Перейти до основного вмісту

Позначка: історичні факти

Ми Україну не покинемо. Харків у XXI столітті: 18 квітня харків’ян визнали найкращими фантастами Європи

18 квітня 2006 року харківські письменники Олег Ладиженський та Дмитро Громов, які виступали під псевдонімом Генрі Лайон Олді, були визнані найкращими фантастами Європи. Вони стали переможцями фестивалю фантастики «Єврокон – 2006», який проходив у Києві. У фестивалі брали участь делегація 22 країн.

Олді привезли до Харкова головний приз фестивалю – дерев’яний кубок та диплом.

Раніше письменники неодноразово відзначалися різними преміями. У колекції була навіть медаль із Шао-Ліня. Премію, яку Олді отримали на європейському фестивалі «Єврокон – 2006», фантасти називали найпрестижнішою.

Під час війни письменники відверто розповіли про свою патріотичну позицію, допомогу ЗСУ та особливості творчості під час війни в інтерв’ю «ФАКТАМ» (2023 рік). Повномасштабне російське вторгнення вони зустріли у Харкові… Втратили друзів, але не втратили віру – знову пишуть, щоб підтримати дух українців!

Довідка. Генрі Лайон Олді — колективний псевдонім українських письменників-фантастів з Харкова Дмитра Громова та Олега Ладиженського. Члени Конгресу літераторів України (2011). Лауреати числених літературних премій.
Громов Дмитро Євгенійович (30. 03. 1963, Сімферополь): закінчив “ХПІ” (1986), навчався в аспірантурі інституту і був молодшим науковим співробітником (1988–91), працював інженером-хіміком Харківського HВО «Карбонат» (1986–88), редактор видавництва «Реванш» (Харків, 1992–95).
Ладиженський Олег Семенович (23. 03. 1963, Харків): закінчив Харківський інститут культури (1984), був керівником самодіяльного театрального колективу та режесером театру-студії «Пелікан» (1984–2000).
Від 1995 обидва почали займатися професійно письменницькою діяльністю.
1999–2011 — організатори й члени оргкомітету Міжнардного фестивалю фантастики «Зоряний міст» (Харків), що став помітним явищем у культурному житті не лише Харкова, а й України.
Псевдоним Олді виник з анаграми імен письменників (ОЛег+ДІма) під час підготовки до видання перших власних спільних творів. Видавці наполягли також на необхідності додати до «іноземного прізвища» автора «ініціали» — Г(ромов) та Л(адиженський), що потім були розшифровані як Генрі Лайон.
Нині вийшли друком понад 240 вид. творів Олді (із врахуванням перевидань та перекладів іноземними мовами) загалом накладом понад 1,5 млн примірників.
Основний напрямок творчості Олді жанр філософського бойовика. Суть його полягає в поєднанні захопливого динамічного сюжету з нетривіальними, досить глибокими та філоськими опрацюваннями другого плану. Письменники прагнуть показати психологію героїв у нестандарт. обставинах, через дію змусити читача співпереживати (під час війни прикладами стали загиблі друзі та доброта людей навколо).
Своїми літературними вчителями вважають Р. Желязни та А. і Б. Стругацьких.
Творчий доробок Олді можна умовно поділити на кілька великих циклів: «Люди, боги і я», куди входять твори історично-міфологичного спрямування, написані на основі міфології різних народів (Греції, Ірану, Китаю, Японії тощо); «Вогні великого міста» — твори в дусі магічого реалізму, дія в них відбувається у великому сучасному мегаполісі, де неважко впізнати рідне місто спів­авторів Харків; «Ойкумена» — велетенський цикл, події якого розгортаються в далекому ракетно-космічному майбутньому, коріння якого тягнеться із сьогодення і сивої давнини; «Чиста фентезі» — твори філософського плану, дія яких відбувається в умовно-казковому світі. Проблематика творів Олді також дуже широка. Вони не зосереджуються на одній і тій самій проблемі, а пишуть про те, що хвилює їх безпосередньо та суспільство, в якому вони живуть: проблема взаєморозуміння людей різних рас, верств і статків; відповідальність твор. людини (письменника, поета, режисера, вченого) за свої витвори й винаходи; взаємини між людиною та Богом, питання віри й без­вір’я; пошуки людиною свого місця під сонцем, вибір між правдою та кривдою, добром і злом.

