А ви знали саме цього дня, 17 листопада, було відкрито одразу три пам’ятника видатним харків’янам!
Так 17 листопада у 2010 році біля входу до північного корпусу Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна громадському діячеві, харківському міському голові Дмитру Багалію було встановлено пам’ятник (автори пам’ятника – скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова).
Але, звичайно, головний пам’ятник Дмитро Багалій встановив сам собі у вигляді унікальної книги з історії Харкова.
Довідка. 7 листопада, в 1857 році народився Дмитро Багалій (1857-1932) – історик, один із найвідоміших харків’ян.
Він народився у Києві, але своїм його вважають саме харків’яни. Багалея називають «харківським Геродотом». Він у співавторстві із професором Міллером склав історію Харкова від заснування. Робота була присвячена 250-річчю міста та вийшла у 1905 році.
З 1906 до 1910 року – був ректором Харківського університету.
З 1914 до 1917 року – Харківський міський голова.
Займався науковою та викладацькою роботою. Помер 1932 року від запалення легень.
Сьогодні ім’ям Багалея у Харкові названо невелику вулицю, що примикає до Григорія Сковороди. На ній розташований колишній будинок Багалея. Дмитро Багалій був уродженцем Києва. У Харкові він проживав спочатку на орендованих квартирах. Зокрема, квартирував у знаменитому “готичному замку”, який належав родині відомого харківського професора Потебні на вулиці Дівочій. Коли Багалій отримав замовлення на створення історії Харкова, у нього з’явилася можливість взяти кредит, щоб звести будинок. Він купив ділянку для забудови, а потім ще купував землю навколо ділянки, розширив межі садиби. В 1899 році будинок був готовий. У цьому будинку Багалій жив понад тридцять років.
Помер видатний харків’янин 9 лютого 1932 року і був похований на Іоанно-усікновенському цвинтарі в Харкові (згодом прах професора перенесли на 13 цвинтар)).
Одночасно з пам’ятником Багалію біля північного корпусу ХНУ було відкрито пам’ятник видатному математику та механіку Олександру Ляпунову Математик Ляпунов викладав у Харківському університеті з 1885 по 1902 рік. Авторами пам’ятника також стали скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.
Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна у Саду імені Шевченка було відкрито пам’ятник ще одному нашому знаменитому земляку – ректору Харківського університету, педагогу та письменнику Петру Гулак-Артемовському (автори проекту – Олександр Рідний та Сергій Чечельницький). Журналісти GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.
Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразинців”.
Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018. Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).
Довідка. 27 січня у 1790 році народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.
Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священика
У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету, як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови. В 1821 він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої» і отримав ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.
З 1841-го до 1849-го року Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.
Створив цикл байок та віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.
Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку, який раніше був цвинтарем).
Історія Харківського академічного академічного театру (ХАДТ, у минулому ім. О. Пушкіна) почалася в тиші тінистих алей Саду друкарів 17 листопада 1933 року.
Завдяки наявній у розпорядженні друкарні, що випускала буклети, книги та газету, театр за лічені місяці набуває широкої популярності серед інтелігенції міста та його передмість. Величезну популярність у культурних колах Слобожанщини йому додало відкриття театральної студії та проведення творчих вечорів як нової течії театрального мистецтва.
Однак після перенесення столиці України з Харкова до Києва 1934 року театр втратив друкарню та інші привілеї, покладені столичним сценам, внаслідок чого перший художній керівник його покинув. Місце директора та художнього керівника офіційно в 1936 році зайняв Олександр Крамов, який керував ним беззмінно протягом багатьох років і звел за півтора десятиліття своєї діяльності на цій посаді професійну сцену на такий рівень, що виступати на ній не цуралися знаменитості.
Коли бойові дії Другої світової війни (1939 – 1945) впритул підступили до міської межі, харківська театральна трупа була евакуйована далеко за лінію фронту, продовжуючи реалізовувати свій творчий потенціал, щоб відволікти і вселити оптимізм у застиглих від жахів війни людей.
1971 року театру було присвоєно звання “академічний”. Незважаючи на високий виконавський рівень на початку 70-х років, театр потребував оновлення. А з 1975-го театр очолив Олександра Барсегяна, близько 36 років він був його музою та покровителем. Його приналежність до реалістичної сценічної школи відповідала багаторічним традиціям театру, але водночас йому вдалося привнести до постановки почуття сучасності. Глядач радісно поспішав на його постановки: “Занадто одружений таксист” (Р. Куні), “Папа в павутині” (Р. Куні), “Номер тринадцять” (Р. Куні), “Поминальна молитва” (Шолом-Алейхем) та багато інших вистав примножили славу театру.
1978-й рік став для трупи та всіх шанувальників її творчості величезною трагедією – будівля на Чернишевській,11, практично вщент спопелила пожежа. Тож акторам, які залишилися без власного будинку, довелося на довгі роки перебратися до скромного Будинку культури працівників зв’язку (у минулому на вулиці Скрипника, 7), і задовольнятися його непрофесійною сценою.
Лише новий сезон 2003-2004 рр. , а саме 9 жовтня 2023 року, Харківський академічний драматичний театр зустрів своїх глядачів у оновлених рідних пенатах. Реконструкція будівлі була виконана за проектом архітекторів Олександра Другака та Михайла Рабіновича.
Слід зазначити, що спочатку зал зведеної для Клубу друкарів будівлі за проектом архітектора Олександра Молокіні був розрахований на тисячу не особливо комфортабельних місць. А сама споруда в архітектурному плані не відрізнялася від подібних до себе. Переживши Другу світову війну, вона була у своєму первісному вигляді практично до кінця 1970-х років.
Нині існуюча реконструйована будівля органічно поєднує в собі класику і модерн, при цьому візуально підкреслюючи наступність епох і невладність часу над вічністю мистецтва: центральний (східний) фасад прикрашений чотириколонним портиком доричного ордера, вершину кожної з колон якого вінчає скульптура музи, балконом за витонченими балками. широким профільованим карнизом на кронштейнах, пілястрами іонічного ордера та декорованим фільонками трикутним фронтон гармонійно поєднується із симетрією геометричних форм та обсягів західного фасаду, нагадуючи про високе призначення храму Мельпомени.
Під час останньої перебудови зазнали своїх змін сцена, фойє та зал для глядачів, місткість якого була зменшена до 472 місць, але при цьому набула характерного для театрів планування.
З 24 грудня 2022 року театр отримав сучасну назву – Харківський академічний драматичний театр, а 27 березня 2024 року було запропоновано надати театру ім’я видатного українського письменника, драматурга та журналіста Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненко.
Колектив театру, попри всі труднощі, продовжує виступати і під час війни.
За ініціативою видатного українського інтелектуала та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна 17 листопада у 1804 році засновано Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.
17 листопада 2024 року Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна відзначив 220-річчя від дня заснування.
Університет пройшов шлях від невеликого навчального закладу до потужного науково-освітнього центру міжнародного рівня.
З моменту свого заснування університет став домівкою для численних дослідників, мислителів та діячів культури. Тут навчалися та працювали такі видатні особистості, як фізик Лев Ландау, історик Дмитро Багалій, фольклорист Микола Сумцов та багато інших. Сьогодні університет продовжує славні традиції, залишаючись осередком інновацій та наукових відкриттів.
Каразінський — кращий український університет десятиріччя за результатами більшості випусків рейтингу QS. Він є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрями сучасної фундаментальної науки. До складу університету входить 26 факультетів та навчально-наукових інститутів, а також три науково-дослідні інститути — хімії, біології, астрономії.
Університет щоденно докладає зусиль для збереження та підтримки каразінської спільноти. Наразі в університеті працюють 6 академіків та членів-кореспондентів НАН України, 296 докторів наук, 945 кандидатів наук, професорів і доцентів, які навчають близько 18 000 студентів.
“Університет завжди був і залишається місцем, де народжуються не тільки великі наукові ідеї, а й незламний дух інтелектуальної свободи. За кожним досягненням, за кожною перемогою стоять люди, наші каразінці. Це ваше свято, ваші здобутки!
Вітаємо всіх з цією визначною подією, бажаємо університетській родині нових досягнень, наукових проривів та успіхів на міжнародній арені. Нехай Каразінський залишається джерелом натхнення для наступних поколінь!” – йдеться в привітанні колективу ВНЗ.
17 листопада 2024 року ЗМІ повідомляли – професор з Харкова отримав посаду голови Держспецзв’язку.
Харків вітав з новим призначенням голову Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України – Потія Олександра Володимировича.
Олександр Володимирович віддано викладав одразу в трьох ВНЗ міста: Харківському військовому університеті, Харківському національному університеті радіоелектроніки та Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна.
Довідка. Потій Олександр Володимирович народився 29 квітня 1971 року у місті Кривий Ріг. У 1993 році закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ (“Автоматизовані системи управління”). 1993-2014 – служба в ЗС України.
1997-1999 – доцент кафедри ЕОМ Харківського державного технічного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).
1999-2000 – старший викладач кафедри систем бойового управління та зв’язку Харківського військового університету.
1999–2007 – доцент кафедри безпеки інформаційних технологій Харківського національного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).
2005-2008 – докторантура Харківського університету Повітряних Сил (доктор технічних наук з 2008 року).
2009 – начальник кафедри радіоелектронних систем пунктів управління Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.
2008-2015 – професор (2012 року) кафедри безпеки інформаційних технологій Харківського національного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).
2014-2019 – професор катедри безпеки інформаційних систем і технологій факультету комп’ютерних наук Харківського національного університету.
2016 – професор кафедри безпеки інформаційних систем і технологій Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.
2019-2020 – заступник головного конструктора з систем та засобів КЗІ ПАТ “Інститут інформаційних технологій”.
2022-2024 – бригадний генерал.
2020-2024 – заступник голови Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, доктор технічних наук, професор.
З 15 листопада 2024 року – голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.
Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела
