Позначка: Потебня

22 вересня в історії Харкова: яскраві особистості та цікаві події минулого і сьогодення

Опублікував(ла) новина GX , 22.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

22 вересня 1835 року Олександр Потебня – один із найвідоміших харків’ян, мовознавець, літературознавець, філософ, перший великий теоретик лінгвістики в Україні. Українського філолога, літературознавця, фольклориста, етнографа, педагога і громадського діяча колеги порівнювали з «українським Сократом» Григорієм Сковородою. Олександр Потебня є видатним європейським лінгвістом, відомим у світі.
Його ім’я носить інститут мовознавства НАН України.

Народився Олександр Потебня в небагатій, але освіченій шляхетній родині на хуторі Манів поблизу села Гаврилівка Роменського повіту. Хлопчик виріс серед буйної природи Полтавщини. Рідні навчили його основ української мови, плекали у синові любов до рідної землі.
Олександр Опанасович пишався козацьким корінням свого роду.
«По батькові й матері я належу до дрібних помісних дворян, які перетворилися у ХVIII ст. з козацтва… Моє прізвище одного з моїх предків, що він одержав його мабуть серед кінного козацтва. Походження слова «потебня» татарське. Те саме в українців «тебеньки» — «крило сідла»», – пояснював вчений у одній з етимологічних розвідок.

Після закінчення Радомської гімназії в Польщі, де вчителем служив його дядько Олексій Іванович Марков, шістнадцятирічній юнак вступив на юридичний факультет Харківського університету. Крім навчання, захоплювався літературними творами українських авторів: Григорія Квітки–Основ’яненка, Івана Котляревського, Петра Гулака–Артемовського. Приєднавшись до гуртка збирачів фольклору, Олександр Потебня займався пошуком маловідомих зразків народної творчості. Записував почуті українські прислів’я, приказки, пісні та повір’я. Відчувши потяг до вивчення української історії, бажаючи глибокого засвоєння мов (при вступі в університет вже володів польською та німецькою), Олександр Потебня перевівся на історико–філологічний факультет. Під впливом відомого філолога–славіста, професора П.О. Лавровського, після закінчення університету в 1856 р. він обрав викладацьку роботу.

З 1859 р. О.О. Потебня читав лекції студентам історико–філологічного факультету. Після захисту магістерської роботи з 1861 р. був призначений ад’юнктом Харківського університету, згодом доцентом кафедри слов’янського мовознавства та секретарем історико–філологічного факультету. У 1862–1863 рр. перебував у науковому відрядженні в Німеччині, де вивчав санскрит, порівнював його зі старослов’янською, давньогрецькою, латинською мовами. Після захисту в 1874 р. докторської дисертації О.О. Потебня професор Харківського університету. Один із засновників Харківської громади, Харківського історико–філологічного товариства, яке очолював у 1877–1890 рр.

Вагомим здобутком вченого–мовознавця залишається посутній внесок у різні розділи науки — загальне мовознавство, психолінгвістику, етимологію, історичну граматику та діалектологію східнослов’янських мов, порівняльно–історичне мовознавство. На думку академіка Дмитра Багалія, яку і нині поділяють вчені, професор О. Потебня випередив сучасне йому мовознавство: проник у суть та еволюцію мови. Наполягав на опануванні студентами української мови, доводячи, що без її знання «всі українські устремління будуть збудовані на піску».

Олександр Потебня був винятковою особистістю, володів широкими знаннями з різних галузей науки. Мав, визнаний його учнями, неповторний та особливий талант до викладання та проведення лекцій. На факультеті професор виборов право самому обирати тематику навчальних напрямків. Переважно, це були спеціальні курси та лекції з пропедевтики (попередній вступний курс, що систематизовано і в доступній формі викладає її основи, готуючи до глибокого вивчення дисципліни). В аудиторії професору вдавалося залучати студентів до вдумливої роботи, заснованої на взаємодії з лектором. У діалогах, бесідах він вражав співрозмовників глибиною думки і простотою її подання. Колеги відвідували його лекції, сподіваючись бути свідками імпровізації великого майстра слова.