За матеріалами: Енциклопедії сучасної України

18 квітня в історії Харкова: цікаві факти з життя міста (фото)

18 квітня 1854 року народився Микола Сумцов (1854-1922) – відомий харківський історик мистецтва та музейний діяч, видатний науковець, етнограф, історик, громадський діяч, академік, який був обраним головою історико-філологічного товариства міста.

Його чітка і послідовна громадянська та політична позиція, любов до всього українського – мови, культури, літератури, народу загалом, український патріотизм, висока внутрішня моральність, порядність та інтелігентність, іншими словами – все те, що так не вписувалося в радянський менталітет і спосіб життя, і спричинилося до того, що вже в радянський час на ім’я професора Сумцова було накладено негласне табу, його праці зберігались у спецфондах, не перевидавалися, і навіть посилатися на них інакше як з критикою – було заборонено.

Його родина переїхала до Харкова, коли Микола був ще малим.
Освіту Сумцов здобув у 2-й Харківській гімназії.
З 1875 року навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету.
З 1880 – секретар університету. У тому ж році захистив магістерську дисертацію «Про весільні обряди», а в 1885 році докторську «Хліб в обрядах та піснях».
З 1887 був головою Історико-філологічного товариства при Харківському університеті.
За правління гетьмана Павла Скоропадського у 1918 році був обраний одним із перших академіків Української академії наук.


Микола Федорович Сумцов – один із небагатьох прогресивних учених, який стояв біля зародження українознавства як науки і окремої навчальної дисципліни.

У 1918 році вийшла друком одна з головних праць Миколи Федоровича – монографія “Слобожане. Історико – етнографічна розвідка”. Вчений продовжив започатковану професором В. Шухевичем працю етнорегіонального вивчення України і запропонував своє бачення: Слобожанщина, Галичина, Кубанщина, Поділля, Волинь, Київщина, Чернігівщина, Таврія. Як видно, воно цілком відповідає вимогам часу – врахувано нові області, що утворилися внаслідок загального розвитку історичного процесу в Україні. Публікуючи працю, вчений був переповнений емоціями та очікуванням нових можливостей для національного розвитку України, які відкривалися на той час. Його сподівання досить легко простежуються у наступних словах: “Самий багатий, численний по людности край – Україна – був знищений гнобительством уряду, заборонами мови і школи, утисками; деморалізований у всіх верхніх верствах своєї людности призвичкою запобігати перед урядом; попсований зросійщеною школою – нижчою, середньою і вищою, пристосованими для того, щоб викорінити усяке національне місцеве почуття і всяку національну місцеву свідомість. Очевидно, життя на Україні повинно піти іншим шляхом. В першу чергу треба звернутися до відродження і поширення національного українського почуття і свідомості”. (За матеріалом видання “Український інтерес”).
Минуло століття, але ці слова дослідника, на жаль, і досі не втратили своєї актуальності… росія знову зазіхає на Україну і мріє знищити… Дякуємо Богові та ЗСУ за кожен день у вільній країні!

До речі, засновником нового історичного музею Харкова та першим його керівником був саме Микола Сумцов.

Наразі установа носить його ім’я (докладніше в новині GX).

18 квітня 1897 року народився Мар’ян Крушельницький (1897-1963) – відомий український режисер.

Сценічну діяльність розпочав у трупі “Тернопільські театральні вечори” у 1916 році.
Працював у театрі “Березіль” у Харкові (з 1924-го актор, з 1933-го головний режисер).
З 1946 року викладав у Харківському театральному інституті.

