19 листопада в 1804 році в Харкові сталася велика пожежа. Під час пожежі згоріла Дмитрівська церква разом із парафіяльним архівом. Новий храм, спроектований архітекторами Євгеном Васильєвим та Петром Ярославським, збудували у 1805-1808 роках.
Навпроти храму, в будинку матері, жив письменник Г. Ф. Квітка-Основ’яненко, який, ймовірно, вінчався і відспівувався в цій церкві.
У 1840-1870-х роках храм неодноразово перебудовувався та розширювався. У приміщенні одночасно могли бути 800 осіб.
У 1885-1896 роках церква зазнала капітальної реконструкції за проектом відомого харківського архітектора, автора проекту Благовіщенського собору Ловцова. Храм розширили настільки, що він міг вміщувати 2100 людей.
У роки радянської влади діяльність храму було припинено. 1930 року будинок передали клубу «Автодор», згодом — товариству ДТСААФ.
У 1935 році колишню церкву було перебудовано у стилі конструктивізму, знищено куполи та верхні яруси дзвіниці, перегороджено внутрішній простір.
Після війни у будівлі розмістився кінотеатр «Спорт».
У 90-х роках будівлю було передано Українській Автокефальній Православній Церкві. Наразі вона функціонує та приймає віруючих.
До речі, у Свято-Дмитрівському храмі, який має 200-річну історію, чудова акустика та автентичний інтерʼєр. Він навіть приймає гостей, так у храмі лунали твори Йогана Себастьяна Баха, Антоніо Вівальді, Вольфганга Амадея Моцарта і навіть прем’єра від сучасного композитора та диригента Владислава Саверського почули відвідувачі Свято-Дмитрівського храму УГКЦ (вул. Полтавський Шлях, 44).
Докладніше у новині GX.
19 листопада, в 1922 році в селищі Південний під Харковом народився Юрій Валентинович Кнорозов. Світову популярність він завоював розшифровкою писемності стародавнього народу майя.
Роботи вченого 1950–1970-х років принесли йому світову популярність та визнання наукової спільноти. Група дослідників під керівництвом харківського вченого також розшифрувала писемність народів острова Пасхи та долини Інду.
Ще трохи подробиць про нашго земляка. У 1937 році Кнорозов закінчив сім класів залізничної школи №46, 1939 році — вступив до історичного факультету Харківського державного університету, де провчився три роки. З початком війни Україну було окуповано, і Кнорозов виїхав з міста і продовжив навчатися.
Одразу після війни закінчив історичний факультет, спеціалізувався на етнографії. Дипломна робота була присвячена шаманським практикам – як і перша публікація, що вийшла 1949 року. Вже тоді Юрій Кнорозов захопився дешифруванням писемності народу майя. «Те, що створено одним людським розумом, не може не розгадати інший», — вважав він.
Метод, розроблений Кнорозовим та застосований при дешифруванні писемності народу майя, використовувався згодом для дешифрування писемності народів острова Пасхи та протоіндійських текстів; він отримав назву методу позиційної статистики.
Перша публікація результатів дешифрування, що вийшла у 1952 році зі скромною назвою «Стародавня писемність Центральної Америки», викликала фурор. Геніальне відкриття Кнорозова було із захопленням прийнято вітчизняною науковою громадськістю. Дуже швидко про дешифрування дізналися і за кордоном. Здавалося парадоксом: жодного разу не побувавши в Мексиці, дослідник зробив те, чого не досягли багато вчених різних країн, які роками проводили польові дослідження серед індіанців майя.
У 1975 р. вченому за його геніальне відкриття було вручено Державну премію. 1990 року президент Гватемали на знак вдячності вручив йому спеціальну Велику Золоту медаль. У 1995 році у посольстві Мексики нашому знаменитому земляку було вручено срібний орден Астекського Орла. Такі ордени вручаються мексиканським урядом іноземним громадянам, які мають виняткові заслуги перед Мексикою. Ця нагорода мала для Кнорозова особливе значення, отримавши її, він сказав іспанською: «Моє серце завжди залишається мексиканським».
Вченому все ж таки вдалося відвідати землі майя, вперше — на запрошення президента Гватемали 1990 року. Потім були запрошення мексиканського уряду, Інституту антропології та історії та парку Шкарет, який видав у Мексиці його обрані твори.
Помер Юрій Валентинович Кнорозов 30 березня 1999 року від інсульту і набряку легенів, на самоті, в коридорі однієї з міських лікарень… Так напередодні приходу третього тисячоліття пішов із життя геній, чий внесок у науку по праву відноситься до найбільших досягнень XX століття.
19 листопада 1933 року в Харкові народився Вадим Левін – відомий дитячий поет, педагог, психолог.
Левін закінчив Харківський політехнічний інститут, а згодом — філологічний факультет Харківського державного університету.
У Харкові 20 років вів міську дитячу літературну студію.
З 2001 року живе у Німеччині, у Марбурзі. Його дочка Ольга Левіна — чотириразова чемпіонка світу з міжнародних шашок — з 1995 року проживає в Хайфі (Ізраїль).
У композитора Олександра Кнайфеля є цикл із 15 історій для піаніста та співачки «Дурний кінь» на вірші Вадима Левіна.
19 листопада 1939 року народився Абаджян Гаррій Артушевич – музикант (фаготист), професор, мистецтвознавець, викладач, заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, кандидат мистецтвознавства.
Справжній фахівець своєї справи, який до останнього подиху любив обрану професію. Для нього самим дорогим завжди були його учні та створений ним МАСО “Слобожанський”.
Це людина, яка вміла примусити грати навіть друкарську машинку.
В цьому впевнилися усі присутні на ювілейному концерті “8:0 на користь Абаджяна“, який відбувся 19 листопада 2019 року в Будинку Алчевських. Урочистисть була присвячена 80-річчю Гаррія Артушевича.
До речі, на передодні свята видатного музиканта нагородив орденом «За заслуги» ІІІ ступеня Президент України.
Закінчив Харківський інститут мистецтв (нині – Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського), клас К. Білоцерківського. З 2005 року – проректор з навчальної роботи.
Засновник та художній керівник Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський».
Винайшов і впровадив у навчальний процес акустичне пристрій контролю звучання музичного інструменту, завдяки якому характеристики звуків перетворюються на лінії на екрані телевізора чи монітора. Працюючи з цим пристроєм, учень бачить на екрані недоліки виконання і намагається наблизитися до характеристик стандарту.
Виховав понад 20 лауреатів міжнародних та національних конкурсів.
28 лютого 2024 року на сторінках Молодіжного академічного симфонічного оркестру «Слобожанський» та Харківського національного університету мистецтв імені Івана Котляревського з’явилася сумна звістка про те, що світ втратив дивовижну людину – відійшов у вічність Абаджян Гаррій Артушевич.
Гаррій Абаджян – справжня Харківська Зірка, яка тепер сяє нам із небес (докладніше в новині GX).
Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела
