Позначка: Харків

28 лютого Харків вшановує видатного музиканта і вчителя, який створив відомий оркестр (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Під час війни стільки боляючих втрат… Як серед наших захисників, так і серед людей, що підтримують дух нації.

“У мене перед очима наша остання зустріч під час карантину в місті, символічно, що вона відбулася на вулиці Свободи… Майже безлюдно… Це було справжнє диво: два видатні харківські музиканти йшли мені на зустріч – Олександр Дворніченко й Гаррій Абаджян… Посмішки, розмови про плани на майбутнє, надія… Стільки світла й щирості, як завжди! І ось вчора в стрічці одна за одною сумні звістки…” – поділилася спогадом Наталія Бойченко.

28 лютого 2024 року на сторінках Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський» та Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського з’явилася сумна звістка про те, що світ втратив дивовижну людину: відійшов у вічність Абаджян Гаррій Артушевич – музикант (фаготист), професор, мистецтвознавець, викладач, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, кандидат мистецтвознавства.

Справжній фахівець своєї справи, який до останнього подиху любив обрану професію. Для Гаррія Артушевича найдорожчими завжди були його учні та створений ним МАСО “Слобожанський”.

Це людина, яка вміла примусити грати навіть друкарську машинку. В цьому впевнилися усі присутні на ювілейному концерті “8:0 на користь Абаджяна”, який відбувся 19 листопада 2019 року в Будинку Алчевських. Урочистості були присвячені 80-річчю Гаррія Артушевича (докладніше в новині GX).

До речі, напередодні того свята видатного музиканта нагородив орденом «За заслуги» ІІІ ступеня Президент України (подробиці в матеріалі GX).

Гаррій Абаджян – справжня харківська зірка, яка тепер сяє нам з небес.

В останню путь маестро проводжали його колеги та шанувальники. З сумом згадуючи щасливі миті разом, де Гаррій Абаджян з любов’ю розповідає про свій оркестр.

Світла пам’ять!

І це все про нього…

Довідка. Абаджян Гаррій Артушевич – музикант (фаготист), професор, мистецтвознавець, викладач, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, кандидат мистецтвознавства. Закінчив Харківський інститут мистецтв (нині – Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського), клас К. Білоцерківського. З 2005 року – проректор з навчальної роботи.

Засновник та художній керівник Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський».

Винайшов і впровадив у навчальний процес акустичний пристрій контролю звучання музичного інструменту, завдяки якому характеристики звуків перетворюються на лінії на екрані телевізора чи монітора. Працюючи з цим пристроєм, учень бачить на екрані недоліки виконання і намагається наблизитися до характеристик стандарту.
Виховав понад 20 лауреатів міжнародних та національних конкурсів.

Історичний факт. Лікар-епідеміолог з Харківщини відкрив рідкісні захворювання

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 28 лютого, в 1857 році у місті Красноград Харківської області (нині) народився Овксентій Корчак-Чепурківський – лікар-гігієніст, епідеміолог, міністр народного здоров’я Української Народної Республіки, дослідник історії охорони здоров’я, академік Академії наук України, фундатор соціальної гігієни та організації охорони здоров’я як науки й предмету викладання у вищій медичній школі України.

Овксентій Корчак-Чепурківський походив з родини парафіяльного дяка. В 1877 році закінчив Полтавську духовну семінарію і вступив до природничого відділу фізико-математичного факультету Київського університету Святого Володимира. Провчився недовго – у 1878-му його було виключено з університету за участь в політичному студентському русі (так звана «березнева історія»).

Продовжив навчання лише через рік, але вже на медичному факультеті Харківського університету, який закінчив в 1883 році.

З 1883 по 1902 роки працював санітарним лікарем у Полтаві, Харківському та Херсонському земствах.

Паралельно з лікарською практикою Корчак-Чепурківський починає проводити статистичні дослідження. Він першим запропонував використовувати відомості про народження та смерть з метричних книг православних приходів, що дозволило бути більш точним та об’єктивним.

