Позначка: художник

30 жовтня в Харкові вшановують трьох видатних митців та лікаря (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 30.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

30 жовтня 1825 року народився відомий український художник і педагог Дмитро Безперчий (Безперчий).

З 1843 року навчався у Карла Брюллова. 1846 року отримав звання некласного художника історичного і портретного живопису.

Займався також релігійним живописом, розписував церкви на Слобідській Україні та в Криму.

Найбільш відомий розпис церкви при Харківській малювальній школі.

Як викладач малювання працював у харківських Другій міській гімназії та у Реальному училищі. Серед учнів майстра слід назвати знаменитих харківських художників Семирадського, Васильківського, Ткаченка.

У 1848 митець задумав серію малюнків до поеми Тараса Шевченка «Гайдамаки». Вплив поезії Шевченка помітний і у жанрових творах художника. Серед робіт:

«Автопортрет» (1846; Харківський художній музей);

«Сватання на Гончарівці»;

«Сільський пейзаж» (1956);

«З поля» (1859—1860; Харківський художній музей);

«Бандурист» (1860-ті, Сумський художній музей; другий варіант та акварель — 1860, Національний художній музей України у Києві).

Види палацу «Альгамбра» в Алупці, садиби «Ольшани» в Лебединському повіті, села Кочетка поблизу Чугуєва мають етнографічну цінність.

Працював над ілюстраціями до «Мертвих душ» Миколи Гоголя.

Полотна роботи Безперчого зберігаються у мистецьких музеях Харкова (Харківському художньому музеї), Києва, Сум.

Помер в Харкові 17 (30) вересня 1913 року.

Також про митця підготували цікавий пост колектив ІВЦ “Бузок”.

30 жовтня в 1877 року в Харкові народився відомий психіатр та психоневролог, відомий своїми дослідженнями в галузі психотерапії та гіпнозу, учень Бехтерєва – Костянтин Платонов (1877-1969).

Закінчив Харківський університет у 1904 році. Тривалий час працював у Харкові в Українському науково-дослідному психоневрологічному інституті.

Автор оригінальної методики знеболювання гіпнозом під час пологів. Автор відомої монографії «Слово як фізіологічний та лікувальний фактор», що витримала кілька видань.
Помер 6 серпня 1969 року в Харкові.

30 жовтня 1902 року народився відомий харківський театральний режисер і педагог, ректор Харківського театрального інституту, народний артист України Леонтій (Лесь) Дубовик.

Дитина театрального закулісся (його мати була швачкою у Київському оперному театрі), він не надто вагався, обираючи свій життєвий шлях. Випробувавши свої сили в аматорстві, вступив до Київського музично-драматичного інституту ім.М.В.Лисенка. Паралельно з навчанням на акторському факультеті стає фундатором професійної режисерської освіти в цьому ж інституті. А з 1925 р. – учнем Леся Курбаса у складі четвертого набору режштабу «Березоля». У співавторстві зі своїми колегами Б. Балабаном, К. Діхтяренком і В. Скляренком., створює одну із легендарних вистав театру харківського періоду «Алло, на хвилі 477» (1929). Лесь Дубовик був режисером 3 дії – «Пекельне дійство» (своєрідна пародія на богемну літературну кав’ярню 1920-х «Пока» і з головним героєм – Остапом Вишнею).

У першій самостійній режисерській роботі «97» М. Куліша виразними стали основні риси власного режисерського почерку Л. Дубовика – глибинний аналіз драматургічного матеріалу, ретельна робота над створенням всіх персонажів, деталізація сценічних елементів і водночас прагнення до цілісності сценічного образу всієї вистави, потяг до епізації та романтичної піднесеності. Цими характеристиками будуть позначені його найкращі вистави – «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Дружина Клода» О. Дюма, «Тев’є-молочник» Шолом-Алейхема, «Талан» М. Старицького та ін.

Талановитий і здібний учень Леся Курбаса, продовж життя зберігав вірність урокам вчителя, рідному «Березолю». Хоча немилосердний час вимагав відповідати зовсім іншим настановам, а керівництво театру доручало як надійному професіоналу втілювати політично правильну, проте художньо слабку, структурно неякісну драматургію. І в цьому, здається, містився головний внутрішній конфлікт Дубовика-режисера.

