Позначка: актриса

1 червня в історії Харкова: сучасність і минуле (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 01.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

1 червня 1931 року в Києві народилася Людмила Попова – українська актриса, заслужена артистка України.

Закінчила Харківський театральний інститут в 1953 році.

З 1953 до 1986 року була актрисою Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.
Вміла знаходити та наповнювати яскраву форму своїх сценічних героїнь конфліктним трагічним станом.Основні ролі: Христя («Повія» за Панасом Мирним), Офелія («Гамлет» В. Шекспіра), Лучицька («Талан» М. Старицького), Ґітель Моска («Двоє на качелях» В. Ґібсона), Марина (однойменна п’єса М. Зарудного), Дженні-Малина («Тригрошова опера» Б. Брехта), Оксана («Гайдамаки» за Т. Шевченком).

Померла 26 вересня 2008 року в Харкові.

1 червня 2004 року в Харкові було відкрито меморіальну дошку харків’янину Віктору Серьогіну – Національному Герою Азербайджану.

У квітні 2017 року її розбили вандали, але 22 вересня її було відновлено. Автор обох меморіальних дошок – народний художник України, член Правління товариства “Достлуг” Сейфаддін Гурбанов.
На відкритті відновленого знака були присутні: Надзвичайний і Повноважений посол Азербайджанської Респубілки в Україні Азер Худієв, Почесний консул Азербайджанської Респубілки Афган Салманов, представник Харківської міської ради Борис Бутирін, автор дошки Сейфаддін Гурбанов і донька В. Серьогіна Оксана.

Довідка. Віктор Васильович Серьогін (1944 – 1992) – пілот першого класу, командир цивільного вертольота Мі-8, який загинув, рятуючи цивільних мешканців під час Нагірно-Карабахського конфлікту 28 січня 1992 року. Народився в Тбілісі (Грузія), в 1986 році закінчив Кременчуцьке льотне училище й одержав спрямування в Азербайджан.
Його екіпаж вивіз сотні дітей із зони бойових дій. 28 січня в гелікоптер, який перевозив 47 пасажирів, влучила ракета ЗРК “Стінгер”, запущена з позицій вірменських військ. Серьогін відвів охоплений вогнем вертоліт від житлових кварталів міста Шуша, чим урятував багатьох його мешканців ціною життя екіпажу й пасажирів. Похований на Алеї шахідів у Баку.

У 1992 році президент Азербайджанської Республіки своїм указом надав Віктору Серьогіну звання Національного героя Азербайджану.

З 1995 року одну з вулиць Баку названо ім’ям нашого земляка, а на будинку, де він жив, встановлено меморіальну дошку.

1 червня 2013 року в Харкові було встановлено найпозитивніший рекорд України. У центральному парку міста представник Книги рекордів України офіційно зафіксував новий рекорд — найбільшу кількість колясок із малюками, які зібралися в одному місці.

У параді брали участь візок докторський, польовий і навіть космічний. Загалом алеями парку пройшли батьки зі 144 візками.

25 травня в історії Харкова: видатні постаті та цікаві події (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 25.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

25 травня, в 1899 році в Харкові народився Борис Арцибашев (1899-1965) – художник, дизайнер та ілюстратор. Син письменника Михайла Арцибашева.

Навчався у студії Марії Тенішевої. Збираювся вивчати юриспруденцію у Київському університеті, але 1917 рік перервав його плани.
У 1918 році служив в армії Скоропадського, збирався приєднатися до Білої армії, проте потрапив у полон, утік і в 1919 році, не маючи жодного гроша, поїхав до США.

У Нью-Йорку почав працювати у граверній майстерні.

Згодом працював у журналах Time, Fortune, Life, в 1954 році видав книгу “Як я бачу”, отримав престижні премії як ілюстратор.

За роки своєї роботи Арцибашев створив ілюстрації до більш ніж 50 книг, безліч рекламних матеріалів та обкладинок до журналів.

Помер 16 липня 1965 року в місті Лайм, Коннектикут.

25 травня 1921 року народилася Римма Кіріна (1921-2014) – українська актриса, заслужена артистка України.

З 1942 року була актрисою Харківського державного українського драматичного театру імені Шевченка (театр у цей час перебував у евакуації).

Першою роллю стала Мотря у п’єсі «Шельменко-денщик» харківського письменника та драматурга Григорія Квітки-Основ’яненка.