У 33 роки Овксентій Корчак-Чепурківський написав першу наукову роботу про стан лікарської допомоги і народного здоров’я. Дослідження набуло популярності і в 1891 році його запросили до Бессарабського земства в Кишинів на посаду завідувача Губернського санітарного бюро. Тут він проявив талант лікаря-профілактика та науковця, організувавши протиепідемічні заходи щодо тифу, дифтерії, холери, аналізував захворюваність і смертність населення, встановлював причини їх високого рівня.

У 1898 році Овксентій Корчак-Чепурківський здобув звання доктора медицини. Наступного року вченого запросили у Київ, де він обійняв посаду санітарного лікаря Київської міської самоуправи, пізніше почав викладати в київському університеті. Він зустрічався з Лесею Українкою і Ольгою Кобилянською, був другом Миколи Лисенка, Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Панаса Саксаганського, Марії Заньковецької, а ще був особистим лікарем академіка Дмитра Заболотного.

З початком Першої світової війни Корчака-Чепурківського мобілізовують в армію військовим лікарем.

Українська революція 1917 року надихнула Корчака-Чепурківського стати організатором нової системи охорони народного здоров’я та медичної освіти. У статті «Наші завдання часу» він зазначав: «В Україні почалося нове життя… Найголовніше завдання – утворити українську національну медицину як науку і як практичну галузь наукового знання». Цим завданням була присвячена вся його подальша наукова та педагогічна діяльність: і як декана медичного факультету та завідувача кафедри гігієни, і як очільника санітарного департаменту Міністерства народного здоров’я і державного опікування та Міністра народного здоров’я УНР. 7 березня 1921 року Овксентій Корчак-Чепурківський одним з перших із медиків учений був обраний академіком Української академії наук.

Він писав праці з історії земської медицини, епідеміології та профілактики інфекційних захворювань; демографії і санітарної статистики, в 1927 році розробив українською мовою першу в Україні номенклатуру хвороб, був редактором медичних журналів, рецензентом численних робіт і дисертацій.

У 70 років спускався під землю, щоб особисто перевірити санітарні умови праці шахтарів.

У 1933 році його звинуватили в антирадянських настроях, поступово усунувши і від викладання, і від будь-якої роботи в Академії наук. Остаточно підкосила Овксентія Васильовича звістка про арешт у 1937-му і заслання на 20 років у Сибір сина, відомого демографа Юрія Корчака-Чепурківського, який запропонував вивчати відмінність смертності не тільки сільського і міського населення, а й за національною ознакою (і це – за кілька років після катастрофічних наслідків Голодомору 1932-33 років).

Сина Овксентій Васильович так і не побачив. Йому ще дозволили працювати завідувачем відділу Інституту демографії та санітарної статистики, а пізніше – консультантом в Інституті клінічної фізіології АН України. Однак його наукові праці ніде не публікувалися.

Самотній і забутий усіма 90-річний учений помер 27 листопада 1947 року в Києві. Є відомості про те, що він писав спогади, але, на жаль, розшукати їх поки що не вдалося.

А ви знали? Мабуть, не випадково, саме в день народження Овксентія Васильовича, в медичному календарі існує Міжнародний день рідкісних (орфанних) захворювань, який відзначають з 28 лютого 2021 року за ініціативою Європейської організації з вивчення рідкісних хвороб EURORDIS.

У світі налічується понад 300 мільйонів осіб, що живуть з одним або декількома з більш ніж 6000 виявлених рідкісних захворювань.

В Україні діагностуються і лікуються такі орфанні захворювання, як фенілкетонурія, гемофілія, муковісцидоз, хвороба Гоше, хвороба Фабрі, мукополісахарідоз та інші.

Цікавий факт. Відомий кінорежисер мріяв зняти картину в рідному Харкові

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 28 лютого, 1940 року в Харкові народився Михайло Бєліков — кінорежисер, сценарист, оператор, лауреат низки премій і звань.

Працював у Харківській студії телебачення та на кіностудії імені О. Довженка.

З 1996 по 2005 рік – Голова Спілки кінематографістів України (усього очолював спілку 19 років). Був одним із засновників Національної академії мистецтв України, а у 1997 році став дійсним членом Національної академії мистецтв України.

