красивим містом.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти.

“Я з величезним задоволенням повернуся до вас ще раз”, – щиро вірив французький актор понад десять років тому.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

На жаль, це був його перший і останній візит до Харкова. Але відбиток долоні, залишений ним на Алеї зірок у саду Шевченка, та теплі спогади від фестивальних зустрічей стали невіднятною частиною мистецького і культурного життя мирного Харкова.

 Алея зірок у саду Шевченка. Харків, 2012 рік

 Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

А так вітав зірку Харків у 2024 році…

 

На жаль, 6 вересня 2021 року пішов у засвіти актор, який мріяв повернутися до Харкова і яким продовжуємо захоплюватися, передивляючись вкотре культові фільмі з його ролями: “Професіонал” із безсмертним саундтреком Chi Mai (італ. “Хто б не…”) Енніо Морріконе, “Чудовий”, “Ас із асів”, “Чудовисько”, “Хто є хто?”, “Гра в чотири руки” та багато інших.

Довідка. Жан-Поль Бельмондо – відомий французький актор театру та кіно. Народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (Франція), син паризького скульптора Поля Бельмондо. У 20 років вступив до Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва. Після закінчення навчання розпочав професійну кар’єру на сцені.

Кінодебют Бельмондо відбувся у 1957 році у фільмі «Мольєр», але епізоди за його участю були вирізані перед виходом картини. Більш значна роль дісталася йому у фільмі «Будь красива і мовчи» (1958). Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі «На останньому подиху».

Наступного року Бельмондо зміцнив своє реноме, зігравши разом із Софі Лорен в оскароносному фільмі «Чочара».

Свої найкращі ролі Бельмондо зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з «Міссісіпі»», 1969), Клода («Доктор Пополь», 1972), Альона Рене («Ставіски», 1974).

Жан-Поль Бельмондо був одним із найуспішніших акторів Франції до 1986 року.

У 1987 Бельмондо повернувся на театральні підмостки після тривалої перерви з 1959 року і з цього моменту поєднував роботу в кіно і театрі.

2001 року Бельмондо переніс інсульт, відтоді припинив роботу в театрі та кіно. 2008 року відбулося повернення 75-річного актора на знімальний майданчик — він знявся у фільмі режисера Франсіса Юстера «Людина та її собака».

У лютому 2015 року Бельмондо оголосив про завершення своєї кар’єри у кіно.

Жан-Поль Бельмондо пішов із життя 6 вересня 2021 року на 89-му році життя.

Більше у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та матеріал: Галина Половик, Наталія Бойченко, відкриті джерела

Харків – це кохання дитинства: 28 березня згадуємо відомого українського актора, який залишив свій дотик в центрі міста (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , . Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Сьогодні, 28 березня 2025 року, відомомому діячу мистецтва виповнилося б 75…

“7:0 – на мою користь”, – так філософські охарактеризовував свій ювілейний рік в 2020 році відомий український актор Олексій Колесник.

Олексій Колесник родом із села Карлівка Полтавської області. До своєї батьківщини актор завжди ставився з повагою, а Харків він полюбив з першого погляду. Вперше Олексій Антонович завітав до незламного міста ще школярем, розповів він в ексклюзивному інтерв’ю GХ.

«Я до Харкова приїхав уперше, коли мені було 8 років. Це були казкові враження. Мені шалено сподобалося місто своєю архітектурою та затишною атмосферою», – розповідав Олексій Колесник.

Через роки Олексій Антонович приїхав до Харкова вже як почесний гість міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» («Харьковская сирень»). Цей культурний захід актор відвідував кілька разів. У 2016 році відбиток долоні відомого митця прикрасив Алею зірок, розташовану в саду Шевченка біля ХНАТОБу.

«Фестиваль “Харківський бузок” – це найдобріший фестиваль, на якому я колись бував. Це був цікавий проєкт, де режисери короткометражного кіно могли показати свої роботи глядачам та отримати компетентну рецензію у професійного журі. Фестиваль був дуже яскравим і незабутнім», – зазначив актор.

Свій ювілей, розповідав в ексклюзивному інтерв’ю GХ Олексій Колесник, він відзначаd у колі лише найближчих. Галасливі гуляння в умовах карантину організовувати не став. Але до цього положення Олексій Антонович ставився філософськи, вірив, ті обмеження допомогли людям трохи поставити рутинне життя “на паузу” і переосмислити цінності.

Нагадаємо, Олексій Колесник був гостем відеопрограми «GХ TV»

Довідка. Олексій Антонович Колесник – член Національної спілки кінематографістів України, український актор, заслужений артист України (2008).
Народився 28 березня 1950 року у селі Карлівка Полтавської області.
Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого (1975).
Дебютував у кіно ще студентом.
З 1975 року працював у театрах України, у тому числі у Київському театрі оперети.
З 1978 року починає зніматися на кіностудії ім. Довженка, а з 1982 року — штатний актор студії.
Знявся більш ніж у сорока кінострічках серед яких: «Ярослав Мудрий» (1981 року) — Лука, «Той, хто пройшов крізь вогонь» (художній фільм українського режисера Михайла Іллєнка, 2011 року) – вождь індіанців..
Помер 30 жовтня 2021 року в Києві

Пішла з життя відома французька актриса, хрещена харківського кінофестивалю

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Пішла за світанки знаменита французька акторка і письменниця з харківським корінням, відома кіноманам своєю роллю у фільмі «Фантомас», Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харьковская сирень» Мілен Демонжо. Про це стало відомо у четверг, 1 грудня.

Вона померла у Парижі, повідомляє радіостанція France Bleu Mayenne з посиланням на прессекретаря актриси.

«З глибокими переживаннями та великим сумом повідомляємо вам про смерть актриси Мілен Демонжо, яка сталася 1 грудня у віці 87 років», — йдеться у прес-релізі, поширеному від імені рідних покійної.

Мілен Демонжо – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харьковская сирень». Саме книга Мілен Демонжо «Харьковская сирень», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю – щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом. 

Париж. 2017 р. Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харьковская сирень» Мілен Демонжо і

голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харьковская сирень”» Вікторія Маренич 

«Вона увійшла до кімнати, окинула всіх поглядом і одразу підійшла до мене зі словами: «Це ви з Харкова? Ми з вами схожі!». Її мама, Клавдія Трубнікова, була харків’янкою. Свого часу сім’я перебралася до Франції і з матір’ю у Мілен були складні стосунки. У 13 років вона пішла з батьківського дому – стала улюбленою музою Крістіана Діора та почала будувати кар’єру у сфері моди та кіноіндустрії. А коли її мама захворіла (у неї була онкологія), Мілен все покинула і повернулася додому, щоб доглядати її. Проводячи з матір’ю багато часу, актриса почала записувати її спогади про життя у Харкові. Так народилася книга Демонжо про Клавдію Трубникову, яку вона назвала «Харьковская сирень”. У розмові Мілен зізналася мені: пообіцяла матері перед смертю, що обов’язково відвідає її рідне місто. Повертаючись до Харкова, я вже точно знала, що привезу сюди Мілен Демонжо, і просто в літаку почала продумувати програму, а потім зрозуміла, що потрібно робити щось масштабніше – фестиваль кіно», – згадує першу зустріч із Мілен Демонжо в Парижі голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харьковская сирень”» Вікторія Маренич.

Для самої Мілен Демонжо цей фестиваль став поверненням до своїх витоків та виконанням обіцянок, які вона дала своїй матері. Тому з великим задоволенням щороку приїздила до Харкова на відкриття “Харьковской сирени”, що проводилася у 2009-2013 роках.

«Мені хочеться сказати одну дуже важливу річ. Щоразу, коли я приїжджаю на «Харьковскую сирень», я почуваюся не Мілен Демонжо, а дочкою харків’янки Клавдії Трубникової. Довгого життя фестивалю, і нехай у Харкові завжди цвіте бузок», – сказала Мілен Демонжо під час чергового візиту до Харкова у 2013 році.

Улітку 2017 року в Українському культурному центрі в Парижі відбулася презентація книги французької актриси про Харків і його бузковий фестиваль «Adieu, Kharkov!». У ній Мілен Демонжо зібрала всі цікаві ситуації, що відбувалися у ній під час перебування у Харкові – на батьківщині її мами.

У Мілен Демонжо  було чимало творчих планів, пов’язаних з Харковом. Зокрема, вона мріяла привезти до Харкова свою виставу. Актриса по-справжньому любила місто, яке вважала своє малою батьківщиною.

У Харкові на Алеї зірок у саду Шевченка французька харків’янка залишила  частинку себе – відбиток долоні.  

Алея зірок у саду Шевченка

Колектив новинного порталу GX висловлює співчуття рідним та близьким Мілен Демонжо.

