Позначка: актор

21 лютого в історії Харкова: народився відомий театральний актор (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 21.02.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 21 лютого, в 1899 році у місті Слов’янську (нині Донецької області) в багатодітній родині слюсаря народився Мілютенко Дмитро Омелянович – відомий актор театру та кіно, педагог, народний артист.

В 1916 році закінчив Слов’янську чоловічу гімназію.

Кар’єру розпочав у 1923 році у Київському українському драматичному театрі імені Франка.

Батько актора хотів, щоб син став бухгалтером. Дмитро Мілютенко після закінчення гімназії вступив до Харківського комерційного інституту. Але закінчив лише перший курс. Багато подорожував Україною і 1923 року познайомився з деякими акторами київського театру. Спробував себе на сцені.

З 1927 по 1936 роки працював у театрі “Березіль” (з 1934 року – Харківський театр імені Шевченка).

Потім повернувся до київського театру імені Франка.

Зіграв понад 200 ролей, багато з них відзначені преміями, театральними нагородами.

Під час війни очолив фронтову бригаду артистів.

З 1931 року знімався у кіно. У фільмографії актора понад сорок кіноробіт.

У 1946–1966 роках викладав у Київському театральному інституті імені І. Карпенка-Карого.

Помер 25 січня 1966 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 2; надгробок — скульптор Н. М. Дерегус, архітектор В. В. Штокмар; встановлений у 1969 році).

Фото та матеріал: відкриті джерела

24 січня в історії Харкова: народився актор, який служив у театрі музичної комедії

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 24.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 24 січня, в 1904 році народився Григорій Лойко — актор театру та кіно, який служив у Харківському театрі музичної комедії.

У ньому Григорій Лойко працював з 1931 по 1944 рік.

Потім виступав у Київському театрі оперети. Знімався на кіностудії Довженка. Найвідоміша картина – кінокомедія «Ні пуху, ні пера». Працював на озвучуванні мультфільмів: «Пригоди Перця» (1961), «Заєць та їжак» (1963), «Казка про царевича і трьох лікарів» (1965, читає текст).

1951 року був удостоєний звання Заслужений артист України.

Пішов із життя 16 жовтня 1995 року у Києві.

17 січня в історії Харкова: народився відомий актор

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 17.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! В цей день, 17 січня, у 1905 році у Харкові народився Євген Бондаренко, відомий актор харківських театрів та театральний педагог, Народний артист України.

Сценічну діяльність розпочав у 1924 році у Харківському театрі робітничої молоді. За три роки закінчив драматичну студію при знаменитому театрі “Березіль”.

З 1929 року – актор театру “Березіль”, а згодом Харківського українського драматичного театру імені Шевченка (нині Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка).

З 1949 викладав у Харківському театральному інституті (нині Харківський національний університет мистецтв імені І. П. Котляревського).

Зіграв у 8-ми кінокартинах. Найбільш відома роль – Шпак у екранізації твору відомого харківського письменника Григорія Квітки-Основ’яненка «Шельменко-денщик».

Євген Бондаренко помер 22 грудня 1977 року у Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі Харкова.

До речі, до цієї святкової дати на сторінці ІВЦ “Бузок” розміщено цікавий пост.

З його легкої руки в Харкові стартували шевченківські вечори

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 05.01.2026. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 5 січня, 1906 року в Харкові народився театральний актор і режисер Борис Балабан.

Театральну кар’єру розпочав у 16 років у київському театрі Леся Курбаса «Березіль».

1926 року разом із театром переїхав до Харкова.

1931 року 25-річний Борис Балабан дебютував як театральний режисер постановкою «Чотири Чемберлена», був режисером «Березиля» до 1934 року.

Один із засновників та художній керівник (1929-1934 роках) Першої державної музичної комедії (1929−1930). Постановки: «Орфей у пеклі», «Королева невідомого острову».

Інсценізував поему Тараса Шевченка «Сотник» (Білоцерківський пересувний театр, 1924), брав участь у постановці Шевченкового «Назара Стодолі» (1951) у Київському драматичному театрі імені Івана Франка.

Балабан — постановник театралізованих шевченківських вечорів в Харкові (1930).