Державні відзнаки: Національна премія України імені Тараса Шевченка (1986, фільм «Які ж були ми молоді», Заслужений діяч мистецтв України (1988), Почесна відзнака Президента України (1996; прирівнюється до нагороджених орденом «За заслуги» III ступеня), Народний артист України (2000), Золота медаль АМУ (2010).

До речі, значну частину майбутнього фільму «Які ж були ми молоді» Бєліков планував знімати у своєму рідному Харкові, а ще частково – в Києві та десь на півдні…

Помер 27 березня 2012 року у Києві, похований на кладовищі смт Козин.

Його музика лунає в Харкові і під час війни, а вибиті шибки його будинку прикрасили картини (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 28 лютого, в 1877 році у Харкові народився Сергій Борткевич (1877-1952) – знаменитий піаніст та композитор. Борткевичі жили в Харкові на розі вулиці Сумської та Мироносицької площі. Також вони мали невеликий маєток у Мерефі.

Мати Софія Казимирівна Борткевич закінчила у Харкові музичне училище. Вона організувала Товариство піклування про нужденних учнів Харківського музичного училища і стала його головою. Саме Софія Казимирівна і дала початкову музичну освіту своїм чотирьом дітям: Володимиру, Євгенії, Сергію та Вірі. Композитор згадував: «Ще дитиною мене водили на симфонічні концерти, і я мав можливість знайомитися з деякими видатними творами музичного мистецтва, які потім виконували в нас вдома на роялі у чотири руки”.

Борткевич почав навчатися в 3-й гімназії та Харківському музичному училищі в Іллі Слатіна, продовжив музичну освіту в Німеччині у Лейпцизькій консерваторії у Альфреда Рейзенауера, учня Ференца Ліста.

З 1902 року виступав з концертами, гастролював. Цього ж року отримав премію Шумана після закінчення навчання. Одружився (1904 р.) і жив у Берліні, де у впродовж 1904–1914 рр. викладав у Консерваторії Клінворта-Шарвенка. В Берліні він познайомився з дордрехтським піаністом і композитором Гуго ван Даленом (1888–1967), з яким товаришував до самої смерті.

У 1914 році, на початку Першої світової війни, був висланий із Німеччини та повернувся до рідного Харкова, де давав приватні курси гри на фортепіано та концертував у дуеті зі скрипалем Францішеком Шміттом (Франк Сміт). Після приходу до влади більшовиків заарештований моряками, як представник «буржуазії». Сімейні заводи та батьківський будинок за адресою вул. Сумська, 28, що служив композиторові домівкою понад 40 років, були націоналізовані, маєток — пограбований. У листопаді 1920 року заради безпеки сім’ї був змушений виїхати через Крим у Константинополь.

Попри хороші умови життя в Константинополі Борткевич прагнув жити в Європі. Завдяки допомозі посла Югославії композитор і його дружина отримали нансенівський паспорт і змогли отримати візу до Югославії. Борткевич з дружиною прибули до Софії через Белград, де їм довелося чекати деякий час, перш ніж отримати австрійську візу. З 1922 року замешкав у Відні. Завдяки Паулю де Кону знайомиться з віденським музичним середовищем та видавцями, а у 1925 році подружжя отримало австрійське громадянство.

Помер у Відні у жовтні 1952 року, а його дружина Єлизавета Гераклітова-Борткевич — 9 березня 1960 року. Обидвоє поховані на Віденському центральному кладовищі.

На могилі Сергія Борткевича вигравірувано такі слова Ганса Анквіча-Клеєховена: «Якщо, згідно з Гете, найбільше щастя дітей Землі – бути особистістю, то саме це щастя було задоволене для Борткевича найвищою мірою. Бо Борткевич був визначною особистістю і як музикант, і як людина. Це було помітно навіть у його зовнішності, у його профілі, що нагадує чудово виліплені голови скульптур римських імператорів, у його прямій поставі та в його зовнішній суворості, яку він міг приховати лише доброзичливою усмішкою, але навряд чи колись гучним веселим сміхом».

Як стверджують музикознавці, стиль Борткевича-композитора типовий для романтичної традиції фортепіанної школи: він ґрунтується на мистецтві Ліста та Шопена.
Творчий доробок Сергія Борткевича становить 74 твори, з яких збереглося лише 58, зокрема – опера «Акробати», дві симфонії, три оркестрові сюїти та твори для інструментальних концертів, а також камерної та вокальної музики. Багато творів були віднайдені, зокрема, завдяки зусиллям Мелкома Баллана (Велика Британія), доктора філософії Бомбейського університету Багвана Тадані (Bhagwan Nebhraj Thadani), який проживає зараз у Вінніпегу і понад 30 років вивчає творчість Сергія Борткевича та Валтера Калктмана (Нідерланди). Доречі, під час бомбардування Берліну в 1945 році в будинок Борткевича влучила бомба, і відтоді вважали, що разом із багатьма творами були втрачені обидві його симфонії, проте їхні рукописи згодом віднайшов у каліфорнійській бібліотеці англійський ентузіаст Мелком Баллан. Ще трохи цікавого: другий фортепіанний концерт Борткевича для лівої руки був написаний для австрійського піаніста Поля Віттгенштейна, що втратив праву руку в Першій світовій війні (прем’єра відбулася у 1923 у Відні); у 2018 році український піаніст Павло Гінтов зробив запис камерних творів Борткевича; з милого – подружжя Борткевич мали собаку Бобі породи шелті.

До речі, під час війни відома харківська художниця Карина Жернова розмалювала вибиті та забиті OSB шибки своїми картинами (докладніше в новині GX).

А ще в наш важкий час на багатьох заходах лунає музика Борткевича.

“Дійсно Борткевича вважаємо зараз гордістю Харкова! Я щаслвий, що його музика воскресла на терені України!” – наголосив Олег Копелюк (проректор з науково-педагогічної роботи та з міжнародних зв’язків у ХНУМ Котляревського, заступник голови Ради молодих вчених при ХОДА з питань культури та мистецтв, голова Ради молодих вчених ХНУМ імені І.П. Котляревського).

Нагадаємо, композиції Сергія Борткевича нещодавно лунали в незламному Харкові під час фестивалю Kharkiv Music Fest-2023 (подробиці у новині GX).

Лунали його твори й цього року, коли ввечері 20 лютого харківці вшанували загиблих Героїв Небесної Сотні та Захисників України концертом “МУЗИКА ГІДНОСТІ І СВОБОДИ”

До речі, Вероніка Івоніна не лише вразила грою на дивовижному музичному інструменті (цимбали), а ще й вміло, до речі вперше в Україні, зіграла на ньому твір Борткевича (відомого харківського композитора), який автор писав лише для фортепіано.

Пам’ятаємо! Шануємо!

Довідка. У травні 2024 року був започаткований І Всеукраїнський фестиваль фортепіанної музики “Борткевич-Fest”, направлений на пропагування творів Сергія Боркевича, який тривав 5 днів у двох форматах оффлайн та онлайн і зібрав близько 150 учасників зі всієї України. Організатори – Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського та Харківський музичний фаховий коледж імені Б. М. Лятошинського. Художній керівник фестивалю – заслужена діячка мистецтв України, професор Наталія Горецька, голова організаційного комітету – ректор ХНУМ імені І. П. Котляревського, заслужена діячка мистецтв України, професор Наталія Говорухіна.
В жовтні 2025 року заплановано ІІ Всеукраїнський фестиваль фортепіанної музики “Борткевич-Fest”.

Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко. відкриті джерела

28 лютого Харків вшановує видатного митця: він віддав душу й серце театру ляльок (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Саме 28 лютого в 1951 році в місті Харків народився Решетняк Володимир Вікторович – заслужений працівник культури, директор Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва, який очолював колектив понад тридцять років.

В 1982 році закінчив Харківський інститут мистецтв за фахом мистецтвознавець.
Його трудова діяльність налічує понад 40 років стажу. Вона була сповнена кропіткої праці.
З вересня 1968 року по грудень 1969 року працював слюсарем-інструментальником електромеханічного заводу.
З вересня 1970 по листопад 1971 років – составитель кінопрограм обласної контори по прокату кінофільмів.
З березня 1972 по грудень 1974 – монтер спецосвітлення Харківського радіотелецентру.
З грудня 1974 по серпень 1977 – завідуючий фільмотекою Харківського облтелерадіокомітету.
З серпня 1982 по січень 1988 – старший інспектор управлінния культури.
З січня 1988 по березень 1989 – директор кінотеатру “Парк”.

