Позначка: актор

Він обіцяв повернутися до Харкова: відбиток долоні на згадку про легенду (відео, фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 06.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Він пішов назавжди… Справжній Професіонал – легендарний французький актор театру та кіно Жан-Поль Бельмондо. 6 вересня 2021 року на 89-му році завершив свій життєвий шлях Великий офіцер і Командор ордену Почесного легіону, ордену «За заслуги» та ордену мистецтв та літератури, кавалер ордена Леопольда I, володар премії «Сезар», Золотої пальмової гілки канського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багато інших нагород.

У такі дні хочеться згадати про нього все, все до найменших подробиць.

Він з першого погляду закохався в Харків та його мешканців…

“У мене просто чудові відчуття. Найголовніше, що тут напрочуд гостинні та добрі люди, а сам фестиваль мені здався дуже цікавим, добре організованим, і це справді видовищна подія. Всі заходи справили найкраще враження. Хочеться сказати: хай живе Україна та браво Україна”, – говорив Жан-Поль Бельмондо про Харків та його фестиваль “Харківський бузок”, що лише набирав оберти. (Докладніше у новині GX). Він мріяв повернутися… але не судолося…

Про таку людину можна розповідати нескінчено…

Він народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (департамент Верхов’я Сени, Франція), у сім’ї паризького скульптора Поля Бельмондо. У дитинстві Жан-Поль був дуже гарним, і батько використовував його як модель для пухких купідончиків, які і досі можна побачити на фонтанах у Парижі.

В цей чарівний весняний день щороку світ згадує справжнього Професіонала, легендарного французького актора театру та кіно, Великого офіцера і Командора ордену Почесного легіону, ордена «За заслуги» та ордена мистецтв та літератури, кавалера ордену Леопольда I, володара премії «Сезар», Золотої пальмової гілки Каннського кінофестивалю, премії «Золотий лев» за внесок у світовий кінемотограф та багатьох інших нагород – Жан-Поля Бельмондо! В 2023 йому мало виповнитися 90 років…

Понад десять років відбиток долоні неймовірно талановитого актора займає почесне місце поруч зі зліпками долонь його колег – французьких знаменитостей Мілен Демонжо і П’єра Рішара.

Харків пам’ятає, як у травні 2011 року з аншлагом відбувся творчий вечір Бельмондо. Тоді актор приїхав до міста як почесний гість ІІІ Міжнародного фестивалю короткометражного кіно “Харківський бузок”. Півтори години він разом зі своїм другом Шарлем Жераром розповідав харків’янам про свої найвидатніші ролі. Про зйомки у фільмі “На останньому подиху”, який приніс Бельмондо світову славу і перших шанувальниць. Ділився кумедними історіями зі свого акторського життя. Переповідав, як не раз травмувався, виконуючи трюки у фільмах.

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

Він не приховував шаленого щастя від зустрічі з харків’янами та їхнім гостинним і красивим містом.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

“Я з величезним задоволенням повернуся до вас ще раз”, – щиро вірив французький актор понад десять років тому.

ІІІ Міжнародний фестиваль короткометражного кіно “Харківський бузок”. Харків. Травень 2011 року

На жаль, це був його перший і останній візит до Харкова. Але відбиток долоні, залишений ним на Алеї зірок у саду Шевченка, та теплі спогади від фестивальних зустрічей стали невіднятною частиною мистецького і культурного життя мирного Харкова.

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, 2012 рік

Алея зірок у саду Шевченка. Харків, квітень 2023 рік

А так вітав зірку Харків у 2024 році…

На жаль, 6 вересня 2021 року пішов у засвіти актор, який мріяв повернутися до Харкова і яким продовжуємо захоплюватися, передивляючись вкотре культові фільмі з його ролями: “Професіонал” із безсмертним саундтреком Chi Mai (італ. “Хто б не…”) Енніо Морріконе, “Чудовий”, “Ас із асів”, “Чудовисько”, “Хто є хто?”, “Гра в чотири руки” та багато інших.

Довідка. Жан-Поль Бельмондо – відомий французький актор театру та кіно. Народився 9 квітня 1933 року в Нейї-сюр-Сен (Франція), син паризького скульптора Поля Бельмондо. У 20 років вступив до Вищої національної консерваторії драматичного мистецтва. Після закінчення навчання розпочав професійну кар’єру на сцені.

Кінодебют Бельмондо відбувся у 1957 році у фільмі «Мольєр», але епізоди за його участю були вирізані перед виходом картини. Більш значна роль дісталася йому у фільмі «Будь красива і мовчи» (1958). Всесвітню популярність 26-річному акторові принесла роль безтурботного негідника Мішеля Пуакара у фільмі «На останньому подиху».

Наступного року Бельмондо зміцнив своє реноме, зігравши разом із Софі Лорен в оскароносному фільмі «Чочара».

Свої найкращі ролі Бельмондо зіграв у режисерів французької «нової хвилі»: Годара («Жінка є жінка», 1961), Луї Маля («Злодій», 1967), Франсуа Трюффо («Сирена з «Міссісіпі»», 1969), Клода («Доктор Пополь», 1972), Альона Рене («Ставіски», 1974).

Жан-Поль Бельмондо був одним із найуспішніших акторів Франції до 1986 року.

У 1987 Бельмондо повернувся на театральні підмостки після тривалої перерви з 1959 року і з цього моменту поєднував роботу в кіно і театрі.

2001 року Бельмондо переніс інсульт, відтоді припинив роботу в театрі та кіно. 2008 року відбулося повернення 75-річного актора на знімальний майданчик — він знявся у фільмі режисера Франсіса Юстера «Людина та її собака».

У лютому 2015 року Бельмондо оголосив про завершення своєї кар’єри у кіно.

Жан-Поль Бельмондо пішов із життя 6 вересня 2021 року на 89-му році життя.

Увечері 9 вересня 2021 Франція попрощалася зі своїм героєм – чудовим і неповторним актором Жан-Полем Бельмондо… Під оплески та музику Енніо Морріконе до фільму “Професіонал”, з імператорськими почестями, як і Наполеона, до Hôtel des Invalides в останній шлях його проводжали тисячі французів. На церемонії прощання у паризькому Будинку інвалідів були присутні близькі актора, діячі культури та спорту, президент та політична еліта країни. Пересічні громадяни займали чергу з самого ранку, щоб потрапити до приміщення, де для цього було виділено лише півтори тисячі місць.

Панахида та відспівування Жан-Поля Бельмондо відбудлося 10 вересня у церкві Сен-Жермен-де-Пре в Парижі. Поховали легендарного француза у присутності найближчих родичів.

Більше у пості на фейсбук-сторінці GX.

Фото та матеріал: Галина Половик, Наталія Бойченко, Вікторія Маренич, відкриті джерела

Харків у XXI столітті. 17 серпня: яскраві особистості та цікаві факти в житті міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

17 серпня 2017 року помер один із найкращих акторів харківського лялькового театру Володимир Горбунов. Заслужений артист України (2006 р.), педагог, “голос” “7 каналу” Володимир Горбунов помер на 64 році життя.

«Це один із провідних акторів театру. Він ніс у собі той професіоналізм, який властивий театру, грав у великому репертуарі, поточному вечірньому, дитячому репертуарі. І, звичайно, його втрата для нас – це серйозна втрата. Замінити таких людей дуже складно, ніким», — говорив тоді директор лялькового театру Володимир Решетняк.

Довідка. Народився 21 квітня 1954 року у селі Зуя (нині смт Білогірського району, АР Крим). Пізніше з родиною переїхав до міста Тростянець Сумскої області.
Його вперше захопив театр ще у дитинстві, коли він слухав по радіо предачу “Театр у мікрофону”. А потім у будинку культури він вперше побачив виставу “Пташине молоко” і залишився на пропозицію керівника театру.
Отож бо актором театру ляльок Володимир Горбунов став ще у 12 років. У місті Тростянець Сумської області було створено самодіяльний колектив. а потім були навчання, робота у інших театрах…
І вже з 1980 працював в Харківському державному академічному театрі ляльок ім. В. А. Афанасьєва.

Театральні роботи: Альфред Дуліттл – «Моя прекрасна леді» (Б. Шоу), тато Карло – «Золотий ключик», Жак-Простак – «Кіт у чоботях» (Ш. Перро), Відьма – «Івасік-Телесік», Ляпкін-Тяпкін – «Ревізор» (М. Гоголя), проєкт “Задзеркалля”.

Водночас від 2000 року – диктор радіотелекомпанії «Тоніс-центр», від 2003 — викладач Харківської академії культури.
Горбунов майстерно поєднував у собі якості як драматичного актора, так і актора-лялькаря. Його акторській манері притаманні простота, інтелігентність та високий художній смак, а у створених ним образах проступає глибока людяність.
До того ж Горбунов створив багатосерійну телепрограму для дітей.

А ви знали? 17 серпня 2016 року у Харкові було створено новий футбольний професійний клуб – «Металіст 1925».

Футбольний клуб “Металіст 1925” створений товариством з обмеженою відповідальністю “Авангард Харків”. Він не був пов’язаний із знаменитим харківським футбольним клубом «Металіст», який у 2016 році тимчасово припинив існування.

Проект виявився досить вдалим. За 5 років команда піднялася до вищого дивізіону вітчизняного футболу. У 2021 році стартувала у Прем’єр-лізі.

2021 року був відроджений і «Металіст», який виступає у Першій лізі. Отже, у місті два клуби зі схожими назвами.

17 серпня 2004 року футболісти із Харківської області обіграли знаменитий лондонський «Челсі». Щоправда, перемогу було досягнуто у дитячому футболі.

Дитяча команда із села Шарівка – переможець харківського обласного «Турніру тисячі команд» – у Британії з рахунком 4:2 обіграла дитячу команду англійського клубу «Челсі».

До речі, «Турнір тисячі команд» того року експерти УЄФА визнали наймасовішим у Європі.

17 серпня 2004 року на вулиці Університетській, 13 встановили меморіальну дошку відомому фольклористу, етнографу та історику Миколі Сумцову. За цією адресою з 1876 по 1922 роки працював вчений.
До речі, цього ж року відзначалося 150-річчя від дня народження Сумцова.

Довідка. 18 квітня 1854 року народився Микола Сумцов (1854-1922) – відомий харківський історик мистецтва та музейний діяч, видатний науковець, етнограф, історик, громадський діяч, академік, який був обраним головою історико-філологічного товариства міста.