В 1949 році закінчила Харківський театральний інститут.

А ви знали? У театрі ім. Шевченка спеціально для Римми Кіріної та її чоловіка Володимира Шестопалова ставили «Старосвітське кохання» за гоголівськими «Старосвітськими поміщиками». Колеги після прем’єри казали їй: «Ви винесли на сцену своє кохання…».

«Ми на сцені жили так, як у житті, було у нас одне кохання на все життя. “Старосвітська любов” – це була остання вистава, яку грав Шестопалов, він так зіграв його, що після вистави йому сказали “ви грали сьогодні добре”, а він відповів “А другу виставу зіграємо ще краще”, але другої вистави вже не було, бо його вже не було, – розповідала заслужена артистка України. – Коли ми закохалися один в одного, мені говорили люди “Римма, на що він тобі, він тебе покине, пробуде з тобою максимум рік (на 18 років він був молодший за мене). А я тоді сказала “рік, але мій”, і пробула з ним 40 років.Я хочу вам сказати, не у віці справа, справа в серці.Я була щаслива, тому що поряд зі мною була така світла людина».

За сім десятиліть Римма Кіріна зіграла у театрі майже дві сотні ролей.

За її ролями можна скласти справжню історію театру, прикрашену іменами видатних режисерів Мар’яна Крушельницького, Леонтія Дубовика, Володимира Оглобліна, Бенедикта Норда, Володимира Крайниченка, Анатолія Літка, Володимира Петрова та Олександра Біляцького. Вона грала у їхніх спектаклях різні ролі, приносячи тим самим добру славу найстарішому драматичному театру України.

В 2011 році вся харківська театральна громадськість відзначала 90-річчя Римми Василівни.

12 квітня 2014 року душа зірки з Харкова відлетіла у засвт. Її поховали разом з чоловіком у колумбарії 13-го кладовища Харкова.

25 травня 1924 року в Харкові було відкрито перші регулярні пасажирські рейси. Літаки літали маршрутами Харків-Київ та Харків-Одеса.

Спочатку льотне поле використовувалося і для стрибків, а повітряна станція (так називали на той час аеропорт) одночасно була і іподромом.

Але 19 травня 1926 року сталося НП. Біля літака Комета-III, який вилетів з Харкова, стався витік олії. Екіпаж вирішив повертатися. Однак на злітно-посадковому полі вже почалися скачки. Щоб уникнути зіткнення, пілот звернув убік, проте літак зачепив дерево крилом і впав на трибуну. В авіакатастрофі загинули пілот, бортмеханік та 2 пасажири.

Вже у 1931 році з Харкова були відкриті нові рейси.

25 травня, в 1949 році в Харкові народився Юрій Кузьменко – кіноактор, кінорежисер та сценарист.

Кузьменко закінчив факультет іноземних мов Харківського державного університету у 1971 році.

Через 5 років Кузьменко закінчив ВНЗ.

Професійну кар’єру розпочав у Кишиневі (Молдавія), де отримав можливість розкрити творчий потенціал та зіграти ролі у стрічках, серед яких «Корінь життя» (1977), «Фортеця» (1978), «І прийде день» (1979), «Лебеді у ставку» (1982).

У 1976-1981 роках працював у Театрі-студії кіноактора на студії “Молдова-фільм”. Знімався у кіно на студіях Молдова-фільм, Одеська кіностудія.

Знявся у 16-ти фільмах, поставив два десятки фільмів.

Популярність набув, будучи режисером перших двадцяти серій фільму «Далекобійники».

Помер 12 липня 2024 року.

Фото та матеріали: GX, Alexandr Annichev та Юліана Полякова, відкриті джерела

18 квітня в історії Харкова: цікаві факти з життя міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.04.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

18 квітня 1854 року народився Микола Сумцов (1854-1922) – відомий харківський історик мистецтва та музейний діяч, видатний науковець, етнограф, історик, громадський діяч, академік, який був обраним головою історико-філологічного товариства міста.

Його чітка і послідовна громадянська та політична позиція, любов до всього українського – мови, культури, літератури, народу загалом, український патріотизм, висока внутрішня моральність, порядність та інтелігентність, іншими словами – все те, що так не вписувалося в радянський менталітет і спосіб життя, і спричинилося до того, що вже в радянський час на ім’я професора Сумцова було накладено негласне табу, його праці зберігались у спецфондах, не перевидавалися, і навіть посилатися на них інакше як з критикою – було заборонено.