«Велетнем думки і слова» називав його професор Микола Сумцов. «Потебня цілком належить до тих славних діячів… що їх імення й пам’ять вимагають любові і подяки». Подвижниця української просвітницької роботи, організаторка освітніх і культурних закладів у Харкові, Христина Алчевська згадувала: «Він привертав до себе найпалкіші симпатії молоді і коли говорив нам про історичне минуле нашої батьківщини, про нашу пісню, про нашу поезію та закликав нас до вивчення її, до любові до неї, ми захоплено слухали його цілими годинами. І я певна, що кожен із нас присягався в душі в ці хвилини присвятити цій батьківщині всі свої сили, віддати їй усе життя».

Рідкісною рисою для університетського викладача ХІХ століття була притаманна йому внутрішня незалежність. Олександр Опанасович не терпів догм, ідолопоклонства в житті та науці. «Деякі з молодих вчених хочуть захищати науку так, немов вона була їхньою жінкою або тещою. Захищайте не науку, а свободу і самі будете внутрішньо свободними».

Душевно добрий, він був суворим у принципових питаннях. Коли дізнавався, що хтось із його оточення допустився до брехні або лайки, то ігнорував ту людину, не подавав руки, немов забував про її існування. Ця риса надавала Потебні великого морального авторитету і в університеті, і в суспільстві.

Знайомі запам’ятали Олександра Потебню як привітного господаря затишного будиночка по вулиці Підгорній, який зусиллями дружини Марії Францівни перетворився на квітучий сад. У домі був рояль, навколо якого часто збиралися друзі, колеги. Олександр Опанасович обожнював музику, малярство, поезію.

Помер Олександр Потебня після важкої хвороби о 16 годині 11 грудня 1891 року й був похований на старовинному цвинтарі (згодом кладовище ліквідували, а могилу перенесли на 13 кладовище міста).
Втім для більшості харківців трагічна новина була досить несподіваною. У некролозі університетські колеги називали О. Потебню невтомним трудівником науки впродовж 30–річної науково–літературної діяльності. Один із найвидатніших вчених сучасності, він створив наукову школу, залишив значну українознавчу спадщину. Завдяки йому українська філологія завоювала авторитет у слов’янському світі, вийшла на загальноєвропейський рівень.

Ідеї О.О. Потебні окреслили нові напрями досліджень і лишаються актуальними й у наші дні. Інституті мовознавства НАН України, який отримав ім’я вченого 1945 р., традиційно проводить Потебнянські читання, друкує їх матеріали. Сьогодні Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України розпочинає третю сесію Потебнянського колегіуму — п’ятиденної лінгвістичної школи, покликаної ознайомити всіх зацікавлених українців з останніми здобутками мовознавчої науки. Таким чином, освоєння досягнень велетня думки і слова триває.

Потебня створив наукову школу, відому як «харківська лінгвістична школа».

У Київському районі міста Харкова вулиця, на якій проживала сім’я Потебні, названа його ім’ям. Про це нагадує меморіальна дошка, встановлена в 1985 р. до 150–річчя науковця.
«На цій вулиці в будинку № 4 з 1870 по 1891 рік жив і працював видатний вчений–мовознавець Олександр Опанасович Потебня (1835–1891 рр.)».

(За матеріалами Ігоря Шуйського (доктор філософії в галузі історії, голова Регіональної комісії з реабілітації жертв політичних репресій при ХОВА, провідний науковий редактор Комунального підприємства «Регіональний інформаційний центр» Харківської обласної ради, почесний член Національної спілки краєзнавців України), ІВЦ “Бузок”).

22 вересня 2005 року місцеві ЗМІ повідомляли про унікальний випадок. Харків’янин виграв у лотерею джек-пот – 1 млн. 150 тис. грн. Призер купив щасливий квиток лише за п’ять годин до початку розіграшу.

22 вересня 2023 року раптово і так невиправдано рано з життя пішов соліст Харківського національного академічного театру опери та балету ім. М. Лисенка, прекрасний бас Андрій Калюжний.

У Андрія був не простий, але цікавий шлях. Він закінчив ХПІ, пішов працювати майстром на завод ХТЗ, завідував збиранням кабін тракторів. Потім перейшов на завод “Світло шахтаря”. Працюючи там, з дозволу керівництва вступив на підкурс консерваторії – у 27 років. Потім за неймовірні вокальні данні він був зарахований відразу на другий курс, з якого і поступив в театр, неймовірно майстерно виконавши свою першу партію. На початку лютого 1998 року Андрій Калюжний вже дебютував на сцені.

У ХНАТОБ імені М.В. Лисенка він почав працювати ще в студентські роки, а щойно закінчивши Харківський державний університет мистецтв ім. І.П. Котляревського (2000, клас заслуженої діячки мистецтв України, професорки Тамари Веске), пов’язав свою долю з колективом назавжди.