Довідка. Мілен Демонжо (справжнє ім’я Марі-Елен Демонжо) народилася в Ніцці 29 вересня 1935 року. У ранні роки брала уроки гри на фортепіано і вільно розмовляла італійською, французькою та англійською. В юності Мілен закохалася в актора Жерара Філіпа і почала мріяти про те, щоб самій потрапити на екран. Була студенткою акторських курсів. Дівчину помітив представник модельної агенції, яка запропонувала їй контракт. Працювала у модному будинку Крістіана Діора, ательє П’єра Кардена.

Зніматися у кіно почала з 1954 року. Дебютувала у фільмі «Майбутні зірки». Потім зіграла головні ролі в картинах «Жебрак і красуня» (Єва), «Ця ніч» (Сільві), «Слабкі жінки» (Сабіна), «Кохання в Римі» (Анна Падоан), «Викрадення сабінянок» (Реа) та ін. 

В 1961 році Демонжо отримала роль міледі в «Трьох мушкетерах» Бернара Бордері, а потім зіграла безстрашну дівчину-фотографа Елен – наречену журналіста Фандора (Жан Маре) в трилогії «Фантомас» (1964, 195, 1967).

У 1966 році Мілен познайомилася з Марком Сіменоном — старшим сином письменника Жоржа Сіменона, вони одружилися, і цей шлюб тривав 31 рік. Згодом зайнялася кіновиробництвом, продовжуючи іноді грати у власних фільмах. Останньою її роботою в кіно стала драма «Я і ти» (2017), де Демонжо грала з Катрін Фро та Катрін Денєв.

 

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

 

Галина Половик

Ушел из жизни известный украинский актер, влюбленный в Харьков

Опублікував(ла) Катерина Павловська , . Опубліковано в Культура.

Умер украинский актер, заслуженный артист Украины Алексей Колесник. Об этом стало известно сегодня, 30 октября. Ему был 71 год. 

«В это сложно поверить… наш Лёша ушёл… Не просто заслуженный артист Алексей Колесник, а Друг! Всегда думала – как он мог так перевоплощаться – от Крюка в “Холодном лете 53-го” – до балагура и весельчака с удивительной жаждой жизни… Очень сожалею, что не встретились 14 октября, что не попробовала твоего фирменного рецепта приготовления курицы в вине, что не спели с тобой на брудершафт, что не поговорили о ценностных ориентирах… скорблю…», – написала на своей странице в Фейсбук председатель общественной организации «Международный кинофестиваль “Харьковская сирень”» Виктория Маренич.

Она рассказала, что смерть Алексея Колесника – это большая утрата для созвездия украинских актеров. Он был разносторонним человеком, душой компании и хорошим другом.

Многие Алексея Колесника запомнили по роли в знаменитом кинофильме «Холодное лето 53-го», где он сыграл бандита Крюка. Также знаковой была его работа в украинском блокбастере «Тот, что прошел сквозь огонь».

Алексей Колесник всегда с теплотой относился к Харькову. Сам он родился в соседней Полтавской области. Впервые посетил Харьков в школьные годы. И тогда юный Лёша влюбился в большой город с первого взгляда.

Спустя годы Алексей Антонович приехал в Харьков уже в качестве почетного гостя международного кинофестиваля «Харьковская сирень». Это культурное мероприятие актер посещал несколько раз.

«Фестиваль “Харьковская сирень” – это самый добрый фестиваль, на котором я когда-либо бывал», – говорил актер.

В 2016 году отпечаток ладони известного деятеля искусства украсил Аллею звезд, расположенную в саду Шевченко.

«Это те страницы истории, которые навсегда останутся не только в истории города, а и в моем сердце. Я горжусь, что в Харькове останется часть его жизни. Люди, которые будут проходить по Аллее звезд, захотят узнать, кто такой Алексей Колесник, обязательно прикоснутся своими руками к его ладони, и поймут, что он был настоящим мастером с большой буквы. Нам всем будет его не хватать», – рассказала Виктория Маренич.

Напомним, Алексей Колесник был гостем видеопрограммы «ГородХ TV»

10 фактов о харьковском кино

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Історія Харкова.

Харьков, который горожане считают столицей всего и вся, кинематографической столицей так и не стал (возможно, по ряду объективных причин). Хотя чрезвычайно старался.

  1. 1. Первый киносеанс

7 июля 1896 года состоялась первая демонстрация кинематографа в Харькове.

Прошло чуть более полугода после того в декабре 1895 года в Париже на бульваре Капуцинок прошел первый коммерческий показ фильмов Люмьеров (данное событие считается официальным началом эры кинематографа).