Відкрито виступив на підтримку Курбаса під час розгрому театру у 1933-1934 роках, але репресії Балабана не торкнулися.

Після Другої світової війни в 1949 році Балабан переїхав до Києва.

Помер 8 березня 1959 року.

Харків пам’ятає! 5 січня 2018 року пішов із життя видатний харків’янин, заслужений працівник культури України В’ячеслав Панченко.
Він народився 6 вересня 1949 року.
«Легендарний Адміністратор» Харківського державного академічного театру ляльок ім. В. А. Афанасьєва, В’ячеслав Панченко, за 40 років роботи у театрі пройшов шлях від адміністратора до заступника директора театру. Але в душі він так і залишався «Адміністратором театру»!

“Для батька завжди на першому місці був театр, він міг домовитися про гастролі та спектаклі як по країні, так і за її межами, – розповідав GX Роман Панченко. – Він легко знаходив спільну мову з абсолютно незнайомими людьми. За п’ять хвилин телефоном він міг вирішити будь-яке питання. Я часто був свідком цього дива комунікабельності мого батька”.
Саме тому, в пам’ять про батька,саме 6 вересня Роман Панченко заснував театральний конкурс, який не один рік поспіль збирав кращих театралів.
Щороку цього дня на його могилі квіти – Харків-культурний згадує свого видатного сина.

“Його життя та діяльність назавжди вписані в культурну й мистецьку історію нашого міста”, – наголошує колектив ХАТМК. – Він був людиною великого серця, мудрості й гідності, умів бути поруч, підтримувати й надихати, назавжди залишаючи теплий слід у людських долях. Пам’ять про нього живе в наших спогадах, у вдячності та щирій повазі”.

Історичний факт: 22 грудня народилися два харківські актори

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 22.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

В цей день, 22 грудня, в 1889 році в Білопіллі на Харківщині народився Данило Антонович (справжнє прізвище — Антонович-Будько; 1889-1975) — український актор, театральний педагог.

В 1919 році закінчив Київський музично-драматичний інститут імені Лисенка (нині Київський національний університет театру, кіно та телебачення імені Карпенка-Карого).

З 1920 року працював із Лесем Курбасом у трупі пересувного театру «Кийдрамте», з якою у 1922 році увійшов до створеного театру «Березіль».
В 1926 році, після переїзду театру «Березіль» (з 1935 року — Харківський український драматичний театр імені Шевченка) до Харкова, Антонович повернувся до театру і знову став одним із провідних акторів.
З 1946 року викладав у Харківському театральному інституті (нині Харківський національний університет мистецтв імені Котляревського).
Помер у 1975 році в Харкові. Похований на 2-му міському цвинтарі Харкова.

У цей день, 22 грудня, в 1912 році народився Ізакін Гріншпун (1912-1990) – відомий харківський актор та режисер.

В 1934 році закінчив Харківську студію сценічного мистецтва.

В 1934–1938 роках режисер-асистент Харківського російського театру, з 1938 року – режисер Харківського ТЮГу.

Після 1946 року працював у Львові та Одесі (і не тільки) .

У 50-70-х роках знімався у телевиставах: «Біла акація», «Сорочинський ярмарок», «Дощ – гарна погода», «Мистецтво комедії», «Циліндр».
Автор спогадів “Про друзів моїх та вчителів” (Київ, 1986).

Пам’ятаємо!

Фото та матеріал: відкриті джерела

Історичні постаті в житті Харкова: 14 грудня місто згадує двох митців (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 14.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 14 грудня, 1840 року народився Михайло Старицький — український письменник, драматург, актор, театральний режисер. Один із найвідоміших студентів Харківського університету.

Навчався у гімназії у Полтаві. Продовжив навчання в університетах Харкова та Києва.

У 1871 році оселився в Києві. Увійшов у творчу співпрацю з Миколою Лисенком – вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів». Старицький записував народні пісні, які потім видавав у обробці Миколи Лисенка, писав лібрето до Лисенкових опер («Гаркуша», «Чорноморці», «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба», «Утоплена»).
З 1883 року очолював і фінансово підтримував трупу корифеїв, пізніше заснував нову з молодих акторів.

