Перейти до основного вмісту

Позначка: Гулак-Артемовский

27 січня Харків згадує своїх найвідоміших синів (фото)

27 січня 1790 року народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.
Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священника.

У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови.

У 1821 році він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої». Гулак-Артемовський здобув ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.

З 1841-го до 1849-й рік Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.

Створив цикл байок і віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.

Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку в Харкові, який раніше був цвинтарем.

Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна було відкрито пам’ятник нашому знаменитому земляку. Журналістка GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.

Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразінців”.

Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018). Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989-го по 28 лютого 1992-го), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступеня; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).

27 січня 1948 року народився Юрій Старченко. Заслужений діяч мистецтв України, який був зіркою одразу двох театрів міста – Харківського театру для дітей та юнацтва та Харківського академічного театру музичної комедії.
Режисером ХАТМК Юрій Старченко був упродовж десяти років (з 1985 – 1995).
«Його спектаклі увійшли до «золотого фонду» українського театрального мистецтва та отримали державне визнання, зокрема, «Ісус Христос – суперзірка» Е. Л. Веббера, «Козацький монастир» І. Перепеляка, «Ніколи не кажи – ніколи» Я. Стельмаха, «За двома зайцями» М.Старицького та багато інших», – розповідали у театрі.

У театрі для дітей та юнацтва Юрій Борисович дебютував з виставою “Сни Бальзамінова” у 1995 році, після чого став головним режисером театру і працював в до 2013 року.
Віртуозно володіючи сценічним простором, ритмами, об’ємом і звуком, він умів показувати звичне з незвичайного боку, майстерно розкривав психологічні образи героїв. Емоційність, музична обдарованість, висока творча активність сприяли успіху його вистав.
До того ж Юрій Борисович викладав і у Харківській державній академії культури й у Харківському національному університеті мистецтв ім. І. П. Котляревського. У трупі харківських театрів грають його талановиті учні.

Юрій Старченко помер у Харкові 28 травня 2018 року (на 70-му році життя).

27 січня 2023 року пішов у засвіти артист-епоха, один із найталановитіших вокалістів Харківського академічного театру музичної комедії, заслужений артист України (1990 р.) Віктор Побережець.
Він народився 13 травня 1943 року.
1966 року закінчив Харківське музичне училище.
1965—1966 — хоровий артист Харківського академічного українського драматичного театру імені Т. Шевченка.
У 1966-2021 роках – соліст Харківського академічного театру музичної комедії.
Кожен його образ був психологічно глибоким, щирим і мав особливу захопливу харизму, яка відрізнялася неповторним стилем виконання.28 січня 2023 року колектив театру сповістив сумну звістку – Віктор Олексійович пішов у засвіти.
Здатність до перевтілення, майстерне володіння усією палітрою акторських засобів дозволяли Віктору Побережцю блискуче створювати образи в класичних оперетах: графа Панательяса («Перікола»), Фалька («Летюча миша»), Наполеона («Баядера»).
Віктору Побережецю підкорювалися ролі комедійного і героїко-романтичного амплуа, що дозволяло йому виконувати не тільки складні партії в оперетах та мюзиклах, але й створити незабутні образи в рок-операх – демонічного Іуди Іскаріота («Ісус Христос – суперзірка») та романтичного графа Рєзанова («Юнона і Авось»).
Природне обдарування, органічність, музикальність, гостре почуття гумору, гарний художній смак допомогли йому створювати різноманітні сценічні образи, наповнені психологічною правдою та підвищеним емоційним забарвленням. Резонансними образами стали: відважний Безсмертний («Севастопольський вальс»), мрійливий Швандя («Товариш Любов»), пихатий Уточкін («Зірковий час»).

Особливе місце в творчості майстра сцени займали комічні образи іронічного філософа Альфреда Дуліттла («Моя прекрасна леді»), актора Бабса Баберлея, який вимушений був зіграти тітку з Бразилії («Донна Люція», або «Здрастуйте, я ваша тітка!»), іронічного Скорика («Сватання на Гончарівці»), кумедного Солопія Черевика («Сорочинський ярмарок»), гротескного Яшку («Весілля в Малинівці»).