За таких обставин своєрідною втіхою стала педагогіка. З 1947 року Лесь Дубовик працює в Харківському театральному інституті на кафедрі майстерності актора, а з відкриттям кафедри режисури на цій кафедрі. У 1951 р. стає її завідувачем. Певний час Лесь Федорович навіть очолював інститут, обійнявши посаду його директора (1950-1951). Студентам свого першого і, на жаль єдиного, режисерського курсу разом з секретами професії він прищеплював і генетичний код березільської культури, носієм якої безперечно був сам.

У розквіті життєвих сил і таланту, сповнений творчих планів і сподівань, щойно призначений на посаду художнього керівника Харківського театру ім. Т. Шевченка, у неповних 50 років 1952 р. Лесь Дубовик пішов з життя…

Пам’ять про яскравого режисера та педагога зберігали його колеги по театру, його студенти – Олександр Барсегян, Євген Зіскінд, Борис Прокопович, Анатолій Горбенко.

Пам’ятаємо і шануємо його сьогодні й ми! (За матеріалом Театралка – Театральний факультет ХНУМ імені І.П. Котляревського )

30 жовтня в 1909 році в Умані народилася відома українська поетеса, журналістка Раїса Львівна Троянкер. Її батько був сторожем синагоги. Закінчила семирічну школу, вчилася в кооперативній профшколі, працювала в цирку. У 1922 р. втекла з мандрівним цирком, закохавшись в італійця, приборкувача тигрів, і стала виступати разом з ним. У 1925 р. кидає цирк, з’являється в Умані та дебютує віршами в уманській окружній газеті. Того ж року вступає до місцевої філії «Плуга» та одружується з журналістом і прозаїком Онопрієм Турганом. У 1926 р. обоє переїхали до Харкова, де Раїса навчалася в Інституті народної освіти.

Поетеса прославилася не тільки своїми еротичними віршами, але й бурхливими любовними романами, які викликали скандал за скандалом. У Києві вона закохалася у Володимира Сосюру під час його виступу і поїхала за ним до Харкова. Однак дружина Сосюри вигнала її. Потім у неї був роман з Валер’яном Поліщуком та багатьма іншими відомими письменниками.
Перша поетична збірка Троянкер «Повінь» (1928) мала присвяту Онопрію Тургану, а друга – «Горизонт» (1930) уже була присвячена «коханому Іллі Садоф’єву» – поетові, який перекладав її вірші. Незабаром Садоф’єв став її чоловіком, вони рік жили у Харкові, а потім переїхали. Сімейне життя не склалося і у 1935 р., коли арештували кількох українських літераторів, вона втікає на північ. Там працює відповідальним секретарем газети «Полярная правда», у якій опублікувала понад 100 віршів.
Перед війною одружилася з актором Євгеном Григор’євим, але шлюб не був тривалим. Під час Другої світової війни (1939‒1945) була військовим кореспондентом, нагороджена медаллю. 1942 року з’явилася її остання збірка «Суровая лирика».
Померла 29 грудня 1945 року від раку.
Інформація підготовлена на основі відкритих інтернет-джерел.
(За матеріалом НБ ДБТУ).

Вніч на 31 жовтня буде доречним її вірш “НІЧНА РОЗМОВА”:
Почекай, Мефістофель,
почекай, Мефістофель,
Може бути, прийду уночі і продам
Свої кров’ю написані останнії строфи,
Свою мудрість прозору, мов у склянці вода.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хиже обличчя,
А у мене рожевість ще зі щок не зійшла.
Я прийду уночі і постукаю тричі
І продам свою мудрість,
і продам свій талан.
Може рано прощатись?
О, ще рано прощатись!
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.
Помінять свої скарби
На химернеє щастя,
На усмішку дитини,
На обійми самця.
Я страшенно стомилась.
Я страшенно стомилась.
Подивись на провалля
Біля смутку очей
Хочу чути банальне.
Я люблю тебе мила,
Хочу буть не самотня
В синій тузі ночей.
Почекай, Мефістофель,
в тебе хитра усмішка,
Твої очі зелені загадково мигтять.
Почекай, Мефістофель,
Тобі гірко і смішно,
Бо ти знаєш про щастя
І химери життя.
Почекай, Мефістофель,
Я не Гретхен білява.
Я рвучка і нервова,
Я жінка — поет.
Я шукаю незнане, ще не сказане слово,
Знаю спрагу надхнення,
Творчих запалів лет.
Легко бути коханкою,
Навіть матір’ю й жінкою.
Але як ув’язати це з призванням творця?
Ой, летять похоронно
Срібнодзвонні сніжинки.
Я прийду, Мефістофель,
Стерши муку з лиця.

Цього дня, 30 жовтня, в 2017 році болгарські художники намалювали у Харкові новий мурал. Картину висотою 14 метрів зобразили на будинки на вулиці Юріївській, 7.

Автори – творчий дує Arsek&Eras – приїхали до Харкова на фестиваль «Мурал-фест-2017». У дуеті митці працюють быльше 17 років, на їхньому рахунку понад тисячу робіт.

Спершу планувалося намалювати близько 10 картин, проте за дощової погоди деякі учасники відклали свій приїзд до Харкова до наступного «Мурал-фесту».

Фото та матеріал: GX, відкриті джерела

25 жовтня в історії Харкова: яскраві особистості та цікаві факти в житті міста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 25.10.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

25 жовтня 1860 року народився Микола Самокиш (1860) – один із найзнаменитіших харківських живописців.

У Харкові Самокиш працював із початку ХХ століття. 1912 року при Харківському літературно-мистецькому гуртку на автономних правах утворився Український художньо-архітектурний відділ під головуванням художника Васильківського. Микола Самокиш став членом цього відділу. Головним завданням відділу вважалося продовження та розвиток українських мистецьких традицій.

В Харкові на вулиці Мироносицькій в під’їзді будинку № 44 зберіглися розписи (яким понад 100 років), які разом зробили Васильківський та Самокиш.

На жаль, напередоні війни планувалася реставрація, але її так і не встигли здійснити…

У 2022 році будівля зазнала пошкоджень внаслідок російських ракетних ударів.

Через чверть століття, 1936-1941 років, Самокиш викладав у Харківському художньому інституті.

Зараз у Харкові є провулок Самокиша (між вулицями Данилевського та Культури, що поряд зі станцією метро «Наукова»).

25 жовтня 2004 року у Харкові відкрилася меморіальна дошка композитору Ігорю Ковачу. Табличку встановили на стіні будинку №20 на вулиці Майка Йогансена (сучасна назва).

Ігор Ковач народився в Ялті 1924 року, а в Харкові навчався та викладав у консерваторії.

У будинку на вулиці Майка Йогансена (сучасна назва) Ігор Ковач провів останні роки життя. Ковача слухають не лише в Україні. Балет «Бембі», музику до якого написав харківський композитор, ставив оперний театр Чикаго.

Інші відомі твори Ігоря Ковача – симфонія, присвячена Араму Хачатуряну, та пісня «Мій Харків».

25 жовтня 2004 року на вулиці Миру у районі ХТЗ відкрилося відділення реабілітації для дітей-інвалідів. Спеціалізація нового центру – діти з порушенням опорно-рухового апарату.

Центр займається адаптацією дітей-інвалідів до повсякденного життя.

25 жовтня 2005 року у Харкові стартував незвичайний фестиваль завдовжки півроку. Конкурс під назвою “Музичний острів” для колективів, які грали альтернативну музику, тривав до квітня наступного року.
Єдина умова – жива музика. Фестиваль зібрав понад сотню колективів.

25 жовтня 2006 року у місті планували створення алеї легендарних харків’ян. Передбачалося, що кожен бажаючий зможе зробити внесок у створення алеї – за певну плату розмістити на ній одну тротуарну плитку.
Алея була б тротуарною доріжкою, викладеною плитами від городян. З боків – лайт-бокси з інформацією про легендарних харків’ян та їхні фотографії.
Пропонувалося влаштувати алею у сквері на майдані Свободи або в центральному парку.
Але, на жаль, не всі плани дочекалися етапу реалізації (зокрема, з-за війни), але вони варті згадки.

25 жовтня 2007 року в Харкові сталася драматична НП – горів один із найзнаменитіших колись кінотеатрів Харкова «Холодногорський», розташований на вулиці Озерянській (сучасна назва). Наразі кінотеатр припинив роботу.

19 вересня в історії Харкова: народився відомий художник (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 19.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 19 вересня, 1854 році в Ізюмі народився Сергій Васильківський (1854-1917) – відомий харківський живописець-пейзажист.

Перші уроки живопису Васильківський здобув у Харківській гімназії. Його вчителем був Дмитро Безперчий (1825-1913) – колишній кріпак, товариш по навчанню Тараса Шевченка по майстерні Карла Брюллова.

Після п’яти років навчання у гімназії Васильківський вступив до Харківського ветеринарного училища. Проте через грошові труднощі пішов із училища.

Якийсь час працював канцелярським службовцем при Харківському казначействі.

У 1876 по 1885 навчався в Академії мистецтв.

Подорожував Європою та Африкою. Побував у Франції, Англії, Іспанії, Італії, Південній Африці та Німеччині.

Виставляв свої роботи у Паризькому салоні.

Помер 1917 року в Харкові.

Заповів Музею археології та етнографії Слобідської України понад 1340 своїх творів та значну грошову суму для створення у Харкові великого національного художнього музею.

А ще, саме 19 вересня, в 1940 році ентузіастами реактивної групи Харківського авіаційного інституту поблизу села Черкаська Лозова під Харковом було запущено порохову ракету №2. Цій історичній події присвячено меморіальну дошку на літаковому корпусі ХАІ.

Група вчених, інженерів та студентів, яка займалася питаннями вивчення ракетної тяги, створенням та запуском перших ракет, була створена у 1937 році під керівництвом академіка Проскури.

18 вересня в історії Харкова: народився відомий художник (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 18.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

В 1898 році 18 вересня у Харкові народився Петро Супонін (1898-1990) – відомий український живописець і графік, член спілки художників України.

1929 року закінчив Харківський художній інститут.

Брав участь у республіканських виставках з 1927 року та зарубіжних із 1960 року.
Його твори зберігалися в Харківському художньому музеї, Луганському обласному художньому музеї та інших.

8 вересня в історії України: народився митець, що малював “Незалежність” та вчився в Харкові (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 08.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

Пам’ятаємо! Цього дня, 8 вересня, 1931 року народився Олександр Івахненко (1931-2003) – художник, заслужений діяч мистецтв України, доцент кафедри живопису Українській академії мистецтв, член худради Міністерства зв’язку України, головний художній консультант з випуску ювілейних монет при Національному банку України, автор перших поштових марок незалежної України.

Після Другої світової війни навчався у Львові та Дніпрі.

1960 року вступив до Харківського художнього інституту на факультет живопису. Закінчив інститут у 1966 році.

Працював у техніках станкового та монументального живопису, акварелі, малюнку пером та графіки.

1 березня 1992 року вийшли перші після проголошення незалежності марки України. Вони були присвячені 500-річчю українського козацтва та 100-річчю першого поселення українців у Канаді. Автором цих марок також був Олександр Івахненко.

З дванадцяти тисяч представлених на конкурс марок із різних країн світу, створена А.А. Івахненко марка «ХХV Олімпійські ігри в Барселоні» увійшла до числа 12 найкращих робіт, присвячених Олімпійським іграм.

Для Національного банку України художник виготовив ескізи низки ювілейних монет України: «Незалежність», «Софія Київська», серію «Герої козацької доби» та багато інших творів монетного та медальєрного мистецтва.

Брав участь у конкурсі зі створення ордена князя Ярослава Мудрого п’яти ступенів та став переможцем.

Помер Олександр Івахненко 8 грудня 2003 року.

3 вересня в історії Харкова та Харківщини: видатні особистостості та цікаві факти з життя міста і області (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 03.09.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

3 вересня 1861 року народився Михайло Беркос – видатний український художник, чиї роботи спалила дружина…

Народився в Одесі у сім’ї підданого Греції. Мати була із дворян.

Беркос вивчав живопис спочатку в Одеській художній школі, потім в Академії мистецтв.

Під час канікул разом із друзями-художниками приїжджав до Харкова. У другій половині 1890-х років переїхав до міста жити.

Мешкав у передмісті Мала Данилівка з вдовою генерала Марією Рейніку.

В 1912 році з ініціативи Беркоса було відкрито Харківське художнє училище. До 1917 року Беркос був одним з провідних викладачів.

У 1906 та 1908 роках у Харкові відбулися персональні виставки Беркоса. Також виставки проводились у Парижі та Києві.

Помер у Харкові від тифу 1919 року.

Значна частина картин митця не збереглася. Майже все, що зберігалося у Беркоса вдома (350 полотен та етюдів), після його смерті було спалено його дружиною.

Проте його роботи збереглися у музейних фондах різних міст країни, зокрема Харкова та Києва, а ще в Німеччини, Франції, Швейцарії та інших країнах.

У жовтні 1938 року Харківська державна картинна галерея виставила на огляд громадськості близько 120 картин, створених художником у 1890-1919 роках. У Харківському художньому музеї влаштовувалися виставки його картин у 1962, 1990 та 1996 роках.

Ім’я Беркоса носить одна із вулиць міста Харкова.

3 вересня 1871 року в Харкові народився В’ячеслав Костянтинович Залеський – український фізіолог і біохімік рослин, член-кореспондент АН України (1925), Заслужений діяч науки України (1935).

У 1893 році закінчив Харківський університет і залишився працювати там до 1899 року, з 1899 до 1903 року обіймав посаду завідувача кафедри фізіології рослин інституту сільського господарства та лісівництва в Пулавах. У 1903 році повернувся в Харківський університет як професор, цю посаду він займав до своєї смерті.

В’ячеслав Залеський був учнем В. І. Палладіна. За дві свої дисертації В’ячеслав Залеський отримав спочатку вчений ступінь магістра, а потім і доктора.

В’ячеслав Залеський був відомий також і як викладач фізіології на вищих жіночих курсах.

Основні наукові дослідження присвячено синтезу білкових речовин, вивченню ролі сполук фосфору й заліза в обміні речовин рослинного організму. Довів можливість утворення вищими рослинами білкових речовин з нітратів та вуглеводів без участі сонячної енергії, наявність у них ферменту карбоксилази. Вивчав ґрунтову мікрофлору, умови поширення у ґрунті азотобактера, процес дихання, дихальні ферменти, біохімічні перетворення в мікроорганізмах, питання фітопатології. Розробив методи боротьби з сажкою пшениці (або головнею пшениці – грибкове захворювання, яке уражує пшеницю, поширене і важко подається лікування; спори грибка мають високу життєздатність; захворювання призводить до часткової або повної втрати врожаю пшениці, тому з ним необхідно боротися).

Помер В’ячеслав Залеський 10 листопада 1936 року в Харкові. Похований на 13-му міському кладовищі.
До дня знань, 3 (1) вересня 2004 року, в місті Куп’янськ відкрився перший в Україні пам’ятник фронтовій медсестрі.
Він встановлений перед входом до КЗОЗ “Куп’янський медичний фаховий коледж ім. Марії Шкарлетової” Харківської обласної ради.
Прообразом стала учасниця Другої світової війни Марія Шкарлетова. У серпні 1944 року під час бою вона винесла з-під вогню понад 100 поранених бійців та командирів.
Після війни, до кінця свого життя, медсестра-фронтовичка пропрацювала в Куп’янській районній лікарні.

Довідка. Марія Савельївна Шкарлетова – медична сестра, учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу (1945). Народилася у селі Кислівка (Куп’янський район, Харківська область).
З 1943 старший сержант медичної служби санінструктор стрілецької роти. Брала участь у звільненні від німецько-фашистських військ України, Молдови та Польщі.
У 1965 році за ратний подвиг у роки війни та сумлінну працю в ім’я здоров’я людей у мирний час нагороджено медаллю Міжнародного комітету Червоного Хреста імені Флоренс Найтінгейл.
Її ім’я носить Куп’янський медичний фаховий коледж.
На жаль, під час сучасної війни, роійські окупанти завдали багато шкоди багатьом містам і селам України, в тому числі продовжують нищити місто Куп’янськ. Зокрема, руйнувань зазнав і Куп’янський медичний фаховий коледж.

15 серпня в історії Харківщини: народився відомий митець (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 15.08.2025. Опубліковано в Головні новини, Культура, Регіон, Суспільство.

Цього дня, 15 серпня, в 1918 році у місті Харків народився Віктор Віхтинський (1918-2003) – відомий художник та педагог.

Закінчив Харківський художній технікум (1934–1937) та Харківський державний художній інститут (1948–1950).

У 1950-х роках працював оформлювачем: створював святкове оздоблення Харкова, оформляв виставкові експозиції.

З 1951 року – член Спілки художників України.

З 1960 року викладав у Харківському художньому інституті (з 1963 року — у Харківському художньо-промисловому інституті): з 1976 року — професор, у 1981—1983 роках — завідував кафедрою промислової графіки, у 1983—1987 роках — завідував кафедрою, а у 1987—1989 — доцент кафедри графіки. Серед учнів — Микола Сіробаба, Володимир Литвинов та інші.

1966 року Віхтинський створює серію літографій “Індустріальна Україна”, яка приносить йому популярність.

Автор декоративного панно «Україна зустрічає гостей» в готелі «Інтурист» (зараз «Національ») у Харкові (1964, у співавторстві з Олексієм Щегловим та Юрієм Старостенком).