У 1895 році митець залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.
Найвідоміші п’єси Старицького: «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», «Циганка Аза», «Чорноморці», «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», «За двома зайцями».

Помер Михайло Старицький від серцевої недуги в Києві 27 квітня 1904 року. Похований на Байковому кладовищі.
1948 року на могилі був залізний (простий, трубчастий) хрест, пофарбований у блакитний колір і на ньому була табличка жовто-блакитного кольору з написом «Нехай Україна у щасті буя, у тім нагорода і втіха моя» із поеми «Morituri».

14 грудня, 1931 року у Харкові народився Анатолій Петрицький (на фото – крайній праворуч) – відомий, режисер та оператор.

Був оператором картини, яка отримала Оскар (1969 року).

Після закінчення школи в Києві Анатолій Петрицький вступив на операторський факультет вишу, який закінчив у 1955 році.

Працював оператором-постановником.

Режисер фільмів: 1956 – “Ілля Муромець”, 1984 – “Талісман кохання”, 1987 – “Причали”.

Був оператором багатьох знаменитих картин.

Найулюбленішим фільмом, за власним зізнанням оператора був «Міміно» Георгія Данелії.

4 грудня в історії Харкова: загадують дві цікаві події пов’язані з містом і його видатними діячами (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 04.12.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

4 грудня, в 1954 році народився Григорій Степанович Гладій — український та канадський актор театру та кіно, театральний режисер і педагог, виступав у Харківському театрі імені Шевченка.

Гладій народився на Тернопільщині.

1976 року закінчив Київський інститут театрального мистецтва імені Карпенка-Карого.

Ще у студентські роки зіграв першу роль – льотчика 1-ї ескадрильї у знаменитій картині Леоніда Бикова.

У 70-х роках працював у Харкові. У 80-х – у Києві та Литві.

З 1990 року живе та працює в Канаді.

Поліглот – вільно розмовляє англійською, польською, українською, литовською, французькою, німецькою та італійською мовами. Брав участь у телевізійному проекті «Форт Буайард».

4 грудня 1976 року на вулиці Халтуріна, 42, відкрився один із харківських театрів – «Мадрігал». Ця дата традиційно вважається днем народження театру. Керівником був режисер Володимир Какурін.

У 1986 році театр змінив своє місцезнаходження. Вистави проходили у ПК заводу “ФЕД” на Сумській.

З осені 2017 року вистави театру можна було побачити у «Харківському муніципальному культурному центрі» (колишній Будинок культури «Металіст») за адресою – вулиці Плеханівській, 77.

Наразі разом чекаємо на перемогу і зустріч в театрі!

Він народився у Дніпрі, але присвятив кращі свої роки Харкову (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 30.11.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Сьогодні харків’яни згадують визначну особистість, яка дарувала радість дітям. 30 листопада 1935 року народився Всеволод Чайкін (1935-1996) – відомий харківський театральний актор.

В 1953 році вступив до Харківського театрального інституту. За рік перевівся до Київського театрального інституту.

В 1961 році повернувся до Харкова, працював у Харківському ТЮГу.

Став першим актором ТЮГу, якому було надано звання заслуженого артиста, а потім народного артиста України.

Помер в жовтні 1996 року.
Нагадаємо, Харківський театр для дітей і юнацтва — один із найстаріших театрів для дітей в Україні. Він був заснований у Харкові в 1920 році з ініціативи Вищої театральної школи (з 1933 року театр мав назву Театр юного глядача). Театр не лише зараз переживає складні часи, але кожного разу як птах-фенікс повстає з попелу.

За свою столітню історію колектив пережив декілька відроджень, зумів відбуватися після пожежі, пережив у червні 1941 року евакуацію і нарешті відродився 20 жовтня у 1960 році.

Колектив ні під час пандемії, ні в жахливі часи війни не складає руки та продовжує свої виступи, готуючи прем’єри й підтримуючи українців виступами на різних локаціях Харкова та Харківщини.
До речі, харківські артисти підготували за час війни не одну нову цікаву постановку для незламних харківців (більше в новинах GX за тегом ХТДЮ).