Його родина переїхала до Харкова, коли Микола був ще малим.
Освіту Сумцов здобув у 2-й Харківській гімназії.
З 1875 року навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету.
З 1880 – секретар університету. У тому ж році захистив магістерську дисертацію «Про весільні обряди», а в 1885 році докторську «Хліб в обрядах та піснях».
З 1887 був головою Історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
За правління гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році був обраний одним із перших академіків Української академії наук.

Микола Федорович Сумцов – один із небагатьох прогресивних учених, який стояв біля зародження українознавства як науки і окремої навчальної дисципліни.

У 1918 році вийшла друком одна з головних праць Миколи Федоровича – монографія “Слобожане. Історико – етнографічна розвідка”. Вчений продовжив започатковану професором В. Шухевичем працю етнорегіонального вивчення України і запропонував своє бачення: Слобожанщина, Галичина, Кубанщина, Поділля, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Таврія. Як видно, воно цілком відповідає вимогам часу – врахувано нові області, що утворилися внаслідок загального розвитку історичного процесу в Україні. Публікуючи працю, вчений був переповнений емоціями та очікуванням нових можливостей для національного розвитку України, які відкривалися на той час. Його сподівання досить легко простежуються у наступних словах: “Самий багатий, численний по людности край – Україна – був знищений гнобительством уряду, заборонами мови і школи, утисками; деморалізований у всіх верхніх верствах своєї людности призвичкою запобігати перед урядом; попсований зросійщеною школою – нижчою, середньою і вищою, пристосованими для того, щоб викорінити усяке національне місцеве почуття і всяку національну місцеву свідомість. Очевидно, життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості”. (За матеріалом видання “Український інтерес”).
Минуло століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі не втратили своєї актуальності… росія знову зазіхає на Україну і мріє знищити… Дякуємо Богові та ЗСУ за кожен день у вільній країні!

До речі, засновником нового історичного музею Харкова та першим його керівником був саме Микола Сумцов.

Наразі установа носить його ім’я (докладніше в новині GX).

18 квітня 1897 року народився Мар’ян Крушельницький (1897-1963) – відомий український режисер.

Сценічну діяльність розпочав у трупі “Тернопільські театральні вечори” у 1916 році.

Працював у театрі “Березіль” у Харкові (з 1924-го актор, з 1933-го головний режисер).

З 1946 року викладав у Харківському театральному інституті.

З 1952 року працював у Києві.

З 1926 року знімався в кіно.

В 1995 році Харківська міська рада заснувала премію імені Мар’яна Крушельницького.

18 квітня 1900 року народилася Валентина Чистякова (1900-1984) – видатна харківська театральна актриса, дружина режисера Леся Курбаса.

Театральну кар’єру розпочинала у Києві, де познайомилася з Лесем Курбасом. Разом із ним переїхала до Харкова, де грала спочатку у театрі «Березіль».

З 1935 року – актриса Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.

У 1959-1967 роках – викладач Харківського інституту мистецтв.

Похована на 13-му міському цвинтарі на вулиці Григорія Сковороди (у минулому Пушкінській) у Харкові. На її могилі відкрито пантеон родини Леся Курбаса та Валентини Чистякової.

18 квітня в 1903 року народилася Надія Титаренко (1903-1976) – видатна українська актриса, учениця легендарного театрального режисера Леся Курбаса.

Починала кар’єру в театрі “Кійдрамте” (Київський драматичний театр) у 1921 році.

З 1922 року – у театрі “Березіль”. 1926 року переїжджає з театром до Харкова.

З 1935 року працює у харківських театрах. Доречі, під час війни працювала у Харківському театрі юного глядача, де головним режисером був її чоловік Володимир Скляренко. Потім, в 1944 році, разом із театром переїхала до Львова.

В 1952 році була змушена залишити сцену, бо чоловік очолив Харківський театр опери та балету, а у театрі Шевченка місця для неї не знайшлося.

Вона була яскрава та з бурхливим характером. Харків-культурний 30 березня вшановує видатну землячку (фото, відео)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 30.03.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! 30 березня, в 2011 році померла видатна харків’янка – актриса Людмила Гурченко. Акторці було 75 років.

Вона народилася 12 листопада в 1935 році в Харкові.