Художник багато їздить країною і світом — усе це у його численних малюнках, нарисах, графічних нарисах і мальовничих пейзажах.

До речі. одна з його робіт називається “Дорога на Харків”.

З 1989 року на творчій роботі.

Експонував твори на закордонних виставках: у Польщі, Венеції, Японії. Персональні виставки відбулися у Харкові, Одесі, Полтаві, Краснограді та Києві.

Помер 11 січня 2003 року в Харкові.

Фото та матеріал: відкриті джерела

Харків у XXI столітті 30 червня – ЗМІ розповіли про унікального харківського лікаря-художника.

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 30.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

30 червня 2005 року помер Генріх Алтунян – найвідоміший харківський дисидент часів радянської влади, народний депутат України 1-го скликання, дисидент та політв’язень радянських часів, давній друг кримських татар. Він був одним із тих небагатьох, хто за радянських часів підняв голос на захист депортованого кримськотатарського народу.

Він народився 24 листопада 1933 року в Тбілісі (Грузія), у вірменській родині. У 1944 він разом зі своєю родиною переїхав до Харкова.
З 1951 до 1956 Генріх Алтунян навчався в Харківському вищому авіаційно-інженерному військовому училищі, за освітою інженер-радіотехнік.
У 1956 він переїхав за призначенням до міста Узина Київської області, де працював військовим інженером.
У 1961 році Генріх Алтунян повернувся до Харкова і працевлаштувався завідувачем відділу Харківського вищого командного авіаційного училища, де він потім обіймав посади завідувача лабораторією та викладача.
Генріх Алтунян – радіоінженер з освіти, майор ВПС – у 1969 році став одним із засновників Ініціативної групи захисту прав людини – першої правозахисної громадської асоціації у країні.
Йому було тридцять шість, коли його вперше заарештували. Пройшов в’язниці та табори Пермі, Чистополя та Мордовії.

На початку 1987 року Генріха Алтуняна привезли в Харків і вже 9 березня його було звільнено, хоча сам він так ніколи і не визнавав за собою якусь провину. Слідчі КДБ домагалися від нього прохання про помилування, але Алтунян його не подавав. Незабаром Алтунян знову влаштувався слюсарем підприємства «Кінотехпром». Через відсутність складу злочину у 1990 році обидва вироки Алтуняна були скасовані.

На фото (зліва направо): Мустафа Джемілєв, Микола Горбаль, Андрій Григоренко, Сафінар Джемілєва, Генріх Алтунян.

Після створення восени 1989 року Народного Руху України за перебудову Генріх Алтунян став активістом харківського відділення цієї політичної сили. Згодом він став членом Центрального Проводу НРУ, головою Харківської крайової організації НРУ.
З березня 1990 року до травня 1994 року народний депутат України 1-го скликання. Багато зробив для прийняття закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій».

На фото Генріх Алтунян із дружиною Риммою.

У середині травня 2005 року сімдесятидворічний Генріх Алтунян був госпіталізований до харківської клініки при Інституті загальної та невідкладної хірургії, невдало проведена операція мала ускладнення. Незабаром його перевезли на лікування до ізраїльського військового шпиталю, однак там врятувати його так і не вдалося.
Помер 30 червня 2005 року в Ізраїлі. Похований у Харкові.

30 червня 2009 року місцеві ЗМІ розповіли про унікального харківського лікаря-художника. Колишній лікар швидкої Максим Кущ писав картини зеленкою та марганцівкою.

Почав малювати на кухні підстанції швидкої на уривках паперу, між викликами до пацієнтів. Пізніше творив по шість годин поспіль.

Свої роботи художник дарував, деякі продавав.
В Україні поціновувачів було небагато.
Натомість картини охоче купували мешканці Німеччини, Швейцарії та США.

30 червня 2010 року вперше харків’яни здобули золоті нагороди чемпіонату України з водного поло серед чоловіків. У фінальній зустрічі, яка проходила у Севастополі, зустрічалися команди «Азов» (Маріуполь) та «БМХ» збірна Харківської області. Щоб здобути чемпіонський титул, потрібно було здобути дві перемоги.

Перший матч харків’яни виграли лише у серії післяматчевих штрафних кидків. А другий завершили на свою користь у основний час.

30 червня 2016 року помер один із найвідоміших харків’ян останніх років – колишній директор комунального підприємства «Харківводоканал», Лауреат Державної премії України в галузі науки та техніки Іван Коринько.