30 листопада 1900 року народився Анатолій Воробйов (1900-1955) — відомий вчений-фізіолог, член-кореспондент Академії наук України.
1926 року закінчив Харківський медичний інститут, навчався в аспірантурі, з 1934 року доцент кафедри фізіології Першого харківського медичного інституту.

У 1938-1941 роках працював у Харківському стоматологічному інституті та Харківському інституті ендокринології.
Працював у Львові та Києві.
Анатолій Воробйов – автор близько 60 наукових праць з фізіології вищої нервової діяльності, регулювання фізіологічних та патологічних процесів.
Помер 26 жовтня 1955 року. Похований в Києві на Байковому цвинтарі.

15 жовтня Харків згадує видатного астронома та актора, які вчились і працювали у нашому місті (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 15.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 15 жовтня, в 1845 році в Херсонській губернії народився Платон Порецький (1846-1907) – астроном та математик.

Після закінчення Полтавської гімназії він вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, який закінчив у 1870 році.

Кілька років працював у Харківській обсерваторії.

Платон Сергійович був автором перших на той час праць з математичної логіки, активно займався популяризацією цієї дисципліни, став першим з вчених, хто читав лекції з математичної логіки. Він також займався проблематикою алгебри висловлювань.

Помер 9 (22) серпня 1907 року.

А ще 15 жовтня в 1895 році народився Володимира Зеноновича Ґжицького (1895–1973) – український письменник, перекладач, який працював у Харкові в 1919–1933 рр. Яскравий прозаїк, він пройшов шлях від початківця до відомого майстра, автора всесвітньо відомих історичних романів «Опришки», «Кармелюк». Про Харків 1920–1930–х рр. В. Ґжицький написав у своїх мемуари, згадавши своїх побратимів з письменницького цеху та будинок «Слово», в якому проживав.
До Слобожанщини він потрапив 1919 році. Він залишився і полюбив Харків, як своє рідне місто.
Першими опублікованими книгами В. Ґжицького були поетична збірка «Трембітині тони» («Рух», 1924), драматичні твори для дітей «По зорі» (1925). Тоді ж вступив до створеної письменником та громадським діячем Сергієм Пилипенком літературної організації «Плуг». Активно співпрацював з її секцією «Західна Україна», яка згодом відокремилась у самостійне літературно–громадське товариство.
Після арешту і заслання отримав обмеження до повернення в Україну. Детальніше насильства і беззаконня, які супроводжували політичні репресії в країні, В. Ґжицький описав у художньому автобіографічному творі «День і ніч». Останні роки письменник прожив у Львові. Помер 19 грудня 1973 року.

Докладніше про митця в пості ІВЦ “Бузок”.

Цього дня, 15 жовтня, в 1900 році народився актор і режисер Олександр Івашутич (1900-1970).

Сценічну діяльність він розпочав у Києві. Працював у театрі «Березіль» з 1922 по 1926 рік. Далі близько трьох років в Одесі.

З 1929 року – актор, у 1941-1944 роках – художнвій керівник, у 1944-1948 роках – актор і режисер, у 1949-1953 роках – головний режисер, у 1953-1955 роках — режисер ХАТМК ( Харківський академічний театр музичної комедії ).

Серед його ролей: Каленик, Нечипір, Сотник («Майська ніч», «Весілля в Малинівці», «Червона калина» Олексія Рябова); Зупан («Циганський барон» Йоганна Штрауса); Воляпюк, Пелікан («Сільва», «Принцеса цирку» Імре Кальмана).

Він поставив вистави: «Жанна плаче, Жан сміється» Жака Оффенбаха; «Останній бал», «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова; «Жирофле-Жирофля» Шарля Лекока; «Аршин мал алан» («Торговець з аршином») Узеїра Гаджибекова; «Морський вузол» Євгена Жарковського; «Циганський барон» Йоганна Штрауса; «Баядерка», «Принцеса цирку» Імре Кальмана; «Весела вдова» Франца Легара; «Бокаччо» Франца фон Зуппе; «Вій» Марка Кропивницького; «Права рука» Бориса Александрова; «Холопка» Миколи Стрельникова; «Найзаповітніше» Василя Соловйова-Сєдого.