З березня 1989 року і до останньої хвилини життя – директор Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва.

Його колектив дарував радість дітям і дорослим у мирні часи, він вистояв під обстрілами рашистів… Вони не забудуть свого керманича і добрий спогад про Володимира Вікторовича назавжди залишиться в серцях і душах колективу Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва.

Він помер 10 вересня 2024 року, у віці сімдесят три роки.

Колеги з рідного театру і творчих колективів міста на своїх офіційних сторінках висловлювали слова співчуття рідним та близьким Володимира Вікторовича, а ще згадали найсвітліші події, пов’язні з видатною людиною нашого міста.

Кожен пост зібрав десятки чуттєвих коментарів….

“Світла пам’ять, світлій людині, професіоналу, керівнику, – який все своє життя віддав мистецтву міста Харкова, а останні 33 роки ще й душу і серце, а тепер вже і життя театру ляльок. Колись дуже і дуже давно. мені випала честь представляти Володимира Вікторовича колективу театру, як директора.
Царство тобі небесне, друже…” – написав його колега з ХТДЮ Леонід Космін.

Світла пам’ять! Його зірка тепер сяє на творчому небосхілі…

“Царство небесне! Світла пам’ять! Тепер вони з Володимиром разом…” – написала Дубовик Екатерина під постом пам’яті «Легендарному Адміністратору» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва – В’ячеславу Миколайовичу Панченко. Тепер дві легендарні постаті театру ляльок разом на небесах…

Довідка. Решетняк Володимир Вікторович народився в місті Харків 28 лютого 1951 року. В 1982 році закінчив Харківський інститут мистецтв за фахом мистецтвознавець.
Його трудова діяльність налічує понад 40 років стажу. Вона була сповнена кропіткої праці.
З вересня 1968 року по грудень 1969 року працював слюсарем-інструментальником електромеханічного заводу.
З вересня 1970 по листопад 1971 років – составитель кінопрограм обласної контори по прокату кінофільмів.
З березня 1972 по грудень 1974 – монтер спецосвітлення Харківського радіотелецентру.
З грудня 1974 по серпень 1977 – завідуючий фільмотекою Харківського облтелерадіокомітету.
З серпня 1982 по січень 1988 – старший інспектор управлінния культури.
З січня 1988 по березень 1989 – директор кінотеатру “Парк”.
З березня 1989 року і до останньої хвилини життя – директор Харківського державного академічного театру ляльок ім. В.А. Афанасьєва.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва

Які населені пункти Харківської області атакують окупанти: інформація на 28 лютого 2026 року (фото, доповнено)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Події.

Протягом минулої доби ворожих ударів зазнали місто Харків і 19 населених пунктів Харківської області.

Внаслідок обстрілів постраждали 7 людей, серед них – двоє дітей: у селі Великі Хутори Шевченківської громади постраждав 54-річний чоловік; у селі Іскра Ізюмської громади постраждав 36-річний чоловік; у селі Верхня Роганка Вільхівської громади постраждали 67-річний чоловік, 54-річна і 24-річна жінки, 9-річна дівчинка і 4-річний хлопчик.

Ворог активно застосовував по Харківщині різні види озброєння: 2 ракети; 3 КАБ; 9 БпЛА типу «Герань-2»; 2 БпЛА типу «Ланцет»; 4 БпЛА типу «Молнія»; 6 fpv-дронів; 37 БпЛА (тип встановлюється).
Зокрема, рашисти атакували БпЛА Новобаварський, Основ’янський, Шевченківський, Салтівський райони Харкова.