Іван Корінько пішов із життя на 68-му році життя.

Народився 21 серпня 1948 року в селі Малижине Золочівського району Харківської області. Навчався у Харківському інженерно-будівельному інституті, який закінчив у 1975 році.
Багато років він працював у комунальному господарстві та зробив значний внесок у розвиток та модернізацію системи ЖКГ у Харкові.
Працював гендиректором «Харківкомуночистводу», потім був призначений виконувачем обов’язків генерального директора КП «Вода».
У 2014 році Іван Коринько разом із колегами займався відновленням системи водопровідно-каналізаційного господарства у Слов’янську, де внаслідок бойових дій було зруйновано інфраструктуру.

30 червня 2016 року у селищі Васищеве відкрили новий міст через річку Уди. За останні роки, напередодні повномасштабного вторгнення рф, на Харківщині з’являлася дуже невелика кількість інфраструктурних об’єктів. Отож бо кожна нова споруда ставала подією.

Реконструкцію мосту завершили через чотири роки після того, як переправа стала непридатною.
Аварійний міст, що сполучав селище Васищеве Харківського району із селами Зміївського району, розібрали у 2012 році. На його місці спорудили капітальний міст завдовжки понад 63 метри, завширшки 5,5 метри.

Історичні факти: 22 червня в Харкові вшановують організатора машинобудівного виробництва і народного артиста (фото)

Опублікував(ла) Наталя Бойченко , 22.06.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

22 червня 1926 року в місті Єнакієві на Донеччині народився Валентин Біблік – український організатор машинобудівного виробництва, герой Соціалістичної Праці, член Академії інженерних наук України.

В 1932 році родина переїхала до міста Харкова.

В 1947 році почав працювати на Харківському тракторному заводі.

З 1969 до 1996 року – директор Харківського тракторного заводу.

Під керівництвом Бібліка було проведено реконструкцію та технічне переобладнання заводу, побудовано нові виробничі та побутові корпуси, введено нові автоматизовані лінії та роботизовані комплекси.

В 1999 році Харківською міською радою Валентина Бібліка серед перших було удостоєно почесного звання «Почесний громадянин міста Харкова».

Помер 6 червня 2009 року в Харкові. Похован на міському цвинтарі № 4.

Восени 2015 року його і’мям було названо вулицю житлового масиву ХТЗ в Індустріальному районі міста Харкова (докладніше про цікавинки вулиці у новині GX від 19 серпня 2020 року).

Пам’ятаємо! 22 червня 2021 року у віці 68 років помер Олексій Рубинський – актор, режисер, драматург, театральний діяч та художник-графік, народний артист України (2005).

Упродовж 45 років Олексій Юрійович працював у Харківському театрі ляльок імені Афанасьєва.
У 2009 році внаслідок захворювання, що вразило імунну систему, почав втрачати слух, але не припиняв роботи попри втрату слуху…
“Він працював до останнього дня, не випадав з обойми. Постійно жив театром. Були тактильні або візуальні репліки, щоб він знав, коли вступати у свої ролі. Підходимо, або руку на плече кладемо, або під лікоть беремо. Так він розумів, що це його партія і потрібно працювати”, — розповідав “Суспільному” про останні роки роботи Рубинського його колега Михайло Озеров.

Зіграв понад 130 ролей у спектаклях, серед яких “Майстер і Маргарита”, “Вишневий сад”, “Ревізор”, “Колгосп тварин”, “Король Лір”.
Є автором досліджень “Харківський театр ляльок: історія, аналіз традицій та школи”, “Нариси історій показового театру ляльок у Харкові”.
Актор помер вночі 22 червня 2021 року.

Фото і матеріал: Наталія Бойченко, GX, відкриті джерела

25 травня в історії Харкова: видатні постаті та цікаві події (фото)

Опублікував(ла) новина GX , 25.05.2025. Опубліковано в Головні новини, Регіон, Суспільство.

25 травня, в 1899 році в Харкові народився Борис Арцибашев (1899-1965) – художник, дизайнер та ілюстратор. Син письменника Михайла Арцибашева.

Навчався у студії Марії Тенішевої. Збираювся вивчати юриспруденцію у Київському університеті, але 1917 рік перервав його плани.
У 1918 році служив в армії Скоропадського, збирався приєднатися до Білої армії, проте потрапив у полон, утік і в 1919 році, не маючи жодного гроша, поїхав до США.