А ви знали? До початку війни батьки Люсі працювали у Харківській філармонії. Батько був професійним музикантом: грав на баяні та співав на святах, а мати йому допомагала.

Гурченко провела у Харкові дитячі та шкільні роки, пережила німецьку окупацію.

«Усього п’ять із половиною років я прожила «до війни», — написала потім у своїх мемуарах актриса. — Ще вранці ми були на прогулянці в лісі. Нарвали ромашок та бузкових дзвіночків… Все обірвалося миттєво, несподівано».

Її книга «Моє доросле дитинство» стала одним із найяскравіших свідчень часів німецької окупації Харкова.

Після остаточного визволення Харкова 23 серпня 1943 року Гурченко пішла в українську школу №6 (нині гімназія), яка знаходилася у дворі будинку, де вона тоді мешкала. У школі їй дуже полюбилася українська мова…

1953 року Гурченко закінчила десятирічку і поїхала поступати до вишу.

Славу актрисі принесла участь у картині Ельдара Рязаова «Карнавальна ніч» 1956 року. У фільмографії актриси – близько 120 фільмів.

У своєму житті актриса зробила дуже багато — не дарма її порівнювали із Марлен Дітріх. Вона справжня легенда нашого кіно, Людмила Гурченко жила та померла улюбленою актрисою мільйонів глядачів.

Про її зовнішність ходили легенди. І в 60, і в 70 років вона була витончена та легка. Секрет її молодості, мабуть, полягав у її невгамовній енергії, бурхливому характері та яскравій вдачі. Людмила Марківна завжди хотіла отримувати все по максимуму. І тому встигла так багато.

24 серпня 2010 року Гурченко востаннє виступила перед харків’янами на святковому концерті, присвяченому Дню міста.

14 лютого 2011 року Люся послизнулася біля свого будинку. Перелом стегна. Її досить швидко госпіталізували та вже наступного дня зробили операцію. 7 березня виписали зі шпиталю, оскільки стан пацієнтки покращився.

Але вже 30 березня розпочалася тромбоемболія легеневої артерії. Людмила Гурченко померла. Тисячі людей прийшли на похорон, щоб попрощатися з нею.

У 2016 році у Харкові було створено мурал знаменитої актриси. Він зайняв площу приблизно 250 кв. м. Над портретом працювали три художники та два дизайнери.

Мурал не можна розглянути повністю здалеку, бо його нижню частину закриває сусідня будівля…

2018 року в Харкові у сквері на вул. Трінклера, 6, встановили пам’ятник Людмилі Гурченко. Монумент зроблено так, що біля його підніжжя можна посидіти та поспілкуватися. Висота монумента – майже 8 метрів. На постаменті скульптура Людмили Гурченко на повний зріст. На колоні під нею розташовано композицію, до якої увійшли 15 персонажів із шести знаменитих фільмів за участю актриси. Зокрема, “Вокзал для двох”, “Кохання та голуби”, “Карнавальна ніч” та інших. Автор монумента – видатний харківський скульптор Катіб Мамедов.

Трохи спогадів… Харків-культурний згадував і згадує свою зірку, як на творчих вечорах…

Так і в знакові дати у житті артистки…

“Це вже стало доброю традицією. У день народження актриси, 12 листопада, ми збираємось та покладаємо квіти до пам’ятника видатній землячці”, – наголосив заслужений артист України, голова правління Харківського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, керівник Будинку актора Ігор Арнаутов.

“В день народження Людмили Гурченко культурна спільнота Харкова вшанувала пам’ять нашої славетної землячки, визначної актриси театру та кіно — Людмили Марківни Гурченко, — поділилася значущою подією того дня відома харківська діячка мистецтва Олена Старостенко. — Разом з друзями, Ігорем Ковалем та Ігорем Арноутовим, навіть під час війни не зрадили традиції та прийшли вшанувати улюблену актрису”.

Вийшло дуже чуттєво.

Приємно бачити на світлині ще й директора Харківського академічного драматичного театру Олега Яцину, який у важкі часи обійняв нову посаду і очолив театр.

Того дня Ігор Арнаутов навіть проспівав композицію, яка грає в його душі під час спогадів про Людмилу Марківну…

Харків-творчий — живий і незламний, він тримає культурний фронт увесь цей час.