Його чітка і послідовна громадянська та політична позиція, любов до всього українського – мови, культури, літератури, народу загалом, український патріотизм, висока внутрішня моральність, порядність та інтелігентність, іншими словами – все те, що так не вписувалося в радянський менталітет і спосіб життя, і спричинилося до того, що вже в радянський час на ім’я професора Сумцова було накладено негласне табу, його праці зберігались у спецфондах, не перевидавалися, і навіть посилатися на них інакше як з критикою – було заборонено.

Його родина переїхала до Харкова, коли Микола був ще малим.
Освіту Сумцов здобув у 2-й Харківській гімназії.
З 1875 року навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету.
З 1880 – секретар університету. У тому ж році захистив магістерську дисертацію «Про весільні обряди», а в 1885 році докторську «Хліб в обрядах та піснях».
З 1887 був головою Історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
За правління гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році був обраний одним із перших академіків Української академії наук.

Микола Федорович Сумцов – один із небагатьох прогресивних учених, який стояв біля зародження українознавства як науки і окремої навчальної дисципліни.

У 1918 році вийшла друком одна з головних праць Миколи Федоровича – монографія “Слобожане. Історико – етнографічна розвідка”. Вчений продовжив започатковану професором В. Шухевичем працю етнорегіонального вивчення України і запропонував своє бачення: Слобожанщина, Галичина, Кубанщина, Поділля, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Таврія. Як видно, воно цілком відповідає вимогам часу – врахувано нові області, що утворилися внаслідок загального розвитку історичного процесу в Україні. Публікуючи працю, вчений був переповнений емоціями та очікуванням нових можливостей для національного розвитку України, які відкривалися на той час. Його сподівання досить легко простежуються у наступних словах: “Самий багатий, численний по людности край – Україна – був знищений гнобительством уряду, заборонами мови і школи, утисками; деморалізований у всіх верхніх верствах своєї людности призвичкою запобігати перед урядом; попсований зросійщеною школою – нижчою, середньою і вищою, пристосованими для того, щоб викорінити усяке національне місцеве почуття і всяку національну місцеву свідомість. Очевидно, життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості”. (За матеріалом видання “Український інтерес”).
Минуло століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі не втратили своєї актуальності… росія знову зазіхає на Україну і мріє знищити… Дякуємо Богові та ЗСУ за кожен день у вільній країні!До речі, засновником нового історичного музею Харкова та першим його керівником був саме Микола Сумцов. Наразі установа носить його ім’я (докладніше в новині GX).
Помер вчений 12 вересня 1922 року в Харкові.Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, Харківський театр ляльок, Енциклопедія сучасної України, відкриті джерела

Історичні факти: 22 червня в Харкові вшановують організатора машинобудівного виробництва і народного артиста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 22.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

22 червня 1926 року в місті Єнакієві на Донеччині народився Валентин Біблік – український організатор машинобудівного виробництва, герой Соціалістичної Праці, член Академії інженерних наук України.

В 1932 році родина переїхала до міста Харкова.

В 1947 році почав працювати на Харківському тракторному заводі.

З 1969 до 1996 року – директор Харківського тракторного заводу.

Під керівництвом Бібліка було проведено реконструкцію та технічне переобладнання заводу, побудовано нові виробничі та побутові корпуси, введено нові автоматизовані лінії та роботизовані комплекси.

В 1999 році Харківською міською радою Валентина Бібліка серед перших було удостоєно почесного звання «Почесний громадянин міста Харкова».

Помер 6 червня 2009 року в Харкові. Похован на міському цвинтарі № 4.

Восени 2015 року його і’мям було названо вулицю житлового масиву ХТЗ в Індустріальному районі міста Харкова (докладніше про цікавинки вулиці у новині GX від 19 серпня 2020 року).

Пам’ятаємо! 22 червня 2021 року у віці 68 років помер Олексій Рубинський – актор, режисер, драматург, театральний діяч та художник-графік, народний артист України (2005).

Упродовж 45 років Олексій Юрійович працював у Харківському театрі ляльок імені Афанасьєва.
У 2009 році внаслідок захворювання, що вразило імунну систему, почав втрачати слух, але не припиняв роботи попри втрату слуху…
“Він працював до останнього дня, не випадав з обойми. Постійно жив театром. Були тактильні або візуальні репліки, щоб він знав, коли вступати у свої ролі. Підходимо, або руку на плече кладемо, або під лікоть беремо. Так він розумів, що це його партія і потрібно працювати”, — розповідав “Суспільному” про останні роки роботи Рубинського його колега Михайло Озеров.

Зіграв понад 130 ролей у спектаклях, серед яких “Майстер і Маргарита”, “Вишневий сад”, “Ревізор”, “Колгосп тварин”, “Король Лір”.
Є автором досліджень “Харківський театр ляльок: історія, аналіз традицій та школи”, “Нариси історій показового театру ляльок у Харкові”.
Актор помер вночі 22 червня 2021 року.

Фото і матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела

Історичний факт: 21 червня народився відомий харківський актор та педагог (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 21.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 21 червня, в 1878 році народився Іван Мар’яненко (справжнє прізвище — Петлішенко, 1878-1962) — відомий український актор театру та кіно, театральний режисер, педагог.

Дядько Мар’яненко – актор і драматург Марк Кропивницький допоміг Івану та його молодшому братові Марку закінчити Куп’янське повітове училище, а 1895 року прийняв їх до своєї театральної трупи.

Іван Мар’яненко виступав на найкращих сценах країни.

1915 року сформував Товариство українських акторів, до складу якого увійшли відомі виконавці Панас Саксаганський та Марія Заньковецька.

В 1926 році разом із театром Леся Курбаса «Березіль» переїхав до Харкова.

У 1935-1958 роках – актор Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.

У 1933-1935 роках позував скульптору Манізеру для постаті пов’язаного козака багатофігурного пам’ятника Тарасу Шевченко у Харкові.

У 1925-1941 та 1944-1961 роках викладав у Харківському театральному інституті (нині Харківський національний університет мистецтв імені Котляревського).

Помер 4 листопада 1962 року у Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі.

2 червня в історії Харкова: цікаві факти сучасності та минулого (фото, відео)

Опублікував(ла) новина GX , 02.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

2 червня 1843 року народився Герман Лагермарк (1843-1907) – вчений-хімік, професор, ректор Харківського університету.

Народився він в родині потомствених дворян Адама Лагермарка та Августи Маргарети Амінофф. Здобув освіту в університеті в Гельсінфорсі.

1871 року почав читати лекції з кафедри хімії Харківського університету. Здобув посаду доцента, потім професора.

У Харківському університеті читав переважно курс органічної хімії. З його ім’ям було пов’язано розвиток хімії в університеті наприкінці ХІХ століття.

У 1888 році вдалося домогтися асигнування великої суми на влаштування великої аудиторії та на перебудову хімічної лабораторії.

З серпня 1899 року по вересень 1901 року був ректором Харківського університету.

1896 року Лагермарку присвоєно почесне звання заслуженого професора Харківського університету.

Після виходу у відставку був призначений директором Нікітського ботанічного саду (1902–1905).

Був голосним міської Думи, працював у кількох комісіях, брав участь у діяльності Харківського товариства грамотності.

2 червня 1971 року народився Рустам Шаріпов – відомий харківський гімнаст, дворазовий олімпійський чемпіон, заслужений майстер спорту.

На Олімпіаді в Барселоні 1992 року отримав золоту медаль у командному заліку, виступаючи за об’єднану команду.

На Олімпіаді в Атланті 1996 року він виграв золото у вправах на паралельних брусах.

Окрім цього, у складі команди України Шаріпов отримав бронзу у командному заліку.

Був чемпіоном світу та двічі чемпіоном Європи.

Нині мешкає у США.

2 червня 2008 року в Харкові для дітей та дорослих відкрилося казкове містечко з піску. Тема – герої народних казок.

Щоб побудувати фігуру, художники збивали пісочниці заввишки у невеликий будинок, у яких кілька днів спресовувався вологий пісок, а потім вирізалися із брил фігури. Деякі елементи робилися за допомогою форм, подібних до тих, якими грають діти.

У день відкриття містечка дітлахів та батьків розважали аніматори в одязі мультяшних персонажів.

2 червня 2009 року на площі Свободи знову з’явилося містечко із пісочних чудес світу, адже досвід будівництва пісочних міст сподобався харків’янам. Пісочні скульптори створили піраміду Хеопса, Ейфелеву вежу, римські амфітеатри з мініатюрними легіонерами – лише близько десятка не лише фігур, а й цілих композицій. Над проектом працювало 30 скульпторів.

2 червня 2010 року у Харкові відкрили Діноленд. На майдані Свободи з’явився тимчасовий парк динозаврів.
Динозаврів взяли в оренду в одному з парків Австрії.
Щоб їх привезти, знадобилося 7 великих вантажівок.
Усього встановили півсотні доісторичних постатей у натуральну величину вагою близько тонни кожна.

2 червня 2021 року пішов у засвіти видатний харківський фотограф Віктор Павлович Кочетов. Йому було 74 роки.
“Наш Палич” – саме так із любов’ю та гордістю називали майстра фото у редакції газети “Слобідський край”, де Віктор Кочетов пропрацював 13 років – з 2002 по 2015 рік.
До цього він 11 років був репортером в управлінні Південної залізниці та працював кореспондентом газети «Харків’янка».
“Він був репортажник від Бога… А ще він був людиною з особливим іронічним поглядом на світ – і це завжди відчувалося у тих фотографіях, які він знімав “для себе”, – пригадували журналісти харківської газети.
Музикант за освітою, Віктор Кочетов у 17 років взяв до рук фотоапарат, щоби ніколи з ним не розлучатися.
“Вийшовши на пенсію, він не тільки не покинув фотографію, а продовжив активно займатися та брати участь у виставках разом із сином Сергієм. У 2018 році побачила світ фотокнига «Кочетов» з їхніми роботами, яка отримала міжнародне визнання (Видання стало переможцем у номінації «Фотокнига року» конкурсу Bird in Flight «Укрсучфото»). У лютому 2021 року стало відомо, що роботи Віктора Павловича разом із роботами інших відомих фотографів Харківської школи передані до центру Жоржа Помпіду, де стануть частиною постійної експозиції”, – розповідали колеги про Віктора Павловича, з яким пов’язана ціла епоха харківської фотографії.
Віктор Кочетов працював у жанрі репортажної та соціальної фотографії, створював нетипові для того часу репортажі та серії. Його перша персональна виставка відбулася у Харківському будинку вчених сорок років тому – у 1983 році, коли він уже понад шість років займався некомерційною фотографією, поєднуючи її з журналістикою та роботою у фотоательє.

За п’ять днів до смерті, 28 травня 2021 року, за участю Віктора Кочетова у Єрмілів-центрі відкрилася масштабна виставка Харківської школи фотографії «Автор у грі»…
Світла пам’ять!

