Людмила Гурченко була всенародною улюбленицею, воістину суперзіркою. Примадонна вітчизняного кінематографа пройшла нелегкий шлях, заслуживши успіх і визнання. Сьогодні, 12 листопада, їй би виповнилося б 80 років.
Людмила Гурченко народилася 12 листопада 1935 року в Харкові. Її батько, Марко Гаврилович Гурченко, професійний музикант, грав і співав на святах і ранках. Мати, Олена Олександрівна, допомагала йому в роботі. З початком Великої Вітчизняної Марко Гаврилович записався в армію добровольцем. Сім'я ж залишилася в Харкові.
«Всього п'ять з половиною років я прожила« до війни», - написала у своїх мемуарах актриса. - Ще вранці ми були в лісі на прогулянці. Нарвали ромашок і бузкові дзвіночків ... Все обірвалося миттєво, несподівано».
Раннє дитинство актриси пройшло в будинку №7 в провулку Кравцова. Маленька Люся разом з мамою перебралася жити в цей будинок восени 1941 року не з власної волі - їх рідне оселі зайняли німці.
«... Почалося з того, що зібрали всіх мешканців нашого будинку, що залишилися в окупації, і наказали звільнити будинок. ... «Тут буде розквартирована німецька частина» ... Наш дім розпався. Хто куди. Розбрелися по різних квартирах. Ми з мамою потрапили у чотириповерховий будинок, в квартиру на четвертому поверсі. Цей будинок стояв за тим же Мордвинівського провулку (стара назва провулка Кравцова), тільки ближче до Римарській. З вікон нашого житла, з кімнати сусідки видна була зліва, внизу, Клочківська, а справа, вгорі, - Римарська. Наш крутий, горбатенький Мордвинівського провулок з'єднував ці дві паралельні вулиці ...» - писала Людмила Гурченко у своїх мемуарах «Моє доросле дитинство».
Восени 1944-го Людмила Гурченко вступила до музичної школи-семирічку ім. Бетховена. У 1953-му - поїхала з Харкова до Москви з акордеоном на плечі - «надходити на артистку». Здавала іспити у ВДІК, в Щукінське училище і на відділення музичної комедії в ГІТІС. Скрізь пройшла конкурс, але вибрала ВДІК.
У 1956 році Ельдар Рязанов запросив Гурченко, яка тоді вчилася на третьому курсі, на роль Лєночки Крилової в знаменитій комедії «Карнавальна ніч». Ця роль виявилася для починаючої актриси знаковою, а пісня «П'ять хвилин» у її виконанні стала настільки популярною, що «Оленку Крилову» дізнавалися на вулицях. Сам же фільм став лідером радянського кінопрокату (загальне число проданих квитків склало 48640 тисяч).
У 1960-х Гурченко багато знімалася в кіно. Підйом почався в 1970-х, і наша землячка поступово завоювала не тільки кінематограф, але і театр. Вона знімалася переважно у фільмах-оперетах і музичних комедіях - «Тютюновий капітан» (1972), «Цирк запалює вогні» (1973), «Солом'яний капелюшок» (1974), «Небесні ластівки» (1975).
У 1976 році її запросили зніматися у фільмі «Мама». Заради цієї ролі Гурченко змушена була відмовитися від зйомок у Михалкова в «Незакінчена п'єса для механічного піаніно». На зйомках фільму «Мама» один з виконавців випадково зламав Людмилі ногу. Цей перелом міг бути фатальним в артистичній кар'єрі, але завзятість і спеціальна гімнастика зробили неможливе - актриса не тільки встала на ноги, а й знову почала чудово танцювати.
У 1982 році вийшла в світ її книга «Моє доросле дитинство». Пізніше Людмила Гурченко опублікувала книги «Оплески», «Балет життя», «Люся, стоп!». А в 1983 році була визнана кращою актрисою року за результатами опитування, проведеного журналом «Радянський екран».
14 лютого 2011 Людмила Гурченко посковзнулася біля свого будинку. Перелом стегна. Її досить швидко госпіталізували і вже наступного дня зробили операцію. 7 березня - виписали зі шпиталю, оскільки стан пацієнтки покращився. Але вже 30 березня розпочалася тромбоемболія легеневої артерії. Людмила Гурченко померла. Тисячі людей прийшли на похорон, щоб попрощатися з нею. У цей день в московському метро звучали пісні у її виконанні.
У своєму житті актриса зробила дуже багато чого - не дарма її порівнюють з Любов'ю Орловою і Марлен Дітріх. Легенда російського кіно, Людмила Гурченко жила і померла улюбленої мільйонами глядачів. Про її зовнішності ходили легенди. І в 60, і в 70 років вона була витончена і легка. Секрет її молодості, мабуть, полягав у її невгамовної енергії. Людмила Марківна завжди все хотіла отримувати по максимуму. І тому встигла так багато.