У театрі одразу звернули увагу на талановитого хлопця. Дебютував він у партіях Малюти Скуратова («Царева наречена» М. Римського-Корсакова) та Доктора Гренвіля («Травіата» Дж. Верді). А невдовзі став лауреатом І Міжнародного конкурсу молодих вокалістів «Солов’їний ярмарок» ім. Анатолія Солов’яненка (Донецьк /Україна/2000). Далі було чимало ефектних ролей – Фараон і Рамфіс («Аїда» Дж. Верді), Цуніга («Кармен» Ж. Бізе, Карась («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського) та інші. Це було італійською, німецькою, іспанською, французькою та рідною українською мовами.

Останньою роллю Андрія Калюжного став Шептицький з опери А. Загайкевич на лібрето С. Жадана «Вишиваний. Король України» – постать символічна, котра допомагала героєві усвідомити свій шлях. І співакові вдалося зробити цей образ надзвичайно цікавим.

Журналістка GX мала змогу зафільмувати артиста на репетиції постанови.

Лише 6 вересня Андрій Калюжний святкував свій день народження, а 22 вересня його не стало…

Віримо, що наша публікація не тільки сколихне всесвіт, а й достукається до небес та возрадує душу нашого улюбленого артиста, жартівника та веселуна, Андрія Калюжного. Але він був такий різний, за свої 25 років кар’єри у більш ніж 45 ролях у театрі йому доводилось грати і злодіїв, і тиранів, і мучеників. Впевнені, він побачить, як його проводжали, любили та цінували.

Навіть природа того року подарувала йому справжній сонячний літній день посеред осені.

В узенькому дворику біля моргу Обласної лікарні 25 вересня 2023 року зібралися близькі, друзі, колеги. шанувальники творчості Андрія… Було сказано багато добрих слів, а ще згадали про його талант, який і досі дарував би радість людям та давав наснаги Андрію жити. Але не судилося… У нього вже не було сил боротися… Це була вже п’ять операція…

Сказати останні слова прощання і подарувати оплески та квіти в Харкові, крім рідних, прийшли його колеги та шанувальники, а в місті Люботин, що його родинно прийняло, зібралися усі, хто тільки зміг прийти: родичі, сусіди, знайомі. Адже його бас був окрасою Пісочинського та Люботинського храмів – його знали та поважали.

“Можете навіть не питати людей стосовно нього… Лише подивиться, як його любили тварини”, – кажуть сусіди.

Боляче…

У цей день він був поряд з кожним, хто його згадував та любив…

А ще він був у обліку свого сина…

Смерть Андрія – це непоправна втрата… Але його голос лунатиме у записах, перед очима будуть фото його сценічних героїв, а для близьких будуть найдорожчим спомини про час поряд з Андрієм…

Він стільки ще хотів встигнути… Навіть у наш буремний час готувався до великого закордонного проєкту, кожного дня тренувався – співав під звуки синтезатора та чекав на запрошення знов вийти на сцену ХНАТОБ.

“І хто знає? – якби не війна, можливо й не сталося б такої сумної події… «Який жах…» «Він же молодий, як так?» «Світла пам’ять…» «Царство небесне…» – не можуть вгамувати біль колеги. Ми всі відчуваємо біль від цієї втрати і щиро співчуваємо його рідним. Світла пам’ять, Андрію, нехай легкою буде та зоряна дорога, на яку довелося ступити так рано…” – такими словами його друзі висловили усю свій біль.

День прощання відбувся під спів його найближчих побратимів по церковному співу та рідних за духом людей: Олексія Чернікіна (Заслужений діяч мистецтв, головний хормейстер ХНАТОБ), Олени Чернікіної, Романа Ялпути. Їхні голоси лунали і на кладовищі, і на поминальному обіді.

Віримо, він їх чув і навіть співав разом, але вже з небес! Світла пам’ять та царство Небесне талановитому сину Харківщини – Андрію Калюжному!

Наостанок додамо слова дружини Андрія.

“Мені так важко, що не вимовить словами,
Для мене світ у темряву звалився,
Ніхто не може втішить, навіть мама,
Я хочу лиш одне, щоб ти з’явився…

Душа болить, а серце рветься на шматки…
Я не бажала б для тебе такої ролі,
Та вирішила доля навпаки
І ти відправився до Бога на гастролі”, – присвятила вона йому рядки, сповнені печалі та відчаю.