Пошкоджено та зруйновано обʼєкти цивільної інфраструктури: у місті Харків пошкоджено цивільне підприємство, гараж; у Богодухівському районі пошкоджено приватний будинок (у селищі Золочів); у Куп’янському районі пошкоджено автомобіль, молоковоз (у селі Великі Хутори), автомобіль екстреної медичної допомоги (у селі Грушівка), автомобіль (у селі Млинки), автомобіль, 2 гаражі (у селищі Шевченкове), приватний будинок, господарчу споруду (у селі Голубівка); в Ізюмському районі пошкоджено 5 приватних будинків, магазин, 2 автомобілі (у селі Оскіл); 16 приватних будинків, 8 господарчих споруд, автомобіль, електромережі (у селі Нікополь); електромережі (у селі Олександрівка); екскаватор (у селі Іскра); у Харківському районі пошкоджено 2 приватні будинки, 2 господарчі споруди (у селищі Коротич), 2 приватні будинки (у селі Верхня Роганка, сел. Вільшани); у Чугуївському районі пошкоджено елеватор підприємства (у селі Білий Колодязь).

Зокрема, вже 28 лютого близько 02.00 безпілотниками росіяни вдарили по агропідприємству в селі Шестакове. Пошкоджений корівник та будівля молокоблоку. Поранення отримали 8 голів великого рогатого скоту.

Напередодні, вранці 27 лютого безпілотник влучив у Новобаварському районі Харкова. Під ударом – один із навчальних закладів міста. Попередньо, окупанти застосували БпЛА типу «Молнія».

Вдень російський безпілотник, ймовірно типу «Молнія», влучив у приватний житловий будинок у селі Верхня Роганка Харківського району. Постраждали п’ятеро людей: дві жінки, чоловік, 4-річний хлопчик та 9-річна дівчинка.

Крім того, у селі Великі Хутори Куп’янського району ворожий FPV-дрон влучив у автомобіль. Поранення отримав 54-річний водій.

До того ж ворог не припиняє спроби штурмувати позиції ЗСУ: з 27 по 28 лютого рашисти 3 рази атакували на Харківщині (загалом, за вчора по Україні зафіксовано 148 бойових зіткнень), але їх дії були марні – ситуація залишається під контролем наших військ.

Про це повідомляється в оперативній інформації Генштабу ЗСУ.

На Південно-Слобожанському напрямку ворог двічі намагався прорвати оборонні рубежі наших захисників у районах населених пунктів Вовчанськ та Синельникове.

На Куп’янському напрямку агресор один раз атакував у районі Новоплатонівки.

Фото та матеріал: ХОВА, начальник Харківської обласної військової адміністрації Олег Синєгубов, Головне управління ДСНС України у Харківській області, поліція та прокуратура Харківської області, міськрада Харкова

Харків згадує всесвітньо відомого вченого, який зробив вагомий внесок у розвиток радіоастрономії

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Світлла пам’ять! Цього дня, 23 лютого, в 2023 році зупинилося серце відомого харків’янина – Леоніда Литвиненко – українського вченого-радіофізика та радіоастронома.

Він народився 7 травня 1938 року в Харкові.

Директор Радіоастрономічного інституту НАН України з 1985 по 2017 роки; професор Харківського державного університету.

Заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (1987), академік Національної академії наук України (1992).

У 1954 році закінчив середню школу із золотою медаллю.

Закінчив Харківський державний університет за спеціальністю радіофізика та електроніка.

Свою трудову діяльність він розпочав інженером Конструкторського бюро “Хартрон” у 1954 році після закінчення радіофізичного факультету Харківського державного університету.

Викладав у Харківському інституті радіоелектроніки.

У 1972 році захистив докторську дисертацію, з 1982 року член-кореспондент НАНУ.

У 1980 році з його ініціативи та за активної підтримки академіка НАН України С. Я. Брауде створено відділення радіоастрономії Інституту радіофізики та електроніки АН України.

За його ініціативи 1985 року створено Радіоастрономічний інститут, довгорічним і беззмінним директором якого він був. Основними напрямами досліджень інституту є вивчення геокосмосу та Сонячної системи, радіоастрономія Всесвіту, фізичні принципи побудови радіотелескопів і радіотехнічних систем дистанційного зондування.

У 2011-2014 роках — Голова наглядової ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

З 1982 року – член-кореспондент Академії наук України.

