Швидше за Ferrari – суперкари, створені у Харкові. 15 липня – цікаві факти та особистості у житті міста (фото, відео)
15 липня 1911 року народився Володимир Нікітін (1911-1992) – конструктор швидкісних автомобілів, рекордсмен світу та країни з автоперегонів, наставник кількох поколінь автомобільних інженерів.
Довідка. У своїй автобіографії Нікітін повідомляв, що батьків не пам’ятає, виховувався у дитячих будинках, зокрема, у Харкові.
1926 року після закінчення середньої школи в дитбудинку села Пересічне Харківської області був направлений до фабрично-заводського училища при Харківському паровозобудівному заводі — нині завод імені Малишева.
1931 року працював у Харкові на будівництві Палацу культури залізничників. Працював на заводі “Гідропривід”.
Під час Другої світової війни воював та був поранений, контужений. Нагороджений десятьма нагородами.
Восени 1945 року демобілізувався, повернувся до Харкова.
На початку 1950-х років працював у харківському авто-мото-клубі, займався реконструкцією та підготовкою рекордно-перегонових автомобілів.
1959 року перейшов працювати до Харківського автомобільно-дорожнього інституту, де створив серію унікальних швидкісних автомобілів ХАДІ.
Помер 20 вересня 1992 року в Харкові
А ви знали? Харківські суперкари, швидші за Ferrari, збирали саме студенти ХАДІ – автодорожнього інституту.
Перший автомобіль був зібраний у 1952 році та став дипломною роботою групи студентів інституту. Керував проектом також студент Лев Кононов. Розрахункова швидкість ХАДІ-1 становила 150 км/год. Але до нашого часу автомобіль не зберігся.
Розквіт харківського автопрому пов’язаний з ім’ям автогонщика, рекордсмена світу, заслуженого майстра спорту Володимира Нікітіна, який прийшов працювати в інститут у 1959 році.
Нікітін керував створенням кількох найвідоміших моделей ХАДІ. У 1961 році був побудований перший в Україні автомобіль спортивно-туристичного класу зі склопластиковим кузовом. До речі, пізніше двигун був замінений на електричний.
Автомобіль ХАДІ-3, побудований у 1963 році, був занесений до Книги рекордів Гіннесса.
Зібрана дипломником Утьомовим машина отримала прізвисько “олівець”. Швидкість авто становила 220 км/год. Машина потрапила до Книги рекордів Гіннесса як найменший швидкісний автомобіль. Її вага становила лише 180 кілограмів.
Автомобіль ХАДІ-4 мав розрахункову швидкість 300 км/год. Однак під час заїзду по соляному озеру Баскунчак 1963 року автомобіль розбився: лопнуло колесо. Пілота вдалося врятувати.
Влітку 1966 року на бетонній смузі в Чугуєві в заїзді на кілометр Володимир Нікітін на автомобілі ХАДІ-5 розвинув швидкість 290 км/год та побив рекорд країни.
Створений у 1966 році ХАДІ-7 на чугуївській бетонці вдалося розігнатися до 320 км/год. Для порівняння найшвидший суперкар Ferrari тих років досягав 280 км/год.
ХАДІ-9 мав розрахункову швидкість вище швидкості звуку 1190 км/год. Підвели дороги. Трас, які дозволяли б розвинути таку швидкість, у країні не було.
Автомобіль-ракета став у нагоді через кілька років у 1983 році для зйомок фільму “Швидкість”. У картині машина-ракета називалася “Голка” (“Игла”).
У 1977 році відбулися тестові заїзди електромобіля ХАДІ-13Е. Електромобіль розвинув швидкість 161,5 км/год і залишається найшвидшим електромобілем у категорії до 500 кілограмів.
За часів незалежності було створено ще кілька моделей, які неодноразово перемагали на українських змаганнях.
1996-го, 2003-го та 2005-го гонщики ХАДІ на цьому автомобілі вигравали чемпіонат України.
Створений у 2010 році ХАДІ-34 внесений до Книги рекордів України як автомобіль із мінімальною витратою пального (менше 2 грамів на 1 кілометр). Маса автомобіля 43 кілограми.
15 липня 1905 року народився Олександр Хвиля (1905-1976) – відомий театральний та кіноактор, який грав у харківському театрі.
Один з найпопулярніших кіноакторів 40-60-х народився на Донеччині. За етнічним походженням був шведом, а його справжнє прізвище – Брессем.
Але в 20-х роках актор узяв нове прізвище – Хвиля.
Хвиля у 1930-ті був активно задіяний в українському театрі – грав на сцені Львівського театру імені М. Заньковецької та харківського «Березолю» (Харківського театру імені Шевченка).
Почав зніматися з 1932 року. У фільмографії актора понад 50 фільмів.
Зокрема у фільмах кіноказкаря Олександра Роу, найвідоміша серед яких – Морозко у однойменній кіноказці.
А ще грав багато ролей другого плану в картинах «П’ятнадцятирічний капітан», «Кубанські козаки», «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Королева бензоколонки», «Королівство Кривих Дзеркал», «Вогонь, вода і… мідні труби», «Стара фортеця» та багато інших.
Помер 17 жовтня 1976 року.
15 липня 1870 року народився Володимир Маковський (1870-1941) – вчений-механік, спеціаліст у галузі турбінобудування, доктор технічних наук, заслужений професор України.
1894 року закінчив Харківський технологічний інститут.
З 1896 працював у Головних паровозних майстернях у Харкові.
За свої політичні погляди піддавався арештам та засланням. У 1899 році був висланий до Грозного.
1930 року повернувся із заслання та знову переїхав до Харкова, викладав у механіко-машинобудівному інституті, а 1932 року організував кафедру турбобудування.
1933 року створив першу в країні газотурбінну лабораторію. Розроблені вченими турбіни випускалися на Харківському турбінному заводі.
Видатний діяч вищої технічної освіти України, засновник школи газотурбобудування, яка відіграла велику роль у розвитку дослідницьких робіт з газових турбін. Є автором 5 монографій та двох підручників з повітродувних машин, термодинаміки, парових та газових турбін.
Помер 3 січня 1941 року в Харкові.
Біля входу до будівлі Кафедри турбінобудування НТУ “ХПІ” на фасаді висить пам’ятна дошка Маковському В.М.
Фото та матеріал: відкриті джерела