Нагадаємо, Андрія Калюжного не стало 22 вересня 2023 року (подробиці у новині GX).

Фото, відео, матеріали: Наталія Бойченко, GX, Олена Калюжна, відкриті джерела

23 травня в історії Харкова: народився відомий художник – видатна постать неформальної “творчої інтелігенції”

Опублікував(ла) новина GX , 23.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Історія Харкова.

23 травня 1938 року в Харкові народився Вагрич Бахчанян – український і американський художник вірменського походження, літератор-концептуаліст, яскравий представник андеграундної культури.

Свого часу був помітною фігурою неформальної “творчої інтелігенції”. Писав про себе: “Художником був завжди, скільки себе пам’ятаю”. Його називали – “митець слова”. Саме він є автором легендарного афоризму – “Мы рождены, чтоб Кафку сделать былью”.

У 1957 році вступив до Харківської Студії декоративного мистецтва, де навчався у Василя Єрмілова — відомого у 1920-х роках авангардиста, чиє ім’я носить харківська галерея.
У 1965 році вперше брав участь в неофіційній виставці.

У 1974 році художник емігрував до Нью-Йорка, де продовжував активно працювати. Останніми роками життя багато його робіт виставлялися в Нью-Йорку, Лас-Вегасі, Києві, Відні і не тільки.

Лауреат Всесвітнього конкурсу карикатуристів. Автор 11 книг.

“Йому давалося все легко, бо завжди робив те, що хотів”, – згадувала Ірина Бахчанян.

Вагрич Бахчанян помер 12 листопада 2009 року у Нью-Йорку.

До 20-ї річниці Муніципальної галереї, 10 листопада 2016 року, відбулося відкриття великої виставки “Вагріч Бахчанян – митець слова”, що була присвячена легендарному харківському художнику-концептуалісту. Проєкт-реставрація творчого життя Баха був широким і охоплював не тільки основні приміщення галереї та АРТпідвал, а й торкався інших локацій, пов’язаних з мистецтвом головного героя виставки.

У рамках проєкту відбулася ціла програма заходів: квартирники, акції молодих митців, лекції та обговорення, екскурсія від Макса Розенфельда “Місця та міфи Баха” та прем’єра фільму Андрія Загданського “Вагріч та Чорний квадрат”.

“Вагріч Бахчанян – митець слова” була першою офіційною виставкою автора в Україні та першою виставкою на батьківщині митця. Саме з неї почалася велика робота зі спадщиною митця, проведення історико-виставкової просвітницької кампанії по «поверненню» Баха в Україну. Галерея випустила каталог з першої виставки і досі має декілька цінних екземплярів цього архівного видання.

23 травня 1870 року в Харкові народився Андрій Олександрович Потебня – міколог, ботанік, спеціаліст у галузі хвороб рослин, відомий випускник Харківського університету.

Син знаменитого харківського філолога Олександра Потєбні. У перші роки XX століття розпочав свою наукову діяльність у Харківському університеті.

В 1898 отримав посаду ботаніка-садівника Нікітського ботанічного саду. 1903 року був зарахований до Харківського університету приват-доцентом з читанням курсу «Хвороби рослин».

У липні 1904 року був призваний на дійсну військову службу. Потім він знову поновив роботу у Харківському університеті.

З 1913 року заснував відділ фітопатології Харківської обласної сільськогосподарської дослідної станції та став його першим завідувачем.

Помер 7 березня 1919 року.

Фото та матеріал: Муніципальна галерея, відкриті джерела

Харьковчанин организовал необычную школу

Опублікував(ла) Сергій Бражник , 09.09.2017. Опубліковано в Регіон, Суспільство.

Одним из самых знаменитых и авторитетных представителей украинской филологии по праву считают Александра Афанасьевича Потебню. Он отличался необычайной широтой научных интересов и энциклопедическими знаниями. Его имя связывают с созданием научной школы, известной как «харьковская лингвистическая школа».

Язык он рассматривал как важнейший компонент духовной жизни народа, его культуры. Его исследования обрядовой поэзии, мифов, песен славянских народов, выводы, которые он сделал при сопоставлении поверий и обычаев русских и украинцев, до сих пор являются основополагающими для современных исследователей – фольклористов, искусствоведов, этнографов, историков культуры.

Подробнее о Александре Потебни, читайте здесь.