Світла пам’ять, Людмилі Марківні! Колектив новинного порталу GX приєднується до світлих спогадів і дарує свою новину-спогад усім шанувальникам творчості нашої землячки!

Фото та відео: GX, Наталія Бойченко, Олена Старостенко, Ігор Коваль, Ігор Арнаутов, Олег Яцина

У перший день зими харків’яни з сумом згадують чарівну французьку актрису (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 01.12.2024. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Саме 1 грудня в 2022 році пішла в засвіти знаменита французька акторка і письменниця з харківським корінням, відома кіноманам своєю роллю у фільмі «Фантомас», Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» Мілен Демонжо.

Вона померла у Парижі, про це повідомила радіостанція France Bleu Mayenne з посиланням на прессекретаря актриси.

«З глибокими переживаннями та великим сумом повідомляємо вам про смерть актриси Мілен Демонжо, яка сталася 1 грудня у віці 87 років», — було написано у пресреліз, поширеному від імені рідних покійної.

Мілен Демонжо – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харківський бузок». Саме книга Мілен Демонжо «Харківський бузок», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю — щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом.

Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харківський бузок» Мілен Демонжо

і голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”» Вікторія Маренич. Париж. 2017 р.

«Вона увійшла до кімнати, окинула всіх поглядом і одразу підійшла до мене зі словами: «Це ви з Харкова? Ми з вами схожі!». Її мама, Клавдія Трубнікова, була харків’янкою. Свого часу сім’я перебралася до Франції і з матір’ю у Мілен були складні стосунки. У 13 років вона пішла з батьківського дому – стала улюбленою музою Крістіана Діора та почала будувати кар’єру у сфері моди та кіноіндустрії. А коли її мама захворіла (у неї була онкологія), Мілен все покинула і повернулася додому, щоб доглядати її. Проводячи з матір’ю багато часу, актриса почала записувати її спогади про життя у Харкові. Так народилася книга Демонжо про Клавдію Трубникову, яку вона назвала “Харківський бузок”. У розмові Мілен зізналася мені: пообіцяла матері перед смертю, що обов’язково відвідає її рідне місто. Повертаючись до Харкова, я вже точно знала, що привезу сюди Мілен Демонжо, і просто в літаку почала продумувати програму, а потім зрозуміла, що потрібно робити щось масштабніше – фестиваль кіно», – згадує першу зустріч із Мілен Демонжо в Парижі голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харківський бузок”» Вікторія Маренич.

Для самої Мілен Демонжо цей фестиваль став поверненням до своїх витоків і виконанням обіцянок, які вона дала своїй матері. Тому з великим задоволенням щороку приїздила до Харкова на відкриття кінофестивалю “Харківський бузок”, що проводився у 2009-2013 роках.

«Мені хочеться сказати одну дуже важливу річ. Щоразу, коли я приїжджаю на «Харківський бузок», я почуваюся не Мілен Демонжо, а дочкою харків’янки Клавдії Трубникової. Довгого життя фестивалю, і нехай у Харкові завжди цвіте бузок», – сказала Мілен Демонжо під час чергового візиту до Харкова у 2013 році.

Улітку 2017 року в Українському культурному центрі в Парижі відбулася презентація книги французької актриси про Харків і його бузковий фестиваль «Adieu, Kharkov!». У ній Мілен Демонжо зібрала всі цікаві ситуації, що відбувалися у ній під час перебування у Харкові — на батьківщині її мами.

У Мілен Демонжо було чимало творчих планів, пов’язаних з Харковом. Зокрема, вона мріяла привезти до Харкова свою виставу. Актриса по-справжньому любила місто, яке вважала своє малою батьківщиною.

У Харкові на Алеї зірок у саду Шевченка французька харків’янка залишила частинку себе – відбиток долоні.

Алея зірок у саду Шевченка

Довідка. Мілен Демонжо (справжнє ім’я Марі-Елен Демонжо) народилася в Ніцці 29 вересня 1935 року. У ранні роки брала уроки гри на фортепіано і вільно розмовляла італійською, французькою та англійською. В юності Мілен закохалася в актора Жерара Філіпа і почала мріяти про те, щоб самій потрапити на екран. Була студенткою акторських курсів. Дівчину помітив представник модельної агенції, яка запропонувала їй контракт. Працювала у модному будинку Крістіана Діора, ательє П’єра Кардена.