Цього дня Харків згадує митця, ім’я якого, безумовно, вписане в історію Харківського академічного українського драматичного театру ім. Т. Шевченка – народного артиста України Володимира Маляра, серце якого не витримало перших місяців великої війни і зупинилося 2 червня 2022 року.

Довідка. Маляр Володимир Миколайович народився 07 квітня 1941 року в Харкові. Видатний актор, народний артист України (1979), володар міжнародної премії ім. Й. Гірняка (2001).
Закінчив Харківський театральний інститут (1962; викладач Я. Азимов). Відтоді працював у Харківі в Харківському академічному українському драматичному театрі ім. Т. Шевченка. Діапазон ролей від гострохарактерних і ґротескових до драматичних і трагедійних.
Знявся у фільмах: «Чи вмієте ви жити?» (1970, режисера О. Муратов), «Березова гілка» (1987, режисера О. Буньков), «Крик посеред тиші» (2012), «Інакодумство» (2013; обидва — режисер І. Парфьонов).

Основні ролі: Шельменко («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Довбня («Повія» за Панасом Мирним), Михайло Гурман («Украдене щастя» І. Франка), Гнат, Іван («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Голова комбіду («Млин щастя» В. Мережка), Шевченко («Шлях» О. Бєляцького, З. Сагалова), Виборнов («Срібне весілля» О. Мішаріна), Герострат («Забути Герострата!» Г. Горіна), Яків Прокопович («Не стріляйте в білих лебедів» за Б. Васильєвим), Річард, Блазень («Річард ІІІ», «Король Лір» В. Шекспіра), Меккі-Ніж («Тригрошова опера» Б. Брехта), Леоніда Папагатто («Моя професія — синьйор з вищого світу» Дж. Скарначчі, Р. Тарабузі), Дон Віто Карлеоне («Хрещений батько» за М. П’юзо), Мак-Мерфі («Політ над гніздом зозулі» Д. Вассермана), Макбет (однойм. п’єса Е. Іонеско), Лейзер Вольф («П’ять діамантів Тев’є-молочника» за Шолом-Алейхемом).

Світла пам’ять!

Фото та матеріал: відкриті джерела

31 травня в історії Харкова: народився один із найбільших збирачів книг (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 31.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

31 травня 1908 року в Києві народився Ростислав Івицький — український актор, артист розмовного жанру, народний артист України (1968).

Актор народився у Києві та навчався у Київському музично-драматичному інституті імені Лисенка.

У Харкові Івицький працював майже чверть століття. 1928–1942 років — артист Харківського українського драматичного театру імені Шевченка, з 1943 по 1953 рік — художній керівник Харківської естради.

З 1985 року в Києві – артист Української естради, з 1958 по 1972 рік – Укрконцерту. Виступав із сольними програмами за творами Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка та інших.

1941 року грав Тура у фільмі «Богдан Хмельницький», підготував телевиставу «Слово про Кобзаря» (1964).

Ростислав Івицький позував скульптору Манізеру на багатофігурному пам’ятнику Шевченку у Харкові у 1933-1935 роках.

Івицький був одним із найбільших збирачів книг і мав величезну особисту бібліотеку.

Помер 13 лютого 1974року в Києві

31 травня. 1897 року в Харкові народився Яків Беркман (1897-1967) – український учений-хімік, винахідник, педагог, доктор хімічних наук (1940), професор (1941), заслужений діяч науки і техніки України (1948).

1915 року закінчив харківську гімназію, 1919 року – фізико-математичний факультет Харківського університету.

Після закінчення університету працював у різних вузах та наукових інститутах Харкова.

Під час війни працював у евакуації.

Після війни його було відряджено до Львова.

Беркман – автор понад 100 наукових праць та 30 винаходів. Основні праці вченого були присвячені питанням синтезу штучних дубильних речовин та допоміжних продуктів для шкіряного виробництва.

Помер на 70-му році життя 18 січня 1967-го року у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі разом з родиною.

28 травня в історії Харкова: видатні особистості та цікаві події в житті міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 28.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

28 травня 1838 року в Харкові народився Олексій Іванович Дудукалов – лікар-хірург, доктор медицини (1868), заслужений професор Харківського університету (1889), один з перших щелепно-лицьових хірургів в Україні.

Народився у Харкові у сім’ї вчителя. 1857 року закінчив Першу Харківську гімназію зі срібною медаллю. Медаль дала можливість безкоштовно відвідувати лекції у Харківському університеті. Закінчив медичний факультет університету в 1862 році, де відтоді викладав курс оперативної хірургії та десмургії, очолював кафедру оперативної хірургії та топографічної анатомії (1884–1900). Водночас працював начальником фельдшерської школи земської лікарні (1868–70), у шпиталі Червоного Хреста для підготовки сестер-жалібниць (1877–78), був скарбником Харківського медичного товариства (членом якого став 1862 року).
Один із найвідоміших викладачів Харківського університету помер 29 травня 1907 (1910) року в Харкові.

28 травня (за різними джерелами 9 або 21 червня) 1878 року народився Іван Мар’яненко (справжнє прізвище — Петлішенко) — відомий український актор театру та кіно, театральний режисер, педагог.
Дядько Мар’яненко – актор і драматург Марк Кропивницький допоміг Івану та його молодшому братові Марку закінчити Куп’янське повітове училище, а 1895 року прийняв їх до своєї театральної трупи.
Іван Мар’яненко виступав на найкращих сценах країни.
1915 року сформував Товариство українських акторів, до складу якого увійшли відомі виконавці Панас Саксаганський та Марія Заньковецька.

