Щорічно 30 вересня по новому стилю православні християни відзначають День пам'яті святої Софії та її дочок - мучениць Віри, Надії та Любові, названих на честь трьох головних християнських чеснот.
Користуючись нагодою, «ГХ» поцікавився у городян, з якими добрими справами їм доводилося стикатися в житті.
«Пару років тому один мій товариш розлучився з дружиною і ми з подругою пішли його заспокоювати. Робили ми це так завзято, що моє тіло ледве зібрало себе в купу, щоб покинути шинок. Як зараз пам'ятаю - було 3 квітня, близько півночі. Я вся така гарна, на шпильці, в легкому приталенном пальтечку і п'яна, як зюзя, ходою від стегна бреду по площі Свободи на зупинку громадського транспорту. Там стояла група хлопців, які відразу ж почали улюлюкати і хапати за руки з метою познайомитися. І коли я вже практично попрощалася зі своєю честю, - поруч гальмує шикарне авто, з нього виходить височенний широкоплечий принц, хапає мене в оберемок, садить в машину і відвозить зі словами: «Вам куди? Підвезу, щоб маніяки не вкрали». І довіз, і навіть до дверей доніс, бо ноги в той момент вже відмовлялися не те що ходити, а навіть стояти», - розповіла історію чудесного порятунку Юлія.
«Пам'ятаю, мій товариш брав участь в пивній акції, де розігрувалися путівки на Каннський кінофестиваль. І, о, диво! - Він виграв одну з путівок, але обставини так склалися, що сам поїхати не зміг. Став звертатися до знайомих, а оскільки їхати треба було буквально завтра, - народ з жалем розводив руками. А у мене якраз залишилася невикористана відпустка, і я із задоволенням з'їздила в Канни абсолютно безкоштовно», - ділиться проявом доброти товариша Олена.
«Минуло вже кілька років, а я досі вдячна директору свого підприємства за те, що він позичив мені гроші на випускне вбрання для дочки. Здавалося б, що тут такого? Але на той момент ситуація була критичною - весь сімейний бюджет був вкладений в сам випускний, подарунки школі та вчителям, а на вбрання грошей не вистачило», - згадує Наталя.
«А я раз потрапила в Київ взимку, в страшну заметіль. Транспорт не ходить, в готель повернутися не можу, стою сама біля метро пізно ввечері і не уявляю що робити - як прийти туди пішки розуму не прикладу! На вулиці - порожньо! І раптом до мене підійшов чоловік і сам запропонував допомогу. Вів мене пішки, темними дворами та кучугурами майже 2 години і при цьому ніс мої важкі сумки! Просто провів до порога і зник у сніговій бурі! Дотепер впевнена - це був ангел. Без нього я замерзла б там на зупинці», - каже Катерина.
«Коли мені було 8 років, я відстала від групи і загубилася в київському метро. Їду, ридаю, подумки підраховую, за скільки бандюки продадуть мої маленькі органи, і всього лише одна жінка на весь вагон підійшла до самотньої дитини. Виявилася працівником, як зараз пам'ятаю, станції метро "Святошино". Забрала з собою, напоїла-нагодувала. Передала дядькові-міліціонеру, суворо наказавши йому передати мене вихователям в цілості-схоронності. Групу знайшли досить швидко. Я досі вважаю, що ця жінка врятувала мені життя. І нехай це був звичайний людський вчинок, але для мене вона - тітка-герой», - оповідає Аня.
А бувають випадки, коли добрий вчинок виходить людині боком.
«Згадала випадок, коли біля будинку по пр. Гагаріна загорівся капот машини. Водія поруч не було, і авто, які проїжджали поруч, зупинялися і заливали вогонь хто чим - хто з баклажки, у когось вогнегасник був. У той же момент я викликала пожежних, а через кілька хвилин палаючу машину погасили. Мені подумалося: навіщо людям даремно їхати? Передзвонила і скасувала виклик. У відповідь оператор на мене накричав, мовляв, машина виїхала вже! Стало дуже прикро», - розповіла Вілена.