Автор близько 250 наукових праць, із них 6 монографій. Має 12 авторських свідоцтв на винаходи.

Самовіддана праця вченого, його видатні наукові здобутки принесли Л.М. Литвиненку заслужений авторитет і повагу наукової спільноти та багато нагород (серед яких — премія НАН України імені С.Я. Брауде (2007 р.) та Орден князя Ярослава Мудрого V cт. (2016 р.).

Почесний громадянин Харківської області з 2013 року.

Рішенням Міжнародного астрономічного союзу малій планеті Сонячної системи 2000 NA25 присвоєно ім’я «18120 Литвиненко» (англ. 18120 Lytvynenko) (2005).

Помер 23 лютого 2023 року.

Фото та матеріал: відкриті джерела

Історичний факт. Його оксамитовий голос лунав в центрі Харкова (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 27 лютого, в 1901 році в Маріуполі у робітничій сім’ї народився Михайло Гришко – оперний співак (володів драматичним баритоном), народний артист України.

З 11 років працював учнем токаря на Маріупольському металургійному заводі.

В 1926 році закінчив Одеський музично-драматичний інститут.

У 1926-1927 роках — соліст Одеського, у 1927-1936 – Харківського (того часу – Українська державна столична опера у Харкові, а нині Харківський національний академічний театр опери та балету імені Лисенка / СХІД ОПЕРА), у 1941-1944 – Грузинського, у 1936-1941 і 1944-1960 роках – Київського театрів опери та балету.

Мав рідкісний за красою і силою голос, могутній і разом з тим м’який, багатий на обертони, гнучкий, польотний і водночас рівний, вільного й легкого звучання в межах усього діапазону.

Майстерно володів диханням, кантиленою, піанісимо, філіровкою звука, чіткою дикцією. Створив понад 30 музично-сценічних образів.

Основні партії: Остап, Микола («Тарас Бульба», «Наталка Полтавка» М. Лисенка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського), Богдан Хмельницький (однойменна опера К. Данькевича, 1-е виконання, партію написано спеціально для Гришка), Кармелюк (однойм. опера В. Костенка), Штубе («Розлом» В. Фемеліді), Ахмет («Перекоп» Ю. Мейтуса, В. Рибальченка, М. Тіца), Шибак («Милана» Г. Майбороди, 1-е виконання), Мазепа, Євгеній Онєгін, Томський («Мазепа», «Євгеній Онєгін», «Пікова дама» П. Чайковського), Кіазо, Мурман («Даїсі», «Абесалом і Етері» З. Паліашвілі), Альмавіва («Весілля Фіґаро» В.-А. Моцарта), Ріґолетто, Амонасро, Жермон, Ренато, Яґо («Ріґолетто», «Аїда», «Травіата», «Бал-маскарад», «Отелло» Дж. Верді), Скарпіа, Пінґ («Тоска», «Турандот» Дж. Пуччіні), Фіґаро («Севільський цирульник» Дж. Россіні), Ескамільо («Кармен» Ж. Бізе), Валентин («Фауст» Ш. Ґуно), Невер (Ґуґеноти» Дж. Мейєрбера), Рафаель («Намисто мадонни» Е. Вольф-Феррарі) та багато інших.

Жив у Києві в будинку на вулиці Хрещатик, 15 (1981 року на будинку встановлено меморіальну дошку з його бронзовим барельєф-портретом (скульптор М. Ропай, арх. А. Ігнащенко)).

Помер в Києві 3 червня 1973 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Фото та матеріал: відкриті джерела

Які населені пункти Харківської області атакують окупанти: інформація на 27 лютого 2026 року (фото, доповнено)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 27.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Події.

Протягом минулої доби ворожих ударів зазнали місто Харків і 13 населених пунктів Харківської області.

Ворог активно застосовував по Харківщині різні види озброєння: 3 КАБ; 11 БпЛА типу «Герань-2»; 1 fpv-дрон; 17 БпЛА (тип встановлюється).