Помер Олександр Григорович 18 січня 1970 року у Харкові.

15 жовтня 1948 року народилася Валентина Ракитянська (у дівоцтві Шелкова), директор Харківської державної бібліотеки ім. В. Г. Короленка.
Родині будівника мостів того часу мешкала у місті Бендери (тепер Республіка Молдова).

Валентина Ракитянська 14 років очолювала Харківську державну наукову бібліотеку імені В. Г. Короленка. Бібліотекознавець, краєзнавець, громадський діяч, заслужений працівник культури України, почесний громадянин Харківської області, кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня. Докладніше про відому особистість Харкова за посиланням.

Померла Валентина Ракитянська після важкої хвороби 23 жовтня 2021 року в Харкові.

10 жовтня в історії Харкова: народився знаменитий актор

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 10.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Саме цього дня, 10 жовтня, в 1937 році в Києві народився Олександр Григорович Біляцький – український актор та театральний режисер, заслужений артист України (1977).

В 1955 році закінчив Київське хореографічне училище. До 1961 року працював у Закарпатському українському театрі в Ужгороді.

Після цього переїхав до Харкова, де працював актором та режисером різних театрів: у Харківському театрі юного глядача у 1961 по 1983 та з 1992 по 1999 роки. у Харківському українському драматичному театрі імені Шевченка – з 1983 до 1991 року.

“Людині, яка була по-справжньому віддана театру, пройшовши великий шлях від артиста до головного режисера Харківського театру для дітей та юнацтва (1961–76 – артист, 1976–77 – режисер, 1977–83 – головний режисер, 1992–99 – режисер). Талановитий педагог, який подарував Україні плеяду неймовірно чудових митців, – ці слова колективу Харківського театру для дітей та юнацтва підтримає кожен харківець. – Безліч вистав, театральних фестивалів, премій та нагород – були саме його здобутками. А вистава “Лісова Пісня” кожного разу з успіхом йшла на сцені театру, ні на мить не втративши своєї чарівності та самобутності. Мала Сцена ХТДЮ названа саме на його честь. Ми пишаємось тим, що експериментальні, пошукові й чуттєві вистави було представлено глядачу саме на ній. Вдячні за все, що було зроблено для улюбленого дітлахами театру нашого рідного Харкова. Пам’ятаємо і ніколи не забудемо!”

А ще 10 жовтня в 2002 році було відкрито пам’ятний знак на честь історичної для міста та науки події.
Колись Харків був одним із центрів світової науки. Саме в нашому місті вчені відзначили 70-річчя розщеплення атомного ядра, яке було здійснено у фізико-технічному інституті.

Розщеплення ядра атома літію провели Антон Вальтер, Георгій Латишев, Олександр Лейпунський та Кирило Синельников.

Надалі в УФТІ отримали рідкий водень і рідкий гелій, побудували першу установку радіолокації, інститут також є першопрохідником радянської високовакуумної техніки, на основі якої була створена промислова вакуумна металургія.

Нагадаємо, журналістка GX до Дня науки готувала матеріал та теж доторкнулася до проєкту (новина з фото та відео на сторінках новинного порталу GX).

Довідка. На сьогодні Харківський фізико-технічний інститут – один з найстаріших й найбільших центрів фізичної науки в Україні. Ідея створення ФТІ була пов’язана з бурхливими організаційними перетвореннями у галузі фізичної науки в ХХ-ті роки минулого століття, саме з цим й повʼязано виникнення легендарного УФТІ в Харкові.

10 жовтня 2003 року Харківський Академічний Драматичний Театр ім. Г. Квітки-Основ’яненка (у минулому театр Пушкіна, на вулиці Чернишевській, 11) відзначив 70-й сезон поверненням до рідної будівлі.

До цього протягом чверті століття вистави театру ставилися у Будинку культури зв’язку, розташованого поряд на вулиці Скрипника, куди переїхала трупа після пожежі 1978 року.

Відновлення будівлі тривало 25 років і вважалося одним із найзатяжніших харківських довгобудів.