Зніматися у кіно почала з 1954 року. Дебютувала у фільмі «Майбутні зірки». Потім зіграла головні ролі в картинах «Жебрак і красуня» (Єва), «Ця ніч» (Сільві), «Слабкі жінки» (Сабіна), «Кохання в Римі» (Анна Падоан), «Викрадення сабінянок» (Реа) та ін.

В 1961 році Демонжо отримала роль міледі в «Трьох мушкетерах» Бернара Бордері, а потім зіграла безстрашну дівчину-фотографа Елен – наречену журналіста Фандора (Жан Маре) в трилогії «Фантомас» (1964, 195, 1967).

У 1966 році Мілен познайомилася з Марком Сіменоном — старшим сином письменника Жоржа Сіменона, вони одружилися, і цей шлюб тривав 31 рік. Згодом зайнялася кіновиробництвом, продовжуючи іноді грати у власних фільмах. Останньою її роботою в кіно стала драма «Я і ти» (2017), де Демонжо грала з Катрін Фро та Катрін Денєв.

Галина Половик

Пішла з життя відома французька актриса, хрещена харківського кінофестивалю

Опублікував(ла) новина GX , 02.12.2022. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Пішла за світанки знаменита французька акторка і письменниця з харківським корінням, відома кіноманам своєю роллю у фільмі «Фантомас», Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харьковская сирень» Мілен Демонжо. Про це стало відомо у четверг, 1 грудня.

Вона померла у Парижі, повідомляє радіостанція France Bleu Mayenne з посиланням на прессекретаря актриси.

«З глибокими переживаннями та великим сумом повідомляємо вам про смерть актриси Мілен Демонжо, яка сталася 1 грудня у віці 87 років», — йдеться у прес-релізі, поширеному від імені рідних покійної.

Мілен Демонжо – це найбільш французька харків’янка. Саме її любов до Харкова, звідки її коріння, подарувала місту Міжнародний фестиваль короткометражного кіно «Харьковская сирень». Саме книга Мілен Демонжо «Харьковская сирень», яку акторка присвятила своїй матері — харків’янці Клавдії Трубниковій, і дала назву харківському фестивалю, народженому у 2009 році. Саме ця історія лягла в основу ідеї фестивалю – щороку збирати у Харкові знаменитостей світового кінематографа, чиє коріння пов’язане з Харковом.

Париж. 2017 р. Почесний президент Міжнародного кінофестивалю «Харьковская сирень» Мілен Демонжо і

голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харьковская сирень”» Вікторія Маренич

«Вона увійшла до кімнати, окинула всіх поглядом і одразу підійшла до мене зі словами: «Це ви з Харкова? Ми з вами схожі!». Її мама, Клавдія Трубнікова, була харків’янкою. Свого часу сім’я перебралася до Франції і з матір’ю у Мілен були складні стосунки. У 13 років вона пішла з батьківського дому – стала улюбленою музою Крістіана Діора та почала будувати кар’єру у сфері моди та кіноіндустрії. А коли її мама захворіла (у неї була онкологія), Мілен все покинула і повернулася додому, щоб доглядати її. Проводячи з матір’ю багато часу, актриса почала записувати її спогади про життя у Харкові. Так народилася книга Демонжо про Клавдію Трубникову, яку вона назвала «Харьковская сирень”. У розмові Мілен зізналася мені: пообіцяла матері перед смертю, що обов’язково відвідає її рідне місто. Повертаючись до Харкова, я вже точно знала, що привезу сюди Мілен Демонжо, і просто в літаку почала продумувати програму, а потім зрозуміла, що потрібно робити щось масштабніше – фестиваль кіно», – згадує першу зустріч із Мілен Демонжо в Парижі голова ГО «Міжнародний кінофестиваль “Харьковская сирень”» Вікторія Маренич.

Для самої Мілен Демонжо цей фестиваль став поверненням до своїх витоків та виконанням обіцянок, які вона дала своїй матері. Тому з великим задоволенням щороку приїздила до Харкова на відкриття “Харьковской сирени”, що проводилася у 2009-2013 роках.

«Мені хочеться сказати одну дуже важливу річ. Щоразу, коли я приїжджаю на «Харьковскую сирень», я почуваюся не Мілен Демонжо, а дочкою харків’янки Клавдії Трубникової. Довгого життя фестивалю, і нехай у Харкові завжди цвіте бузок», – сказала Мілен Демонжо під час чергового візиту до Харкова у 2013 році.