Він був неперевершеним актором естрадного жанру та імпровізації. Його концертні номери постійно викликали захоплення у глядачів, колег та критиків.

Як справжній майстер своєї справи про кожного  колегу розповідала керівник літературно-драматургійної частини ХАТМК Алла Прихожаєва.

Його зірка сяє на небосхилі пам’яті театру…

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, ХАТМК, ХДТЮ, , Алла Прихожаєва, відкриті джерела

17 листопада в історії Харкова: відкрито три пам’ятника, театр та ВНЗ (фото)

А ви знали саме цього дня, 17 листопада, було відкрито одразу три пам’ятника видатним харків’янам!

Так 17 листопада у 2010 році біля входу до північного корпусу Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна громадському діячеві, харківському міському голові Дмитру Багалію було встановлено пам’ятник (автори пам’ятника – скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова).

Але, звичайно, головний пам’ятник Дмитро Багалій встановив сам собі у вигляді унікальної книги з історії Харкова.

Довідка. 7 листопада, в 1857 році народився Дмитро Багалій (1857-1932) – історик, один із найвідоміших харків’ян.
Він народився у Києві, але своїм його вважають саме харків’яни. Багалея називають «харківським Геродотом». Він у співавторстві із професором Міллером склав історію Харкова від заснування. Робота була присвячена 250-річчю міста та вийшла у 1905 році.
З 1906 до 1910 року – був ректором Харківського університету.
З 1914 до 1917 року – Харківський міський голова.
Займався науковою та викладацькою роботою. Помер 1932 року від запалення легень.
Сьогодні ім’ям Багалея у Харкові названо невелику вулицю, що примикає до Григорія Сковороди. На ній розташований колишній будинок Багалея. Дмитро Багалій був уродженцем Києва. У Харкові він проживав спочатку на орендованих квартирах. Зокрема, квартирував у знаменитому “готичному замку”, який належав родині відомого харківського професора Потебні на вулиці Дівочій. Коли Багалій отримав замовлення на створення історії Харкова, у нього з’явилася можливість взяти кредит, щоб звести будинок. Він купив ділянку для забудови, а потім ще купував землю навколо ділянки, розширив межі садиби. В 1899 році будинок був готовий. У цьому будинку Багалій жив понад тридцять років.
Помер видатний харків’янин 9 лютого 1932 року і був похований на Іоанно-усікновенському цвинтарі в Харкові (згодом прах професора перенесли на 13 цвинтар)).

Одночасно з пам’ятником Багалію біля північного корпусу ХНУ було відкрито пам’ятник видатному математику та механіку Олександру Ляпунову Математик Ляпунов викладав у Харківському університеті з 1885 по 1902 рік. Авторами пам’ятника також стали скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.

Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна у Саду імені Шевченка було відкрито пам’ятник ще одному нашому знаменитому земляку – ректору Харківського університету, педагогу та письменнику Петру Гулак-Артемовському (автори проекту – Олександр Рідний та Сергій Чечельницький). Журналісти GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.

Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразинців”.
Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018. Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).

Довідка. 27 січня у 1790 році народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.
Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священика
У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету, як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови. В 1821 він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої» і отримав ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.
З 1841-го до 1849-го року Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.
Створив цикл байок та віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.
Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку, який раніше був цвинтарем).

Історія Харківського академічного академічного театру (ХАДТ, у минулому ім. О. Пушкіна) почалася в тиші тінистих алей Саду друкарів 17 листопада 1933 року.

Завдяки наявній у розпорядженні друкарні, що випускала буклети, книги та газету, театр за лічені місяці набуває широкої популярності серед інтелігенції міста та його передмість. Величезну популярність у культурних колах Слобожанщини йому додало відкриття театральної студії та проведення творчих вечорів як нової течії театрального мистецтва.
Однак після перенесення столиці України з Харкова до Києва 1934 року театр втратив друкарню та інші привілеї, покладені столичним сценам, внаслідок чого перший художній керівник його покинув. Місце директора та художнього керівника офіційно в 1936 році зайняв Олександр Крамов, який керував ним беззмінно протягом багатьох років і звел за півтора десятиліття своєї діяльності на цій посаді професійну сцену на такий рівень, що виступати на ній не цуралися знаменитості.
Коли бойові дії Другої світової війни (1939 – 1945) впритул підступили до міської межі, харківська театральна трупа була евакуйована далеко за лінію фронту, продовжуючи реалізовувати свій творчий потенціал, щоб відволікти і вселити оптимізм у застиглих від жахів війни людей.
1971 року театру було присвоєно звання “академічний”. Незважаючи на високий виконавський рівень на початку 70-х років, театр потребував оновлення. А з 1975-го театр очолив Олександра Барсегяна, близько 36 років він був його музою та покровителем. Його приналежність до реалістичної сценічної школи відповідала багаторічним традиціям театру, але водночас йому вдалося привнести до постановки почуття сучасності. Глядач радісно поспішав на його постановки: “Занадто одружений таксист” (Р. Куні), “Папа в павутині” (Р. Куні), “Номер тринадцять” (Р. Куні), “Поминальна молитва” (Шолом-Алейхем) та багато інших вистав примножили славу театру.
1978-й рік став для трупи та всіх шанувальників її творчості величезною трагедією – будівля на Чернишевській,11, практично вщент спопелила пожежа. Тож акторам, які залишилися без власного будинку, довелося на довгі роки перебратися до скромного Будинку культури працівників зв’язку (у минулому на вулиці Скрипника, 7), і задовольнятися його непрофесійною сценою.
Лише новий сезон 2003-2004 рр. , а саме 9 жовтня 2023 року, Харківський академічний драматичний театр зустрів своїх глядачів у оновлених рідних пенатах. Реконструкція будівлі була виконана за проектом архітекторів Олександра Другака та Михайла Рабіновича.

Слід зазначити, що спочатку зал зведеної для Клубу друкарів будівлі за проектом архітектора Олександра Молокіні був розрахований на тисячу не особливо комфортабельних місць. А сама споруда в архітектурному плані не відрізнялася від подібних до себе. Переживши Другу світову війну, вона була у своєму первісному вигляді практично до кінця 1970-х років.
Нині існуюча реконструйована будівля органічно поєднує в собі класику і модерн, при цьому візуально підкреслюючи наступність епох і невладність часу над вічністю мистецтва: центральний (східний) фасад прикрашений чотириколонним портиком доричного ордера, вершину кожної з колон якого вінчає скульптура музи, балконом за витонченими балками. широким профільованим карнизом на кронштейнах, пілястрами іонічного ордера та декорованим фільонками трикутним фронтон гармонійно поєднується із симетрією геометричних форм та обсягів західного фасаду, нагадуючи про високе призначення храму Мельпомени.

Під час останньої перебудови зазнали своїх змін сцена, фойє та зал для глядачів, місткість якого була зменшена до 472 місць, але при цьому набула характерного для театрів планування.

З 24 грудня 2022 року театр отримав сучасну назву –  Харківський академічний драматичний театр, а 27 березня 2024 року було запропоновано надати театру ім’я видатного українського письменника, драматурга та журналіста Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненко.

Колектив театру, попри всі труднощі, продовжує виступати і під час війни.

За ініціативою видатного українського інтелектуала та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна 17 листопада у 1804 році засновано Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

17 листопада 2024 року Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна відзначив 220-річчя від дня заснування.

Університет пройшов шлях від невеликого навчального закладу до потужного науково-освітнього центру міжнародного рівня.
З моменту свого заснування університет став домівкою для численних дослідників, мислителів та діячів культури. Тут навчалися та працювали такі видатні особистості, як фізик Лев Ландау, історик Дмитро Багалій, фольклорист Микола Сумцов та багато інших. Сьогодні університет продовжує славні традиції, залишаючись осередком інновацій та наукових відкриттів.
Каразінський — кращий український університет десятиріччя за результатами більшості випусків рейтингу QS. Він є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрями сучасної фундаментальної науки. До складу університету входить 26 факультетів та навчально-наукових інститутів, а також три науково-дослідні інститути — хімії, біології, астрономії.
Університет щоденно докладає зусиль для збереження та підтримки каразінської спільноти. Наразі в університеті працюють 6 академіків та членів-кореспондентів НАН України, 296 докторів наук, 945 кандидатів наук, професорів і доцентів, які навчають близько 18 000 студентів.
“Університет завжди був і залишається місцем, де народжуються не тільки великі наукові ідеї, а й незламний дух інтелектуальної свободи. За кожним досягненням, за кожною перемогою стоять люди, наші каразінці. Це ваше свято, ваші здобутки!
Вітаємо всіх з цією визначною подією, бажаємо університетській родині нових досягнень, наукових проривів та успіхів на міжнародній арені. Нехай Каразінський залишається джерелом натхнення для наступних поколінь!” – йдеться в привітанні колективу ВНЗ.

17 листопада 2024 року ЗМІ повідомляли – професор з Харкова отримав посаду голови Держспецзв’язку.
Харків вітав з новим призначенням голову Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України – Потія Олександра Володимировича.

Олександр Володимирович віддано викладав одразу в трьох ВНЗ міста: Харківському військовому університеті, Харківському національному університеті радіоелектроніки та Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна.


Довідка.
 Потій Олександр Володимирович народився 29 квітня 1971 року у місті Кривий Ріг.  У 1993 році закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище ракетних військ (“Автоматизовані системи управління”). 1993-2014 – служба в ЗС України. 

1997-1999 – доцент кафедри ЕОМ Харківського державного технічного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).

1999-2000 – старший викладач кафедри систем бойового управління та зв’язку Харківського військового університету.

1999–2007 – доцент кафедри безпеки інформаційних технологій Харківського національного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).

2005-2008 – докторантура Харківського університету Повітряних Сил (доктор технічних наук з 2008 року).

2009 – начальник кафедри радіоелектронних систем пунктів управління Харківського університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

2008-2015 – професор (2012 року) кафедри безпеки інформаційних технологій Харківського національного університету радіоелектроніки (за сумісництвом).

2014-2019 – професор катедри безпеки інформаційних систем і технологій факультету комп’ютерних наук Харківського національного університету.

2016 – професор кафедри безпеки інформаційних систем і технологій Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

2019-2020 – заступник головного конструктора з систем та засобів КЗІ ПАТ “Інститут інформаційних технологій”.

2022-2024 – бригадний генерал.

2020-2024 – заступник голови Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, доктор технічних наук, професор.

З 15 листопада 2024 року – голова Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

17 листопада в історії Харкова: відкрито три пам’ятника, театр та ВНЗ (фото)

А ви знали саме цього дня, 17 листопада, було відкрито одразу три пам’ятника видатним харків’янам!

Так 17 листопада у 2010 році біля входу до північного корпусу Харківського національного університету ім. В.М. Каразіна громадському діячеві, харківському міському голові Дмитру Багалію було встановлено пам’ятник (автори пам’ятника – скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова).

Але, звичайно, головний пам’ятник Дмитро Багалій встановив сам собі у вигляді унікальної книги з історії Харкова.



Довідка. 7 листопада, в 1857 році народився Дмитро Багалій (1857-1932) – історик, один із найвідоміших харків’ян.
Він народився у Києві, але своїм його вважають саме харків’яни. Багалея називають «харківським Геродотом». Він у співавторстві із професором Міллером склав історію Харкова від заснування. Робота була присвячена 250-річчю міста та вийшла у 1905 році.
З 1906 до 1910 року – був ректором Харківського університету.
З 1914 до 1917 року – Харківський міський голова.
Займався науковою та викладацькою роботою. Помер 1932 року від запалення легень.
Сьогодні ім’ям Багалея у Харкові названо невелику вулицю, що примикає до Григорія Сковороди. На ній розташований колишній будинок Багалея. Дмитро Багалій був уродженцем Києва. У Харкові він проживав спочатку на орендованих квартирах. Зокрема, квартирував у знаменитому “готичному замку”, який належав родині відомого харківського професора Потебні на вулиці Дівочій. Коли Багалій отримав замовлення на створення історії Харкова, у нього з’явилася можливість взяти кредит, щоб звести будинок. Він купив ділянку для забудови, а потім ще купував землю навколо ділянки, розширив межі садиби. В 1899 році будинок був готовий. У цьому будинку Багалій жив понад тридцять років.
Помер видатний харків’янин 9 лютого 1932 року і був похований на Іоанно-усікновенському цвинтарі в Харкові (згодом прах професора перенесли на 13 цвинтар)).

Одночасно з пам’ятником Багалію біля північного корпусу ХНУ було відкрито пам’ятник видатному математику та механіку Олександру Ляпунову Математик Ляпунов викладав у Харківському університеті з 1885 по 1902 рік. Авторами пам’ятника також стали скульптори Олександр Рідний та Ганна Іванова.

Восени 2017 року (17.11.2017) біля стін ХНУ ім. В. Н. Каразіна у Саду імені Шевченка було відкрито пам’ятник ще одному нашому знаменитому земляку – ректору Харківського університету, педагогу та письменнику Петру Гулак-Артемовському (автори проекту – Олександр Рідний та Сергій Чечельницький). Журналісти GХ висвітлювали цю подію. Пропонуємо разом згадати той знаковий для міста день за матеріалами новини GX.



Перед початком заходу гостям показали пам’ятники та меморіальні дошки, встановлені на честь знаменитих “каразинців”.
Особливим гостем урочистостей був український політик, поет, прозаїк, драматург, критик і борець за незалежність України у ХХ сторіччі – Іван Драч (17.10.1936-19.06.2018. Перший голова Народного Руху України (з 10 березня 1989 по 28 лютого 1992), народний депутат України 3-го скликання; Герой України (2006); кавалер ордена князя Ярослава Мудрого III, IV, V ступення; лавреат Національної премії імені Тараса Шевченка (1976) та Державної премії (1983); почесний професор Київського університету імені Бориса Грінченка та почесний доктор Київського національного університету імені Тараса Шевченка; разом з Ліною Костенко та Павлом Тичиною був номінантом на Нобелівську премію з літератури).

Довідка. 27 січня у 1790 році народився Петро Гулак-Артемовський – один із найвідоміших харків’ян, літератор, викладач та ректор Харківського університету.

Гулак-Артемовський народився на Черкащині у сім’ї священика
У 1817 році Гулак-Артемовський переїхав до Харкова і вступив до Харківського університету, як вільний слухач словесного відділення філософського факультету. За клопотанням піклувальника Харківського навчального округу графа Северина Потоцького, Гулак-Артемовський був затверджений університетською радою лектором польської мови. В 1821 він захистив магістерську дисертацію: «Про користь історії взагалі і переважно вітчизняної і про спосіб викладання останньої» і отримав ступінь магістра. Читав лекції з історії, естетики, історії словесності та порівняльного огляду слов’янських мов. З його ініціативи у Харківському університеті було засновано кафедру польської мови.
З 1841-го до 1849-го року Гулак-Артемовський — ректор Харківського університету.
Створив цикл байок та віршів українською мовою, вважається класиком української літератури ХІХ століття.
Могила Гулака-Артемовського знаходиться у Молодіжному парку, який раніше був цвинтарем).

Історія Харківського академічного академічного театру (ХАДТ, у минулому ім. О. Пушкіна) почалася в тиші тінистих алей Саду друкарів 17 листопада 1933 року.



Завдяки наявній у розпорядженні друкарні, що випускала буклети, книги та газету, театр за лічені місяці набуває широкої популярності серед інтелігенції міста та його передмість. Величезну популярність у культурних колах Слобожанщини йому додало відкриття театральної студії та проведення творчих вечорів як нової течії театрального мистецтва.
Однак після перенесення столиці України з Харкова до Києва 1934 року театр втратив друкарню та інші привілеї, покладені столичним сценам, внаслідок чого перший художній керівник його покинув. Місце директора та художнього керівника офіційно в 1936 році зайняв Олександр Крамов, який керував ним беззмінно протягом багатьох років і звел за півтора десятиліття своєї діяльності на цій посаді професійну сцену на такий рівень, що виступати на ній не цуралися знаменитості.
Коли бойові дії Другої світової війни (1939 – 1945) впритул підступили до міської межі, харківська театральна трупа була евакуйована далеко за лінію фронту, продовжуючи реалізовувати свій творчий потенціал, щоб відволікти і вселити оптимізм у застиглих від жахів війни людей.
1971 року театру було присвоєно звання “академічний”. Незважаючи на високий виконавський рівень на початку 70-х років, театр потребував оновлення. А з 1975-го театр очолив Олександра Барсегяна, близько 36 років він був його музою та покровителем. Його приналежність до реалістичної сценічної школи відповідала багаторічним традиціям театру, але водночас йому вдалося привнести до постановки почуття сучасності. Глядач радісно поспішав на його постановки: “Занадто одружений таксист” (Р. Куні), “Папа в павутині” (Р. Куні), “Номер тринадцять” (Р. Куні), “Поминальна молитва” (Шолом-Алейхем) та багато інших вистав примножили славу театру.
1978-й рік став для трупи та всіх шанувальників її творчості величезною трагедією – будівля на Чернишевській,11, практично вщент спопелила пожежа. Тож акторам, які залишилися без власного будинку, довелося на довгі роки перебратися до скромного Будинку культури працівників зв’язку (у минулому на вулиці Скрипника, 7), і задовольнятися його непрофесійною сценою.
Лише новий сезон 2003-2004 рр. , а саме 9 жовтня 2023 року, Харківський академічний драматичний театр зустрів своїх глядачів у оновлених рідних пенатах. Реконструкція будівлі була виконана за проектом архітекторів Олександра Другака та Михайла Рабіновича.

Слід зазначити, що спочатку зал зведеної для Клубу друкарів будівлі за проектом архітектора Олександра Молокіні був розрахований на тисячу не особливо комфортабельних місць. А сама споруда в архітектурному плані не відрізнялася від подібних до себе. Переживши Другу світову війну, вона була у своєму первісному вигляді практично до кінця 1970-х років.
Нині існуюча реконструйована будівля органічно поєднує в собі класику і модерн, при цьому візуально підкреслюючи наступність епох і невладність часу над вічністю мистецтва: центральний (східний) фасад прикрашений чотириколонним портиком доричного ордера, вершину кожної з колон якого вінчає скульптура музи, балконом за витонченими балками. широким профільованим карнизом на кронштейнах, пілястрами іонічного ордера та декорованим фільонками трикутним фронтон гармонійно поєднується із симетрією геометричних форм та обсягів західного фасаду, нагадуючи про високе призначення храму Мельпомени.

Під час останньої перебудови зазнали своїх змін сцена, фойє та зал для глядачів, місткість якого була зменшена до 472 місць, але при цьому набула характерного для театрів планування.

З 24 грудня 2022 року театр отримав сучасну назву –  Харківський академічний драматичний театр, а 27 березня 2024 року було запропоновано надати театру ім’я видатного українського письменника, драматурга та журналіста Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненко. 

Колектив театру, попри всі труднощі, продовжує виступати і під час війни.

За ініціативою видатного українського інтелектуала та громадського діяча Василя Назаровича Каразіна 17 листопада у 1804 році засновано Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

17 листопада 2024 року Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна відзначив 220-річчя від дня заснування.

Університет пройшов шлях від невеликого навчального закладу до потужного науково-освітнього центру міжнародного рівня.
З моменту свого заснування університет став домівкою для численних дослідників, мислителів та діячів культури. Тут навчалися та працювали такі видатні особистості, як фізик Лев Ландау, історик Дмитро Багалій, фольклорист Микола Сумцов та багато інших. Сьогодні університет продовжує славні традиції, залишаючись осередком інновацій та наукових відкриттів.
Каразінський — кращий український університет десятиріччя за результатами більшості випусків рейтингу QS. Він є одним із найбільших наукових центрів України. У ньому представлені практично всі напрями сучасної фундаментальної науки. До складу університету входить 26 факультетів та навчально-наукових інститутів, а також три науково-дослідні інститути — хімії, біології, астрономії.
Університет щоденно докладає зусиль для збереження та підтримки каразінської спільноти. Наразі в університеті працюють 6 академіків та членів-кореспондентів НАН України, 296 докторів наук, 945 кандидатів наук, професорів і доцентів, які навчають близько 18 000 студентів.
“Університет завжди був і залишається місцем, де народжуються не тільки великі наукові ідеї, а й незламний дух інтелектуальної свободи. За кожним досягненням, за кожною перемогою стоять люди, наші каразінці. Це ваше свято, ваші здобутки!
Вітаємо всіх з цією визначною подією, бажаємо університетській родині нових досягнень, наукових проривів та успіхів на міжнародній арені. Нехай Каразінський залишається джерелом натхнення для наступних поколінь!” – йдеться в привітанні колективу ВНЗ.

Фото та матеріал: GX, Наталія Бойченко, відкриті джерела

27 января в истории Харькова: родился один из самых известных харьковчан

27 января. В 1790 году родился Петр Гулак-Артемовский – один из самых известных харьковчан, литератор, преподаватель и ректор Харьковского университета.

Гулак-Артемовский родился на Черкасчине в семье священника

В 1817 году Гулак-Артемовский переехал в Харьков и поступил в Императорский Харьковский университет — вольнослушателем словесного отделения философского факультета. По ходатайству попечителя Харьковского учебного округа графа Северина Потоцкого, Гулак-Артемовский был утвержден университетским советом лектором польского языка. В 1821 году он защитил магистерскую диссертацию: «О пользе истории вообще и преимущественно отечественной и о способе преподавания последней» и получил степень магистра. Читал лекции по истории, эстетике, истории словесности и сравнительному обзору славянских языков. По его инициативе в Харьковском университете была учреждена кафедра польского языка.

С 1841-го по 1849-й год Гулак-Артемовский — ректор Харьковского университета.

Создал цикл басен и стихотворений на украинском языке, считается классиком украинской литературы XIX века.

Могила Гулака-Артемовского находится в Молодежном парке, который ранее был кладбищем.

В 2017 году около Харьковского национального университета Гулаку-Артемовскому установлен памятник.

27 января. В 1880 году было создано “Общество сельского хозяйства”.

На IV сельскохозяйственном съезде, прошедшем в 1874 году в Харькове, было принято решение о создании сельскохозяйственного общества, чтобы оно содействовало развитию всех отраслей сельского хозяйства в Харьковской, Полтавской, Курской, Воронежской и Екатеринославской губерниях и смежных с ними губерний. Подготовительные работы заняли 6 лет.

Возглавил Общество Владимир Кочетов – ученый в области сельского хозяйства, декан физико-математического факультета и ректор Императорского Харьковского университета.

Это было первое учреждение такого рода в Российской империи. Общество располагалось в здании на улице Московской, 10.

В 1887 году в Харькове прошла Всероссийская сельскохозяйственная выставка, и это было стало первым мероприятием такого рода, проведенным в провинции. В ней участвовало 3654 участника. За все время Харьковскую выставку посетили более 100 тысяч человек.

17 ноября в истории Харькова: открыли три памятника

17 ноября в Харькове открыли три новых памятника.

В 2010 году был открыт памятник историку, общественному деятелю, харьковскому городскому голове Дмитрию Багалею. Памятник установлен напротив входа в Северный корпус Харьковского национального университета имени Каразина. Авторы памятника — скульпторы Александр Ридный и Анна Иванова.

памятник Багалею, Харьков, университет

Одновременно с памятником Багалею у северного корпуса ХНУ был открыт памятник выдающемуся математику и механику Александру Ляпунову Математик Ляпунов преподавал в Харьковском университете с 1885 по 1902 год. Авторами памятника также стали скульпторы Александр Ридный и Анна Иванова.

В 2017 году в Харькове открыли памятник ректору Императорского Харьковского университета, педагогу и писателю Петру Гулак-Артемовскому. Памятник установлен в Саду имени Шевченко напротив здания главного корпуса ХНУ. Авторы проекта – Александр Ридный и Сергей Чечельницкий.

17 ноября. В 1788 году родился Михаил Щепкин (1788-1863) – один из самых знаменитых актеров XIX века, несколько лет служивший в харьковском театре.

Щепкин родился в Курской губернии в семье крепостных графа Волькенштейна.

Играл в домашнем графском театре.

Учился в Курском народном училище, одновременно был суфлером и переписчиком текстов для актеров в городском театре братьев Барсовых.

Выходу на профессиональную сцену помог случай. Актер, игравший одну из ролей в спектакле, запил. Щепкин, знавший все роли, вышел на замену.

В 1816 году Щепкин поступает в труппу Штейна и Калиновского и начинает выступать в Харькове. Но спустя три года Щепкин по приглашению Котляревского переходит в полтавский театр.

Специально для Щепкина Котляревский пишет роли в своих пьесах «Наталка-Полтавка» и «Москаль-Чарiвник». Кроме того, Котляревский вместе организует сбор денег, чтобы выкупить Щепкина у барина. В 1822 году актер получает вольную.

После Полтавы Щепкин играл в театрах Тулы, Москвы и Нижнего Новгорода.

17 ноября. В 1919 году родилась Александра Дубровина (1919-1943) — антифашистка-подпольщица, член подпольной комсомольской организации «Молодая гвардия» в оккупированном немецкими войсками городе Краснодоне, известная выпускница Харьковского госуниверситета.

Родилась в Новочеркасске в семье рабочего-шорника.

В 1940 году перевелась в Харьковский государственный университет из Ростовского университета.

Училась на химико-биологическом факультете. В июне 1941 года она успешно сдала экзамены.

Александра Дубровина (1919-1943) — антифашистка-подпольщица

После начала войны Дубровина вместе с другими комсомольцами университета была мобилизована на трудовой фронт. Студентов направили в село Старица на уборку зерновых и заготовку сена.

В августе 1941 года Александра отправилась к родителям в Первомайку, устроилась преподавателем химии и биологии 7-10 классов в среднюю школу.

В октябре 1942 года стала членом Первомайской группы «Молодой гвардии».

В январе 1943 года Александру арестовали. 16 января Дубровина была казнена в числе других молодогвардейцев. Палачи прострелили ей ногу и нанесли несколько ножевых ранений, после чего до смерти забили прикладами. Обезображенное тело девушки было сброшено в шурф шахты №5.

После освобождения Краснодона тела казнённых молодогвардейцев были подняты из шахты и захоронены в братской могиле на центральной площади города.

Жителя Харькова признали самым образованным человеком

27 января 1790 года родился Петр Гулак-Артемовский. Он стал одним из самых образованных людей своего времени, удачно совмещал научную и творческую деятельность. Связав свою жизнь с Харьковским университетом, Гулак-Артемовский сделал блестящую научную карьеру – от вольного слушателя до ректора вуза.

Гулак-Артемовский доказал, что его родной язык, так же как и многие европейские, способен передавать тончайшие чувства, глубочайшие мысли.

Одна из самых больших заслуг Петра Петровича – открытие в университете ХНУ им. Каразина в 1835 году кафедры истории и литературы славянских наречий. Она была первой из подобных и сыграла огромнейшую роль в развитии славяноведения в Украине.

Подробнее об известном земляке читайте в нашем комиксе.


Всі права захищені. "GX" 2015-2025. Відповідальність за зміст реклами несе рекламодавець. Думка авторів може не збігатися з думкою редакції.