Пошкоджено та зруйновано обʼєкти цивільної інфраструктури: у Богодухівському районі пошкоджено приватний будинок, електромережі (місті Валки); у Куп’янському районі пошкоджено приватний будинок (у селі Підсереднє, на фото), 2 автомобілі (у селищі Шевченкове, у селі Великі Хутори); в Ізюмському районі пошкоджено ангар (у селі Крючки); у Харківському районі пошкоджено приватний будинок, магазин, ангар (у селищі Вільшани); у Чугуївському районі пошкоджено 2 приватні будинки (у селищі Печеніги, у селі Молодова).

Зокрема, вже вранці 27 лютого безпілотник влучив у Новобаварському районі Харкова. Під ударом – один із навчальних закладів міста. Попередньо, окупанти застосували БпЛА типу «Молнія».

Напередодні, 26 лютого близько 21.40 російські війська завдали удару двома безпілотними літальними апаратами, попередньо типу «Герань-2», по приватному житловому сектору в селищі Підсереднє Купʼянського району.

Внаслідок обстрілу зруйновано та пошкоджено будинки, рашисти вбили 67-річного чоловіка, а його 67-річна дружина зазнала поранень.

Також влучання зафіксовані у селі Грушівка.
Пошкоджено автівку у селі Великі Хутори.

До того ж росіяни скеровували ударні безпілотники по селищу Вільшани. Там сталося загоряння складського приміщення, в якому зберігалося насіння соняшника. Пошкоджена будівля магазину, який на момент влучання не працював. Зазнали уражень поруч розташовані приватні будинки та транспортні засоби.

Вночі військовослужбовці ворожої армії атакували місто Чугуїв та Чугуївський район. Влучання відбулося в дорожнє покриття автодороги. Зазнали руйнувань господарські приміщення та домоволодіння в селищі Печеніги та селі Молодова.

До того ж ворог не припиняє спроби штурмувати позиції ЗСУ: з 26 по 27 лютого рашисти 19 разів атакували на Харківщині (загалом, за вчора по Україні зафіксовано 230 бойових зіткнень), але їх дії були марні – ситуація залишається під контролем наших військ.

Про це повідомляється в оперативній інформації Генштабу ЗСУ.

На Південно-Слобожанському напрямку противник 13 разів штурмував позиції наших підрозділів у районах населених пунктів Стариця, Піщане, Кругле, Нестерне, Чугунівка та у бік Зеленого, Охрімівки.

На Куп’янському напрямку вчора відбулося шість атак загарбників. Сили оборони відбили штурмові дії противника у районі Кругляківки та в бік Курилівки, Богуславки, Новоплатонівки.

Крим – це Україна: історик Сергій Бутко про трагічні події війни та їх наслідки (доповнено)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 26.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Лише 24 лютого ми згадували початок повномасштабного вторгнення рф в Україну, а 26 лютого — пам’ятна дата — початок кримського спротиву російській окупації. Цього дня на заклик Меджлісу кримськотатарського народу до Верховної Ради Автономної Республіки Крим вийшли тисячі кримських татар, українців та представників інших національностей чинити опір російській окупації та заявили світу про цілісність України. Мітинг зібрав від 5 до 10 тисяч учасників.

16 березня 2014 року відбувся псевдореферендум про статус Криму, який бойкотували кримські татари та інші проукраїнськи налаштовані жителі півострова. 25 березня російськими військами було, захоплено останню військову частину, що тримала український прапор у Криму. Відтоді Автономна Республіка Крим і місто Севастополь окуповані російськими військами.

Колектив Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка 27 лютого організував онлайн-годину історичної пам’яті «Крим — це Україна», приурочену до Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, що відзначається напередодні, 26 лютого.
Про трагічні події та їх наслідки у розповіді ведучого онлайн-зустрічі Сергія Володимировича Бутко — історика, представника Українського інституту національної пам’яті, громадського діяча.

Покликання на онлайн-зустріч:
https://us05web.zoom.us/j/84612698662?pwd=K2PxWAS8EdceqCaDaura1bGo5NHUbf.1

Ідентифікатор:
846 1269 8662
Код доступу: d2Hkxw

Контактна особа: Олександра Крутас, фахівчиня соціокультурного центру ХДНБ ім. В. Г. Короленка (телефон для довідок: (096) 353-61-17).