  1. 2. Первый харьковский фильм

Знаменитый харьковский фотограф Альфред Федецкий стал первым кинематографистом не только Харькова, но и всей бывшей Российской империи.

В 1896 году Федецкий создал первый документально подтвержденный фильм в империи. 30 сентября 1896 года Федецкий снял кинохронику под названием «Торжественное перенесение чудотворной Озерянской иконы из Куряжского монастыря в Харьков».

Второй и третий фильмы также снял Федецкий: «Джигитовка казаков Первого Оренбургского казачьего полка» на харьковском скаковом ипподроме 15 октября 1896 г. и «Смотр Харьковского вокзала в момент отправления поезда с начальством, которое находится на платформе» (около 4 ноября 1896 г.).

  1. 3. Первый кинотеатр

Первым стационарным кинотеатром в Харькове стал театр братьев Боммер. Кинотеатр был открыт в 1908 году на Екатеринославской улице (сейчас – улица Полтавский Шлях).

На первом этаже был оборудован зрительный зал на 380 мест. На втором этаже располагалось большое фойе, где ожидающих нового сеанса развлекал оркестр.

В XXI веке кинотеатр был восстановлен.

  1. 4. Харьковский купец-кинематографист

Предприимчивые люди сразу пришли к пониманию, что кино может стать не просто любопытным развлечением, но и прибыльным бизнесом. Одним из первых кинобизнесменов стал харьковский купец Дмитрий Харитонов.

В 1907 году Харитонов открыл свой первый кинотеатр. Через два года его предприятие разрослось и включало уже не только кинотеатры, но и кинопрокатную контору с филиалами в Одессе, Ростове-на-Дону, Киеве и даже Санкт-Петербурге.

С 1909 года Харитонов также финансировал съемки собственных фильмов.

В 1913 году Харитонов открыл знаменитый в свое время кинотеатр «Ампир» на улице Сумской. Сегодня театра, который в свое время был одним из символов кинематографа в Харькове, нет. Но на здании установлена тематическая мемориальная доска.

Кинотеатр "1-й комсомольский" после войны. Размещался в здании бывшего кинотеатра "Ампир"

Кинотеатр “1-й комсомольский” после войны. Размещался в здании бывшего кинотеатра “Ампир”

  1. 5. Харьковская «кинофабрика»

Более сотни лет назад, в начале XX века в Харькове начали снимать игровое кино.

Харитонов выдал харьковскому артисту Александру Алексеенко средства (девять тысяч рублей) для постановки украинских сюжетов. Первый фильм – комедию-водевиль “Як вони женихалися, або Три кохання в мішках” по мотивам произведений Гоголя – Алексеенко снял в Харькове в 1909 году. Вокруг бушевала эра немого кино, а фильм Алексеенко был звуковым. Качество звука было ниже среднего, но рекламировался фильм на уровне сенсации.

В 1910-1911 годах Алексеенко снял в Харькове еще несколько картин по произведениям известных в те времена украинских драматургов: “Москаль-чарівник” Котляревского, “Кум мірошник, або Сатана в бочці” и “Сватання на вечорницях” Дмитренко, “Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка” Старицкого, “Бувальщина, або на Чужий коровай очей не поривай” Вельсовского.

  1. 6. Довженко в Харькове

В Харькове начинал свою творческую деятельность один из самых знаменитых украинских кинорежиссеров Александр Довженко. Правда, в Первой столице он работал карикатуристом и иллюстратором в газете, куда его пригласил Элан-Блакитный – известный писатель и идейный вдохновитель собза писателей «Гарта»

Но, несмотря на столичный статус, Харьков не обзавелся киностудией. Работать в кинематографе Довженко уехал в Одессу, где еще до революции харьковский купец Харитонов создал кинофабрику.

  1. 7. Какие фильмы снимали в Харькове

В нашем городе снимали фильмы режиссеры с мировыми именами.

В Харькове проводилась часть съемок картины режиссера Дзиги Ветрова «Человек с киноаппаратом». Фильм также снимался в Одессе и Киеве. Этот немой экспериментальный документальный фильм в 2012 году в опросе почти тысячи кинокритиков британского журнала Sight & Sound занял восьмое место в списке лучших фильмов всех времен. А в 2014 году Sight & Sound назвал картину лучшим документальным фильмом всех времен.

Сергей Эйзенштейн в Харькове и городе Лозовая работал над картиной «Бежин луг».

Под Харьковом Александр Довженко снимал картину «Щорс».

Часть картины «Зеркало» Андрей Тарковский снимал в Харькове.

Также в Харькове и области снимались картины, которые среди зрительской аудитории считались культовыми: «Адъютант его превосходительства» и «Свадьба в Малиновке».

  1. 8. Самый знаменитый харьковский фильм

Короткометражная комедия «Тореадоры из Васюкивки», снятая в 1965 году на Харьковской телевизионной студии по произведению Всеволода Нестайко, стала классикой украинской комедии.

Фильм получил Гран-при на Международном фестивале в Мюнхене и главную премию на Международном фестивале в Александрии.

Но, к сожалению, далее кинематографическое дело в Харькове не пошло.

  1. 9. Харьковский сценаристы

Харьковчанами были три сценариста, которые работали над созданием самых знаменитых картин короля советской комедии Леонида Гайдая.

Яков Костецкий – один из создателей легендарного Шурика – писал сценарии к картинам «Операция «Ы» и другие приключения Шурика», «Кавказская пленница», «Бриллиантовая рука».

Владлен Бахнов принимал участие в создании картин «Двенадцать стульев», «Иван Васильевич меняет профессию», «Не может быть!», «Инкогнито из Петербурга», «За спичками», «Спортлото-82».

Аркадий Инин был автором сценариев картин «Частный детектив, или Операция «Кооперация» и «На Дерибасовской хорошая погода, или На Брайтон-Бич опять идут дожди».

  1. 10. Знаменитый харьковский фестиваль

С 2009 года по 2013 год в Харькове проводился кинофестиваль «Харьковская сирень».

Почетным президентом кинофестиваля стала французская актриса Милен Демонжо.

Гостями фестиваля были звезды кино, актеры и режиссеры европейской величины – Милен Демонжо, Пьер Ришар, Жан-Поль Бельмондо, Ален Делон, Богдан Ступка, Алла Сурикова, Максим Дунаевский и другие.

В 2010 году в парке Шевченко появилась Аллея звезд фестиваля, где установлены стенды с отпечатками рук гостей кинофорума.

Аллея звезд кинофестиваля Харьковская сирень

Из-за политического кризиса, который разразился в стране с 2014 года, фестиваль временно прекратил свою деятельность.

Харьков в XXI веке. 17 сентября – состоялась демонстрация уникального кинофильма

Опублікував(ла) новина GX , . Опубліковано в Історія Харкова.

 17 сентября. 2012 год. В Харьковском национальном университете искусств имени И. П. Котляревского состоялась демонстрация уникального кинофильма 1916 года «Умирающий лебедь». Это был не просто показ старого кино, а воссоздание первых публичных киносеансов.

Картину «Умирающий лебедь» снял в 1916 году режиссёр, театральный художник и сценарист Евгений Бауэр. Он во многом опередил своё время, нарушив традицию съёмок того времени. Евгений Бауэр один из первых начал применять методы, которые затем стали азбукой режиссуры: менять планы, выстраивать мизансцены и композицию кадра, применять свет и многое другое.

В фильме снялись выдающиеся актёры того времени: Витольд Полонский и балерина Вера Каралли.

Необычный сеанс прошел в рамках проекта «Харьковская сирень. P.S.».

17 сентября. 2004 год.

В Харькове открылся первый в Украине памятник ювелиру. Его установили на территории городского ювелирного завода в честь 75-й годовщины со дня основания предприятия.

***

В Пятихатках стартовал мультиспортивный марафон «Золотое кольцо». Пятьдесят команд по три человека в каждой должны были пройти 350 километров за два с половиной дня. Передвигаться приходилось на велосипедах, на байдарках и плотах, пешком и даже ползком – в Липецких каменоломнях, где во весь рост человек не пройдет.

17 сентября. 2009 год. В саду Шевченко прошла уникальная акция. Молодежи предлагали отказаться от вредных привычек в пользу чтения. Идея принадлежала сотрудникам библиотеки им. Короленко. Они же помогли собрать книги для акции.

Возле монумента футбольного мяча открыли необычную библиотеку – книгу мог получить каждый желающий, без записи и регистрации, всего – за бутылку пива. Книги – из фондов харьковских библиотек, издательств и магазинов.

Привлечь внимание решили не просто обменом книг, организаторы поступили дальновиднее – устроили буккроссинг – отпустили книги в свободное плаванье: читаешь – оставляешь в общественном месте – ее находит другой человек и поступает так же.

 

Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.