У Нью-Йорку почав працювати у граверній майстерні.

Згодом працював у журналах Time, Fortune, Life, в 1954 році видав книгу “Як я бачу”, отримав престижні премії як ілюстратор.

За роки своєї роботи Арцибашев створив ілюстрації до більш ніж 50 книг, безліч рекламних матеріалів та обкладинок до журналів.

Помер 16 липня 1965 року в місті Лайм, Коннектикут.

25 травня 1921 року народилася Римма Кіріна (1921-2014) – українська актриса, заслужена артистка України.

З 1942 року була актрисою Харківського державного українського драматичного театру імені Шевченка (театр у цей час перебував у евакуації).

Першою роллю стала Мотря у п’єсі «Шельменко-денщик» харківського письменника та драматурга Григорія Квітки-Основ’яненка.

В 1949 році закінчила Харківський театральний інститут.

А ви знали? У театрі ім. Шевченка спеціально для Римми Кіріної та її чоловіка Володимира Шестопалова ставили «Старосвітське кохання» за гоголівськими «Старосвітськими поміщиками». Колеги після прем’єри казали їй: «Ви винесли на сцену своє кохання…».

«Ми на сцені жили так, як у житті, було у нас одне кохання на все життя. “Старосвітська любов” – це була остання вистава, яку грав Шестопалов, він так зіграв його, що після вистави йому сказали “ви грали сьогодні добре”, а він відповів “А другу виставу зіграємо ще краще”, але другої вистави вже не було, бо його вже не було, – розповідала заслужена артистка України. – Коли ми закохалися один в одного, мені говорили люди “Римма, на що він тобі, він тебе покине, пробуде з тобою максимум рік (на 18 років він був молодший за мене). А я тоді сказала “рік, але мій”, і пробула з ним 40 років.Я хочу вам сказати, не у віці справа, справа в серці.Я була щаслива, тому що поряд зі мною була така світла людина».

За сім десятиліть Римма Кіріна зіграла у театрі майже дві сотні ролей.

За її ролями можна скласти справжню історію театру, прикрашену іменами видатних режисерів Мар’яна Крушельницького, Леонтія Дубовика, Володимира Оглобліна, Бенедикта Норда, Володимира Крайниченка, Анатолія Літка, Володимира Петрова та Олександра Біляцького. Вона грала у їхніх спектаклях різні ролі, приносячи тим самим добру славу найстарішому драматичному театру України.

В 2011 році вся харківська театральна громадськість відзначала 90-річчя Римми Василівни.

12 квітня 2014 року душа зірки з Харкова відлетіла у засвт. Її поховали разом з чоловіком у колумбарії 13-го кладовища Харкова.

25 травня 1924 року в Харкові було відкрито перші регулярні пасажирські рейси. Літаки літали маршрутами Харків-Київ та Харків-Одеса.

Спочатку льотне поле використовувалося і для стрибків, а повітряна станція (так називали на той час аеропорт) одночасно була і іподромом.

Але 19 травня 1926 року сталося НП. Біля літака Комета-III, який вилетів з Харкова, стався витік олії. Екіпаж вирішив повертатися. Однак на злітно-посадковому полі вже почалися скачки. Щоб уникнути зіткнення, пілот звернув убік, проте літак зачепив дерево крилом і впав на трибуну. В авіакатастрофі загинули пілот, бортмеханік та 2 пасажири.

Вже у 1931 році з Харкова були відкриті нові рейси.

25 травня, в 1949 році в Харкові народився Юрій Кузьменко – кіноактор, кінорежисер та сценарист.

Кузьменко закінчив факультет іноземних мов Харківського державного університету у 1971 році.

Через 5 років Кузьменко закінчив ВНЗ.

Професійну кар’єру розпочав у Кишиневі (Молдавія), де отримав можливість розкрити творчий потенціал та зіграти ролі у стрічках, серед яких «Корінь життя» (1977), «Фортеця» (1978), «І прийде день» (1979), «Лебеді у ставку» (1982).

У 1976-1981 роках працював у Театрі-студії кіноактора на студії “Молдова-фільм”. Знімався у кіно на студіях Молдова-фільм, Одеська кіностудія.

Знявся у 16-ти фільмах, поставив два десятки фільмів.

Популярність набув, будучи режисером перших двадцяти серій фільму «Далекобійники».

Помер 12 липня 2024 року.

Фото та матеріали: GX, Alexandr Annichev та Юліана Полякова, відкриті джерела