З 1952 року працював у Києві.
З 1926 року знімався в кіно.
В 1995 році Харківська міська рада заснувала премію імені Мар’яна Крушельницького.

18 квітня 1900 року народилася Валентина Чистякова (1900-1984) – видатна харківська театральна актриса, дружина режисера Леся Курбаса.

Театральну кар’єру розпочинала у Києві, де познайомилася з Лесем Курбасом. Разом із ним переїхала до Харкова, де грала спочатку у театрі «Березіль».
З 1935 року – актриса Харківського українського драматичного театру імені Шевченка.
У 1959-1967 роках – викладач Харківського інституту мистецтв.

Похована на 13-му міському цвинтарі на вулиці Григорія Сковороди (у минулому Пушкінській) у Харкові. На її могилі відкрито пантеон родини Леся Курбаса та Валентини Чистякової.

18 квітня в 1903 року народилася Надія Титаренко (1903-1976) – видатна українська актриса, учениця легендарного театрального режисера Леся Курбаса.
Починала кар’єру в театрі “Кійдрамте” (Київський драматичний театр) у 1921 році.
З 1922 року – у театрі “Березіль”. 1926 року переїжджає з театром до Харкова.
З 1935 року працює у харківських театрах. Доречі, під час війни працювала у Харківському театрі юного глядача, де головним режисером був її чоловік Володимир Скляренко. Потім, в 1944 році, разом із театром переїхала до Львова.

В 1952 році була змушена залишити сцену, бо чоловік очолив Харківський театр опери та балету, а у театрі Шевченка місця для неї не знайшлося.

 

17 квітня в історії Харкова: цікаві постаті в житті міста

17 квітня 1781 року народився Дітріх Христоф фон Роммель – етнограф, історіограф, професор Харківського університету (ХНУ ім. В. Каразіна) на кафедрі латинської словесності та старожитностей, директор Педагогічного інституту (Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди).

Роммель народився у німецькому місті Касселі.

У 1811 році переїхав до Харкова як викладач університету. Одружився з дочкою українського майора Маргаритою Іванівною Черновою.
Вивчив українську і був першим директором одного із найстаріших навчальних закладів міста – Педагогічного інституту (Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди).

Залишив спогади про своє життя «Erinnerungen aus meinem Leben und aus meiner Zeit», значна частина яких присвячена Україні та Харкову.

Через політичні причини був змушений у 1815 році повернутися до Німеччини.

Помер в рідному місті Кассель 21 січня 1859 року.

17 квітня (за іншими джерелами травня) 1918 року в Харкові народився Володимир Добровольський – відомий харківський письменник, член НСПУ (1948).

Літературну діяльність розпочав у 1938 році.
1941 року закінчив філологічний факультет Харківського університету.
Учасник Другої Світової війни. Мав бойові нагороди.
Від 1946 року викладав у Харківському педінституті.
Для творів Добровольського характерні соціальна гострота конфліктів, тонка психологична розробка характерів і глибоке осмислення проблем кінця століття.
Головний твір Добровольського – роман «Троє у сірих шинелях» («Трое в серых шинелях»). Задумана як творча відповідь на роман Прістлі «Троє в нових костюмах»…
Книга описує будні студентів, які повернулися з війни, розкриває проблеми повернення фронтовиків у мирне життя.
Протягом 1959–1971 років створив трилогію про життя довоєного Харкова, зокрема, романи: «Будинок у глухому куті» («Дом в тупике»), «Босиком по калюжах» («Босиком по лужам»), «І дух наш молодий» («И дух наш молод»).
Писав також у жанрах пригодницького роману, а ще чітко відобразив часи «застою», руйнацію суспільних норм.
Окремі його твори українською мовою переклали О. Новицький, С. Сулима, О. Уліщенко та інші.

Помер 06 грудня 2003 року в Харкові.