У Харкові на Алеї зірок у саду Шевченка французька харків’янка залишила частинку себе – відбиток долоні.

Алея зірок у саду Шевченка

Колектив новинного порталу GX висловлює співчуття рідним та близьким Мілен Демонжо.

Підписуйтесь на наш Телеграм-канал: https://t.me/gx_net_ua

Галина Половик

30 декабря в истории Харькова: родилась известная актриса

Опублікував(ла) новина GX , 30.12.2021. Опубліковано в Історія Харкова.

30 декабря. В 1900 году родилась Валентина Варецкая (1900-1981) — украинская театральная актриса, заслуженная артистка УССР. Варецкая играла в театрах Тернополя, Львова, Киева, Харькова, Днепропетровска (сейчас – Днепр). С 20-х годов работала в Харькове. В 30-х годах выступала в Харьковском театре имени Шевченко.

После войны до 1960 года работала во Львове. Потом вернулась в Харьков.

Фото: Актеры Ватуля и Варецкая в спектакле “Грех” (1928 год, Харьков).

В 1893 году родился Яков Майер (1893-1988) — украинский советский ученый, специалист в области двигателестроения, профессор. Один из организаторов высшей школы Украины, ректор Харьковского технологического института.

Участвовал в Первой мировой войне и в Гражданской войне на стороне Красной армии. В 1924 году окончил Харьковский технологический институт. Работал инженером-конструктором на Харьковском паровозостроительном заводе (сейчас – завод имени Малышева).

В 1928-1929 годах был ректором Харьковского технологического института. В 1929-1934 годах — заведующий кафедрой ХТИ (с 1930 — в составе Харьковского механико-машиностроительного института). 1932 году возглавил Украинский научно-исследовательский авиадизельный институт (УНИАДИ). Майер руководил разработкой важнейших вопросов дизелестроения, в частности, применением дизелей в авиации. При участии Майера был создан двигатель для танка Т-34. Модернизированные двигатели Майера впоследствии были установлены на различных типах танков, которые выпускал Харьковский завод имени Малышева. Скончался в Харькове в возрасте 94 лет.

22 ноября в истории Харькова: родилась известная актриса

Опублікував(ла) новина GX , 22.11.2021. Опубліковано в Історія Харкова.

22 ноября. В 1915 году родилась Анна Босенко (1915-2006) – известная театральная актриса.

Босенко родилась в Золочеве Харьковской губернии.

В 1936 году окончила студию при Харьковском театре рабочей молодежи (преподаватель Борис Тягно). 1935-1937 годах работала в этом же театре.

С 1939 года – актриса Харьковского областного украинского драматического театра имени Кропивницкого.

С 40-х годов работала в Днепропетровскt (сейчас – Днепр), Одессе, Киеве и Львове.

Снялась в трех кинофильмах: “Назар Стодоля”, “Пламя гнева”, “Земля, до востребования”.

Ушла из жизни известная актриса родом из Харьковщины

Опублікував(ла) Катерина Павловська , 22.11.2021. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Вчера, 21 ноября, умерла актриса театра и кино Нина Русланова, детство и юность которой прошла в Харьковской области.

Как рассказали коллеги-актеры, Русланова долго болела. Несколько недель назад у актрисы диагностировали коронавирус и ее организм не смог побороть инфекцию. Вчера сердце Нины Ивановны остановилось. Ей было 75 лет.

У актрисы была непростая жизнь, а еще тяжелее всегда вспоминала Русланова про детство, которое прошло в стенах детских домов. Родителей Нина не помнит и ничего не знает о своем происхождении. Она – двухмесячный подкидыш, найденный на сельском полустанке в городе Богодухове Харьковской области. Малышку бросили на произвол судьбы в декабре 1945-го года. Имя Нина ей дали работники детского приюта, фамилию Русланова она получила от советской звезды, а день рождения выбрала сама: ей очень нравился листок календаря за 5 декабря с красивой фотографией.

В детском доме удалось раскрыть талант 6-летней Нины. Тогда впервые она вышла, встала перед зрителями и спела популярную в то время песню. За это гостья заведения подарила ей коробку конфет со словами: «Хорошо поешь, будешь Руслановой, как известная певица».

