Позначка: ХАТМК
10 січня Харків вшановує свого видатного учня, митця і керівника театру
Пам’ятаємо! 10 січня 1929 року у місті Батумі народився – Олександр Сергійович Барсегян – видатний режисер, педагог, наставник, почесний громадянин міста Харків, народний артист України.
1953 року закінчив режисерський факультет Харківського державного театрального інституту.
Працював у Львові та Києві.
З 1975 – головний режисер, а з 1983 – головний режисер та директор Харківський Академічний Драматичний Театр ім. Г. Квітки-Основ’яненка (нині).
Здійснив постановки понад 80 творів української, світової сучасної та класичної драматургії. Вважається одним із найкращих театральних режисерів не лише Харкова, а й України.
“Його вистави ввійшли в золотий фонд репертуару Харківського академічного театру музичної комедії. Ми вшановуємо пам’ять людини, чий талант і відданість театральному мистецтву залишили незабутній слід у культурному житті Харкова.
Світла пам’ять про Олександра Сергійовича назавжди залишається в наших серцях” – кожного року згадує митця і колектив ХАТМК.
Помер Олександр Сергійович на 83-му році життя – 7 вересня 2011 року.
2 січня у Харкові згадують “лицаря музики” (фото, відео)
Він народився 2 січня 1949 року і трохи не дожив до свого 75 річчя… Доля вирішила інакше.
Майже 50 років Ярослав Ярославович пропрацював у Харківському академічному театрі музичної комедії.
Його серце зупинилося на 73 році життя – 19 червня 2020 року (докладніше в новині GX).
“Для нього мистецтво було важливіше за все. Він був справжнім лицарем музики, що не знав компромісів у своєму прагненні досягти ідеалу. Його ім’я ще за життя обросло міфами, а він сам вже давно став легендою. Постать Ярослава Сорочука назавжди залишиться символом відданості мистецтву театру музичної комедії. Пам’ятаємо….” – з сумом згадує свого видатного колегу колектив театру.
Довідка. Ярослав Сорочук народився 2 січня 1948 року у селі Перевалівка, Лохвицького району, Полтавської області.
1973 року закінчив Харківський інститут мистецтв імені І. П. Котляревського за спеціальністю «Хорове диригування». Творчу професійну діяльність розпочав у серпні 1964 року учителем музики та співу у Перевалівській середній школі Лохвицького району, Полтавської області (1964 -1965).
Потім він керував хором Полтавського хлібокомбінату (1967–1968). Був вихователем БМП №166 тресту «Південтрансбуд». Згодом став керівником гуртка мистецької самодіяльності Харківського військового авіатехнічного училища (1969-1973).
Його дебют на посаді головного хормейстера у Харківському академічному театрі музичної комедії відбувся 1974 року.
Ярослав Сорочук постійно прагнув передати свій багатий досвід, тому 1978 року став викладачем кафедри Харківського державного інституту культури. Але він не міг жити без театру. Вже через рік маестро знову став головним хормейстером, потім диригентом, згодом головним диригентом, а у складні часи виконував обов’язки директора театру. Весь цей час Ярослав Сорочук дбав про формування творчого складу театру, ретельно проводив добір кадрів. Завжди допомагав молодим артистам, та й вимагав багато. Ніколи не йшов компроміс. Для нього мистецтво було найважливіше.
За роки роботи в репертуарі маестро налічується понад 50 різних за стилем та жанровими напрямками вистав: оперети, мюзикли та музичні комедії. Серед них – яскраві зразки вітчизняних та зарубіжних творів. Найкращі з них: “Принцеса цирку” І. Кальмана, “Ніч у Венеції” І. Штрауса, “Граф Люксембург” Ф. Легара, “Весела вдова” Ф. Легара, “Орфей у пеклі” Ж. Оффенбаха, “Циганський барон” І. Штрауса, “Чарівна Галатея” Ф. Зупе, “Фіалка Монмартра” І. Кальмана, “Моя прекрасна леді” Ф. Лоу, “Сватання на Гончар” К. Стеценко, “Сорочинський ярмарок” О. Рябова, “Бабин бунт” Е. Птічкіна, “Таємниця Дон Жуана» М. Самойлова, “Витівки Хануми” Г. Канчелі, “Все починається з кохання” А. Фельцмана, “Сімейна авантюра, або Вона на все згодна” В. Ільїна. Маестро був одним із ініціаторів створення тематичних репертуарних концертів у Харківському академічному театрі музичної комедії: “Віват, Кальман!”, “Всі секрети оперети”, “Музичні фарби України”, “Від оперети до мюзиклу”.
Діяльність Ярослава Сорочука вражала передусім своєю різноманітністю. Він брав активну участь у благодійних заходах та шефських концертах та спектаклях. Вів у театрі плідну громадську діяльність як активний член мистецької колегії, профспілкового комітету та Національної спілки театральних діячів України. Як музичний керівник постійно дбав про діяльність Народного театру Дергачівського районного будинку культури. Проводив велику роботу з підготовки молодих виконавців української та естрадної пісні як голова журі міжнародного фестивалю «Музи та діти».
Світла пам’ять!
Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, архів Ярослава Сорочука
26 листопада в історії Харкова: місто вшановує видатних митців (фото, відео)
26 листопада 1806 року народився Пилип Морачевський (1806-1879) – український письменник, педагог, поет-романтик, філолог. Один із відомих випускників Харківського університету.
Навчався у школі в Чернігові. Потім у міській гімназії.
В 1823 році закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету.
У 1832—1849 роках викладав математику та словесність у навчальних закладах Сум, Луцька, Кам’янця-Подільського.
Почав писати поетичні твори із 1830-х років.
1831 року в «Українському альманасі» (Харків) друкуються перші вірші Морачевського — «Монастир», «Дорога» та інші.
Найбільш відомі поеми «Чумаки, або Україна з 1768 року» та «До чумака, або Війна янгло-хранцузо-турецька».
В 1853 році Морачевський подав на розгляд академії наук створений ним словник.
У 1860-х роках він переклав українською мовою всі чотири Євангелії, пізніше — «Дії Апостолів», «Апокаліпсис», «Псалтир». Написав українською мовою курс «Священної історії» для початкових шкіл та народного читання.
Помер 26 вересня 1879 року.
26 листопада 2006 року зупинилося серце відомого українського композитора Леоніда Вербицького. Він народився 9 грудня 1930 року у Харкові.
Здобув музичну освіту в Києві, працював музичним керівником Київського академічного театру драми імені Лесі Українки та гастролюючого колективу солістів Національного оперного театру, в якому співали Дмитро Гнатюк та Євгенія Мірошниченко.
Вербицький написав музику до анімаційних фільмів: «Тигреня в чайнику»; «Чому в ялинки колючі голочки»; «Таємниця Країни суниці»; “Зелена пігулка”; “Історія з одиницею”; «Якого рожна хочеться?»; «Зонтик на модному курорті».
В 1979 році емігрував до США.
Помер 26 листопада 2006 року у Нью-Йорку (США).
26 листопада 2024 року пішов з життя талановитий актор Олег Логвиненко, який був частиною великої театральної родини Харкова як артист академічного театру музичної комедії і як співробітник академічного українського драматичного театру ім. Т.Г. Шевченка.
Актор помер від пневмонії, бо мав ослаблений імунітет після перенесених протягом останніх років кількох операцій.
Під час повномасштабної війни вистави за його участі з репертуару музкомедії «пішли», тож, востаннє харків’яни бачили Олега Логвиненка на сцені ще на початку 2022 року. Разом з тим, хвороби не зломили його оптимістичного та гумористичного світобачення, артист активно спілкувався з колегами у соцмережах, телефонував, продовжував жити театром. Тому трагічний ранковий дзвоник з лікарні став для колег і всіх, хто любили Олега, абсолютним шоком.
Харків’яни-театрали знають Олега Логвиненка як гострохарактерного різнопланового актора, який міг зіграти роль будь-якого жанру і плану: від казкового персонажу (Король у «Попелюшці») до резонера в опереті, від головного героя мюзиклу («Крадій у скруті, або Пограбування опівночі») до яскраво соціального персонажа (Черговий по в’язниці в «Летючій миші», Захар у «Баб’ячому бунті»).
Олег навчався акторській майстерності у зоряні роки театрального факультету Харківського інституту мистецтв. У нього викладали Валентина Чистякова, Микола Борисенко, Олексій Глаголін.
У дипломній виставі «Минулого літа в Чулимську» Олег грав інтелектуального, діалектичного, надломленого компромісами героя Шаманова.
Після завершення інституту він почав кар’єру в одному з кращих драматичних театрів України в Одесі, де швидко набув популярності, зігравши, зокрема, Перелесника у «Лісовій пісні».
Нерядові пластичні дані випускника кафедри майстерності актора робили його незамінним у виставах, де від актора вимагалася фактично балетна підготовка.
Для того, щоб стати провідним солістом театру музичної комедії, у якому волею долі він почав працювати після роботи в Одесі, в Олега Логвиненко не було повного комплексу даних. Він ніколи не мав гарного співочого голосу. Втім, Логвиненко такі став одним з найбільш улюблених акторів у цьому театрі.
Пройшовши роботу в хорі, у балеті театру, Логвиненко починав в акторському цеху з невеликих ролей, в кожній з яких глядачам запам’ятовувався – виправкою, фрачністю, ексцентричним градусом, вмінням акцентовано виразити образ в пластиці. Нерідко створював він образи таких собі сірих кардиналів, яким був і його підступно фанатичний Умфір в «Баядері», і його секретар барона у «Принцесі цирку». Побачивши його в невеличких ролях, хотілося бачити і пізнавати ще. Як актор Логвиненко прекрасно вмів зберегати навколо своїх сценічних героїв ореол інтриги.
Режисер театру Юрій Старченко знав сильні сторони свого однокурсника і в 1986 році запропонував йому експресивну роль романтично-безталанного Федеріко у виставі «Юнона» і «Авось». Нею, як і своїми партнерами у цій виставі, Миколою Бутковським, Валентиною Донченко, Наталією Антоненко, Олег дуже дорожив протягом всього життя. Зберігаючи феноменальну акторську і фізичну форму навіть після п’ятдесяти років, Актор тривалий час був єдиним виконавцем цієї своєї улюбленої ролі. Всі, хто бачили виставу «Юнона» і «Авось» у 1980-2000-і роки, пам’ятають як його Федеріко у танцю і в дуелі «літав» над пандусом, екстремально нахиленим до планшету сцени. У виставі «Пригоди маркіза-гульвіси» Олег мав карколомний танцювальний номер – у сукні з рюшами і віялом канатохідця, в капелюсі з перукою, локони якої падали на очі, він з розгону залітав на плечі соліста балету, виходячи на справжню балетну підтримку.
На початку 2000-х років у театрі відбулися зміни, для Логвиненка це був шанс виступити в ролях, про які давно мріяв, зокрема, в коронній ролі простаківського репертуару Боні у «Сільві». Він наполегливо долав труднощі вокальної партії з концертмейстером Олесею Керімовою і диригентом Ярославом Сорочуком, і театр отримав такого Боні, якого вже довго не бачив: з вогнем чардашу у блакитних очах під різко окресленими брівми, з розмахом крил русявої чолки, з різкою осліплюючою посмішкою, з шляхетною поставою, стрункого, фрачного, з карбованим жестом, то безміри енергійного в сценах пікіровок з Едвіном і залицяння до Стасі, а то раптом, в найдраматичнішій сцені фіналу першої дії — задумливого філософа (бо прийшов до цієї ролі вже зрілим актором).
Він володів законами жанру. Вмів повністю взяти глядацьку увагу, був виразним і заразливим, блискучо імпровізував, за що його любили не лише глядачі, але й вимогливі партнери. У середині 2000-х років Логвиненко якось на заміну захворілого соліста виїхав з роллю Боні на «гастролі» до Донецької опери ім. А. Солов’яненка. І там також викупався в успіху та визнанні. Колеги з оперної сцени, які звикли ставитися до оперети Кальмана як до вокального репертуару, були ошелешені тим, як один виконавець Боні перетворив їх «Сільву» на виставу, а вдячні глядачі довго не відпускали «графа Боні Коніславу з Харкова» оплесками.
Його Джимміу виставі «Сімейна авантюра, або вона на все згодна» став третьою блискучою роллю, в якій знайшла виявлення яскрава індивідуальність Логвиненка. Скромна вокальна партія не створювала для нього труднощів, і по-акторськи, в партнерстві з Тетяною Циганською і Наталією Антоненко, Олег зміг виразити себе в цій комедії положень на всі сто.
Крім ролей в репертуарних виставах для дорослих і дітей, Олег протягом багатьох років вносив яскраву комедійну розрядку до концертних програм театру. Зокрема, його з Людмилою Волобуєвою номер з водевілю «Шульга» користувався величезною популярністю глядачів. Тому що після інших номерів, в яких солісти красиво зливалися голосами в дуетах або вправно підкорювали верхні ноти в аріях, його Цар привносив до програми дух справжнього театру.
У 2000-і прийшовши за сумісництвом на технічну посаду в драматичному театрі, Логвиненко справдив свою мрію зіграти роль на сцені театру, в якому прожили своє життя його інститутські педагоги. У виставі Володимира Тиккєза водевілями Чехова «33 поцілунки та чотири млості» він зіграв безіменну роль людини театру, якій висповідувався персонаж новели «Калхас (Лебедина пісня)».
“Попри те, що сам він якось обмовився, що до театру музичної комедії дипломовані актори драми і кіно потрапляють внаслідок життєвих катастроф, озираючись сьогодні на сценічне життя актора Олега Логвиненка в Харківському академічному театрі музичної комедії, хочеться висловити величезну вдячність долі за те, що вона на чотири десятиліття подарувала його талант, його харизму, його смак і його культуру саме колективу ХАТМК. Ми будемо пам’ятати нашого колегу з любов’ю!” – наголошує колектив театру.
Його зірка тепер теж сяє нам з небес!
Фото та матеріал: Наталія Бойченко, GX, театрознавиці Юлії Коваленко, відкриті джерела
Вбивця посміхався в обличчя матері закатованої ним дружини: суд не повірив в каяття (фото, відео)
Щорічно в Україні, з 25 листопада до 10 грудня включно, проводиться Міжнародна кампанія «16 днів проти насильства», яку ініціював Перший всесвітній інститут жіночого лідерства у 1991 році. Дати початку та завершення кампанії вибрані не випадково. Вони створюють символічний ланцюжок, поєднуючи заходи проти насильства стосовно жінок та дії щодо захисту прав людини, підкреслюючи, що будь-які прояви насильства над людиною, незалежно від її статі, є порушенням прав людини.
Символічно, що саме 25 листопада, в Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок, в Харківському апеляційному суді (майдан Героїв Небесної Сотні, 36) було розглянуто прохання про апеляцію від адвоката вбивці – Олексія Щербакова, який психологічно катував, жорстоко вбив, розчленував та приховав сліди вбивства своєї дружини Марії Холодної.
Справу розглядали судді: Курило О. М., Люшня А. І., Герцик Р. В.
Сторона захисту просила зменшити покарання засудженому і переглянути суму відшкодування потерпілій стороні. Адвокат Олексій Зеленцов разом із Олексієм Щербаковим намагалися переконати суддів в щирому каятті з перших хвилин і у сприянні в розслідуванні справи. А ще в тому, що вирок занадто суворий і грошей забагато треба віддавати…
Ці слова викликали бурю емоцій у присутніх в залі засідання близьких Марії, які слідкувала за справою і особисто знали вбивцю Марії.
Адвокат Людмили Курінськової, Юрій Кубай, чітко доповів суду, що категорично не згоден із заявою вбивці і його адвоката, а ще привів неспростовні докази.
“Він жодного разу не просив у мене вибачення щиро і дивлячись у вічі, лише раз у суді зачитав з папіру написане адвокатом, як і зараз. А ще, відрізавши моїй дитини голову, цинічно брехав, що не знає, де Маша. Він й досі не розповів, де приховав руки моєї дитини. Я була вимушена поховати доньку без кінцівок”, – тремтячим голосом додала до слів адвоката Людмила.
Коли мати не стримала сліз, а її близькі висловлювали обурення, вбивця з екрану показав своє справжнє обличчя – він сміявся…
Докази були неспростовні… Прокурори Харкова підтримали свою позицію в апеляційній інстанції у справі.
Харківський апеляційний суд залишив у силі вирок суду першої інстанції в справі вбивства зірки ХАТМК – балетмейстерки Марії Холодної. Зокрема, 15 років позбавлення волі, що є максимальним строком, передбаченим ч. 1 ст. 115 КК України.
З 25 листопада 2025 року вирок у резонансній справі (провадження 638/15101/24) про жорстоке вбивство Олексієм Щербаковим його дружини Марії Холодної, зірки ХАТМК, вступив в дію. (Докладніше про вирок суду та хід розслідування в новинах GX).
У межах цього провадження судом встановлено, що потерпіла померла від проникаючого колотого поранення грудної клітки, яке завдав жінці її чоловік. Після цього він розчленував тіло загиблої та намагався спалити. Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Пленуму Верховного Суду України, подальше знищення або розчленування трупа не є підставою для кваліфікації діяння за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК України (особлива жорстокість). Оскільки санкція ч. 1 ст. 115 КК не передбачає довічного позбавлення волі, призначений строк (15 років) є максимально можливим у межах обвинувачення.
“Прокуратура й надалі відстоюватиме інтереси потерпілих і притягнення винних до максимальної відповідальності”, – наголошують в прокуратурі Харківської області.
Вирок дає можливість адвокатам подати прохання про позбавлення Олексія Щербакова батьківства…
Адже й досі не припиняється тиск вбивці та його родини на матір Марії, Людмилу Курінськову, з метою відібрати у неї онука.
Хлопець й досі не має опікуна та не може отримати паспорт.
Усе, що він пережив і що він думає про батька і його рідних Сашко розповів на увесь світ журналістам.
Будемо підтримувати Людмилу Курінськову і стежити за перебігом подій.
Що до близьких Марії, вони наполягають на контролі за вироком, щоб вбивця не вийшов на волю раніше зазначеного вироку суду, і ніяким чином не потрапив до лав ЗСУ.
А ще звертаються до усіх з проханням – не залишати Людмилу під час суду про опіку.
Заради спокою душі Марії Хододної! Попри все, віримо у правосуддя! Адже непокаране зло породжує ще більше зло…
Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, родина Марії Хододної
Вбивця харківської зірки та його батьки не припиняють маніпулювання життям вбитої горем матері (фото, відео)
Кажуть, непокаране зло множиться… 23 листопада відзначається Міжнародний день боротьби з безкарністю. Саме цього дня хочеться нагадати, що оголошений вирок у справі жорстокого вбивці Олексія Щербакова, який психологічно катував дружину, вбив, розчленував, приховав сліди і мріяв виїхати з країни, аби не йти до лав ЗСУ, дивує багатьох не лише в Харкові, а й за його межами, за межами України. За поданою обвинуваченням статтєю він отримав максимальний вирок, але 15 років замало, враховуючи цинічність вбивці і мотиви вбивства. А ще не припиняється тиск вбивці та його родини на матір Марії, Людмилу Курінськову, з метою відібрати у неї онука.
Вже 30 жовтня 2025 року вирок у резонансній справі (провадження 638/15101/24) про жорстоке вбивство Олексієм Щербаковим його дружини Марії Холодної, зірки ХАТМК, мав би вступити в дію, якщо обидві сторони судового процесу утримуються від апеляцій… (Докладніше про вирок суду та хід розслідування в новинах GX). Це дало би можливість адвокатам подати прохання про позбавлення Олексія Щербакова батьківства…
Але, показово, адвокат вбивці подав прохання про апеляцію в останній день.
Засідання відбудеться 25 листопада о 10.00 в Харківському апеляційному суді (майдан Героїв Небесної Сотні, 36). Приходьте підтримати родину Марії!
Що ж турбує вбивцю?
А турбують Олексія Щербакова гроші моральної компенсації, які він за рішенням суду винен матері вбитої їм жінки…
Дивлячись на усі факти – для вбивці найтяжче покарання – це втрата грошей, ніякі докори сумління його не турбують.
Отож бо усі, хто знав Марію, впевнені Олексій Щербаков повинен нести усю кару в повній мірі, як термін за гратами, так і матеріальні відшкодування. Адже, як сам вбивця, так і його сім’я, продовжують маніпуляції із дитиною Марії і тиснуть на її мати і дитину. Хлопець й досі не має опікуна та не може отримати паспорт.
Усе, що він пережив і що він думає про батька і його рідних Сашко розповів на увесь світ журналістам.
Будемо підтримувати Людмилу Курінськову і стежити за перебігом подій.
Що до близьких Марії, вони наполягають на контролі за вироком, щоб вбивця не вийшов на волю раніше зазначеного вироку суду, і ніяким чином не потрапив до лав ЗСУ.
А ще звертаються до усіх з проханням – не залишати Людмилу під час суду про опіку.
Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, родина Марії Хододної
1 листопада Харків вітає видатний заклад культури міста (фото, відео)
Починаючи з 2007 року, з легкої руки директора та режисера ХАТМК, заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Коваля щорічно 1 листопада (або в першій декаді листопада – цьогоріч 2 листопада) святкується «День харківської оперети», присвячений дню заснування театру – 1 листопада 1929 року.
Адже новий виток розвитку театру пов’язаний саме з роботою Ігоря Миколайовича Коваля, який не тільки є директором театру, а й головним режисером, чий талант і величезний досвід роботи – справжня удача для колективу. Саме з його ініціативи театр оновлює репертуар, декорації, костюми, і навіть будинок. Як у мирний період творчості колективу, так і в складні часи війни.
Зокрема, в 2022 році до дня народження театру навіть вибиті вибухами шибки стали картинами, що надихають… Докладніше в новині GX.
“Харківський академічний театр музичної комедії, як і багато інших закладів культури міста постраждав під час війни. Наприкінці літа, 23 серпня, вибухом було пошкоджено увесь фасад театру. Вибиті шибки друзі допомогли забити плитами OSB. Але театр завжди прикрашали світлини наших артистів та уривки з вистав, а тут така порожнеча, що навіює смуток. Було ухвалено рішення прикрасити пошкоджений фасад, розписавши його картинами, які будуть надихати харків’ян”, – розповідав Ігор Миколайович.
В 2024 незламний театр попри складні умови гідно відіграв ювілейний, 95-й, сезон (докладніше в новині GX).
Більше фото та відео в пості на фейсбук-сторінці GX.
А вже 2 листопада 2025 року в «День харківської оперети» театр відкриває 96 сезон – на глядача чекає святковий концерт, який підготував незламний колектив.
Так приємно в цей святковий день знову бачити афішу театру і промовити слова вітання у стін храму мистецтва.
До речі, напередодні відкриття сезону колектив вже неоднаразово вітав своїми концертами харківців, адже кожен їх виступ – свято! (Більше фото в альбомі на фейсбук-сторінці GX).
Зокрема, велику вдячність артистам за дарунок і вітання колегам 2025 року висловлювали вчителі і учні із зруйнованого рашистами Куп’янська.
“Медичний коледж міста Куп’янськ вітає усіх викладачів із святом. Наразі ми навіть не знаємо, що зосталося від нашого коледжу… Ворог постійно руйнує наше місто,, але попри все ми віримо в перемогу і кращі часи. А ще дякуємо артистам за свято!” – учениця групи М-22 та її викладач (на фото).
Вони вміють дарувати радість і підтримати у важкі часи! Вітаємо!
Довідка. На частку Ігоря Миколайовича Коваля випало відкрити нову сторінку в історії музичної комедії. За короткий час під його керівництвом в Харківському театрі музичної комедії було проведено ряд кардинальних змін. В першу чергу це пов’язано з оновленням творчого складу і успішними класичними та сучасними постановками. Незважаючи на інерцію стереотипів директор, головний режисер сміливо ввів неординарні заходи, запросив молодь і створив сприятливі умови для творчої самореалізації.
За вагомий вклад у розвиток українського музичного мистецтва і високий професіоналізм колектив театру в 2006 році був удостоєний статусу«Академічний».
У 2007 році Коваль Ігор Миколайович став ініціатором щорічного святкування, в першій декаді листопада, «Дня харківської оперети», присвяченого дню заснування театру – 1 листопада 1929 року, і заснував «Почесні знаки театру» двох ступенів. Срібні знаки вручаються за високий професіоналізм, а Золоті – за особливі заслуги перед театром. Знак має форму емблеми театру і реєструється в Книзі Пошани, про що видається посвідчення.
За вагомий внесок у розвиток українського театрального мистецтва, високу професійну майстерність та значний творчий доробок колектив театру, в 2009 році, нагороджений Почесною відзнакою Харківської обласної ради «Слобожанська Слава». І в цьому є величезна заслуга Коваля Ігоря Миколайовича.
Своє 80-річчя в листопаді 2009 року театр відзначив масштабним і видовищним, концептуально новим ґала-концертом, який користувався у глядача великим успіхом і пройшов багато разів з аншлагами. Цій події присвячено відкриття першої спільної виставки театру і Харківського художнього музею «Подорож в театральному просторі». В експозиції виставки ескізи і макети декорацій, костюми до вистав, афіші над якими працювали художники театру в різні роки. Різні за стилістикою і технікою виконання роботи художників показують еволюцію розвитку театрального мистецтва. Особливим доповненням виставки стали фотографії та рецензії про театр.
Після цієї події, в фойє театру відкрилася художня галерея «Погляд», де можна побачити роботи художників України. Починаючи з 2009 року, в театрі пройшло більше 20 виставок художньої галереї. У них беруть участь художники різних стилів живопису.
З 2009 року за ініціативою Коваля Ігоря Миколайовича на сцені театру почали проходити бенефіси заслужених артистів – Віри Харитонової, Володимира Федоренко, Віктора Робертова, Елеонори Климчук, Алли Хорольської, Віктора Побережця, Наталії Коваль та провідних солістів театру – Анатолія Буднія, Євгенія Суховерхова, Олексія Андренко, Елеонори Джулік, Олександра Бідило, Олексія Гавінського, Віктора Червонюка, Мілани Остонен, Юрія Костяниці, Олега Логвінєнко, Інги Васильєвої.
Саме Коваль Ігор Миколайович запропонував проводити дні пам’яті заслужених артистів Марії Свірської, Володимира Подсадного, Віри Харитонової, Віктора Робертова і відомого педагога з вокалу Маргарити Червонюк.
Після ювілею вперше на сцені театру з’явилися репертуарні ґала-концерти «Всі секрети оперети» «Віват, Кальман!» та ревю для дітей «В гостях у казки» – режисер-постановник Олександр Драчов.
Сезон 2008 – 2009 року театр завершив прем’єрою музичної комедії «Таємниця Дон Жуана» (режисер Ірина Ривіна). Ця яскрава і дотепнавистава підвела своєрідний підсумок 80 років. І знову довела, що наш складний жанр не стоїть на місці.
Останні театральні сезони ознаменувалися для театру музичної комедії значними змінами і позитивними зрушеннями в творчому житті. На сцені театру почали з’являтися осучаснені оперети, музичні комедії та вистави для дітей.
Коваль Ігор Миколайович – належить до плеяди талановитих театральних режисерів, які визначають сьогодні театральну славу України. Його творчість, як режисера сьогодні демонструє широту його художніх переваг: музична казка, класична оперета і музична комедія. Постійний творчий пошук нового слова в мистецтві і художня ненаситність проявилися вже в його першій постановці музичної казки «Обережно! Чарівний ліс» М. Мокієнко.
А в 2014 році вперше на території пострадянського простору герої знаменитої оперети Франца фон Зуппе «Прекрасна Галатея» в постановці Коваля Ігоря Миколайовича заговорили віршами.
У цій виставі втілився лірико-філософський талант театрального мислення режисера. Герої оперети перетворюються в візуальні метафори. Це дивовижна і найвишуканіша вистава. Поетична історія на межі реальності та казки, дійсності і уяви, достовірності й фантазії… Уяві Коваля Ігоря Миколайовича, здається, немає меж. Грецькі колони, скульптури, антична композиція усередині майстерні з невеликим реквізитом… Режисер відкриває в стародавньому міфі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, в рамках якого дійсність реаґує на пошуки Галатеї. Театр Коваля Ігоря Миколайовича, перш за все, орієнтований на національно-етичне осмислення буття, Всесвіту, своєї творчості. Прямуючи до праоснов національної етики, він намагається відновити пам’ять про цілісність зв’язку людини – космосу – творчості. Специфіка його театру: експеримент, спрямований на розкриття акторської індивідуальності.
Не менш популярною в 2015 році стала прем’єра репертуарного концерту «Музичні барви України» в постановці Аркадія Клейна. Це феєричне костюмоване шоу з барвистим оформленням сцени! Прекрасна хореографія, віртуозне виконання солістів, артистів хору та оркестру витримано в українському стилі.
Підкорюють серця публіки не тільки заслужені артисти і визнані зірки театру, а й молоді таланти. У програмі концерту ліричні, жартівливі і драматичні хіти улюблені кількома поколіннями. У перше відділення увійшли українські народні пісні, запальні танці і сцени з музичних комедій: «Сорочинський ярмарок» Олексія Рябова, «Сватання на Гончарівці» Кирила Стеценка, «Трембіта» Юрія Мілютіна. У другому відділенні – українські сучасні естрадні пісні.
У грудні 2015 року відбулася прем’єра музичної казки «Івасик-Телесик». Вистава створена за мотивами української народної казки, спеціально для Харківського академічного театру музичної комедії, композитором Ігорем Гайденко і лібреттистом Ігорем Факторовським.Захоплюючий сюжет, барвисті декорації, красиві костюми, виразна хореографія, прекрасна музика, легко запам’ятовується і чудовий ансамбль артистів, яких майстерно об’єднав режисер-постановник Олександр Драчов.
Справжньою культурною подією Харкова в 2016 році стала постановка Коваля Ігоря Миколайовича музичної комедії «Витівки Хануми» Гії Канчелі, яка показала, що постановник має потужний потенціал як режисер музичного театру, якому підвладна і оперета, і музична комедія, і експериментальні пошуки в будь-якому напрямку. Саме музична комедія «Витівки Хануми» Гії Канчелі, відкрила характерні особливості режисури Коваля Ігоря Миколайовича – віртуозне володіння сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком. Ця вистава відрізняється тонким ліризмом, яскравим ґротеском і розкриттям психологічних образів героїв.
Уміння створити злагоджений ансамбль з артистів різних шкіл – особливий дар Коваля Ігоря Миколайовича, як режисера. Сьогодні вистава «Витівки Хануми» має величезний успіх у публіки і відрізняється ориґінальністю постановки і яскравістю сценічного і режисерського рішення.
За сприяння та за участі Ігоря Миколайовича Коваля в 2010 році вперше на сцені музичної комедії відбувся ґала-концерт «Свято танцю» за участю артистів музичної комедії і театру народного танцю «Заповіт».
А в 2018 році з великим успіхом пройшли спільні концерти з артистами Харківського театру музичної комедії. У квітні разом з королем скрипки, лауреатом міжнародних конкурсів Остапом Шутко (м.Львів) відбувся «Концерт дружби». А в грудні спільно з леґендарним письменником, шоуменом і автором-виконавцем Валерієм Хаітом в програмі «Великий вечір одеського гумору».
Успішно пройшли прем’єри в постановці молодого режисера Олексія Серьогіна музична комедія Ігоря Гайденко «Авантюристи», музична комедія для дітей Ігоря Гайденко «Вождь червоношкірих» та музична казка Антоніо Спадавеккіа «Попелюшка».
Прем’єри в постановці заслуженої артистки України Валентини Подорловой – музична комедія Євгена Птічкіна «Бабин бунт», оперети Йоганна Штрауса «Циганський барон» та Імре Кальмана «Фіалка Монмартру» мають величезний успіх у глядачів.
Колектив театру під керівництвом Коваля Ігоря Миколайовича постійно бере участь в благодійних та шефських концертах і виставах міста і області. Вже стало традицією проводити тематичні концерти до Дня Перемоги в Харківському меморіальному комплексі «Висота маршала І.С. Конєва», госпіталі для інвалідів війни. В рамках Всеукраїнського проекту культурної інтеґрації «Український Донбас», колектив театру виїжджав з концертами в зону АТО, а наразі в прифронтову зону і шпиталі.
В мирні часи колектив вів активну ґастрольну діяльність – його кращим виставам аплодували глядачі Полтави, Кропивницького, Сум.
У 2018 році колектив театру брав участь у міжнародному фестивалі «ГогольFest» з виставою «Сорочинський ярмарок».
Без перебільшення можна сказати, що Коваль Ігор Миколайович став символом відродження класичної оперети, як жанру, перетворивши найстаріший театр музичної комедії в Україні в елітарний театр, який має власний бренд. Безумовно, це велика заслуга натхненної праці всього творчого колективу та активної діяльності директора, головного режисера.
Як і 90 років тому, ми залишаємося «творчою лабораторією сучасної музичної комедії», на нашій сцені йдуть вистави для дорослих і дітей. Це – найкращі зразки оперети, мюзиклу, музичної комедії та рок-оперита незвичайні бенефіси і яскраві концерти.
Артисти театру лауреати міжнародних конкурсів і фестивалів США, Китаю, Італії, Португалії, Австрії, Казахстану, Німеччини, України і не тільки…
Коваль Ігор Миколайович, як директор і головний режисер надає великого значення популяризації мистецтва серед підростаючого покоління. Сьогодні він перетворив колектив Харківського академічного театру музичної комедії в театрально-музичний центр, на базі якого працюють Оперна студія Харківського національного університету мистецтв імені І.П. Котляревського та дитяча театральна студія «Арісто».
Активна творча і культурно-просвітницька діяльність, духовний розвиток молоді, давно стали візитною карткою колективу Харківського академічного театру музичної комедії, який не тільки зберігає, але і розвиває кращі національні та світові традиції музичного театру.
Підсумовуючи пройдений шлях, тетр в мирні часи почав готувати до випуску книгу про історію Харківського академічного театру музичної комедії.
Докладніше про кожен крок створення театру на офіційній сторінці ХАТМК.
Новинний портал GX щиро вітає колектив Харківського академічного театру музичної комедії з прийденшнім Днем народження! Щоб створити святковий настрій іменинникам та на згадку про свято, яке створюють в цьому храмі мистецтва, ми даруємо відеоспогад з фінальних акордів ювілейних концертів ХАТМК від 1-2 листопада 2019 року.
Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК
Кажуть – правосуддя сліпе: іноді Харків це відчуває на собі (фото, відео)
Вже 30 жовтня 2025 року вирок у резонансній справі (провадження 638/15101/24) про жорстоке вбивство Олексієм Щербаковим його дружини Марії Холодної, зірки ХАТМК, має вступити в дію, якщо обидві сторони судового процесу утримуються від апеляцій… Хоча, попри максимальний вирок за статтєю, питання відкрите і дуже болюче…
Адже сьогодні 13.10.2025 стало відомо, що у іншій справі – гвалтівник отримав вирок – довічне… “Браво!”, адвокате!
І поряд з цим, нещодавно оголошений вирок у справі жорстокого вбивці Олексія Щербакова, який психологічно катував дружину, вбив, розчленував, приховав сліди і мріяв виїхати з країни, аби не йти до лав ЗСУ, дивує багатьох не лише в Харкові, а й за його межами, за межами України. Бо яскраву зірку ХАТМК любили не лише в рідному місті, але навіть за межами країни… На останнє засідання суду зібралися близьки і колеги Марії Холодної. Подію першого дня прийшли зняти відомі тв-канали Харкова і України, але з-за перенесення засідання наступного дня не усі мали змогу знову бути в залі суду.
І тут стають незручні питання – чому так?
Слідчі були не старанні? Замало доказів, щоб обрати саме ту частину у законі, що дає змогу судді призначити довічне вбивці. Адже в справі так і не довели, що зовсім не ревнощі стали причиною вбивства…
Прокурори не змогли висунути звинувачення і змінити статтю?
Адвокат і не один… не змогли вказати на пункти справи, які б довели вирок до найвищої міри… Бо пристуні й користь від вбивства, й заплановане його скоєння…
І навіть каяття вбивці було показне (що визнано й вироком суду)… І жорстка відсіч по оплаті моральної шкоди – лише витрати судові і пердбачені судом відшкодування.
Суддя Вікторія Щепіхіна оголосила максимальний вирок за статтєю, що розглядалася у справі (докладніше оголошення вироку в відео та усі його пункти на фото наприкінці новини), але акцент у вироку йде на раптовість і ревнощі (попри те, що в матеріалі справи достатньо фактів, які вказують на інші мотиви вбивці)… Адже про яку раптовість може йти річ, коли людина прийшла вбивати підготовлена…
Чому так? Гвалтівник справедливо отримав довічне, а жорстокий і підступний кат лише 15 років ще й змогу до апеляції і, що найстрашніше, його родина йдосі намагається відібрати онука у мами вбитої Марії…
Багато питань і на вагах сліпого правосуддя апеляція до вироку чи намагання відстояти щасливе майбутнє дитини…
Чому так?…
Докладніше про хід судових засідань у новинах GX (посилання на останню новину з докладним перебігом подій).
Наразі усі рішення родини вбитої зірки ХАТМК дуже важкі – будемо підтримувати і стежити за перебігом подій.
Наразі мама Марії: Людмила Курінськова, розмірковує над подальшими діями.
Що до колег Марії, вони наполягають на контролі за вироком, щоб вбивця не вийшов на волю раніше зазначеного вироку суду, і ніяким чином не потрапив до лав ЗСУ.
А ще звертаються до усіх з проханням – не залишати Людмилу під час суду про опіку.
Вирок провадження 638/15101/24.
Фото, відео та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, родина Марії Хододної
Артисти з Харкова відправляються в мандри: відкриття сезону не лише в рідному місті (фото, відео))
Попри все, цього року відкриття сезону для артистів Харківського академічного театру музичної комедії розпочалося 3 вересня, а продовження триває протягом усього місяця. Зокрема, до відкриття 97-го сезону артисти подарували глядачу чуттєву прем’єру, якою заверщили минулий сезон – “Там, де живе любов!”
А любов вона така різна – до коханої, до матері, до дітей, до рідної України, до любого Харкова…
Саме про це співають кращі солісти ХАТМК. А ще ця вистава має дуже багато нових пісень і колектив обіцяє розширювати програму цього проєкту. Більше фото з виступу в альбомі на фейсбук сторінці GX.
А ось завершують вересень артисти сюрпризом, адже не лише в Харкові лунає “Від оперети до мюзиклу”, на артистів з улюбленою виставою “Сільва” чекають у Полтаві – у краю Гоголя та Кочубея.
А ви знали? Сьогодні, 27 вересня, відзначається Всесвітній день туризму — міжнародне свято, засноване Генеральною асамблеєю Всесвітньої туристичної організації 1979 року в іспанському місті Торремолінос. А мандрівники – це мрійники, які зуміли реалізувати свої потаємні бажання побувати в красивих куточках нашої неосяжної планети. Іноді за яскравими враженнями не обов’язково вирушати в далекі дали. Адже дивовижне може бути поряд. А ви вже бували у Полтаві? Якщо так, то ви точно знаєте, що там є на що подивитись і чого скуштувати, і головне – не раз це повторити! А якщо ні, то ми вам заздримо – у вас усе ще попереду.
Ви не лише ще встигаєте на виставу ХАТМК, але й маєте змогу доторкнутися до краси міста. Трохи спогадів з мирних часів про мандри харківців до Полтави.
Дорогі наші читачі, із задоволенням поділимося з вами враженнями про поїздку до Полтави, яка збіглася з Днем галушок – традиційними ласощами українців, які так смачно готують у цьому місті.
У Полтаві любій страві навіть встановили памятник, біля якого так люблять фотографуватися туристи.
А поруч знаходиться один із символів міста – Біла альтанка – колонада, яка у свята стає ареною для виступу музичних колективів.
Як і в кожному місті України, в Полтаві є безліч храмів, які славляться своїми іконами та чудесами: Хрестовоздвиженський монастир (вул. Свердлова 2а), Свято-Успенський кафедральний собор (пл. Соборна 3), Церква Вознесіння Господнього (вул. Зоряна 2), Зоряна 2, вул. 10), Церква Сампсонія Дивноприймця (вул. Шведська Могила 32), Храм Віри, Надії, Любові та Софії (пр. Першотравневий 23а), Свято-Успенський собор (Соборна площа 1), Церква християн-баптистів (вул. Сталінграда 1Б), Пантелеймонівська церква (вул. Фрунзе 64).
Цього разу ми побували у Хрестовоздвиженському жіночому монастирі – це комплекс церковних споруд, які є зразками українського кам’яного бароко, величчю та красою яких ми можемо милуватися і сьогодні.
А скільки тут музеїв! Полтавський краєзнавчий, Музей історії Полтавської битви, Будинок Івана Котляревського, Музей стратегічної авіації, Полтавський художній музей, Музей Авіації та Космонавтики, Музей Панаса Мирного, Літературно-меморіальний музей-садиба Івана Котляревського, Музей військових конфліктів XX століття, Літературний музей Володимира
Музей історії Полтавської битви навіть у часи пандемії готував відвідувачам нові експозиції.
У музеї-садибі Котляревського – атмосфера домашнього затишку та тепла. Тут навіть калина, як у пісні…
А ви знали, що під Полтавою є Музей пива та самогону, де не тільки проводять пізнавальну екскурсію пивоварнею та розповідають про те, що пили наші передки, а ще й влаштовують дегустацію пива зі смаженим особливим способом насінням.
І не тільки…
“Розповідати можна нескінченно, а краще побувати особисто!” – завжди наголошує керівник ТК “Дивовижне поруч!“ Галина Радзей.
Колектив новинного порталу GХ від душі вітає Галину та всіх причетних до туристичної галузі зі Всесвітнім днем туризму! Дякую, що робите наші будні яскравішими!
А ось на нашого читача ще чекає звіт з вистави ХАТМК.
Більше фото в альбомі на фейсбук-сторіниці GХ.
Фото, відео та матеріал: Наталія Бойченко, GХ, ХАТМК, Дивовижне поруч