Згідно з народним календарем, 17 листопада вшановується пам'ять преподобного Іоаникія Великого. У стародавні часи, побоюючись нечистої сили, в цей день люди намагалися нікуди з дому не виходити. Але, за розповідями сучасників, прибульці з паралельних світів долають їх не тільки в цей день.
«Кілька років тому, в студентстві, жили ми з дівчатами в кімнаті гуртожитку педагогічного університету. Якось уже під ранок, на вулиці почало сіріти, прокидаюся я від чийогось пильного погляду. Відкриваю очі - прямо перед моїм обличчям біля ліжка стоїть маленький, дуже замурзаний чоловічок - по обличчю розмазана сажа, чорні волосся скуйовджене, очі червоні. Подивився - і втік до дверей, я тільки тупіт його ніг почула. Злякалася до напівсмерті! Вранці насамперед подзвонила додому батькам. Виявилося, цієї ночі в батьківському домі була пожежа, мама з татом дивом врятувалися. Мабуть, цей домовичок попереджав мене про погане звістці », - розповідає Марина.
«Дуже багато розповідають, що домовик їх душить, а от з мене стаскивал ковдру. Пам'ятаю, лягла спати опівночі, не встигла закрити очі - ковдра поповзло у бік стоп. А на дворі зима, в квартирі не жарко - натягнула одеялко назад. Хвилина-дві - знову поповзло. Я психанула, простягла руку до нічник і включила світло. Але коли побачила, що діється з ковдрою - просто заціпеніла. Стягнутий з мене кут покривала, з півметра завдовжки, як накрохмалений завис над підлогою. Склалося враження, ніби хтось тримає його за краї. У сусідній кімнаті спала подруга, але варто було мені її гукнути - кут ковдри тут же впав і повис на ліжку. З тих пір я вже кілька років сплю при включеному нічнику, боюся темряви », - повідала Світлана.
«Якось в дитинстві відпочивала в селі у бабусі і мені довелося зіткнутися з домовиком. Пам'ятаю як зараз - літо, канікули, я в будинку одна, лежу на панцирної ліжку на животі, читаю «Діти капітана Гранта». Раптом чую - кроки звідкись із залу, потім по коридору. Звук такий, ніби копитця по підлозі стукають. У підсумку цей цокіт з'явився в моїй спальні, наблизився до ліжка і якась сила початку її трясти. Я якийсь час це терпіла, обернутися було страшно, а потім зібралася з духом, дочекалася, поки ліжко трястися перестане, скочила - і бігом на вулицю! Перелякана, почала розповідати про подію бабусі, сестрі і брату, але була піднята на сміх. А через якийсь час бабуля розповіла, домовик у них таки є, просто тоді вона не хотіла сіяти паніку в нашому дитячому свідомості », - поділилася з« ГХ »Яна.