Однако после того, как Нина покинула стены детского дома, она не сразу смогла попробовать себя в актерстве. Девушка пошла работать штукатуром, так как этой профессии ее обучили ранее. Но зарплата была мизерная, Русланова едва сводила «концы с концами», при этом мечту освоить творческую профессию она не покидала. Поэтому подала документы в Харьковский театральный институт, куда ее приняли. Через год Нина услышала от подруги, что в Щукинском училище недобор и недолго думая, рванула в Москву. Там ее сначала не хотели принимать, однако настойчивость девушки взяла верх и ее зачислили.

Впервые на экранах телевизоров зрители увидели Нину Русланову в 1967 году в фильме Киры Муратовой «Короткие встречи», где партнером тогда еще студентки «щукинского» был поэт и актер Владимир Высоцкий. С тех пор артистка сыграла в более чем 150 фильмах. Самые знаменитые из них: «Собачье сердце», «Афоня», «Тени исчезают в полдень», «Кин-дза-дза!», «Завтра была война», «Мой друг Иван Лапшин» и другие.

14 ноября в истории Харькова: заработал женский медицинский институт

Опублікував(ла) новина GX , 14.11.2021. Опубліковано в Історія Харкова.

14 ноября. В 1877 году родился Дмитрий Антонович (1877-1945) – украинский общественно-политический, государственный и культурный деятель, историк искусства.

Антонович обучался в Киевском и Харьковском университетах. Занялся революционной деятельностью. Один из основателей в 1900 году и лидер Революционной украинской партии, которая была создана в Харькове. Редактор харьковской газеты «Воля».

Затем Антонович переехал в Киев.

В 1917 году был в числе основателей Украинской академии искусств (ныне Национальная академия изобразительного искусства и архитектуры).

С марта 1917 года — активный член Центральной Рады Украинской Народной Республики, заместитель ее председателя Михаила Грушевского.

После гражданской войны эмигрировал. В 1921 году один из основателей Украинского свободного университета в Вене и Праге.

Умер в 1945 году в Праге.

В 1897 году родилась Анна Бабиивна (1897-1979) – театральная актриса.

Дебютировала в 1918 году в Тернопольском театре.

В 1922 вступила в творческое объединение «Березиль». Вместе с театром переехала в Харьков. После закрытия театра и ареста Леся Курбаса играла в театре имени Шевченко в Харькове.

В 1937 году муж актрисы был арестован и впоследствии расстрелян как участник вымышленной «украинской националистической террористической организации». В 1938 года Бабиивна также была арестована как член семьи врага народа и приговорена Особым совещанием НКВД к пяти годам лагерей и ссылке.

В 1944 году получила разрешение вернуться в Харьков и была восстановлена в театре Шевченко, на сцене которого прослужила до 1960 года.

Реабилитирована 1956 году.

Умерла в Харькове в 1979 году.

В 1910 году начались занятия в Харьковском женском медицинском институте. Институт был создан по инициативе Харьковского медицинского общества.

В первый год существования института в нем насчитывалось около 1000 слушательниц.

Министерство народного просвещения утвердило директором института известного ученого-физиолога профессора Василия Данилевского.

Осенью 1914 года после начала Первой мировой войны был произведен ускоренный выпуск. Институт окончили 268 слушательниц, большая часть из которых отправилась в земские госпитали и лазареты, открытые для раненных и больных воинов.

Институт действовал до 1917 года. За годы своего существования учебное заведение выпустило около 2000 женщин-врачей.

14 ноября. В 1904 году Родился Кузьма Деревянко (1904-1954) – генерал-лейтенант, участник освобождения Украины от немецко-нацистских захватчиков, выпускник Харьковской школы красных старшин.

Родился в селе Косеновка Черкасской области.

Окончил церковно-приходскую школу и несколько классов гимназии.

С 1922 года — учился в Киевской военной школе, а после ее расформирования — в Харьковской школе красных старшин.

В 1933 году поступает в Военную академию имени Фрунзе.

Служил на Дальнем Востоке, участвовал в Советско-финской войне.

Во время войны против нацистской Германии и ее союзников— начальник штаба нескольких армий (53-й, 57-й, 4-й гвардейской).

В 1945-м снова служил на Дальнем Востоке. 2 сентября 1945 года принял участие в церемонии подписания акта о капитуляции Японии.

В 2007 году Кузьме Деревянко было присвоено звание Героя Украины.