В 1926 році разом із театром Леся Курбаса «Березіль» переїхав до Харкова.
У 1935-1958 роках – актор Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.

У 1933-1935 роках позував скульптору Манізеру для постаті пов’язаного козака багатофігурного пам’ятника Тарасу Шевченко у Харкові.
У 1925-1941 та 1944-1961 роках викладав у Харківському театральному інституті (нині Харківський національний університет мистецтв імені Котляревського).

Помер 4 листопада 1962 року у Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі.

У центрі міста Харкова є провулок Мар’яненка (в Київському районі – починається від вулиці Гоголя і йде на схід до вулиці Чернишевської).

На будинку, в якому жив актор, встановлена меморіальна дошка.

28 травня 1903 року в селі Михайлівка (Черкаського району, Черкаської області) народився Микита Шумило – український прозаїк і сценарист.
Починав освіту у Черкаському педагогічному технікумі. Після закінчення вступив на філософський факультет Харківського педагогічного інституту, який закінчив у 1933 році.
Працював по селах у середніх школах учителем української мови та української літератури. Там здобув знання народного життя і мови народу, такого гордого й славного, і такого упослідженого. Тож пішов у літературу, в 1930-х одна за другою вийшли друком книжки його прози і публіцистики. Був членом літорганізації «Плуг». У Харкові жив у знаменитому будинку «Слово», звідки йшли не тільки у славу, а й у табори і розстріли… Можливо, що і на Шумила чекала подібна доля, але він захопився кіно…
У 1933-1938 роках навчався на сценарному факультеті ВДІКу.
За сценарієм Шумило на Ашхабадській кіностудії поставлено фільм «Прокурор республіки», Київської кіностудії — художній фільм «Якщо любиш» (1960), а на «Укркінохроніці» — «Пісня про Україну» (1955, у співавторстві) та «У Диканьки» (1958).

На війні працював військовим кореспондентом. Був тяжко поранений, у голову, вже на Одері.
По війні (на фото: Микита Шумило, у перші повоєнні літа) працював заступником головного редактора газети «Літературна Україна». Оповідання «Голубий зеніт» (1946) було на той час подією. Романтичне й водночас філософічне — про те, що смерть навіть на війні, де вона є, по суті, рутиною, здатна перевернути свідомість людини…
Микита Шумило працював багато — і як прозаїк, і як публіцист та перекладач. Як публіцист уславився статтями на захист української мови. На рубежі 1950—1960-х багато хто зачитувався статтями «Любов до рідної мови» та «Могутня і чарівна». Це було сміливо і здорово написано. Скільки літ і зим минуло, ті статті актуальні досі…

«Це Микита Шумило – совість наша, козацька совість!» – казав про нього видатний український поет Андрій Малишко.

Коли народились, одне по одному, онуки, Оля й Андрій, Микита Михейович почав писати для них оповідання, які склали книжечки «Де ти, моя чаєчко?» та «Пам’ятливий горобчик». А ще він здорово умів писати літературні портрети. Деякі з них увійшли до уже посмертних книг «Голубий зеніт» та «Силуети» (остання підготовлена до друку дочкою, доктором наук Наталею Шумило; її вже теж, на жаль, немає серед нас).

Помер 5 березня 1982 року в Києві.
(За матеріалами Сергія Тримбача).

28 травня 1912 року в Харкові народився Володимир Лаврушин – український хімік-органік, ректор Харківського державного університету у 1960—1966 роках, Почесний професор Манчестерського університету.

Закінчив школу фабрично-заводського навчання та згодом працював на взуттєвій фабриці імені Профінтерна. Паралельно відвідував підготовчі курси при Харківському науковому товаристві. У 1930 році вступив на хімічний факультет Харківського інституту народної освіти (пізніше його буде перейменовано на Харківський державний університет). Після закінчення вузу займався викладанням: з 1936 був асистентом у Хіміко-технологічному інституті, з 1938 – асистентом в Інституті торгівлі і не тільки.

Під час Другої світової війни Лаврушин брав участь у звільненні Донбасу та Криму. Закінчив війну у званні інженера-майора, був нагороджений орденами. У складі Надзвичайної комісії брав участь у розслідуванні військових злочинів у концтаборі Освенцім.

Після демобілізації 1945 року відновив викладацьку діяльність: спочатку як доцент у Харківському політехнічному інституті, потім на посаді завідувача кафедри технічної хімії ХДУ.
У 1960-1966 роках обіймав посаду ректора університету. За час головування Лаврушина в університеті було створено низку нових факультетів: механіко-математичний, фізичний, фізико-технічний, факультети іноземних мов та підготовки іноземних студентів. Соціальне життя студентства покращували завдяки відкриттю нових гуртожитків, спортивно-оздоровчій базі «Фігуровка».
Володимир Лаврушин є автором понад 400 наукових робіт, під його керівництвом захищено понад 60 кандидатських і 4 докторських дисертації.
Помер 2 березня 2003 року в Харкові.