16 квітня в історії Харкова: згадують видатних харківців та цікаві події з життя міста (фото)

Пам’ятаємо! Цього дня, 16 квітня, в 1841 році народилася Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) – дружина відомого харківського підприємця та мецената Олексія Алчевського. В 1862 році Христина Алчевська організувала свою знамениту недільну школу, яка діяла до 1919 року. На кошти Олексія Алчевського на розі вулиць Чернишевської та Жон Мироносиць було споруджено будинок для школи. Автором проекту став зять Алчевських Олексій Бекетов. Зараз у будівлі знаходиться Художній музей.

Доречі, 14 квітня 2023 року відбулася перша воєнна експозиція у зруйнованому рашистами харківському музеї (докладніше у новині GX).

 

Пам’ятаємо! Цього дня, 16 квітня, в 1876 році (м. Сміла на Черкащині) народився Георгій Проскура – відомий харківський вчений, спеціаліст у галузі гідромашинобудування та гідроаеродинаміки, академік Академії наук України.
З 1906 року працював у Харківському технологічному інституті.
З 1910 року в науково-технічному товаристві ХТІ організував аеросекцію.
У 1921 році на базі кафедри гідравліки заснував кафедру гідромеханіки та авіації.
Під час Другої світової війни був у евакуації. Одразу після звільнення Харкова створив в Харківському авіаційному інституті кафедру нових типів двигунів для літальних апаратів.
До останніх днів він працював.
В монографії Проскури “Гідродинаміка турбомашин” вперше було викладено загальну теорію турбомашин.

Помер Георгій Проскура 30 жовтня 1958 року в Харкові.

У 1974 році Академія наук України встановила Премію НАН України імені Г. Ф. Проскури. В Харкові на честь академіка Г. Проскури названа одна з вулиць. Кафедрі гідромашин в ХПІ присвоєне ім’я Г. Ф. Проскури.
В Харкові встановлено дві пам’ятні дошки Георгію Проскурі.

А ще, 16 квітня 1885 року уряд затвердив становище, згідно з яким почав функціонувати Харківський практичний технологічний інститут – нині Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Це найбільший вищий навчальний заклад у місті, в якому у мирні часи навчалося близько 20 тисяч студентів, працювали 1700 викладачів.

У різний час в інституті читали лекції знаменитий харківський архітектор Олексій Бекетов та його брат Микола – відомий вчений хімік; фізик, лауреат Нобелівської премії Лев Ландау; «український Едісон» або «харківський Тесла» – фізик, винахідник у галузі радіотехніки Микола Пільчиков; спеціаліст у галузі гідромашинобудування та гідроаеродинаміки, академік Георгій Проскура.

Нагадаємо, офіційне відкриття Харківського практичного технологічного інституту відбулося 15 вересня 1885 року.

На жаль, під час обстрілів російскими окупантами Харкова, пошкодження отримали два навчальні корпуси та шість гуртожитків НТУ ХПІ, а також спорткомплекс ВНЗ. У виші оцінювали завдані росіянами збитки у 150 мільйонів гривень. Гроші на відновлення збирали й випускники політеху та університети-партнери. Але незламний ВНЗ працює і наразі, ще й цікаві заходи впроваджує.

А ви знали? У НТУ “Харківській політехнічний інститут” презентували карту області, вишиту слобожанськими орнаментами. Вона стала одним із рукотворних пазлів мапи України, яку вишивали вчені в усіх регіонах у рамках проєкту “Наукою вишиваємо Україну”. Творчий марафон стартував ще у листопаді 2022 року.

16 квітня  в 1977 році пройшов суботник і відбулася урочиста закладка 16-ої станції Харківського метрополітену – «Ярослава Мудрого» (попередня назва «Пущкінська», відкрита 10 серпня 1984 року) Салтівської лінії на перетині вулиці Ярослава Мудрого (нині) та вулиці Григорія Сковороди (нині).

Вже в серпні 1977 року було розпочато повноцінні роботи на першій пусковій ділянці другої черги від станції «Історичний музей» до станції «Академіка Барабашова». Довжина ділянки становить 6,8 км.


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.