28 травня 1920 року в місті Тифліс (нині Тбілісі — столиця Грузії) народився Арег Вагаршакович Дабагян — український вчений у галузі кібернетики, механіки, динаміки машин, прикладної теорії коливань і систем управління, член міжнародної федерації з автоматичного управління і контролю (ІФАК), дійсний член академії технічної кібернетики, заслужений працівник народної освіти України, почесний доктор НТУ «Харківський політехнічний інститут», професор (1963), доктор технічних наук (1962).

Після арешту батька 1938 року як сина «ворога народу» було виключено з ВНЗ, перебивався випадковими заробітками.
Пізніше поновив навчання вже в Харківському механіко-машинобудівному інституті, який закінчив в 1941 році.

Учасник Другої світової війни. Мав бойові нагороди. Після війни викладав у ХММІ та Харківському політеху.
Досліджував питання тех. кібернетики та її застосування у різних галузях науки, освіти і виробництва.
Написав понад сотню наукових праць. Серед його учнів 51 кандидат наук, 10 – докторів наук.
Помер 26 вересня 2005 року в Харкові.

А ви знали? 28 травня 1958 року в магазині «Соки-води» на самому початку вулиці Сумської вперше в країні з’явилися два автомати з продажу газованої води «Харків». Автомати одразу ж стали неймовірно популярними серед харків’ян. Вони були розроблені в конструкторському бюро Харківського заводу «Механоліт», прийняті до дослідного виробництва, а потім передано «до серії» іншим заводам.

Автомати з написом «Харків» навіть з’явилися у кіно тих часів.

Фото та матеріал: відкриті джерела

25 травня в історії Харкова: видатні постаті та цікаві події (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 25.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

25 травня, в 1899 році в Харкові народився Борис Арцибашев (1899-1965) – художник, дизайнер та ілюстратор. Син письменника Михайла Арцибашева.

Навчався у студії Марії Тенішевої. Збираювся вивчати юриспруденцію у Київському університеті, але 1917 рік перервав його плани.
У 1918 році служив в армії Скоропадського, збирався приєднатися до Білої армії, проте потрапив у полон, утік і в 1919 році, не маючи жодного гроша, поїхав до США.

У Нью-Йорку почав працювати у граверній майстерні.

Згодом працював у журналах Time, Fortune, Life, в 1954 році видав книгу “Як я бачу”, отримав престижні премії як ілюстратор.

За роки своєї роботи Арцибашев створив ілюстрації до більш ніж 50 книг, безліч рекламних матеріалів та обкладинок до журналів.

Помер 16 липня 1965 року в місті Лайм, Коннектикут.

25 травня 1921 року народилася Римма Кіріна (1921-2014) – українська актриса, заслужена артистка України.

З 1942 року була актрисою Харківського державного українського драматичного театру імені Шевченка (театр у цей час перебував у евакуації).

Першою роллю стала Мотря у п’єсі «Шельменко-денщик» харківського письменника та драматурга Григорія Квітки-Основ’яненка.

В 1949 році закінчила Харківський театральний інститут.

А ви знали? У театрі ім. Шевченка спеціально для Римми Кіріної та її чоловіка Володимира Шестопалова ставили «Старосвітське кохання» за гоголівськими «Старосвітськими поміщиками». Колеги після прем’єри казали їй: «Ви винесли на сцену своє кохання…».

«Ми на сцені жили так, як у житті, було у нас одне кохання на все життя. “Старосвітська любов” – це була остання вистава, яку грав Шестопалов, він так зіграв його, що після вистави йому сказали “ви грали сьогодні добре”, а він відповів “А другу виставу зіграємо ще краще”, але другої вистави вже не було, бо його вже не було, – розповідала заслужена артистка України. – Коли ми закохалися один в одного, мені говорили люди “Римма, на що він тобі, він тебе покине, пробуде з тобою максимум рік (на 18 років він був молодший за мене). А я тоді сказала “рік, але мій”, і пробула з ним 40 років.Я хочу вам сказати, не у віці справа, справа в серці.Я була щаслива, тому що поряд зі мною була така світла людина».

За сім десятиліть Римма Кіріна зіграла у театрі майже дві сотні ролей.

За її ролями можна скласти справжню історію театру, прикрашену іменами видатних режисерів Мар’яна Крушельницького, Леонтія Дубовика, Володимира Оглобліна, Бенедикта Норда, Володимира Крайниченка, Анатолія Літка, Володимира Петрова та Олександра Біляцького. Вона грала у їхніх спектаклях різні ролі, приносячи тим самим добру славу найстарішому драматичному театру України.

В 2011 році вся харківська театральна громадськість відзначала 90-річчя Римми Василівни.

12 квітня 2014 року душа зірки з Харкова відлетіла у засвт. Її поховали разом з чоловіком у колумбарії 13-го кладовища Харкова.

25 травня 1924 року в Харкові було відкрито перші регулярні пасажирські рейси. Літаки літали маршрутами Харків-Київ та Харків-Одеса.

Спочатку льотне поле використовувалося і для стрибків, а повітряна станція (так називали на той час аеропорт) одночасно була і іподромом.

Але 19 травня 1926 року сталося НП. Біля літака Комета-III, який вилетів з Харкова, стався витік олії. Екіпаж вирішив повертатися. Однак на злітно-посадковому полі вже почалися скачки. Щоб уникнути зіткнення, пілот звернув убік, проте літак зачепив дерево крилом і впав на трибуну. В авіакатастрофі загинули пілот, бортмеханік та 2 пасажири.

Вже у 1931 році з Харкова були відкриті нові рейси.

25 травня, в 1949 році в Харкові народився Юрій Кузьменко – кіноактор, кінорежисер та сценарист.

Кузьменко закінчив факультет іноземних мов Харківського державного університету у 1971 році.

Через 5 років Кузьменко закінчив ВНЗ.

Професійну кар’єру розпочав у Кишиневі (Молдавія), де отримав можливість розкрити творчий потенціал та зіграти ролі у стрічках, серед яких «Корінь життя» (1977), «Фортеця» (1978), «І прийде день» (1979), «Лебеді у ставку» (1982).

У 1976-1981 роках працював у Театрі-студії кіноактора на студії “Молдова-фільм”. Знімався у кіно на студіях Молдова-фільм, Одеська кіностудія.

Знявся у 16-ти фільмах, поставив два десятки фільмів.

Популярність набув, будучи режисером перших двадцяти серій фільму «Далекобійники».

Помер 12 липня 2024 року.

Фото та матеріали: GX, Alexandr Annichev та Юліана Полякова, відкриті джерела

11 травня в історії Харкова: народився відомий актор

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 11.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 11 травня, 1902 року в Харкові народився Еммануїл Камінка (1902-1972) – відомий актор, естрадник.

З 1920 року працював у Харківському театрі драми, вважається учнем відомого харківського режисера Миколи Синельникова.

З 1924-го виступав на естраді з фейлетонами та гумористичними оповіданнями.

В 1930 році Камінка повністю перейшов на естраду. Репертуар був різноманітний. Він чудово виконував класичні оповідання, новели, які поєднували гумор, жарт і психологічний портрет.

У репертуарі артиста були твори як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (Твена, Мопассана, Цвейга, Лондона, Шолом-Алейхема).
Помер 4 червня 1972 року в Таллінні (Естонія).

Харків 7 травня згадує всесвітньо відомого вченого та видатного актора (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 07.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

7 травня в 1937 року народився Володимир Антонов – відомий актор Харківського ТЮГу (нині Харківський театр для дітей та юнацтва).

1960 року закінчив Харківський театральний інститут (майстерня Олеся Сердюка).

1960-1999 року – актор Харківського Театру юного глядача.

Викладав акторську майстерність та сценічну мову в університеті мистецтв, був викладачем Харківського ліцею мистецтв.

У кіно знявся у тридцяти фільмах. Найвідоміші з них – “Ярослав Мудрий” (батько Любави), “Кармелюк” (Ярема), “Сповідь” (Сава), “Хліб і сіль” (пастух), “Кам’яна душа” (батько Катерини), одна з останніх картин «Прощавай, коридо!» (Ернест Хемінгуей).

Його самі відомі роботи на театральній сцені: Жевакін («Одруження» Миколи Гоголя); Адам («Божественна комедія» Ісидора Штока); Журден («Міщанин-шляхтич» Мольєра) та інші.

Поставив вистави «Теремок», «Червона шапочка», «Горбоконик», «Син полку», «День народження кота Леопольда», «Дванадцять місяців», «Порося, яке співає», «Про що розповіли чарівники».

Володимир Іванович став першим народним артистом незалежної України в 1991 році.

Помер 6 липня 2017 року у Харкові.

7 травня 1938 року в Харкові народився Леонід Литвиненко – український вчений-радіофізик та радіоастроном.

Директор Радіоастрономічного інституту НАН України з 1985 по 2017 роки; професор Харківського державного університету.

Заслужений діяч науки і техніки України (1997), лауреат Державної премії України у галузі науки і техніки (1987), академік Національної академії наук України (1992).

У 1954 році закінчив середню школу із золотою медаллю.

Закінчив Харківський державний університет за спеціальністю радіофізика та електроніка.

Свою трудову діяльність він розпочав інженером Конструкторського бюро “Хартрон” у 1954 році після закінчення радіофізичного факультету Харківського державного університету.

Викладав у Харківському інституті радіоелектроніки.

У 1972 році захистив докторську дисертацію, з 1982 року член-кореспондент НАНУ.

У 1980 році з його ініціативи та за активної підтримки академіка НАН України С. Я. Брауде створено відділення радіоастрономії Інституту радіофізики та електроніки АН України.

За його ініціативи 1985 року створено Радіоастрономічний інститут, довгорічним і беззмінним директором якого він був. Основними напрямами досліджень інституту є вивчення геокосмосу та Сонячної системи, радіоастрономія Всесвіту, фізичні принципи побудови радіотелескопів і радіотехнічних систем дистанційного зондування.

У 2011-2014 роках — Голова наглядової ради Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

З 1982 року – член-кореспондент Академії наук України.

Автор близько 250 наукових праць, із них 6 монографій. Має 12 авторських свідоцтв на винаходи.

Самовіддана праця вченого, його видатні наукові здобутки принесли Л.М. Литвиненку заслужений авторитет і повагу наукової спільноти та багато нагород (серед яких — премія НАН України імені С.Я. Брауде (2007 р.) та Орден князя Ярослава Мудрого V cт. (2016 р.).

Почесний громадянин Харківської області з 2013 року.

Рішенням Міжнародного астрономічного союзу малій планеті Сонячної системи 2000 NA25 присвоєно ім’я «18120 Литвиненко» (англ. 18120 Lytvynenko) (2005).

Помер 23 лютого 2023 року.

Фото та матеріал: відкриті джерела